Грузинський вектор енергетичної політики Російської Федерації в сфері природного газу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Грузинський вектор енергетичної політики Російської Федерації в сфері природного газу

GEORGIAN VECTOR OF ENERGY POLICY

OF THE RUSSIAN FEDERATION IN THE FIELD OF NATURAL GAS

Степанець П. В.,

аспірант, кафедра міжнародних відносин, Національний університет «Острозька академія»

Stepanets P. V.,

Postgraduate student of specialty "Political Science", Department of international relations, National University "Ostroh Academy" (Ostrog, Ukraine),

Метою цією статті є аналіз газового виміру енергетичної політики Росії на грузинському напрямку через призму торгівлі, інвестицій та геополітичних аспектів зовнішньополітичної стратегії Кремля в регіоні. Аналіз, порівняння, індукція, статистичний метод, узагальнення та низка інших методів становлять методологічну основу дослідження. В результаті проведеного дослідження вдалося комплексно розглянути торговельний, інвестиційний та геополітичний виміри газової політики РФ на грузинському напрямку та виокремити ключові засади та принципи газової політики Росії в закавказькій державі.

Ключові слова: Росія, Грузія, газ, торгівля, інвестиції, політика, тиск.

енергетичний політика газовий

The aim of this article is to analyse gas aspect of Russian energy policy in Georgia from the perspectives of trade, investments and geopolitics. Analysis, comparison, statistical method, synthesis and other methods are methodological core of the article. As the result of the study the work was successful in consideration of trade, investment and geopolitics as parts of gas policy on Georgian vector. This article also highlights key principles and fundamentals of Russian gas policy in Caucasian state.

Keywords: Russia, Georgia, gas, trade, investments, politics, pressure.

Грузинський вектор зовнішньої політики історично є одним із стратегічних для національних інтересів Росії. Особливо актуальним він став з розпадом Радянського Союзу наприкінці ХХ століття та наступним утворенням двох незалежних держав - Російської Федерації та Грузії. Географічна близькість двох країн, наявність радянського міждержавного комунікаційного спадку, активна участь Кремля на боці сепаратистських сил в грузинсько-осетинському та грузинсько-абхазькому конфліктах зумовили використання Росією цілого спектру методів та інструментів впливу на сусідню державу. На сучасному етапі одним із таких інструментів є енергетична політика, яка покликана закріпити позиції РФ на грузинському напрямку та забезпечити додатковий важіль тиску на Тбілісі.

Використання Росією природного газу як важелю впливу не тільки на Грузію, але й на інші сусідні держави, в тому числі Україну, схожа специфіка тактик та методик здійснення енергетичного тиску пріоритизують вивчення грузинського досвіду як необхідної умови розробки ефективної моделі протидії газовій експансії РФ на пострадянському просторі. Особливо це актуально в умовах використання Кремлем газового фактору як елементу стратегії «гібридної війни» проти України.

Серел досліджень закордонних науковців варто виокремити роботу Лаурінас Янавічюс (Laurynas Jonavicius), Лаур Делькур (Laure Delcour), Рільки Драгнєвой (Rilka Dragneva) та Катаріни Вольчук (Kataryna Wolczuk) «Russian Interests, Strategies, and Instruments in the Common Neighbourhood» (Російські інтереси, стратегії та інструменти в державах-сусі- дах»), в якій автори розглядаюсь серед іншого енергетичну політику РФ як елемент загальної зовнішньополітичної стратегії щодо сусідніх держав та Грузії зокрема. Також заслуговує уваги дослідження Джіни Коен (Gina Cohen) «Natural gas import and export routes in south-east Europe and Turkey» (Шляхи експорту та імпорту природного газу в південно-східній Європі та Туреччині), в якій дослідниця концентрує увагу на розгляді енергетичних транспортних шляхів в Грузії зокрема та місце Росії на енергетичні карті Закавказзя. Окремо слід згадати комплексне дослідження організації «Європейська ініціатива - Ліберальна академія Тбілісі» «European Initiative - Liberal Academy Tbilisi» «Threats of Russian Hard and Soft Power in Georgia» (Загрози «жорсткої» та «м'якої» сил Росії в Грузії), яка аналізує концептуальні засади зовнішньої політики РФ на грузинському напрямку, в тому числі її газового виміру як прикладу «жорсткої сили». Проте, в згаданих дослідженнях недостатньо розкрито саме газовий аспект енергетичної політики РФ та зміщені акценти з російської зовнішньої політики на вимір двосторонніх та регіональних відносин, що не дозволяє якісно проаналізувати газовий вимір енергетичної політики РФ на грузинському напрямку.

Завдання дослідження:

проаналізувати торговельний вимір газової політики РФ в Грузії;

розглянути інвестиційну складову енергополі- тики Росії на цьому напрямку;

дослідити процес геополітизації грузинського вектору газової політики Кремля.

Проблематика газової політики Росії на грузинською напрямку є недостатньо дослідженою українськими науковцями, що тільки актуалізує необхідність вивчення цього питання, використання результатів якого можна використати при оцінці загальної енергетичної політики РФ на пострадянському просторі та розробці пропозицій розвитку якісно нових енергетичних відносин України та РФ, в яких вплив Кремля був би мінімізований.

Особливістю енергетичної політики РФ в сфері природного газу на грузинському напрямку, яка контрастує зі специфікою стратегій Москви в інших пострадянських державах, є майже повна відсутність торговельно-економічного важеля впливу на Тбілісі. Причиною цього є те, що Грузія у 2007 р. повністю відмовилася від імпорту російського газу [12]. Це рішення стало наслідком різкого загострення політико-дипломатичних відносин між двома державами в 2006 р. у зв'язку з арештом грузинськими спецслужбами російських військовослужбовців за підозрою у шпигунстві [17]. Дії Росії у відповідь, а саме мінімізація дипломатичного діалогу, обмеження транспортного сполучення та депортація грузинських громадян з РФ [18], створили додаткові труднощі для енергетичного діалогу. Унеможливив цей діалог фактичний ультиматум «Газпрому», який восени 2006 р. оголосив, що ціна природного газу для Грузії може вирости зі 110 до 230 доларів за тисячу кубометрів [7]. Таким чином, були створені всі умови для згортання співпраці двох держав в сфері торгівлі природним газом.

Слід розуміти, що фундаментом для загострення міждержавних відносин стала зміна політичного керівництва в Грузії у 2004 році внаслідок «Трояндової революції». Президент Грузії Міхеіл Саакашвілі, політика якого відзначалася проєвропейською та проатлантичною спрямованістю, викликав занепокоєння в Москви своїм бажанням обмежити співпрацю з Росією, а тому виникнення політичних криз у міждержавних взаєминах було тільки питанням часу. В цих умовах енергетична залежність Грузії від Росії зумовлювала ефективність використання енергетики, а саме газового важеля впливу як інструменту політичного тиску на Тбілісі.

Варто зауважити, що Грузія все ж отримувала російський природний газ після 2006 року, але не у формі імпорту, а як плату за транзит газу з Росії до Вірменії. Зокрема, грузинська сторона відбирала 10% прокачуваного російського газу своєю територією для власних потреб, а решта 90% направлялися в Вірменію [3]. Також, слід додати, що відмовившись в 2007 році від імпорту природного газу з РФ, Грузія альтернативою обрала азербайджанський напрямок, який відразу ж після газового відступу Росії забезпечував Грузію природним газом на 90% її економічної потреби [2]. Це був очевидний програш Кремля, адже до 2007 року РФ була фактичним монополістом на ринку природного газу Грузії, постачаючи в 2005 і 2006 рр. (останніх «некризових» роках) 1,4 і 1,8 млрд. куб. м. газу, що становило більше 50% загальної потреби Грузії в цьому енергоносії [15].

Падіння з такого показника до 10% в 2007 р. означало нівелювання торговельного впливу Росії на Грузію в сегменті природного газу, що було підтверджено в 2008 р., коли агресія РФ проти Грузії влітку того року зробила торговельні зв'язки в сфері газопостачань питанням національної безпеки для закавказької держави, а відновлення імпорту з Росії фактично означало поступку Кремлю, на що грузинське суспільство не могло піти.

Додаткову енергетичну проблему для Росії створювало визнання Абхазії та Південної Осетії незалежними державами в 2008 році [10; 11]. Цей політичний крок унеможливлював для Москви варіант тиску на Тбілісі в питанні імпорту газу по лінії самопроголошених незалежних республік. Довгий час Росія наполягала на тому, що саме Грузія має забезпечувати енергоносіями ці території, а отже змушена шукати компроміс з РФ. В нових умовах, які виникли після визнання незалежності Абхазії та Осетії Росією, Грузії де-факто і де-юре уже не могла розглядатися Москвою як відповідальна держава за енергетику вищезазначених територій. Враховуючи їх енергетичну відсталість та можливість фактично співпрацювати тільки з РФ, Москва змушена була взяти на себе забезпечення цих територій природним газом [1].

Спроба повернути газово-торговельний важіль впливу на Грузію була вчинена Кремлем у 2016 р., коли державний російський газовий монополіст «Газпром» наполіг, щоб у контракт на транзит газу територією Грузії до Вірменії на період 2017-2018 рр. було внесено зміни, які полягали у відмові від оплати Росією транзиту сировиною та перехід на грошовий розрахунок з офіційним Тбілісі. Також важливим моментом є те, що «Газпром» зберіг в контракті можливість для Грузії купувати російський газ, якщо грузинська сторона виявить бажання повернутися до імпорту енергоносія з Росії

. Не маючи потужних контрважелів впливу та перебуваючи під тиском як Москви, так і Єревану, грузинська сторона погодилася на новий формат газової співпраці з РФ. Зміна Кремлем підходу означала, що Росія розпочинає новий виток боротьби за можливість експортувати газ Грузії, адже не платячи сировиною, російська сторона створювала штучний дефіцит природного газу на грузинському ринку та відповідно очікувала, що Тбілісі, усвідомлюючи загрозу опинитися в повній енергетичній залежності від Баку, повернеться до російського газу як альтернативи.

Проте, ця спроба РФ торговельно повернутися в Грузію так і залишається нереалізованою, адже грузинські компанії продовжують віддавати перевагу постачанням з Азербайджану і, окрім одиничних випадків тимчасових постачань незначних обсягів газу з Росії [9], Грузія продовжує бути повністю незалежною в газово-торгівельних відносинах з РФ.

Таким чином, можна стверджувати, що Москва на сучасному етапі суттєво втратила свої торговельні позиції на газовому ринку Грузії і, незважаючи на спроби повернути свій вплив, все ще не може діяти з позиції сили. Газова незалежність Грузії від РФ та залежність Росії від грузинського транзиту змушують Москву шукати постійних компромісів з кавказькою державою. Також не додають оптимізму Росії стійкі антиросійські настрої в грузинському суспільстві, що унеможливлює деполітизацію енергетичних взаємин та робить туманною перспективу повернення Грузії до постачань природного газу з РФ.

Такі слабкі позиції в торгівлі газом зумовлюють використання Росією іншого варіанту збільшення власного енергетичного впливу в Грузії, а саме спроби проникнення російського газового капіталу в грузинську економіку, що потенційно може дозволити впливати на грузинське суспільство зсередини. Не маючи значних запасів природного газу (орієнтовані обсяги покладів газу становлять 1,9 млрд. куб. м. [16]) та відповідно не володіючи розвинутою газовою промисловістю (потреба грузинської економіки в природному газі у 2018 р. задовольнялася більше, ніж на 95% за рахунок імпорту), Грузія представляє інвестиційно найбільший інтерес для Москви у зв'язку з проходження через її територію магістрального газопроводу «Північний Кавказ - Закавказзя».

Саме через цей газопровід Росія транспортує природний газ своєму ключовому союзнику на Закавказзі Вірменії. Залежність від грузинського транзиту в поєднанні з перманентною конфлікто- генністю двосторонніх відносин зумовлюють наявність ризиків для стабільного постачання газу до Вірменії, а отже бажання РФ отримати контроль над грузинською ділянкою газопроводу є логічним та критично важливим для стабільності газотранспортного шляху.

Спроби досягнути цієї цілі набули чітких форм ще на початку першого президентства В. Путіна (2000-2004 рр.), коли Росія активно зондувала можливість придбання грузинської ділянки газопроводу. І навіть зміна влади та прихід проєвропейського президента в Грузії М. Саакашвілі в 2004 р. повністю не знімали питання продажу газопроводу іноземному інвестору, адже на той час нова грузинська влада розглядала трубопровід як економічно невигідний і бажала його якнайшвидше віддати в руки інвесторам. Такі настрої в політикумі Грузії були сприятливими для Кремля, проте позиція США, яка була озвучена їх президентом Дж. Бушем мол. у 2003 р. під час візиту в Грузію, чітко вказувала на протест Вашингтону планам продажу цього газового активу Грузії Росії. Побоювання американської сторони розширення російського енергетичного впливу в регіоні та розгляд приватизації Росією грузинської ділянки газопроводу «Північний Кавказ - Закавказзя» як загрози планам реалізації підтримуваного США проекту газопроводу «Баку - Тбілісі - Ерзурум», який з'єднував би каспійські родовища газу Азербайджану з європейським ринком, змушували Вашингтон тиснути на Тбілісі у цьому питанні [4].

Слід зауважити, що Кремль в подальшому не відкинув ідею взяти під контроль грузинський трубопровід. Під час розгортання російської військової агресії в Південній Осетії та Абхазії влітку 2008 р. «Газпром» заявив, що постачатиме газ Вірменії газопроводом «Північний Кавказ - Закавказзя» за умови, що Грузія проявить гнучкішу позицію в питанні продажу РФ газових активів [8]. Використання військово-політичного фону у формі гарячої фази війни в Грузії, на думку російського керівництва, мало слугувати ефективним важелем тиску на Тбілісі в питанні енергетики. Проте, грузинська сторона не прийняла російський ультиматум та залишила в державній власності грузинську ділянку газопроводу «Північний Кавказ - Закавказзя» як стратегічний державний актив.

На сучасному етапі Росія не полишає спроб придбати трубопровід, проте антиросійські настрої в грузинському суспільстві та чіткий курс Грузії на енергетичну інтеграцію з ЄС унеможливлюють реалізацію інвестиційних планів РФ. Розуміючи це, Москва знизила рівень активності у цьому питанні та сконцентрувалася на розвитку обхідних маршрутів доставки газу в Вірменію, серед яких слід виділити уже зданий в експлуатацію газопровід «Іран - Вірменія» з проектною потужністю в 1,1 млрд. куб. м. газу на рік, 45% акцій якого належить російському «Газпрому» [5].

Отже, попри активні спроби проникнути капіталом в грузинську газову сферу, РФ на сучасному етапі займає програшну позицію на грузинському напрямку, не реалізувавши власні інвестиційні амбіції. Також помітні ознаки поступового примирення Москви з таким станом справ, що проявляється у зростаючій увазі Росії до ідей обхідних газопроводів та мінімізації впливу Грузії на енергетичні інтереси РФ в регіоні.

Іншим важливим виміром енергетичної політики Російської Федерації щодо Грузії є геополітичне позиціонування Кремлем грузинської території та її газотранспортної інфраструктури як загрози енергетичній експансії Росії в Європі. Зокрема, мова йде про участь Грузії в азербайджанській ініціативі «Південний газовий коридор», ціллю якої є розширення впливу прикаспійської держави на європейському ринку газу. В цьому контексті найбільший виклик російським газовим амбіціям становить трубопровід «Баку - Тбілісі - Ерзурум» (також відомий як «Південно-Кавказький газопровід»), який з'єднує газоносне родовище «Шах-Деніз» в Азербайджані з турецьким містом Ерзурум, звідки азербайджанський газ через «Трансанатолійський газопровід» транспортується в Європу. Попри те, що російський капітал присутній в цьому проекту (10% акцій належить російському «Лукойлу»), але його недостатньо для суттєвого впливу на політику головних акціонерів з Туреччини, Малайзії та Британії [13].

За таких умов Росія на грузинському напрямку головною ціллю ставить дискредитацію транзитної ролі Грузії на міжнародній арені, в тому числі використовуючи інструмент військової агресії. Можна стверджувати, що на сучасному етапі ця тактика РФ є доволі неефективною, адже Азербайджан та інші інвестори в каспійські родовища газу, які зацікавлені в виході на європейський ринок, не мають іншої альтернативи, аніж використовувати Грузію як транзитний шлях, а тому змушені приймати ризики, пов'язані з військово-політичною нестабільністю у відносинах між Москвою та Тбілісі.

Іншим геополітичним викликом для Росії є проект газової гілки «AGRI» («Azerbaijan-Georgia- Romania Іпіегсоппесїог»), який має з'єднати газові родовища Азербайджану з LNG-портом в Грузії, з якого планується організовувати постачання скрапленого газу в Румунію та далі на європейський ринок. Попри те, що про проект було заявлено ще в 2011 році, ініціатива досі знаходиться на етапі розробки [14]. Одним із гальмівних факторів для «AGRI» є діяльність РФ на міжнародній арені, яка, окрім того, що намагається дискредитувати Грузію як надійного транзитера газу, також незаконною анексією Криму в 2014 році та наступним розширенням фактичного контролю над Чорним морем значно ускладнила розробку Баку, Тбілісі та Бухарестом найбільш економічних вигідних та безпечних маршрутів постачань газу через море.

Підсумовуючи, слід наголосити, що сучасна енергетична політика РФ в сфері природного газу на грузинському напрямку, в цілому, є неуспішною для Кремля. Причинами цього є втрата Грузії як ринку збуту російського газу, залежність від Тбілісі в питання транзиту енергоносія у Вірменію та невдалі спроби проникнути власним газовим капіталом в грузинську економіку. Ці енергетичні поразки в поєднанні зі стійкими антиросійськими настроями в грузинському суспільстві та відмовою кавказької держави від стратегічного курсу на інтеграцію з РФ та її політичними, військовими та економічними проектами роблять перспективи суттєвого розширення газового впливу Росії в Грузії малоймовірними.

Перспективними для подальших, поглиблених досліджень є питання геополітичного позиціонування Росією південного сусіда в загальній російській геоенергетичній страгії в Євразії. Враховуючи зростаючу роль Грузії в проектах газових постачань з Каспію та можливість використання Україною цього газотранспортного шляху для задоволення власних потреб в енергоносіях, критично важливими є дослідження перспектив збільшення енергетичної ваги Грузії в євразійських енергетичних процесах.

Список використаних джерел

Аванесян А. (2013). Абхазия и Южная Осетия в сфе

ре геостратегических интересов России. Cyberleninka, (online). Available at: https://cyberlemnka.ru/article/n/

abhaziya-i-yuzhnaya-osetiya-v-sfere-geostrategicheskih- interesov-rossii

Грузия - «Газпром». Год неопределенности (2018). JAM News, (online). Available at: https://jam-news.net/ грузия-газпром-новая-страница-в-и/?lang=ru

Грузия не откажется от транзита российского газа в Армению (2019). Интерфакс, (online). Available at: https://www.interfax.ru/world/646746

Дж. Буш отговорил Грузию продавать России газопровод (2005). РБК, (online). Available at: https://www. rbc.ru/economics/12/05/2o05/5703c22e9a7947dde8e098a6

ЗАО «Газпром - Армения» (2019). Gazprom Armenia, (online). Available at: http://armenia.gazprom.ru

Мордюшенко О Двали Г (2017). «Газпром» монетизировал Грузию. Коммерсант, (online). Available at: https://www.kommersant.ru/doc/3188704

Новая «газовая атака» России: Грузии предложена самая высокая цена за «голубое топливо» в СНГ (2006). Цензор.Нет, (online). Available at: https://censor. net.ua/news/70844/novaya_quotgazovaya_atakaquot_ rossii gruzii_predlojena_samaya_vysokaya_tsena_za_ quotgoluboe_toplivoquot

Россия объявила Грузии «газовую войну» (2008). PrimaMedia, (online). Available at: https://primamedia.ru/ news/77832/?from=7

Страны бывшего Советского Союза (2019). Газпром, (online). Available at: https://www.gazprom.ru/about/ marketing/cis-baltia/

Указ Президента Российской Федерации от 26.08.2008 № 1260 «О признании Республики Абхазия» (2008). Kremlin, (online). Available at: http://document. kremlin.ru/doc.asp?ID=47559

Указ Президента Российской Федерации от 26.08.2008 № 1261 «О признании Республики Южная Осетия» (2008). Kremlin, (online). Available at: http:// documentkremlin.ru/doc.asp?ro=47560

Чарквиани Н. (2018). Грузия не будет покупать оссийский газ. Voice of America, [online]. Available at: ttps://www.golos-ameriki.ru/a/nc-georgia-will-not-buy-

gas-from-gazprom/4232851.html

Южно Кавказский газопровод (ЮКТ), Баку - Тби

лиси - Эрзурум (2016). Neftegaz.Ru, (online). Available at: https://neftegaz.ru/tech-library/transportirovka-i-

khranenie/142156-yuzhno-kavkazskiy-gazoprovod-yukt- baku-tbilisi-erzurum/

AGRI (2019). Available at: http://agrilng.com

Gazprom Export (2019). Available at: http://www. gazpromexport.ru/en/

Georgia - Oil and Gas (2019). International Trade Administration, (online). Available at: https://www.export. gov/article?id=Georgia-Oil-and-Gas

Mainville M. (2006). Georgia arrests Russian officers for spying and surrounds army HQ. The Guardian, [online].

Available at: https://www.theguardian.com/world/2006/

sep/28/russia.georgia

Russia Says Georgia Sanctions Will Continue (2006). Radio Free Europe, (online). Available at: https://www.rfen. org/a/1071760.html

References

Avanesyan A. (2013). Abkhaziya i Yuzhnaya Osetiya v sfere geostrategicheskikh interesov Rossii (Abkhazia and South Ossetia in the sphere of Russian geostrategic interests). Cyberleninka, (online). Available at: https:// cyberleninka.ru/article/n/abhaziya-i-yuzhnaya-osetiya-v- sfere-geostrategicheskih-interesov-rossii

Gruziya - «Gazprom». God neopredelennosti (Georgia - Gazprom. Year of uncertainty) (2018). JAM News, (online). Available at: https://jam-news.net/ipy3^-ra3npoM- новая-страница-в-и/?lang=ru

Gruziya ne otkazhetsya ot tranzita rossijskogo gaza v Armeniyu (Georgia will not refuse the transit of Russian gas to Armenia) (2019). Интерфакс, (online). Available at: https://www. interfax.ru/world/646746

Dzh.Bush otgovoril Gruziyu prodavat' Rossii gazoprovod (George W. Bush dissuaded Georgia from selling a gas pipeline to Russia) (2005). РБК, (online). Available at: https://www.rbc.ru/economics/12/05/2005/5703c22e9a7 947dde8e098a6

ZAO «Gazprom - Armeniya» (Gazprom-Armenia) (2019). Gazprom Armenia, (online). Available at: http:// armenia.gazprom.ru

Mordyushenko O., Dvali G. (2017). «Gazprom» monetiziroval Gruziyu (Gazprom monetized Georgia). Kommersant, (online). Available at: https://www. kommersant.ru/doc/3188704

Novaya «gazovaya ataka» Rossii: Gruzii predlozhena samaya vy'sokaya czena za «goluboe toplivo» v SNG (New «gas attack» of Russia: Georgia is offered the highest price for “blue fuel” in the CIS) (2006). Цензор.Нет, (online). Available at: https://censor.net.ua/news/70844/ novaya_quotgazovaya_atakaquot_rossii_gruzii_predlojena_ samaya vysokaya_tsena_za_quotgoluboe_toplivoquot

Rossiya ob'yavila Gruzii «gazovuyu vojnu» (Russia declared Georgia a «gas war») (2008). PrimaMedia, (online). Available at: https://primamedia.ru/news/77832/?from=7

Strany' by'vshego Sovetskogo Soyuza (Countries of the former Soviet Union) (2019). Gazprom, (online). Available at: https://www.gazprom.ru/about/marketing/cis- baltia/

Ukaz Prezidenta Rossijskoj Federaczii ot 26.08.2008

1260 «O priznanii Respubliki Abkhaziya» (Decree of the President of the Russian Federation of August 26, 2008 No. 1260 «On the Recognition of the Republic of Abkhazia») (2008). Kremlin, (online). Available at: http://document. kremlin.ru/doc.asp?ID=47559

Ukaz Prezidenta Rossijskoj Federaczii ot 26.08.2008

1261 «O priznanii Respubliki Yuzhnaya Osetiya» (Decree of the President of the Russian Federation of August 26, 2008 No. 1261 «On the Recognition of the Republic of South Ossetia») (2008). Kremlin, (online). Available at: http://document.kremlin.ru/doc.asp?ID=47560

Charkviani N. (2018). Gruziya ne budet pokupat' rossijskij gaz (Georgia will not buy Russian gas). Voice of America, ^online]. Available at: https://www.golos-ameriki. ru/a/nc-georgia-will-not-buy-gas-from-gazprom/4232851.html

Yuzhno Kavkazskij gazoprovod (YuKT), Baku - Tbilisi - E'rzurum (South Caucasus Gas Pipeline (SKT), Baku - Tbilisi - Erzurum) (2016). Neftegaz.Ru, (online). Available at: https://neftegaz.ru/tech-library/transportirovka- i-khranenie/142156-yuzhno-kavkazskiy-gazoprovod-yukt- baku-tbilisi-erzurum/

AGRI (2019). Available at: http://asrilng.com

Gazprom Export (2019). Available at: http://www. gazpromexport.ru/en/

Georgia - Oil and Gas (2019). International Trade Administration, (online). Available at: https://www.export. gov/article?id=Georgia-Oil-and-Gas

Mainville M. (2006). Georgia arrests Russian officers

for spying and surrounds army HQ. The Guardian, [online]. Available at:https://www.theguardian.com/world/2006/

sep/28/russia.georgia

Russia Says Georgia Sanctions Will Continue (2006). Radio Free Europe, (online). Available at: https://www.rfen. org/a/1071760.html

Размещено на Allbest.ru