Вплив зарубіжного досвіду на формування вітчизняної моделі соціально-відповідального бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив зарубіжного досвіду на формування вітчизняної моделі соціально-відповідального бізнесу

Козуб В.О.

У роботі визначено особливості формування зарубіжних моделей соціальної відповідальності бізнесу та напрями узгодження суспільних інтересів державними інституціями, які трансформуються у вимоги до діяльності компаній. Авторами охарактеризовано механізми участі бізнесу в соціальній підтримці суспільства та визначено стандарти його соціальної відповідальності. Наведена порівняльна характеристика специфічних рис та відмінностей американської, японської та європейської моделей соціальної відповідальності бізнесу. Визначено, що в японській та європейській моделях створюються «жорсткі» дисциплінуючі механізми управління соціальною відповідальністю бізнесу, а в американській моделі впливовим є принцип «соціальної взаємодії» та «саморегулювання», коли усі стейкхолдери компаній мають право на участь в ухваленні рішень. З урахуванням зарубіжного досвіду та європейських традицій визначено основні засади розвитку та принципи побудови національної моделі соціально-відповідального бізнесу в Україні.

Інтернаціоналізація світової економіки, відкриття кордонів країн, поява нових міжнародних компаній, прискорення технологічного прогресу потребують координації взаємодії усіх суб'єктів ринкової системи, створюючи передумови для реструктуризації підприємницьких видів діяльності та оновлення асортименту товарів та послуг. В умовах трансформації відносин бізнесу, держави та суспільства задоволення їхніх соціально-культурних потреб, розвиток соціальної інфраструктури за місцем знаходження компаній, а також благодійна діяльність бізнесу в місцевому, регіональному та національному масштабах набувають все більшого значення. При цьому виникають нові суспільні проблеми, пов'язані з неетичним веденням бізнесу, які потребують від компаній певних дій. З іншого боку, підвищення рівня освіти споживачів приводить до зростання їх вимогливості до якості товарів та послуг і необхідності захисту споживчих прав. Зазначені обставини формують нову ідеологію соціальної відповідальності бізнесу.

Нині є дослідження соціальної відповідальності ведення бізнесу окремих українських компаній, але вони потребують систематизації та формування прийнятної для вітчизняних умов господарювання концепції з урахуванням зарубіжного досвіду та адаптації найкращих світових практик соціальної відповідальності.

Серед зарубіжних науковців, які досліджували процеси корпоративного управління та соціальну роль бізнесу в суспільстві, виділяють таких, як: А. Берлі, Г Боуен, А. Демб, П. Дракер, А. Керолл, М. Ліборакіна, Г. Мінз, М. Фрідман, Р. Фрімен, В. Якімець та ін. Окремі аспекти соціальної відповідальності корпоративного сектора розглянуто в працях вітчизняних вчених, а саме: Г. Назарової, В. Пономаренка, І. Сазонця, А. Хамідової, О. Ястремської, А. Зінченко, М. Саприкіної, О. Березіної, Н. Карпенко, М. Сагайдак, В. Жуковської та ін.

У дослідженнях зазначених учених теоретично обґрунтовано значне коло питань щодо концептуальної парадигми корпоративного управління та соціальної відповідальності бізнесу, проте зазначені дослідження не мають достатньої адаптації до умов практичної реалізації на вітчизняних підприємствах з урахуванням досвіду провідних зарубіжних компаній. З огляду на це виникає необхідність у розробленні практичних рекомендацій з удосконалення корпоративного управління та соціальної відповідальності бізнесу.

Мета роботи полягає у дослідженні досвіду формування зарубіжних моделей соціально-відповідального бізнесу та визначенні його впливу на розвиток соціальної відповідальності вітчизняних компаній.

Залежно від рівня розвитку соціальної відповідальності бізнесу (СВБ), узгодження суспільних інтересів відповідними інституціями, які трансформуються у вимоги до бізнесу, виділяють такі світові моделі соціальної відповідальності компаній: американську, європейську та японську.

Американська модель СВБ (США) визначає поведінку компаній, які беруть відповідальність за вирішення питань, актуальних для суспільства. З огляду на особливості американського підприємництва, спрямованого на максимальну свободу суб'єктів, більшість сфер у суспільстві є саморегульованими. Державне регулювання здійснюється лише щодо базисних невід'ємних прав членів суспільства [1].

У США відпрацьовані численні механізми участі бізнесу в соціальній підтримці суспільства за рахунок створення корпоративних фондів для вирішення різноманітних соціальних проблем. При цьому відповідальна поведінка корпорацій перед суспільством заохочується відповідними податковими пільгами та взаємозаліками, закріпленими на законодавчому рівні [1]. Наприклад, американські компанії Хегох та GiПette з метою збільшення продажів своєї продукції розробляють та реалізують програми інтерактивної комунікації контактного персоналу, зокрема продавців, що дають їм змогу навчитися висловлювати власну думку про продукцію чи послуги. Ефект від цих заходів за результатом прирівнюється до масштабної рекламної кампанії [2]. Адаптація американського досвіду до практики формування системи СВБ українськими компаніями дасть змогу мотивувати контактний персонал і максимально зацікавити у своїй роботі.

Дві наступні моделі найбільш інтенсивно почали розвиватися з 70-х років минулого століття. Особливостями японської моделі СВБ є визначальна роль держави у регулюванні економічних процесів за незначноъ частини державної власності; безумовний пріоритет інтересів нації, компанії над інтересами особистості; високий рівень патріотизму та відданості компанії, участь працівників у вирішенні проблем компанії; можливість навчання та перенавчання персоналу, активне впровадження системи соціальних пільг для співробітників, що у поєднанні з традиційним командним духом дало змогу японським компаніям досягти всесвітнього успіху [2; 9].

У Японії на основі міжгалузевих потоків продукції на загальнодержавному рівні розробляється система планів, програм і прогнозів, які мають індикативний характер, тобто відображають бажані для суспільства орієнтири розвитку СВБ. Загальнодержавні плани враховуються під час розроблення планів компаніями, оскільки за наявною традицією вказівки вищих державних посадовців є обов'язковими для виконання. Щоб забезпечити структурну та соціальну збалансованість, японський уряд використовує винятково адміністративний інструмент регулювання бізнесу.

Структура японської економіки відрізняється значною питомою вагою і стійкістю підприємств малого і середнього бізнесу, які об'єднані з великими компаніями через переплетіння капіталів і особисту унію. Законодавство країни обмежує концентрацію капіталу таким чином, щоб дрібні та середні компанії не поглиналися великими, а підпорядковувалися їм. Така співпраця дає можливість використовувати такі суттєві конкурентні переваги, як здатність бізнесу швидше пристосовуватися до змін попиту споживачів та економити на заробітній платні (в середньому зарплатня на малих і середніх підприємствах становить близько 60% рівня оплати праці на великих підприємствах) [2; 9].

Становлення японської моделі СВБ відбувалося в умовах, коли у суспільстві панував принцип «Наша фірма - наш дім». Цей принцип реалізовувався в тому, що на великих компаніях працівники високої класифікації (менеджери, інженери) працювали упродовж всього свого трудового стажу. Стабільність виробничого персоналу разом із високою кваліфікацію японських працівників (близько 90% з яких мають ступінь бакалавра), а також мотивація щодо підвищення якості продукції є важливими ознаками організації праці в японських компаніях.

На відміну від американських та японських, європейські компанії певним чином обмежують свою відповідальність перед суспільством. Корпоративна діяльність, що традиційно розглядається в США як система соціальної відповідальності бізнесу, в Європі регулюється нормами, стандартами і законами відповідних держав. У межах європейської моделі чітко визначені офіційні і неофіційні інституції, які узгоджують відповідальність компаній згідно з нормами і правилами, що передбачають наявність обов'язкових вимог для юридичних осіб [3].

У Європі сумлінна комерційна практика, яка ґрунтується на соціальній, економічній та етичній відповідальності компаній, забезпечується міжнародними нормативними документами, які визначають межі відповідності щодо діяльності, продукції чи послуг згідно з національними та/чи міжнародними вимогами. Крім офіційних стандартів ISO щодо соціальної відповідальності, є низка стандартів, розроблених неурядовими організаціями (табл. 1) [4].

Система приватного маркування товару передбачає наявність повної інформації про відповідну товарну марку виробника. Система ціноутворення європейських компаній формується на підставі рівноправної участі постачальників сировини, виробників та роздрібних продавців товарів у формуванні кінцевої ціни споживання та передбачає контроль і поінформованість споживачів щодо її стану, наявність зворотного зв'язку між споживачами та виробниками щодо порушень у системі ціноутворення [5]. Інформаційне забезпечення СВБ спрямоване на дотримання принципу справедливої торгівлі (Fairtrade), який визначає рівні права усіх підприємницьких структур у процесі виробництва та реалізації продукції на ринку. У результаті до підприємств роздрібної торгівлі надходить сертифікована, екологічно чиста продукція, а її постачальники мають відповідні гарантії щодо ціноутворення на товари, укладення довгострокових угод [5]. Дослідження розглянутих моделей СВБ дало змогу визначити їхні відмінності (табл. 2).

Отже, в усіх систематизованих моделях пріоритети розвитку СВБ встановлюються таким чином:

1. Турбота про власний трудовий колектив.

2. Соціальна відповідальність щодо споживача та забезпечення безпеки продукції.

3. Застосування вимог щодо соціальної відповідальності як до самих компаній, так і до партнерів по бізнесу.

4. Дотримання вимог щодо охорони навколишнього середовища [6, с. 129].

Таким чином, у японській та європейській моделях створені добре працюючі «жорсткі» дисциплінуючі механізми управління СВБ, а в американській моделі впливовим є принцип «соціальної взаємодії» та «саморегулювання», коли усі стейкхолдери компаній мають право на участь в ухваленні рішень.

Таблиця 1. Стандарти соціальної відповідальності європейського бізнесу

Таблиця 2. Основні відмінності моделей соціальної відповідальності бізнесу

Таблиця 3. Основні відмінності між національною та європейською моделями СВБ

В Україні корпоративне управління перебуває на початковій стадії розвитку з погляду міжнародних стандартів ОЕСР, Всесвітнього банку IFC, S&P, вимог лістингу LSE та NYSE. Соціальна відповідальність бізнесу в Україні регламентується лише Державним стандартом України «Система управління навколишнім середовищем», розробленим у 1997 році на підставі ISO-14000 [4].

Нині власники недооцінюють важливості соціальної відповідальності та впроваджують більш прагматичні стандарти корпоративного управління, а саме: захист прав і законних інтересів акціонерів, діяльність органів управління й системи внутрішнього контролю, розкриття інформації та фінансова прозорість. Ба більше, більшість власників поки що не готова до обговорення своїх основних інтересів із широким колом стейкхолдерів, що може спричинити посилення ризиків конфлікту інтересів, збільшення витрат і послаблення стійкості компанії.

Розповсюдженою практикою є декларування компаніями власної соціальної відповідальності перед суспільством з одночасним порушенням норм чинного законодавства про працю, безпеку продукції, охорону навколишнього середовища, антимонопольного законодавства тощо. Неінформативними є і соціальні звіти компаній, які здебільшого готуються без дотримання міжнародних стандартів до нефінансової звітності. Принциповою помилкою у вітчизняній практиці соціальної відповідальності є концентрація уваги лише на одній групі стейкхолдерів - акціонерах та частково на працівниках, тоді як решті зацікавлених сторін не приділяється достатньої уваги.

Відмінною особливістю української моделі порівняно із європейськими аналогами є значна роль держави у формуванні СВБ за рахунок залишкових елементів командної системи, успадкованої з радянських часів. В Україні соціальними проектами нині займаються переважно великі компанії, дочірні підприємства транснаціональних корпорацій, а також інші великі монополії. Порівняно із зарубіжними форми соціальної активності компаній в Україні відрізняються високою варіативністю та визначаються особистими перевагами й інтересами керівників і власників. Кожна з них шукає власний баланс між економічною ефективністю та соціальною необхідністю.

Моделі участі українських компаній у вирішенні суспільно значущих соціально-економічних проблем умовно поділяють на дві групи:

1) моделі соціальних інвестицій (проведення конкурсів, фінансування фондів місцевих співтовариств, гранти, стипендіальні програми і програми стратегічних інтервенцій, ярмарки некомерційних організацій і соціальних проектів тощо);

2) комунікативні моделі (громадські ради, координаційні ради з соціального партнерства як постійно діючі майданчики для діалогу з місцевою владою, моніторингу й оцінки впливу компаній на соціальну сферу, соціальна звітність тощо) [7; 10].

З огляду на європейський вектор розвитку вітчизняної економіки, вищезазначене дає змогу узагальнити відмінності між національною та європейською моделями СВБ за ступенем важливості основних стейкхолдерів, рушійними силами розвитку СВБ, особливостями соціальної звітності тощо (табл. 3).

Отже, у більшості вітчизняних суб'єктів господарювання немає чітко сформованої системи управління СВБ, зазвичай керівники обирають середню між зарубіжними моделями, наполегливо віддаляючись від радянської [8]. Для більшості бізнес-структур характерна орієнтація на поточний прибуток, а не на довгострокову перспективу розвитку СВБ, що пояснюється загальною нестабільністю суспільства та держави [8].

У сучасних умовах соціальна відповідальність бізнесу є обов'язковим чинником сталого розвитку та конкурентоспроможності як на локальних, так і на міжнародних ринках. СВБ сприяє налагодженню взаємодії та гармонізації взаємовідносин між компаніями та суспільством. Дотримання принципів соціальної відповідальності бізнесу дає змогу зміцнити репутацію та імідж компаній, підвищити рівень лояльності споживачів до компаній та побудувати ефективну систему мотивації персоналу.

Основними напрямами розвитку вітчизняної моделі СВБ повинне бути залучення зарубіжного досвіду ран - жування стейкхолдерів залежно від економічних інтересів суб'єктів соціальної політики та посилення ролі державного регулювання СВБ згідно з європейськими традиціями.

Список використаних джерел

соціальний бізнес державний суспільний

1. Либоркина М.И. Социально ответственный бизнес: глобальные тенденции и опыт СНГ. Москва, 2001. 240 c.

2. Карпенко Н.В. Міжнародний досвід формування концепції соціально-відповідального маркетингу. Академічний огляд. 2013. №1 (38). С. 129-135.

3. Сазонець І.Л. Корпоративне управління: світовий досвід та механізми залучення інвестицій: навчальний посібник. Київ, 2008. 304 с.

4. Хамідова А. Соціально відповідальний маркетинг підприємств: огляд нормативної бази. Маркетинг в Україні. 2008. №2. С. 68-69.

5. Eurocoop's position on the public consultation on the future of the internal market. URL: http://www.eurocoop.coop (дата звернення: 17.04.2019).

6. Drucker P. Knowledge Worker Productivity. California Management Revue. 2001. V. 41. №2. P. 45-49.

7. Зінченко А.Г., Саприкіна М.А. Соціальна відповідальність в Україні: погляди різних стейкхолдерів. Регіональний аспект. Київ, 2008. 60 с.

8. Березіна О.Ю. Перспективи формування національної моделі корпоративної соціальної відповідальності. Вісник ДНУ. Серія: Світове господарство і міжнародні економічні відносини. 2012. Вип. 4. С. 3-10.

9. Сагайдак М.П. Використання міжнародного досвіду у формуванні системи внутрішнього маркетингу на вітчизняних підприємствах сфери послуг. БІЗНЕС-ІНФОРМ, 2013. №3. С. 226-230.

10. Жуковська В.М. Соціальні важелі впливу на розвиток підприємств торгівлі. Науково-виробничий журнал «Бізнес-навігатор», 2018. Випуск 11 (44). С. 118-123.

Размещено на Allbest.ru