До питання про координацію понять "сила" та "національний інтерес" в концепції реалізму: виклики для Європейського Союзу в площині економічної взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Директор Агентства розвитку Дніпра

До питання про координацію понять «Сила» та «Національний інтерес» в концепції реалізму: виклики для ЄС в площині економічної взаємодії

Панченко В.Г. доктор економічних наук

м. Дніпро

Спроби урядів відрефлексувати на накопичені імперфекції ринків розпочинаються з ревізії національних економічних інтересів [1; 2Помилка! Д жерело посилання не знайдено.], що мають прямий генетичний зв'язок із протекціонізмом, який і історично, і логічно передує лібералізму. За А. Поручником, національний інтерес визначає сутність як внутрішньої, так і зовнішньої політики будь-якої держави, оскільки в ньому фокусуються її пріоритетні цілі у системі міжнародного співіснування, які обумовлені насамперед рівнем соціально-економічного розвитку і типом політичного устрою країни, а також історичними традиціями, ментальністю, ступенем захищеності її суверенних прав через систему національної чи колективної безпеки і навіть її географічним положенням [3, С. 9]. Сила є «центральною ідеєю політики як окремої сфери діяльності - її природа, її нарощування і застосування» [4]. Розуміння цього є надзвичайно важливим, адже саме нарощування сили, за реалізмом, є метою держави і причиною її дій. Набір офіційних цілей держави, ідеології та принципів або маскує головну мету, або легітимізує її, але завжди їй підпорядкований. Будь-який політичний акт спрямований на збереження, зростання і/або демонстрацію сили. Відтак метою економічної політики держави, якщо її розглядати крізь призму центральної ідеї сили, можуть бути збереження балансу сили, здобуття більшої сили, або її демонстрація для збереження або примноження [5, С. 258].

Прогресивність раніше згадуваної концепції реалізму, з одного боку, і численні його недоліки як світоглядного підходу, з іншого, спонукали багатьох дослідників до удосконалення реалізму з метою створення довершеного інструменту. Найуспішнішим став К. Ніл Вальц, який сформулював принципи неореалістського підходу, основаного на базових принципах класичного реалізму [6, С. 616]. Вальцівський тип неореалізму також можна назвати оборонним реалізмом, що відрізняє його від наступального реалізму Дж. Міршаймера. Якщо класичний реалізм намагався пояснити поведінку держав на основі людської природи, неореалізм ставив за мету пояснити поведінку держав на основі міжнародної системи. За К. Н. Вальцом, держави взаємодіють і проявляють себе через свої «можливості». Саме можливості розглядаються К. Н. Вальцем як атрибути державних-одиниць, у той час як розподіл можливостей - як атрибут міжнародної системи. Цей розподіл можливостей визначає структуру міжнародної системи - однополярної, біполярної або багатополярної, що, в свою чергу, впливає на поведінку державних-одиниць стосовно один одного і на результати їх взаємодії. Структура міжнародної системи визначає силу одиниць, враховуючи, що «сила оцінюється шляхом порівняння можливостей ряду таких одиниць». Це означає, що сила і можливості не є синонімами. За Г. Моргентау, сила є самостійною і єдиною метою держави, а К.Н. Вальц вважає силу «потенційно корисним засобом» [6, С. 616]. Це означає, що відсутність сили або її надлишок теоретично може бути загрозою для держави, а тому в сприйнятті неореалістів сила певним чином втрачає сакральне значення, але водночас набуває чіткіших рис.

Основні положення реалістів зводяться до того, що національний інтерес - це універсальна, об'єктивна категорія, під якою розуміють інтереси класів і соціальних груп, еліти і широких верств населення, що збігаються в національних державах; це - довготермінові стандарти, за якими можна оцінювати ефективність політичних рішень і дій; усвідомлення і відображення в діяльності національних лідерів корінних потреб національної держави [3, С. 14]. На думку А. Поручника, представникам політичного реалізму вдалося сформулювати та вибудувати ієрархічну структуру інтересів, які відповідають рівню національних, а саме: безпека, поступальний економічний розвиток та базовий нормативний порядок суспільства. Політичний реалізм довів ілюзорність спроб побудувати міжнародний порядок виходячи лише з універсальних цінностей і спільних інтересів держав, а основні положення його теорії (про міжнародну політику як боротьбу за владу, про розбіжність національних інтересів держав, конфліктність міжнародного середовища тощо) є актуальними і сьогодні [3, С. 15].

С. Льюкс опублікував свою головну працю «Сила: радикальний погляд» в 1974 р. [7], в якій він пропонує три аспекти влади. Перший вимір сили було представлено в статті Р. Даля в 1957 р., чиє визначення сили як «А має владу над Б в тій мірі, в якій він може змусити Б зробити щось таке, що Б інакше ніколи не зробив би» цитується в багатьох роботах з міжнародних відносин [8]. Сила тут визначається як влада над результатами (впливу), а не влада над ресурсами (можливостями), причому з останнім типом влади пов'язані основні дослідження. Р. Даль пропонує як альтернативне визначення Дж. Френча, який писав, що «влада А над Б дорівнює максимальній силі, яку А може спрямувати на Б, мінус максимальна сила опору, яку Б може мобілізувати на противагу» [9], що є сумісним із поняттям влади над ресурсами (можливостями). У кожному разі, згідно з С. Льюксом, це вимірювання потужності фокусується на конкретній поведінці, що діє разом із прямою силою, які актори мають у процесах прийняття рішень. Вплив і можливості можуть бути пов'язані і навіть еквівалентні в цьому контексті. економічний реалізм влада мотив

Другий вимір був представлений в статті П. Бахраха і М. Бараца, опублікованій у 1962 р. Цей другий вимір складається з інституційних структур та норм і розширює визначення сили, запропоноване Р. Далем. Вони заявляють, що «сила також застосовується, коли А спрямовує свої сили на створення або зміцнення соціальних і політичних цінностей і інституційних практик, які обмежують сферу політичного процесу громадського обговорення тільки тих питань, які порівняно нешкідливі для А» [10, С. 949]. Вони стверджують, що інституціональні структури і правила гри встановлюються у такий спосіб, щоб захистити корпоративні інтереси. Проблема в застосуванні цього підходу для міжнародних відносин полягає в тому, що багато інституціональних структур мають у міжнародних відносинах менше формальностей, ніж у внутрішній політиці (наприклад відносини великих держав у вигляді G7 або G20). Що стосується міжнародних організацій, з кодифікованими правилами, прив'язаними до кількості контрольованих голосів, потужність країн може бути виміряна шляхом їх кількісного, ефективного права голосу, але незрозуміло, наскільки систематично може проводитись оцінка кількості неефективних голосів.

С. Льюкс додає третій вимір сили до вищевказаних двох вимірів. У його визначенні «[А] здійснює владу над [В] шляхом впливу та формування або визначення її бажань через контроль думок засобами масової інформації та процесами соціалізації» [7; 11; 12]. Маніпулятивний консенсус може позбавити різні верстви населення від розуміння своїх справжніх інтересів, а тому від використання своєї сили. Його аналіз не обмежується тоталітарними державами: це також стосується так званих західних демократій. Проблема в тому, як об'єктивно визначити справжні інтереси людей. Щодо питання про національну силу, його аналіз ґрунтується на ідеологічних факторах, таких як національна згуртованість, спільність мети тощо. З погляду вимірювання це призводить до цікавих питань про те, як сила країн сприймається представниками різних професій (наприклад, військові проти економістів) в різних країнах, і в якій мірі різні елементи влади корелюють з цими різними уявленнями. Його трисекція влади дещо нагадує трисекцію в теорії міжнародних відносин. З'являється перший вимір, на якому фокусуються реалісти, другий вимір не залишився без уваги у лібералів, і третій вимір залишається за конструктивістами.

Структурний реалізм або неореалізм, що запровадив системний підхід у дослідженні характеру міжнародних відносин, визначав національний інтерес як основний мотив поведінки держав, прагнення держав до нарощування влади.

Перший наслідок еволюції категорії сили у посткласичному реалізмі - розширене розуміння балансуючої поведінки акторів міжнародних відносин. З того, що посткласичний реалізм розглядає економічні можливості держави не як фактор формування сили, а як її складову, логічно слідує, що економічний важіль, як і застосування та загроза військової сили, використовується державою для забезпечення власної мети. Тоді справедливим буде і зворотний зв'язок: при визначенні співвідношення сил (балансування сил) між державами враховуються не лише військові можливості, а й економічні. Тоді ймовірність конфліктів між державами може значно коливатися залежно від економічних показників, навіть якщо розподіл між ними військових можливостей змінюється незначно. Водночас він визнавав, що міжнародна економічна система включає не тільки сферу винятково міждержавної взаємодії, а й підпорядковується впливу глобальної системи, визначальними рисами якої є стрімке розширення й ускладнення взаємозв'язків і взаємозалежностей національних економік, посилення нерівномірності соціально-економічного розвитку країн, швидке нарощування доцентрових силових ліній у розвитку світового господарства, зростання відкритості національних економік, посилення впливу БНП на світові економічні процеси, усуспільнення характеру праці та виробництва у глобальному масштабі тощо [3, С 18].

Список використаних джерел

1. Резникова Н. В. Роль государства и рынка в дискурсе глобализации: вызовы взаимозависимости / Н. В. Резникова // Финансовые исследования. - 2014. - № 2 (43). - С. 15-22.

2. Bhagwati J. N. Lobbying and welfare / J. N. Bhagwati // Journal of Public Economics. - 1980. - Vol. 19. - P. 355-363.

3. Поручник А. М. Національний інтерес України: економічна самодостатність у глобальному вимірі: монографія / А. М. Поручник. К.: КНЕУ, 2008. - 352 с.

4. Morgenthau H. Politics Among Nations: The Struggle for Power and Peace. N. Y: Alfred A. Knopf, 1978. 550 p.

5. Waltz K. The Origins of War in Neorealist Theory / K. Waltz // Journal of Interdisciplinary History. - 1988. - Vol. 18 (4). - P. 615-628.

6. Lukes S. Power: A Radical View / S. Lukes. Houndsmills: Palgrave Macmillan, 2005. - 192 p.

7. Dahl R. A. The Concept of Power / R. A. Dahl // Behavioral Science. - 1957. Vol. 2 (3). - P. 201-215.

8. French J. A formal theory of social power / J. French // Psychological Review. 1956. - Vol. 63 (3). - P. 181-194.

9. Bachrach P. Two Faces of Power / P. Bachrach, M. Baratz // The American Political Science Review. - 1962. - Vol. 56 (4). - P. 947-952

10. Резнікова Н. В. Міжнародне співробітництво в сфері економічної політики: проблема збереження суверенітету та аналіз потенційних вигод / Н. В. Резнікова // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2013.

11. Резнікова Н.В. Діалектика національного та глобального в умовах міжкраїнної взаємозалежності / Н.В. Резнікова // Економіка та держава. - 2012. - № 9. - С. 8-11.

Размещено на Allbest.ru