Методологічні засади розроблення критеріїв оцінки інноваційного розвитку з позицій екологічної безпеки та сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні засади розроблення критеріїв оцінки інноваційного розвитку з позицій екологічної безпеки та сталого розвитку

Є.В. Хлобистов, Л.В. Жарова, О.М. Кобзар

Анотація

У статті подані результати дослідження методичних засад розроблення критеріїв оцінки інноваційного розвитку. Проаналізовано нормативне-правове поле забезпечення інноваційного розвитку та екологічної безпеки, розглянуті особливості формування нового інноваційного простору, сформульовані пріоритетні напрями екологізації інноваційного розвитку країни. Визначені основні підходи до вибору критеріїв оцінки інноваційного розвитку.

Аннотация

В статье освещены результаты исследования методических основ разработки критериев оценки инновационного развития. Проанализировано нормативно-правовое поле обеспечения инновационной деятельности и экологической безопасности, рассмотрены особенности формирования нового инновационного пространства, сформулированы приоритетные направления экологизации инновационного развития страны. Определены основные подходы к выбору критериев оценки инновационного развития.

Нині необхідність переходу до інноваційної моделі розвитку зумовлюється стрімким посиленням впливу розвитку науки та нових технологій на соціально-економічний розвиток. В наш час неспроможність країни здійснити структурну перебудову економіки відповідно до нового технологічного укладу (чи зволікання з цим) не просто гальмує її розвиток, але й призводить до економічної деградації і відсуває її на периферію світових економічних процесів.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні протягом останніх років, з точки зору потреб структурної модернізації та адаптації національної економіки до вимог сучасності, викликані, зокрема, загостренням глобальної конкурентної боротьби за інноваційні та інтелектуальні ресурси для створення національних конкурентних переваг; вичерпанням поточних конкурентних переваг галузей економіки України, які є орієнтованими на зовнішній попит внаслідок подорожчання енергоресурсів; недостатнім рівнем використання національного інноваційного потенціалу як головного чинника адаптаційних можливостей економіки та зміцнення національної конкурентоспроможності тощо.

Розвиток науки і техніки згідно із законодавством України є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання (див. табл. 1). Нині пріоритетом державної політики є підтримка розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

Інноваційну діяльність як основоположний фактор підвищення конкурентоспроможності держави слід розуміти як інтерактивний процес, необхідною умовою якого є тісна взаємодія між підприємствами й інституціональним середовищем, гнучкі механізми прийняття рішень на національному рівні та координації науково-інноваційного процесу на транснаціональному рівні.

Формування нового інноваційного простору (як локального, так і глобального) ґрунтується на синергетичному поєднанні нових технологій, ринкових умов господарювання, можливості диверсифікації видів діяльності та впливів [1, 255]. Критерії оцінки інноваційного розвитку можна розглядати на глобальному (транскордонному), загальнодержавному, регіональному та територіальному рівнях.

Таблиця 1 - Законодавче поле інноваційної діяльності

Екологізація інноваційного розвитку передбачає спрямування інноваційних процесів на розроблення, створення та впровадження нововведень у вигляді нової продукції, технології, методу, форми організації виробництва тощо, що безпосередньо або опосередковано сприяє зниженню екодеструктивного впливу виробництва та споживання на навколишнє середовище та вирішенню екологічних проблем. Згідно з цим до основних завдань екологоорієнтованого інноваційного розвитку можна віднести:

- розроблення, створення та впровадження нових технологічних процесів та технологічних циклів розроблення і погодженого розвитку усіх функціональних ланцюжків з видобутку ресурсів, їх переробки, використання відходів та відтворення цих ресурсів;

- розроблення та застосування ресурсозберігаючої техніки, розроблення і впровадження маловідходних і безвідходних технологій, у тому числі енергозберігаючих, розвиток технологій, що забезпечують комплексне освоєння природних ресурсів, розроблення біотехнологій;

- освоєння нових територій, а також розширення діючих з урахуванням екологічної безпеки населення і виробництва;

- розроблення і випуск нових екологічно чистих продуктів і створення потужностей для їх виробництва, розроблення варіантів використання нових та поновлюваних джерел енергії;

- впровадження нових організаційних форм, включаючи удосконалення організаційно-територіальної структури потенційно небезпечних виробництв з метою зниження їх екологічної небезпеки [2, с.3];

- формування нового мислення у розроблювачів інновацій з точки зору необхідності його екологізації шляхом впровадження обов'язкової екологічної освіти [3, с.7].

На загал до основних критеріїв оцінки інноваційного розвитку можна віднести:

- відповідність мети, функціонального призначення та галузевої спрямованості діяльності пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності;

- інноваційність та науково-технічний рівень технологій та продукції, які передбачається запровадити;

- соціально-економічні наслідки інноваційної діяльності для економіки держави та території;

- наявність ринків збуту продукції, ринків сировини, витратних матеріалів, інших ресурсів для реалізації проекту;

- рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами, спеціалістами у сфері інноваційної діяльності;

- рівень та перспективи розвитку наукової та виробничої інфраструктури;

- ефективність та можливість використання пільгових режимів діяльності;

- екологічні наслідки інноваційної діяльності.

Відзначимо, що основний принцип сучасної оцінки стану навколишнього природного середовища полягає у визначенні безпечних рівнів впливу різних техногенних факторів і порівняння їх з фактично існуючими рівнями. Нормативи визначаються розрахунковим та експериментальним шляхом. Втім, на сьогодні не існує єдиної універсальної системи нормативних показників, що була б придатною для всіх регіонів світу. Це пояснюється тим, що одні й ті самі антропогенні навантаження призводять до різних наслідків у різних екосистемах та сферах природокористування.

Аналіз накопиченого досвіду у сфері екологічного нормування (перш за все у розвинених країнах - США, Голландії, Японії, Німеччині, певною мірою і в Росії) свідчить, що системи нормативів, що використовуються, можна поділити на дві групи:

- екологічні нормативи якості екосистеми, які за своїм призначенням повинні вказувати на „дозволену” межу змін параметрів її стану, за якою стають реальними ризики порушення структури екосистеми, функцій, що вона виконує з реалізації господарських цілей та відповідно виникнення різних видів збитків у реципієнтів;

- нормативи сили антропогенного впливу на навколишнє середовище, які визначають допустимий рівень разового навантаження на екосистему з боку природокористувача, який не призведе до втрати її сталості.

Наразі першочергове значення має розроблення інтегральних показників впливу на навколишнє середовище і природні комплекси. Виходячи зі специфіки конкретних екосистем, необхідно розробляти територіально-галузеві регламенти обсягів токсично забрудненої речовини у розрахунку на одиницю використаної у виробництві сировини на тонну кінцевої продукції та ін.

Головною проблемою поширення екосистемного підходу є відсутність єдиного розуміння самої екосистеми, її структурного уявлення, уніфікованих підходів до визначення якості її стану та сили впливу. Проблемою цього підходу є вираження через один або декілька індикаторів великої кількості характеристик екосистеми як складного системного, комплексного утворення. Оскільки без таких узагальнюючих індикаторів значно ускладнюється практичне використання екологічних показників у сфері охорони природи для аналізу динаміки стану екосистем, оцінки завданого їм збитку, розроблення заходів для його попередження та ліквідації.

У країнах Євросоюзу для оцінки інноваційного розвитку як критерії використовують такі: погодженість пріоритетних напрямків зі стратегічними цілями держави; внесок у рішення важливих соціальних проблем; прагнення брати участь в експансії нових напрямків; наявність визнаних науково-дослідних шкіл. При визначенні національних науково-технічних пріоритетів визначальним є створення умов для створення нових сфер виробничої діяльності, що гарантують прогресивні структурні та якісні зрушення в економіці на перспективу.

Відзначимо, що вибір критеріїв оцінки інноваційного розвитку з позицій екологічної безпеки та сталого розвитку може базуватися залежно від рівня оцінюваного об'єкта за допомогою інтегральних показників, екологічних нормативів, методів SWOT-аналізу, PEST-аналізу, SNW-аналізу (табл. 2).

Як висновок зазначимо, що аналіз прийнятої в Україні практики реалізації національних науково-технічних пріоритетів через систему науково-технічних, соціально-економічних та інших програм різного рівня, незважаючи на багаторічний досвід їх використання, виявив ряд істотних недоліків. Діюча в Україні практика і методологія визначення пріоритетних напрямків інноваційного розвитку і проведення відповідної проблемно-орієнтованої політики в науці характеризується недостатньою їх обґрунтованістю та несистемністю відновлення й уточнення, порушенням принципу погодженості у визначенні критеріїв і переваг при виборі пріоритетних напрямків, недостатньою увагою до визначених пріоритетів при вирішенні конкретних проблем організації науки тощо.

Таблиця 2 - Порівняльна характеристика методичних підходів до оцінки інноваційного розвитку за сферою застосування

Важливою складовою системи реалізації пріоритетів повинні стати такі концептуальні фактори:

- відкритість науково-технічної та інноваційної сфер для суспільної оцінки;

- систематичне ранжування пріоритетів за рівнями важливості державної підтримки;

- роль держави як гаранта прогресивних перетворень;

- включення ринкових факторів у НТІР;

- моніторинг стану і тенденцій розвитку науки, технологій, інновацій;

- прогнозно-аналітичне та науково-інформаційне забезпечення НТІР.

Вважаємо, що створення нового інноваційного простору, зокрема через програмно-цільове управління і як засобу його реалізації, - цільові програми різного рівня передбачає:

- розроблення довгострокової програми соціально-економічного і науково-технічного розвитку України;

- удосконалення нормативно-правових документів, що повинні врегулювати процеси формування, розгляду, затвердження, фінансування і контролю за реалізацією програм, які фінансуються з державного бюджету;

- створення Експертної ради з питань державних програм при Кабінеті Міністрів України і формування банку даних проектів програм і комп'ютерної системи моніторингу ходу виконання програм [4, с.6];

- забезпечення розроблення і реалізації цільових програм відповідно до теоретично обґрунтованих етапів їх побудови і виконання;

- забезпечення конкурсності виконання програм, здійснення контролю за цільовим використанням фінансових і матеріальних ресурсів на їх виконання [5, с. 32];

- формування і реалізацію науково-технічних програм, що здатні концентрувати обмежені ресурсні можливості на рішенні таких пріоритетних напрямків, як підвищення технологічного рівня економіки, її відповідності світовим пріоритетам науково-технічного розвитку тощо;

- широке використання інформаційних технологій на всіх етапах формування, виконання, контролю і впровадження результатів реалізації програм.

інноваційний екологічний безпека

Література

1. Жарова Л.В. Сталий розвиток: просторовий вимір соціально-економічних відносин. // Науковий вісник: Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища. Зб. наук. праць. - Л.: ЛНТУ, 2005. - Вип. 15.6. - С.253-260

2. Галушкина М. Узы инноватики // Эксперт. - 2006. - 25(519).

3. Карпіщенко Т.О. Економічний механізм інновацій екологічної спрямованості: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.08.01 / Сумський держ. ун-т. - Суми, 2000. - 22с.

4. Саверченко О.О. Механізм державного регулювання науково-технологічного та інноваційного розвитку: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.02 / НАН України; Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва. - К., 2005. - 22с.

5. Карпов В.І., Саверченко О.О., Радзієвська Л.Ф., Єгоров І.Ю. Інноваційний потенціал України та країн ЄС (порівняльний аналіз) / Український ін-т науково-технічної і економічної інформації; НДІ статистики Держкомстату України. - К.: УкрІНТЕІ; НДІ статистики, 2002. - 40с.

Размещено на Allbest.ru