Висвітлення складу основного і оборотного капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сучасний стан розвитку економіки України вимагає від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, ініціативи і виконавчої дисципліни на кожному робочому місці. Поряд з цим, проблема стратегії управління капіталом підприємства займає одне з першорядних місць в його діяльності. Необхідність дослідження капіталу зумовлена тим, що нині переважна більшість підприємств мають низьку ефективність господарської діяльності через високий рівень зносу основних фондів та обмеженість власних фінансових ресурсів для модернізації і технічного переозброєння виробництва. Тому особливе місце слід приділяти питанням пошуку шляхів залучення фінансових ресурсів у діяльність акціонерних товариств та визначення напрямів підвищення ефективності їх використання.

Капітал підприємства - це економічні ресурси підприємства у формі сукупних матеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Для організації більш ефективної роботи кожне підприємство використовує капітал, розраховуючи та застосовуючи різноманітні показники, які дозволяють систематизувати роботу та досягти високих результатів.

Капітал підприємства розглядається як одна із найважливіших категорій фінансового менеджменту, а також як забезпечення стійкого фінансового стану підприємства. Слід постійно аналізувати склад капіталу в розрізі динаміки, оцінювати його структурні зміни, ефективність використання по роках та розробляти його напрямки оптимізації.

Капітал являює собою ресурси, контрольовані підприємтвом, використання яких призводять до збільшення економічних вигод у майбутньому. До них відносяться всі наявні матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству , а також їх розміщення та використання.

Метою курсової роботи є вивчення та дослідження капіталу підприємства, висвітлення складу основного і оборотного капіталу.

Досягнення мети курсової роботи передбачає вирішення наступних завдань:

- дослідити сутність та класифікацію капіталу підприємства ;

- розкрити структуру і оборот капіталу;

- розглянути знос і амортизацію ;

- вивчити методичні підходи щодо підвищення ефективності формування і використання капіталу підприємства;



1. СУТНІСТЬ І ВИДИ КАПІТАЛУ

1.1 Сутність капіталу в різних концепціях

Капітал за визначенням класичної економіки -- один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту .

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.

Капітал в економіці -- це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Не слід ототожнювати капітал і будь-який засіб праці, який розглядається часто як фізичний капітал. Справа в тому, що даний засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.

Додатковий капітал -- сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (це перевищення називають емісійний дохід).

Наприклад, візьмемо металорізальний верстат. Сам по собі він представляє купу заліза. Але, якщо його власник вступить у відносини з іншими людьми (найме робочу силу, знайде орендаря), то даний засіб праці почне зменшувати свою вартість за допомогою перенесення частини вартості на готовий продукт через знос устаткування, що виражається, наприклад, у формі регулярно одержуваного доходу (у разі пошуку орендаря). Таким чином, капітал -- це не річ, не майно, а історично певні економічні відносини з приводу речі: відношення з приводу зміни вартості, її капіталізації.

З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, випливає в першу чергу відзначити такі його характеристики:

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості.

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності .

Розглянемо більш докладно окремі види капіталу підприємства відповідно до їх систематизації по основних класифікаційних ознаках.

1. По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий види його капіталу. Власний капітал характеризує загальну вартість коштів підприємства, що належать йому на правах власності і використовуваних їм для формування визначеної частини його активів. Ця частина активів, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує приваблювані для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, використовуваного підприємством, являють собою його фінансові зобов'язання, що підлягають погашенню в передбачений термін.

2. По цілям використання в складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: продуктивний, позичковий і спекулятивний. Продуктивний капітал характеризує кошти підприємства, інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності. Позичковий капітал являє собою ту його частину, що використовується в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довготермінові депозитні вклади в комерційних банках), а також у боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, вексели і т.п.) Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, що використовується в процесі здійснення спекулятивних (заснованих на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів у спекулятивних цілях і т.п.).

3. По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.

4. По об'єктy інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його позаоборотних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі). Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована підприємством у його оборотні активи .

5. За формою перебування в процесі кругообігу, тобто в залежності від стадій загального циклу цього кругообігу, розрізняють капітал підприємства в грошових, виробничих і товарної його формах.

6. По формах власності виявляють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного фонду. Такий поділ капіталу використовується в процесі класифікації підприємств по формах власності.

7. По організаційно-правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств -- товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і т.п.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств -- сімейних і т.п.).

8. По характерy використання в господарському процесі в практиці фінансового менеджменту виділяють працюючі і непрацюючий види капіталу.

1.2 Накопичення капіталу , його джерела і результати

Процес нагромадження капіталу здійснюється у двох формах: у формі концентрації капіталу та у формі централізації капіталу.

Концентрація капіталу становить собою збільшення капіталу шляхом капіталізації частини додаткової вартості, тобто це відтворення капіталу в розширених масштабах.

Однак процес нагромадження капіталу за допомогою його концентрації є процесом повільним. Суспільству довелось би довго чекати, поки розміри індивідуальних капіталів стануть достатніми для будівництва, наприклад, залізниць, каналів та інших великих підприємств і споруд.

Прискоренню зосередження суспільного капіталу в руках незначної кількості самостійно функціонуючих капіталістів служить централізація капіталу. Централізація капіталу становить собою збільшення розмірів капіталу в результаті об'єднання кількох капіталів в один, більш великий. Централізація протидіє дробленню індивідуальних капіталів. Вона стає могутньою силою завдяки двом важелям: конкуренції і кредиту. Великий капітал побиває в конкурентній боротьбі своїх суперників і поглинає підприємства, що зазнали банкрутства.

За допомогою кредиту відбувається прискорення централізації капіталу, оскільки виникає можливість створювати акціонерні товариства і таким чином стягувати в руки індивідуальних або асоційованих капіталістів розсіяні по всій країні, а то й по світу, грошові кошти. По-перше, шляхом насильницького захоплення слабких підприємств сильними. По-друге, шляхом насильницького захоплення слабких індивідуальних капіталів за допомогою утворення акціонерних товариств.

Концентрація і централізація нерозривно зв'язані з концентрацією виробництва. В міру розвитку капіталізму виробництво все більше і більше зосереджується в руках незначної кількості величезних підприємств.

З нагромадженням капіталу, незалежно від того, чи воно відбувається шляхом концентрації чи централізації капіталу і виробництва, зростає будова капіталу.

Соціальна-економічна структура нагромадження детермінована структурою форм власності, враховуючи приналежність капіталу до різних фаз і його функціональну роль у виробництві. Використовуючи такий методологічний підхід, виокремлюють наступні форми нагромадження капіталу:

Ї державні інвестиції. Хоча для забезпечення економічного зростання вони повинні стати пріоритетним напрямком бюджетних витрат, у даний час централізовані капітальні вкладення є незахищеною статтею Державного бюджету і здійснюються за залишковим методом. Теоретично це пояснюється тим, що фінансування дефіциту Держбюджету через внутрішні показники (державні цінні папери) витісняє державу як інвестора з ринку капіталу. Знижує обсяг державних інвестицій також приватизація державної власності, оскільки, поряд зі зменшенням державних централізованих бюджетних нагромаджень, скорочуються нагромадження у державних підприємствах за рахунок їх власних коштів. Звідси випливає, що держава - підтримка підприємств у сфері інвестування буде незначною, держава зможе здійснювати інвестиції лише в невиробничу сферу і конверсію. Тому в перспективі державні інвестиції одержать підприємства пріоритетного значення, котрі виробляють капітальні товари - засоби виробництва для виробництва засобів виробництва.

Ї приватно-кооперативне нагромадження - континентальна модель акціонерної власності, що складається в українській економіці, характеризується приналежністю 70-80% акціонерного капіталу постійним акціонерам (на стадії первинної приватизації - трудовим колективам), за своєю соціально-економічною природою вона є робочою акціонерною власністю. Ця модель, показує практика її використання в різних країнах, ускладнює інвестиційні процеси, оскільки іллірійські (мордовські) фірми схильні до недоінвестування, використання доходу через заробітну плату, а прибуток - через дивіденди на споживання. Але зниження конкурентоспроможності продукції, її старіння і зниження попиту можуть змусити постійних акціонерів інвестувати прибуток. Крім того, перехід до другого етапу приватизації (від чекового до грошового), а також розвиток фондового ринку забезпечують поступову концентрацію контрольного пакету акцій в аутсайдерів, що свідчить про перехід до ефективнішої підприємницької моделі акціонерної власність, до так званої реструктуризованої власності.

Ї партнерські нагромадження. Значні кошти нагромаджено в рамках партнерств, якими є більшість товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з невеликою кількістю засновників (2-4 особи), що функціонують у різних сферах економіки, але є, як правило, торгово-посередницькими структурами. Однак вкладаються вони в основному у товарно-матеріальні цінності. Разом з тим, у зв'язку зі зростанням банківських відсотків за депозитами, комерційні структури вкладають вільні кошти в банки або купують цінні папери, тобто підвищується їхня інвестиційна активність, а через діяльність різних фінансових інститутів. Це пояснюється тим, що для здійснення інвестиційних проектів комерційним структурам не вистачає власних коштів, а високі відсоткові ставки не дають їм змоги використовувати довготермінові кредити.

Ї приватні інвестиції. Заощадження населення вкладають у невиробничі основні фонди (житлове будівництво, дачі, машини, комп'ютери), у кращому випадку - в оборотний капітал і фінансові спекуляції з найвищим ступенем ризику. Над ризикованість дрібних приватних фірм, їхнє розорення в умовах найменшого порушення встановлених контрактів призвели до відмови банків страхувати кредити, і, як наслідок, до істотного скорочення економічної активності індивідуального підприємства. Відсутність у багатьох підприємців економічної культури, бухгалтерських знань зумовило їхню неуважність до цієї сфери діяльності, через що їхня заборгованість державі перевищує фінансові можливості.

Ї «тіньове нагромадження». Специфічною структурою української економіки є «тіньовий» сектор. Якщо в здоровій ринковій економіці доходи «тіньового» бізнесу становлять 3-5% ВВП, то в Україні частка «тіньової» економіки виросла вдвічі й досягла 40% і зберігається на цьому рівні.

Ї дрібнотоварне нагромадження. Джерелом ремісного капіталу в рамках дрібнотоварного укладу (вулична торгівля) найчастіше є кошти, запозичені у родичів або друзів.

Отже, капітал можна визначити як сукупність різнорідних і відтворюваних ресурсів, використання яких у виробничому процесі дозволяє збільшувати продуктивність людської праці. Капітал складається з майна, обладнання, проміжкових продуктів, грошей, цінних паперів тощо. Всі ці різнорідні ресурси набувають точного економічного смислу завдяки доходу, який отримує власник цих ресурсі.

Фактори нагромадження капіталу:

· ступінь експлуатації робочої сили;

· зростання продуктивності праці;

· кількість застосованого капіталу порівняно із спожитим;

· величину авансованого капіталу.

Нагромадження основного капіталу складається з таких елементів: придбання (за вирахуванням вибуття) основних фондів, витрат на поліпшення невироблених матеріальних активів, витрат у зв'язку з передачею прав власності на невироблені матеріальні активи. Особливе значення мають грошові нагромадження населення як сукупна величина коштів, що включають готівку, вклади в ощадних та інших банках, облігації, казначейські зобов'язання, страхові поліси, сертифікати, акції та інші цінні папери. Приватні кошти, за сучасними уявленнями, утворюють підґрунтя процесу нагромадження та розширеного відтворення ВВП. Саме тому визначальним фактором нагромадження та конкурентоспроможності економіки виступають національні заощадження.

Форми нагромадження капіталу:

· державні інвестиції;

· приватно-кооперативне нагромадження;

· партнерські нагромадження;

· приватні інвестиції;

· «тіньове нагромадження»;

· дрібнотоварне нагромадження.

Методи нагромадження капіталу

Перетворення певної грошової суми в засоби виробництва і робочу силу є перший рух, що його робить вартість, яка повинна функціонувати як капітал. Відбувається він на ринку, в сфері обігу. Друга фаза цього руху, процес виробництва, закінчена, оскільки засоби виробництва перетворені на товари, вартість яких перевищує вартість частин, тобто містить у собі первісно авансовий капітал плюс додаткову вартість. Ці товари повинні бути потім знов кинуті в сферу обігу. Треба продавати їх, реалізувати їх вартість у грошах, ці гроші знов перетворити в капітал і так далі, знов з початку. Цей кругооборот, що завжди проходить одні й ті самі послідовні фази, становить обіг капіталу.

Перша умова нагромадження полягає в тому, щоб капіталістові вдалося продати свої товари і знов перетворити в капітал більшу частину одержаних за них грошей. Надалі припускається, що капітал проходить свій процес обігу нормально.

Капіталіст, що виробляє додаткову вартість, тобто висмоктує неоплачену працю безпосередньо з робітників і фіксує її в товарах, перший привласнює собі додаткову вартість, але аж ніяк не є її останнім власником. Він повинен потім поділитися нею з іншими капіталістами, які виконують інші функції в суспільному виробництві в його цілому, із земельним власником і т.д. Отже, додаткова вартість розпадається на різні частини. Різні її частини потрапляють в руки різних категорій осіб і набувають різних, незалежних одна від одної форм, як-от: прибуток, процент, торговий прибуток, земельна рента і т.д. Отже, з одного боку капіталіст, який виробляє товари, продає їх по вартості, причому не будемо розглядати його зворотного повернення на товарний ринок: ні тих нових форм, які приурочують до капіталу і сфері обігу, ні прихованих і них конкретних умов відтворення. З другого боку, приймаємо, що капіталістичний виробник є власником усієї додаткової вартості або представником усіх учасників у її діленні. Таким чином, спочатку розглянемо поняття «нагромадження» абстрактно - як момент безпосереднього процесу виробництва .

Оскільки нагромадження відбувається, остільки очевидно, що капіталістові вдається продати вироблений товарі перетворити виручені від цього продажу гроші знов у капітал. Далі: розпад додаткової вартості на різні частини анітрохи не змінює її природи і тих необхідних умов, за яких вона стає елементом нагромадження. Хоч би в якій пропорції розпадалась додаткова вартість на частину, затримувану самим капіталістичним виробником, і частину, яку він віддає іншим, в усякому разі в першу чергу додаткова вартість привласнюється її капіталістичним виробником. Отже, те, що припускаємо при змалюванні процесу нагромадження, те відбувається і в дійсності. З другого боку, розпад додаткової вартості і опосереднюючий рух обігу затемнюють просту форму процесу нагромадження. Тому аналіз останнього і його чистому вигляді потребує попереднього абстрагування від усіх явищ, які приховують внутрішню гру його механізму.

Хоч би яка була суспільна форма процесу виробництва, він в усякому разі повинен бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного виробництва, який розглядається в постійному зв'язку і в безперервному потоці свого відновлення, є в той же час процесом відтворення.

Просте відтворення - явище не типове для капіталізму, типовим є розширене відтворення, або нагромадження. К. Маркс починає дослідження з простого відтворення, тому що перш ніж приступити до вивчення перетворення додаткової вартості в новий капітал визначається процес відтворення попереднього капіталу, процес відтворення капіталістичних відносин узагалі, абстрагуючись від їхнього розширення. Маркс досліджує, як виробництво додаткової вартості безперервно відтворює свої власні передумови й умови, не ускладнюючи поки що аналізу тим, що ці умови і передумови відтворюються у масштабах, котрі постійно розширюються.

Проблемою реального нагромадження капіталу набуває політико-економічного аспекту в тій мірі, в якій на неї можна подивитися крізь призму предмета політичної економії. В умовах науково-технічного прогресу, поряд зі збільшенням речових елементів основного капіталу, швидко зростають вкладення у розвиток духовних продуктивних сил. Інтелектуальний потенціал стає найактивнішим елементом виробництва. У формуванні матеріально-технічної бази виробництва підвищується роль наукових досліджень, кваліфікації, знань і досвіду працівників.

Нині самостійного значення набуває розширене відтворення людського капіталу. Роль цього елемента особливо зросла з другої половини ХХ ст. у зв'язку з прискореним розвитком нової техніки і технології виробництва. Специфіка цих вкладень - у тривалому, віддаленому в часі економічному ефекті. Формування перспективної якості праці потребує залучення значних ресурсів у сферу відтворення людського капіталу. Як показують розрахунки американських економістів, ще в середині століття на частку капіталу припадало більше 33% приросту національного доходу.

Основними формами вкладень у відтворення людського капіталу є витрати на освіту, виробничу підготовку, охорону здоров'я тощо. Витрати, пов'язані з відтворенням «людського капіталу», корисні з позиції суспільства в цілому, тому що пом'якшують майнову нерівність і значно знижують соціальну напруженість. Ефективність цих витрат виявляється також і на макрорівні як умова розвитку науково-технічного прогресу. Витрати на освіту розглядаються як фактор підвищення норми нагромадження капіталу.

В поняття «нагромадження капіталу» включають поняття «робоча сила». Робоча сила - це сукупність фізичних та розумових здібностей, якими володіє людина і використовує щоразу, коли виробляє будь-які економічні блага .Робоча сила перетворюється на товар лише в умовах капіталістичної власності. Для перетворення робочої сили на товар власник робочої сили повинен бути вільною особою. По-перше, необхідно, щоб людина була особисто вільна і могла розпоряджатися своєю робочою силою. Ця умова виникає внаслідок ліквідації особистої кріпосної залежності. По-друге, необхідно, щоб така особиста вільна людина була «вільною» від засобів виробництва, тобто позбавленою останніх, а тому змушена продавати свою робочу силу. Ці умови виникають як наслідок обезземелювання колишніх кріпосних селян. промисловий капітал гроші амортизація

Проте для перетворення робочої сили на товар лише умов недостатньо: у суспільстві необхідно ще і наявність осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, мають змогу купувати робочу силу та на основі її використання здійснювати виробництво.

Товар робоча сила - це сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці як об'єкт відносин купівлі-продажу між найманим працівником і власником засобів виробництва.

Споживна вартість товару робоча сила полягає в здатності робітника своєю працею створювати нову вартість, причому більшу ніж вартість його робочої сили. Споживна вартість робочої сили як товару проявляється в процесі її використання, споживання. Таким чином, капіталіст на ринку праці купує товар робочу силу для того, щоб в процесі її споживання одержати додаткову вартість.

Особливістю капіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі найманої праці, тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.

Наймана праця - це праця, що включається у процес виробництва через продаж робочої сили найманим працівником власнику засобів виробництва Купівля-продаж робочої сили, що перетворює її на товар, є економічним відношенням між власником робочої сили - найманим працівником та власником грошей - капіталістом. Отже, перетворення робочої сили на товар є першим ступенем переходу капіталістичної власності зі свого юридичного змісту (належності найманому робітнику робочої сили, а капіталісту - грошей та засобів виробництва) в економічний зміст, тобто в реальні економічні відносини.

Стаючи товаром, робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість. Якісне визначення вартості товару робоча сила утворюють відносини купівлі-продажу робочої сили між найманим робітником і капіталістом. Кількісне визначення вартості товару сила зводить до величини її вартості, яка виробництва життєвих засобів, що забезпечується відтворення робочої сили, і зводиться до вартості цих життєвих засобів - до вартості так званого «споживчого кошика». До його складу входять товари, споживання яких стало типовим, характерним для певної країни в певний час і забезпечує відтворення робочої сили певної якості (кваліфікації).

1.3 Функціональні форми капіталу: виробничий, торговий, позичковий

Виробничий капітал.

Іншою формою капіталу є виробничий капітал, функція якого полягає в організації, управлінні та раціональне з'єднанні придбаних факторів виробництва з метою отримання більшої вартості, тобто вартості, яка містить додаткову вартість або прибуток.

Однак у процесі господарської діяльності не створюється сама по собі ні вартість. ні прибуток. Їх створення і отримання стає можливим лише шляхом випуску необхідних споживчих благ, що володіють громадської споживчою вартістю - цінністю для покупців. Це товари та послуги.

Торговий капітал.

Отже, можна сказати, що ми просунулися до розуміння третьої форми руху капіталу - торгового капіталу, функція якого як раз і полягає в реалізації наявних товарів і послуг з метою перетворення товарного капіталу у грошовий капітал. Саме на цій стадії відбувається реалізація вартості у формі ціни, яка і містить в собі жаданий об'єкт будь-якого підприємництва - прибуток (додаткову вартість). Таким чином, коло замкнулося, капітал повернувся в свою первинну форму. Можна сказати, що капітал здійснив кругообіг.

Позиковий капітал.

З умовами сучасної ринкової економіки нерозривно пов'язано поняття позичкового капіталу - тих грошових коштів - власники, яких віддають їх в позику (борг) з метою отримання прибутку у вигляді грошового відсотка.

Поява позикового капіталу визначилося розвитком капіталістичного способу виробництва який, виділив його в особливу історичну категорію, обслуговуючу в основному кругообіг функціонуючого капіталу.

Першим і основним джерелом утворення позичкових капіталів є частина коштів, що вивільняється в процесі відтворення, яка накопичує в собі грошові капітали.

Скороченню грошових капіталів з процесу виробництва сприяє ряд суб'єктивних чинників.

По-перше, це амортизаційний фонд підприємства. Амортизація основних фондів переносить частину їх вартості на собівартість продукції, результатом якої є вивільнення грошового капіталу, який може бути використаний для оновлення, розширення та відновлення виробничих фондів.

По-друге, виникає різниця виражена в грошовому капіталі між вартістю товару вивільняється в процесі реалізації продукції і з часом твори нових матеріальних витрат на придбання сировини та матеріалів.

По-третє, та ж різниця з'являється в результаті інтервалу між часом отримання виручених від реалізації доходів і часом видачі заробітної плати.

По-четверте, додаткова вартість, що виникає в результаті виробничої діяльності, накопичення якої може також не тільки відкладатися у вигляді грошового капіталу, але й при досягненні певних розмірів може бути використана для розширення виробництва, зростання доходу, направлятися на відтворення робочої сили, виробничих відносин. Частина накопиченого грошового капіталу осідає в багатства, не використання якого не приносить прибутку.

У слідстві виникнувшими між грошовими капіталами: багатством і капіталом знаходяться в безперервному русі і приносить прибуток, протиріччя, з'являється сполучна ланка виступає за допомогою кредиту. Воно дозволяє працювати цим капіталам в загальному кругообігу виробництва, приносячи прибуток: одним у вигляді додаткової вартості, іншим у вигляді позикового відсотка.

Другим джерелом освіти позичкових капіталів є капітали рантьє (грошових капіталістів). Капіталістів, які бачать поповнення своїх багатств не в тому, щоб отримувати прибуток від вкладення у виробництво, а в тому, щоб дати в позику ці капітали іншим капіталістам або державі і запрацювати з цього позичковий відсоток за умови повернення первісного позичкового капіталу.

Третім джерелом формування позичкового капіталу є об'єднання інших кредиторів вкладають свій дохід і заощадження в кредитні установи. До них можна віднести страхові компанії, пенсійний фонд, тимчасово вільні грошові кошти держбюджету, заощадження та доходи різних класів і інших інститутів.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні грошові кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення особистого сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу. Які ж особливості позичкового капіталу:

1. Позичковий капітал, який повинен бути повернений позичальнику після закінчення терміну позики, завжди залишається капіталом власника, позичальник не вкладає капітал у виробництво, як це робить промисловий або торговий капіталіст. Позичковий капітал лише віддається у тимчасове користування з метою отримання прибутку у вигляді позичкового відсотка. Він відмінний від капіталу-функції, тим що є капіталом власністю.

2. Позичальники позичкового капіталу «продають» його як товар промисловим і торговим капіталістам за позичковий відсоток. У свою чергу, останні набувають на нього засоби виробництва і робочу силу, в результаті експлуатації якої, отримують додаткову вартість у формі прибутку, частиною якої і погашається позичковий відсоток і сама позика. Таким чином, позичковий капітал у результаті кругообігу, здатний виступати в формі товару, здатного приносити прибуток в результаті експлуатації найманої праці.

3. Позичковий капітал не змінює, на відміну від торгового і промислового капіталу своєї грошової форми. Його рух не змінює своєї структури. При наданні позички в грошовій формі, вона повертається до позичальника в тій же формі, але в іншому обсязі збільшений на суму позикового відсотка (грошового приросту).

4. Наявність у позичкового капіталу специфічної форми відчуження у вигляді одностороннього переміщення вартості. Тобто повернення позичкового капіталу відбувається після певного проміжку часу, а не з самого початку, як це відбувається з товаром, обмінюваних на суму грошей при купівлі-продажу.

5. Породження грошей грошима, тобто здатність отримання без видимих ??витрат і проміжних ланок приросту (відсотки) по позиці не залежно, як від процесу виробництва, так і товарного обігу.

6. Отримання прибутку у вигляді позичкового відсотка, тобто тієї частини додаткової вартості яку виробничі (функціонують) капіталісти повертають позичковим капіталістам за використання позичкового капіталу. [7]



2. КРУГООБІГ І ОБОРОТ ПРОМИСЛОВОГО КАПІТАЛУ

2.1 Кругообіг промислового капіталу

Кругообіг промислового капіталу - безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному , як правило, обсязі . Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу .Оборот капіталу - це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій , продуктивній і товарній формах.Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху.

У залежності від сфери використання розрізняють промисловий, торговий, позичковий та земельний капітали. Промисловий капітал - це капітал, який здійснює свій рух за формулою

Будь-який промисловий капітал починає свій руху вигляді певної суми грошей і проходить три стадії, які охоплюють сферу виробництва і сферу обігу.

Перша стадія. Власник грошей купує на ринку товари, необхідні Для продуктивного споживання, тобто робочу силу (PC) і засоби виробництва (ЗВ). В результаті цього акту грошовий капітал (Г) перетворюється у продуктивний капітал. Перетворення грошового капіталу в продуктивний позначається формулою



Після цього обіг переривається і починається процес виробництва, тобто друга стадія.

Друга стадія. В процесі виробництва робітники своєю працею Переносять на вироблюваний товар вартість спожитих засобів виробництва і створюють нову вартість, яка складається з відтвореної вартості робочої сили та додаткової вартості.

Вироблений товар відрізняється від товарів, закуплених капіталістом на першій стадії руху капіталу, не тільки за своєю натуральною формою, але і за вартістю: він включає в себе додаткову вартість. В результаті другої стадії руху продуктивний капітал перетворюється в товарний.

Це перетворення здійснюється за формулою

Третя стадія. Капіталіст повертається на ринок, де реалізує вироблені товари, перетворює їх в гроші. Тобто капітал з товарної форми знову переходить в грошову.

Це перетворення здійснюється за формулою Т' - Г'

Таким чином, капітал в своєму русі послідовно проходить три стадії і приймає три функціональні форми - грошову, продуктивну і товарну.

Грошовий капітал є першою формою капіталу. Гроші тут стають капіталом тому що вони використовуються для купівлі не будь-яких товарів, а лише таких, які можуть функціонувати як продуктивний капітал, тобто засобів виробництва і робочої сили.

Функція грошового капіталу полягає в тому, що він створює умови для з'єднання робочої сили із засобами виробництва.

Продуктивний капітал є другою формою капіталу. З перетворенням грошового капіталу в продуктивний, процес обігу переривається і починається процес виробництва.

Функція продуктивного капіталу заключається у виробництві додаткової вартості. В цьому ж полягає і мета капіталістичного виробництва. Капітал стає продуктивним лише тому що виробляється додаткова вартість.

Товарний капітал є третьою формою капіталу. Зрослу капітальну вартість, що міститься і вироблених товарах, необхідно реалізувати, перетворити в грошову форму.

Функція товарного капіталу заключається в реалізації зрослої капітальної вартості.

Послідовне перетворення капіталу із однієї функціональної форми на іншу і повернення його до вихідної форми називається кругооборотом капіталу.

Капітал, який в ході свого повного кругообороту приймає і скидає ці форми і в кожній із них виконує відповідну їй функцію, називається промисловим капіталом. Слово "промисловий" вживається тут в тому значенні, в якому воно ведеться капіталістично.

Промисловий капітал - це капітал, який не лише привласнює додаткову вартість, але і сам її створює.

Звичайно, рух промислового капіталу не обмежуються одним кругооборотом. Оскільки процес виробництва є процесом безперервним, остільки рух промислового капіталу постійно відновлюється, а формула кругообороту набирає вигляду безкінечної спіралі

При безперервному повторенні кругообороту промисловий капітал не тільки послідовно приймає три вказані форми - грошову, продуктивну і товарну - але і в кожний даний момент перебуває в усіх цих трьох формах.

Одночасне перебування капіталу в трьох формах - необхідна умова безперервності виробництва. Поряд з цим кожна форма капіталу здійснює свій власний рух у вигляді самостійного кругообороту.

2.2 Структура і оборот промислового капіталу

Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. Предмети праці - сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати - беруть участь у виробничо-технічному циклі та повністю споживаються протягом одного такого циклу. Їхня вартість швидко обертається, повністю переноситься живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній і грошовій формах.

Оборотний капітал - частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів ) у т.ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу. Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного кругообороту.

В економічній науці існують різноманітні підходи до визначення капіталу. Первісне значення слова "капітал" означає "головний". Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.

Перша спроба наукового аналізу капіталу була зроблена ще Арістотелем, який ввів термін "хремастика", що походить від слова "хрема" - майно, володіння. Під "хремастикою" Арістотель розумів "мистецтво наживати багатство" за допомогою великих торговельних угод для перепродажу та лихварських угод.

У багатьох представників класичної школи під капіталом розумілися засоби виробництва, виготовлені людиною. А. Сміт відносив до капіталу нагромаджену працю, втілену у знаряддях виробництва. Д.Рікардо розглядав капітал як частину багатства країни, яка використовується у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та іншого, що є необхідним для приведення праці в рух. К.Маркс розглядав капітал як категорію, яка зростає з поняття вартості і грошей. Капітал, на його думку, це самозростаюча вартість, гроші, які створюють у своєму русі ще більше грошей.

О. Бем-Баверк визначив капітал, як запас засобів існування, який належить капіталісту і "авансується" робітником.

Дж.Мінсер та Беккер запропонували концепцію людського капіталу, під яким розуміють витрати (на навчання, на підвищення кваліфікації та ін.), що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда.

Поєднати різноманітні погляди на сутність капіталу вдалося І. Фішеру, який визначав капітал як дисконтований потік доходу. Капітал - це будь-який елемент багатства, який надає його власникові регулярний дохід протягом тривалого періоду, а його вартість визначається за принципом дисконтування. Виходячи з вищевикладеного можна визначити капітал як сукупність різнорідних і відтворюваних ресурсів, використання яких у виробничому процесі дозволяє збільшувати продуктивність людської праці. Капітал складається з майна, обладнання, проміжкових продуктів, грошей, цінних паперів тощо. Всі ці різнорідні ресурси набувають точного економічного смислу завдяки доходу, який отримує власник цих ресурсів. Існують різні види капіталу: технічний (продуктивний, реальний) капітал; грошовий капітал, юридичний капітал; людський (інтелектуальний) капітал.

· Технічний капітал являє собою сукупність матеріальних засобів, які використовуються у різних фазах виробництва і збільшують продуктивність людської праці: верстат, комбайн, машина тощо.

· Грошовий капітал - це сукупність грошових засобів призначених для виробничих вкладень. Грошовий капітал виникає внаслідок відмови мільйонів осіб від споживання.

· Юридичний капітал - це сума прав розпорядження деякими цінностями, причому ці права надають їх власникам дохід не докладаючи відповідної праці.

2.3 Знос і амортизація основного капіталу

Права, які становлять юридичний капітал, можуть бути правами власності, що належать окремій особі або комерційній спілці і приносять дохід, або кредитними правами, що виникають із наданої позики і приносять прибуток у вигляді процентів. Поняття грошового і юридичного капіталу висувають на перше місце не природу капіталу, а його відповідність із власником прав. Поняття технічного капіталу має загальний характер, тобто існує у будь-якій економічній системі. Юридичний капітал фігурує лише у таких економіках, в яких існує приватна власність на засоби виробництва.

· Людський капітал - це міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Він включає вроджені здібності, талант, а також освіту і набуту кваліфікацію.

Отже, поняття капіталу, прийняте у сучасній економічній теорії, є результатом різних аналітичних підходів, які дозволили виявити його фундаментальні риси.

Існують два види зносу основного капіталу - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це матеріальне зношування засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання.

Моральний знос - це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види морального зносу:

- при першій формі відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці, що зменшує вартість основного капіталу;

- при другій формі морального зносу з'являються нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики і експлуатаційні якості, що веде до підвищення продуктивності праці. Раніше виготовлені засоби праці знецінюються. Амортизація (від лат. mortis - смерть) - грошовий вираз зносу основного капіталу та поступового, частинами перенесення вартості засобів праці на вироблений продукт з метою викорастання вартості для наступного заміщення зношених елементів основного капіталу.

Амортизаційні відрахування поступово нагромаджуються і створюють амортизаційний фонд - суму грошових засобів, яка відображає перенесену вартість спожитих елементів основного капіталу і призначена для заміщення основних засобів праці. Амортизаційні відрахування є головним джерелом фінансування капіталовкладень, тобто відновлення та розширення основного капіталу.

2.4 Рух оборотних коштів

Оборотним капіталом підприємства (обіговими коштами) називають засоби виробництва, що, на відміну від основних фондів беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції.

Оборотні кошти - це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх неперервного кругообігу.

Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу - це кошти, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на рахунках та в касі підприємства. З огляду на це розрізняють оборотні кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності забезпечують неперервність виробництва та реалізації продукції.

Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі і в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після завершення виробничого циклу, виготовлення продукції та її реалізації авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, який здійснюється завдяки неперервному кругообігу коштів підприємства.У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну

Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою у сфері обігу, де гроші перетворюються на виробничі запаси. Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва, який завершується випуском готової продукції.

На товарній стадії кругообігу авансовані оборотні кошти виступають у вигляді товарної продукції. Одна частина виручки від реалізації надходить на відшкодування авансованих оборотних коштів, а інша становить нагромадження, яке використовується підприємством відповідно до його планів. Грошова форма, якої набувають оборотні кошти на третій стадії кругообігу, одночасно стає і початковою стадією обороту коштів.

Головним питанням управління оборотними коштами підприємства, як і у випадку з основними фондами, є підвищення ефективності їх використання, тобто отримання максимального результату з мінімальними вкладеннями в оборотні кошти.

Ефективне використання оборотних коштів - це таке їх функціонування, під час якого забезпечується стійкий стан фінансових ресурсів та досягаються найвищі результати діяльності при найменших витратах підприємства.

2.5 Показники ефективності використання основного та оборотного капіталу

Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є оборотність. Для кращого розуміння змісту поняття розтанемо, що з себе представляє оборот оборотних коштів

Оборот оборотних коштів - це тривалість повного обігу засобів з моменту придбання оборотних коштів (покупки сировини) до виходу та реалізації готової продукції.

Головною задачею управління оборотними коштами підприємства є максимально можливе скорочення тривалості їх обороту, через те, що від тривалості обороту оборотних коштів залежить величина необхідних підприємству коштів для здійснення процесу виробництва та реалізації продукції.



ВИСНОВКИ

Капітал підприємства - це капітал, який не лише привласнює додаткову вартість, але і сам її створює. Звичайно, рух промислового капіталу не обмежуються одним кругооборотом. Оскільки процес виробництва є процесом безперервним, остільки рух промислового капіталу постійно відновлюється, а формула кругообороту набирає вигляду безкінечної спіралі

При безперервному повторенні кругообороту промисловий капітал не тільки послідовно приймає три вказані форми - грошову, продуктивну і товарну - але і в кожний даний момент перебуває в усіх цих трьох формах.

Одночасне перебування капіталу в трьох формах - необхідна умова безперервності виробництва. Поряд з цим кожна форма капіталу здійснює свій власний рух у вигляді самостійного кругообороту.

Кругообіг промислового капіталу, розглянутий як безупинно поновлюваний процес, утворить його оборот. Швидкість обороту капіталу виміряється числом його оборотів, чинених протягомроку. Якщо капітал, приміром, обертається за чотири місяці, то в рік він зробить три обороти.

Для економіста важливе розуміння того, що швидкість обороту капіталу має величезне практичне значення. Це добре і швидко усвідомили наші сучасні комерційні банки і численні посередницькі контори. Вони не вкладають гроші у виробництво з тривалим технологічним циклом, а збільшують свої капітали на швидкоплинних, разових операціях.

Швидкість обороту капіталу залежить від безлічі факторів: від структури самого продуктивного капіталу, тривалості робочого періоду у виробництві, стану транспортних засобів і магістралей, повноти і ритмічності в роботі устаткування і машин, постановки торгівлі і т.д.

У залежності від швидкості обороту і способу перенесення вартості на готовий продукт продуктивний капітал поділяється на основний і оборотний. До основного капіталу відносяться будинки, спорудження, машини, устаткування, силові установки, передатні пристрої й інші засоби праці. Це довгодіючий капітал. Він складає матеріально-технічну основу виробництва, і його повний кругообіг обчислюється роками. Вартість основного капіталу переноситься на виготовлення товару вроздріб, у міру зносу тих чи інших видів засобів праці. Після продажу товарів, включена в їхню вартість сума зносу поступово накопичується в амортизаційному фонді, за рахунок якого відбувається відшкодування основного капіталу.

Норми амортизації залежать від вартості елементів основного капіталу і встановлених термінів їхньої служби. До оборотного капіталу відносяться сировина, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, кошти, призначені на оплату праці робітників. Ця частина продуктивного капіталу робить повний оборот протягом одного циклу, і його вартість цілком входить у вартість готового продукту і після кожного кругообігу повертається власнику в грошовій формі. Отже, чим швидше обертається оборотний капітал, тим менша при інших незмінених умовах буде потреба в ньому, чи більший річний оборот досягнуть при даній його величині, буде вище норма прибутку. Швидкість обороту капіталу багато в чому визначається специфікою галузі і відбиває рівень організації виробництва, стан матеріально-технічного постачання і збуту продукції. Як бачимо, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами.

Отже, розглянувши теорію капіталу, можна зробити наступний висновок:

Капітал - це економічна категорія, що виражає відношення між людьми. Капітал як економічна категорія - це вартість, що приносить його власику додаткову вартість. Або капітал - це самозростаюча вартість.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Банки Украины. Тематическое приложение // Украинская инвестиционная газета. - 2004. - №9. - С. 5-10.

2. Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Методи розрахунку обсягів тіньової економіки // Економіка України. - 2000. - №5. - С. 50-56.

3. Ватаманюк З. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка // За. ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина. - К.: Видавничий дім «Альтернатива», 2001. - 300 с.

4. Экономика. Учебник / под ред. А.С. Булатова. - М.: Издательство БЕК, 1997. - 816 с.

5. Экономическая теория. Учебник / под ред. Н.И. Базылева, С.П. Гурко. - Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. - 368 с.

6. Гальчинський А.С., Ещенко П.С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. - К.: Вища школа, 1995. - 436 с.

7. Красникова Е. Рыночная трансформация экономики как процесс первоначального накопления капитала // Вопросы экономики. - 2001. - №2. - С. 142-154.

8. Кукурудза І.І. Політична економія. Матеріали до лекцій та семінарів. - Черкаси: Редакційно-видавничий відділ Черкаського національного університету, 1999. - 314 с.

9. Лісовий А.В. Мікроекономіка. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2003. - 192 с.

10. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Аналітична економія: проблеми і політика, ч. 1. Макроекономіка. - Львів: Просвіта. 1997. - 340 с.

11. Мендрул О. Стан і перспективи первісного нагромадження капіталу // Економіка України. - 2001. - №7. - С. 8-15.

12. Мочерний С.В Основи економічної теорії // За ред. Мочерного С.В. - Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. - 480 с.

13. Основи економічної теорії. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / В.О. Рибалкін, М.О. Хмелевський, Т. І. Біленко, А.Г. Прохоренко та ін. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002, - 352 с.

14. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник // Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ. - 260 с.

15. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ, 1993. - 502 с.

16. Сірко А.В. Первісне нагромадження капіталу - економічна основа спонтанного переділу суспільного багатства // Економіка і прогнозування. - 2004. - №2. - С. 32-47.

17. Статистичний бюлетень за 2003 рік. - К.: Державний комітет статистики України, 2004. - 426 с.

...