Економічні аспекти кліматичної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

політика кліматичний україна економіка

М.М. Xeopoe

Стаття присвячена аналізу економічної складової кліматичної політики України, яка розглянута як розвинена система коротко- та довгострокових заходів, спрямованих на можливу протидію змінам клімату та адаптацію до них. Проаналізовано тренд загальних викидів парникових газів в Україні для якого характерним є розподіл на шість послідовних етапів, що відображають послідовні зміни в економіці країни вподовж двадцяти років. Показано, що основу кліматичної політики складає переорієнтація національної економіки на низьковуглецевий шлях функціонування, реальний розвиток відновлюваної енергетики, законодавче закріплення відповідної інвестиційної та фіскальної політики. Реалізація кліматичної політики потребує значних фінансових вкладень завдяки необхідності швидкої та ефективної модернізації економіки і перш за все енергетики. Для України вкрай актуальною є розробка та імплементація стратегії низьковуглецевого розвитку, оскільки така стратегія може стати основою для вирішення комплексу сучасних економічних, енергетичних, екологічних (кліматичних) та технологічних проблем і визначити шляхи для переходу на якісно новий рівень розвитку національної економіки. Результатом реалізації стратегії низьковуглецевого розвитку в Україні мають бути ефективні структурні зрушення в економіці з випереджаючим зростанням інноваційних галузей (машинобудування, IT-сфера, наукові дослідження та розробки тощо) та секторів з відносно високою часткою доданої вартості, а традиційні галузі (енергетика, металургія, хімічна промисловість, виробництво будівельних матеріалів) можуть отримати потужний імпульс для ресурсо- та енер- гоефективної модернізації.

Ключові слова: кліматичні зміни, економічна складова кліматичної політики, податок на викиди парникових газів.

The article is devoted to the analysis of the economic component of the climate policy of Ukraine, which is considered as a developed system of short and long-term measures aimed at possible counteraction to climate change and adaptation to them. The trend of total greenhouse gas emissions in Ukraine is analyzed, which is characterized by a breakdown into six consecutive stages, reflecting the consistent changes in the country's economy over twenty years. It is shown that the basis of climate policy is the reorientation of the national economy to a low carbon path of functioning, the real development of renewable energy, the legislative consolidation of the respective investment and fiscal policies. The implementation of climate policy requires significant financial investment due to the need for rapid and effective modernization of the economy and, above all, energy. For Ukraine is extremely relevant to the development and implementation of a low-carbon development strategy, since such a strategy can become the basis for solving a complex of modern economic, energy, environmental (climate) and technological problems and identify ways to move to a qualitatively new level of development of the national economy. The result of the low carbon development strategy in Ukraine should be effective structural changes in the economy with the advancing growth of innovative industries (engineering, IT, research and development, etc.) and sectors with a relatively high share of value added, and traditional industries (energy, metallurgy, chemical industry, production of building materials) can receive a strong impetus for resource- and energy-efficient modernization. In recent years, the tax rate on carbon dioxide emissions has already increased in Ukraine and it is planned to increase it further to forty hryvnias per ton. This will increase budget revenues from UAH 3.5 billion to UAH 14 billion a year and will become a real and stimulating factor for reducing emissions. These funds should be used to develop the country's renewable energy.

Keywords: climate change, economic component of climate policy, greenhouse gas tax.

Постановка проблеми. Заходи із запобігання кліматичним змінам, викликаним антропогенною діяльністю, та адаптація до таких змін, є одними із масштабних екологічних проблем людства. Розробка та практична реалізація таких заходів базується на основі низки міжнародних правових актів, мають економічні та фінансові аспекти і складають основу міжнародної та національної кліматичної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання економічного підґрунтя кліматичної політики викладені в документах Паризької угоди [1]- Рамкового документу щодо узгоджених спільних дій світової спільноти, спрямованих на скорочення викидів парникових газів як головної причини кліматичних змін. У додатку XXXI до глави шість Угоди про асоціацію між Україною і ЄС зазначені зобов'язання в сфері клімату та енергетики [2]. Крім того, на виконання Паризької угоди розроблена і схвалена урядом Концепція реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року [3] та розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено план заходів щодо виконання цієї Концеції [4].

Виклад основного матеріалу. Невпинні кліматичні зміни є не тільки суттєвою перешкодою реалізації концепції стійкого розвитку людства, а й сучасним масштабним загрозливим явищем для всієї біоти Землі та в цілому людської цивілізації. Причинами потепління клімату вважаються як природні та космічні фактори (зміни сонячної активності, параметрів самої планети та її орбіти), так і антропогенні , пов'язані перш за все із швидкім зростанням кількості населення Землі та, відповідно, обсягів використання природних ресурсів, зокрема викопних і не відновлюваних енергетичних. Основні висновки досліджень кліматичних змін [5] однозначно вказують на те, що причиною глобальної зміни клімату є діяльність людини. Зокрема, протягом періоду з 1880р. до 2012р. середня глобальна температура збільшилась на 0,85°С, що стало результатом найвищої концентрації парникових газів (зокрема, вуглекислого газу СО2, метану СН4 та оксидів нітрогену NOx) у атмосфері впродовж останніх 800 000 років. При чому стрімке наростання викидів, зокрема СО2, спостерігається в період з середини XX століття [6] (рис. 1). Внаслідок цього відбулося кардинальне зростання глобальної температури із нерівномірним часовим розподілом зміни середніх температурних показників. Подальше збільшення концентрації парникових газів в атмосфері з високою імовірністю призведе до зростання глобальної температури на понад 1,5°С до кінця XXI століття. У 2016 році за даними останньої інвентаризації парникових газів сумарні викиди в Україні становили 320,6 млн т СО2- еквіваленту. У порівнянні із 1990 роком сумарні викиди скоротилися на 64 %, однак з 2015 року викиди збільшилися на 8 % або на 24 млн т СО2-еквіваленту. Динаміка викидів діоксиду вуглецю певною мірою відображає хід змін в економіці країни за роки незалежності [7].

Рис.1. Світові викиди СО2 , млрд. т СО2 , 1990-2018 роки [6].

Протягом часового ряду із 1990 до 2016 років тренд загальних викидів парникових газів в Україні характеризується кількома ключовими етапами:

1) різке скорочення викидів парникових газів із 1990 року до кінця 1990-х - початку 2000-х, що спричинене скороченням виробництва у промисловості та сільському господарстві, а як наслідок скороченням споживання палива в енергетиці;

2) стабілізація та ріст викидів на початку 2000-х і до 2008 року, що характеризується ростом виробництва мінеральної та металургійної продукції, а також загальним ростом економіки у цей період. Крім цього, у цей період починає рости частка твердого викопного палива, що використовується в енергетиці;

3) падіння викидів на 15 % у 2009 році у порівнянні із 2008 роком, що пов'язане із негативними процесами, які трапилися внаслідок світової економічної кризи. Зокрема, найбільш значного впливу зазнала промисловість із виробництва клінкеру та металургія;

4) зростання викидів у 2009-2014 роках, що характеризується загальним відновленням економіки від наслідків світової кризи у 2008 році. Крім цього, на цей період припадає газовий конфлікт із Росією, в тому числі внаслідок якого продовжує рости частка твердого викопного палива в енергетиці;

5) зростання викидів у 2014-2015 роках, спричинене анексією АР Криму та міста Севастополь, а також початком бойових дій в Донецькій та Луганській областях, де була зосереджена значна частина промисловості та об'єктів видобування корисних копалин;

6) ріст викидів у 2016 році на 8 % у порівнянні із 2015 роком, який є наслідком росту виробництва в Україні.

Кліматична політика це розвинена система коротко- та довгострокових заходів, спрямованих на можливу протидію змінам клімату та адаптацію до них. Основу кліматичної політики складає переорієнтація національних економік на низьковуглецевий шлях функціонування, реальний розвиток відновлюваної енергетики, законодавче закріплення відповідної інвестиційної та фіскальної політики. Питання кліматичної політики охоплюють сектор енергетики і енергоефективність зокрема, сферу охорони довкілля, комунального господарства, сільського господарства та продовольства, будівництва та містопланування в контексті адаптації до змін клімату, охорони здоров'я, водний, лісовий та транспортний сектор, земельні питання, управління відходами тощо. Окрім цього, до кліматичної політики можна зарахувати інтеграцію теми змін клімату в систему державної освіти та здійснення державою просвітницьких заходів щодо зміни клімату.

Викиди парникових газів тісно пов'язані із розвитком економіки, зокрема із рівнем ВВП як одним із найпоширеніших показників, свій вплив на рівень викидів має також ряд інших факторів, наприклад, модернізація промислових та інших об'єктів, що дозволяє скорочувати інтенсивність викидів на одиницю продукції як прямо (зниження використання сировини), так і опосередковано (через заходи із енергозбереження або використання відновлюваних джерел), модернізація транспортних трубопроводів, що дозволило скоротити викиди від неконтрольованих витоків при перекачуванні природного газу, а також зміна структури різних видів палива в енергетиці.

Згідно з численними дослідженнями, зміна клімату зумовлює найбільший вплив на продуктивність тих секторів економіки, що залежать від викопних ресурсів, стану та функцій екосистем, наявності води і погодних умов - таких, наприклад, як добувна промисловість, сільське, лісове, водне господарство, рибна, харчова промисловість, рекреаційна, туристична галузь. Явища зміни клімату та посилення заходів протидії їм також зумовлюють потужні техніко-структурні зрушення в секторах енергетики (особливо паливній промисловості), інфраструктурі (особливо транспортній галузі), машинобудуванні та металообробці, хімічній промисловості. Крім того, посилення екологічних загроз і ризиків від зміни клімату та глобального потепління, зростання витрат на заходи протидії значно активізують і збільшують фінансові потоки в галузі страхування.

Якщо людство не вживатиме заходів зі зниження викидів парникових газів вже сьогодні, то втрачатиме 5-20% ВВП щорічно в наступні роки внаслідок збитків від збільшення кількості потужніших стихійних лих, нестачі питної води та затоплення поселень, втрат у сільському господар стві тощо (тоді як, на противагу, для поступового зниження викидів необхідно лише 1% світового ВВП).

Економічна динаміка країн світу за останні двадцять років беззаперечно засвідчує не лише зростаючий, a й дуже нерівномірний вплив на неї з боку зміни клімату. При цьому складно надати однозначний прогноз впливу клімату на функціонування та розвиток національних економік, оскільки очікувані головні економічні проблеми або можливі вигоди, зумовлені кліматичними змі нами, суперечливо відрізняються не лише по регіонах світу та різних країнах, а й навіть в окремих регіонах/областях/ територіях однієї держави.

Варто зазначити, що переважна більшість світової економіки спирається на джерела енергії або технології виробництва, які вивільняють парникові гази майже на кожному етапі виробництва, транспортування, зберігання, постачання та утилізації, а консенсус світових учених приписує глобальне потепління саме викидам CO2 та інших парникових газів. Цей тісний зв'язок між глобальним потеплінням та економічною життєздатністю впливає майже на всі аспекти національної економіки країн світу.

Формування змісту світової кліматичної політики проходить впродовж останніх двадцяти п'яти років від Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, Кіотського протоколу до неї до прийнятої у 2015 році Паризької угоди - рамкового документу щодо спільних дій, спрямованих на скорочення викидів парникових газів [1]. Угода закріплює цифру +2 °С як верхню допустиму межу підвищення глобальної температури і закликає всі країни докласти значних зусиль, щоб не перевищити зростання глобальної температури понад +1,5 °С. Для приєднання до Угоди країни подавали національно-визначені внески зі скорочення викидів парникових газів, тобто цілі, наскільки країна планує скоротити власні викиди як реагування на зміну клімату. Україна підписала і ратифікувала Паризьку угоду вже у 2016 році, але подала вкрай не амбітний внесок, який передбачає можливість не скорочення, а зростання до 2030 року кількості викидів на 40 % порівняно з поточним рівнем викидів,. Однак ратифікація Україною нової міжнародної кліматичної угоди привернула увагу до проблеми зміни клімату на національному рівні. Законодавство в сферах довкілля та енергетики розробляється і закони приймаються в тому числі з метою виконання Угоди про асоціацію Україна - ЄС до сектору якої «Зміна клімату та захист озонового шару» належить Директива 2003/87/ЄС про встановлення схеми торгівлі викидами парникових газів в рамках Співтовариства та скорегована Директива 2004/101/ ЄС про певні фторовані парникові гази [ 2 ]. Євросоюз вимагає відповідних реформ від України і фінансує розробку законів та підтримку їх прийняття. У додатку XXXI до глави 6 Угоди про асоціацію між Україною і ЄС зазначено зобов'язання в сфері клімату та енергетики. Значний вплив на кліматичну політику матиме запровадження системи торгівлі викидами, як це передбачено Угодою. Протягом останніх років значні зусилля спрямовані на розроблення нормативної бази для запровадження цієї системи. Розроблено проект закону, що регулює моніторинг викидів парникових газів, прийняття якого є передумовою запровадження системи торгівлі викидами. Відповідно до офіційної класифікації країн 00Н [8], Україна належить до категорії “країн з перехідною економікою”, проте текст Паризької угоди не відокремлює цю категорію при формуванні пулу зобов'язань для різних груп країн та створенні або продовженні строку дії механізмів, в т.ч. фінансових. Відповідно до класифікації Світового Банку, Україна належить до групи країн з доходом нижче середнього. До цієї групи також належать окремі країни, що розвиваються.

Враховуючи історичну відповідальність України за викиди парникових газів впродовж індустріального періоду свого розвитку та належність до Додатка І Рамкової конвенції зі змін клімату 00Н, припущення, що Україна зобов'язана брати на себе відповідальність на рівні з розвиненими країнами, видається логічним. Водночас, поточний соціально- економічний стан країни робить таке позіціонування країни в рамках глобальних механізмів протидії зміні клімату проблематичним, якщо країні не буде забезпечено доступ до нових можливостей у сфері адаптації, втрат та збитків, зміцнення потенціалу, відкритих, відповідно до Паризької угоди.

Основні макроекономічні та енерго-екологічні показники, наведені в табл. 1 [9] “Основні показники базового сценарію розвитку економіки та енергетики”, показують, що без впровадження дієвої політики скорочення викидів (низьковуглецевої політики), відбуватиметься - всупереч світовим тенденціям - значне збільшення потреб в енергетичних ресурсах (щорічно на 1,1%) і відповідне зростання викидів парникових газів в Україні. При цьому потреба у фінансових ресурсах для забезпечення надійності функціонування енергетичного сектору (включно з інвестиціями в технологічну модернізацію та оновлення, покриттям експлуатаційних витрат, витрат на закупівлю, транспортування та постачання палива тощо) зросте в 3,5-5 разів - до €85-125 млрд на рік, що є надзвичайно великим фінансовим навантаженням.

У доповіді “Прогнозування викидів парникових газів в Україні до 2030 р. та подальшу перспективу” також показано, що навіть при песимістичному сценарії макроекономічного розвитку (в середньому щорічне зростання на 0,8% в 2012-2030 рр. та на 1,6% в 2012-2050 рр.), при якому потреба в енергоресурсах зростатиме повільніше, фінансові потреби для забезпечення надійності функціонування енергетичного сектору не значно відрізнятимуться від відповідних витрат за базовим макро- економічним сценарієм, що означає невідворотність потреб у значних фінансових ресурсах для його модернізації і неефективність такої модернізації без впровадження політики низько вуглецевого розвитку.

Враховуючи вищезазначене, для України вкрай актуальною є розробка та імплементація стратегії низьковуглецевого розвитку, оскільки така стратегія може стати основою для вирішення комплексу сучасних економічних, енергетичних, екологічних (кліматичних) та технологічних проблем і визначити шляхи для переходу на якісно новий рівень розвитку національної економіки. Результатом реалізації стратегії низьковуглецевого розвитку в Україні мають бути ефективні структурні зрушення в економіці з випереджаючим зростанням інноваційних галузей (машинобудування, IT-сфера, наукові дослідження та розробки тощо) та секторів з відносно високою часткою доданої вартості, а традиційні галузі (енергетика, металургія, хімічна про- мисловість, виробництво будівельних матеріалів) можуть отримати потужний імпульс для ресурсо- та енергоефективної модернізації.

Значним досягненням сучасної економічної науки стали роботи нобелевського лауреата американського економіста В.Нордхауса [10], одного з перших, хто почав дослідження необхідності оподаткування викидів вуглецю. Вуглекислий газ, який потрапляє в атмосферу і нагріває Землю, не вкладається у звичайні ринкові транзакций Вчений зазначав, що «для економіки цих викидів не існує, якщо не втрутитися і неінтерналізувати цю екстерналію (зовнішній ефект), тобто вбудувати зміну клімату в економічні моделі та процеси». Нордхаус показав, що найкращий спосіб обмежити викиди - розрахувати вартість фіксованого рівня викидів, а потім вимагати від компаній або урядів оплатити ці витрати. «Зміна клімату є частиною особливого виду економічної діяльності, відомої як глобальні суспільні блага. Щоб вирішити цю проблему, як мінімум, всі країни повинні домовитися про штраф за викиди вуглекислого газу та інших парникових газів за узгодженою мінімальною ціною»[10]. В. Нордхаус розробив першу інтегровану модель з оцінювання DICE (Dynamic Integrated Climate- Economy). Вона дозволяє економістам аналізувати витрати на зміну клімату. У цій моделі пов'язані воєдино економічні та кліматичні показники (зв'язок економічного зростання з викидами вуглецю і потеплінням). Ця модель дозволила розрахувати, скільки повинні платити всі причетні до викидів в атмосферу і можливих кліматичних змін. В. Нордхаус вважає, що приблизно 40 $ за тонну.

Таблиця 1

Основні показники базового сценарію розвитку економіки та енергетики*

*Складено на основі [9]

В Україні ставка на викиди С02 зросла в 25 разів - з 0,41 до 10 гривень за тонну. На черзі - нова фіскальна ініціатива. З 2020 року пропонується в 4 рази підняти ставки на викиди в атмосферу, скидання стічних вод і розміщення відходів - законопроект № 2367 вже зареєстрований у Верховній Раді України. Це збільшить надходження в бюджет від екоподатку з 3,5 до 14 млрд грн на рік, стане «стимулюючим фактором для зменшення викидів», сказано в пояснювальній записці до законопроекту. Логіка законопроекту формальна: раз підприємства будуть більше платити, то у них ніби як з'явиться стимул знижувати викиди. Насправді у підприємств, які реалізують екологічні проекти за свій рахунок, залишиться менше коштів на впровадження нових технологій і обладнання. А тільки з їх допомогою можна реально знизити промислове навантаження на навколишнє середовище і для цього непотрібно збирати гроші в державний бюджет.

Посилання

1. Framework Convention on Climate Change/ United Nations FCCC Int. United Nations. Паризька угода. Угоду ратифіковано Законом України»1469^Ш від 14.07.2016; 2. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з Атомної Енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. URL. http://www.kmu.gov. ua/kmu/docs/EA/00_Ukraine-EU_Association_Agreement_(body); 3. Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату». URL. - http://www.kmu.gov.ua/npas/249573705; 4. Розпорядження КМУ від 06.12.2017 №878-р «Про затвердження плану заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату. URL. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/878-2017-%D1%80; 5. The International Panel on Climate Change. Organizatins History. URL: http:// www.ipcc.ch/organization/ organization_history.shtml; 6. Statistical Review of World Energy 2019. URL: http://www. bp.com> dam> global) corporate> pdfs> enerdgy-economics; 7. Національний кадастр викидів парникових газів 2018. URL: http://unfccc.int/documents/106947; 8. Country classification // The World Bank . URL: https://datahelpdesk. worldbank.org/knowledgebase/topics/19280- country-classification; 9. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID); Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України», 2015. 91 с. URL: http://www.menr.gov. ua/docs/klimtychna-polityka/USAID _ MERP.doc; 10. Nordhaus, William (May 3, 2007). «The Stern Review on the Economics of Climate Change».

1. Framework Convention on Climate Change. United Nations FCCC Int. United Nations.The Paris Agreement. The agreement was ratified by Law of Ukraine No. 1469-VIM of July 14, 2016; 2. Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union. URL. http:// www.kmu.gov.ua/kmu/docs/EA/00_Ukraine-EU_Association_Agreement_(body); 3. CMU on approval of the concept of public policy in the field of climate change. URL:- http:// www. kmu.gov.ua/npas/249573705; 4. CMU Ordinance No.878-p of 06.012.2017 On Approval of the Action Plan for the Implementation of the Concept of Implementation of State Policy in the Field of Climate Change. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/878-2017-%D1%80; 5. The International Panel on Climate Change. Organizatins History. URL: http:// www.ipcc.ch/organiza- tion/ organization_history.shtml; 6. Statistical Review of World Energy 2019. URL:https://www. bp.com > dam > global > corporate > pdfs > energy-economics; 7. National Greenhouse Gas Inventory 2018. URL:https://unfccc.int/documents/106947; 8. Country classification. The World Bank. URL: https://datahelpdesk. worldbank.org/knowledgebase/topics/19280-country-classification; 9. United States Agency for International Development (USAID); State Institution «Institute of Economics and Forecasting NAS of Ukraine». 2015 . 91с . URL: http://www.menr.gov.ua/ docs/ klimatychna-polityka/USAID_MERP.docx; 10. Nordhaus, William (May 3, 2007). «The Stern Review on the Economics of Climate Change».

Размещено на Allbest.ru