Рівень життя сільського населення Карпатського регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівень життя сільського населення Карпатського регіону

Біттер О.А.

Впродовж 1990-2007рр. відбулося значне погіршення більшості показників рівня життя сільського населення. Основними його проявами стало погіршення харчування та забезпечення непродовольчими товарами і послугами внаслідок зменшення доходів. Безробіття, бідність, пияцтво та інші соціальні хвороби стали поширеним явищем в сільській місцевості. Процес соціалізації майбутніх поколінь відбувається у складних соціальних та економічних умовах. Деградація сільськогосподарського виробництва загрожує продовольчій безпеці країни.

З особливою гостротою негативні процеси відбуваються в сільській місцевості Карпатського регіону, де соціально-економічна криза виявилася більш глибокою порівняно з іншими регіонами країни. Лише не втрачений за роки адміністративно-командної системи дух підприємливості, поширений серед значної частини сільських жителів регіону, та наполегливість у веденні особистих господарств не дозволили допустити ще більшої злиденності. Багато сіл в регіоні розвиваються не гірше, ніж в радянські часи. Однак села регіону вразила демографічна криза, сотні тисяч найбільш працездатних сільських жителів в пошуках заробітків були змушені шукати роботу за межами батьківщини, руйнуються сім'ї, погіршується якість послуг закладів освіти, охорони здоров'я, культури. Держава поки що не виробила ефективних важелів для регулювання цих процесів.

Бідність в сільській місцевості стала поширеним явищем. Її причини лежать в нераціональній організації політичного, соціального, економічного життя країни, в нерівноправному становищі сільських громад. Актуальність і доцільність здійснення дослідження рівня життя сільського населення в регіоні обумовлені значущістю необхідності забезпечення його підвищення в умовах розбудови соціальної ринкової економіки, наближення кордонів ЄС, забезпечення інноваційного шляху розвитку економіки та її аграрної сфери.

Проблему підвищення рівня життя населення не можна розглядати у відриві від більш глобальної проблеми загальнолюдського розвитку і відповіді на питання, що люди вважають найбільш цінним у своєму житті. В сучасній міжнародній практиці виділяють групи високо- та малорозвинутих країн, а також країн, що розвиваються. Критерієм віднесення країни до тієї чи іншої групи є рівень її економічного розвитку, загальний обсяг середньодушового виробництва. Кінцевою метою такого зростання є збільшення споживання населення.

Разом з тим для подальшого розвитку людства потрібне узгодження суспільного розвитку з еволюційними законами природи. В основі зростання споживання є збільшення обсягів використання ресурсів, які не безмежні. Задоволення потреб наших сучасників не можна робити за рахунок нащадків. Менш розвинутим країнам світу рекомендовано зійти зі шляху, прокладеного більш розвинутими країнами. Але зміна стратегічних орієнтирів розвитку відбудеться не скоро. Ще довго у світі пануватиме сучасна система цінностей і рівень споживання буде критерієм благополуччя. Тому категорією "рівень життя" та іншими близькими до неї категоріями ще довго будуть характеризувати ті цінності, на які люди орієнтуються сьогодні.

Серед категорій, якими характеризують умови життєдіяльності людей, є категорія "спосіб життя" як система життєдіяльності соціального об'єкта, характерна для певного етапу його розвитку і детермінована соціально-економічними умовами його існування, а також системою цінностей і потреб. Рано чи пізно людство зійде з тупикового шляху суспільного розвитку. Коли духовні цінності і соціальна справедливість стануть основними цінностями людського суспільства, умови життєдіяльності людей найкраще характеризуватимуться саме категорією "спосіб життя". До тих пір, поки власність і гроші виступатимуть основними системотворними елементами соціальної організації людства, перевага надаватиметься таким категоріям, як "якість життя" та "рівень життя". Під якістю життя слід розуміти здатність соціально-економічних систем забезпечувати матеріальні й духовні потреби окремих людей та суспільних груп. В категорії "рівень життя" знаходить відображення їхня здатність задовольняти, головним чином, матеріальні потреби. доход економічний сільський

Розвиток сільського господарства і рівень життя сільського населення тісно пов'язані між собою. Особливо тісний цей взаємозв'язок в умовах перехідної економіки, для якої характерне періодичне виникнення соціально-економічних криз. В розвинутих економіках він менш тісний. В нашій країні найбільш складний період політичного становлення молодої держави, який супроводжувався надзвичайно глибокою соціально-економічною кризою, співпав з періодом роздержавлення і приватизації майна і земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. Селяни отримали у приватну власність майнові та земельні паї. Саме це стало порятунком для багатьох сільських родин, які були позбавлені будь-яких засобів існування у зв'язку з масовим безробіттям.

Значно розширені особисті селянські господарства стали основою продовольчого забезпечення більшої частини сільського населення. Фізична здатність вести велике особисте господарство, вміння організувати в ньому виробничі процеси безпосередньо визначали рівень життя сільської родини. Економічне піднесення, яке розпочалося з початком нового століття, розпочало зворотній процес - зниження залежності рівня життя сільського населення від розвитку сільського господарства, насамперед особистих селянських господарств.

В сучасних умовах практично кожне сільське домашнє господарство надає власному особистому господарству, яке є його органічною складовою частиною, свою працю, виробничі ресурси, частину наявної у приватній власності землі. Переважна більшість сільських родин надають в оренду свої земельні та майнові паї сільськогосподарським підприємствам. Зайняті в цих підприємствах сільські жителі надають їм також свою працю. Доходами сільських домогосподарств від сільськогосподарської діяльності є: вироблені в особистих селянських господарствах сільськогосподарська продукція та продукти харчування, а також доходи від їх продажу на ринку; заробітна плата та дивіденди з сільськогосподарських підприємств, зокрема, орендна плата за землю.

Результати кластерного аналізу соціально-економічних умов формування рівня життя сільського населення показали, що всі чотири області Карпатського регіону відзначаються відносно кращими порівняно з іншими регіонами країни показниками. Львівську область віднесено до адміністративних регіонів країни з найкращими об'єктивними передумовами зростання рівня життя сільського населення. Крім неї до областей з дуже високим рівнем умов відносяться АР Крим, Одеська та Харківська області. Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області відносяться до регіонів з середнім рівнем сприятливості соціально-економічного середовища для формування високого рівня життя сільського населення.

Рівень життя сільського населення визначається величиною та динамікою його доходів та рівнем і динамікою цін на товари і послуги. Зростання добробуту населення забезпечується лише в умовах випереджаючого зростання доходів у порівнянні з темпами зростання цін. Впродовж 2002-2006рр. споживчі ціни в нашій країні неухильно зростали. Виключенням став тільки 2002 р., коли спостерігалася дефляція. Інтегрований індекс інфляції за п'ять років становив 148,7%. Ціни на споживчі товари зростали щорічно в середньому на 10,4%.

Рівень життя сільських родин формується в межах конкретних сільських населених пунктів. З огляду на це пропонується ввести в наукових оборот термін "життєздатність сільського населеного пункту" як його здатність забезпечувати відповідний рівень життя сільських жителів. Соціально-економічне планування сільських районів з сучасних галузевих слід переорієнтувати на принципово інші територіальні засади. Воно повинно спрямовуватися на підвищення інтегрованого коефіцієнта життєздатності як середньої з трьох величин: відношення фактичного середньодушового доходу до нормативного, питомої ваги працездатних серед наявного населення та інтегрального коефіцієнта розвитку соціальної інфраструктури. У планах соціально-економічного розвитку регіонів повинен міститися окремий відповідний розділ з виділенням необхідних заходів та забезпеченням їх фінансування.

Підвищення рівня життя сільського населення, збільшення його доходів неможливе без покращення його зайнятості. В 2007р. загальна чисельність зайнятих сільських жителів у Львівській області становила 597,5 тис. чол., тобто 58,6% загальної чисельності населення. З них 160,0 тис. чол. були зайнятими в особистих селянських господарствах, або ж 26,8% від загальної чисельності зайнятих селян. Ці господарства стали чи не основною сферою зайнятості сільських жителів. На основі спеціальних розрахунків ми можемо зробити обґрунтований висновок про недопустимість зарахування до числа зайнятих осіб, які ведуть особисте господарство і не зайняті в інших сферах економіки. Величина їхніх доходів недостатня для цього. В більшості випадків зайнятість в особистому селянському господарстві є лише прихованою формою безробіття. Вирішення проблеми зайнятості сільського населення полягає у працевлаштуванні не лише зареєстрованих безробітних, але й більшої частини зайнятих в особистих господарствах, а також у створенні високооплачуваних робочих місць для зайнятих на низькооплачуваних робочих місцях.

Одним з найважливіших чинників рівня життя сільських жителів Карпатського регіону за останні десять років стала трудова міграція за кордон. Ми не ставили перед собою завдання вивчення соціальних, психологічних, економічних, демографічних, політичних та інших причин та наслідків зарубіжної трудової міграції. Своє завдання ми вбачали в оцінці ступеня впливу заробітчанських грошей на величину доходів і видатків сільських родин як головних характеристик рівня їх життя.

Розрахунки, показали, що дані статистики домогосподарств не можна вважати достатньо достовірними. Понад 350 тис. сільських заробітчан регіону передають додому 1,68 млрд. доларів США. За своєю абсолютною величиною грошові доходи від трудової міграції за кордон в сільських домогосподарствах Карпатського регіону на 48,6% більші, ніж всі їхні доходи, отримані всередині країни у вигляді заробітної плати, пенсій, доходів від реалізації сільськогосподарської продукції, виробленої в особистих селянських господарствах тощо.

Заробітки трудових мігрантів витрачаються в першу чергу на покращання житлових умов, освіту, медичне обслуговування, придбання автомобілів. В тих селах регіону, в яких інтенсивність трудової міграції за кордон особливо висока, високими темпами споруджуються нові житлові будинки чи здійснюється реконструкція та капітальний ремонт старих, осучаснюються подвір'я та огорожі, купуються автомобілі та складна побутова техніка, оплачується навчання дітей в закладах освіти. В основному кошти витрачаються на споживання. Ринки житла, освітніх послуг, автомобілів настільки сильно відчувають тиск з боку коштів трудових мігрантів, що ціни на них стали невиправдано високі.

Однак практично не використовується інвестиційний потенціал величезних коштів, зароблених за кордоном. При умові сприятливої інвестиційної, податкової, кредитної політики у країні за рахунок цих коштів можна було б значно пожвавити процес створення в сільській місцевості малих та середніх підприємств, додаткових робочих місць. Таке використання зароблених за кордоном грошей стало б запорукою майбутнього соціального відродження сіл.

Підвищення рівня життя сільського населення об'єктивно вимагає реалізації докорінних змін у функціонуванні галузі сільського господарства, зростанні концентрації виробництва, зміні форм його ведення, вдосконаленні відносин власності тощо. Більшу частину цих проблем можна вирішити засобами аграрної політики держави. Разом з тим, в умовах ринкової трансформації аграрної економіки зростає роль регіональної аграрної політики, яка дозволяє краще враховувати місцеві особливості ведення сільськогосподарського виробництва.

Одним з найважливіших завдань регіональних органів управління є розробка прогнозів його соціально-економічного розвитку та відповідних прогнозів розвитку адміністративних районів, міст, сіл. Основними вимогами при складанні таких прогнозів є об'єктивність, науковість, відкритість, самостійність, рівність, дотримання загальнодержавних інтересів.

До невідкладних завдань регіональних органів управління АПК слід віднести реалізацію регіональних програм розвитку малого та середнього бізнесу в сільській місцевості. Відповідно до Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", на регіональному рівні ці програми спрямовуються на вдосконалення нормативно-правової бази підприємництва, його фінансово-кредитну, інвестиційну та інформаційно-рекламну підтримку. Фінансове забезпечення регіональних програм повинно здійснюватися за рахунок регіональних та місцевих бюджетів, коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки підприємництва, інших фондів, коштів регіональних центрів зайнятості, кредитів банків, коштів, отриманих від приватизації державного майна, іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів регіональних громадських об'єднань підприємців, а також власних коштів виконавців окремих проектів і підпрограм.

Размещено на Allbest.ru