Детермінанти зовнішньополітичної стратегії КНР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Детермінанти зовнішньополітичної стратегії КНР

Сабадан О.О.

У статті автор аналізує ключові детермінанти глобального, регіонального та внутрішнього рівнів, що мають суттєвий вплив на формування та реалізацію зовнішньополітичної стратегії КНР.Більшість детермінант безпосередньо чи опосередковано пов'язані із зовнішньою політикою США.КНР перебуває в пошуку нової точки стратегічної рівноваги у відносинах з США та одночасного системного перестраховування від ризиків, що виникають як наслідок інтегрованості Китаю в глобальний економічний порядок, що існує. китай зовнішньополітичний стратегія

Ключовіслова:КНР,зовнішняполітика,зовнішньополітична стратегія, детермінанти зовнішньополітичної стратегії.

In this article, the author analyses the key determinants of global, regional and domestic levels that have a significant impact on the formulation and implementation of China's foreign policy strategy. Most determinants are directly or indirectly related to US foreign policy. China is seeking a new balance in relations with the United States and to hedge against the risks arising from China's integration into the existing global economic order.

Keywords: People's republic of China, foreign policy, foreign policy strategy, determinants of foreign policy strategy.

Постановка проблеми. Аналіз детермінант є важливим способом дослідження зовнішньополітичних стратегій держав. Під детермінантами в цій статті розуміються тенденції міжнародних відносин як на глобальному, так і на регіональному рівні, що впливають на сприйняття державою власного місця в системі міжнародних відносин, ризиків, які ці тенденції несуть, а також можливі форми протидії чи мінімізації цих ризиків. Ті елементи навколишнього оточення, які видаються державі ворожими, негативними чи несприятливими, є вхідним сигналом для обговорення серед політичних, військових еліт та науково-експертної спільноти для розробки системи політичних рішень, націлених на мінімізацію негативного впливу. Таким чином, детермінанти в цьому контексті постають як суттєві елементи зовнішнього стратегічного оточення, які впливають на формування та реалізацію зовнішньополітичної стратегії держави, а також на вибір зовнішньополітичних інструментів. В залежності від рівнів аналізу, можна виділити глобальні, регіональні та внутрішні детермінанти зовнішньополітичної стратегії. Погляд на стратегію з точки зору детермінант є важливим для кращого розуміння структурних умов, в яких стратегія формується.

Потреба в дослідженні зовнішньополітичної стратегії КНР пояснюється низкою наукових і практичних причин. Протягом останніх років Китай проводить більш активну зовнішню політику, зокрема зовнішньоекономічну. Для прикладу, Китай анонсував декілька значних проєктів -- ініціатива «Пояс та Шлях», Азійський банк інфра- структурних інвестицій -- які мають потенціал змінити економічну структуру регіону. Це актуалізує питання стратегічних намірів Пекіна. В цьому контексті, аналіз детермінант зовнішньополітичної стратегії дозволяє більш детально прослідкувати діалектичний зв'язок між національними інтересами та зовнішнім стратегічним оточенням, в рамках якого вони реалізуються. Іншими словами, аналіз детермінант дає змогу виокремити ключові структурні обмеження, які Китай переживає.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед найбільш комплексних досліджень зовнішньої політики КНР з позиції аналізу детермінант варто відзначити наукові розробки А. Косорукова, М. Кононенко, Н. Резнікової, Р. Зварича, О. Іващенка.

Завдання статті полягає у виокремленні ключових детермінант зовнішньополітичної стратегії глобального, регіонального та внутрішніх рівнів з подальшим аналізом їхнього впливу на реалізацію зовнішньополітичної стратегії КНР.

Виклад основного матеріалу дослідження. Більшість факторів, що детермінують розвиток та реалізацію зовнішньополітичної стратегії КНР мають глобальне походження та пов'язані із політикою Сполучених Штатів Америки. Між сторонами склалися унікальні відносини, які характеризуються ідеологічною несумісністю, дефіцитом стратегічної довіри та глибокою фінансово-економічною взаємозалежністю. Остання виступає фактором, яка стримує сторони від реалізації радикальних стратегій.

Для прикладу, США є найбільшим торговельним партнером Китаю: протягом 2018 року до Сполучених Штатів було експортовано товарів та послуг у розмірі 659,8 млрд доларів США. Двостороння торгівля між сторонами є досить незба- лансованою: у 2018 році в США був дефіцит торговельного балансу з Китаєм у розмірі 419,2 млрд доларів США [1]. Намагання вирівняти баланс торгівлі є метою торговельної війни, яку веде проти Китаю адміністрація Д. Трампа. Досягненню рішення, яке б влаштовувало обидві сторони, заважає той факт, що США не зацікавлені значно нарощувати експорт власної технологічної продукції, поки всередині Китаю продовжують існувати регуляторні норми, що ставлять під загрозу інтелектуальну власність американських компаній. Водночас, Китай є одним з двох найбільших тримачів американських суверенних боргових зобов'язань (разом з Японією): станом на серпень 2019 року Китай контролював пакет цінних паперів уряду США у розмірі 1,1 трлн доларів США [2].

Глибина та масштаб відносин між цими державами не тільки роблять їх пріоритетними для обох сторін, але і важливими для міжнародної політики. Комплекс питань стосовно того, яку політику проводити щодо один одного, є пріоритетними для фахових і політичних дискусій всередині США та КНР. Головною тенденцією, яка впливає на динаміку китайсько-американських відносин, є зменшення розриву у силових можливостях між КНР та США. США залишається наддержавою у категорії військової сили. Станом на 2018 р. США продовжує бути державою з найбільшими оборонними витратами у світі, витративши 649 млрд доларів США. Такі обсяги оборонного бюджету є спів- мірними з сумою оборонних бюджетів наступних восьми держав [3]. В той же час, економічна могутність США зменшується. Якщо в 1990 р. частка США в структурі світового ВВП складала майже 22%, то в 2018 р. -- більше 15% [4] У розрахунку ВВП на душу населення.. Що стосується Китаю, то ситуація протилежна: 4% (1990 р.) та 19% (2018 р.). Такі темпи економічного розвитку дозволяли Пекіну пропорційно збільшувати обсяги військового бюджету.

Процес вирівнювання силових потенціалів сторін актуалізує проблему вибору сценаріїв співіснування двох держав. Всередині США дискусія щодо «китайської стратегії» протягом першої каденції президента Д. Трампа характеризувалася критикою стратегій залучення, що здійснюватися попередніми адміністраціями. В рамках цієї дискусії спостерігалося посилення наступного аргументу: Китай «обдурив» США, скориставшись перевагами інтеграції в глобальний економічний простір, але відстояв при цьому ключові особливості внутрішнього політико-економічного устрою, відмінного від ліберальної демократії. Цей аргумент поширювався на занижування обмінного курсу китайської валюти задля посилення конкурентоспроможності власного експорту, а також на наявність регуляторних норм на внутрішньому ринку, що змушують американських експортерів ділитися інтелектуальними правами з китайськими виробниками. Радник Д. Трампа М. Пілсбурі у свої книзі писав наступне: «Торгівля та технології повинні були призвести до зближення китайських та західних поглядів на питання регіонального та глобального порядку. Але вони цього не зробили» [5, с. 7]. Окрім того, політичне обговорення американської політики щодо Китаю охарактеризувалося офіційним закріпленням за Китаєм статусу «держави- ревізіоніста». Таке положення сформулювано в тексті Стратегії національної безпеки США (2017 р.), де Китай, разом з РФ, проголошується держа- вою-ревізіоністом, що активно протидіють США і їхнім союзникам [6, с. 25]. Схожу інтерпретацію зовнішньополітичної стратегії КНР пропонують А. Фрідберг [7], М. Флурной [8] та Е. Ратнер [9]. Доцільно зазначити, що ця лінія аргументування має суттєві логічні та історичні недоліки, які детально проаналізував А. Джонстон [10].

Таким чином, критична оцінка попередніх стратегій щодо Китаю сформувала всередині зовнішньополітичної спільноти США запит на більш конкурентні, або навіть жорсткі стратегії щодо КНР. Втіленням цього запиту стала торгова війна між КНР та США, ініційована Д. Трампом, ціллю якої стало не просто зменшити дефіцит торговельного балансу, але й змусити Китай здійснити внутрішні регуляторні перетворення, в яких зацікавлений Вашингтон.

Що стосується контурів китайських зовнішньополітичних дебатів щодо американської політики, вони обертаються навколо двох найголовніших питань. Чи зможе сприймати США Китай як велику державу? Чи зменшується вплив США у світі в цілому та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні зокрема [11, с. 127]? Китай продовжує розглядати стабільні відносини зі США та своїми сусідами як передумову для свого розвитку. Китайський підхід базується на кооперативній співпраці між КНР та США, що побудований на рівності, взаємній повазі та взаємній вигоді. Китайські лідери, включаючи Сі Цзіньпіна, продовжують виступати за «новий тип відносин між глобальними гравцями» [12]. Ця зовнішньополітична концепція акцентує увагу на підтримці стратегічної стабільності між США та КНР, і водночас апелює до необхідності поважати «ключові інтереси та основні застороги» один одного. Під цим формулюванням варто розуміти не тільки особливості внутрішньополітичного ладу КНР, але і стратегічну важливість регіону Східної Азії для безпеки КНР. В червні 2013 року на прес- конференції за підсумками саміту з Б. Обамою в Палм-Спрінгз (Каліфорнія, США) Сі Цзіньпін заявив, що Тихий океан є достатньо великим, щоб вмістити Китай та США [13]. Ціллю такої концепції є прагнення китайської сторони викликати ставлення до себе як до великої держави, при цьому вказуючи на практику уникнення конфліктів під час реалізації своєї стратегії «мирного розвитку». Втім, за адміністрації Дональда Трампа, відносини між сторонами стали більш складними. Риторика Трампа стосовно Китаю є більш конфронтаційною:конкуренція між сторонами отримала риси екзистенційного протистояння. На додаток до цього, Вашингтон не шукає можливості досягнути балансу інтересів шляхом двостороннього інституту співпраці, як це було з «Великою двійкою» при Б. Обамі і Х. Цзіньтао [14].

Домінуюча роль США в сучасних міжнародних відносинах, з одного боку, створює можливості для розвитку КНР, які мають форму доступу до технології, інвестицій та фінансових ринків. З іншого боку, Китай сприймає США як силу, яка здатна обмежувати та загрожувати. Частина ризиків, за оцінками китайської сторони, напряму пов'язана із зовнішньополітичними діями США. Наприклад, китайські еліти негативно сприйняли такі зовнішньополітичні рішення Вашингтону як війна в Іраку (2003-2011 рр.) та введення санкцій проти Ірану після виходу США з Спільного всеосяжного плану дій (2018 р.). Усі перераховані вище приклади зовнішньополітичних рішень Вашингтона створюють додаткові політичні та економічні обмеження для Китаю.

США вдаються до практики екстериторіальних санкцій, в рамках яких треті сторони можуть бути покарані за співпрацю або торгівлю з державою, проти якої такі санкції запроваджуються. Така міжнародно-політична практика може трактуватися як намагання в односторонньому порядку впливати на інші країни в обхід норм та звичаїв міжнародного права. Варто також звернути увагу на наступну особливість санкцій, які запроваджуються західними країнами, зокрема США. Їхніми цілями зазвичай стають державні та приватні банки, а також стратегічно важливі компанії, яким відмовляють у можливості проводити фінансові трансакції та користуватися платіжними системами. Така особливість західних санкційних режимів вказує Китаю, що надмірна залежність від західної фінансової архітектури створює стратегічні вразливості.

Існує окрема група детермінант зовнішньополітичної стратегії КНР, що походять з особливостей інтеграції Китаю в глобальний економічний порядок. Зважаючи на те, що інституційна основа сучасного економічного порядку була створена за участі США, його називають «американоцентрич- ним» чи «очолюваним США» [15]. Прагматична політика «чотирьох модернізацій», започаткована Ден Сяопіном, ґрунтувалася на моделі економічного зростання, орієнтованій на експорт. Ключовим етапом вмонтовування Китаю в економічний порядок, що існує, став вступ в СОТ у 2001 році. Хоча протягом цих двох десятків років Китаю вдалосядосягти феноменальних успіхів у завданні економічного зростання, це не означає, що Китай є безумовно задоволений станом справ, що існує. В рамках офіційних зовнішньополітичних документів Китай експліцитно не декларує необхідність кардинальної зміни економічного порядку, а вказує на необхідність його реформування задля того, щоб зробити його більш справедливим. У зв'язку з цим, варто звернути увагу на ключові особливості глобального розвитку, які викликають пересторогу в Пекіна.

Ризики, що походять від інтегрованості в глобальну економічну систему. Азійська фінансова криза 1997 року продемонструвала, що кризові явища, які виникають в одній країні, можуть викликати фінансові негаразди в інших країнах завдяки відтоку капіталу. Наслідком цього стало переосмислення важливості «економічної безпеки» та активізація колективних зусиль задля створення інституційного захисту від потенційних кризових явищ. Прикладом таких заходів стала Чіангмай- ська багатостороння ініціатива (ЧБІ).

Після кризи Китай продовжив інтеграцію в глобальну економіку, вступивши до СОТ в 2001 році. Китай створив складну державоцентричну модель економічного управління, що запозичила необхідні ринкові елементи, але водночас дозволяла прямим чи непрямим чином визначати ціни на землю, кредитні ставки, вартість енергії, обмінний курс юаня тощо [16, с.319-320]. Цей приклад демонструє особливості інтеграції Китаю в світовий економічний простір, який полягають у вибірковому запозиченні необхідних норм та організаційних підходів.

Країни колективного Заходу розраховували, що економічна лібералізація Китаю стане першим етапом та передумовою для його політичної лібералізації. Водночас, Китай не є зацікавленим у такому розвитку подій та намагається мінімізувати вплив західних політичних ідей. Аналіз виступів Ден Сяопіна 1982-1992 років, проведений К. Х'юзом, вказує, що темою, яка об'єднувала ці виступи, була спроба Ден Сяопіна знайти баланс між інтеграцією в глобальну економіку й економічними реформами з одного боку та стримуванням ідеологічних і культурних впливів ззовні [17, с. 104]. Китай палко відповідає на критику щодо недотримання прав людини та вважає її політично вмотивованою [18].

Важливою подією в оцінці Китаєм сучасного економічного порядку стала світова економічна криза 2008-2009 рр. Після кризи сприйняття США Китаєм змінилося: американська економічна могутність вже не вважалася тотальною. Крім того, Пекін покладав на США першочергову відповідальність за світову фінансову кризу 2008 року

[19].

Китай все ще залишається слабо представленим в міжнародних фінансових інститутах. Протягом довго часу Китай виступає за реформування МВФ з метою посилення ролі країн, що розвиваються, в рамках організації. У 2010 році представник Китаю у МВФ Чж. Сяочуань звернувся до правління та заявив, що надання більших квот державам, що розвиваються, є критичним для легітим- ності та ефективності МВФ [20]. Станом на 2019 рік Китай мав квоту розміром 30,5 млрд SDR або 6,09% голосів [21]. Пекін виступає за збільшення квоти країн, що розвиваються.

Регіональні детермінанти зовнішньополітичної стратегії КНР виникають та існують виключно в географічних межах навколишнього регіону та головним чином впливає на динаміку відносин КНР з регіональними державами. До більшості детермінант опосередковано мають стосунок США. До регіональних детермінант зовнішньополітичної стратегії КНР можна віднести наступні.

Китай негативно ставиться до системи американських військових союзів, які існують в регіоні. Будь-які кроки регіональних країн, спрямовані на посилення союзних відносин з США чи посилення американської військової присутності, досить болюче сприймаються Пекіном. Найбільш яскравим прикладом цього була реакція Китаю на рішення Південної Кореї розмістити на своїй території протиракетний комплекс рухомого наземного базування для висотного заатмосферного захоплення ракет середньої дальності (англ.THAAD). Ще одною особливістю безпекового оточення КНР є розвиток та поглиблення військової співпраці між США та їхніми союзниками. Для прикладу, в останні роки спостерігається намагання розширити зону стратегічної відповідальності Японії в рамках її союзницьких відносин з Вашингтоном. У 2015 році сторони ухвалили нові Керівні принципи співпраці в галузі оборони [22]. Оновлений документ був покликані зробити співпрацю між сторонами більш ефективною в умовах військових викликів в «сірій зоні» [23]. Очевидно, що це була стратегічна відповідь Японії та США на практику збільшення військової присутності КНР в акваторіях Східно- Китайського та Південно-Китайського морів.

На концептуальному рівні, Китай критикує військові союзи як прояв «ментальності холодної війни» та прояв пошуку «абсолютної безпеки» коштом безпеки інших. Такому підходу Китай протиставляє принцип «загальної, всебічної, кооперативної та сталої безпеки», в рамках якого акцентується увага на необхідності досягнення миру шляхом забезпечення безпеки всіх залучених сторін шляхом діалогу та співпраці [12].

Детермінантою, яка має глобальне походження та проявляється на регіональному рівні, є загострення геополітичної конкуренції в регіоні Східної Азії, яка відбулася після проголошення США стратегії «перебалансування до Азії» за адміністрації Б. Обами. Ця стратегія була вперше офіційно проголошена у січні 2012 р. у стратегічному документі Міністерства оборони США «SustainingUSGlobalLeadership: Prioritiesfor 21stCenturyDefence» [24]. Всередині Китаю виникли підозри, що саме він виступає в ролі головної цілі американської стратегії перебалансування, яка здійснюється у формі політики квазістримування Китаю [25, с. 142].

Стратегія перебалансування США була отримала критичний відгук в тексті білої книги з оборони КНР 2015 року [12]. У академічних та експертних колах КНР поширене уявлення про те, що, «поворот до Азії» був розроблений для того, щоб протидіяти розширенню можливостей Китаю в регіоні, особливо в частині розвитку його військово-морських сил [25, с. 128]. Водночас, на докладнішому рівні оцінки представників спільноти були відмінними: крило експертів афілійованих з НВАК оцінювали ситуацію більш песимістично; група «прагматиків» вважала, що «поворот США до Азії» не варто сприймати як такий, що націлений на стримування КНР та навіть може принести користь [25, с. 128]. Ба більше, осмислення природи згаданої стратегії США та адекватної відповіді на неї КНР стали причиною виникнення нової хвилі теоретизування про природу двосторонніх відносин держав. В рамках цієї дискусії сформувалася думка про те, що США не мають достатніх ресурсів, щоб втілити стратегію стримування Китаю навіть у слабкій формі [25, с.129].

Це не означає, що політика перебалансування не мала стратегічних наслідків для регіонального оточення КНР. В квітні 2012 року адміністрація Б. Обами та уряд Й. Ноди домовилися про поглиблення союзних відносин: сторони розглянули можливість створення спільних тренувальних баз на острові Гуам чи Північних Маріанських островах. Крім того, в спільній заяві двостороннього консультативного комітету з питань безпеки повідомлялось про розширення японської зона відповідальності в регіоні Східно-Китайського моря [26].

Стратегічна важливість для Китаю регіональних морських ліній комунікації. За оцінками ЮНКТАД, 80% об'єму та 70% вартості світової торгівлі транспортується морем. З цього обсягу, 60% припадає на Азію, а через Південно-Китайське море проходить приблизно третина морських вантажоперевезень. За підрахунками ChinaPower через цю акваторію у 2016 році слідувало 64% китайських морських перевезень [27]. Стратегічна важливість цієї акваторії, пов'язана з наявністю кількох вузьких проток, які можуть бути заблоковані під час військового конфлікту, найбільш важливою з яких є Малаккська. Усі великі держави зацікавлені в зменшенні ризиків, що виникають перед їхніми ланцюгами постачання. В цьому випадку Китай не є винятком. Намагаючись зменшити стратегічні транспортні ризики, Китай збільшив інвестиції в портову інфраструктуру за кордоном. Сценарій економічної чи дипломатичної ізоляції КНР, яка вводилась проти неї з боку США в 1950-х та 1990-х рр., серйозно сприймається китайською владою. Важливість морських ліній комунікацій, як і стратегічний інтерес Китаю у забезпеченні їхньої безпеки, були детально описані в тексті білої книги з оборони (2015 р.).

Територіальні суперечки в Східно-Китайському та Південно-Китайському морях також є чинником, що формує зовнішньополітичну стратегію КНР. В рамках взаємодії з іншими сторонами цих суперечок Китай використовує історичні аргументи для обґрунтування власних територіальних претензій. Це комплексна проблема, якій приділена значна увага в зовнішньополітичній стратегії КНР. Її комплексний характер проявляється в декількох аспектах: існують внутрішньополітичні обмеження на поступки в рамках врегулювання територіальних спорів, які пов'язані з політичним завданням КПК захищати територіальну цілісність Китаю; в районі акваторій навколо спірних територій сконцентровані значні поклади енергоресурсів; спірні рифи та острови в Південно-Китайському морі становлять геостратегічну цінність; в рамках суперечки існує ризик інтернаціоналізації суперечок та можливість участі в них США. Завданням Китаю на сучасному етапі є формування несуперечливої та узгодженої зовнішньополітичної стратегії стосовно проблеми територіальних суперечок, яка поєднуватиме військові та економічні інструменти.

До внутрішніх детермінант зовнішньополітичної стратегії можна віднести необхідність підтримки енергетичної та продовольчої безпеки. У 2017 році КНР став найбільшим імпортером сирої нафти, обігнавши США. Протягом зазначеного року обсяги імпорту склали 8,4 млн барелів на день [28]. Китай сильно залежить від імпорту енергоносіїв з Близького Сходу та Африки. Прогнозується, що у 2035 році Китай повинен буде імпортувати приблизно 80% своєї нафти для задоволення внутрішнього попиту, у порівнянні з 64% у 2016 році [29, с. 43]. В цьому контексті, Китай особливо залежний від безперешкодного транспортування енергоносіїв в Південно-Китайському морі і Малаккській протоці. Наприклад, у 2016 році приблизно 80% імпорту нафти в Китаї та 11% імпорту природного газу транспортувалися цими акваторіями [29, с. 43].

Необхідність підвищення економічної стійкості у випадку Китаю пов'язана з необхідністю забезпечити продовольчу безпеку. Враховуючи розмір населення КНР -- 1,4 млрд осіб -- наявність продовольства є фундаментальною основою для внутрішньої стабільності. Частка імпорту продовольства в загальній структурі імпорту товарів до Китаю збільшилась з 3,2% у 2006 році до 6,8% у 2016 році [30]. Станом на 2017 рік китайський імпорт становить 43% обсягу торгівлі стратегічними сільськогосподарськими товарами (кукурудза, пшениця, рис і соя), що перевозяться через Малаккську протоку, і 39% тих, що перевозяться через Панамський канал [31, с. 16-17]. Обидва географічних об'єкти є стратегічно вразливими. Китай намагається зменшити вразливість до кризових явищ на глобальному аграрному ринку шляхом купівлі державними компаніями сільськогосподарських угідь, придатних для вирощування сої та інших культур в таких країнах як Австралія, Казахстан, Малаві та Пакистан.

Висновки

В цій статті були виокремлені ключові детермінанти, що впливають на формування та реалізацію зовнішньополітичної стратегії в регіональному вимірі. Детермінанти були проаналізовані на глобальному, регіональному та внутрішньому рівні. Оскільки Китай перетворюється на одного із лідерів групи країн, що розвиваються, а також нарощує свої матеріальні потужності та посилює міжнародний статус, роль детермінант глобального рівня в його стратегії зростає. Перераховані вище детермінанти зовнішньополітичної стратегії КНР є сукупністю питань, проблем та обставин, які потребують стратегічної дії.

Головним фактором, що визначає зовнішньополітичну стратегію КНР на сучасному етапі, продовжує залишатися політика США. Двосторонні відносини між сторонами характеризуються наявністю як конфліктного, так і коопераційного потенціалів. Проявами політики США, які мають вплив на зовнішньополітичну стратегію КНР, є наявність військових союзів в АТР, здійснення політики «перебалансування до Азії» та радикальні прояви унілатералізму. Також варто відзначити, що в останні роки США посилює оборонне співробітництво з регіональними союзниками у відповідь на зростання військової присутності КНР в Південно-Китайському та Східно-Китайському морях. Китай не демонструє експліцитного бажання кидати виклик США чи використовувати проти Вашингтона стратегію «жорсткого балансування». Зовнішньополітична стратегія КНР демонструє наявність ознак «м'якого балансування» при пошуку нових форм для стратегічної співпраці та урівноваження відносин. Китай зацікавлений реалізовувати таку зовнішньополітичну стратегію, яка, з одного боку, буде мотивуватиме Вашингтон підтримувати партнерські відносини з Пекіном, а з іншого -- стримуватиме радикальні прояви американського унілатералізму та захищатиме від негативних побічних ефектів світового порядку, що існує.

Зовнішньополітичну стратегію КНР також визначають особливості світового економічного порядку, в яку Пекін є інтегрованим. Попри те, що внаслідок інтеграції в цей порядок Китаю вдалося досягти феноменального економічного зростання, Пекін не є задоволений ним. Китай продовжує розглядати його як американоцентричний та такий, де слабко представлені країни, що розвиваються. Окремий комплекс факторів, що виникли внаслідок інтеграції в світову фінансово-економічну систему, є ризики виникнення економічних криз та системні можливості США використовувати цю залежність інших країн задля запровадження односторонніх санкцій. Такий стан справ актуалізує для Китаю необхідність одночасного реформування світового економічного порядку задля перетворення його на більш справедливий та системного перестраховування на випадок загострення відносин з США.

Список використаних джерел

1. The People's Republic of China. Office of the United States Trade Representative: website. URL: https://ustr.gov/ countries-regions/china-mongolia-taiwan/peoples-republic- china.

2. Major Foreign Holder of Treasury Securities. U.S. Department of Treasury: website. URL: https://ticdata.treasury. gov/Publish/mfh.txt.

3. World military expenditure grows to $1.8 trillion in 2018. Stockholm International Peace Research Institute: website. URL: sipri.org/media/press-release/2019/world- military-expenditure-grows-18-trillion-2018.

1. Pillsbury M. The Hundred-Years Marathon: China's Secret Strategy to Replace America as the Global Superpower. New York: Henry Holt and Company, 2015. 339 p.

2. National Security Strategy of the United States of America, December 2017. White House: website. URL: https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2017/L2/ NSS-Final-L2-18-2017-0905.pdf.

3. Testimony by Aaron L. Friedberg, Strategic Competition with China, Committee on Arms Services, House of Representatives, 115 Congress, Second Session, February 15, 2018. GovInfo: website. URL: https://www.govm- fo.gov/content/pkg/CHRG-115hhrg28995/html/CHRG- -11.5hhrg28995.htm.

4. Flournoy M. Nine Lessons for Navigating National Security. Center for a New American Security: website. URL: https://www.cnas.org/publications/reports/nine-lessons-for- navigating-national-security.

5. Ratner E., Carson B. Jaw-Jaw: How America Got China Wrong. War on the Rocks: website. URL: https:// warontherocks.com/2019/01/jaw-jaw-how-america-got- china-wrong/.

6. Johnston A.I. The Failures of the `Failure of Engagement' with China. The Washington Quarterly. 2019. Vol. 42, № 2. P. 99-114. DOI: 10.1080/0163660X.2019.1626688.

7. Lanteigne M. Chinese Foreign Policy: An introduction. 3^rd edition. New York, NY : Routledge, 2016. 234 p.

8. China's Policies on Asia-Pacific Security Cooperation. Ministry of Foreign Affairs of People's Republic of China: website. URL: https://www.fmprc.gov.cn/mfa_eng/ zxxx_662805/t1429771.shtml.

9. Remarks by President Obama and President Xi Jinping of the People's Republic of China Before Bilateral Meeting. The White House: President Barack Obama: website. URL: https://obamawhitehouse.archives.gov/the-press- office/2013/06/07/remarks-president-obama-and-president- xi-jinping-peoples-republic-china-.

10. В. Константинов. Как США вынуждают Китай стать глобальной державой. Главред: вебсайт. URL: https://glavred.info/opinions/10044050-kak-ssha-vynuzhda- yut-kitay-stat-globalnoy-derzhavoy.html.

11. Zhao S. China as a Rising Power versus the US-led World Order. Rising Powers in Global Governance : website. URL: http://risingpowersproject.com/quarterly/china-as-a- rising-power-versus-the-us-led-world-order/.

12. A. J. Nathan, A. Scobell. Globalization as a Security Strategy: Power and Vulnerability in the “China Model”. Political Science Quarterly. 2016. Vol. 131, № 2. P. 313-339. DOI: 10.1002/polq.12477.

13. C. Hughes. Globalisation and Nationalism: Squaring the Circle in Chinese International Relations Theory. Millennium: Journal of International Studies. 1997. Vol. 26, № 1. P. 103-124. D0I:10.1177/03058298970260010901.

14. China says UN criticism of human rights record is `politically driven'. The Guardian: website. URL: https:// www.theguardian.com/world/2018/nov/06/china-un-criti- cism-human-rights-record.

15. F. Leverett, W. Bingbing. The New Silk Road and China's Evolving Grand Strategy. The China Journal. 2017. Vol. 77. P. 110-132. DOI:10.1086/689684.

20.Statement by the Hon. Zhou Xiaochuan, Governor of the Fund for the People's Republic of China. International Monetary Fund: website. URL: https://www.imf.org/exter- nal/am/2010/speeches/pr47e.pdf.

21.IMF Members' Quotas and Voting Power, and IMF Board of Governors. International Monetary Fund: website. URL:https://www. imf.org/external/np/sec/memdir/mem-

bers.aspx#U.

22. The Guidelines for Japan-U.S. Defense Cooperation. Ministry of Defense of Japan: website. URL: https://www. mod.go.jp/e/d_act/anpo/shishin_20150427e.html.

23. R. Sakoda. The 2015 U.S.-Japan Defense Guidelines: End of a New Beginng. Asia Maritime Transparency Initiative: website. URL: https://amti.csis.org/the-2015-u-s-japan- defense-guidelines-end-of-a-new-beginning/.

24.Sustaining US Global Leadership: Priorities for 21^st Century Defence. United States Department of Defence: website. URL: https://archive.defense.gov/news/Defense_ Strategic_Guidance.pdf.

25. M. Duchatel, E. Puig. Chinese Reactions to the US Rebalance toward Asia: Strategic Distrust and Pragmatic Adaptation. Origins and Evolution of the US Rebalance toward Asia: Diplomatic, Military, and Economic Dimensions / Ed. H. Mejier, Palgrave Macmillan US, 2015. P. 127-146.

26. Joint Statement of the Security Consultative Committee April 27, 2012, By Secretary of State Clinton, Secretary of Defense Panetta, Minister for Foreign Affairs Gemba, Minister of Defense Tanaka. Ministry of Foreign Affairs of Japan: website. URL: https://www.mofa.go.jp/region/n- america/us/security/scc/pdfs/joint_120427_en.pdf.

27.Strait of Malacca Key Chokepoint for Oil Trade. Maritime Executive: website. URL: https://www.maritime- executive.com/article/strait-of-malacca-key-chokepoint-for- oil-trade

28. China Surpasses U.S. as Largest Crude Oil Importer. The Maritime Executive: website. URL: https://www.mari- time-executive.com/article/china-surpasses-u-s-as-largest- crude-oil-importer.

29. Annual Report to Congress: Military and Security Developments Involving the People's Republic of China 2017. Department of Defense: website. URL: https://dod. defense.gov/Portals/1/Documents/pubs/2017_China_Mili- tary_Power_Report.PDF.

30. Food imports (% of merchandise imports). The World Bank: website. URL: https://bit.ly/2kpymRs.

R. Bailey, L. Wellesley. Chokepoints and Vulnerabilities in Global Food Trade.Chatham House Report. URL: https: //www. chathamhouse.org/sites/default/files/publica- tions/research/2017-06-27-chokepoints-vulnerabilities- global-food-trade-bailey-wellesley-final.pdf Размещено на Allbest.ru