Політика інтеграції біженців в Україні: нові виклики, старі проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика інтеграції біженців в Україні: нові виклики, старі проблеми

У статті розглянуто ситуацію щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, у 2014-2017 рр. Проаналізовано основні зміни в інтеграційній політиці України щодо цих категорій іммігрантів та визначено проблемні аспекти в їх інтеграції. Запропоновано систему показників інтеграції іммігрантів в українське суспільство.

Кінцевою стадією міграційної політики України на період до 2025 р. є інтеграція мігрантів у суспільство країни [1]. Автори документу розглядають імміграцію. Важливість інтеграції іммігрантів поступово важливий інструмент уповільнення депопуляції та знаходить відображення у державній політиці підкреслюють її позитивний ефект за умови. У 2017 р. прийнято нову Стратегію державної бічної інтеграції іммігрантів в українське суспільство. Біженці та особи, які потребують додаткового захисту, є тими категорія іммігрантів, для яких Українська держава за роки незалежності розробила інтеграційну політику, а становлення законодавства [2] у цій сфері вже налічує чотири періоди.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Із 2014 р. ситуація у міграційній сфері в Україні зна-чно змінилася: майже 2 млн. українських громадян стали внутрішньо переміщеними особами, і вся увага суспільства та держави спрямована на цю катего-рію вимушених внутрішніх мігрантів. У результаті біженці та особи, які потребують додаткового захисту, зникли з поля зору українських дослідників. За цей період деякі питання інтеграції біженців підійма-лися лише у роботі О. Малиновської. Втім, Управ-ління Верховного комісара ООН у справах біженців продовжує опікуватися цією категорією мігрантів і навіть провело в 2017 р. оцінку їхніх потреб.

Оскільки Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання щодо захисту біженців, реалізація заходів політики інтеграції цієї категорії іммігрантів потребує постійного моніторингу та вдосконалення.

Мета статті полягає у визначенні основних складнощів, з якими стикаються в Україні в про-цесі інтеграції біженці та особи, які потребують додаткового захисту.

нні бути створені умови для самостійного існу-вання та реалізації можливостей на ринку праці, у сфері освіти, медичного забезпечення, суспіль-ному житті та реалізації громадянських прав з урахуванням культурних і релігійних потреб.

Станом на кінець 2014 р. кількість іммігрантів в Україні становила 253 тис. осіб [3]. У 2015 р. чисельність цієї групи дещо зменшилася, що, ймо-вірно, було пов'язано з військовим конфліктом на території Донецької та Луганської областей та невизначеною ситуацією в країні щодо безпеки. Проте вже на кінець 2016 р. кількість іммігран-тів досягла свого попереднього рівня і за 2017 р. зросла на 13 тис. осіб, сягнувши 265 тис. (рис. 1).

Рис. 1. Кількість іммігрантів в Україні, 2014--2017 рр.

інтеграція іммігрант суспільство

Незважаючи на те що Україною розроблено низку законодавчих актів щодо захисту біженців, включа-ючи Закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (2011 р.), кількість визнаних біженців є невеликою порів-няно з чисельністю іммігрантів в Україні. Станом на 31 грудня 2017 р. в Україні статус біженця мали лише 2 382 людини. Крім того, кількість визнаних біженців у 2014-2017 рр. постійно зменшується. Водночас спостерігається протилежна тенденція щодо осіб, які потребують додаткового захисту: їхня кількість, навпаки, поступово зростає (рис. 2).

Рис. 2. Кількість визнаних біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в Україні, 2014--2017 рр. (осіб)

інтеграція іммігрант суспільство

Вимушена міграція в Україні має переважно чоловіче обличчя та характеризується багатонаці- ональністю [4]. Серед біженців та шукачів при-тулку чоловіки становлять 60%, жінки - 25%, хлопчики - 10%, дівчата - 5%. До цієї групи іммігрантів входять представники близько 60-ти національностей.

За даними Представництва УВКБ ООН в Україні, у 2010-2015 рр. до України прибували від 1 тис. до 1,5 тис. шукачів притулку щороку. Проте в 2016 р. кількість нових заяв про притулок становила лише 654. Можливо, ця тенденція пов'язана зі зміною маршрутів шукачів притулку та посиленням кон-тролю на східних кордонах України [4]. Нині УВКБ ООН оцінює кількість шукачів притулку в Україні на рівні 5,5 тис. осіб. Основними країнами похо-дження цієї групи вимушених мігрантів у 2017 р. були Афганістан, Сирія, РФ, Бангладеш та Ірак [5].

Рівень надання позитивних рішень щодо статусу біженця в Україні є досить низьким, особливо в останні два роки. Лише 21 особу в 2016 р. та 20 осіб у 2017 р. було визнано біженцями. Водночас ста-тус особи, яка потребує додаткового захисту, вида-вався в зазначений період набагато частіше. Станом на кінець 2017 р. ДМС України позитивно задо-вольнило 74 клопотання про надання додаткового захисту, що вдвічі більше, ніж у 2016 р. Водно-час рівень негативних рішень залишався високим, незважаючи на тенденцію до зменшення (рис. 3).

Рис. 3. Кількість прийнятих рішень ДМС України про визнання біженцем, про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в наданні захисту в Україні (кількість осіб), 2014--2017 рр.

Незважаючи на невелику кількість біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, полі-тику України щодо їхньої інтеграції не можна назвати успішною.

У 2011 р. Кабінетом Міністрів України був затверджений черговий План заходів щодо інте-грації мігрантів в українське суспільство на 2011-2015 рр., що стосувався не тільки біжен-ців, а й іммігрантів загалом. Однак наріжні поло-ження нового Плану повторювали заходи попере-днього, а саме: розроблення уніфікованих програм вивчення української мови, історії, культури, дер-жавного устрою України; визначення навчальних закладів, на базі яких мають проводитися зазна-чені курси; аналіз процедури визнання іноземних дипломів. Включення їх до нового Плану свідчило про невиконання поставлених завдань.

У серпні 2012 р. Кабінет Міністрів України затвер-див поточний План заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 р. [6]. Успішно реалізовані заходи переважно стосуються вдоско-налення законодавства та процедурних питань, усунення правових колізій, поліпшення співпраці різних органів влади. Так, серед іншого [7], було вреульовано доступ біженців до будь-якого рівня освіти в України; розроблено методичні рекомендації щодо роботи з дітьми-біженцями і навчання дорослих укра-їнській мові, методичні матеріали; спрощено проце-дуру визнання рівня освіти та кваліфікації біженців; забезпечено доступ біженців до безоплатної правової допомоги; проводилися міжвідомчі робочі групи та курси навчання для працівників державних органів і установ, які взаємодіють із біженцями.

Водночас План містить заходи, реалізація яких вимагає значних фінансових ресурсів. Наприклад, функціонування адаптаційних курсів та курсів вивчення української мови, історії, культури, дер-жавного устрою, законодавства України, що стосу-ється забезпечення основних прав біженців та осіб, які потребують додаткового захисту; оздоровлення дітей-біженців у санаторно-курортних дитячих закладах та таборах відпочинку; розбудова мережі пунктів тимчасового розміщення біженців у регіо-нах їх найбільшої концентрації; утворення центрів соціальної інтеграції біженців та осіб, які потребу-ють додаткового захисту, пунктів тимчасового роз-міщення дітей-біженців, центрів прийому та пере-бування дітей-біженців та одиноких матерів.

Окрім того, у Плані пропонується опрацю-вати питання щодо забезпечення державних орга-нів послугами перекладачів, надання біженцям та особам, які потребують додаткового захисту, соціального житла, банківського кредитування, житла в депресивних регіонах, сприяння добро-вільному розселенню у сільській місцевості. Під-німаються такі важливі питання, як надання сти-пендій біженцям на період навчання, сприяння їх працевлаштуванню і захисту від безробіття тощо.

Проте кошти в державному бюджеті Укра-їни на виконання заходів Плану не передбачено. Натомість Розпорядження пропонує залученим відомствам ураховувати витрати на заплановані Планом заходи у своїх річних бюджетах. Такий підхід від самого початку передбачає виконання лише тих заходів, які не вимагають фінансування.

На практиці визнані біженці й особи, які потре-бують додаткового захисту, стикаються із цілим комплексом труднощів [8]. По-перше, особи, які знаходяться під додатковим захистом, відчува-ють свою меншовартість порівняно з визнаними біженцями. Особливо така ситуація спостеріга-ється під час проходження адміністративних про-цедур та пошуку роботи. Крім того, статус особи, що потребує додаткового захисту, видається на п'ять років. Це ще один чинник, який ускладнює пошук офіційної роботи цій категорії іммігрантів.

По-друге, гострою залишається житлова проблема. Відповідно до законодавства, житлове питання для біженців має бути вирішено через розселення їх у пунктах тимчасового розміщення біженців (далі - ПТРБ). Сьогодні діє два пункти для визнаних біженців, які розташовані в Одесь-кій та Закарпатській областях і розраховані на 200 та 120 осіб відповідно [9]. Пункт у м. Яготин Київської області через протести місцевої громади не можуть здати в експлуатацію.

Проживання біженців у ПТРБ є тимчасовим, але соціальне житло для цієї категорії в Україні не передбачено. У результаті більшість біженців в Україні шукають житло самостійно і переважно його знімають, об'єднуючись у групи по 5-10 осіб та орендуючи квартири за кошти, які вони отримують від УВКБ ООН як допомогу. Орендну плату біженці визначають як найбільший фінансовий тягар [8].

Соціальний захист. Визнані біженці мають право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення. Законодав-ством передбачено [10] два види грошової допо-моги: одноразову грошову допомогу для придбання товарів першої потреби (у розмірі одного неоподат-кований мінімум доходів громадян, тобто 17 грн.) та одноразову грошову допомогу на відшкодування вартості переїзду до місця тимчасового проживання. Також державна допомога надається сім'ям біжен-ців із дітьми, якщо вони не проживають у ПТРБ. Проте ці види виплат покладені на місцеві бюджети (які не передбачають такі видатки) з подальшим відшкодуванням із державного бюджету України. Таким чином, неузгодженість процедури надання грошової допомоги зробила цей пункт соціального забезпечення недоступним для біженців.

Матеріальну і соціальну допомогу біженці в Україні отримують від Регіонального представни-цтва УВКБ ООН і його партнерських організацій у регіонах. Для біженців передбачено такі види допо-моги: щомісячна матеріальна допомога, що вида-ється за рішенням спеціальної Комісії, яке перегля-дається кожні два місяці; відшкодування витрат на медичну допомогу; допомога для дітей, які відвід-ують дитячий садок або школу, у розмірі 350 грн. та 250 грн. на дитину відповідно; разова екстрена допомога; засоби гігієни для жінок тощо [11].

Працевлаштування. Хоча на міграційні служби покладено завдання сприяти працевлаштуванню біженців, у дійсності в пошуках роботи вони розра-ховують або на свої сили, або на допомогу власних громад. Це пов'язано з тим, що наявний перелік вакантних посад не може задовольнити матеріальні потреби біженців через низьку заробітну платню. Також біженці часто отримують відмови на україн-ських підприємствах, оскільки мають статус інозем-ців, які тимчасово перебувають на території України.

Охорона здоров'я. Реалізація законодавчо закрі-пленого права біженців на отримання медичної допомоги стикається з певними труднощами. Спо-стерігається необізнаність лікарів щодо закріпленого законом рівного доступу біженців поряд із громадя-нами України до безкоштовної невідкладної медич-ної допомоги, яка має надаватися за місцем прожи-вання біженця або шукача статусу біженця. Також біженці, особливо шукачі притулку, часто не мають коштів на придбання ліків або оплату операції.

Доступ до громадянства є ще одним важливим критерієм інтеграції. Самі біженці відзначають, що можливість отримання українського громадян-ства на практиці є для них обмеженою. Для осіб із додатковим статусом ця процедура є надзвичайно складною і вимагає відмови від додаткового ста-тусу, виїзду з України, подання нової заяви на в'їзд і після цього лише подання заяви на громадянство.

У 2017 р. УВКБ ООН в Україні провело оцінку потреб біженців та осіб, які потребують додатко-вого захисту. Серед інших труднощів, які поста-ють перед біженцями в Україні [8]: мовний бар'єр, зловживання з боку лікарів, корупція у школах та дискримінація, нестача грошей у родинах на позакласні заходи, випадки ксенофобії та склад-нощі зі співіснуванням із місцевими громадами через релігійну приналежність.

У Стратегії державної міграційної політики України підкреслюється необхідність диференці-йованого підходу до системи інтеграції для різних категорій іммігрантів. Своєю чергою, оцінка ефек-тивності процесу інтеграції потребує розроблення відповідної системі показників. Оскільки набуття членства Європейського Союзу є однією зі страте-гічних цілей України, а також зважаючи на те, що вже відбувається процес інтеграції українського міграційного законодавства до стандартів ЄС, орі-єнтація на європейський підхід до оцінювання інте-грації іммігрантів видається цілком доцільним.

Спільні основні принципи політики інтеграції іммігрантів були задекларовані рішенням Ради ЄС у 2004 р. [12], а в грудні 2010 р. на міністерській конференції у м. Сарагоса було погоджено чотири основні сфери і 14 індикаторів для оцінювання політики інтеграції [13]. Так зайнятість визнача-лася як життєво важлива частина інтеграційного процесу, а зусилля у сфері освіти - необхідними для допомоги іммігрантам стати успішними й активними членами суспільства. Водночас під-креслювалося, що не лише доступ до ринку праці є важливим, а й включення в суспільство у більш широкому сенсі, що робить соціальну інтеграцію важливою сферою для оцінювання. Участь іммі-грантів у демократичному процесі як активних громадян також сприяє їхній інтеграції та посилює відчуття приналежності до приймаючого суспіль-ства. Таким чином, основними сферами для оці-нювання було визначено: зайнятість, освіту, соці-альну інтеграцію й активне громадянство.

Ґрунтуючись на спільних принципах та інди-каторах для оцінювання політики інтеграції, пропонується така система показників інтеграції іммігрантів в українське суспільство.

Необхідно зазначити, що запропоновані показ-ники інтеграції вимагають розширення та вдоскона-лення наявної системи обліку іммігрантів в Україні. Проте такий підхід змінює погляд на політику інте-грації іммігрантів в Україні та дає змогу швидко оцінювати її ефективність й усувати недоліки.

Таблиця

Висновки

Політика інтеграції іммігрантів в Україні розроблена лише щодо біженців та осіб, які потребують додаткового захисту. Проте вна-слідок економічної кризи та військового конфлікту ця категорія іммігрантів залишається поза увагою держави. Сьогодні фактичне виконання заходів з інтеграції здійснюється переважно міжнародними та неурядовими організаціями.

Запропонована система показників інтегра-ції іммігрантів в українське суспільство дає змогу більш широко подивитися на політику інтеграції та містить конкретні індикатори для її якісного розро-блення, моніторингу та подальшого вдосконалення

Список використаних джерел

1.Про схвалення Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 р. № 482-р. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/482-2017-%D1%80.

2.Гнатюк Т.О. Політика України щодо вимушених мігрантів: етапи становлення та адаптація до європейських стандартів. Наукові праці. 2012. Вип. 170. Т. 182. Політологія. С. 23--26.

3.Показники діяльності ДМС за 2014, 2015, 2016, 2017 роки / Державна міграційна служба України.

URL: https://dmsu.gov.ua/diyalnist/statistichni-dani/statistika-z-osnovnoj-diyalnosti.html.

4.Багаторічна стратегія захисту та пошуку рішень із залученням багатьох партнерів. Україна, 2018--2022 рр. / УВКБ ООН. URL: http://www.unhcr.org/ua/wp-content/uploads/sites/38/2018/06/Multi-Year-Multi-Partner-Protection- and-Solutions-Strategy-2017_2020_UKR.pdf.

5.Refugees and Asylum Seekers / УВКБ ООН Україна. URL: http://www.unhcr.org/ua/en/refugees-asylum-seekers.

6.Про затвердження Плану заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2012 р. № 605-р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/605-2012-%D1%80.

7.Malynovska O. Economic Integration of Migrants: Three Pillars Relevant for Ukraine. The Eastern Partnership Panel on Migration, Mobility and Integrated Border Management. URL: http://eapmigrationpanel.org/en/olena-malynovska- economic-integration-migrants-three-pillars-relevant-ukraine.

Размещено на Allbest.ru