Сучасні тенденції розвитку інтеграційних процесів у АПК

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Сучасні тенденції розвитку інтеграційних процесів у АПК



Зміст

1. Кооперативи як особлива форма підприємництва

2. Кластеризація в аграрному виробництві



1. Кооперативи як особлива форма підприємництва

В умовах сучасних інституційних змін набувають особливої соціально- економічної значимості питання удосконалення механізмів державного регулювання в сфері кооперативних відносин на селі, як чинника активізації коопераційних процесів у контексті нарощування потенціалу сільської економіки, забезпечення комплексного розвитку сільських територій та підвищення їх конкурентоспроможності в якості об'єкта сучасної державної регіональної політики. [пояснювальна записка до проекту закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо становлення і розвитку сільськогосподарської кооперації та її державної підтримки»]

В Україні для успішної діяльності сільськогосподарських кооперативів сформовано достатнє нормативно-правове поле. Зокрема, це:

Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року №1087;

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 20.11.2012 №5495;

Закон України «Про споживчу кооперацію»;

Закон України «Про кредитні спілки»;

Закон України «Про безпеку і якість харчових продуктів»;

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»;

Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах»;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо активізації роботи з розвитку тваринництва»;

Наказ Мінагрополітики України «Про затвердження Примірного статуту сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу» від 21 травня 2013 року №315;

Наказ Мінагрополітики України «Про затвердження Примірного статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу» від 08 січня 2014 року №1;

Наказ Мінагрополітики України «Про затвердження Примірних правил внутрішньогосподарської діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу» від 30 жовтня 2013 року №643.

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;

Виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку;

Обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу;

Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Таблиця 1

Кількість кооперативів в Україні станом на 1 жовтня 2017 року*

№ п/п		Роки	Відхилення, +/-
		2013	2014	2015	2016	2017
1	Кооперативи з них:	33854	29635	25677	26388	26841	-7013
2	виробничий	2601	2652	2322	2311	2256	-345
3	обслуговуючий	20564	17865	17363	18103	18555	-2009
4	споживчий	805	722	730	745	747	-58
5	сільськогосподарський виробничий	1192	1072	998	998	992	-200
6	сільськогосподарський обслуговуючий	1031	926	945	1012	1048	17

*Джерело: таблиця сформована за даними Державної служби статистики України

Рис. 1. Кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Україні протягом 2013-2017 років, одиниць

Основні принципи кооперації:

- добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації;

- соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва;

- рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос);

- вільного вибору напрямів і видів діяльності;

- демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій;

- безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - сільськогосподарський кооператив, що утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб - виробників сільськогосподарської продукції для організації обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх економічних інтересів;

Види сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів

1. Залежно від виду діяльності сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі та інші.

2. До переробних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів належать кооперативи, які здійснюють переробку сільськогосподарської сировини, що виробляється членами таких кооперативів (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, луб'яних культур, лісо- і пиломатеріалів тощо).

3. Заготівельно-збутові сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи здійснюють, зокрема, заготівлю, зберігання, передпродажну обробку та продаж продукції, виробленої членами таких кооперативів, надають їм маркетингові послуги.

4. Постачальницькі сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи

утворюються з метою закупівлі та постачання членам таких кооперативів засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, виготовлення сировини, матеріалів та постачання їх членам кооперативу.

5. У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи.

6. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи надають своїм членам й інші послуги, зокрема технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, з ветеринарного обслуговування тварин і племінної роботи, бухгалтерського обліку і аудиту, науково-консультаційного обслуговування.

Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи здійснюють обслуговування своїх членів - виробників сільськогосподарської продукції, не маючи на меті одержання прибутку, і є неприбутковими організаціями.

За оперативними даними структурних підрозділів агропромислового розвитку облдержадміністрацій кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Україні станом на 01.01.2017 становить 1097 одиниць (далі - СОК). Протягом 2010-2016 рр. їх кількість зросла на 448 одиниць.

Із загальної кількості зареєстрованих СОК реально здійснюють господарську діяльність лише 589 одиниці, тобто 54%.

У загальній кількості кооперативів, що здійснюють діяльність по 26% займають молочарські кооперативи, і кооперативи з обробітку землі та збирання врожаю - їх в Україні працює 151 і 152 кооперативи відповідно. 23% діючих кооперативів (141 кооператив) займаються наданням інших послуг. Частка у 13% належить плодоовочевим кооперативам, яких в Україні працює 76. І по 6% доводиться на зернові та м'ясні кооперативи, яких діє 35 і 34 кооперативи відповідно.

За видами діяльності 589 діючих СОК розподілились на наступні частки: половина з діючих кооперативів 298 є багатофункціональними; чверть - 149 кооперативів займається заготівельно-збутовою діяльністю; 4% - 25 кооперативів займаються переробкою; 3% - 16 кооперативів є постачальницькими; 17% - 101 кооператив надає інші послуги.

Цими кооперативами станом на 01.01.2017 року об'єднано 24,8 тис. осіб, створено на селі 1636 постійних робочих місць, які утримують 21758 голів ВРХ, з яких: 16953 голови корів та 4188 - голів свиней, реалізовано 48,7 тис. тонн молока, 2,8 тис. тонн зерна, 0,2 тис. тонн м'яса, 3,2 тис. тонн плодоовочевої продукції, сплачено податків та зборів на суму 13981,6 тис. гривень.

Рис. 2

постачальницькі

Збутові 30%

Рис. 3. Структура сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів за видами діяльності станом на 1 січня 2017 року

Кооперативи є потужним методом розвитку та підтримки сільгоспгалузі в багатьох країнах світу. Аграрні кооперативи не є новиною для України, адже існували на території нашої країни ще сторіччя тому.

Першим кооперативним утворенням в Україні було харківське Споживче товариство, започатковане у 1864 році. В березні 2017 року Центральна Рада ухвалила закон «Про кооперацію», згідно з яким створювалась нова правова основа для діяльності кооператорів, а вже в травні в Києві відбувся перший Український кооперативний з'їзд. Рік потому на території України працювали понад 22 тис кооперативних товариств, в цій сфері було задіяно більш ніж 11,6 млн осіб. Занепад кооперативів в Україні стався з приходом до влади більшовиків.

Варто нагадати, що в історії України приклади успішної сільськогосподарської кооперації є. Так, у середині 19 століття Фрідріх Райффайзен створив першу касу взаємодопомоги, чим започаткував сільську споживчу кооперацію. Кредитні каси «райфайзенки» працювали і у великих селах Західної України: на кінець 1937 р. їх уже налічувалося 543. Керівним органом кредитних кооперативів Західної України був «Центробанк» - кредитний кооператив другого ступеня. Його членами були, в основному, кооперативи. «Центробанк» поступово перетворювався на центральну касу української кооперації, фінансував закупівельно-збутову, молочарську кооперацію тощо [4].

За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, у Вінницькій області є 4 приклади успішних кооперативних утворень у Крижопільському, Барському та Муровано-Куриловецькому районі (табл. 1).

Таблиця 2

Приклади кращих практик діяльності малих суб'єктів господарювання в агропромисловому комплексі Вінницької області*

Назва, дата створення суб'єкта господарювання	Організаційно-правова форма суб'єкта господарювання та вид діяльності	Короткий опис досягнень господарювання суб'єкта
СОК „Вільшанський колосок” с. Вільшанка Крижопільського району	Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, приватна форма власності	Об'єднання 26 домогосподарств, які нараховують 44 особи. Працевлаштовано 4 особи.
СОК „Сад Семіраміди” с. Шипинки Барського району	Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, приватна форма власності	Об'єднання 21 домогосподарства, які нараховують 68 осіб.
СОК „Іванівські куркулі” с. Іванівці Барського району	Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, приватна форма власності	Об'єднання 21 домогосподарства, які нараховують 72 осіб. Працевлаштовано 3 особи.
ТОВ „Тріада - МК” смт. Муровані Курилівці Муровано-Куриловецького району	Товариство з обмеженою відповідальністю, код за КВЕД 01.25 „Вирощування ягід, горіхів та інших фруктів”	В 2012 році закладено сад та ягідники на площі 170 га. В 2016 році запроваджено нову практику надання саджанців смородини 30 домогосподарствам.

*Джерело: таблиця сформована за данимим Міністерства аграрної політики та продовольства України

Створення кооперативів у Вінницькій області стимулюється, в основному, за рахунок іноземних інвесторів.

Створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Крижопільському та Барському районах фінансувалось за рахунок спільного проекту ЄС та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду - ІІІ». Вартість одного такого проекту - 40 тис.доларів США.

Також діє проект «Розвиток можливостей кооперативу для захисту правових та економічних інтересів особистих селянських господарств, а також розширення асортименту молочної продукції для задоволення потреб соціальної сфери Томашпільського району». Загальний бюджет проекту - 480 тис. євро.

Кредитування діючих та новостворених сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів з обласного бюджету у 2015 році становило 1 млн. грн. Обсяг фінансування часткового відшкодування вартості закуплених доїльних установок або холодильників у 2015 році з обласного бюджету становив 1 млн. грн. Право на відшкодування мають фізичні особи, які утримують 5 і більше корів. Розмір відшкодування - 50%, але не більше як 5000 гривень за одиницю.

Це фінансування передбачене в рамках Програми розвитку особистих селянських, фермерських господарств, кооперативного руху на селі та дорадництва на 2016-2020 роки. Загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації програми, запланований на рівні 53800 тис.грн. Згідно прогнозу, планується створити понад 20 кооперативів в рік у Вінницькій області (рис.).

Рис. 4. Перспектива створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у Вінницькій області протягом 2018-2020 рр., од.

Кооперативи у світі

Кооперативи родом із далекого англійського минулого: саме у Великій Британії в 1844 році люди об'єдналися задля спільного господарювання та захисту своїх соціальних прав. Майже через два століття Генеральна асамблея ООН проголосила 2012-й Міжнародним роком кооперативів: це означає прискіпливу увагу урядів різних держав до кооперативної форми господарювання, яка є ефективною в різних суспільно-економічних формаціях. Вдумайтеся в цифру: мільярд жителів планети у 98 країнах називають себе кооператорами.

У глобальному масштабі до кооперації наразі залучено майже 1 млрд людей - фактично, це кожний сьомий мешканець планети. Членами Міжнародного кооперативного альянсу є 292 організації з 95 країн світу. Загальний оборот кооперативних підприємств становить $2,2 трлн, а ще вони є роботодавцями для більш ніж 250 млн людей.

Доля кооперації в збуті сільськогосподарської продукції в Японії складає 90%. У Канаді 40% населення мають членство мінімум в одному кооперативі. А у Новій Зеландії кооперативи виробляють 95% усієї молочної продукції.

Кооперація у США - це переробка молока (82%), збут продукції (30%), виробництво цукру (51%), оптові ринки худоби (40%), постачання добрив (45%) та пального (44%).

В Україні кооперативи забезпечують менше 1 % продовольчого ринку. До кооперації долучено не більше 0,3% сільського населення, тоді як в Італії цей показник сягає 20%, у Польщі - 27%, у Франції - 40% (у Франції 75% усіх фермерських господарств згуртовані в кооперативи, що й визначає їхню провідну роль на ринку збуту продукції).

Що стосується європейських країн, то, наприклад, аграрні кооперативи Франції мають другу найбільшу в світі систему банківських і кредитних установ -- Credit Agricole.

Цукровий завод Cristal Union - це кооператив, який охоплює 8 заводів, розміщених у бурякових зонах Франції, які щорічно виробляють 700 000 тонн цукру, 1,6 млн. гектолітрів харчового спирту та 1,5 млн. гектолітрів паливного етанолу. У кооператив Cristal Union входять 6000 тис. фермерів (понад 6000 тис. фермерів).

Така кооперативна форма співпраці дає можливість заводам безперебійно отримувати сировину за цінами, дещо нижчими від ринкових (цукровий буряк 25-30 євро за тонну, пшеницю 150-160 євро за тонну). А фермери мають позбавлені проблеми пошуку місць збуту, мають гарантований збут своєї продукції і вчасно отримують кошти за вирощену продукцію [7].

Найбільший європейський молочний кооператив сьогодні - Friesland Campina, членами якого є понад 14 тис. фермерів Голландії, Бельгії та Німеччини, він має обіг 10,3 млрд євро. Цей кооператив забезпечений потужною матеріально-технічною базою для збирання, зберігання і переробки молока, має повний цикл виробництва і збуту продукції, яку реалізує значній кількості споживачів.

У німецькій глибинці вивезенням сміття займається саме кооператив.

Через систему кооперативів, реалізується понад 50% продукції молочарства в Бельгії, Великобританії, Польщі, а у Нідерландах, Австрії та Данії ця частка сягає 95%. Практично 90% молокозаводів у країнах ЄС та Північної Америки є кооперативними. Через свої кооперативи фермери продають понад 60% оливкової олії в Іспанії та Греції, 69% м'яса у Фінляндії, 72% фруктів та овочів у Бельгії, 95% вирощених квітів у Нідерландах, понад 50% зерна у Франції та Австрії зберігається на кооперативних елеваторах, що належать не посередникам, а безпосередньо товаровиробникам. У Франції близько 520 тис. працівників зайнято у кооперативах, і їх річний товарообіг становить у середньому 77-80 млрд. євро, а на збут припадає близько 60% сільгосппродукції. Переробно-збутову діяльність там ведуть 3500 сільськогосподарських кооперативів. За рахунок переробних кооперативів у Франції покривається 40-45% загального обсягу продукції. У Франції та скандинавських країнах дев'ять із десяти фермерів є членами обслуговуючих кооперативів.

Аналізуючи досвід інших країн, слід зазначити, що кооперація допомогла і Китаю, і Кореї за кілька років подолати бідність і вийти на рівень країн, які найбільш стрімко розвиваються. Сьогодні кооперативи Китаю та Японії реалізують на внутрішньому і зовнішньому ринках понад 90 відсотків виробленої сільськогосподарської продукції [4].

У Нідерландах, як відомо, аграрна галузь - одна з найефективніших у світі. І це завдяки тому, що понад 100 тис. фермерських господарств об'єднані в кооперативи. Їхні інтереси обслуговують провідні університети. Кооперативи інвестують у виведення перспективних сортів, створення технологій, розробку нового ефективного обладнання. Знамениті голландські квіти - це теж продукт роботи кооперативів [3].

Кооперативи забезпечують своїм членам:

- можливість формування великих товарних, в тому числі експортних, партій товару;

- економію трансакційних витрат (включають витрати на одержання необхідної інформації про ціни та якість товарів, а також витрати, пов'язані з веденням переговорів, оформленням контрактів та укладенням угод, контролем за їх виконанням і юридичним захистом прав власника);

- власний контроль за рухом продукції на усіх ланках маркетингового ланцюга (від виробника до кінцевого споживача);

- формування партій товару для конкретного замовника за вимогами стандартів і технічних умов сертифікації продукції та з урахуванням можливостей допоміжної інфраструктури, в тому числі експортної;

- адекватне реагування на сигнали ринку та митно-тарифні і нетарифні регуляторні заходи держави, що вживаються нею з метою захисту внутрішнього ринку і гарантування національної продовольчої безпеки в цілому;

- уникнення надмірної кількості посередницьких структур між сільськогосподарськими товаровиробниками і кінцевими споживачами, що сприяє формуванню конкурентоспроможної ціни на продукцію.

Стримуючі фактори розвитку малого підприємництва на селі:

- недосконала законодавча база;

- відсутність належної підтримки або обмежений доступ до державної підтримки, незацікавленість у створенні та розвитку кооперативного руху;

- порушення прав в частині земельного законодавства;

- слабка власна матеріально-технічна база;

- недостатність власних фінансових ресурсів;

- відсутність вільного доступу до агросервісних послуг (зберігання, переробка і збут виробленої продукції);

- недостатній рівень знань та поінформованості.

Можливості кооперативних структур щодо покращення конкурентоспроможності малих та середніх виробників:

- оптова закупівля засобів виробництва;

- об'єднання зусиль членів кооперативу у сфері продажу та доставки виробленої продукції;

- спільна власність на обладнання, техніку та устаткування;

- полегшення доступу до фінансово-кредитних ресурсів;

- отримання консультаційних послуг та інформації щодо ситуації на ринку;

- лобіювання захисту інтересів на національному та регіональному рівнях;

- спрощення доступу до ринку збуту продукції;

- підвищення якості продукції;

- зменшення витрат та збільшення доходів членів кооперативу;

- сприяння зайнятості сільського населення;

- формування навичок самоврядування та ефективного господарювання на селі. [3].

Одним з ключових факторів, які гальмують розвиток сільськогосподарської кооперації, є недосконалість чинного законодавства, яким регулюється діяльність кооперативів та його розпорошеність.

Доцільно здійснити системне узгодження вітчизняного законодавства в контексті євроінтеграційного розвитку сільськогосподарської кооперації. Концептуальною основою перспективної модернізації податкового, бюджетного, цивільного, господарського законодавства має бути пріоритетне закріплення і збереження кооперативних принципів та цінностей, визначених «Рекомендаціями про сприяння розвитку кооперативів» Генеральної конференції Міжнародної організації праці та підтримуваних Міжнародним Кооперативним Альянсом.

В умовах формування єдиного європейського правового порядку в Україні вкрай важливим є виявлення та усунення колізій і протиріч, що гальмують розвиток коопераційних процесів на селі.

У 2009 році було започатковано цільову державну програму підтримку кооперації на селі, що у свою чергу спричинило ріст кількості кооперативів одразу на 30%. Програма так і не була реалізована через зміну уряду, через що кількість кооперативів у 2010 році скоротилась з 1419 до 1401. Фінансова підтримка кооперативів була відновлена у 2011 році. Її обсяг у 2013 році скоротився у 8,5 разів, що також спричинило хвилю закриття сільськогосподарських кооперативів.

Річ у тім, що з 1 січня 2017 року набувають чинності зміни у кінцеві положення закону «Про безпеку і якість харчових продуктів», які гармонізують вітчизняне законодавство зі стандартами ЄС і ВТО. Зокрема, вони зобов'язують селян не забивати худобу самостійно, а везти на спеціальні бійні, а молоко - збирати і переробляти виключно промисловим способом, що ніби мало б стимулювати розвиток кооперативних відносин на селі.

Проте, запроваджена у 2017 році нова система державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників (прямі бюджетні дотації) щонайменше є не комплексною та такою, яка не сприятиме розвитку малого та середнього виробника, розвитку сільськогосподарської кооперації на селі.

Поточний державний бюджет не передбачає виплати дотацій на кожен кілограм проданого молока за рахунок повернення ПДВ. Це має негативний вплив на сектор, адже дотації на кілограм проданого молока виплачувалися лише сільськогосподарським товаровиробникам. Обслуговуючий кооператив не є товаровиробником, тому він не міг отримувати такі дотації. Це істотно обмежувало можливості кооперативу, змушувало його використовувати різні обхідні схеми. Зараз, із припиненням виплати дотацій, кооперативи фактично отримали рівні можливості з іншими операторами ринку сирого молока, оскільки ці дотації скасували для всіх.

Безперечно, сільськогосподарські обслуговуючі та виробничі кооперативи в Україні мають величезний потенціал, який ми тільки починаємо використовувати. Сьогодні, на жаль, констатуємо в Україні заниження питомої ваги малого та середнього самозайнятого фермерства на користь індустріалізованого виробництва. Це призводить до підвищення залежності від великого капіталу та суттєво знижує передбачуваність і прогнозованість аграрного виробництва. Але всі ми усвідомлюємо, що середньотоварні виробники - найцінніша частина держави. Одним із стратегічних напрямів вирішення проблем галузевого характеру та збільшення внеску економіки у соціальну інфраструктуру села є розвиток всіх видів кооперації на селі. Кооперативи у різних формах сприяють якомога повній участі всього населення у розвитку сільських територій; їх значення полягає у створенні робочих місць, мобілізації ресурсів, залученні інвестицій. Тому необхідно на державному рівні закріпити програму посилення стимулюючої політики держави щодо розвитку малих форм на селі та їх кооперації.

Отже, підтримка діючих та створення нових сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів як важливої соціально-економічної інституції підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, активного розвитку сільських територій та підвищення рівня якості життя сільського населення в цілому, є стратегічно необхідною складовою формування державної аграрної політики України, ключовим механізмом самоорганізації сільських товаровиробників, захисту невеликих селянських, фермерських господарств від недобросовісних посередницьких структур та залежності від них, сприяє більш ефективній реалізації ресурсного потенціалу країни. [3].

2. Кластеризація в аграрному виробництві

аграрний кооператив промисловий кластер

З англійської мови термін “cluster” перекладається як пучок, група, гроно, купа, скупчення. Кластерна теорія активно розвивається з 90-х рр. ХХ ст., її основоположником вважається лауреат Нобелівської премії М. Портер.

Кластер - це географічно близька група пов'язаних підприємств і взаємодіючих інститутів у специфічній галузі, що поєднані спільностями і взаємодоповненнями.

Відповідно до чинного законодавства України "кластер" підпадає під класифікацію "інноваційна структура". Порядок створення та функціонування інноваційних структур регламентується Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів" від 22.05.1996 р. №5492 Ніколаєнко С.М. Світовий та вітчизняний досвід формування кластерних структур / С.М. Ніколаєнко // Агросвіт : наук.-практ. журн. - 2014. - №24. - С. 46-50. ^{Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів" від 22.05.1996 р. №5492}

У світовій практиці кластерна модель виробництва набула значного поширення, оскільки забезпечує створення конкурентоспроможної, інноваційно- та інвестиційно привабливої економіки, кінцевим результатом якої є підвищення рівня та якості життя населення. Класична наука і досвід світової економіки свідчать, що об'єднання трьох складових - підприємств- лідерів (їх визначають, як правило, за можливістю експортувати власну продукцію), постачальників сировини, матеріалів - забезпечує прорив у сфері, де створено кластер Панкова М.О Дефініції кластера в сучасній економічній літературі [Електронний ресурс].

Кластери створюються з урахуванням потреб на основі використання наявних можливостей підприємств та скоординованих зусиль усіх зацікавлених сторін на різних рівнях бізнесу і громади за обов'язкової підтримки органів влади відповідно до соціальних та екологічних вимог. Ключовими чинниками формування кластерної моделі стали історичні обставини, зміни й жорсткі вимоги попиту, незадіяні ресурси ринку праці, пропозиції спеціалізованих видів матеріальних витрат, наявності галузей постачальників та взаємозв'язаних галузей, технологічні спиловери (перенасиченість продукцією та інноваціями), випадкові подіїПилявець В.М. Особливості впровадження кластерного підходу в діяльність підприємств олієжирового комплексу / В.М. Пилявець // Економіка та держава. - 2013. - №8..

Серед країн, де кластери набули найбільшого поширення, можна виділити Бельгію, Данію, Німеччину Фінляндію, Швецію, Нідерланди, Великобританії та країн Балтії. Всі кластерні формування базуються на активізації інноваційно-інвестиційної діяльності, удосконаленні виробничих, технологічних та організаційних процесів підприємств харчової та переробної галузей. Вони представляють собою мережі для стратегічної співпраці між компаніями-виробниками продуктів харчування.Ніколаєнко С.М. Світовий та вітчизняний досвід формування кластерних структур / С.М. Ніколаєнко // Агросвіт: наук.-практ. конференція

Рис. 5. Модель агропромислового кластера

На відміну від звичайних форм коопераційно-господарських взаємодій малого, середнього і великого бізнесу кластерні системи характеризуються такими особливостями:

- стійкістю господарських зв'язків господарюючих суб'єктів - учасників кластерної системи, з домінуючим значенням цих зв'язків для більшості її учасників;довготривалою координацією взаємодій учасників системи в рамках її виробничих програм, інноваційних процесів, основних систем управління, контролю якості.

Учасники кластера отримують від співпраці наступні позитивні ефекти:

- зниження трансакційних витрат (витрати, пов'язані з веденням переговорів, укладанням контрактів, витрати на маркетингові дослідження);

- налагоджена ефективна система постачання;

- полегшений доступ до ринків збуту, гарантований збут для учасників, що виконують функцію постачання;

- обмін досвідом та інноваціями між учасниками кластеру;

- підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок створення замкнутого технологічного циклу її виробництва;

- як наслідок вищенаведених ефектів - підвищення конкурентоспроможності кожного учасника кластеру, видів економічної діяльності та території функціонування кластера.

Практика функціонування кластерних організаційних структур свідчить про значні соціально-економічні вигоди, що забезпечуються визначальними чинниками формування кластерної моделі виробництва та різними видами одержаних ефектів, що впливають на прибутковість бізнес- одиниць кластерного об'єднання, підвищення рівня використання потенціалу підприємств, галузі, території й сприяють їхній інвестиційній привабливості.

Таблиця 3

Фактори формування кластерних переваг

Переваги кластерної взаємодії
Визначально-забезпечувальні	результативні
Взаємозв'язок підприємств, що забезпечує тісну системну взаємодію факторів виробництва та зумовлює виникнення явища емерджентності - появи нової якості, відмінної від властивостей всіх елементів об'єкта (поодиноких намагань)	Ефект синергії як результат орієнтації діяльності всіх суб'єктів системи на нестатки споживачів завдяки належному плануванню, координуванню й організації їхньої взаємодії у процесі спільного підприємництва та кооперування
Співробітництво на контрактних засадах; оптимізація інформаційної мережі й оперативність інформаційної системи, конкуренція на основі технологічних інновацій	Ефект масштабу виробництва - основу якого становлять ядро інноваційного кластера для виробництва визначеного виду продукції
Спільність і взаємовідповідальність діяльності; високий рівень ділової довіри і кадрового потенціалу; гнучкість виробничого потенціалу.	Ефект охоплення, що виникає за умови існування факторів виробництва, які використовуються одночасно для виробництва кількох видів продукції

Передумовою формування кластерних об'єднань є розробка та реалізація цілої низки заходів. Ці заходи необхідні для розуміння та зіставного порівняння регіональних економік, визначення можливості залучення суб'єктів господарювання до кластерного утворення та сприяння співробітництву між ними, для ефективної організації роботи кластеру та надання послуг учасникам кластеру, для розбудови спеціалізованої робочої Нікуліна В.Б. Сучасні проблеми розвитку регіональних агропромислових кластерних формувань [Електронний ресурс] / В.Б. Нікуліна ^{Ковальська} Л.Л. Кластеризація як механізм підвищення конкурентоспроможності регіону / Л.Л. Ковальська, К.І. Оксенюк, О.М. Салівончик // Економічні науки. - 2014. - Вип. 11. - С. 107-112 ^{Пилявець В.М. Особливості впровадження} кластерного підходу в діяльність підприємств олієжирового комплексу / В.М. Пилявець // Економіка та держава. - 2013. - №8 сили та стимулювання інновацій та підприємництва, для розвитку маркетингової діяльності та пошуку можливостей для брендингу регіонів та стимулювання та реалізації інвестиційної діяльності із розподіленням ресурсів та інвестицій.

Рис. 6. Передумови створення кластерних об'єднань

Передумовами виникнення аграрно-промислового кластера в економіці є:

- структура підприємництва, що історично склалася в регіоні;

- наявність досить тісних коопераційних зв'язків між господарюючими суб'єктами у сфері виробництва, переробки, кредитування, збуту сільськогосподарської продукції;

- індустріально- аграрний профіль регіону, самодостатня забезпеченість земельними і трудовими ресурсами;

- схильність населення до заняття сільськогосподарським виробництвом, що знаходить своє віддзеркалення в досить поширеному і ефективному функціонуванні господарств населення;

- мінімальні витрати на впровадження сучасних технологій при формуванні і розвитку кластера даного типу в регіоні;

- інфраструктура, що склалася, яка вимагає модернізації, але не штучне формування її на «порожньому» місці;

- регіональний проект стійкого розвитку сільських територій областей, але при цьому кластер передбачає комплексний і системний підхід, робить акцент не на адміністративний ресурс, а на ініціативу, зацікавленість підприємницьких структурах об'єднань, асоціацій.

Механізм створення кластеру включає:

- аналіз і оцінку стану економіки України з метою виявлення територій (районів) регіону, які могли б стати потенційними точками (центрами) зростання;

- розкриття спонукальних мотивів розвитку регіональної економіки через створення кластера;

- визначення цілей інтеграції господарюючих суб'єктів у кластер і обґрунтування поточних завдань;

- розробку організаційного проекту кластера, що включає визначення форми спеціалізації, визначення складу учасників, розробку структури управління кластером; формування механізму взаємодії кластера з адміністрацією області і відповідних районів;

- формування організаційно-правової бази (основи) створення кластеру;

- формування систем фінансово-кредитних відносин з потенційними інвесторами;

- техніко-економічне обґрунтування організаційного проекту кластера;

- визначення ефективності функціонування створюваного кластеру.

В світовій практиці функціонування кластерів виділено 6 моделей: італійську, японську, фінську, північноамериканську, індійську (китайську) та радянську моделі. Але їх можна умовно групувати за європейським, американським та японським напрямками

Рис. 7. Групування моделей кластерізації за напрямами

Кооперативи у світі

Таблиця 4

Національні моделі кластеризації економіки

Італійська модель	промисловий кластер складається з великої кількості малих фірм, які об'єднуються в різні асоціації для підвищення своєї конкурентоспроможності; особливістю італійської кластерної моделі є те, що вона включає у себе переважно малі та середні моделі, значною є роль держави, хоча кластери Італії дуже рідко виникають з ініціативи великого капіталу чи держави
Фінська модель	кластер має високий рівень інтернаціоналізації бізнесу та інновацій кластерний підхід у Фінляндії став досить популярним після того, як він уперше був використаний для розробки промислової політики країни у 1991-1993 рр. у результаті проведеної в 1990-ті роки роботи економіка Фінляндії повністю перейшла від підтримки базових галузей, що повільно ростуть, до галузей та кластерів, що розвиваються на основі високих технологій. Спеціалістами інституту дослідження економіки Фінляндії з використанням методів аналізу таблиць «витрати-випуск» були ідентифіковані десять основних кластерів: лісовий, інформаційний та телекомунікаційний, металургійний, енергетичний, бізнес-послуг, охорони здоров'я, машинобудівний, харчовий, будівельний
Шотландська модель	передбачає існування центрального ядра - великої компанії або декількох компаній, яке об'єднує навколо себе невеликі (малі або середні) фірми. Така модель допускає активне залучення іноземного капіталу, який і є основою формування центру кластера у вигляді підприємств з іноземними інвестиціями
Японська (азіатська) модель	у кластері існує фірма-лідер, яка має високий масштаб виробництва та інтегрує велику кількість постачальників на різних стадіях технологічного ланцюга; кластери складають основу державної інноваційної системи. Японська модель кластерів відрізняється ефектом спеціалізації та слабкою оперативною діяльністю. японська система кейрецу (система, при якій виникають об'єднання великої материнської компанії і середніх та малих підприємств у рамках структури субпідрядних відносин у виробництві продукції) характеризується багатошаровими та багаторівневими об'єднаннями підприємств, орієнтованими на обслуговування виробничого циклу головної компанії та поєднаних між собою технологічними зв'язками
Індо-китайська (східна) модель	основну роль відіграють прямі іноземні інвестиції, які приносять сучасні технології, інвестиції і дають вихід на світові ринки
Північно-американська модель	найбільш сильно виражена конкуренція між фірмами, більшість взаємозв'язків опосередковуються ринком; американська модель розвитку кластерів спрямована на підвищення конкурентоспроможності в глобальному масштабі на базі переваг, що ґрунтуються на науково-технологічних досягненнях та інноваціях. Особливість американської моделі конкурентоспроможності полягає в сумісній діяльності державних структур, промислових підприємств та академічних організацій
Пострадянська модель	ринкові відносини і конкуренція зведені до мінімуму, виробництво сконцентровано на великих компаніях; найбільш успішно програма кластероутворення реалізується в Казахстані, де група американських консультантів на чолі з м. портером провела значні дослідження економіки країни та визначила найбільш перспективні кластери. стратегією індустріально-інноваційного розвитку республіки Казахстан на 2003-2015 рр. визначені кластерні ініціативи, реалізація яких буде спрямована на розвиток промислового потенціалу та підвищення конкурентоспроможності регіонів на основі інноваційного об'єднання всіх учасників кластеру

Український досвід формування кластерних структур

Розробка стратегічних напрямів формування регіональних кластерних структур в Україні обумовлена потребою забезпечення динамічного розвитку економіки країни в складних сучасних умовах. Концептуально кластеризація економіки базується на поєднанні загальнонаціональних і регіональних інтересів і можливостей з метою зміцнення сфери матеріального Кизим М.О. Промислова політика та кластеризація економіки України : монографія / Кизим М.О. - Х.: ВД «Інжек», 2011. - 304 с. - С.199 виробництва і на цій основі підвищення життєвого рівня населення. Перші шість кластерів в Україні було сформовано в Хмельницькій області в 1998-2000 рр. при сприянні Асоціації «Поділля Перший» і міжнародних програм економічного відродження Подільського регіону з відповідною фінансовою підтримкою Агентства міжнародного розвитку США. У цей період були створені швейні, будівельні, харчові, туристичні, продовольчий кластери й кластер сільського туризму.

Рис. 8. Класифікація кластерів

На сьогодні в Україні функціонує близько 50 кластерів у різних регіонах країни та галузях, а саме:

- Вінницька область: Вінницький переробно-харчовий кластер;

- Волинська область: лісовий та туристсько-рекреаційний кластери;

- Дніпропетровська область: національний інноваційний кластер «Нові машини»;

- Житомирська область: лісовий та туристично-рекреаційний кластери;

- Закарпатська область: транспортно-логістичний кластер;

- Запорізька область: інноваційний технологічний кластер «АгроБУМ», медовий кластер «Бджола не знає кордонів», харчовий кластер «Купуй Запорізьке. Обирай своє»;

- Івано-Франківська область: кластер виробництва сувенірів «Сузір'я»;

- Київська область: національний інноваційний кластер «Енергетика сталого розвитку», національний інноваційний кластер «Технології інноваційного суспільства», національний інноваційний кластер «Інноваційна культура суспільства», національний інноваційний кластер «Нові продукти харчування»;

- Львівська область: Львівський кластер ІТ та бізнес-послуг;

- Полтавська область: регіональний кластер екологічно чистої продукції;

- Сумська область: регіональний кластер екологічно чистої продукції, Сумський будівельний кластер;

- Тернопільська область: інноваційно-інвестиційний кластер;

- Харківська область: Харківський технопарк «Технополіс» - кластер альтернативної енергетики та науково-освітній кластер, ін.;

- Херсонська область: транспортно-логістичний кластер «Південні ворота України»;

Сьогодні в Україні існує два кластери підприємств харчової промисловості: Вінницький переробно-харчовий кластер та харчовий кластер «Купуй Запорізьке. Обирай своє» у місті Запоріжжя.

Розвиток аграрних кластерів в Україні ускладнюють наступні чинники:

- недосконалість законодавчої бази для функціонування кластерів і, як наслідок, відсутність підтримки кластерних ініціатив аграрних підприємств з боку держави;

- відсутність довіри між органами державної влади і бізнесом, а також між окремими компаніями, небажання компаній розкривати та ділитися внутрішньою інформацією через можливість зловживань та виникнення залежності від потужніших партнерів;

- можливість втратити право на одержання аграрним підприємством пільг та дотацій при будь-яких організаційних чи виробничих змінах (у т.ч. при входженні до кластеру);

- «відірваність» науки та освіти від аграрного виробництва: сільгосппідприємства не виступають замовниками на наукову та інноваційну продукцію, а продукція науково-дослідних установ не знаходить свого покупця серед товаровиробників;

- брак іноземних інвестицій та венчурного капіталу, які є важливим джерелом розвитку кластерів у розвинутих країнах;

- відсутність єдиної систематизованої інформаційної бази про існуючі та потенційні кластери, що перешкоджає створенню у суспільстві розуміння переваг кластерних об'єднань, а також цілісної картини про функціонування та результати діяльності вже існуючих аграрних кластерів в Україні.

Нормативно-правове регулювання діяльності кластерів

У діючих нормативно-правових документах щодо засад державної аграрної політики не передбачено регламентування діяльності аграрних кластерів.

Водночас, підтримка розвитку кластерів, у т.ч. в аграрному секторі є одним з пріоритетів регіональної економічної політики. Розвиток аграрних кластерів визнано одним із найважливіших напрямів у стратегіях розвитку багатьох регіонів, зокрема:

Стратегії розвитку Сумської області «Нова Сумщина - 2015» у якій основою для економічного розвитку області визначено розвиток кластерів АПК, спрямованих на формування замкнутого високотехнологічного агропромислового виробництва та на створення екологічно чистої конкурентоспроможної продукції;

«Стратегії підвищення економічної конкурентоспроможності Дніпропетровської області: кластери будівництва та сільського господарства». Кластер сільського господарства розвиватиме найбільш перспективні для області напрями: свинарство, птахівництво, плодівництво та овочівництво, що сприятиме розвитку сучасної переробки для створення продукції з високою доданою вартістю та дозволить збільшити її експорт;

«Стратегії соціально-економічного розвитку Чернігівської області», якою передбачено формування цілісних регіональних інфраструктурно-виробничих комплексів на основі кластерного механізму розвитку малого підприємництва за виробничо-технологічними та виробничо-збутовими ознаками, з використанням переваг територіального поділу праці на основі конкурентоспроможних профільних галузей регіонального виробництва (машинобудування й металообробки, лісової промисловості, переробних галузей АПК тощо);

«Стратегії економічного та соціального розвитку Херсонської області», у якій серед основних завдань розвитку агропромислового виробництва, підвищення його потенціалу й ефективності йдеться про створення агропромислового науково-виробничого кластера на базі Регіонального агропромислового центру;

«Регіональній стратегії розвитку Закарпатської області», у якій, серед іншого, до формування стратегічних цілей розвитку області включено інтеграцію роботи органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та ділових кіл для створення та функціонування кластерних систем за галузевими та функціональними пріоритетами соціально-економічного розвитку області (в машино- та приладобудуванні, деревообробній промисловості, туристично-рекреаційному та аграрному секторах, паливно- енергетичному комплексі та екопромисловій діяльності) та інших.



Світовий досвід розвитку кластерів

Успішне функціонування кластерів та їх ефективну державну підтримку демонструють Австрія, Індія, Італія, Канада, Китай, Німеччина, Фінляндія, Франція, США, Японія та інші країни.

Досвід країн ЄС свідчить, що кластеризація є однією з умов підвищення конкурентоспроможності економіки регіону та держав.

Економіка Фінляндії повністю кластеризована, у ній виділено 9 кластерів.

Економіка Нідерландів розбита на 20 «мегакластерів», на основі функціонування яких визначено пріоритети інноваційної політики держави.

У Данії функціонує 29 кластерів, у яких беруть участь 40% усіх підприємств країни, які забезпечують 60% експорту.

В Австрії діють трансграничні кластери з Німеччиною, Італією, Швейцарією, Угорщиною, активізуються зв'язки з Францією і Великобританією.

У Німеччині створено промислові кластери.

У Словенії прийнято стратегію зростання конкурентоспроможності промисловості, розроблено програму національного розвитку кластерів.

Близько 60 міждержавних, регіональних, національних, громадських організацій об'єднані в Європейський кластерний альянс, який функціонує на основі Європейського кластерного меморандуму.

Нині кластеризацією охоплено понад 70% економіки розвинутих країн світу (табл. 5). Серед світових лідерів варто виділити в США - Силіконову Долину у сфері комп'ютерних технологій, в Данії та Швеції - кластер Долина Медікон, у Франції - авіаційну та космічну галузь, у Великобританії - Лондонський фінансовий сектор Сіті.

Зарубіжний досвід створення та функціонування кластерів свідчить, що найбільше кластерних структур формується на регіональному рівні, наприклад в Австрії, Великобританії, Данії, Канаді, Нідерландах, Німеччині, Іспанії, Італії, США, Швеції. На мікрорівні - переважно в Польщі, Фінляндії та Швейцарії. На макрорівні кластери створюються в Австрії, Канаді, Китаї, Індії, Тайвані тощо.

Світова практика показує, що кластеризація економіки посилює її конкурентоспроможність, прискорює інноваційну діяльність та стимулює технічний прогрес, кластери посилюють спеціалізацію і розподіл праці між компаніями, створюють нові робочі місця, забезпечують баланс ринкової ефективності і соціальної справедливості.

Таблиця 5

Найбільш відомі кластери світу Захаріна О.В. Кластеризація в контексті інтелектуалізації економіки / О.В. Захаріна // Інтелектуальна економіка: глобальні тенденції та національні перспективи : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф., 26 трав. 2016 р. - Житомир : ЖНАЕУ, 2016. - С. 202-208.

Країна	Кількість кластерів і кластерних мереж	Сфера (галузі) функціонування
США	400	Кластери в галузях високих технологій, видобутку природних ресурсів виробництва побутових товарів, а також в індустрії сервісу. При і передовим кластером вважається «Силіконова долина», на долю припадає близько 30% від усіх венчурних капіталовкладень США
Канада	50	Біотехнологічний кластер, інформаційно-телекомунікаційний кластер високих технологій, мультимедійний, виноробний, кл харчової промисловості, нанотехнологічний, інноваційних с управління міською інфраструктурою, кластер океанографічних технологій
Китай	1300 кластерних утворень та 250 бізнес-інкубаторів	Розвиток інноваційних кластерів, під якими розуміють механізм стратегічного співробітництва підприємств, дослідницьких органі вищих навчальних закладів, венчурних фондів та інших структур, забезпечили синергетичний ефект взаємної підтримки виробництва інноваційних товарів. Наприклад, кластер «Чжанцзян», що виник в парку високих технологій
Індія	2000	Промислові та виробничі кластери, з яких 388 - промислових і 1 кластери, які об'єднують ремісничі фірми
Японія	600	Промислові та інвестиційні кластери в економічних районах (Токіо), Кінкі (Осака), Токай (Нагоя). У них сконцентровано 65% країни, сюди залучається 50% усіх інвестицій
Тайвань	18	Кластери в галузі мікроелектроніки та біотехнології
Фінляндія	46	Лісний, інформаційний, телекомунікаційний, машинобудівний металургійний кластери
Велика Британія	154	Сільське господарство, виробництво металів, харчових прод біотехнологія, автомобільна промисловість, фінансові послуги, турис та інтернет-послуги, інформаційно-комунікаційні технології
Польща	48	Промислові кластери: кластер металу, біоенергетики, мультимедіа інформаційних систем, енергетики, екології, інновацій, кластер життя, полотняних виробів, будівництва з дерева, хімічний кл< енергетики та використання енергії на мезо- і нанорівнях
Німеччина	94	Інноваційні кластери, що отримали назву «Силіконова Долина сторіччя» - Мюнхен, Гамбург, Дрезден; промислові, зокрема автомоб кластери; біотехнологічні кластери на основі регіонального розмів фірм
Італія	200	Кластери отримали назву «індустріальні округи». Кластери обр промисловості (взуття, одяг, текстиль)
Австрія	76	Виробничі, технологічні, освітні, експортні, змішані кластери та кла сфери послуг
Данія	29	Промислові та інноваційні кластери
Франція	224	Промислові та інноваційні кластери
Іспанія	67 наукових та технопарків	Технопарки в сільському господарстві, харчовому виробництв біотехнології, виробництві автомобілів, енергетиці та ох навколишнього середовища. Кластер оздоровчого туризму
Бразилія	400 наукових та технопарків	Інноваційні кластери, на території яких розгорнуті наукові цент] лабораторії відомих світових ТНК.

Таблиця 6

Світовий досвід та можливості адаптації кластерів для регіонального агропродовольчого кластеру [18]

Країна	Мета кластеризації	Адаптація перспективних заходів кластеризації для регіонального агропродовольчого утворення
Велика Британія та Північна Ірландія	Зменшення відставання за продуктивністю та суттєвих диспропорцій у рівнях продуктивності між різними регіонами держави.	Формування підходу підвищення конкурентоспроможності як одного з пріоритетних в умовах ринкової економіки. Дослідження спеціалізації та створення карти кластерів та субкластерів регіону.
Швеція	Стимулювання інноваційної діяльності та розвиток усіх регіонів.	Використання адаптованих програм з розвитку інновацій - основи для структурних змін у регіоні, стимулювання до реалізації нових ініціатив в межах кластерів щодо забезпечення регіональної продовольчої безпеки, розвитку маркетингу та логістики у них.
Японія	Активізація ділової активності, підвищення конкурентоспроможності. та промисловості, які безпосередньо працюють з малим та середнім бізнесом.	Створити спеціалізовані державні структури для залучення малого та середнього бізнесу, допомоги в адаптації при нових умовах кооперації, популяризації ідей кластеризації серед дрібних виробників як основи для формувань нових регіональних кластерів.
Австрія	Об'єднання зусиль в економіці для адаптації після набуття членства у ЄС	Створити програму зацікавленості учасників у кластеризації та підтриманні розвитку аграрного сектору, а у перспективі - проведення навчання для вирішення стратегічних завдань. ...

Подобные документы

• Сучасні тенденції розвитку малого аграрного підприємництва в Україні

  Структура та особливості малого підприємництва в аграрній сфері. Його сильні й слабкі сторони, можливості й загрози розвитку. Аналіз сучасного стану, а також тенденції розвитку малого підприємництва в аграрному секторі економіки України, проблеми.
  
  статья [265,7 K], добавлен 19.09.2017
  

• Міжнародні лізингові відносини

  Сутність та види лізингових відносин, головні тенденції їх розвитку у світі та в Україні, правове регулювання. Розробка механізму використання ПІІ "Інтертехнологія" ТОВ міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства.
  
  дипломная работа [305,2 K], добавлен 23.01.2011
  

• Розвиток інноваційного підприємництва в умовах ринкової економіки

  Багатокритеріальна класифікація інновацій. Впровадження прогресивних технологічних процесів у промисловості України в 1991-2009 роках. Нормативно-правове регулювання та фінансово-економічне забезпечення регулювання інноваційного підприємництва в країні.
  
  автореферат [1,4 M], добавлен 14.03.2013
  

• Фінансовий стан підприємств України в умовах кризи

  Характеристика сучасного розвитку економіки в Україні, який можна описати як не тільки кризовий, але і такий, що має чіткі тенденції до реформування. Розвиток підприємництва в національній економіці. Стан нормативно-правового регулювання економіки.
  
  реферат [25,2 K], добавлен 07.12.2010
  

• Роль підприємництва у розвитку економіки України

  Підприємницька діяльність в Україні: історія виникнення, законодавча база. Підприємства в Україні: їх форми та види. Роль влади та іноземного втручання в підприємницьку діяльність. Причини, які стримують розвиток підприємництва та вирішення цієї проблеми.
  
  курсовая работа [988,0 K], добавлен 18.04.2011
  

• Основні засади функціонування підприємництва в Україні

  Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування. Види підприємницької діяльності. Державне регулювання, організаційно-правові форми підприємництва в Україні. Загальна характеристика та аналіз підприємницької діяльності ПП "Гроно".
  
  дипломная работа [266,6 K], добавлен 14.12.2011
  

• Особливості розвитку підприємництва в Україні

  Сутність, функції і види підприємництва; суб'єкти підприємницької діяльності. Труднощі і суперечності становлення вітчизняного малого бізнесу та перспективи його розвитку. Причини, що впливають на ефективність господарської діяльності в Україні.
  
  курсовая работа [412,3 K], добавлен 31.01.2014
  

• Державне регулювання економіки

  Комплексні методи державного регулювання економіки. Головні принципи економічного та соціального прогнозування. Фінансово-кредитне регулювання економіки. Регулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності. Підтримка малого підприємництва.
  
  курсовая работа [68,8 K], добавлен 25.04.2010
  

• Державне регулювання інноваційної діяльності

  Кардинальні зміни та головні акценти світової економіки початку ХХІ ст. Основні тенденції розвитку інноваційної діяльності в Україні. Головна мета та шляхи державного регулювання інноваційної політики. Нові аспекти вдосконалення інноваційної діяльності.
  
  реферат [18,3 K], добавлен 26.11.2010
  

• Особливості розвитку малого підприємництва в Україні

  Аналіз впливу законодавчого регулювання діяльності малих підприємств та його наслідків. Етапи формування малого підприємництва в Україні. Основні проблеми процесу розвитку малого підприємництва та шляхи їх подолання. Малі підприємства в сфері обігу.
  
  статья [203,7 K], добавлен 22.02.2018
  

• Напрямки розвитку малого бізнесу в Миколаївській області

  Роль малого бізнесу в економіці. Державне регулювання та нормативно-правове забезпечення розвитку дрібного підприємництва в Україні. Діючі системи оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та організаційні форми здійснення господарської діяльності.
  
  дипломная работа [166,5 K], добавлен 02.06.2011
  

• Підприємництво: сутність, види, роль у ринковій економіці

  Здійснення підприємництва у ринковій економіці та еволюція його теоретичного осмислення. Функції підприємництва, його форми та види. Законодавча база діяльності підприємств в Україні. Проблеми та шляхи удосконалення розвитку підприємництва в Україні.
  
  курсовая работа [284,7 K], добавлен 02.03.2011
  

• Пріоритети трансформації перехідної економіки в Україн

  Перехід від адміністративної системи регулювання економіки до ринкової системи. Формування перехідної економіки, аналіз її розвитку в Україні. Тенденції розвитку перехідної економіки в Україні, пріоритети її трансформації та проблеми функціонування.
  
  курсовая работа [598,1 K], добавлен 24.09.2016
  

• Державна політика підтримки підприємництва як засіб ліберального регулювання економіки

  Поняття підприємництва. Державне регулювання форм ділового підприємництва, його ефективність в умовах перехідної економіки. Використання сучасних форм фінансування малого та середнього підприємництва. Державна підтримка венчурних (ризикових) підприємств
  
  реферат [354,2 K], добавлен 20.03.2009
  

• Сучасні моделі державного регулювання економіки

  Кейнсіанська і неокласична моделі державного регулювання. Допущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівновазі економіки в умовах повної зайнятості. Монетаристи про економічну роль держави.
  
  реферат [17,3 K], добавлен 03.09.2007
  

• Інноваційна діяльність та венчурний капітал в системній модернізації національної економіки

  Обґрунтування інверсійних процесів в науково-освітній структурі інноваційної економіки. Особливості державного регулювання венчурного фінансування в світі та Україні. Огляд системи показників оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності.
  
  монография [1,4 M], добавлен 22.04.2013
  

• Державне регулювання підприємницької діяльності

  Механізм державного регулювання підприємництва, його необхідність. Інституціональні засади державної підтримки підприємництва. Фінансові важелі державної підприємницької політики. Економічні функції податків. Державна підтримка розвитку бізнесу в Україні.
  
  реферат [56,4 K], добавлен 18.03.2011
  

• Економіка України на сучасному етапі: проблеми та перспективи її розвитку

  Сутність економічної системи та регулювання економіки країни в системі господарського механізму. Економічне зростання як основа розвитку економіки країни. Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації.
  
  курсовая работа [2,2 M], добавлен 12.03.2011
  

• Теоретико-методологічні засади формування кластерів у економіці України

  Основні принципи побудови і характерні особливості процесу кластеризації. Підвищення конкурентоздатності економіки України. Створення та функціонування кластерів в державі. Підтримка малих та середніх сучасних підприємств в пріоритетних регіонах.
  
  статья [282,6 K], добавлен 30.03.2015
  

• Економічна політика України за умов переходу до інноваційної моделі розвитку

  Основні напрями інноваційного розвитку у світі. Інноваційні ознаки сучасної економіки. Сутність економіки інновацій, їх класифікація та інноваційні пріоритети українських підприємств. Проблеми створення передумов для інноваційного розвитку в Україні.
  
  реферат [706,2 K], добавлен 13.05.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам