Сучасні трансформації та їх вплив на економічний розвиток України

Виклад основного матеріалу дослідження

Попри незначну макроекономічну стабілізацію, у попередніх роках в Україні так і не вдалося створити належну базу для впевненого економічного підйому, забезпечення сталого розвитку в усіх сферах народного господарства. Серед них -- необхідність істотного нарощування експорту, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій, стабілізація банківського сектору, зниження боргових ризиків та створення реального майданчика для зростання національної економіки і розвитку видавничо-поліграфічної діяльності.

До основних чинників, що стримують процес забезпечення сталого економічного розвитку і стійкого соціально-економічного відродження держави, можна зарахувати такі:

1. втрата протекціоністських механізмів у різних галузях вітчизняної економіки та можливостей України поповнювати бюджет за рахунок транзиту з Європи та до Європи. Особливої актуальності ця проблема набуває через закінчення договору про газовий транзит з «Газпрому» в 2019 р. і через те, що немає чіткого визначення обсягів прокачування газу територією України з введенням в дію альтернативного «Північного потоку-2»;

2. недостатня ефективність заходів митної політики, окремість яких тільки-но починає давати відповідні результати, запровадження засад децентралізації, що на низькому рівні самоврядування не дало наразі дієвих результатів, а також є негативні прояви замороження коштів, зокрема об'єднаних територіальних громад (ОТГ) на банківських депозитах;

3. низька інтеграція передових вітчизняних галузей промисловості (судно-, літако-, машинобудування, космічна галузь) у відповідні європейські ланцюги та кластери, високу роботизацію, цифровізацію високотехнологічних галузей та «Індустрію 4.0» розвинутих країн призвела до потреби використання вітчизняних наукових розробок та світових досягнень у видавничо-поліграфічній сфері, які стосуються зміни у диспропорціях випуску різних видів друкованої продукції, оновлення техніко-технологічної бази виробництва, впровадження кадрової політики для виходу видавничо-поліграфічних структур на зарубіжні ринки.

Сучасні трансформації в економіці та реалізація проєкту «Стратегії сталого розвитку України до 2030» передбачають поступове підвищення позиції України у рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business (до 33 у 2030 р.). Досягнення цієї мети є проблематичним, оскільки сьогодні вітчизняне підприємництво існує та розвивається у складних умовах трансформаційної економіки і стикається з безліччю проблем: значний податковий тиск, наявність різних адміністративних бар'єрів, обмеження фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової діяльності підприємництва [2].

Сьогодні публічно говорять про ширше поєднання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з промисловим виробництвом і застосовують цей новий термін -- «Індустрія 4.0», подібно до своєї «попередниці» (третьої промислової революції), що базується на ІКТ. Тому її часом розглядають лише як наступний етап третьої промислової революції, впровадження якої досі триває у багатьох країнах світу (зокрема в Україні). Однак якщо «Індустрія 3.0» передбачала лише звичайну комп'ютеризацію та автоматизацію, то серед важливих елементів нового типу виробництва -- кіберфізичні системи, big data, штучний інтелект, 3D-друк тощо. Йдеться також про еволюцію і самих моделей функціонування бізнесу [4].

У ширшому контексті застосовується термін «четверта промислова революція» як новий етап розвитку суспільства та економіки. «Індустрія 4.0» змінюватиме традиційне розуміння працевлаштування, звичні бізнес-моделі. Зміни стосуються не лише технологій і виробництва, а й суспільства, культури та низки інших сфер. Відповідно, успіх може бути гарантований для тих країн, що першими зможуть підготуватися до таких нових викликів. Упродовж останніх кількох років четверта промислова революція є однією з актуальних тем Всесвітнього економічного форуму у Давосі.

У ЄС перехід до «Індустрії 4.0» має особливе значення в контексті планів реіндустріалізації. Виробничий сектор ЄС забезпечує понад 80 % експорту і 80 % приватних досліджень та інновацій. Зважаючи на зменшення внеску промисловості в економіку, у 2012 р. Європейська комісія поставила мету зростання частки промислового виробництва у ВВП до 20 % у 2020 р. Досягти цього можна завдяки реалізації проєкту «Стратегії сталого розвитку України до 2030», зростанню продуктивності виробництва та підвищенню конкурентоспроможності України (регіонах) з недорогою робочою силою.

Прихильники європейської інтеграції вказували (причому справедливо) на те, що індустріальний сектор є однією з перешкод на шляху євроінтеграції: жорстко регламентований спільний ринок європейських держав не був готовий поглинути Україну з її промисловістю. Питання мало декілька стримувальних аспектів: по-перше, квоти на промислову продукцію, по-друге, стандарти; по-третє, необхідність багатомільярдних компенсацій за закриття цілих секторів економіки. Угода про асоціацію з ЄС теж передбачала, що Україна невдовзі може опинитися в ситуації, за якої низка підприємств (зокрема флагманів української індустрії) будуть змушені припинити роботу [3]. Аналіз цих процесів і напрямів виходу із системної соціально-економічної кризи виклали у наукових доповідях на засіданні круглого столу-дискусії «Цілі та завдання економічної науки з відродження та розвитку сучасної України» члени Академії економічних наук України 25 травня 2019 р. у м. Ірпінь в Університеті державної фіскальної служби. Тому є актуальна потреба розвивати високотехнологічні сектори економіки на модернізацію виробництва, а також прогресивні та креативні послуги, орієнтовані на конкретний сегмент споживання, необхідні сьогодні Україні.

Однак необхідно розуміти, що тільки навколо потужної, передової, сучасної, конкурентоспроможної економічної політики розвинених країн питання підтримки і розвитку малого бізнесу займають особливе місце, оскільки малі підприємства стали своєрідним індикатором загального стану справ в економіці.

Малий бізнес в Україні поступово розвивається, але за деякими показниками відстає від розвинених країн і на сьогодні не забезпечує стійкого економічного розвитку та суттєво не впливає на соціально-економічне відродження держави (табл. 1).

Таблиця 1

Основні показники ролі малого бізнесу деяких розвинених країн та в Україні

Таблиця 2

Розподіл підприємницьких структур ВПД