Економіка Житомирської області. Розміщення продуктивних сил

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ, ЕКОНОМІКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ І УПРАВЛІННЯ

ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ

РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНА РОБОТА

з дисципліни

"Регіональна економіка"

Варіант № 5

Виконав: студент групи ОІ-132

Дубенчук Ю. О.

Залікова книжка № ОІ-132

Перевірив: к. е. н., доцент

Козакова О. М.

Одеса - 2014



ВСТУП

«Розміщення продуктивних сил» (РПС) як поняття і як напрям наукових досліджень сформувалося у радянській економічній науці. Ніде і ніколи західна економічна наука про розміщення господарства і регіони не використовувала подібної термінології. Там цей науковий напрям називався або економічною географією, або пізніше -- регіональною економікою. Можливо, виокремлення РПС як наукової дисципліни було зумовлено відомчою конкуренцією між окремими гілками науки, яка була характерна для того часу (міністерства і відомства постійно боролися між собою за фінанси та інші блага, котрі централізовано розподілялися через систему Держплану СРСР).

Економічне зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої господарської системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфіки територіальної організації продуктивних сил у практиці господарювання дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники.

Розміщення продуктивних сил як важлива галузь економiчної науки вивчає специфiчнi, просторовi закономiрності органiзації територіальних господарських систем з метою їх рацiоналiзації, підвищення ефективностi господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територiальної) органiзації продуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення. Метою цієї науки є обгрунтування напрямiв оптимізації розміщення продуктивних сил, підвищення економiчної і соціальної ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку.



1. ЗАКОНОМІРНОСТІ І ПРИНЦИПИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

1.1 Закономірності розміщення продуктивних сил

Економічні закони - це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають виробничі відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання благ та послуг. В умовах переходу до ринкових відносин розміщення продуктивних сил відбувається під впливом багатьох законів. Закони і закономірності відображають певні сталі, необхідні об'єктивні відношення, що проявляються незалежно від волі людей у дії численних закономірностей, які властиві тим чи іншим процесам і явищам.

Закономірність - це об'єктивно існуючий суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Закономірності РПС - найбільш загальні відносини між природою, населенням і виробництвом на певній території.

Закономірності РПС є просторовим виявом дії окремих економічних законів. Так, наприклад, закон комплексного розвитку виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної комплексності, закон концентрації виробництва - як закономірність територіальної концентрації виробництва. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів.

Закони і закономірності не залежать від волі людей. Закономірності РПС виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють. Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території, згідно закономірностей розміщення називаються принципами розміщення продуктивних сил, або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Існують наступні закономірності:

- ефективне розміщення продуктивних сил;

- територіальний поділ праці;

- економічна цілісность регіону;

- регіональна інтеграція господарства;

- територіальна комплексність продуктивних сил;

- територіальна концентрація продуктивних сил;

- зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

- соціальна спрямованість;

- усталеність розвитку;

- національна безпека;

- планомірність;

- керованість;

- комплексність;

- конкурентоспроможність;

- ефективність господарства економічних районів.

Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил діалектично пов'язана з їх територіальною концентрацією. Суть цієї закономірності полягає в тому, що регіон, зберігаючи цілісність, має певні внутрішні відмінності в природних, економічних, соціальних умовах і об'єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, на інших - лісо-переробний.

Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об'єкта. Формула ефективності виробництва має такий вигляд:

Е=Еф\В,

де Е - ефективність;

Еф - ефект;

В - витрати.

Ефект може виражатись або через валовий обсяг товарів і послуг, або через прибуток Він може також виражатися через величину національного доходу, якщо йдеться про економіку країни або великого регіону . Отже, ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону

Звичайно, ефективність виробництва залежить не лише від вдалого розміщення, але й від інших факторів (технічної оснащеності, кваліфікації працівників тощо), проте "територіальний складник" у загальному розмірі ефективності достатньо великий, і його можна обчислити [1].

1.2 Принципи розміщення продуктивних сил

Принципи (від лат. рrinсipium - початок, основа) - вихідні положення будь-якого вчення, теорії, науки.

На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил - керівні положення, сформульовані суспільством, які визначають об'єктивні потреби та умови суспільного розвитку і котрі воно реалізує в процесі своєї практичної діяльності. Принципи визначають потреби суспільства на певному історичному етапі. Дотримання цих принципів дуже важливе при реалізації регіональної політики держави.

Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;

- охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- збереження здорових медико-гігієнічних умов життя і праці населення;

- обмеження надмірної концентрації промисловості в містах;

- вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей;

- зміцнення обороноздатності країни;

- урахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір [2].

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути подібними та відмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, конкретизованими у відповідній концепції. Керуючись принципами, які найчастіше є результатом врахування кількох закономірностей, можна досягти набагато більшого ефекту при розміщенні виробництва.

Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності «ефективного розміщення продуктивних сил» і передбачає:

- наближення відповідних виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води, трудових ресурсів, споживача;

- охорону природи та науково обгрунтоване природокористування, забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення;

- обмеження надмірної концентрації промисловості в містах.

Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної закономірності і передбачає:

- комплексне використання природних та трудових ресурсів;

- встановлення ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону;

- створення єдиної інфраструктури.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва вимагає дотримання:

- збалансованості між обсягом виробництва і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону;

- пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, виробничою та невиробничою сферами.

Принцип обмеженого централізму передбачає органічне поєднання інтересів країни та її економічних районів [3].

1.3 Теорії розміщення продуктивних сил

Формування науки розміщення продуктивних сил припадає на початок ХІХ ст. Основу розміщення продуктивних сил як науки складають теорії розміщення продуктивних сил, які ґрунтувалися на припущенні, що важливу роль в умовах ринкового господарства відіграє прибуток. Розробниками даних теорій були Йоганн фон Тюнен і Альфред Вебер.

Історія теорії розміщення виробництва починається з публікації книги «Ізольована держава» («The Іsolated State»), написаної Йоганом Генріхом фон Тюненом у 1826 р. Заслуга Тюнена в тому, що він був першим, хто застосував детальні математичні розрахунки для обґрунтування розміщення виробництва. Відкритий ним метод математичного моделювання системи просторових економічних зон у значній мірі передбачив сучасні економіко - математичні методи, у тому числі метод лінійного програмування.

Практичні завдання розміщення промисловості стимулювали теоретичні пошуки. Відповіддю науки стала робота Альфреда Вебера (молодшого брата найбільшого соціолога Макса Вебера). Вже в назві книги «Про штандорти промисловості» (1909 р.) А. Вебер ввів у науковий обіг нове поняття «штандорт», що описувало не реальне, а пропоноване оптимальне розміщення виробництва.

Паралельно з теоріями розміщення формувалася марксистська теорія продуктивних сил. Марксистська теорія розміщення продуктивних сил припускає, що кожному соціальному ладові притаманні власні економічні закони, і саме соціальний лад визначає розміщення продуктивних сил на даній території (Рисунок 1.1). Результатом впровадження даної теорії у державах із соціалістичним ладом є формування системи твердого планування, що не завжди давало позитивні результати.

Рисунок 1.1 [4]

Прихильники марксизму брали за основу трудову теорію вартості, яка виокремлювала дві головні категорії - продуктивні сили та виробничі відносини. Прихильники неокласичної школи розробили теорію граничної корисності, де головними економічними ресурсами (факторами виробництва), були земля, капітал, труд, підприємницькі здатності.

Але, у сучасній вітчизняній економічній літературі поширеним є погляд на доцільність застосування аналізу продуктивних сил і особливостей їх розміщення. До поняття продуктивних сил відносять: природні ресурси, засоби виробництва (машини й устаткування, будинки і споруди, засоби транспорту і зв'язку, а також земля), трудові ресурси, капітал.

Територіальна організація ПС - це просторовий взаємозв'язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаєморозміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва й споживання продукції.

Розміщення продуктивних сил вивчає просторовий розподіл населення і виробництва і виробляє методологію та методику обґрунтування шляхів удосконалення сучасної територіальної організації продуктивних сил, а також перспектив їх розвитку на найближчі 10 - 15 років [4].

Сучасна практика розміщення продуктивних сил, внутрішня логіка розвитку самих наук про територіальну організацію суспільства потребують глибокого і ґрунтовного вивчення таких важливих категорій, як закономірності та принципи розміщення продуктивних сил.

Процес розміщення продуктивних сил -- це історична категорія. За енциклопедичним визначенням, процес є послідовною зміною станів і стадій розвитку, тобто в цьому явищі завжди присутній чинник часу. Проблеми розміщення продуктивних сил не існувало, доки продуктивні сили і суспільний поділ праці не досягли певного рівня розвитку. Коли виробництво мало переважно натуральний характер, воно не було відокремлене від споживання: виробник був одночасно і споживачем, примітивні засоби виробництва знаходились у самому житлі. У цей період процес розміщення виробництва опосередковувався розміщенням населення, житла, населених пунктів. Проблема розміщення суто виробництва розчинялась у проблемі розвитку і функціонування поселень. Проблема розміщення продуктивних сил виокремилась як така у період промислової революції, на початку розвитку великої машинної індустрії. Саме тоді став можливим цілеспрямований вибір людиною району, місця, території для окремого виду виробничої діяльності [5].

Отже, розміщення продуктивних сил -- це складний процес, що охоплює аналогічні часткові процеси: заселення нових територій (первинне заселення), їхнє освоєння (наприклад природних ресурсів), концентрацію і розосередження об'єктів господарської діяльності, створення і формування ядер, каркасу територіальної організації господарства (мережі міст, інфраструктури) тощо.



2. ЕКОНОМІКА ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Житомирська область -- область на півночі України, в межах Поліської низовини, на півдні в межах Придніпровської височини. На півночі межує з Гомельською областю Білорусі, на сході з Київською, на півдні з Вінницькою, на заході з Хмельницькою та Рівненською областями України. Адміністративним центром є м. Житомир.

Складається з 23 районів. Має 5 міст обласного значення (Бердичів, Житомир, Коростень, Малин, Новоград-Волинський), 6 міст районного значення (Андрушівка, Баранівка, Коростишів, Овруч, Олевськ, Радомишль), 43 селища міського типу; 1619 сільських населених пунктів. Область розташована у двох природно-кліматичних зонах, північна її частина -- у зоні Полісся, південна -- у межах Лісостепу (Рисунок. 2.1) [6].

Рисунок 2.1 [6]

Дата утворення Житомирської області - 22 вересня 1937 рік. Вона займає 29, 8 тис. території. Чисельність наявного населення на 1 січня 2014 року, тис. осіб становить: всього - 1262,5; міське - 739,7; сільське - 522,8. Щільність населення становить 42,3 особи на 1 , а чисельність наявного населення - 270,9 тис. осіб.



2.1 Загальні показники оцінки економіки області

Житомирська область відноситься до Київського мезоекономічного району. До складу мезорегіону віднесено області Київську, Житомирську, Вінницьку, Черкаську, Чернігівську. За територією Житомирська область посідає п'яте місце в державі.

За різноманітністю корисних копалин область називають «Уралом в мініатюрі». Мінерально-сировинний потенціал представлений понад 200 родовищами. На території області зосереджено 90% загальнодержавних запасів облицювального каменю (габро, граніт, лабрадорит), п'ята частина буто-щебеневої сировини; унікальним є родовище кварцитів. Житомирщина забезпечує потреби держави в титановому концентраті. Поклади апатитів, які зустрічаються в більшості ільменітових родовищ, становлять понад 85% розвіданих запасів України.

У земельному фонді області 56,2% займають сільськогосподарські землі, понад третину - ліси та лісовкриті площі. За показником лісистості (35,2%) область посідає четверте місце в Україні після Закарпатської, Івано-Франківської та Рівненської областей, а за лісоресурсами (більше 200 млн.куб.м) - перше.

По території області протікає 246 річок загальною довжиною майже 6 тис. км, всі вони належать до басейну Дніпра. На річках створено понад 40 водосховищ.

Житомир є основним центром меблевої промисловості. Целюлозно-паперова промисловість працює переважно на девізній сировині. Паперові фабрики зосереджено в Коростишеві і Малині Житомирської області. Будівельна індустрія області орієнтується на сировинні ресурси та місця масового житлового чи промислового будівництва. Тому заводи залізобетонних конструкцій розміщуються в Житомирі. В області виробляють також м'яку покрівлю, шифер, азбестоцементні труби тощо. Підприємства видобутку і обробки будівельного каміння знаходяться як у сировинних районах, так і в місцях споживання.

У рейтингу конкурентоспроможності 27 регіонів України 2013 Житомирська область займає 25-е місце, що відповідає результату торішнього рейтингу. Оцінки регіону кращі тільки ніж у Херсонської та Кіровоградської областей. Значення Індексу конкурентоспроможності в балах практично не змінилося -- 3,88 бала, що менше, ніж середнє значення по 27 регіонах і результат України в глобальному рейтингу (Рисунок 2.2).

Рисунок 2.2 [7]

У порівнянні з результатами 2012 року, Житомирська область поліпшила оцінки за сьома складовими Індексу конкурентоспроможності з дванадцяти. Найбільше зростання балів відзначається за складовими ефективність ринку товарів (плюс 0,27 бала) та рівень розвитку фінансового ринку (плюс 0,15 бала). Таке зростання допомогло регіону істотно покращити свої позиції за даними складовими порівняно з країнами світу, хоча говорити про наявність конкурентних переваг ще рано. Найбільше зниження оцінок сталося за складовою ефективність ринку праці (мінус 0,11 бала), але, тим не менше, вона продовжує входити до числа відносних конкурентних переваг області у світовому порівнянні -- рівень 30?го місця у світі (Рисунок 2.3).

Рисунок 2.3 [7]

Житомирська область посідає 22?е місце в рейтингу регіонів України за складовою технологічна готовність, а її оцінка порівнювана з рівнем 117?го місця в рейтингу 148 країн світу. Найбільші проблеми у регіону з доступністю новітніх технологій (21?е місце в Україні і рівень 144?го місця у світі) і передачею новітніх технологій за допомогою прямих іноземних інвестицій (рівень 126?го місця). Серед показників з низькими оцінками -- також впровадження технологій на рівні компаній області, кількість інтернет-користувачів. Втративши за два роки 9 позицій, Житомирська область опустилася на останнє місце в національному рейтингу конкурентоспроможності за складовою інновації. Єдиною відносно конкурентною перевагою області, виходячи з оцінок бізнесу, залишається здатність до інновацій -- оцінка регіону відповідає 43?му місцю у світі [7].

2.2 Баланс галузевого виробництва

Промисловість. Індекс промислової продукції у січні-серпні 2014р. порівняно з відповідним періодом минулого року становив 106,3%, у т.ч. у добувній промисловості і розробленні кар'єрів - 118,2%, у переробній промисловості - 101,0%, у постачанні електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря - 98,3% (Рисунок 2.4).

Рисунок 2.4 [8]

У харчовій галузі випуск продукції за 8 місяців 2014р. до минулорічного періоду збільшився на 9,2% через нарощення обсягу харчових продуктів на 10,8% при одночасному зменшенні випуску напоїв на 1,2%.

Серед продукції галузі в 1,4 раза більше вироблено молока рідкого обробленого, жирових спредів та сумішей, молока і вершків сухих, м'яса великої рогатої худоби свіжого чи охолодженого, на 23,8-30,3% - виробів ковбасних, масла вершкового, молока та вершків, жирністю більше 6%, сирів жирних, на 13,9% - оселедців солоних, на 3,9% - борошна, на 0,4% - продуктів молоковмісних, на 0,3% - йогурту та інших ферментованих чи сквашених молока та вершків. Дані про випуск основних видів продукції галузі наведено в таблиці 2.1. [8]



	Вироблено за	Серпень 2014р. у % до	Січень- серпень 2014р. у % до січня- серпня 2013р.
	січень- серпень 2014р.	серпень 2014р.	липня 2014р.	серпня 2013р.
М'ясо великої рогатої худоби свіже чи охолоджене, т	2870	315	73,1	80,6	140,5
М'ясо свиней свіже чи охолоджене, т	2043	228	61,1	107,5	73,1
Вироби ковбасні, т	8746	1464	110,7	152,0	123,8
Оселедці солоні, т	484	50	108,7	98,0	113,9
Риба солона, крім оселедців, т	161	10	58,8	55,6	100,0
Молоко рідке оброблене, т	137099	21644	100,1	146,6	142,9
Молоко та вершки, жирністю більше 6%, т	12782	2065	96,4	133,7	128,1
Молоко і вершки сухі, т	7540	1161	79,4	123,9	141,1
Масло вершкове, т	5450	844	97,0	120,9	125,6
Сири жирні, т	5796	784	97,9	97,4	130,3
Йогурт та інші ферментовані чи сквашені молоко та вершки, т	8714	1206	95,5	90,8	100,3
Борошно, т	13489	2504	134,2	208,1	103,9
Крупи, т	2104	278	81,0	82,7	71,5
Хліб та вироби хлібобулочні, т	32665	4019	98,5	86,8	93,1
Печиво солодке і вафлі, т	12054	1515	97,1	89,2	91,8
Спреди та суміші жирові, т	6564	627	84,3	108,9	142,7
Продукти молоковмісні, т	5056	485	87,1	82,5	100,4
Корми готові для тварин, що утримуються на фермах, крім борошна та гранул із люцерни, т	48738	5104	104,7	66,7	68,8
Пиво солодове, крім пива безалкогольного і пива з вмістом алкоголю менше 0,5%, тис.дал	6977,1	1052,1	119,2	86,1	91,4
Напої безалкогольні, тис.дал	1691,5	365,3	79,5	407,2	137,5

Таблиця 2.1 [8]

Сільське господарство. У січні-серпні 2014р. індекс обсягу сільськогосподарського виробництва порівняно з cічнем-серпнем 2013р. становив 100,1%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах - 100,9%, у господарствах населення - 99,9%. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у постійних цінах 2010р., за розрахунками, склав 4600,7 млн.грн (Рисунок 2.5).

Рисунок 2.5 [9]

Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції порівняно з січнем-серпнем 2013р. збільшився на 39,5%, у т.ч. продукції рослинництва - на 53,3%, тваринництва - на 6,8%.

Середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації за січень-серпень 2014р. порівняно з січнем-серпнем 2013р. зросли на 7,1%, у т.ч. на продукцію тваринництва - на 13,4%, рослинництва - на 5,3% (Таблиця 2.2).

	Обсяг реалізованої продукції	Середня ціна реалізації	Довідково: серпень 2014р.
	т	у % до січня-серпня 2013р.	грн. за т (тис.шт.)	у % до січня-серпня 2013р.	грн. за т (тис.шт.)	у % до липня 2014р.
Зернові культури	458974	171,0	1529,7	99,2	1659,9	95,4
у тому числі
пшениця	67896	121,3	1713,9	115,3	1667,2	95,6
жито	17040	94,3	1229,3	97,5	1278,6	94,4
ячмінь	16448	92,2	1818,4	108,4	1755,0	101,3
кукурудза	348164	212,0	1477,6	95,5	1701,3	98,4
Насіння соняшнику	52556	405,9	3956,2	97,3	3765,7	100,7
Соя	19068	89,7	4513,3	120,5	5021,5	101,3
Ріпак	32369	72,1	3698,5	123,7	4024,1	111,8
Худоба та птиця (у живій вазі)	9604	83,6	14149,1	119,8	17664,3	128,9

Таблиця 2.2 [9]

Капітальні інвестиції. Найвагомішу частку капітальних інвестицій (99,5% загального обсягу) становлять інвестиції у матеріальні активи. Так, у машини, обладнання і транспортні засоби спрямовано 51,3% усіх інвестицій, у будівлі та споруди - 43,5%. У нематеріальні активи вкладено 5,8 млн.грн., або 0,5% загального обсягу капітальних інвестицій, з яких 50,9% становили витрати на програмне забезпечення та бази даних, 27,8% - на придбання прав на комерційні позначення, об'єкти промислової власності, авторські та суміжні права, патенти, ліцензії, концесії тощо.У капітальний ремонт активів спрямовано 98,1 млн.грн. капіталь-них інвестицій (9,2% загального обсягу). За рахунок власних коштів підприємств та організацій використано 70,5% усіх інвестицій проти 66,7% у відповідному періоді торік. Частка кредитів банків та інших позик підвищилась від 5,8% у січні-червні 2013р. до 6,8% у січні-червні 2014р.Натомість скоротились частки бюджетних коштів від 5,0% у січні-червні 2013р. до 4,0% у січні-червні 2014р., коштів іноземних інвесторів від 3,8% до 2,0%, коштів населення на індивідуальне житлове будівництво від 15,2% до 12,9% відповідно. Найвагомішу частку капітальних інвестицій - 49,7%, або 528,9 млн.грн., освоєно підприємствами, основним видом економічної діяльності яких є промисловість (у січні-червні 2013р. - 44,7%). При цьому під-приємствами переробної промисловості освоєно 55,7% усіх коштів промисловості, добувної і розроблення кар'єрів - 27,4%, з постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря - 12,7%, з водопостачання; каналізації, поводження з відходами - 4,2%. [9]



2.3 Ефективність економіки області

Ринок праці. Середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, установ та організацій та їхніх відокремлених підрозділів із кількістю найманих працівників 10 і більше осіб у липні 2014р. становила 229,2 тис. осіб. Порівняно з червнем п.р. кількість працівників зменшилася на 0,2%. Найвагоміше скорочення показника спостерігалося у складському господарстві та допоміжній діяльності у сфері транспорту (на 3,5%), оптовій і роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів та діяльності у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування Водночас, зафіксовано зростання середньооблікової кількості штатних працівників у виробництві автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів, інших транспортних засобів (на 9,3%), у сільському господарстві (на 1,6%). Упродовж січня-серпня 2014р. статус зареєстрованого безробітного в державній службі зайнятості отримали 41,4 тис. осіб, що на 2,5 тис., або на 5,8% менше, ніж у відповідному періоді минулого року.

Кількість зареєстрованих безробітних зменшилась за місяць на 1,1% і на кінець серпня 2014р. становила 19,0 тис. осіб, з них 55,2% склали жінки, 42,0% - молоді особи у віці до 35 років, 38,5% - особи, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню. Допомогу по безробіттю отримували 14,9 тис. осіб.

За професійними групами найбільший попит на робочу силу на кінець серпня 2014р. був на кваліфікованих робітників з інструментом (22,6% від загальної кількості заявлених вакансій) і працівників сфери торгівлі та послуг (20,4%), а найменший - на кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства (0,8%) і технічних службовців (2,2%). Інформація щодо попиту на робочу силу та її пропозиції за професійними групами наведена в таблиці 2.3.

	Кількість зареєстрованих безробітних	Потреба роботодавців у працівниках для заміщення вільних робочих місць (вакантних посад)	Навантаження зареєстрованих безробітних на одне вільне робоче місце (вакантну посаду)
	2014р.	2013р.	2014р.	2013р.	2014р.	2013р.
Усього	18964	19308	2568	4255	7	5
Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)	1689	1602	179	379	9	4
Професіонали	1457	1430	378	643	4	2
Фахівці	1714	1809	188	301	9	6
Технічні службовці	1109	1066	57	112	19	10
Працівники сфери торгівлі та послуг	3180	3147	523	684	6	5
Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства	722	745	21	51	34	15
Кваліфіковані робітники з інструментом	1979	2048	580	739	3	3
Робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устатковання, складання устатковання та машин	3813	3989	388	885	10	5
Найпростіші професії	3301	3472	254	461	13	8

Таблиця 2.3 [9]

Валовий регіональний продукт. Валовий регіональний продукт у ринкових цінах визначається як сума валової доданої вартості усіх видів економічної діяльності, включаючи чисті податки на продукти. Валова додана вартість розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням кожного виду економічної діяльності, зменшена на величину оплати послуг фінансових посередників. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва. Житомирська область посідає 18?е місце за внеском у ВВП країни (1,7%). Валовий регіональний продукт області становить 17 184 грн. на людину, або 60,3% від середнього показника по Україні (Таблиця 2.4).

Валовий регіональний продукт

	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013*
Всього, у фактичних цінах, млн. грн.	7430	8784	11127	15008	14731	18743	21928	24849	x
У розрахунку на одну особу, у фактичних цінах, грн.	5554	6636	8485	11545	11419	14616	17184	19551	x
У порівнянних цінах, у відсотках до попереднього року	101,1	103,6	105,1	104,2	88,9	112,8	102,7	109,4	105,1

Таблиця 2.4 [9]

регіональний економіка ринок

Житомирська область - це перспективний регіон України, який розвивається. В процесі розвитку регіон зіткнувся з масою проблем, які потребують вирішення.

Внаслідок зменшення виготовлення фарфорового посуду, лабораторного посуду із скла, банок для консервування, а також через цінову неконкурентоспроможність виробів із фарфору, не досягнуто прогнозних темпів зростання у виробництві неметалевих мінеральних виробів.

У 6 районах (Баранівський, Володарсько-Волинський, Ємільчинський, Лугинський, Любарський, Радомишльський) та містах Коростені і Новограді-Волинському зменшилися обсяги промислового виробництва. У харчовій промисловості виробництво скоротилося на 0,8%.

У сільському господарстві не вдалося стабілізувати обсяги виробництва продукції рослинництва. Не досягнуто передбаченого у програмі рівня виробництва картоплі, льону, хмелю та молока.

Через зменшення у сільгосппідприємствах виробництва молока та яєць обсяги продукції тваринництва у них скоротилися на 6,5%. Не вдалося стабілізувати поголів'я великої рогатої худоби. На 16,5% сільгосппідприємства зменшили поголів'я птиці.

Майже 46% підприємств транспорту та 40% підприємств сільського і лісового господарства отримали збитки. Збитковою була діяльність підприємств житлово-комунального господарства. Із 96 підприємств цієї галузі мають позитивні фінансові результати лише 31.

Не приділяється належної уваги розвитку інфраструктури підтримки підприємництва. Бізнес-центри створені лише у 2 районах та м. Житомирі.

Значною є заборгованість із виплати заробітної плати, яка станом на 1 серпня 2014 року становила 11,1 млн.грн.

Недостатня робота проводиться по легалізації існуючих робочих місць.

Але все не так сумно регіон окрім слабкої своєї сторони має і перспективи розвитку. До перспектив розвитку регіона відносять:

зростання обсягів інвестицій в основний капітал та прямих іноземних інвестицій;

розвиток фінансової інфраструктури та інфраструктури підтримки підприємництва;

позитивні стосунки обласних та місцевих органів влади з бізнес- середовищем;

позики Світового банку та ЄБРР для реалізації інфраструктурних об'єктів.

збільшення обсягів державних субвенцій у розвиток житлово- комунального господарства;

розвиток молочного і м'ясного скотарства у Поліській зоні;

вирощування ріпаку для переробки на біодизель;

відновлення льонарства і хмелярства;

зростання попиту на льонопродукцію;

відносно низька соціальна конфліктність населення;

реалізація Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» та державної стратегії регіонального розвитку;

зростання обсягів державної субвенції у розвиток житлово-комунального господарства;

велика кількість нерозвіданих покладів корисних копалин;

висока зацікавленість до області з боку іноземних та вітчизняних потенціальних інвесторів;

велика кількість незадіяних виробничих приміщень та вільних земельних ділянок.

В цілому економічний і соціальний розвиток області відбувається в руслі макроекономічних тенденцій тому у більшості галузей характеризується позитивною динамікою розвитку.



3. ЗАДАЧІ

3.1 Задача 1

Обсяги оптового товарообороту в Україні та досліджуваній області(млн. грн.)

	2009	2011	2013
Україна	817532,4	1107283,4	1074753,2
Досліджувана область	4188,1	5382,8	5481,6

а) динаміка оптового товарообороту (індекси торгівлі) та порівняйте динаміку оптового товарообороту в Україні та Житомирській області. Зробіть висновки;

б) структури оптової торгівлі, тобто частки оптової торгівлі в області в обсязі оптової торгівлі по Україні.

Рішення:

а) = * 100%

Будемо визначати індекс торгівлі базисним методом:

2009 рік - базовий рік.

По Україні:

Індекс товарообороту за 2011 рік в порівнянні з 2009 роком:

= * 100% = 135,4%

Індекс товарообороту за 2013 рік в порівнянні з 2009 роком:

= * 100% = 131,5%

135,4% - 131,5% = 3,9%

Отже, динаміка оптового товарообороту зменшилася в в 2013 році на 3,9% в порівнянні з 2011 роком.

По Житомирській області:

Індекс товарообороту за 2011 рік в порівнянні з 2009 роком:

= * 100% = 128,5%

Індекс товарообороту за 2013 рік в порівнянні з 2009 роком:

= * 100% = 130,9%

130,9% -128,5% = 2,4%

Отже, динаміка оптового товарообороту збільшилася у 2013 році на 2,4% в порівнянні з 2011 роком.

В загальному, індекс товарообороту на рівні Житомирської області зріс на 2,4%, а на рівні України зменшився на 3,9% у 2013 році. Отже зі сторони України ми спостерігаємо спад динаміки оптового товарообороту, а зі сторони Житомирської області спостерігаємо наоборот зростання динаміки оптового товарообороту.

б) Частка оптової торгівлі в області в обсязі оптової торгівлі по Україні за 2009 рік:

* 100% = 0,51%

Частка оптової торгівлі в області в обсязі оптової торгівлі по Україні за 2011 рік:

* 100% = 0,49%

Частка оптової торгівлі в області в обсязі оптової торгівлі по Україні за 2013 рік:

* 100% = 0,51%

Отже, частка оптової торгівлі в області займає малий відсоток оптової торгівлі по Україні і являється стабільною протягом 2009 - 2013 років.

3.2 Задача 2

Як змінився рівень життя населення, якщо обсяг ВРП за відповідний період змінився з 38,2 млрд. грн. до 40,1 млрд. грн., чисельність населення зросла з 2,1 млн. чол. до 2,2 млн. чол., рівень споживчих цін зріс на 8%.

Рішення:

Визначим ВРП на душу населення за базовий період:

= = 18,19 тис. грн/чол

ВРП на душу населення за поточний період:

= = 19,095 тис. грн/чол

Динаміка:

і= * 100%

і= * 100% = 105%

Д = 5% - 8% = -3%



Отже рівень життя населення зменшився на 3%.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Тарангул. Розміщення продуктивних сил. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/books/_book-619.htm.

Закономірності й принципи розміщення продуктивних сил. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://readbookz.com/book/112/2691.html.

Іщук С. Л. Розміщення продуктивних сил / СІ. Іщук. -- К.: 2000.

Основні теорії регіональної економіки та територіальної організації господарства України. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/36_PWMN_2010/Economics/76889.doc.htm.

Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. -- К.: Вікар, 2006. -- 396 с.

Житомирська область. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96B9.

Державна служба статистики України. Головне управління статистики у Житомирській області. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.zt.ukrstat.gov.ua/

Стратегія розвитку Житомирської області на період до 2015 року. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zhitomir-region.gov.ua/doc/strat_2015.pdf.

Про соціально-економічне становище Житомирської області. Статистичний щорічник за 2014 рік / Головне управління статистики у Житомирській області. - Ж., 2014. - 56 с.



ДОДАТОК А

Смертність населення Житомирської області у січні-липні 2014 року

Кількість померлих на 1000 наявного населення, ‰	Міста та райони з відповідними показниками смертності
17,0	По області
до 15,2	міста Житомир, Нов.-Волинський, Малин;
15,2-17,0	міста Коростень, Бердичів;
17,1-18,9	Любарський, Олевський, Житомирський, Вол.-Волинський, Романівський, Баранівський, Червоноармійський, Коростишівський;
19,0-20,8	Нов.-Волинський, Попільнянський, Андрушівський, Овруцький, Бердичівський, Чуднівський, Ємільчинський, Черняхівський;
20,9-22,7	Радомишльський, Лугинський, Коростенський;
понад 22,7	Ружинський, Брусилівський, Народицький, Малинський.

Таблиця 1. А

Народжуваність населення Житомирської області у січні-липні 2014 року

Кількість нарджених на 1000 наявного населення, ‰	Міста та райони з відповідними показниками народжуваності
12,1	По області
до 10,7	Ружинський, Попільнянський, м.Коростень;
10,7-12,1	Овруцький, Радомишльський, Чуднівський, Любарський, Народицький, м.Житомир, Житомирський, Баранівський, м.Нов.-Волинський, Коростенський;
12,2-13,6	Андрушівський, м.Бердичів, Брусилівський, м.Малин, Нов.-Волинський, Малинський, Коростишівський, Романівський, Бердичівський, Вол.-Волинський, Лугинський, Черняхівський;
понад 13,6	Ємільчинський, Червоноармійський, Олевський.

Таблиця 2. А



ДОДАТОК Б

Динаміка загальної суми заборгованості з виплати заробітної плати в Житомирській області у 2013-2014 роках

(станом на 1 число відповідного місяця)

Рисунок 1. Б

Загальна сума боргу з виплати заробітної плати на 1 серпня 2014р. становила 11,1 млн.грн. що більше на 11,6%, або на 1,5 млн.грн., ніж місяць тому та на 40,9%, або на 3,3 млн.грн., ніж на початок року.

Якщо в цілому по економіці обсяг невиплаченої заробітної плати на 1 серпня 2014р. становив 1,6% фонду оплати праці, нарахованого за

липень п.р., то за видами економічної діяльності він коливався від 0,1% у державному управлінні й обороні; обов'язковому соціальному страхуванні до 12,6% у сфері операцій з нерухомим майном. Частка області в сумі заборгованості всіх регіонів України склала 1,0%.

Размещено на Allbest.ru

...