Інституційні засади здійснення аграрної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ



ЗМІСТ

1. Цілі, завдання і структура аграрного сектору економіки держави

2. Сільське господарство в системі АПК

3. Структура органів аграрного сектору України

4. Законодавче забезпечення розвитку аграрного сектора економіки України



1. ЦІЛІ, ЗАВДАННЯ І СТРУКТУРА АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ

Україна - це країна з потужним агропромисловим потенціалом та величезними перспективами розвитку аграрного виробництва. Аграрний сектор є важливою стратегічною галуззю української національної економіки, яка забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність держави.

АГРАРНО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК) - це сукупність галузей національної економіки, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.

У СКЛАДІ АПК ВИДІЛЯЮТЬ ТАКІ СФЕРИ:

- аграрно-сировинна: сільське та лісове господарство;

- ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будівництво, ремонтні та меліоративні роботи;

- переробна: галузі, що займаються заготівлею, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції;

- виробнича та соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, - шляхово-транспортне господарство, зв'язок, складське господарство, підготовка кадрів, житлові та культурно-побутові об'єкти, кредитні установи, страхові компанії тощо.

Сучасний агропромисловий комплекс України виробляє значну частину споживчих благ. У ньому зайнято понад 30% працівників сфери матеріального виробництва і виробляється близько 40% ВВП.

ЗАВДАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ:

1. Забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом:

- формування стратегічних продовольчих запасів держави;

- збільшення обсягів виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції з урахуванням вимог до забезпечення продовольчої безпеки держави та можливості реалізації її експортного потенціалу;

- забезпечення якості та безпечності харчових продуктів, дотримання вимог до їх виробництва у результаті удосконалення системи сертифікації виробництва і стандартизації, впровадження на усіх підприємствах переробної та харчової промисловості систем управління якістю та безпечністю харчових продуктів, створення мережі лабораторій для визначення рівня якості сільськогосподарської продукції, делегування саморегулівним об'єднанням на засадах взаємовідповідальності частини повноважень щодо здійснення контролю за відповідністю сільськогосподарської продукції національним стандартам;

2. Задоволення потреб населення та промислових підприємств у деяких видах сировини.

3. Забезпечення населення енергетичними ресурсами шляхом виробництва біопалива.

КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ:

- нерівномірність розвитку різних форм господарювання (укладів) при послабленні позицій виробника внаслідок створення для різних за розмірами та соціальним навантаженням економічних суб'єктів формально однакових, але не рівних умов господарювання;

- недостатність нормативно-правових засад та відсутність мотивації до кооперації та укрупнення дрібних сільськогосподарських виробників в рамках сільських громад, низька товарність виробництва продукції, ослаблення економічного підґрунтя розвитку сільських громад;

- нестабільні конкурентні позиції вітчизняної сільськогосподарської продукції та продовольства на зовнішньому ринках через не завершення процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності сільськогосподарської сировини та харчових продуктів;

- низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва;

- ризики збільшення виробничих витрат через зростання зношеності техніки, переважання використання застарілих технологій, при зростанні вартості невідновлювальних природних ресурсів в структурі собівартості;

- значні втрати продукції через недосконалість інфраструктури аграрного ринку, логістики зберігання;

- відсутність мотивації виробників до дотримання агроекологічних вимог виробництва; обмежена ємність внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, обумовлена низькою платоспроможністю населення;

- недостатня ефективність самоорганізації та саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, складність у виробленні консолідованої позиції сільськогосподарських товаровиробників у захисті своїх інтересів;

- непоінформованість значної частини сільськогосподарських виробників про кон'юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі;

- незавершеність земельної реформи.

2. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО В СИСТЕМІ АПК

Сільське господарство - це стародавня сфера діяльності людства. З давніх-давен людина використовувала природу у власних цілях (збирання, полювання, рибальство) і тільки з часом навчилася обробляти землю та розводити тварин. Так поступово почали виникати аграрні відносини між людьми.

Сільське господарство - це комплекс технологічно і організаційно взаємозв'язаних галузей, які у своїй сукупності утворюють збалансовану, заінтегровану і структурно завершену систему, функціонально-компонентна структура якої підпорядкована стабільному нарощуванню продовольчої продукції землеробства і тваринництва.

Сільське господарство - одна з найважливіших галузей господарського комплексу України, яка відіграє важливу роль у зміцнені економіки нашої країни, підвищенні життєвого рівня населення і розв'язанні соціально - економічних проблем.

В умовах кризи, що склалась в Україні, сільське господарство набуває особливого значення, оскільки воно має здатність до самовідтворення ресурсів і виробництва в цілому, що може стати ключовим елементом стабілізації галузі та національної економіки в цілому.

Аналіз історії теоретичних підходів до визначення сільського господарства, яке є специфічним процесом виробництва та має цілу низку притаманних лише йому особливостей, дав, на нашу думку, можливість прийти до широкого та детального визначення сільського господарства як виробничого процесу.

Сільське господарство - це найважливіша сфера народного господарства, що займається вирощуванням та збором культур на сільськогосподарських угіддях, розведенням та вирощуванням сільськогосподарських та інших тварин (свійських і диких) і виробництва їх продукції, наданням послуг у сільськогосподарському виробництві, для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловість - сировиною.

У структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі - рослинництво і тваринництво.

Рослинництво - це галузь сільського господарства, яка займається вирощуванням та збором культур на сільськогосподарських угіддях

Тваринництво - це галузь сільського господарства, яка займається розведенням та вирощування сільськогосподарських та інших тварин (свійських і диких).

Галузеву структуру рослинництва та тваринництва зображено на рис. 1.



У Статті 33.2 Угоди про створення Європейського Співтовариства зазначено, що при розробці єдиної аграрної політики і спеціальних методів її застосування необхідно брати до уваги особливу природу сільськогосподарської діяльності, що випливає із соціальної структури сільського господарства, а також зі структурної і природної неоднорідності різних аграрних регіонів. [2]

Сільське господарство - сфера матеріального виробництва, що базується на використанні природних чинників.

Сільське господарство не тільки виробляє сільськогосподарську продукцію, але й створює продовольчу безпеку, скорочуючи ризики, пов'язані з несподіваними подіями чи можливою нестачею продовольства в майбутньому, сприяє збереженню землі і навколишнього середовища, створенню красивих ландшафтів і підтримці життя сільського населення за допомогою виробничої діяльності в гармонії з природою. Усе це включає поняття багатофункціональності сільського господарства». [3, с.37]

Практично у всіх країнах аграрний сектор є однією з небагатьох галузей економіки, що знаходиться під посиленим державним впливом. Обґрунтування необхідності формування особливої державної політики в аграрному секторі економіки, основним напрямом якої є фінансова підтримка товаровиробників, концентрується навколо наступних основних функцій сільського господарства.

Функції сільського господарства:

1. Економічна: економічна діяльність в аграрному секторі та галузях, що використовують сільськогосподарську сировину, метою якої є виробництво товарів та послуг;

2. Соціальна: продовольча безпека; життєздатність сільських територій; культура, культурні цінності, звичаї, традиції;

3. Екологічна: сільськогосподарські ландшафти; збереження біорізноманіття.

Особливості сільськогосподарського виробництва:

1. Головним засобом виробництва є земля. Процес праці та виробництво продукції в аграрній сфері безпосередньо пов'язані з землею, її якістю і родючістю, характером використання.

2. У процесі виробництва продукції задіяні живі організми - рослини і тварини, які розвиваються згідно з біологічними законами. Тому в сільському господарстві дія економічних законів тісно переплітається з дією природних законів.

3. Аграрні виробники працюють в умовах ризику та невизначеності, оскільки на результати виробництва значно впливають природні умови. Як наслідок, кінцеві результати значною мірою залежать не лише від кількості та якості застосованих ресурсів, а й від конкретних умов, за яких здійснюється виробництво.

4. Виробництво в аграрних підприємствах діє на значній території. Територіальний спосіб виробництва спричиняє великий обсяг перевезень матеріалів, що забезпечують виробництво продукції (насіння, пальне, добрива), і виробленої продукції (зерно, цукровий буряк, картопля, продукти тв аринництв а).

5. Важливою особливістю роботи аграрних підприємств є те, що вироблена ними продукція й надалі бере участь у процесі виробництва. Як засоби виробництва використовують насіння і садивний матеріал (зерно, картопля), корми, а також значна частина поголів'я тварин на відновлення і розширення основного стада.

6. У сільському господарстві виробничий процес здійснюється як під час участі людей (оранка, посів, догляд, збирання врожаю), так і під прямою дією природних чинників (ріст, формування врожаю).

7. Сезонність виробництва, що значною мірою впливає на організацію праці, ефективне використання техніки, трудових ресурсів.

8. Особлива роль належить водним ресурсам. Вода - речовий і незамінний елемент. У тих районах, де спостерігається її дефіцит і воду подають штучно, вона підвищує вартість продукції.

9. Засоби виробництва пересуваються (трактори, машини, комбайни, сільськогосподарська техніка), а предмети праці (рослини) перебувають на одному місці. Це зумовлює велику потребу в енергетичних ресурсах і кількості техніки.

10. Працюючі не мають постійного місця роботи, періоди працевлаштування зумовлені сезонністю виробництва.

11. Рівень цін, які склались на продукцію сільського господарства, не дають можливості аграрним підприємствам забезпечувати процес виробництва необхідними матеріально-технічними засобами. Так, для придбання зернового комбайну Дон -1500 в 1990 р. аграрним товаровиробникам необхідно було продати озимої пшениці - 170 т, молока - 130 т, м'яса ВРХ - 18 т. У 2009 р. з цією ж метою необхідно продати зерна 1182 т, молока - 471 т, м'яса ВРХ - 104,7 т. Одночасно монополізовані підприємства промислових і переробних галузей продовжують реалізовувати політику збільшення власних прибутків за рахунок перерозподілу вартостей.

Щоб запобігти цьому, потрібно визнати землю капіталом і включити її вартість в економічний обіг. Такий захід сприятиме підвищенню дохідності господарюючих суб'єктів і забезпеченню розширеного відтворення в аграрній сфері нарівні з іншими галузями національної економіки через норму прибутку.

Особливу роль і місце сільського господарства в економіці України визначають такі незаперечні факти:

- сільське господарство визначає розвиток переробних галузей, де швидко здійснюється обіг коштів, що прямо впливає на нагромадження та інвестиційний процес;

- агропромислове виробництво належить до найголовніших сфер, що забезпечують обсяги внутрішнього валового продукту (ВВП). Загальновідомо, що за нормальних умов господарювання 1 % росту виробництва сільськогосподарської продукції забезпечує 3 - 4 % зростання ВВП;

- нарощування експортних можливостей агропромислового виробництва є гарантією швидкого і надійного подолання дефіциту торговельного і платіжного балансів країни;

- від усебічного розвитку агропромислового комплексу значною мірою залежить зростання життєвого рівня всього населення;

- забезпечення стабільного розвитку власного агропромислового виробництва слід вважати надійною запорукою економічної незалежності держави. [4. с. 5]

3. СТРУКТУРА ОРГАНІВ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА - це економічний вплив держави на виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, а також виробничо-технічне обслуговування і матеріально-технічне забезпечення агропромислового виробництва.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ:

- необхідність своєчасних перетворень і реформувань в АПК;

- завершення аграрної і земельної реформ;

- стабілізація і розвиток агропромислового виробництва;

- забезпечення продовольчої безпеки України;

- забезпечення якісним продовольством і сировиною населення;

- підтримка економічного пріоритету сільського господарства перед іншими галузями економіки;

- пріоритетність розвитку соціальної сфери села;

- зближення рівнів прибутків працівників сільського господарства і промисловості;

- захист вітчизняних товаровиробників у сфері агропромислового виробництва.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І УПРАВЛІННЯ: сільський господарство аграрний економіка

- формування ринку землі і сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;

- фінансування, кредитування, страхування суб'єктів АПК;

- налагодження виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки, інших засобів сільськогосподарського виробництва;

- належне матеріально-технічне забезпечення товаровиробників: технікою вітчизняного виробництва;

- захист вітчизняних виробників при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- розвиток науки і здійснення наукової діяльності в сфері агропромислового виробництва.

Система органів управління розвитком сільського, лісового і рибного
господарства України. (на слайді презентації)

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ визначає державну політику в сфері агропромислового комплексу, встановлює правові засади його функціонування, затверджує національні та інші програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку села, встановлює обсяги бюджетного фінансування, напрямки та обсяги інвестиційної політики.

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ визначає потребу держави у сільськогосподарській продукції та сировині, здійснює політику підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, захисту внутрішнього ринку та ін.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ організовує розробляє на основі чинної законодавчої та іншої нормативно-правової бази основні напрями аграрної політики, експертним шляхом оцінює ці розробки, передає проекти Верховній Раді України, здійснює потому узгоджену політичну лінію і несе відповідальність за одержання передбачених нею результативних показників. Для забезпечення цієї роботи Кабінет Міністрів має право видавати в установленому порядку нормативно-правові (регулюючі) акти і положення;

ГАЛУЗЕВЕ ДЕРЖАВНЕ ВІДОМСТВО (МІНІСТЕРСТВО) відповідно до його статусу наділяється функціями основного організатора розроблення і провідника аграрної політики.

У випадку сприйняття цієї схеми законодавчого й організаційно - виконавчого забезпеченні аграрної політики істотно зміниться державно- управлінська ситуація навколо неї, а саме: в країні діятиме не державна аграрна політика, а збалансована аграрна політика Уряду.

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН - профільний комітет Верховної Ради України (Створений 4 грудня 2007 р.) КОМІТЕТ ЗДІЙСНЮЄ законодавчу роботу, сам готує та розглядає підготовлені законопроекти суб'єктами законодавчої ініціативи (народний депутат, Кабінет Міністрів, Президент) попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та виконує контрольні функції у таких сферах:

- економічна політика в агропромисловому комплексі;

- державне регулювання агропромислового виробництва;

- сільськогосподарська кооперація;

- регулювання земельних відносин (крім земельних відносин у межах територій забудови);

- лісове, водне та рибне господарство.

ПІДКОМІТЕТИ КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН:

- з питань земельних відносин;

- з питань удосконалення структури державного управління в сфері агропромислового комплексу, інновацій та з питань базових галузей в агропромисловому комплексі;

- з питань ціноутворення та розвитку зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі;

- з питань соціальної політики агропромислового комплексу, розвитку сільських територій, науки та освіти;

- з питань економічної і фінансової політики в агропромисловому комплексі;

- з питань харчової промисловості та торгівлі агропромисловими товарами.

ПІДКОМІТЕТИ КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

I. Підкомітет з питань земельних відносин. Предмети відання: -законодавче забезпечення реформування земельних відносин; -землевпорядкування та адміністративно-територіальний устрій;

- законодавче забезпечення фізичних і юридичних осіб з питань земельних відносин;

- використання земельних ресурсів водного і лісового господарства.

II. Підкомітет з питань удосконалення структури державного управління в сфері агропромислового комплексу, інновацій та з питань базових галузей в агропромисловому комплексі. Предмети відання:

- розвиток базових галузей агропромислового комплексу (тваринництво, рослинництво, рибне господарство);

- інженерно-технічне забезпечення агропромислового комплексу;

- сільськогосподарська кооперація;

- розвиток фермерства.

III. Підкомітет з питань ціноутворення та розвитку зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі. Предмети відання:

- державне регулювання цін в агропромисловому комплексі;

- ринки збуту аграрної продукції;

- зовнішня економічна політика агропромислового комплексу;

-митно-тарифна політика щодо агропромислового комплексу;

- меліорація.

IV. Підкомітет з питань соціальної політики агропромислового комплексу, розвитку сільських територій, науки та освіти. Предмети відання:

- законодавче забезпечення соціального розвитку агропромислового комплексу;

- законодавче забезпечення фізичних і юридичних осіб з питань соціально- трудових відносин;

- соціальний розвиток сільських територій;

- розвиток аграрної науки та освіти.

. Підкомітет з питань економічної і фінансової політики в агропромисловому комплексі. Предмети відання:

- бюджетна, податкова та акцизна політика щодо агропромислового комплексу;

- внутрішня економічна політика агропромислового комплексу;

- реформування та приватизація майна в агропромисловому комплексі.

УІ. Підкомітет з питань харчової промисловості та торгівлі агропромисловими товарами. Предмети відання:

- оптові ринки;

- переробна та харчова промисловість;

- питання якості та безпеки харчових продуктів, стандартизація і сертифікація;

- ветеринарна медицина.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ Є ЦЕНТРАЛЬНИМ ОРГАНОМ У СИСТЕМІ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ З ПИТАНЬ ФОРМУВАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ:

- державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави;

- державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, земельних відносин та топографо -геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Організаційна структура Міністерства аграрної політики та продовольства України (на слайді презентації)

Центральним спеціалізованим органом державного управління агропромисловим комплексом є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Правове становище та повноваження Мінагрополітики України визначається постановами Кабінету Міністрів України. Мінагрополітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості та комплексного розвитку сільських територій (державні служби, департаменти).

Міністерство очолює Міністр, який призначається на посаду і звільняється з посади в установленому порядку Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

ОСНОВНИМИ ЗАВДАННЯМИ МІНІСТЕРСТВА АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ Є:

- забезпечення реалізації державної аграрної політики, організація розроблення та здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави;

- забезпечення здійснення державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції (далі - галузі агропромислового виробництва);

- організація та забезпечення проведення аграрної реформи, здійснення її моніторингу, розроблення й реалізація заходів щодо структурної перебудови галузей агропромислового виробництва, участь у реалізації державної політики в сфері підприємництва;

- участь у формуванні та реалізації соціальної політики в сільській місцевості;

- координація діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації державної аграрної політики, соціальної політики в сільській місцевості, забезпечення продовольчої безпеки держави, проведення аграрної реформи.

У СИСТЕМІ МІНІСТЕРСТВА АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ СТВОРЕНО СТРУКТУРНІ ПІДРОЗДІЛИ:

- УПРАВЛІННЯ РЕВІЗІЇ І КОНТРОЛЮ здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, матеріальних і фінансових ресурсів, збереженням державного майна, й відкриває факти порушення фінансової дисципліни, завданні збитку, перекручення звітності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерства. Управління вповноважне пред'являти керівникам підприємств та організацій, що перевіряються, обов'язкові до виконання вимоги про усунення виявлених порушень.

- ГОЛОВНА ДЕРЖАВНА ІНСПЕКЦІЯ ЯКОСТІ ТА СЕРТИФІКАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ здійснює державний контроль за якістю, збереженням та раціональним використанням зерна і продуктів його переробки, насіння олійних культур, сировини для комбікормового виробництва і комбікормів; вносить у встановленому порядку керівництву міністерства пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, які регламентують закупівлі сільськогосподарської продукції і сировини в державні та регіональні фонди, здійснює систематичний контроль за реалізацією законодавчих актів на місцях; організовує проведення державного нагляду за дотриманням товаровиробниками, закупівельними організаціями і переробними підприємствами стандартів, технічних умов, інструкцій, вказівок щодо правильності прийманні, розрахунків та визначення якості сільськогосподарської продукції.

- УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА НАСІННЄВА ІНСПЕКЦІЯ, є органом державного контролю в насінництві. Вона здійснює державний контроль за діяльністю суб'єктів усіх форм власності й господарювання у сфері насінництва, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням, реалізацією й використанням насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рослин та садивного матеріалу картоплі щодо додержання ними методичних і технологічних вимог із забезпечення сортової чистоти, біологічних і урожайних властивостей сорту та посівних якостей насіння, за веденням документації сортових посівів, ділянок гібридизації насіння, за правильним відбором проб на визначення посівних якостей насіння для власних потреб виробника, за оформленням документів про сортові, гібридні та посівні якості насіння, за введенням насіння в оборот тощо.

- ДЕРЖАВНА ІНСПЕКЦІЯ З НАГЛЯДУ ЗА ТЕХНІЧНИМ СТАНОМ МАШИН, ОБЛАДНАННЯ ТА ЯКІСТЮ ПАЛИВНО-МАСТИЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також здійснення через систему органів Держтехнагляду державного технічного нагляду за дотриманням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо- будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збиральних машин), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях галузей сільського господарства.

ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ЧЕРЕЗ МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ Є:

- Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України;

- Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру;

- Державне агентство водних ресурсів України;

- Державне агентство рибного господарства України;

- Державне агентство лісових ресурсів України;

- Державна інспекція сільського господарства України;

- Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ЧЕРЕЗ МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ Є:

- Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України - входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у галузі ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві.

- Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

- Державне агентство водних ресурсів України реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

- Державне агентство рибного господарства України утворено для реалізації державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства і здійснює свої повноваження в установлених законодавством України випадках на території України.

- Державне агентство лісових ресурсів України реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, вносить на розгляд Міністра аграрної політики та продовольства пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

- Державна інспекція сільського господарства України реалізує державну політику у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі та вносить на розгляд Міністра пропозиції щодо формування державної політики у зазначених сферах.

- Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва, реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.

Основним регіональним органом управління агропромислового розвитку є Департамент агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів облдержадміністрації

ДЕПАРТАМЕНТ АГРОПРОМИСЛОВОГО РОЗВИТКУ, ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ є структурним підрозділом облдержадміністрації, підпорядковується голові обласної державної адміністрації, а також підзвітний і підконтрольний Міністерству аграрної політики і продовольства України.

ОСНОВНИМИ ЗАВДАННЯМИ ДЕПАРТАМЕНТУ Є:

1) забезпечення реалізації державної політики, розроблення та виконання регіональних інноваційно - інвестиційних та інших програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва;

2) участь у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сталого розвитку регіонального агропромислового ринку і сільських територій області;

3) організація роботи з питань землеробства, племінної справи, наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці та техніки безпеки;

4) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та гарантування продовольчої безпеки держави.

4. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Основоположним законодавчим документом, який містить правові норми, що є підґрунтям аграрного права є КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ.

Її положення визначають права та обов'язки людини і громадянина, що поширюється і на селян як працівників сільського господарства у всіх його правових формах організації.

Конституція визначає і гарантує існування різних форм власності. Через систему правових інститутів і галузей права вона забезпечує здійснення права державної і приватної власності на засоби виробництва і продукцію сільськогосподарського виробництва, окреслює основні правомочності аграрних підприємств і громадян, які займаються сільським господарством.

Так, згідно зі ст. 42 Конституції України від 28.06.96 всі громадяни України мають право займатись підприємницькою діяльністю. Це право тісно пов'язане з реалізацією ст. 36 Конституції України і утворенням цілої системи сільськогосподарських виробничих, сервісних, заготівельних, постачальницьких, переробних підприємств, товариств, фірм та об'єднань.

У зв'язку з чисельністю законодавчих актів, які регулюють аграрні відносини, а також залежно від видів відносин, урегульованих нормами аграрного права, законодавчі акти можна поділити на кілька груп:

1. АКТИ, ЩО ВСТАНОВЛЮЮТЬ РІЗНОМАНІТНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА:

- Господарський кодекс України від 16.01.2003;

- Закони України:

- «Про господарські товариства» від 19.09.1991;

- «Про підприємництво» від 07.02.1991;

- «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992;

- «Про споживчу кооперацію» від 10.04.1992;

- «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997;

- «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003.

2. АКТИ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Є ЗАКОНИ УКРАЇНИ:

- «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» від 05.06.2003;

- «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17.06.2004;

- «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004;

- «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18.10.2005;

- «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» від 25.06.2009;

- Податковий кодекс України від 02.12.2010;

- «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» від 09.02.2012;

- «Про аграрні розписки» від 06.11.2012.

3. АКТИ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА, А САМЕ ЗАКОНИ УКРАЇНИ:

- «Про ветеринарну медицину» від 25.06.1992;

- «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993;

- «Про племінну справу у тваринництві» від 15.12.1993;

- «Про карантин рослин» від 30.06.1993;

- «Про захист рослин» від 14.10.1998;

- «Про бджільництво» від 22.02.2000;

- «Про насіння і садивний матеріал» від 26.12.2002;

- «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них, вирощування риби, інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі» від 06.02.2003;

- «Про виноград та виноградне вино» від 16.06.2005;

- «Про аквакультуру» від 18.09.2012;

- «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» від 05.04.2015;

4. ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ОБІГОМ ТА ВИКОРИСТАННЯМ ЗЕМЕЛЬ:

- «Земельний кодекс України» від 25.10.2001;

- Закони України:

- «Про оренду землі» від 06.10.1998;

- «Про меліорацію земель» від 14.01.2000;

- «Про землеустрій» від 22.05.2003;

- «Про охорону земель» від 19.06.2003;

- «Про використання земель оборони» від 27.11.2003;

- «Про оцінку земель» від 11.12.2003;

- «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011.

5. ЗАКОНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З РОЗВИТКОМ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ, ВИРОБНИЦТВОМ ТА ВИКОРИСТАННЯМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ:

- «Про енергозбереження» від 01.07.1994;

- «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995;

- «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995;

- «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» від 23.12.1997;

- «Про відходи» від 05.03.1998;

- «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998;

- «Про альтернативні види палива» 14.01.2000;

- «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» від 07.02.2002;

- «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002;

- «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» від 05.10.2006;

- «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007.

6. АКТИ, ЩО ВСТАНОВЛЮЮТЬ І РЕГУЛЮЮТЬ ПОРЯДОК ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ:

- Лісовий кодекс України від 21.01.1994;

- Водний кодекс України від 06.06.1995;

- Закони України:

- «Про пестициди і агрохімікати» від 02.03.1995;

- «Про тваринний світ» від 13.12.2001;

- «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10.01.2002;

- «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21.02.2006;

- «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 04.06.2009.

ПІДЗАКОННИМИ НОРМАТИВНИМИ АКТАМИ Є:

- Укази Президента України;

- Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

- Накази, положення, інструкції, що приймаються Міністерством аграрної політики, Державним комітетом по земельних ресурсах, іншими відомствами України з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва, виробництва продуктів харчування, сировини рослинного і тваринного походження та їх безпеки для споживачів.



Список використаних джерел

1. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року: Закон України від 18 жовтня 2005 року № 2982 - IV // Відомості Верховної Ради України. 2006. № 1. С. 13 - 19.

2. Про створення Співдружності Незалежних Держав: Угода від 10.12.1991 року № 1958 - ХІІ. Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/997 077.

3. Скидан О.В. Аграрна політика України в період ринкової трансформації: монографія / О.В. Скидан. Житомир: Вид-во «Житомирський національний агроекологічний університет», 2008. 376 с.

4. Хорунжий М.Й. Аграрна політика: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 1998. 240 с.

5. Хорунжий М.Й. Аграрна політика: підручник / М.Й. Хорунжий. К.: КНЕУ, 2010. 321, [7] с.

6. Шиян В.Й., Шарко І.О. Аграрна політика: Курс лекцій / Харк. нац. аграр. ун-т. Х., 2007. 204 с.

Размещено на Allbest.ru

...