Специфіка застосування методу генералізації в регіональних дослідженнях і картографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка застосування методу генералізації в регіональних дослідженнях і картографії

Віктор Патійчук

Павло Король

Софія Саванюк

Анотація

Узагальнено поняття «генералізація» та «картографічна генералізація». Виділено головні аспекти теоретичних підходів щодо застосування принципу генералізації у регіональних дослідженнях. Розглянуто особливості використання методу генералізації в картографії та сучасних регіональних дослідженнях. Визначено основні функції та завдання методики генералізації у дослідженні територіальних об'єктів. Описано специфіку використання методів генералізації у галузевих регіональних дослідженнях. Вказано на основні проблеми та недоліки методики генералізації просторових процесів та явищ з огляду на існування типових методик регіональних досліджень. Запропоновано схему методики генералізації в проведенні регіональних досліджень і структурну схему процесу картографічної генералізації. Показано основні перспективи використання методу генералізації у дослідженні регіональних просторових явищ та динаміки територіальних процесів, які викликають науковий інтерес.

Ключові слова: генералізація, картографічна генералізація, методи дослідження, методичний прийом, принцип дослідження, регіональні дослідження.

Аннотация

Виктор Патийчук, Король Павел, Саванюк София. Специфика применения метода генерализации в региональных исследованиях и картографи

Обобщено понятие «генерализация» и «картографическая генерализация». Выделены основные аспекты теоретических подходов по применению принципа генерализации в региональных исследованиях. Рассмотрены особенности использования метода генерализации в картографии и современных региональных исследованиях. Определены основные функции и задачи методики генерализации в исследовании территориальных объектов. Описана специфика использования методов генерализации в отраслевых региональных исследованиях. Указано на основные проблемы и недостатки методики генерализации пространственных процессов и явлений с учетом существования типовых методик региональных исследований. Предложена схема методики генерализации в проведении региональных исследований и структурная схема процесса картографической генерализации. Показаны основные перспективы использования метода генерализации в исследовании региональных пространственных явлений и динамики территориальных процессов, которые вызывают научный интерес.

Ключевые слова: генерализация, картографическая генерализация, методы исследования, методический прием, принцип исследования, региональные исследования.

Abstract

Patiychuk Viktor, Korol Pavlo, Savanyuk Sofia. Specificity of Application of the Method of Generalization in Regional Studies and Cartography

The terms «generalization» and «cartographic generalization» are generalized. The main aspects of theoretical approaches to the application of the principle of generalization in regional studies are highlighted. The features of the use of the generalization method in cartography and modern regional studies are considered. The basic functions and tasks of the method of generalization in the study of territorial objects are determined. The specifics of the use of generalization methods in sectoral regional studies are described. The main problems and disadvantagesof the method of generalization of spatial processes and phenomena are given in view of the existence of typical methods of regional research. The scheme of the method of generalization in conducting regional researches and the structural scheme of the process of cartographic generalization are offered. The main prospects of using the method of generalization in the study of regional spatial phenomena and dynamics of territorial processes, that cause scientific interest, are shown.

Key words: generalization, cartographic generalization, research methods, methodical techniques, research principle, regional studies.

Основная частина

Постановка наукової проблеми та її значення. Важливим методом регіональних досліджень є генералізація - методичний дослідницький прийом, який ґрунтується на тому, що під час його застосування ретельно відбираються найбільш істотні та специфічні для конкретної території ознаки та їх кількісні характеристики. Генералізація - це відсікання всього другорядного з метою виділення головного та визначаючого [10]. При зростаючих обсягах інформації значення генералізації суттєво зростає. Генералізація належить до числа найбільш важливих принципів методології регіональних досліджень та є одним із важливих наукових методів картографування території. Обсяг і характер матеріалів, що відбираються для картографування, визначається масштабом тієї чи іншої карти, а також її змістом і призначенням [9]. Фахівці вважають, що саме метод генералізації є зв'язуючим методологічним елементом, який пов'язує регіоналістику з картографію [6]. Відомий радянський економіко-географ М.М. Баранський вважав, що генералізація є основою для побудови карт «вищого синтезу», до яких слід віднести комплексні ландшафтні, загальноекономічні, спеціалізовані галузеві карти тощо [1]. Адже матеріали, що підлягають відбору, для побудови таких спеціалізованих карт, на думку науковців, повинні відповідати таким головним умовам: а) вони повинні показати, чим конкретний регіон відрізняється від інших територій; б) їх зміст повинен бути спрямований на виявлення специфічних властивостей конкретного регіону; в) в їх основі повинна бути закладена методична комплексність, що відображає основні взаємозв'язки між природою, господарством і суспільством у системі соціально-економічного, суспільного й екологічного розвитку території [2]. Тобто цей метод наукових досліджень дає змогу найбільш оптимально ідентифікувати конкретну територію за її основними властивостями розвитку та сучасного стану природокористування, головних соціальних характеристик, функціонування господарства й сфери послуг та різноманітних соціально - культурних і соціально - політичних процесів на цій території. Тому дослідження специфіки застосування методу генералізації в сучасних регіональних дослідженнях та картографії заслуговує на наукову увагу.

Аналіз досліджень із цієї проблеми. Проблематикою застосування методу генералізації в картографії займалися такі відомі науковці, як М. Баранський [1], А. Берлянт [2], А. Комков, К. Саліщев, Ю. Саушкін, П. Хаггет [17] та ін. Серед сучасних науковців, які приділяють увагу методиці генералізації та використання принципу генералізації в регіональних дослідженнях, можна вказати Г. Грюнберга [6], Г. Даценко, А. Золовського, В. Літинського [5], Д. Ляшенка, В. Молочко [8], Г. Ратушняка [15], В. Шевченка та ін. Проте чіткої наукової позиції щодо застосування принципу генералізації в сучасних регіональних дослідженнях поки що не існує, що спричинило потребу в написанні цієї наукової статті.

Мета статті - узагальнити суть поняття «генералізація» та методику її проведення в регіональних дослідженнях і картографії. Головним завдання статті є дослідити можливості використання методу та принципу генералізації в сучасних регіональних дослідженнях і картографії.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих результатів дослідження. Метод наукового дослідження - це система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства й мислення [15]. Це - шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні й практиці, тобто спосіб організації теоретичного та практичного освоєння дійсності [7]. Метод - це систематизована сукупність заходів, які потрібно здійснити для виконання певної задачі або досягнення конкретної мети дослідження [11]. Комплексний підхід має на меті розгляд досліджуваного об'єкта як структурної організації єдиного цілого та багатьох його властивостей і складників, які об'єднуються для виконання спільних функцій у процесі його розвитку, в поєднанні багатьох методологічних прийомів дослідження [15]. Найбільш удалим, на думку науковців, у проведенні регіональних досліджень є структурний підхід - спосіб методології досліджень, що ґрунтується на баченні об'єкта дослідження як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто конкретної системи [12]. Важливим аспектом цього підходу є вироблення нових принципів його використання, що повинні сприяти оптимальному використанню найбільш вдалих методологічних прийомів під час застосування різноманітних методик проведення дослідження. Це дає змогу оцінити досліджуваний об'єкт під різними кутами зору та побачити в досліджуваному процесі спільні та відмінні риси, а також виділити головні проблеми функціонування явищ, що розглядаються [7].

Метод дослідження - це особливий прийом або система прийомів, що застосовуються практично та теоретично в будь-якій науково-практичній діяльності [12]. Вони являють собою сукупність різних методичних кроків та операцій, які потрібно здійснити для досягнення певної мети. Також під методом дослідження розуміють сукупність методологічних прийомів, що дають досліднику можливість різнопланово дослідити обраний ним об'єкт. Комплексне застосування методів дослідження є умовою вдалого пізнання та досягнення конкретних результатів дослідження та їх правильна інтерпретація, включаючи таку методику регіональних досліджень, як генералізація [15].

Усі методи, які використовують у сучасних регіональних дослідженнях, можна поділити на кількісні (квантифікаційні), що дають відповідні числові характеристики, показники (статистичні, аналітичні, імітаційні методи та якісні (ідентифікаційні), що визначають певні ознаки об'єкту, його властивості [12]. Весь дослідницький процес проходить певний алгоритм своєї реалізації та застосування конкретних наукових принципів, прийомів, методів і методик, коли узагальненню результатів передують такі методичні дослідницькі дії як аналіз зібраних кількісних показників, що відображають стан конкретної ситуації розвитку регіону та синтез отриманих результатів у порівняльному (компаративістському) значенні з даними та властивостями, які відображають умови функціонування інших територіальних одиниць.

Аналіз - спосіб дослідження, який полягає в тому, що досліджуваний об'єкт подумки (або практично) можна розчленити (розкласти) на складові елементи (ознаки, властивості, відносини), кожен з яких досліджується окремо, як частина цілого. Тобто аналіз являє собою методологічну процедуру, під час якої конкретне досліджуване явище (процес, ситуація) поділяється на складові частини. В його основі лежить дослідницьке завдання виявити взаємозв'язок між територіальними елементами різних таксономічних рівнів та їх функціональними складовими, що формують конкретну еколого-природну, господарчо-економічну та соціальну ситуацію в досліджуваному регіоні. Синтез - методична дія, за допомогою якої окремі елементи досліджуваного об'єкта з'єднуються в єдине ціле на основі встановлення їх взаємозв'язків та тенденцій, а також територіальних функціональних залежностей. Він є протилежним до аналізу методологічним прийомом, який ґрунтується на розгляді об'єкта дослідження як об'єднаного процесу та пов'язаних між собою елементів в єдине ціле. Він дає змогу узагальнювати поняття, закономірності та закони територіального розвитку. Тому в сучасних регіональних дослідженнях, на наш погляд, слід застосовувати комплексний просторово-функціональний системно-логічний аналіз для вивчення конкретної ситуації в розвитку регіональних особливостей. У такій системно-логічній єдності застосування аналізу та синтезу дадуть змогу проаналізувати особливості сучасного регіонального розвитку економіки та суспільно-політичного стану території та визначити головні завдання її подальшого удосконалення.

Узагальнення - метод дослідження, що полягає в переході від менш значущих до більш загальних знань, абстрагуванні та знаходженні спільних ознак і властивих досліджуваних об'єктів. Порівняльний (компаративний або компаративістський) метод дає змогу виявити специфіку досліджуваних процесів (явищ) конкретного регіону (території) у відмінностях та аналогіях до відомих властивостей інших територіальних утворень (одиниць). Отже, компаративістський метод - це науковий методологічний прийом, що дає змогу виявити подібність або відмінність об'єктів (або ступенів розвитку одного й того ж об'єкта), тобто їх тотожність і відмінності [7]. Він застосовується на усіх етапах проведення будь яких регіональних досліджень й допомагає визначити рівні соціально-економічного стану окремих його територіальних складових і встановити основні проблеми та перспективи їх розвитку.

Важливою методичною дією регіональних досліджень є методика генералізації, в основі якої лежить послідовність конкретних процедур (принципів, прийомів, методів), реалізація яких забезпечує досягнення мети дослідження - відкидання другорядного з метою виділення головного й визначаючого, що виділяє та ідентифікує конкретний регіон від інших територіальних утворень і показує специфіку його функціонування та акцентує дослідницьку увагу на основних проблемах його розвитку. Для цього досліднику необхідно здійснити правильний методичний відбір значущих показників і величин, провести їх аналіз і групування важливих та значущих аргументів, що відображають стан і рівень розвитку досліджуваної території та дають змогу узагальнити результати щодо проблем її функціонування та подальшого удосконалення (рис. 1).

Генералізація як метод (методика) дослідження є вагомим принципом картографування території. У цій методичній дії відображається обсяг і характер матеріалів, що відбираються для картографування, визначається масштабом тієї чи іншої карти, відповідно до її призначення та змісту. Картографічна генералізація має за мету виділення та відображення на карті найбільш головного, суттєвого й характерного для зображуваної дійсності. Генералізованість зображення - це невід'ємна, внутрішньовластива особливість будь - якої карти, у тому числі й карти топонімічної [2].

Картографічна генералізація («cartographical generalization») - це процес відбору та узагальнення об'єктів реальної дійсності під час складання карт відповідно до їх призначення, масштабу та особливостей території картографування [9]. Загальні принципи картографічної генералізації були розроблені ще в працях радянських вчених М. Баранського, К. Саліщева, А. Комкова та інших науковців, які вважали, що складання будь - якої географічної карти починається з розробки її легенди та вибору способів картографування [1]. На цьому етапі генералізаціїя проявляється у відборі предметів та явищ, які підлягають нанесенні на карту, виборі показників, які характеризують зображувані явища, узагальненні їх кількісних та якісних характеристик. Легенда базується на прийнятій класифікації картографованого явища [5].

Фахівці для методики генералізації виділяють кілька основних її функцій та практичних аспектів [9]. Наприклад, математичний аспект генералізації є визначальним, оскільки він забезпечує проекцію інформації, яка відображується на математично визначену поверхню картографічної площини, кількісний опис об'єктів, їх точну локалізацію, просторовий розподіл із характеристикою зміни за щільністю, інтенсивністю тощо. Оскільки перехід від об'єкта до картографічного відображення розглядається як процес перетворення даних про його властивості в інформаційну форму картографічної передачі у вигляді знаків, символів, кольорових гам за інтенсивністю насиченості тощо. Інтервал відношення між об'єктом та його відображенням на карті дуже значний - від такого, що майже збігається за геометричною подібністю до об'єкта, до зображення його у вигляді точки. Головна вимога до картографічного відображення - просторова відповідність кількісних та якісних характеристик об'єктів й явищ, що передаються, їх дійсному розповсюдже нню [7]. При відображенні на крупномасштабних картах, передусім, є вимога точної передачі метричних параметрів об'єкта та їх зовнішня геометрична подібність (точна передача границь, площ, протяжності об'єктів) [5]. Експерти відзначають, що на дрібномасштабних картах ці вимоги в більшості випадків неможливо виконати внаслідок узагальнень, що пов'язані із зменшенням зображень [9]. Тоді дослідники змушені використовувати певні абстракції, які спрощують об'єкти дослідження картографічних зображень, але одноразово сприяють більш глибокому пізнанню сторін відображуваної дійсності, що досягається саме за рахунок генералізації. Образно - знаковий аспект генералізації полягає у виконанні комунікативних функцій картографування, що базуються на візуальному та машинному сприйнятті передаваної інформації [4].

Рис. 1. Структурна схема методики генералізації в регіональних дослідженнях

Науковці вважають, що в числі факторів, які впливають на напрям і ступінь генералізації відносяться призначення карти, її масштаб, особливості картографованої реальності, використані для складання джерела та зображувані засоби тощо [2]. Причому експерти зазначають, що головним із них є призначення карти, яке обумовлює її зміст, масштаб, оформлення та вибір джерел [6]. Найбільш удало цей процес прослідковується, на думку науковців, на топографічних картах, переважаюча більшість яких є практично-дослідницькими. На таких картах використовуються різні аналітичні, синтетичні, чи комплексні показники, що застосовуються для будь - якого рівня таксономічної системи, оскільки вони мають вузьке спеціалізовано - практичне застосування (навігаційне, військове, кадастрове, метеорологічне тощо). Інша картина прослідковується на картах, які є розрахованими для користування широким загалом дослідників, науковців чи пе ресічних користувачів, які мають загально-географічний попит і включені в історичні, культурні, фізико - географічні, економіко-географічні та інші тематичні атласи [8]. Тому такі карти створюються для показу на фактографічному матеріалі порівняльної ситуації в розвитку регіонів (територій) для формування загальної оціночної картини в дослідника, щоб дати йому можливість лише в загальних оціночних судженнях прийняти рішення про рівень розвитку тої чи іншої території та проблеми її розвитку. Аналітичні показники на таких картах у більшості випадків є узагальненою синтетичними характеристиками й вона відображає попит споживача картографічної інформації на загальні оціночні характеристики досліджуваної території (регіону). Ступінь генералізації таких карт визначається також і масштабом, який дає змогу у виборі змісту та кількісних варіаціях наповненості таких географічних карт. Тому, за оцінками фахівців, масштаб є найбільш лімітуючим фактором змісту, наповненості та ступені генералізації карт. Як зазначають експерти, чим дрібніший масштаб, тим менше зображення одиниці площі місцевості, тим менша можливість карти нести певне змістове та кількісне навантаження [4]. Отже, масштаб є величиною, яка залежить від призначення карти, проте на топонімічних картах, як зазначають картографи, внаслідок відносної одноманітності їх цільового призначення він переважно залежить від детальності дослідження й характеру поширення на земній поверхні картографованого явища, тобто від площі ареалу чи регіону й щільності досліджуваного явища [3].

На рівень і ступінь генералізації кожного з елементів географічного змісту карти великий вплив має характер територіальної системи - її склад, кількісне співвідношення окремих компонентів, їх розподілення по території тощо [16]. При комплексному картографуванні досліджуваного регіону та його найважливіших компонентів функціонування (природних, господарчих, соціальних тощо), а також складанні спеціальних карт має передувати глибоке й усестороннє вивчення цієї території та її галузеве районування [1]. Надійність спеціального районування території (регіону) значною мірою підвищується використанням конкретних статистичних даних. У результаті районування виявляються зони переважання основних компонентів системи, а також мікрозони явищ, які на них накладені та мають локальне розповсюдження. Для показу мікрозон, які не виражаються в масштабі карти, їх розміри можуть бути перебільшені. Тому методика складання таких карт напряму залежить від ступеня генералізації, полегшуючи чи ускладнюючи її зміст. Експерти відзначають, що часто такі комплексні карти, які побудовані за даними первинного польового збору, зустрічається дуже рідко [6]. Найчастіше зустрічається такий картографічний матеріал, який уже на етапі аналізу статистичних даних про розвиток регіону, був певною мірою генералізованим попередніми дослідниками або статистичними службами, що призводить до подвійної генералізації та інколи спотворює реальну ситуацію розвитку досліджуваного територіального таксону, або приховує її реальний стан у силу певних причин як суб'єктивного, так і методико-практичного характеру. Тому правильність генералізації при складанні комплексних карт залежить від того, наскільки первинна генералізація відобразилася на змісті карти.

В якості джерел для складання комплексних генералізованих та спеціалізованих (галузевих) карт можуть використовуватися топографічні та тематичні карти, дані польових топонімічних експедицій, тестові інвентарні матеріали, а також матеріали раніше виконаних польових досліджень, у тому числі топонімічні карти. Картографи вважають, що вибір джерел для складання карт визначаються кількома чинниками - її тематикою, основним призначенням, масштабом, способом зображення змісту тощо [2].

Застосування комплексних і тематичних генералізованих карт забезпечує найбільш точну локалізацію об'єктів, що картографуються. При створенні аналітичних карт завдання зводиться до відбору з усієї кількості відображених на карті величин і позначень, які володіють певними ознаками, що становлять професійний (фаховий) інтерес із погляду проведення конкретного дослідження. Інколи цей процес супроводжується нескладною генералізацією, в основі якої лежить процес відбору очевидних необхідних досліднику (чи подальшому користувачеві карти) властивостей із нескладними підрахунками та визначенням деяких кількісних співвідношень.

Картографічна генералізація є необхідною з погляду практичної побудови карт, а також із позиції сприйняття інформації, яку вона несе, адже неможливо детально передати в картографічній проекції абсолютно всі елементи місцевості, якщо мова йде навіть про карту крупного масштабу. Тому при складанні карт одним із найскладніших і найважливіших питань є питання відбору об'єктів місцевості, які слід зобразити на карті, а також наскільки детально має бути показаний кожний з об'єктів картографування, які їх ознаки будуть важливими для майбутнього користувача карти тощо. Тому дослідник повинен керуватися певними чинниками відбору картографічної інформації та даних, які генералізуються.

Основними чинниками, що визначають прийняття рішень у процесі генералізації, на думку фахівців, є: призначення карти; зміст карти; тип карти; масштаб карти; особливості території картографування; вивченість території; особливості оформлення карти [9]. Картографи вважають, що основну роль у процесі генералізації відіграють чинники призначення, змісту та типу карти [14]. Останні визначають насамперед, які саме з об'єктів території є необхідними для правильного сприйняття інформації та сприяють функціональній орієнтації карт.

Масштаб карти є важливим чинником для прийняття рішень про склад і ступінь деталізації просторових об'єктів карти (т. зв. геометрії карти), кількість якісних та кількісних характеристик місцевості. Тому, чим дрібнішим є масштаб карти, тим менше об'єктів може вміститися на її площині. Крім того, зростає просторове охоплення території й певні елементи місцевості втрачають своє значення для сприйняття та аналізу поданої на карті інформації, або заважають виділенню загальних властивостей та закономірностей.

Значущим чинником для генералізації є також врахування особливостей території картографування [4]. Адже генералізація картографічного зображення проявляється в необхідності передати характерні особливості конкретної території, її відмінність від інших ділянок земної поверхні, де неповторні риси її розвитку можуть відігравати важливу роль у здійснення певних видів діяльності або прояву якихось закономірностей досліджуваного регіону, що може його ідентифікувати з поміж інших. Наприклад, у посушливих регіонах світу важливим є обов'язково вказати на топографічній карті всі наявні водні об'єкти (хоча й малі за розмірами озера, річки, джерела, колодязі тощо з позначенням їх характеристик), чого не робиться для картографування достатньо зволожених територій, де установлені норми зображення певних гідрологічних об'єктів та ін. Суттєвим є також зміна картографічних вимог при генералізації карт одного й того ж масштабу до відображення на їх площині рельєфу конкретної території залежно від того чи він є рівнинним, горбистим або гірським, чи ця територія є переважно відкритою, або вона вкрита лісом тощо [3].

Чинник вивченості території або об'єкта картографування у ході застосування методики генералізації визначає, чи будуть на карті детально відображатися усі елементи досліджуваної площини, чи певні їх ознаки зображення будуть мати лише схематичний і загальний вигляд. Наприклад, зображення посівних площ основних сільськогосподарських культур та показники їх врожайності на агрокартах тощо.

Формат карти та способи передачі й зображення картографічної інформації (пропорції, розміри, параметри, конфігурація, просторова орієнтація, кількість кольорів, значків і позначень, способи картографування, методи нанесення на карті, число об'єктів зображення та їх відповідність до конкретних елементів місцевості тощо) є також важливим чинником картографічної генералізації. Досліднику потрібно враховувати під час побудови тематичних та комплексних карт скільки елементів місцевості чи об'єктів, що відображають природні або суспільні явища (процеси), може бути вміщено на одиницю площі карти, щоб вона залишалася наглядною та читабельною й не була надмірно інформаційно перенасиченою. Очевидним є також і те, що при використанні одного або лише кількох кольорів на карті не можливо показати один із одним кілька об'єктів і забезпечити прийнятну читаність карти. Водночас, при використанні різних кольорів для подання різних об'єктів, можна легко розміщувати різнокольорові елементи поруч, допустивши певне поєднання різнокольорових гам, які можуть добре сприйматися користувачами.

Важливе значення у проведенні регіональних досліджень мають методи картографічної генералізації, до яких слід віднести такі методичні прийоми, як відбір об'єктів; узагальнення якісних характеристик; узагальнення кількісних характеристик; перехід від простих об'єктів до складних; узагальнення контурів; поєднання контурів; показ об'єктів із перебільшенням; зміщення зображення (рис. 2).

Рис. 2. Процес картографічної генералізації

Відбір об'єктів - це один із ключових методів картографічної генералізації, що полягає у визначенні, які з об'єктів досліджуваної території доцільно відобразити на карті, виходячи з її змісту та призначення, а також планованого навантаження [15]. Насамперед такий відбір проводиться за ознакою основного чинника призначення карти. Для її побудови робиться аналіз, які саме об'єкти та характеристики досліджуваної території мають вагоме значення для створення карти певної тематики. Наприклад, для побудови політико-адміністративної карти важливим є показати, які населені пункти входять до тієї чи іншої адміністративної одиниці, проте гідрологічні та інші природні об'єкти суттєвої ролі тут не відіграють й особливого інтересу для користувача вони становити не будуть. Проте, якщо створюється карта ґрунтів того ж масштабу, то річкова мережа має дуже важливе значення, тоді як населені пункти крім крупних, що займають значні площі, не мають суттєвої картографічного значення, а лише використовуються для орієнтування користувача цією місцевістю [4]. Часто дослідникам приходиться здійснювати відбір об'єктів картографування однакового змісту, але різних масштабів. У такому випадку діє принцип побудови карт із забезпеченням рівня її доступного навантаження та потреби в певній інформації, яка повинна відображати попит користувача.

Важливе значення при відборі об'єктів картографування під час застосування генералізації відіграють такі кількісні ознаки, як ценз та норма відбору. Ценз відбору - це обмежуючий параметр, що визначає значимість об'єктів для нанесення їх на карту конкретного типу та масштабу. Цензи є нормативними величинами та офіційно закріпленими в «Основних положеннях створення та оновлення топографічних карт масштабів…», які затверджені наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру України №156 від 31 грудня 1999 р. й погоджені з Воєнно - топографічним управлінням Генерального штабу Збройних сил України (наприклад, для топографічних карт різних масштабів існують вимоги щодо нанесення певних об'єктів гідрографії - річки та струмки наносять на картах масштабів 1:10000-1:25000, незалежно від їх довжини; на картах масштабів 1: 50000-1:200000 - як правило, довжиною в масштабі карти 1 см та більше; на картах масштабів 1: 500000-1: 1000000 - як правило, довжиною 1,5 см та більше в масштабі карти тощо) [13].

Норма відбору - це параметр, що визначає, яку кількість об'єктів на одиницю площі карти слід нанести, щоб вона мала прийнятний рівень навантаження та правильно відображала певні ознаки місцевості [9]. Наприклад, «Основні положення створення та оновлення топографічних карт…» визначають, що на карті масштабу 1:1 000 000 для густонаселених районів слід наносити не більше ніж 120-140 населених пунктів на 1 кв. дм карти, а для малонаселених - не більше, ніж 60-80 населених пунктів на 1 кв. дм карти [13].

Узагальнення якісних характеристик - метод генералізації, який полягає в зменшенні кількості об'єктів певного типу шляхом узагальнення їх якісних характеристик, що дає змогу їх поєднати в один картографічний таксон. У такому випадку мова йде лише про об'єкти одного типу, що виділялися за незначними кількісними величинами класифікаційної ознаки. Наприклад, якщо на карті крупного масштабу можна показати окремо різні ділянки болота (прохідні та неп рохідні), то на карті дрібнішого масштабу розподіл боліт за ознакою їх прохідності відкидається й зображується лише один цілий об'єкт - болото (або знак заболоченої місцевості) [14].

Узагальнення кількісних характеристик - генералізаційний прийом, що полягає в зменшенні кількості об'єктів карти, які подають значення певних величин, шляхом збільшення довжини інтервалів значень. Характерним прикладом методу узагальнення кількісних характеристик є різні вимоги до перерізу рельєфу на картах різних масштабів. Наприклад, для відображення рельєфу плоско-рівнинної місцевості на карті масштабу 1:10 000 основні горизонталі проводяться через 1 або 2 метри, то на карті 1:25 000 - вже через 2,5 або 5 метрів, а на карті 1:50 000 - через 10 метрів [13]. Проте цей критерій є відмінним уже при складанні економіко - господарчих карт, де важливе значення будуть мати не реальні, а умовні межі економічних районів, які часто збігаються з адміністративними кордонами територіальних одиниць. Що ж стосується самого об'єкта (явища) картографування, то він буде відображатися на площині якісним фоном або штриховками, а відмінності в розвитку (величини) - картодіаграмами тощо.

Перехід від простих об'єктів до складних як метод генералізації полягає у використанні на дрібномасштабній карті одного складного (інтегрального) об'єкту, що заміняє певну кількість реальних об'єктів місцевості. Наприклад, показ на топографічних картах у населених пунктах кварталів, замість нанесення на карту кожного окремого будинку тощо [14].

Узагальнення контурів - методичний спосіб генералізації, що полягає у зменшенні кількості деталей у геометрії об'єктів. Наприклад, замість показу всіх згинів русла річки на дрібномасштабній карті показують лише загальний вигляд русла, при зображенні ізоліній рельєфу виключають дрібні згини, що зумовлені ерозійними процесами. При зображенні кордонів держави на політичних картах - їх лінії взагалі наносяться майже геометрично рівно.

Поєднання контурів - один із найскладніших прийомів картографічної генералізації, що полягає у відображенні на карті замість кількох контурів окремих однотипних об'єктів одного спільного контуру (наприклад, замість кількох дрібних окремих озер на карті може бути показано одне). Проте цей спосіб генералізації, як зазначають фахівці, часто спричиняє суттєве спотворення змісту карти й може привести до невірного розуміння користувачем особливостей досліджуваної місцевості [2]. Така генералізаційна властивість покликана відобразити тільки наявність самого об'єкта (явища або процесу) на площині (території) й має лише довідковий характер.

Зміщення зображення - допоміжний метод генералізації, який застосовується при використанні інших методів, зокрема узагальнення та поєднання контурів. Він полягає у штучному зміщенні окремих об'єктів карти або частин їх елементів на незначні відстані, щоб витримати топологічні зв'язки між об'єктами [16]. Наприклад, якщо під час узагальнення контуру річки було виключено незначні згини, то може виникнути необхідність подовжити контур іншої річки - притоку, щоб зобразити її впадання. Це в свою чергу може викликати потребу у зміщенні на площині розміщенні населених пунктів, що розташовані на її берегах. Тому цей метод генералізації, як і поєднання контурів, теж може створювати певні спотворення змісту карти.

Показ об'єктів із перебільшенням - генералізаційний метод, що застосовується, коли необхідно показати на карті певні об'єкти або елементи контуру, розміри яких надто дрібні для відображення у даному масштабі карти, але проте наявність останніх є дуже важливою для правильн ого відображення специфіки досліджуваної території [9]. Наприклад, на картах часто з перебільшенням розмірів показуються острови на водоймах та водотоках, поодинокі невеличкі озера. Також із перебільшенням можуть відображатися, наприклад, деякі фрагменти берегової лінії, щоб підкреслити наявність бухт тощо.

Таким чином, головними чинниками методики генералізації є масштаб карт, їх призначення, тематика й тип, особливості об'єкта, що картографується, вивченість основних об'єктів, способи графічного оформлення карти тощо. Вплив масштабу полягає в тому, що при переході від більшого зображення до меншого зменшуються розміри зображеної території. Об'єкти, що важливі на крупномасштабних картах, утрачають своє змістове значення та вираження на дрібномасштабних зображеннях. Проте зі зменшенням масштабу карти збільшуєт ься її просторове охоплення. Призначення карти впливає таким чином, що на її графічній площині показують тільки ті об'єкти, які мають практичний попит від користувача й визначають її галузеве застосування. Зображення інших об'єктів на карті заважає сприйняттю та читанню головної картографічної інформації. Тематика й тип карти визначають, які її елементи необхідно показати з найбільшою детальністю, а які необхідно суттєво узагальнити та генералізувати. Вплив особливостей об'єкта картографування характеризується необхідністю передавати на карті його ідентифікаційні властивості або території (регіону), тобто досліднику необхідно відобразити найбільш типові для них риси та елементи. При достатній вивченості об'єкта зображення може бути максимально детальним, а при недостатній - воно стане більш узагальненим та схематичним. Багатоколірне оформлення карти дає змогу показати більшу кількість значків, чим на одноколірних картах [5]. Окрім того, відбір явищ картографування визначає види генералізації: узагальнення якісних та кількісних характеристик, відбір за цензом та нормою, узагальнення геометричних обрисів, об'єднання контурів та показ об'єктів шляхом їх збільшення. Узагальнення якісних характеристик при генералізації відбувається за рахунок скорочення різних об'єктів, що завжди пов'язано з узагальненням класифікаційних ознак (наприклад, показ усіх порід дерев у лісі одним знаком - «ліс»). Узагальнення кількісних характеристик проявляється в укрупненні чисельних градацій зображуваного явища, укрупненні шкал, переході від безперервних шкал до ступеневих, або від рівномірних до нерівномірних (наприклад, збільшення перерізу рельєфу при збільшенні крутизни схилів) [14]. При відображенні (вилученні) об'єктів, які картографуються, на площині зображаються лише важливі та необхідні картографічні елементи з погляду призначення й масштабу карт, особливостей розвитку досліджуваних території (регіонів). При генералізаційному відборі використовують також такі кількісні показники, як ценз (обмежувальне значення, що вказує на величину або значення об'єктів, які зберігаються на карті при генералізації) та норма - показник, що характеризує прийняту міру відбирання, середнє значення об'єктів, які зберігаються при генералізації [13]. Норма відбирання диференціюється залежно від просторових особливостей території (регіону). Узагальнення геометричних обрисів характеризується відмовою від дрібних деталей зображення, невеликих згинів контурів у лімітації меж і границь. Об'єднання контурів відбувається внаслідок узагальнення якісних та кількісних характеристик й укрупнення зображення легенди та внаслідок з'єднання декількох дрібних контурів у крупніший [14]. Проте це інколи призводить до спотворення картографічної інформації про деякі важливі об'єкти, розміри яких є малими й згідно цензу їх потрібно вилучити, але вони необхідні для орієнтації на площині або мають стратегічне значення (інколи військово - топографічне) й мусять залишатися на карті у дещо перебільшених параметрах [13]. Якість картографічної генералізації фахівці оцінюють із погляду її геометричної точності (кількісна міра, яка характеризує ступінь відповідності місцеположення окремих точок й об'єктів на карті їх дійсному положенню) та змістової достовірності карти [5]. Змістовна достовірність карти - це якісна оцінка відповідності зображення, яке картографується, реальній дійсності з врахуванням її головних, типових особливостей й взаємозв'язків між об'єктами [9]. Для збереження достовірності зображення при генералізації допускається зсув контурів, показ із перебільшенням деяких важливих об'єктів. Картографи передбачають, що інколи в процесі генералізації можливе порушення геометричної точності деяких елементів зображення за рахунок руху при узгодженні, спрямленні обрисів, об'єднання контурів тощо [14].

У підсумку можна констатувати, що в ході проведення регіональних досліджень різні методи й прийоми генералізації потрібно використовувати в комплексі, щоб не порушувалися просторові взаємозв'язки між різними об'єктами картографування, а також відображався основний зміст і функціональна потреба у створенні галузевих або спеціалізованих карт.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, картографічна генералізація - це відбір та узагальнення зображених на карті об'єктів та явищ відповідно до призначення й масштабу, змісту карти й особливостей території картографування. Суть генералізації полягає в передачі на карті основних, типових рис об'єктів та явищ, їх характерних особливостей та взаємозв'язків. Генералізація проявляється в узагальненні кількісних та якісних характеристик об'єктів та явищ, заміні індивідуальних понять збірними, що відволікають від деталей при зображенні головних рис просторового розміщення. Генералізація не тільки виключає частину інформації, а й приводить до появи якісно нової картографічної інформації. Якість генералізації визначається розумінням змісту й суті зображених об'єктів та явищ, умінням відобразити головні й типові їх особливості. Цей дослідницький метод дає змогу найбільш оптимально ідентифікувати конкретну територію за її основними властивостями соціально-економічного, політико-культурного та господарського розвитку. Тому дослідження специфіки застосування методу генералізації в сучасних регіональних дослідженнях і картографії потребує подальшого наукового моніторингу та конкретизації.

Джерела та література

1. Баранский Н.Н. Избранные труды. Научные принципы географии / Н.Н. Баранский. - М.: Мысль, 1980. - 239 с.

2. Берлянт А.М. Картография: учеб. для вузов / А.М. Берлянт. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 336 с.

3. Генералізація на топонімічних картах: джерела для складання топонімічних карт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://buklib.net/books/35747/

4. Генералізація топографічних карт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.geograf.com.ua/ geoinfocentre/22-geoinfocentre-kartography/287-generalizacia-na-topografichnyh-kartah.

5. Геодезичний енциклопедичний словник / за ред. В. Латинського. - Львів: Євросвіт, 2001. - 668 с.

6. Грюнберг Г.Ю. Картография с основами топографии / Г.Ю. Грюнберг. - М.: Просвещение, 1991. - 217 с.

7. Данильян О.Г. Організація та методологія наукових досліджень: навч. посіб. / О.Г. Данильян,

О.П. Дзьобань. - Харків: Право, 2017. - 448 с.

8. Довідковий атлас світу / [відп. ред. В.В. Молочко]. - К.: Картографія, 2010. - 328 с.

9. Картографічна генералізація [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.geoguide.com.ua/ survey/survey.php? part=map&art=map500

10. Киридон А.М. Міжнародні відносини - країнознавство (основні терміни, держави, персоналії): словник-довідник / А.М. Киридон, В.О. Мартинюк, С.С. Троян. - Рівне, 2011. - 349 с.

11. Мокін Б. І. Методологія та організація наукових досліджень: навч. посіб. / Б. І. Мокін, О.Б. Мокін. - [2-е вид., змін. та доп.]. - Вінниця: ВНТУ, 2015. - 317 с.

12. Мороз С.А. Методологія географічної науки: навч. посіб. / С.А. Мороз, В. І. Онопрієнко, С.Ю. Бортник. - К.: Заповіт, 1997. - 333 с.

13. Основні положення створення та оновлення топографічних карт масштабів… [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Gki.com.ua

14. Ратушняк Г.С. Топографія з основами картографії: навч. посіб / Г.С. Ратушняк. - Вінниця: ВДТУ, 2002. - 179 с.

15. Стеченко Д.М. Методологія наукових досліджень: підруч н. / Д.М. Стеченко, О.С. Чмир. - К.: Знання, 2007. - 317 с.

16. Топографічна генералізація [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://topography.ltsu.org/ kartography/k11_general.html

17. Хаггет П. География: синтез современных знаний / П. Хаггет. - М.: Прогресс, 1979. - 684 с.

References

1. Baranskyi N.N. Yzbrannye trudy. Nauchnye pryntsypy heohrafyy / N.N. Baranskyi. - M.: Mysl, 1980. - 239 s.

2. Berliant A.M. Kartohrafyia: ucheb. dlia vuzov / A.M. Berliant. - M.: Aspekt Press, 2002. - 336 s.

3. Heneralizatsiia na toponimichnykh kartakh: dzherela dlia skladannia toponimichnykh kart [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: https://buklib.net/books/35747/

4. Heneralizatsiia topohrafichnykh kart [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.geograf.com.ua/ geoinfocentre/22-geoinfocentre-kartography/287-generalizacia-na-topografichnyh-kartah

5. Heodezychnyi entsyklopedychnyi slovnyk / za red. V. Litynskoho. - Lviv: Yevrosvit, 2001. - 668 s.

6. Hriunberh H. Yu. Kartohrafyia s osnovamy topohrafyy / H. Yu. Hriunberh - M.: Prosveshchenye, 1991. - 217 s.

7. Danylian O.H. Orhanizatsiia ta metodolohiia naukovykh doslidzhen: navch. posib. / O.H. Danylian, O.P. Dzoban. - Kharkiv: Pravo, 2017. - 448 s.

8. Dovidkovyi atlas svitu / [vidp. red. V.V. Molochko]. - K.: Kartohrafiia, 2010. - 328 s.

9. Kartohrafichna heneralizatsiia [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.geoguide.com.ua/ survey/survey.php? part=map&art=map500

10. Kyrydon A.M. Mizhnarodni vidnosyny - krainoznavstvo (osnovni terminy, derzhavy, personalii): slovnyk - dovidnyk / A.M. Kyrydon, V.O. Martyniuk, S.S. Troian. - Rivne, 2011. - 349 s.

11. Mokin B.I. Metodolohiia ta orhanizatsiia naukovykh doslidzhen: navch. posib. / B.I. Mokin, O.B. Mokin. - [2-e vyd., zmin. ta dop.]. - Vinnytsia: VNTU, 2015. - 317 s.

12. Moroz S.A. Metodolohiia heohrafichnoi nauky: navch. posib. / S.A. Moroz, V.I. Onopriienko, S. Yu. Bortnyk. - K.: Zapovit, 1997. - 333 s.

13. Osnovni polozhennia stvorennia ta onovlennia topohrafichnykh kart masshtabiv… [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: Gki.com.ua

14. Ratushniak H.S. Topohrafiia z osnovamy kartohrafii: navch. posib / H.S. Ratushniak. - Vinnytsia: VDTU, 2002. - 179 s.

15. Stechenko D.M. Metodolohiia naukovykh doslidzhen: pidruchn. / D.M. Stechenko, O.S. Chmyr. - K.: Znannia, 2007. - 317 s.

16. Topohrafichna heneralizatsiia [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://topography.ltsu.org/ kartography/k11_general.html

17. Khahhet P. Heohrafyia: syntez sovremennbikh znanyi / P. Khahhet. - M.: Prohress, 1979. - 684 s.

Размещено на Allbest.ru