Проблеми розвитку відносин держави і приватного бізнесу в Україні та шляхи їх подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми розвитку відносин держави і приватного бізнесу в Україні та шляхи їх подолання

Стаття присвячена дослідженню основних проблем розвитку державно-приватного партнерства (далі - ДПП) в Україні. На сьогодні активізація державно-приватного партнерства в Україні є однією із головних завдань національних програм розвитку, що сприяє взаємодії держави та приватного бізнесу. Актуальність теми статті визначається об'єктивною необхідністю комплексного аналізу і теоретичного осмислення проблем, пов'язаних з інтенсифікацією розвитку інституту ДПП в Україні, а також обґрунтування методики активізації залучення приватного бізнесу до реалізації інвестиційних проектів масштабного характеру, які б сприяли інноваційному розвитку країни. У даній статті висвітлено сутність і значення державно-приватного партнерства, особливості співпраці бізнесу та держави. Визначено найголовніші проблеми, що стримують розвиток державно-приватного партнерства. Запропоновано основні шляхи для вдосконалення державно-приватного партнерства в Україні.

Питання взаємовідносин державних органів і бізнесу об'єктивно є сьогодні рушійною силою розвитку будь-якої сучасної демократичної правової держави. Більш того, останніми роками в усьому світі спостерігається тенденція до посилення співпраці влади та бізнесу. Доволі нове правове явище - державно-приватне партнерство (ДПП) - є важливим інструментом на шляху відновлення та модернізації національної економіки, розв'язання важливих соціально-економічних проблем шляхом об'єднання і застосування ресурсів державного й приватного секторів [2, с. 2].

Таке партнерство допомагає активізувати інноваційні процеси, підвищити інвестиційну спрямованість економіки, забезпечити довгострокове соціально-економічне зростання, тобто вирішити багато проблем практики господарювання. Використання різноманітних форм державно-приватного партнерства має великий потенціал, особливо для пострадянських країн, які й досі не знайшли форм оптимальної участі держави в регулюванні бізнесу [1, с. 126-129].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанню державно-приватного партнерства присвячено безліч публікацій вітчизняних та іноземних учених: Варнавский В.Г., Жулин О.В., Сімсон О., Павлюк К.В., Павлюк С.М., Гриценко Л.Л., Комарницька Г.О., Мельник О.М., Винник О.М., Сай І.А. Наукові дослідження були присвячені вивченню проблематики взаємодії держави і приватного сектора, однак недостатньо уваги визначено таким важливим питанням як: напрями активізації державно-приватного партнерства в Україні та перспективи розвитку інноваційно - інвестиційної сфери за допомогою ДПП в Україні.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Взаємодія держави і приватного бізнесу, створення стійких партнерських відносин між ними як на державному, так і регіональному рівнях ускладняється недостатнім опрацюванням інституційно-економічних основ цієї взаємодії, питань перерозподілу прав власності, що виникають у процесі реалізації інвестиційних проектів в рамках відносин ДПП, поспішністю прийняття адміністративних рішень по створенню ДПП без ґрунтовної розробки його моделі і механізму. Нечітке уявлення про фінансові джерела, потенційні ризики та очікувану ефективність від реалізації проектів у ряді випадків призводять до неефективного використання державних ресурсів і втрати бізнесом зацікавленості в участі у ДПП [3, с. 58].

мета статті - спроба дослідити сутність та роль державно-приватного партнерства; аналіз проблем, що стоять на шляху розвитку державноприватного партнерства та розробка пропозицій щодо активізації та розвитку даного напряму.

Виклад основного матеріалу. Прогресивний розвиток економіки, під-вищення соціальної відповідальності бізнесу стали передумовами для впровадження державно-приватного партнерства як нової правової форми ринкової взаємодії. Воно спрямоване на те, щоб на основі рівноправного, нормативно-визначеного співробітництва, забезпечити баланс соціально-економічних інтересів різних прошарків суспільства і реальну участь соціальних партнерів у розробці та реалізації соціально-економічної політики у межах правових форм, закріплених державою [4, с. 28].

Незважаючи на те, що з давніх часів широко розповсюдженими були відносини держави з приватним бізнесом, економічне поняття «державно-приватне партнерство» виникло нещодавно, а отже, його наукова парадигма ще знаходиться у стадії становлення.

Державно-приватне партнерство - це взаємодія держави, приватного сектору, громадянських інститутів в економічній, політичній, соціальній, гуманітарній та інших сферах суспільної діяльності.

В даний час в Україні здійснюються кардинальні зміни в системі взаємовідносин державного та приватного секторів економіки. За роки ринкових реформ в економіці країни істотно скоротився державний сектор, а функції управління найважливішими об'єктами життєзабезпечення поступово передаються приватному бізнесу. У цих умовах вкрай актуальною проблемою для органів публічної влади є перехід до стратегічного партнерства з приватним сектором, формування такого економічного порядку і систему взаємовідносин, які забезпечували б і гарантували майбутнє країни. Його зусилля повинні бути спрямовані на перетворення, що забезпечують раціональне поєднання вільної конкуренції із заходами державного регулювання і забезпечення як інтересів суспільства, так і його майбутніх поколінь [5, с. 220-221].

Вважаємо, що визначення ДПП має ґрунтуватися на вивченні сутності та взаємодії таких економічних категорій: потреби, інтереси, учасники, ресурси, система відносин та форми взаємодії. Розглядаючи категорію «потреби», важливо зазначити, що внутрішнім збудником активності суспільства сьогодні виступають наявні певні потреби - наявна необхідність в чому-небудь, об'єктивно потрібному для підтримки життєдіяльності й розвитку людини, колективу, нації, суспільства загалом. На певному етапі потреби набувають форми інтересів. Держава виступає як інститут узагальнення й реалізації суспільних потреб та інтересів.

Особливості державно-приватних партнерств порівняно з іншими механізмами фінансування полягають у тому, що партнери переслідують різні цілі, вирішують свої конкретні завдання, сторони мають різні мотивації. Держава зацікавлена в зростанні обсягів і поліпшенні якості на - даваних послуг інфраструктурних та соціально орієнтованих галузей населенню і економічним агентам. Приватний сектор прагне стабільно одержувати та збільшувати прибуток. Причому стратегічно мислячий бізнес вибудовує свої пріоритети насамперед не просто під розмір прибутків, а в інтересах стійкості одержання доходів від проектів [6, с. 126].

Обидві сторони зацікавлені в успішному здійсненні проектів. Проекти ДПП найчастіше полегшують вихід на світові ринки капіталів, активізують залучення іноземних інвестицій у реальний сектор економіки. Особливе значення ДПП має для економіки регіонів, де на його основі відбувається розвиток місцевих ринків капіталу, товарів і послуг [6, с. 126].

Задля залучення іноземного інвестора до участі у проектах ДПП законодавство України потребує подальшого вдосконалення.

Таким чином, реалізація проектів ДПП є необхідністю для розвитку інфраструктурних проектів в Україні. Для успішної реалізації таких проектів законодавством України мають бути передбачені рівні, ефективні, прозорі правила та процедури, які будуть зрозумілі іноземному партнеру. Відповідно, законодавство України має бути вдосконалено, а політика державних органів спрямована на позиціювання України як надійного і стратегічного партнера, який зацікавлений у залученні та розвитку проектів ДПП [7].

Потенційні вигоди використання форми державно-приватного партнерства можуть складатися з того, що цей формат взаємин бізнесу і влади може забезпечити:

— більшу ефективність, а також економію часу при реалізації проектів і здійсненні робіт за рахунок використання учасниками партнерства своїх най-більш сильних сторін;

— вищу якість економіко-управлінських рішень при реалізації спільних проектів, забезпечувану кваліфікацією представників бізнесу і найбільш повне урахування суспільних потреб та соціальної значимості, яку забезпечують представники органів управління;

— інтеграцію суб'єктів бізнесу в громадське життя за рахунок його безпосереднього залучення в реалізацію значущих-соціально-значимих проектів;

— підвищення якості надаваних товарів і послуг за рахунок установлення більш жорсткого державного контролю;

— зниження соціальної напруги і негативного ставлення до бізнесу з боку населення за рахунок визнання його внеску у вирішення соціальних проблем.

Усе це дозволяє сьогодні органам влади розглядати ДПП як ефективний спосіб вирішення багатьох проблем соціально-економічного розвитку [6, с. 128-129].

Незважаючи на всі переваги державно-приватного партнерства, його розвиток в Україні стримується цілим рядом обставин. На нашу думку, основна причина - це колосальний дефіцит довіри між бізнесом і владою. У свою чергу, недовіра бізнесу до влади обумовлена відсутністю механізмів реальної відповідальності самої держави за реалізацію проекту. Відповідно до світової практики, державні структури у випадку призупинення або розірвання контракту ДПП, яке сталося не з вини приватного партнера, повинні надати йому компенсацію за настання таких ризиків.

Вважаємо, що першими кроками у розв'язанні цих протиріч повинне стати створення загальнодержавного органу, який був би відповідальним за упорядкування та регламентацію відносин у сфері ДПП, виконував би організаційно-методичні функції. Необхідне також доопрацювання нормативно-правової бази в контексті розширення форм і методів ДПП, прав та обов'язків учасників, регламентації прозорих процедур та ін. І дуже важливою метою є подолання корупції в країні, яка стримує і спотворює практично всі види економічних взаємодій, в тому числі - і у сфері ДПП.

На підґрунті аналізу різноспрямованих факторів впливу на відносини державно-приватного партнерства можна зробити висновок щодо перспективних напрямів розвитку ДПП.

Одним з напрямків взаємодії держави і приватного бізнесу в Україні є реалізація великих інфраструктурних проектів. В умовах обмеженості державного бюджету, фінансування багатьох важливих проектів з будівництва об'єктів інфраструктури може бути відкладене на неви - значений термін. У свою чергу, одним з альтернативних шляхів виходу з цього положення є залучення інвестицій з боку великих недержавних фірм у рамках ДПП.

Ще одним напрямком взаємодії держави і приватного бізнесу може стати розвиток інноваційної інфраструктури країни. Розвиток високих технологій та інновацій є критично важливим завданням для держави на найближчі десятиліття.

Наступним напрямком взаємодії держави та приватного бізнесу є реалізація фінансового потенціалу інвестиційних, пенсійних фондів і приватних фірм. Основне завдання взаємодії держави і приватного бізнесу в цьому випадку - стимулювати бізнес до реалізації проектів з відносно невисокою рентабельністю.

Іншим альтернативним напрямком, що не актуалізується до останнього часу в економічній науці, є розвиток соціальної інфраструктури. Існуюча практика винятково державного фінансування розвитку соціальної інфраструктури не підтверджує його рівень соціально-економічної ефективності.

Ринок проектів державно-приватного партнерства в Україні перебуває сьогодні лише на етапі становлення. Проблема полягає навіть не в кількості укладених угод між державним і приватним партнерами за формулою держав но-приватного партнерства, а в результативності та ефективності їхнього виконання. Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі повинні полягати у вивченні успішного іноземного досвіду активізування державно-приватного партнерства та виявленні можливості застосування кращих іноземних практик у цьому напрямі в умовах України.

Було з'ясовано, що державно-приватне партнерство являє собою своєрідну систему відносин держави та бізнесу, яка широко використовується як інструмент національного, міжнародного, регіонального, міського, муніципального, економічного і соціального розвитку для реалізації суспільно значущих проектів на засадах забезпечення інтересів сторін, політичної підтримки, консолідації ресурсів учасників, ефективного розподілу ризиків між ними, рівноправності і прозорості відносин для забезпечення поступального розвитку суспільства. Раціональне використання механізмів державно-приватного партнерства поряд з іншими механізмами державного регулювання дасть змогу створити умови для зміцнення економічного і політичного суверенітету України, підвищення її міжнародного авторитету, інвестиційної привабливості. Формування специфіки господарських правовідносин на основі взаємодії державної та приватної форм власності є найважливішою особливістю ДПП, що відрізняє його від інших форм взаємодії держави і бізнесу. Завдяки ДПП відбувається, по-перше, забезпечення вибору найбільш ефективних шляхів використання державних та приватних ресурсів, а, по-друге, створюється комбінована форма власності, що водночас не націоналізована і не приватизована; по-третє здійснюється залучення бізнесу в усі стадії реалізації проекту, по-четверте, формується тривалий характер співробітництва.

Одним із перспективних напрямів державно-приватного партнерства, а водночас - і стимулом розвитку провідних підприємницьких структур, як засвідчує міжнародна практика, є передача їм частини функцій, які зараз належать державі. Це може бути здійснення певної державної підтримки, зокрема у сфері інноваційного бізнесу шляхом надання поручництва під час отримання кредитів, виконання завдань сертифікації, ліцензування, перевірки і засвідчення відповідності, відстежування виконання норм соціально відповідальної поведінки бізнесу.

Попри те, що в Україні з кожним новим роком проблематику державно - приватного партнерства все активніше обговорюють у різних колах, рівень розвитку такого партнерства не слід вважати високим. Навіть навпаки, доцільно сформувати висновок про те, що державно-приватне партнерство в нашій державі перебуває лише на стадії становлення. Однією з ключових причин цього є низький рівень обізнаності щодо можливостей такої форми співробітництва, а також її переваг для сторін угоди. Отже, сьогодні перед компетентними держав-ними органами постає важливе й актуальне завдання, що полягає в активному поширенні різноманітної інформації щодо державно-приватного партнерства, його інструментарію, стандартів, правового забезпечення, успішного вітчизняного та іноземного досвіду тощо. Не менш важливо володіти повною інформацією щодо реального стану державно-приватного партнерства в Україні як вхідною інформаційною базою для виявлення проблем і перспектив цієї сфери та вжиття відповідних заходів її активізування в умовах розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності.

Ми вважаємо, що подальше становлення ДПП у Україні вимагає суттєвого додатку зусиль з боку держави для розвитку сприятливого середовища. Зокрема, необхідно: підсилити нормативно-правове забезпечення ДПП; збільшити рівень підтримки і гарантій держави партнерам приватного сектора; сформувати сприятливе ін - ституціональне середовище розвитку ДПП (створення інституційного центру, зниження адміністративних бар'єрів, боротьба з корупцією тощо); здійснити правове і фінансове забезпечення ДПП з урахуванням специфіки малого і середнього бізнесу.

Необхідною достатньою передумовою ефективного розвитку ДПП є формування загального сприятливого правового й економічного середовища для бізнесу, що передбачає в своїй основі покращення інвестиційного клімату та регуляторного середовища [4, с. 32].

Список літератури

приватний бізнес державний інвестиційний

1. Біла І.С. Світовий досвід державно-приватного партнерства. Економіка та управління національним господарством. 2018. №21. С. 126-129 (дата звернення: 28.11.2019).

2. Ліснича В.М. Структурні засоби реалізації державно-приватного партнерства в постмодерній державі: зарубіжний досвід. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. №12. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/? op=1&z=1352 (дата звернення: 28.11.2019).

3. Філіпова Н.В. Проблеми та перспективи розвитку державно-приватного партнерства в Україні. Чернігівський науковий часопис. Серія 1. Економіка і управління. 2015. №1. С. 57-61. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Chnch_ekon_2015_1_9 (дата звернення: 28.11.2019).

4. Апаров А.М. Державно-приватне партнерство як особлива правова форма співпраці держави з приватним бізнесом. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2015. №4. С. 27-35 (дата звернення: 28.11.2019).

5. Маковська К.Л. Розвиток державно-приватного партнерства в Україні: проблеми і перспективи. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/83143988.pdf (дата звернення: 28.11.2019).

6. Дмитриченко Л., Брайловський І. Європейські орієнтири розвитку державно-приватного партнерства в Україні. Вісник Тернопільського національного економічного університету. 2014. №4. С. 122-131. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vtneu_2014_4_14 (дата звернення: 28.11.2019).

7. Буквич А.А. ДПП в Україні: пореформуємо? Юридична газета. 2017. URL: http://www.kuluar.com.ua/ 2017/03/13/dpp-v-ukrajini-poreformujemo/ (дата звернення: 28.11.2019).

8. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 №2404-VI. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2404-17 (дата звернення: 28.11.2019).

9. Степанова О.В. Інституційні механізми розвитку державно-приватного партнерства в Україні. Ефективна економіка. 2012. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/? op=1&z=1227 (дата звернення: 28.11.2019).

Размещено на Allbest.ru