Управлінські аспекти тендерної політики в Україні: інституційні механізми регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управлінські аспекти тендерної політики в Україні: інституційні механізми регулювання

У статті досліджено управлінські аспекти інституційних механізмів впровадження та забезпечення гендерної політики в Україні. Представлено напрямки системного законодавчого регулювання гендерної рівності, що реалізовується за допомогою певних інститутів та механізмів. Вивчено інституційні механізми передового європейського досвіду, особливості їх міждисциплінарного характеру та міжсекторального підходу. Розглянуто інституційну модель дослідження і регулювання ґендерних відносин в Україні.

Серед багатьох перелічених механізмів визначені проблеми та напрямки елементарного стратегічного бачення переваг гендерної політики у сфері забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків. Обґрунтовано висновки про необхідність запровадження національного та інституційного механізмів розвитку гендерної рівності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З питань розробки, впровадження та регулювання гендерної політики вітчизняними та зарубіжними науковцями і практиками підготовлено й опубліковано великий доробок праць. Серед них: М. Білинська, С. Вихор, Т. Ганзицька, Л. Гонюкова, І. Горошко, Л. Даниленко, І. Іванова, І. Кочурська, В. Кравець, К. Левченко, Т. Марцинюк, Т. Мельник, І. Мун- тян, С. Матюшкова, В. Олійник, М. Полив'ян- на, О. Суслова, М. Скорик, Г. Фесенко. О. Цокур та ін.

Вчені зазначають проблемність даної сфери в умовах сьогодення, наголошуючи на механізми її впровадження, регулювання, розуміння важливості та адаптації гендерної політики в різні галузі суспільної діяльності.

Багаточисельні дослідження з механізмів впровадження гендерної політики констатують, що в українському суспільстві вони ще не працюють на випередження, однак черговий раз підтверджують, що й універсальних тендерних механізмів, які б підходили до всіх сфер суспільного життя не існує. Це специфічна політика, яка потребує часу та комплексного механізму впровадження тендерної рівності.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження управлінських аспектів інститу- ційних механізмів впровадження гендерної політики в Україні, забезпечення та визначення напрямів її системного законодавчого регулювання.

Виклад основного матеріалу. Гендерна політика в Україні постає зовсім у новому, актуальному світлі, особливо в умовах обраного на побудову європейських демократичних інститутів курсу. Це вимагає утвердження цінності гендерної рівності та регулювання й удосконалення механізмів гендерної політики як у суспільстві загалом, так і у різних його інституціях зокрема. Це, насамперед: недопущення гендерної дискримінації, забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рівних можливостей щодо поєднання професійних і сімейних обов'язків; унеможливлення проявів гендерного насильства тощо [1].

Нині серед науковців та практиків активізувалася полеміка стосовно того, що питання гендерної рівності в демократичному державному устрою країни є нав'язаними нам із західного суспільства та штучно надуманими. Інші - вважають, що офіційна ґендерна політика України таки дійсно спрямована переважно на жінок, причому у приватній (сімейній) сфері, що суперечить цінності рівних можливостей для жінок і чоловіків. Очевидно, що в управлінні домогосподарств гендерна рівність вже досягнута. «Жінки мають усі права», оскільки левова частина обов'язків дійсно лежить на плечах жінки. Якщо говорити про рівність у побутовому житті, то на домашню працю жінка в середньому витрачає 3 години на день, а у вихідні - 5-6 годин. Чоловік - від 45 хвилин до години. На ринку праці зайнято 63% жінок та 68% чоловіків. Тобто такого класу, як домогосподарка в Україні майже не існує. Працюють обидва, але хатніми справами займається переважно жінка [16].

З огляду на зазначену ситуацію демократичний вітчизняний соціум вимагає пошуків таких механізмів, які б могли: збалансувати гендерну дискримінацію і асиметрію в демократичному соціумі; забезпечити відсутність ієрархії та нерівності «чоловічого» і «жіночого»; досліджувати дійсність із позицій толерантності, гармонізації статево-рольової взаємодії, паритетних і збалансованих відносин між статтями, їх конструктивного і консенсусного співіснування.

Відомо, що ключову роль у постановці питань гендерної рівності відіграє Верховна Рада України. І незважаючи на суперечності цієї, на наш погляд, важливої проблеми, помітні перетворення в сфері регулювання вітчизняних гендерних механізмів протягом останніх десяти років все ж таки відбуваються:

- 8 вересня 2005 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;

- Постановою Кабінету Міністрів України 2007 рік в Україні було проголошено Роком ґендерної рівності (від 5 вересня 2007 р.);

- Постановою Кабінету Міністрів України створено Міжвідомчу раду з питань сім'ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми;

затверджено Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки, де

- забезпечення гендерної рівності є одним із першочергових завдань реалізації державної кадрової політики тощо.

На початку триденного Саміту зі сталого розвитку, 25 вересня 2015 р., 193 держави - члени ООН одностайно ухвалили сміливу нову глобальну програму з ліквідації бідності до 2030 року та забезпечення сталого майбутнього. Гендерна рівність займає тут п'яту позицію і передбачає досягнення гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і дівчат [11].

Для того щоб трансформаційні процеси були ефективними в Україні, вони потребують системного законодавчого регулювання, яке має реалізовуватися за допомогою необхідних інститутів та механізмів.

Інституційні механізми це - створення органів, державних установ, призначення окремих посадовців у законодавчій і виконавчій владі, в органах місцевого самоврядування, які формують та реалізують державну тендерну політику; сприяючи створенню та діяльності недержавних організацій тендерного спрямування; взаємодія органів влади та громадянського суспільства [11].

Частіше за все інституційний механізм представлений департаментами, відділами в міністерствах, що підпорядковуються Прем'єр-міністру або Президентові. Іноді створюються спеціальні посади Міністрів з питань гендерної рівності. Наприклад, для Скандинавських країн, а також Польщі, Естонії, Литви характерні такі інститути, як омбудсмен або агентства із забезпечення рівності.

У деяких країнах жінки-парламентарії створюють жіночі комітети, за допомогою яких вносять питання повноважень та рівності жінок у порядок денний роботи парламенту. Так, у 1998 р. членами Естонської державної Асамблеї було створено Асоціацію жінок на рівні прийняття рішень та підтримки залучення жінок до політики. Такі ж механізми існують і у Португалії (1995 р.), Литві (1997 р.), Франції (1999 р.) [3].

Вважаємо за доцільне розглянути детальніше результати роботи інституційного механізму в деяких європейських країнах. Цікавим для нас став приклад Данії і Швеції. Ще в 1975 р. в країні була створена Рада з питань рівності. Після прийняття закону про рівність статей у 2000 р. була заснована посада Міністра з питань рівності, який відповідає за діяльність уряду в галузі рівності статей, а також координує роботу міністерств, спрямованих на забезпечення будь-якої рівності. Наступним структурним елементом став Національний центр досліджень і інформації з питань рівності статей, який є політично незалежною установою. Він проводить збирання інформації, підготовку та поширення документації, а також організовує дебати з проблем гендерної рівності [5].

У Швеції де питання гендерної рівності реалізуються вже більше ніж п'ятдесят років, інституційна модель процесів регулювання та дослідження гендерних відносин містить три основних елементи, які діють на рівні інституцій політики і держави:

- ухвалення рішень («дія згори до низу»);

- вплив на ухвалення політичних рішень на рівні громадських ініціатив (представлених жіночим рухом Швеції - «дія знизу вгору»);

- досліджень гендерних відносин у шведському суспільстві на рівні інституцій освіти і науки, а також двох посередників та зв'язки між елементами і посередниками.

Слід наголосити про так званих посередників в інституційному процесі регулювання і дослідження гендерних відносин. Цю роль виконують Шведський секретаріат з гендерних досліджень та ЗМІ. Основні завдання Секретаріату: полягають у:

- здійсненні загального огляду гендерних досліджень, поширюючи результати досліджень в академічній спільноті, серед політиків, у громадському секторі тощо;

- поглибленні усвідомлення значущості гендерної тематики в суспільній свідомості шведського суспільства загалом і на державному рівні зокрема; проаналізувати статус і розвиток можливостей гендерного мейнстрімінгу в усіх сферах життя [5].

Розглядаючи інституційні засади регулювання гендерних відносин в Україні у порівнянні із Швецією Марценюк Т. О. зазначає, що Швеція, як країна-лідер у сфері забезпечення ґендерної рівності може слугувати для нас корисним прикладом регулювання й дослідження ґендерних відносин [10]. Так, на основі багаточисельних досліджень автором за прикладом інституційної моделі регулювання і дослідження ґендерних відносин у Швеції розроблено відповідну модель для України (рис. 1):

1) слабкі зв'язки у моделі зображено пунктирними лініям;

2) стрілка показує напрям зв'язку.

Подібно до шведської моделі, українська

також включає інституції політики і держави, освіти і науки, жіночі організації і посередника - ЗМІ. Власне, українська модель загалом містить ті ж самі або подібні елементи, що й шведська, принаймні, на рівні інституцій політики та держави,і частково на рівні інституцій освіти і науки. Однак, у порівнянні зі шведською моделлю, в українській - відсутній такий важливий фактор як жіночий рух, що забезпечує дію «знизу». Також, відсутній

важливий посередник, передусім, між інсти-туціями держави-політики і освіти-науки, а також зв'язки між елементами моделі [10].

Ми погоджуємося з представленою вище авторською моделлю, однак вважаємо, що для ефективності регулювання гендерних механізмів, необхідно щоб зв'язки між елеме-нтами моделі були двосторонніми.

Схема

гендерний законодавчий політика

У цьому аспекті важливо наголосити, що ефективність процесу регулювання ґендерних відносин у Швеції, великою мірою зумов-люється за безпосередньої участі жінок у прийнятті політичних рішень на найвищому рівні. Так, якщо у Швеції цей показник дорів-нює майже 50%, то для України притаманна зовсім інша ситуація. Наприклад, склад Вер-ховної Ради України характеризується майже суцільним домінуванням чоловіків. За період незалежності в Українському парламенті від-соток жінок не дорівнював навіть 10%. А до 2006 року - взагалі було близько 5% жінок. Зараз 12.5% [14]. За цим показником Україна знаходиться на 109 місці (серед 128 країн) за кількістю жінок у парламенті [2].

З метою реалізації заходів Державної програми забезпечення рівних прав та мож-ливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2013 р., Національне агентство України з питань державної служби здійснює видання статистичного довідника «Державна служба в цифрах», в якому проводиться аналіз співвідношення кількості чоловіків/жінок до загальної чисельності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. З 2001 р. налагоджено збирання гендерно-чутливої статистики. Наразі, вона збирається за 113 показниками та кожні два роки видається статистична збірка «Жінки і чоловіки в Україні» [6]. Відповідно до класифікації Міжпарламентської спілки (Inter-Parliamentary Union) Україна належить до групи країн із «безумовним домінуванням чоловіків». За критерієм участі жінок у парламенті країни поділяють на шість груп (табл. 1).

За результатами дослідження «Громадська думка населення України про демократію», третина населення України вважає, що участь жінок у політичному демократичному устрою могла б покращити стан справ у структурах інституцій влади, (табл. 2). Причому, такі дослідження проводяться з періодичністю в 7-8 років, однак динаміка й нині продовжує залишатися майже незмінною. Серед опитаних 55% респондентів схиляються до думки про те, що участь жінок у політиці могла б покращити стан справ у структурах влади [10, с. 179].

Таблиця 1

Як зазначалося вище, важливою складовою формування ефективних гендерних підходів є інституції освіти та науки. Теоретичний аналіз показав, що в Україні при університетах існує ціла низка науково-дослідних центрів з вивчення проблем гендерної рівності. Серед них Харківський центр ґендерних досліджень, Одеський науковий центр жіночих досліджень, Всеукраїнський жіночий центр інформації та соціально-економічної адаптації, Київський дослідницький та консультативний ґендерний центр, Київський інститут ґендерних досліджень (1999 р.), науково-дослідницький центр «Жінка і суспільство» у Львові та інші. Проте кількість існуючих суб'єктів скоріше характеризуються ма- лопомітністю. Як справедливо зазначає Л. Смоляр, «жіночі та гендерні дослідження залишаються достатньо маргінальним сегментом наукового поля України» [15].

Причинами такого стану є: особливість української ситуації щодо регулювання та дослідження ґендерних відносин - це: розрив між теоретиками і практиками[13];

- залежність соціально-політичної активності жіночого руху на пострадянських теренах від західного фінансування [7];

- домінуванням патріархатних традицій, новизною тематики в пострадянській академічній науці та необхідністю концептуального і практичного самовизначення ґендерних досліджень у сучасних умовах [4];

відсутність державного фінансування

- нерозуміння актуальності проблематики, недостатня ініціативність дослідників [9].

Оскільки основні засади гендерної політики держави визначає Верховна Рада України, то інтеграція гендерного принципу у програми та бюджети лежить в законодавчій площині. Від ефективного парламентського контролю за виконанням законодавчих актів у цій сфері залежить забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Слід відмітити, що у деяких секретаріатах із 29 комітетів Верховної Ради України призначено відповідальних за надання консультативної та методичної допомоги з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Хоча за законом - мають бути у кожному комітеті. Крім того у Верховній Раді України у складі комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин працює підкомітет з питань ге- ндерної рівності і недискримінації. У кінці 2014 р. створено Міжфракційне депутатське об'єднання «Рівні можливості» (МФО «Рівні можливості») з метою відстоювання гендер- ної рівності, в тому числі в питаннях активного залучення жінок до суспільно-політичного життя. Серед пріоритетів об'єднання - боротьба з домашнім насиллям, захист прав жінок і дітей, створення рівних можливостей для чоловіків і жінок у різних сферах суспільного життя [12].

Водночас, Кабінет Міністрів України також забезпечує проведення єдиної державної ген- дерної політики, координуючи роботу органів виконавчої влади щодо забезпечення гендер- ної рівності. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків визначено Міністерство соціальної політики України. При Міністерстві створено Міжвідомчу раду з питань сім'ї, тендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім'ї та протидії торгівлі людьми, Експертну раду з питань дискримінації за ознакою статі, яка створена з метою недопущення дискримінації, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання гендерному насильству.

На регіональному та місцевому рівнях також функціонують структурні підрозділи на яких покладено завдання щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя. Крім того у 8 регіонах України працюють радники голів обласних державних адміністрацій з гендерних питань.

Резюмуючи зазначене, можна зробити висновок, що в Україні побудовано досить потужну національну вертикаль, з втілення та регулювання гендерної політики. Однак, як показує практика результативність її функціонування ще достатньо слабка. На жаль, в країні є міста, райони, області де взагалі немає уповноважених (координаторів) з питань гендерної політики, відсутні консультативно- дорадчі органи, а проблемами подолання дискримінації за ознакою статі або взагалі ніхто не займається, або робота проводиться формально. Стає очевидним, що для забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві сьогодні не вистачає елементарного стратегічного бачення переваг гендерної політики.

Дослідники наголошують, на важливу роль у цьому сенсі міжсекторального підходу, який передбачає введення посад радників з гендерних питань, діяльність консультатив- но-дорадчих органів, створення та підтримку діяльності гендерних ресурсних та освітніх центрів, інтеграцію гендерних принципів у програми та бюджети на всіх рівнях [5].

Висновки і перспективи досліджень. Аналіз інституційних механізмів регулювання гендерної політики в Україні показав, що в правовому полі в країні певною мірою реалізуються вимоги ст. 24 Конституції України та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», є вагомі кроки до створення умови для забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у виборних органах влади всіх рівнів. Слід констатувати також, що якість і результати проведення такої роботи в межах регіонів відрізняються своєю активністю.

Таким чином, дослідницька складова ін- ституційного механізму дослідження і регулювання ґендерних відносин в Україні є дуже суперечливою. А зв'язок між інституціями політики і держави та інституціями освіти і науки є досить слабким. Маємо надію, що передовий досвід європейських країн, та їхня підтримка в ефективній співпраці державних українських інституцій активізують реалізацію гендерних механізмів на якісному рівні, зменшуючи розрив щодо забезпечення ген- дерної рівності в Україні через формування гендерно чутливого законодавства та міжсе- кторальну співпрацю

Список використаних джерел

гендерний законодавчий політика

1.Parsons T. The superego and the theory of social systcins // Social structure and personality. N.Y.: Free Press, 1964.

2.Wangnerud L. Testing the Politics of Presence Empirically. The Case of Women's Representation in the Swedish Riksdag. Budapest, 2005.

3.Тендерна політика в системі державного управління: підручник / Л. В. Гонюкова, Л. О. Воронько та ін. ; за заг. ред. М. М. Білинської. - Запоріжжя : Друкар. світ, 2011. - С. 93-120.

4.Тендерний розвиток в Україні: Реалії і перспективи. - К.: ПРООН, 2003. - C. 95.

5.Гонюкова Л. В., Педченко Н. С., Сучасний механізм упровадження гендерної політики в Україні / Вісник НАДУпри Президентові України. 2016 № 2. URI: http://visnyk.academygov.ua/pages/dop/54/files/6ef17aa5-7aff-41ef-8f64- 37f3e81a7518.pdf (дата звернення: 15.04.2019).

6.Державна служба в цифрах - 2015. Національне агентство України з питань державної служби. URI: http:// www.center.gov.ua/attachments/article/26/CSF_2015_ UKR.pdf (дата звернення: 15.04.2019).

7.Жеребкина И. Кто боится феминизма в бывшем СССР? // Femina Postsovetica. Украинская женщина в переходный период: от социальных движений к политике / [под ред. И. Жеребкиной]. - Харьков: ХЦГИ, 1999. - С.11-82.

8.Ільченко О. Тендерний підхід як нова методологія наукових досліджень в галузі педагогіки: генеза розвитку. URI: file:///C:/Users/Alla%20Grusheva/Downloads/pena_2011_3_6.pdf (дата звернення: 15.04.2019).

9.Лавриненко Н.В. Женщина: самореализация в семье и обществе (гендерный аспект). - Киев: ВИПОЛ, 1999. - C. 8.

10.Марценюк Т.О. Інституційні засади регулювання гендерних відносин: дис. канд. соц. наук: 22.00.03 / Тамара Олегівна Марценюк. - К., 2009.- 307 с.

11.Мельник Т. М. Творення суспільства тендерної рівності: міжнародний досвід. Закони зарубіжних країн з тендерної рівності. - 2-ге допов. вид. / Т. М. Мельник. - Київ: Стілос, 2010. - 440 с.

12.Міжфракційне об'єднання «Рівні можливості» дбатиме за гендер - Геращенко. URI:

13.http://ipress.ua/ljlive/mizhfraktsiyne_obiednannya_rivni_mozhlyvosti_dbatyme_za_ender__gerashchenko_13414.html (дата звернення: 15.04.2019).

Размещено на Allbest.ru