Селянин як носій та рушійна сила аграрної політики

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Селянин як носій та рушійна сила аграрної політики

План

1. Еволюція форм господарювання на селі

2. Селян як суб'єкт господарювання сільських територій в аграрній політиці

3. Державне регулювання проблем сільських територій в розвинутих країнах світу

4. Стратегія розвитку сільських територій регіону

1. Еволюція форм господарювання на селі

Селянство як соціальна група, характеризується, на відмінну від інших суспільних груп наявністю земельної ділянки, на якій вирощують сільськогосподарські культури з метою задоволення власних потреб у харчуванні. Основу селянських господарств становить садиба селянина з усіма господарськими будівлями і спорудами, а також земельна ділянка, худоба, птиця і т.п. Така базова структура селянства виникла в далекі часи і має тенденцію до розвитку в ринкових умовах. Історичну класифікацію селянства за змістом функціонування можна представити на рисунку 1.

Рис.1 Періодизація еволюції селянських господарств

Російський вчений О. ЧАЯНОВ який досліджував селянські сімейні господарства (реформа 1861 року) вважав, що їх джерела висвітлені у «Домострой Сильвестра» ( ХУІст.). У цій роботі сім'я розглядається як цілісний господарський організм у всіх його економічних, демографічних і соціальних проявах (88,89).

Сучасні українські вчені Л.Ю. МЕЛЬНИК ТА Л.Л. МЕЛЬНИК відзначають схожість основу селянських господарств за соціалізму з натуральними господарствами селян-кріпаків часів феодалізму щодо їхньої ролі у забезпеченні відтворення робочої сили. На думку Л.Ю. Мельника і П.М. Макаренка підсобні господарства слугують додатковим джерелом відтворення життя працівників сільського господарства та членів їх родин, а в деяких випадках і повністю задовольняються потреби сільських мешканців (90,91).

В дореволюційний період законодавство Російської імперії чітко визначило розміри присадибного землеволодіння у сажнях, що за сучасною системою виміру відповідає нинішнім розмірам присадибної ділянки. В зібрані законів Російської імперії було зазначено, що селянська садиба не повинна бути ширша 14- ти і довжина 16- сажнів, що на сьогодні відповідає 0,37 га.

Соціалістичний період фактично успадкував колишнє селянське землеволодіння, доповнивши його новими нормами. Згідно Декрету «Про землю» юридично закріплювався розмір присадибної земельної ділянки в межах 0,25-0,5 га. Зразковим Статутом сільськогосподарської артілі, прийнятим у лютому 1935 року, закріплювався факт існування особистих сільських господарств. З'явилося поняття «селянський двір», яке ототожнювалося з господарствами селян - одноосібників.

Декретом ІІ Всеукраїнського з'їзду Рад робітників, селянських і солдатських господарств 26 жовтня 1917 року «Про землю» було назавжди скасовано право приватної власності,її купівлю-продаж і законодавчо закріплено положення про землю як всенародне надбання. Згідно Декрету визначалося, що «усадебная городская и сельськая земля с домашними садами и огородами, остается в пользовании настояних владельцев, причем размер самих участков и ставка налога за пользованием ими определяется в законодательном порядке».

Другим З'їздом колгоспників - ударників 17 лютого 1935 року було уточнені нормативно-правові положення про присадибну ділянку, прийняті в 1930-му році, а саме: «З суспільних земельних угідь виділяється в особисте користування кожного колгоспного двору по невеликій ділянці у вигляді присадибної землі при цьому розміри землі, що знаходяться в особистому користуванні колгоспного двору можуть коливатися в межах % - % га, в окремих районах до - 1га.(95)

У період ринкових змін в системі АПК виникла нова потреба в ідентифікації малих господарюючих суб'єктів. Згідно ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарств» визначено, що розмір їх земельної ділянки не може перевищувати 2 га. Проте він може бути збільшений за рахунок паїв, які надані в тимчасове користування (3). В деяких регіонах України розмір земельного паю може складати від 6-8 га. , максимальна площа земель особистого селянського господарства може сягати до 10 га. Незважаючи на це доходи селянських господарства від вирощеної сільськогосподарської продукції не оподатковуються.

У 1990-му році Верховною Радою України першого скликання Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві». В преамбулі цього закону зазначалося, що пріоритетність розвитку села та АПК об'єктивно випливає з виняткової значущості та незамінності продукції, яка виробляється у сільському господарстві; у життєдіяльності людини і суспільства з потребами відродження селянина, як господаря землі, носія моралі та національної культури.

2. Селян як суб'єкт господарювання на сільських територіях в аграрній політиці

Закон України «Про особисте селянське господарство» регламентує передачу у власність або оренду земельних ділянок сільським мешканцям для ведення особистого селянського господарства. Це стосується ділянок землі під будівництво житла, колективне та індивідуальне садівництво, городництво, дачні ділянки.

Сьогодні основним мотивом сільськогосподарської діяльності сімї залишається задоволення своїх потреб в харчуванні. Категорії прибутку, капіталу і ренти при їх характеристиці мають бути відсутні. Про це наголошував К. Маркс, коли стверджував, що селянин не може поєднувати в собі робітника та капіталіста (17).

У договорі Світового банку «Про світовий розвиток 2008: сільське господарство на службі розвитку» зазначається, що виробництво сільськогосподарської продукції є джерелом доходів 86 % сільського населення планети й забезпечує роботою 1,5 млрд. селян, які є членами дрібних селянських господарств (14). Селянські господарства на сьогодні виступають важливим джерелом світового економічного зростання і скорочення бідності в сільських регіонах світу.

Домогосподарства населення мають за мету продукування відтворення робочої сили і особистості в сільській місцевості, а функціонування господарства населення є засобом досягнення більш широкого призначення діяльності домогосподарств.

Єдиним документом, де дано визначення сільській території, є проект Закону України «Про планування територіальної інфраструктури сільської

місцевості» (від 07.04.2005 року)) в якому зазначено, що сільська територія - це така територія, на якій частина сільського населення у її загальній чисельності перевищує 15-50%. Лише у 7-ми областях України чисельність сільського населення є більшою ніж міська : Вінницька, Рівненська, Тернопільська, Чернігівська, Івано-Франківська, Закарпатська. Частина сільського населення в цих областях становить 50-63%.

Доцільність існування домогосподарств населення можна підтвердити більш широко за рахунок рисунку 2.

Рис.2 Напрями функціонування та розвитку домогосподарств населення

Особливості функціонування господарства населення актуалізують проблематику їх ролі і значення в розвитку сільських територій. Напрями діяльності домогосподарств населення ґрунтуються на науковій концепції їх багатофункціональності та теорії «Самовиживання». Багатофункціональність наголошує на об'єктивному існуванні «незворотного» взаємозв'язку між різними функціями сільського господарства, які в сукупності забезпечують збереження традиційних знань і навичок при виробництві національних продуктів, технологій обробітку та охорони сільськогосподарських земель і досягнення гармонійної взаємодії з живою природою.

Таблиця 1 Функції домогосподарств населення

Виробнича функція - полягає в задоволені потреб суспільства в певних видах продовольчої продукції та сільськогосподарській сировині для переробної промисловості.

Соціально - демографічна реалізується у підтримці поселенської мережі в сільській місцевості, село відтворенні та формуванні трудового потенціалу як для самих населення пунктів.

Духовно-культурна полягає в створенні домогосподарствами населення духовних цінностей, збереженні національно-культурних традицій, охороні пам'яток культури.

Природоохоронна - реалізується в напрямках підтримки екологічної рівноваги на великих сільських територіях, охороні природних ландшафтів, утриманні заповідників, національних парків.

Рекреаційна полягає в забезпеченні розвитку сфери оздоровлення та відпочинку населення сільських територій.

Репродуктивна реалізується в можливостях і бажанні забезпечити відтворення населення на селі як людського потенціалу сільських територій, так і розширення можливостей господарювання по вибраних напрямах діяльності на перспективу.

Обслуговуюча - можливість утримання у відповідному порядку наявних інженерних комунікацій і спору, сприяння дотриманню відповідними державними органами безпеки на визначених сільських територіях.

Можна виокремити ряд обставин, що спонукають населення вести
господарство саме на сільських територіях.

По-перше, збереження ландшафтів в сільській місцевості не забезпечує ні одна форма крупно товарного виробництва.

По-друге, малі форми господарювання оперують ручними знаряддями праці для обробітку ґрунту. Допомагає збереженню сформованої екосистеми, довкілля.

По-третє, існує ряд специфічних умов технологій вирощування та виробництва окремих видів продукції рослинництва, тваринництва, бджільництва. Господарства населення є невеликими за об'ємами і здебільшого входять в практику господарювання селян за попередніми поколіннями.

По-четверте, господарства населення присутнє поєднання власника та

менеджера в одній особі. Ця особливість дає змогу більш сумлінно та ставитися до праці хлібороба.

По-п'яте, селянин суттєво відрізняється від найманого працівника, з обережністю ставиться до землі, природи тощо.

По-шосте, наявність приватної садиби, визначає потребу селянина проживати в сільській місцевості.

По-сьоме, ведення господарства є основним мотивом і засобом праце забезпечення робочої сили. Тим самим зменшує навантаження на державні структури: біржі праці, центри зайнятості.

По-восьме, вирощування продуктів харчування без використання генетично-модифікованих органів, ядохімікатів, і т.п. Джерело: сільське господарство України за 2016 рік.

Таблиця 2 Характеристика особистих селянських господарств

Таблиця 3 Динаміка основних видів сільськогосподарської продукції в господарствах

Джерело: за даними статистичного довідника «Сільське господарство України у 2016 році»

Таблиця 4 Структура посівних площ у сільських домогосподарствах у 2016 році, %

Джерело: за даними статистичного довідника «Сільське господарство України у 2016 році»

Таблиця 5

Проблеми розвитку сільських територій

3. Державне регулювання проблем сільських територій в розвинутих країнах світу

Сучасні процеси в економічному розвитку розвинених країнах світу здійснюють на основі розуміння того факту, що сільське господарство кожної країни не реалізовує в повній мірі можливостей реалізації запитів населення і його інтересів. Сільська економіка в принципі сприяє формуванню різноманітних галузей і виробництва, проте її незначний вплив на суспільні процеси розвитку є очевидними.

Значущість такого розуміння було підкреслено на Всесвітній конференції у Ріо-де-Жанейро (1992р.), що довготривале збереження природних ресурсів неможливо забезпечити лише традиційними засобами й заходами. В підсумковій резолюції даної конференції визначено сукупність принципів як наукових ідей, яких слід дотримуватися, керуватися при використанні обмеженого в ринку ресурсного середовища як складової економічного і соціального розвитку, збереження, захист і відновлення екосистеми, охорона клімату боротьба зі запустінням територій.

Подальший розвиток сільських територій було проголошено в рамках проведення європейської конференції у м. Корк (Ірландія) у 1996 році. Було сформовано змістовні пропозиції стосовно розвитку сільських територій регіонів ЄС. Вперше було заявлено, що сталий сільський розвиток повинен бути фундаментальним принципом Спільної аграрної політики ЄС у найближчій та майбутній перспективі.

В США (1972р.) був прийнятий закон «Про сільський розвиток», в якому були задекларовані основи комплексного підходу до відтворення сільської місцевості.

Пізніше 1981 році у цій ж країні було ухвалено закон «Про сільську політику» згідно якого систематизувалися і були затверджені нормативи стану і оздоровлення сільської економіки.

Для практичної реалізації програмних завдань розвитку сільських територій США було створено спеціальний структурний підрозділ - Агенство з сільського розвитку при Міністерстві сільського господарства.

Протягом наступного етапу 70-80рр. в ЄС економічна політика стосовно сільського господарства була спрямована на досягнення гарантованого доступу населення в рамках продовольчої безпеки є не менш важливим, аніж виробництво с/г продукції.

В 90- ті роки ЄС акумулював продовольчої безпеки, стану навколишнього середовища, соціальної і економічної ролі сільського господарства в єдину концепцію, яка була прийнята організацією з проблем продовольства і сільського господарства (ФАО) (МРСАЬ1999). Спільна аграрна політика ЄС все більше корелюється в бік розвитку сільських територій, орієнтуючись на природоохоронні та ландшафтні заходи, соціальний захист сільського населення.

Аграрна політика ЄС повинна забезпечити наступне:

1. Підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору;

2. Поліпшення стану навколишнього середовища;

3. Підвищення якості життя у сільській місцевості;

В США у 90-ті роки більша частина державної підтримки було надано великим виробникам с/г продукції: 38% фермерських сімей, які виробляли 92% продовольства і сировини, отримали 87% усіх видів державних субсидій.

Водночас, 62% ферм, що виробляють 8% продукції і члени їх сімей, які не залежать від ферм, як джерела доходу отримали 13% державних дотацій.

Рис. 3

В Канаді в програмі «Канадське сільське партнерство» чітко визначено, що у планах усіх федеральних відомств повинно обов'язково бути присутній сільський компонент.

У Фінляндії організація субсидування фермерів побудована на участі в ньому інституцій п'яти різних рівнів від сільських до Комітетів державних ресурсів Парламенту країни. Виділення субсидій фермерам супроводжується заповненням ними заявок за встановлення формами надання відомостей про господарство, які контролюються різними способами.

Чинне законодавство держав ЄС зобов'язує встановлювати мінімальну площу землі, що має оброблятися в сільському господарстві. Ця норма суттєво різниця між окремими країнами.

Рис. 4 Розмежування селянських господарств за розмірами угідь, (га)

Рис. 5 Структура зайнятих поза містами у США, (%)

Досвід США та багато інших розвинутих країн показує, що існують альтернативні підходи для структуризації дрібних товарних господарств, які можуть застосовуватися і в Україні. В ЄС на національному і регіональному рівнях паралельно розроблені і функціонують декілька концепцій розвитку сільських територій. А саме:

1) Розвиток із загальною модернізацією сільського господарства і агропромислового розвитку;

2) Розвиток виключно з ліквідацією відмінностей між найбільш відсталими сільськими районами і рештою секторів економіки;

3) Сільський розвиток з розвитком сільських районів в цілому шляхом використання усіх наявних ресурсів на визначеній території (територіальна модель).

В розвинутих країнах світу, однією з найголовніших цілей аграрної політики є забезпечення високого рівня фермерських доходів.

Там ця мета в різні історичні періоди досягалася шляхом підтримання певного рівня цін на сільськогосподарську продукцію;

Заохочення фермерів до участі в програмах скорочення посівів, недопущення деградації земель, стимулювання експорту продукції, фіксованих виплат фермерам, виконання природоохоронних заходів. Підтримання фермерських доходів на належному рівні означає наявність умов для розширеного відтворення не лише матеріальних засобів виробництва і родючості землі, але й людських ресурсів господарства, нарощування їхнього людського потенціалу. В класичному розумінні фермерські господарства - це ті ж самі господарства населення, в яких їх члени є власниками і працівниками в одній особі. Кожний сектор економіки в сучасному ринковому середовищі взаємопов'язаних з розвитком науки та технологій. Нові можливості зростання для сільського господарства відкривають біотехнології, які на думку зарубіжних аналітиків стають рушійною силою для «земельної революції» на планеті.

4. Стратегія розвитку сільських територій

Стратегічні напрями перспективного розвитку сільських територій за рахунок ефективності виробництва в малих господарюючих формах нерозривно пов'язані з можливостями більш повного використання наявних природно-ресурсних, матеріальних, фінансових, і трудових ресурсів на основі переходу на інноваційну модель господарювання. Такий напрям господарської практики в локальних територіях створює умови для пропорційного, збалансованого та конкурентоспроможного розвитку аграрного забезпечення потреб населення в продовольчих товарах і послугах (188, 189, 1990, 191, 192, 193.)

В технологічному аспекті стратегічні напрями реформування сільських територій можна поділити на етапи:

1- й етап (2016-2020рр.)- період створення позитивного сприйняття економічних проектів на тих чи інших територіях, які в сукупності забезпечують позитивні результати у вигляді вигоди для селян;

2- й етап (2020-2025 рр.)- вимагає переходу до масової реалізації пілотних проектів, започаткування нових програм і демократичних тенденцій в управлінні цими процесами та перехід до фінансування сільського відтворення на засадах державно-приватного партнерства, звичайно в цей період вдосконалюватиметься система консультативно-освітньої підтримки процесів саморозвитку та самоуправління сільських громад та суттєве поліпшення кадрового забезпечення в управлінні територіями;

3- й етап - буде здійснювати перехід до активної участі сільських громад у самоуправлінні під контрольними територіями, формуванні соціально-партнерських відносин між державою, бізнесом та інститутами громадського суспільства у сільській місцевості (195, 196, 197).

До нормативно-правової бази, що визначає систему та методи розробки програмних документів, зокрема і на регіональному рівні є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997р №280/97 ВР, Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23 березня 2000р. №1602- ІІІ, Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999р №586-XIV, Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 20 грудня 2005 р. № 3235-IV.

Таблиця 6 Стратегічні цілі та пріоритети зайнятості сільського населення вінницької області

господарювання сільський аграрний інвестиція

Загальна потреба в інвестиціях під реалізацію пріоритетних напрямів стратегії до 2030 року орієнтована на 25 млрд. грн. з них:

^ На об'єкти соціальної інфраструктури на селі -6 млрд. грн;

^ Реалізацію проектів і програм сільського розвитку - 5 млрд. грн;

^ Впровадження нових інвестиційно-інноваційних проектів по переробці с/г продукції - 8 млрд. грн;

^ Диверсифікація господарської діяльності в сільській місцевості - 4 млрд. грн;

^ На утримання та реконструкцію доріг - 4 млрд. грн;

^ Облік виробничих витрат на 1 грн. валової продукції і товарної продукції сільського господарства;

^ Прибуток від аграрної діяльності в розрахунку на 1га сільгоспугідь.

За період її реалізації планується досягти загальної мети стратегії: формування структурного регіону з продуктивною зайнятістю, ефективною системою соціального забезпечення, сприятливим природним середовищем та високорозвиненою логістично-транспортною системою. Показники стратегії передбачають щорічне зростання зайнятості сільського населення на 1-2 %; поступову зміну структури зайнятості через збільшення його частки у невиробничій сфері;

Вирівнювання соціально-економічних умов та стандартів проживання в сільській місцевості; покращення демографічної ситуації за рахунок державної допомоги.

Вважається, що вище зазначена сума буде розподілена у відповідності:

¦ 20% суми з районного і місцевого бюджетів;

¦ 40% з державного асигнування (бюджети органів розвитку);

¦ 20% місцевого агробізнесу;

¦ 20% зовнішніх запозичень та проектів підтримки регіонального розвитку.

Размещено на Allbest.ru