До проблеми класифікації концепцій економіки культури

Постановка проблеми та її актуальність. Актуальність дослідження теоретичних концепцій сучасної економіки культури в науковому вимірі обумовлена тим, що наразі в країнах Європейського Союзу та Великобританії сфера культури як сукупність культурних індустрій не є дотаційною сферою, позаяк вона є прибутковою галуззю національних економік. В умовах обрання Україною політичного курсу євроінтеграції таке дослідження дозволить визначити теоретичне та практичне підґрунтя функціонування креативної економіки як політичного проекту на теренах означених країн. Креативна діяльність є основоположною складовою виробництва сучасних культурних індустрій, які генерують додану вартість. Такі культурні індустрії ефективно функціонують завдяки засадам культурних політик в країнах - демократіях, які базуються на розвитку індивідуальних творчих (креативних) здібностей громадян та праві доступу до матеріальних та нематеріальних активів культурного капіталу й участі громадян в культурному житті суспільства. Здійснюючи відповідну політику, уряди країн-учасниць ЄС та Великій Британії стимулюють розвиток та впровадження інновацій у своїх країнах, утілюючи у життя проект "креативної економіки", як то у Великій Британії, або ж розвиваючи економіку знань та інновацій, як то в Європейському Союзі.

Креативна економіка як система економічних відносин передбачає інтенсифікацію нематеріального виробництва культурних та інноваційних продуктів. При цьому, якщо інноваційні продукти мають на меті утилітарну ціль виробництва, слугуючи фактором зростання прибутків підприємств, то - культурні продукти, будучи результатом культурної діяльності, набувають суспільної значущості за рахунок тих смислів, наприклад, моральних або ж просвітницьких, які вони здатні передавати. Культурні продукти створюють економічні блага й - суспільне. У такому контексті економіка культури набуває свого значення не тільки в площині практичних економічних досліджень, будучи сектором економіки, але й у філософсько-культурологічному значенні може бути обґрунтована, по- перше, як сфера виробництва та споживання благ (економічних та суспільного); по-друге, як сфера створення, продукування, поширення та споживання смислів, які здатні утворювати культурні продукти за рахунок культурної цінності, яку вони містять. Тому дослідження теоретичних концепцій економіки культури в науковому вимірі є предметом міждисциплінарних наукових пошуків, передусім у галузях економіки, культурних досліджень (culturalstudies),філософії та соціології. Отже, метою цієї статті є спроба здійснити класифікацію теоретичних концепцій сучасної економіки культури в контексті новітніх наукових міждисциплінарних досліджень. Відповідно, предметом дослідження будуть теоретичні концепції сучасної економіки культури та підстави їх класифікації.

Огляд літератури. Для того щоб досягти поставленої мети дослідження, було проаналізовано наукові праці сучасних авторів:

A. Кламера, С. Ларі, С. Леша, П. Л. Сакко, А. Скотта, Д. Тросбі, Д. Уррі та Д. Хезмондалша, які, хоча й здійснюють дослідження в різних наукових галузях знань, проте розробляють понятійний апарат та формують теоретичні концепції сучасної економіки культури, які утворюють новітній економіко-культурологічний дискурс. Окрім цього, було опрацьовано філософську методологію щодо з'ясування природи цінності та смислу в працях М. С. Кагана, Г. Ріккерта - щодо "культурної цінності", і Ж. Бодрійяра - стосовно трилогії "утилітарної цінності - цінності обміну - цінності знаку", яка засвідчує трансформацію виробництва та споживання в сучасних реаліях; а також розуміння "культурної індустрії" в означенні Т. Адорно та М. Хоркхаймера. До того ж суміжно було з'ясовано зміст понять "креативна, культурна та інноваційна діяльність", спираючись на праці Р. Флоріди та Д. Хокінса, а також дослідниці Д. Н. Боровинської, яка здійснила класифікацію наукових концепцій креативності.

Основні результати. В умовах багатоманітності наукових підходів до розуміння економіки культури як певної системи виробництва та споживання немає класифікації теоретичних концепцій, які її обґрунтовують. Умовно наявні концепції можна розподілити відповідно до тих галузей знань, у яких об'єкт дослідження - це сучасне культурне виробництво. Говоримо про економіко-управлінські, соціологічні та економіко- культурологічні, основу до яких складають філософсько-культурологічні дослідження щодо цінностей, зокрема культурної; благ (індивідуальних, колективних та суспільного) та культурної індустрії. Отже, за нашою класифікацією існують такі підходи до розуміння економіки культури:

І.Економіко-управлінський, представниками якого є В. Баумоль, Боуен, М. Блауг, В. Гінзбург, А. Кламер, Б. Мьєж, П. Л. Сакко, А. Скот, Д. Тросбі, Р. Тьюз, Б. Фрей, Д. Хезмондалш. Як відомо, уперше про економіку культури в науковому просторі говорять американські економісти В. Баумоль та В. Боуен у своїй науковій праці "Виконавчі мистецтва. Економічна дилема" (1966), де за допомогою економічного аналізу показників діяльності закладів культури визначають, що ці культурно-мистецькі інституції є фінансово залежними від державних субсидіювань. Тому проблематика наукових пошуків економіко-управлінського підходу передусім стосується питання ефективності економічної діяльності культурних інституцій та, відповідно, їх державного субсидіювання. У результаті таких пошуків науковцями було підняте питання специфіки культурного продукту, що відбилося у дослідженнях культурної цінності, яку містить такий продукт. Актуальність пов'язана зі спробою об'єктивної оцінки культурних продуктів (об'єктів) з метою визнання їх цінності та визначення цих об'єктів такими, що містять культурну цінність. Наприклад, відповідні дослідження здійснюють у межах діяльності Міжурядового Комітету з охорони культурної та природної спадщини при ООН, адже основоположним завданням Комітету є визнання універсальної культурної цінності, яку може містити потенційний об'єкт-номінант. Тому діяльність Комітету спрямована на розробку об'єктивних критеріїв оцінювання таких об'єктів.

Економіко-управлінський підхід розуміє економіку культури як систему економічних відносин у сфері культури, які виникають з приводу виробництва, розповсюдження, зберігання та споживання культурних продуктів. Специфіка культурного продукту багато в чому дає можливість апробації напрацювань в економічній теорії. Тому економіка культури або economicsofcultureв такому означенні є практичною дисципліною в економіці як галузі знань. Сфера культури в такому випадку розглядається як сукупність культурних індустрій (розробка французького дослідника Б. Мьєжа), які провадять виробництво, що за своєю суттю є культурним або символічно- знаковим (Ж. Бодрійяр, П. Бурдьє, С. Леш, С. Ларі та інші). Інтенсифікація у 80-х роках ХХ ст. культурного виробництва ініціювала виклики щодо правового регулювання економічних відносин у сфері медіа та культури. Тому постало питання розробки моделі культурних індустрій.

Важливо розуміти, що в 80-х роках ХХ ст., коли політика деіндустріа- лізації в країнах Західної Європи (зокрема у Великій Британії) відкриває доступ виробників до нових ринків, зокрема до медіа-ринку, це означає появу в полі культури великих корпорацій, які провадять культурне виробництво смислів в індустріальних масштабах. Нематеріальне виробництво медіа контенту та послуг значно ущільнить поле культури в останній третині ХХ ст., насичуючи його різноманітними суб'єктами господарювання: від приватних підприємців до великих корпорацій. При цьому сучасні культурні інституції - музеї, галереї, балети, театри, університети, заповідники, скайсени тощо виступатимуть суб'єктами господарювання, що здійснюватимуть економічну діяльність та матимуть змогу максимізувати власний прибуток за рахунок культурного виробництва. Отже, різноманітні міжнародні інституції, як то: Інститут статистики ЮНЕСКО, Світова організація авторського права власності в Женеві, департамент культури, медіа та спорту, починають будувати власні моделі культурних індустрій, маючи на меті регулювати рух культурних товарів. Ці моделі містять такі види економічної діяльності у сфері культури: видавнича справа, медіа, аудіо- та відеопродукція, рекламна діяльність, відеоігри, виконавчі та візуальні мистецтва, кіноіндустрія, дизайн, музейна діяльність, архітектура та інші. У випадку Великої Британії, яка з 90-х рр. ХХ ст. на урядовому рівні починає втілювати політичний проект "креативної економіки", то уряд Т. Блера розробляє модель креативних індустрій, що містить, окрім культурних індустрій, ще й сферу ІТ-технологій.

У науковому середовищі модель культурних індустрій розробляє фахівець у галузі економіки культури Д. Тросбі. В основу його схеми покладену специфіку культурної продукції, а саме: обсяг культурної цінності, яку містять ці продукти [8, р. 149-150]. Схема Д. Тросбі містить чотири концентровані кола, де в центрі розташовані виконавчі мистецтва, літературна діяльність, музична творчість. Ці види культурної діяльності потребують максимальної акумуляції та ресурсу реалізації творчих (креативних) здібностей індивідуумів, що здійснюють таку діяльність. При цьому такі види культурної діяльності є здебільшого фінансово залежними та економічно не стійкими на ринку культурного виробництва.

Отже, економіко-управлінський підхід у класифікації теоретичних концепцій сучасної економіки культури існує та розвивається в межах практичних досліджень у галузі економіки та державного управління, сприяючи ефективному здійсненню гуманітарної політики як сукупності засобів та методів реалізації проекту "креативної економіки" у межах держави чи союзу держав;

ІІ.Соціологічний, представники якого С. Леш, С. Ларі, Д. Уррі у своїх наукових працях ("Соціологія Постмодернізму", С. Леш (1990); "Економіки знаків та простору", С. Леш та Д. Уррі (1994); "Глобальні культурні індустрії: медіація речей", С. Леш та С. Ларі (2007), спираючись на дослідження філософа Ж. Бодрійяра, намагаються обґрунтувати особливості культурного або символічно-знакового виробництва. При цьому С. Леш вживає поняття "культурна економіка" (economyofculture)у науковій праці "Соціологія Постмодернізму" для позначення методу "здійснення систематичного соціологічного описання постмодернізму" [1, с. 9]. Культурна економіка як метод є складовою режиму накопичення або сигніфікації, за допомогою якого можна описати функціонування Постмодернізму в якості культурної парадигми. Хоча в наступній праці "Економіки знаків та простору" С. Леш не говорить про "культурну економіку", одначе разом з Д. Уррі зазначає, що сучасна економіка є економікою знаків, адже її суть більше не полягає в масовому виробництві товарів, натомість - у виробництві продуктів, що передають інформацію та містять естетичну складову [4, р. 12-13]. Отже, С. Леш та Д. Уррі вживають поняття "економіка знаків та простору" для характеристики новітньої економічної системи, яка склалася в умовах постіндустріального суспільства. Тоді як культурна економіка є методом описання культурної парадигми.

Крім цього, представники соціологічного підходу доводять, що визначальною рисою символічно-знакового (культурного) виробництва сучасності є те, що продукти виробництва міститимуть "цінність знаку", яка здійснюватиме вплив на споживання виробленого продукту (об'єкту або речі). Тому цінність знаку, яку містить продукт виробництва, детермінуватиме його обмінну цінність та фактично нівелюватиме практичну значущість. Учені доводять, що набуття цінності знаку об'єктом (річчю) відбувається внаслідок створення (конструювання) образу або бренду. Отже, у сучасних умовах система економічних відносин, які виникають з приводу виробництва, розповсюдження, обміну та споживання, може бути означена як "культурна" з огляду на ті зміни, які здійснює культурне виробництво. С. Ларі та С. Леш аргументують введення в наукове поле терміна "глобальні культурні індустрії" [5, с. 5-6], суть якого полягає у визначенні специфіки сучасного культурного виробництва та трансформації культурного поля як такого. При цьому вчені порівнюють власні розробки з терміном "культурна індустрія", який вводять у науковий обіг філософи Т. Адорно та М. Хоркхаймер. Культурне поле в умовах інтенсифікації процесів індустріалізації та коммодифікації в середині ХХ ст. являє собою індустрію, що здійснює виробництво атомізованих однотипних товарів, тоді як культурне виробництво, починаючи від кінця ХХ ст., нагадує мережу глобальних культурних індустрій, які продукують різні образи товарів - бренди, які передують лінійці майбутніх товарів. Згідно з дослідженнями С. Ларі та С. Леша, робимо висновок, що культурне поле кінця ХХ - початку ХХІ ст. насичене різноманітними смислами, які утворюють товари (об'єкти або речі) культурних індустрій.

Отже, соціологічний підхід в класифікації теоретичних концепцій сучасної економіки культури (economyofculture)має на меті визначити особливості культурного або символічно-знакового виробництва, продукти якого насичують культурне поле, трансформуючи його у мережу глобальних культурних індустрій. Зауважимо, що Т. Адорно та М. Хоркхаймер під "культурою" розуміють саме мистецькі види діяльності та наголошують на тому, що в умовах перетворення культури на індустрію буде знівельовано автономність цієї сфери, адже використання технічних засобів (як доводив філософ В. Беньямін) руйнує ауру, притаманну тим творам мистецтва, які безпосередньо створює митець завдяки власному творчому потенціалу. Якщо поглянути на аргументацію щодо виробництва брендів, яку наводять С. Ларі та С. Леш, розуміємо, що творчі, або креативні здібності продовжують відігравати вирішальну роль в створенні брендів, лишаючи техніці механізований випуск продукції. До того ж механізоване виробництво не завжди є необхідним етапом продукування культурних товарів;

ІІІ.Економіко-культурологічний в означенні П. Л. Сакко, де досліджується становлення тісних взаємовідносин між культурою та економікою, зрощення полів економіки та культури. П. Л. Сакко виокремлює історико-культурні етапи формування цих взаємовідносин, які називає: Культура 1.0., Культура 2.0, Культура 3.0. Логіка виокремлення базується на трьох складових, якими є: а) форма підтримки культурного виробництва - патронаж заможних осіб, публічна підтримка держави чи громад, автономна економічна діяльність; б) процеси індустріалізації та коммодифікації в сфері культури, завдяки яким культура перетворюється на галузь економіки; в) культурний доступ та участь публіки у виробництві та споживанні культурних продуктів. Науковець доводить, що в теперішніх умовах культурне виробництво суттєво впливає на творення економічної та соціальної цінності в будь-яких галузях виробництва. Передусім це відбувається завдяки необмеженому доступу споживачів до культурного контенту [6]. При цьому споживання культурних продуктів стрімко відбувається і поза межами ринку їх збуту. Окрім цього, публіка - споживачі, отримуючи право вільного культурного доступу до контенту, отримує право не тільки пасивно споживати, але й самостійно створювати (продукувати) власні культурні продукти. П. Л. Сакко на основі статистичних даних доводить залежність та вплив показників культурної участі громадян країн ЄС на показники інновацій у цих країнах. Робимо висновок, що культурний доступ та культурна участь стимулюватиме креативну діяльність індивідуумів. Крім цього, активна культурна участь здатна ґенерувати економічну та соціальну додану вартості в умовах формування сучасного економічного сектору креативних та культурних індустрій. Таким чином, доходимо висновку, що в означенні П. Л. Сакко культурна економіка може бути розглянута як форма трансформації сучасного суспільства в розвинутих країнах.

Висновки

Хоча запропонована вище класифікація теоретичних концепцій сучасної економіки культури є умовною, проте виокремлені підходи дозволяють з'ясувати, що наразі розуміють під поняттям "економіка культури". До того ж маємо змогу прослідкувати формування економіко-культурологічного дискурсу в науковому середовищі. Розглянуті підходи - економіко-управлінський, соціологічний та економіко- культурологічний - дають можливість зробити висновки про те, що економіка культури, або культурна економіка може бути чітко розрізнена в двох означеннях: 1) як наукова дисципліна в системі практичної економіки (economicsofculture);2) як новий історичний тип культури (culturaleconomy),що постає в сучасному світі в результаті динамічного зрощення полів економіки та культури внаслідок процесів індустріалізації, комерціалізації та медіатизації в сфері культури. Відповідно, розрізнення в розумінні економіки культури полягатиме в об'єкті дослідження - культурному виробництві. У філософсько-культурологічному означенні таке виробництво є символічно-знаковим (культурним), що значно інтенсифікується в останній третині ХХ ст. - на початку ХХІ ст.

Список використаних джерел: