Приватне фермерське господарство "Гармонія плюс"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ	2
Розділ 1. Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства	4
Розділ 2. Методи забезпечення якості	8
2.1. Фактори, що обумовлюють якість продукції	8
2.2. Показники і методи оцінки	11
2.3. Ефективність і шляхи підвищення якості	14
2.4. Якість продукції на фермерському господарстві «Гармонія плюс»	17
Розділ 3. Поняття та оцінка конкурентоспроможності продукції підприємства	20
Висновки	33



ВСТУП

Історично Україна була агропромисловою країною. Грунт чорнозему, який займає 60% української землі, є природним багатством України. Більше 40% всіх сільськогосподарських продуктів України вирощено без використання пестицидів, в результаті цього українська їжа є найприроднішою та благополучнішою в Європі.

Серед всіх європейських країн Україна - лідер по вирощуванню цукрового буряка, гречаної крупи та моркви, вона займає друге місце по вирощуванню пшениці та помідорів. 28% всього населення України працюють в секторі сільського господарства. Після розпаду СРСР в Україні з'явилися ферми та домашні господарства. Щороку збільшувалася кількість ферм, внаслідок чого збільшилася продуктивність. Клімат України сухий та прохолодний протягом літа та холодний та вологий протягом зими.

Погода є відповідною і для зимових і для весняних зернових культур. Середньорічний рівень опадів в Україні - приблизно 600 міліметрів, включаючи приблизно 350 міліметрів протягом сільськогосподарського сезону. З 60 мільйонів гектарів землі приблизно 42 мільйони класифіковано як орна земля, яка включає оброблену землю під посів зерна, технічні зернові культури, фураж, овочі, сади, виноградники, та постійні луги та пасовища.

На сьогоднішній день Україна знаходиться у стадії структурної дезинтеграції, що відбивається на зниженні ефективності виробництва, зниженні продуктивності праці. Реформи, які відбуваються протягом останніх років в агропромисловому комплексі, не допомогли здолати кризу. В результаті підприємства не можуть виконувати свою діяльність ефективно.

Багато господарств, які не мають досить грошей щоб купити нову техніку, використовують старі машини з низькою продуктивністю. Ці машини забруднюють довкілля значно більше, ніж нові. Найбільшою проблемою сільського господарства в Україні є нераціональне використання земельних ділянок. Тому сільське господарство України характеризується як нестійке.

Велика кількість підприємств зазнала фінансових труднощів на ринку, внаслідок чого збанкрутіли.

Кількість збиткових підприємств в даний час складає 87,4% від загального числа. Лише виробництво зерна, бобових і соняшнику вигідно як і раніше. Всі інші галузі рослинництва та тваринництва є абсолютно нерентабельними. Саме тому динамічний розвиток цього сектору економіки України вимагає від спеціалістів галузі формування ринкового світогляду, рішучості і самостійності у прийнятті господарських рішень. Це неможливо без наявності певних практичних навичок діяльності в таких умовах, особливо без навичок здійснення управлінської діяльності, прийняття рішень щодо економіки, управління виробництвом, виробничою системою, персоналом.

Виходячи з цього, особливої актуальності набуває вивчення можливостей ефективного управління підприємством. Тому виникає потреба в таких дослідженнях, які спрямовані на розробку системного підходу до управління підприємством в усіх аспектах.

Об'єктом написання звіту по виробничій практиці є приватне фермерське господарство «Гармонія плюс».

Метою комплексної виробничої практики є вивчення та аналіз якості продукції, та виявити проблеми підвищення рівня конкурентоспроможності продукції в умовах подальшого розвитку економіки.



РОЗДІЛ 1. Економічна характеристика підприємства

В 1954 році на території Жовтянської сільської Ради народних депутатів було організовано 2 колгоспи: «Победа», «Ульянова».

У 1994 році колгоспи розпалися на пайові частини населення. Так як люди не могли самі обробляти землі то почали створюватися фермерські господарства. На пойових внесках і створилося господарство «Гармонія плюс».

Приватне сільськогосподарське підприємство «Гармонія плюс» знаходиться на території П'ятихатського району Дніпропетровської області. Воно розташоване в північно-західній агрокліматичній частині району, що характеризується теплим, відносно вологим кліматом та відноситься до зони лісостепу.

Рельєф місцевості мало ерозійний. Основна частина території рівнинна з невисокими схилами. Такий рельєф попереджує розвиток ерозії грунтів і тому ерозійні землі займають в господарстві дуже невеликий відсоток. Ґрунти в господарстві в основному чорноземи, а також невелика частка піщаних грунтів.

Середньорічна температура повітря приблизно дорівнює 19 єС, чого повністю достатньо для вирощування тут сільськогосподарських культур. Весна наступає швидко, буває сонячною і теплою близько 45 днів, але буває і дощовою і холодною. Навіть у квітні можуть бути приморозки. Середня температура влітку складає в середньому +28 єС, максимальна досягає +35 єС. Середня температура повітря взимку складає - 15 єС, максимальна температура даного періоду досягає - 28 єС.

Річна кількість опадів складає 412 мм. Основна їх маса випадає з травня по жовтень. Зимою грунти промерзають на глибину 40-45 см. Повне відтанення грунту приходить зазвичай на другу декаду березня. Загальна кількість опадів повністю забезпечує потребу культур у вологі, але деякі роки вони розподіляються нерівномірно на протязі року, в результаті чого спостерігаються посухи, які наносять значну шкоду сільському господарству.

Отже, господарство має добрі природно-кліматичні умови для вирощування зернових культур.

Приватне сільськогосподарське підприємство «Гармонія плюс» створене і діє у відповідності до Законів України. Власником підприємства є Бруслик Генадій. Підприємство знаходиться за юридичною адресою: України, Дніпропетровська область, П'ятихатський район, с Жовте, вул. Шевченка, 4.

Підприємство є юридичною особою відповідно до чинного законодавства України і відповідає по своїх зобов'язаннях лише закріпленим за ним майном.

Головною метою діяльності підприємства є переробка та реалізація, направлена на отримання максимального прибутку.

Предметом діяльності підприємства є:

переробка сільськогосподарської і промислової продукції і сировини, як власного виробництва так і придбаної;

оптова, роздрібна, комісійна та фірмова торгівля продуктами переробки і товарами, як власного виробництва так і придбаними;

надання транспортних, побутових та інших послуг;

майно підприємства складається з:

основних та оборотних фондів;

продукції, що виготовлена підприємством в результаті його господарської діяльності;

отримання доходів та прибутку;

іншого майна та майнових прав, що були наданні підприємством на законних підставах.

Статутний фонд підприємства створено шляхом внеску власника і становить 1000 гривень. Внески до статутного фонду можуть вноситися як у грошовій формі, так і майном.

Власник здійснює володіння, користування і розпорядження майном та грошовими коштами підприємства відповідно до мети своєї діяльності.

До земель підприємства належать:

пропорційні кількості переданих працівниками підприємства земельних часток відповідно до укладених договорів;

землі, що є у приватній власності та користуванні власника підприємства, які засвідчені Державним актом на право приватної власності на землю і Державним актом на право постійного користування землею;

договір на тимчасове користування землею на умовах оренди може бути укладений з юридичними особами усіх форм власності і підлягає обов'язковій реєстрації в органах місцевого самоврядування за місцевим знаходженням земельної ділянки.

договір на тимчасове користування землею на умовах оренди може бути укладений з фізичними особами при наявності у них Державного акта на право приватної власності на землю, або Державного акта на право постійного користування землею.

Керівництво підприємством здійснює власник - директор підприємства, який самостійно вирішує всі питання його виробничо-господарської діяльності та соціального розвитку.

Власник організовує роботу підприємства, представляє його у всіх установах, організаціях, підприємствах.

Керівник підприємства:

визначає основні напрямки діяльності підприємства, затверджує плани і звіти про їх виконання;

затверджує внутрішні нормативні документи підприємства та визначає його організаційну структуру;

створює, реорганізує і ліквідує дочірні підприємства, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, затверджує їх статути і положення;

вносить зміни до статуту;

приймає рішення про припинення діяльності підприємства, призначає ліквідаційну комісію, затверджує ліквідаційний баланс.

Трудова діяльність на підприємстві здійснюється на основі укладених трудових договорів, контрактів, угод.

Відповідно до виробничих завдань, які стоять перед підприємством, воно намагається виробляти продукцію, яка є профільною для нього та відповідає вимогам ринку. Однак загальний спад економіки країни позначився і на цьому підприємстві.



РОЗДІЛ 2. Методи забезпечення якості

2.1 Якість і її оцінка

Якість - як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

В умовах ринкових відносин якість забезпечується і гарантується підприємством. А якщо вона не забезпечується і не гарантується - підприємство гине: автоматично забезпечує це той же ринок, але нормальний ринок, із збалансованим попитом і пропозицією. В 60-70-і роки вважали, що для успіху виробника достатньо, щоб продукції було багато і вона була дешевою. В 80-і роки стало очевидним, що виникла конкуренція не цін, а якості: 80% покупців приймали рішення про покупку, звертаючи увагу в першу чергу на якість продукції. Таким чином, конкурентоспроможною могла стати лише продукція, яка мала, при інших рівних умовах, меншу виробничу собівартість і вищу якість.

В 1982 р. в США була видана книга Едварда Демінга “Якість, продуктивність, конкурентоспроможність”, в якій автор виклав свою концепцію постійного підвищення якості у вигляді 14 знаменитих постулатів.

Зараз весь світ працює над проблемою забезпечення якості. Методичною її основою є так звана “петля якості”, яка в класичному варіанті має такий вигляд (мал.1.).

Фактори, що обумовлюють якість продукції

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори можна об'єднати в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб'єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв'язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред'явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.

Організаційним факторам, на жаль, ще не проділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

Економічні фактори особливо важливі при переході до ринкової економіки. Їм одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості.

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб'єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб'єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб'єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.

Наскільки важливі суб'єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

2.2 Показники і методи оцінки

Поряд з якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції. Технічний рівень виробів за змістом вужче їх якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники встановлюються при проектуванні (розробці) переважно нових знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо) і знаходять відображення у спеціальних картах технічного рівня, які використовують при вивченні ринку і визначенні попиту на нові товари, складанні бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо.

Об'єктивна необхідність забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарський діяльності підприємств певної системи показників, що дозволяє визначити і контролювати рівень якості усіх видів продукції (мал.2).

Мал.2. Система і зміст показників якості продукції.

Рівень якості - це кількісна характеристики міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня.

Абсолютний рівень якості того чи іншого вибору знаходять шляхом обчислення вибраних для його обчислення показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають ступінь його відповідності сучасним вимогам. Тому поряд з цим визначають відносний рівень якості окремих видів вироблюваної (проектованої) продукції, порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості кращих аналогічних вітчизняних та зарубіжних зразків виробів.

Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів повинен мати тенденцію до підвищення. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує приоритетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки. По нових видах продукції і перш за все знарядь праці доцільно визначити також оптимальний рівень якості, тобто такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання (експлуатацію) продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною.

Залежно від призначення певні види продукції мають свої специфічні показники якості. Поряд з цим використовуються показники для оцінки багатьох видів виробів, а також вимірники відносного рівня якості всієї вироблюваної підприємством продукції. З урахуванням таких обставин усі показники якості виробів поділяються на дві групи: перша - диференційовані (поодинокі) показники, з яких відокремлюється найбільш розгалуджена низка одиничних показників якості (табл.1); друга - загальні показники якості всього обсягу вироблюваної підприємством продукції.

Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Поряд із специфічними показниками, властивими лише певному виду виробів, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також рядом загальних показників. До них в першу чергу відносять надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність патентну чистоту тощо.

У практиці господарювання важливо знати не лише якість окремих виробів, але й загальний рівень якості усієї сукупності виготовлюваної підприємством продукції. З цією метою застосовують певну систему загальних показників. Основними з них є:

частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їх обсязі;

коефіцієнт оновлення асортименту продукції;

частка виготовлюваної продукції, на яку одержані сертифікати;

частка продукції для експорту у загальному її обсязі на підприємстві;

частка виробничого браку (бракованих виробів);

відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

Для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують ряд методів: об'єктивний органолептичний методи використовують для визначення абсолютного рівня якості, а диференційований і комплексний - відносного рівня якості окремих видів продукції.

2.3 Ефективність і шляхи підвищення

Певна кількість продукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнити суспільні потреби, ніж та ж або навіть більша кількість гіршого ґатунку. Це означає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якості продукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на імідж підприємства в цілому.

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практика господарювання свідчить; що загальна сума витрат на виготовлення і використання продукції більш високого ґатунку, навіть якщо досягнення останнього зв'язане з додатковими витратами у виробництві, істотно скорочується.

Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє не абиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.

Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботехнічних комплексів тощо.

Не потребує особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів.

Зрештою високоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчі товари. Лише постійний і зростаючий випуск конкурентноспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажною ціною, експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок, формування сталого іміджу продуцента як економічно надійного партнера на ньому, розвиток зовнішньо економічної діяльності, забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища.

Неухильне зростання ефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якісних чинників передбачає чітке визначення і комплексне використання усіх можливих шляхів поліпшення якості виробів. Останні за своїм змістом та цілеспрямованістю можна об'єднати у три взаємопов'язані групи: технічні, організаційні і соціально-економічні.

Більш висока якість обходиться дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Але новий погляд на механізми створення якості і процеси виробництва показав, що висока якість не завжди коштує дорожче. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу при сучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочатку визначається на папері у вигляді проекту. Потім все це втілюється в реальний вибір за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладання більших коштів в наукові дослідження і дослідні розробки може дати в результаті помітне підвищення якості виробу. Це широко продемонстровано в Японії і на Заході на всьому діапазоні промислових товарів масового виробництва: комп'ютери побутова електроніка і побутові прилади. За останні десятиліття якість цих виробів помітно поліпшилась, а вартість впала.

Акцент на якість веде до зменшення продуктивності. Думка, що якість може бути отримана тільки за рахунок кількості - широко розповсюджена серед керівників виробництва помилка. Ця точка зору є останньою з того періоду, коли управління якістю полягало у фізичному огляді кінцевого виробу. У цій ситуації більш жорсткі вимоги контролю призводили до відбраковки більшої кількості готової продукції. Але з того часу контроль якості став більш скрупульозним. В сучасній структурі управління якістю акцент змінився на попередження недоліків на стадіях розроблення і виготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля, потрачені на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що поліпшення якості призводить як правило, до більш високої продуктивності.

На якість впливає структура праці робочої сили. Виробники звертають вину за низьку якість своїх виробів на відсутність розуміння якості і низьку культуру праці своїх працівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:

всебічне навчання операторів обладнання;

працівників детальними інструкціями щодо роботи;

засобами для перевірки або оцінювання результатів дій цих робітників;

засобами для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат являється незадовільним.

Правдива оцінка виробників скоріше всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити ці дуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щоб шукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїх систем управління.

Сувора перевірка якості. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бути поліпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка може привести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собі вона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Більш того, тоді як останні дослідження показали, що від 60 до 70% всіх дефектів, виявлених на виробництві, прямо або посередньо відносяться до помилок, допущенних на таких ділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупівля матеріалів, майже всі перевірки і дії з управління якістю все-таки спрямовані на виробничу ділянку. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплювати операції всіх відділів, включаючи ті, які займаються маркетингом, проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням, диспетчеризацією і транспортуванням.

Фактично, управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв'язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.

2.4 Ефективність і шляхи підвищення якості продукції ФГ «Гармонія плюс

Фермерське господарство має власного техніка-лаборанта та власну лабораторію оскільки перед посівом зерно має пройти сертифікацію. Та після збору врожаю з полів зерно має пройти ряд аналіз для того щоб підтвердити якість зерна.

Внаслідок генетичних особливостей, неоднакових умов цвітіння, росту і наливу зерна, ґрунтових і мікрокліматичних особливостей на різних ділянках поля зерно основної культури розрізняють за розмірами, виповненістю, кольором, вологістю, хімічним складом, щільністю та іншими показниками.

Неоднорідність зернової маси збільшується при збиранні і післязбиральній її обробці: з'являються зерна з порушеними оболонками, биті, тріснуті, розколоті, з вибитим зародком, давлені та інші.

На реалізацію зерно поступає партіями. Під партією розуміють любу кількість однорідного за якістю зерна, посвідченого одним документом про якість і призначеного до одночасного приймання, здачі, відвантаження чи зберігання в одній ємкості.

При оцінюванні якості зерна визначають такі властивості: органолептичні, ботаніко-фізіологічні, фізичні, хімічні, технологічні.

Огранолептичні показники якості зерна. Ці показники визначають за допомогою органів чуття.

Колір і блиск зерна. Зерно кожної культури (роду), виду, різновиду, а частіше і сорту має властивий йому колір, а іноді і блиск, які є стійкими ботанічними ознаками.

Зерно кожної культури має особливий запах: іноді це слабкий ледве помітний (в зерні злаків), а іноді специфічно сильний (наприклад у насіння ефіроолійних культур).

Смак нормального зерна слабо помітний. Частіше за все він буває прісним, а у насіння ефіроолійних культур - пряним.

Колір і зовнішній вигляд зерна можуть змінюватися при несприятливих умовах вирощування і порушеннях в технологічних прийомах обробки і зберігання.

Основні причини зміни кольору і зовнішнього вигляду зерна слідуючі: несприятливі погодні умови в період формування і дозрівання зерна - ранні приморозки, суховії, проростання зерна в колосі, дія на зерно комах - шкідників, активний розвиток фітопатогенних чи сапрофітних мікроорганізмів, неправильна післязбиральна обробка партій зерна.

Колір зерна визначають візуально при розсіяному денному освітленні, а також при штучному освітленні, звичайно порівнюючи його з еталонними зразками чи з описом цієї ознаки в стандартах на досліджуєму культуру.

На ФГ «Гармонія плюс» дуже пильно слідкують за якістю зерна. Використовують нові комбайни для посіву та збирання врожаю, не використовують хімічні сполуки для отримання більшого врожаю.

Фермерське господарство зі своєю продукцією проходять всі аналізи, та мають сертифікати які підтверджують якість.

Працівники господарства мають дипломи про аграрну освіту та проходять курси підвищення кваліфікації. Також представники господарства неодноразово відвідували аграрні виставки, конференції та мають ряд грамот та подяк як від місцевих органів самоврядування так і обласних.



Розділ 3. Поняття та оцінка конкурентоспроможності продукції підприємства

Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними об'єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно найрізноманітніших об'єктів: проектно-конструкторської документації, технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми (підприємства, організації), галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства - це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

Беручи загалом, для визначення продуценту конкурентоспроможності продукції необхідно знати:

конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

визначальні параметри продукції основних конкурентів;

найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного об'єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів.

Корисний ефект - це віддача об'єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад продуктивність однопараметричних машин та устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об'єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу - це ті витрати, які обов'язково потрібно зробити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект.

Конкурентоспроможність об'єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з результатів експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об'єктів (наприклад машин та устаткування) можна зробити, користуючись формулою:

Кп = Еоп/Епк k1 k2 k3

де Кп -- конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці;

Еоп, Епк -- ефективність відповідно оцінюваної продукції і продукції-конкурента, одиниця корисного ефекту/одиниця валюти;

k1 k2 k3 -- коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги. Ефективність продукції [Еоп(пк)] визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби (Екнс) із сукупними витратами протягом життєвого циклу (Всжц), тобто

Еоп(ПК) =Екнс/Всжц

фермерський якість конкурентоспроможність

Основні параметри та показники конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність окремого товару (послуги) визначається як його перевага у порівнянні з яким-небудь іншим товаром (аналогічним за призначенням чи його замінником) при вирішенні потенційним покупцем його проблем. Тобто це ступінь відповідності товару на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

Потрібно розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності.

Параметри конкурентоспроможності - це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності. Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні.

Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі та способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його використання. Технічні параметри поділяються на параметри призначення, ергономічні та естетичні параметри.

Параметри призначення характеризують області використання продукції та функції, котрі вона покликана виконувати. За ними можна судити про корисний ефект, що досягається за допомогою використання даної продукції в конкретних умовах споживання.

Параметри призначення можна розділити на:

класифікаційні параметри, що характеризують належність продукції до певного класу і використовуються для оцінки лише на етапі вибору області застосування продукції та товарів-конкурентів; вони слугують базою для подальшого аналізу і в подальших розрахунках участі не приймають (наприклад, пасажироємність, швидкість обертання);

параметри технічної ефективності, що характеризують прогресивність технічних рішень і використовуються при розробці та виготовленні продукції (продуктивність станка, точність та швидкість роботи вимірювальних приладів);

конструктивні параметри, що характеризують основні проектно-конструкторські рішення (склад виробу, його структура, розміри, вага).

Ергономічні параметри змальовують продукцію з точки зору її відповідності властивостям людського організму при виконанні трудових операцій або споживанні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні властивості людини, що проявляються у виробничих та життєвих процесах).

Естетичні параметри характеризують інформаційну виразність (раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції та стабільність товарного вигляду).

Економічні параметри визначають рівень витрат на виробництво та ціни споживання через витрати на купівлю, обслуговування, споживання, утилізацію товару.

Економічні параметри поділяються на одноразові та поточні:

Одноразові витрати являють собою витрати на придбання продукції (ціна продукції"), транспортування, митні тарифи та витрати, витрати на наладку, пробний запуск, якщо вони не включені в ціну продукції.

Поточні витрати включають витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу, витрати на пальне та електроенергію, додаткові витрати, пов'язані з доставкою, погрузкою та розгрузкою пального, витрати на сировину, основні та допоміжні матеріали, що необхідні для використання продукції, витрати на ремонт, запасні частини та інші витрати.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами (параметри патентної чистоти, екологічні параметри, параметри безпеки, по яких для даного ринку встановлені обов'язкові діючі вимоги міжнародних, національних стандартів, технічних регламентів, норм, законодавства).

Показники конкурентоспроможності це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності.

Методики визначення конкурентоспроможності.

Перелік показників конкурентоспроможності залежить від об'єкта досліджень, а також від обраної методики визначення конкурентоспроможності.

Для оцінки конкурентоспроможності товару використовуються:

диференціальний метод;

комплексний метод;

змішаний метод.

При оцінці за нормативними показниками одиничний показник приймає лише два значення - 1 або 0. При цьому якщо продукція, що аналізується, відповідає обов'язковим нормам та стандартам, показник дорівнює 1, якщо ні - 0. При оцінці за технічними та економічними параметрами одиничний показник може бути більшим або дорівнювати одиниці, якщо базові значення параметрів встановлені нормативно-технічною документацією, спеціальними умовами, замовленнями, договорами.

Диференціальний метод дозволяє визначити, досягнутий чи ні рівень конкурентоспроможності, за якими показниками він не досягається, які з параметрів найбільше відрізняються від базових. Але вказаний метод лише констатує факт конкурентоспроможності продукції та наявності в ній недоліків у порівнянні з товаром-конкурентом. Він не враховує вплив вагомості кожного параметра на прихильність покупців при виборі товару.

Комплексний метод заснований на використанні комплексних (групових, інтегральних, узагальнених) показників або співставленні питомих корисних ефектів продукції, яка аналізується.

Групові показники:

Розрахунок групового показника за нормативними показниками проводиться за формулою:

Інп = Sqні

де Інп-- груповий показник конкурентоспроможності за нормативними параметрами;

qнi -- одиничний показник конкурентоспроможності за і-м нормативним параметрам.

Фактори, що впливають на конкурентоспроможність товару

До таких факторів можна віднести:

Ступінь новизни товару.

Символічні фактори, які розглядаються в розрізі суспільних норм (товар надає певного статусу його власнику).

Додаткові фактори, які безпосередньо не відносяться до продукту (пропозиція послуг, гарантія, встановлення виробу та його монтаж, можливість ремонту тощо).

Отже, добросовісна конкуренція направлена на отримання прибутку не лише за рахунок вдосконалення споживчих якостей продукції, а й шляхом надання більш якісних послуг. На Заході вважають, що підвищення рівня конкурентоспроможності можливе, якщо націлити підприємства на:

постійне впровадження у виробництво нових, вдосконалених виробів;

незмінне скорочення всіх видів витрат на виробництво продукції;

підвищення якісних і споживчих характеристик при зниженні цін на товари, котрі випускаються;

використання нової технології;

використання нової техніки;

розробку нового дизайну товарів;

впровадження нововведень в системі розподілу та збуту.

Аналіз конкурентоспроможності товару с недостатнім для формування висновку про конкурентоспроможність організації в цілому, хоча в більшості випадків використовується саме такий підхід. Конкурентоспроможність організації - поняття комплексне, котре має охоплювати не лише сферу якості продукції, що випускається. Такий метод має ще меншу цінність для практичного використання в сучасних умовах господарювання, аніж той, який заснований на теорії ефективної конкуренції. На сьогоднішньому етапі розвитку ринкових відносин необхідне більш глобальне бачення проблеми конкурентоспроможності організації для адекватного висновку про його рівень.

Перш ніж приступити до розробки конкурентних стратегій, досить скрупульозно вивчають середовище підприємства, зокрема конкурентне. Після оцінювання конкурентного середовища, приступають до діагностики конкурентоздатності підприємства. Але це можна зробити лише виконавши попередньо оцінку конкурентоспроможності продукції підприємства. Адже конкурентоспроможність продукції - це успіх підприємства в умовах ринку. І, до речі, розв'язувати проблему конкурентоспроможності продукції потрібно впродовж всього її життєвого циклу аж до старіння.

Комплекс властивостей товару, що приваблюють споживача:

якість,

технічний рівень,

дизайн, тара і ін.

ціна товару і витрати споживача на його експлуатацію;

стан даного ринку, його вимоги, переваги споживачів;

відмінність товару за властивостями від аналогічного, що виробляють конкуренти;

час і місце продажу.

Конкурентоспроможність продукції - це її переваги на ринку, що забезпечуються привабливими для споживача властивостями, низькою порівняно ціною та експлуатаційними витратами, оптимальним поєднанням параметрів ціна-якість, відповідністю умовам даного ринку, часу продаж і перевагам споживача, а також відмінністю в кращу сторону її основних характеристик від аналогічних.



3.1 Конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства «Гармонія плюс» у Дніпропетровський області на українському ринку

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Виробництво зернових культур традиційно займає лідируючі позиції в структурі виробництва продукції рослинництва і загалом усього сільськогосподарського виробництва України. Зернове господарство формує продовольчий фонд, постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт. Україна належить до країн зі значними обсягами виробництва зерна. Виробництво зерна в нашій країні коливається від 24-56,7 млн. т . При цьому, з порівняння урожайності сільськогосподарських культур в Україні та країнах ЄС і США випливає, що урожайність основних культур в Україні відстає від країн ЄС удвічі, від США - в 1,5 рази. Значне відставання спостерігається також щодо якості, трудо-, енерго- і капіталомісткості продукції. Фермери країн ЄС і США досягли високої продуктивності землі, насамперед, за рахунок впровадження інтенсивних технологій, сучасної техніки та внесення в грунт великих доз мінеральних добрив. Все це забезпечує високу якість та конкурентоспроможність продукції в цих країнах. Україні дуже складно конкурувати на світовому ринку у виробництві окремих видів продукції. Адже собівартість їх виробництва вітчизняними сільгоспвиробниками завжди вища, ніж в інших країнах. Причинами низької конкурентоспроможності продукції зерна в України, є загальнодержавна трансформаційна економічна криза, диспаритет цін, розпад сформованих економічних, виробничих і технологічних зв'язків між окремими ланками продуктових підкомплексів, відсутність фінансів, низький рівень менеджменту на підприємствах, слабке державне регулювання тощо. Всі вищезгадані та інші проблеми стримують розвиток конкурентоспроможного потенціалу підприємств зернового підкомплексу.

За останні десять років зернові культури займають у структурі посівних площ до 60%. Основними виробниками зерна є Полтавська, Харківська, Кіровоградська, Дніпропетровська області. За даними Державного управління статистики України у 2019 році валовий збір зернових і зернобобових культур у даних регіонах становив відповідно 5055,0 тис. т, 3473,3 тис. т, 3464,9 тис. т, 3456,1 тис. т., що становить майже 30% від загального валового збору України. Значну частку валового збору України формують Миколаївська, Херсонська, Одеська та Сумська області.

Аналізуючи конкурентоспроможність окремого регіону, необхідно враховувати сукупність регіональних факторів забезпечення результативності функціонування області як цілісної системи. Базовою основою результативного функціонування регіону як системи є регіональна політика, концепція розвитку та його цільова спрямованість. Не менш важливими факторами є особливості природно-кліматичних умов, зональна спеціалізація, рівень фінансового, матеріально-технічного та трудового забезпечення регіону.

Для визначення найбільш конкурентоспроможного регіону, з виробництва зерна, доцільно провести комплексну оцінку, в основі якої визначити групи показників (табл.1).

Комплексна оцінка конкурентоспроможності буде проводитися за такими етапами:

1). Аналіз показників виробничої діяльності. Цю групу формують показники: площа ріллі (тис. га), урожайність зернових (ц/га); середня ціна реалізації (грн/т), рівень рентабельності (%).

2). Аналіз показників маркетингової діяльності. Групу цих показників сформовано такими показниками, як: валовий збір (тис. т), обсяг реалізованої продукції (тис. т).



Таблиця 1.

Аналіз конкурентоспроможності основних виробників зерна за показниками діяльності у 2011 році

Область	Показники виробничої діяльності	Показники маркетингової діяльності	Показники забезпеченості
	Посівна площа, тис. га	Урожайність, ц/га	Середня ціна реалізації, грн./т	Рівень рентабельності, %	Валовий збір, тис. т	Обсяг реалізованої продукції, тис. т	Наявність зернозбиральних комбайнів, на 1000 га, шт.
Полтавська	991,5	51,6	1448,1	29,8	5055,0	2782,5	5
Харківська	976,0	37,0	1349,4	23,1	3473,3	1657,7	3
Кіровоградська	859,8	40,9	1322,1	36,4	3464,9	1984,1	5
Дніпропетровська	1179,3	30,8	1327,2	24,0	3456,1	1552,1	4
Миколаївська	958,1	28,4	1446,1	29,0	2628,2	1328,3	2
Херсонська	769,0	32,4	1325,4	25,7	2481,1	900,3	3
Одеська	1142,1	29,2	1320,3	19,7	3194,3	1624,1	3
Сумська	670,3	38,3	1367,7	14,2	2522,2	1113,7	3

3). Аналіз за основними показниками забезпеченості регіону (матеріально-технічне і фінансове забезпечення): забезпеченість сільськогосподарською технікою (наявність зернозбиральних комбайнів на 1000 га, шт.)

4). Аналіз природо-кліматичних умов.

За результатами аналізу показників діяльності перше місце посідає Полтавська область, яка характеризується найвищою реалізаційною ціною (1448,1 грн./т), урожайністю (51,6 ц/га), обсягом реалізованої продукції (2782,5 тис. т), валовим збором (5055,0 тис. т) та рівнем технічного забезпечення, при менших площах посіву. Друге місце належить Кіровоградській області за урожайністю (40,9 ц/га), рівнем рентабельності (36,4%), обсягом реалізованої продукції (1984,1 тис. т). Третє місце займає Дніпропетровська за урожайністю (30,8%), обсягом реалізованої продукції (1552,1 тис. грн.) та рівнем технічного забезпечення [7].

В усіх категоріях господарств зібрано 936,9 тис. га зернових та зернобобових культур. Намолочено 3,6 млн. т зерна, що менше до минулого року на 1,4 млн. т. Середня урожайність зернових та зернобобових культур склала 38,9 ц/га. Кукурудзи на зерно намолочено 2,5 млн. т, або на 959,4 тис. т менше до минулого року, середня урожайність склала 47,2 ц/га. По площі посіву та валовому збору кукурудзи на зерно область займає перше місце в державі. Є лідером в Україні за посівною площею сої. Її зібрано на площі 188,8 тис. га. Середня урожайність склала 14,1 ц/га. Активно проводилась робота з оновлення технічного парку. В 2012 році сільгосптоваровиробники області придбали 1202 одиниці сільськогосподарської техніки на суму 571 млн. гривень (в 2011 році на суму 439 млн. гривень) [6].

Вагоме місце у вирощуванні зернових належить Кіровоградській області. Багатством краю є родючі чорноземні ґрунти. За ступенем природної родючості ґрунтів Кіровоградська область перебуває на 4 позиції в Україні.

Згідно якісної оцінки земель за 100-бальною шкалою ґрунти в середньому оцінюються у 67 балів, у тому числі по зернових культурах - 72, озимій пшениці - 68, кукурудзі на зерно - 67.

Аналіз стану розвитку зерновиробництва агропромислового розвитку Дніпропетровської області свідчить, що у структурі посівних площ зернові та зернобобові культури займали в 2019 році 69,6% (1179,3 тис. га), що є більшим ніж у інших регіонах. Виробництво зернових на одну особу є найнижчим у порівнянні з Полтавською та Кіровоградською областями і становить 1038 кг. За даними Управління статистики України Дніпропетровська область має найбільшу кількість зернозбиральних комбайнів - 2291шт, тракторів - 10119шт, та сівалок - 5419шт. Однак за рахунок великих посівних площ забезпеченість у розрахунку на 1000 га є меншою.

У володіннях «Гармонії плюс» знаходиться 1200 га, що займає лідируючі позиції у П'ятихатському районі за площею посівних земель.



Висновки

1. Конкурентоспроможність зернового господарства України повинна створюватися, насамперед, на рівні регіонів. Головним чинником оцінки рівня конкурентоспроможності регіонів виступає конкурентоспроможність товаровиробників та продукції, яку вони виробляють.

2. Для аналізу конкурентоспроможності окремого регіону, необхідно враховувати сукупність факторів. Базовою основою є регіональна політика, концепція розвитку та його цільова спрямованість. Не менш важливими факторами є особливості природно-кліматичних умов, якісна характеристика ґрунтів, зональна спеціалізація, рівень фінансового, матеріально-технічного та трудового забезпечення.

3. Для визначення найбільш конкурентоспроможного регіону, з виробництва зерна, доцільно провести комплексну оцінку, в основі якої визначити групи показників, а саме: аналіз показників виробничої діяльності (площа ріллі, урожайність зернових, валовий збір, рівень рентабельності); показників маркетингової діяльності (середня ціна реалізації, обсяг реалізованої продукції); аналіз за основними показниками забезпеченості регіону (матеріально-технічне і фінансове забезпечення).

4. Напрямок підвищення конкурентоспроможності господарств зернового підкомплексу має ґрунтуватися на застосуванні передових технологій, використанні високопродуктивних сортів зернових, пристосованих до місцевих умов, оптимізації розміщення виробництва зерна з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов і матеріально-технічного забезпечення кожного господарства галузі, вдосконаленні відповідно до цього структури і сівозмін посівних площ.

Размещено на Allbest.ru

...