Аграрні відносини та власність на землю
Теоретичні основи дослідження аграрних відносин. Еволюція власності на землю. Сучасний стан аграрного комплексу в Україні. Продуктивні сили і відносини власності в сільському господарстві, земельна рента. Перспективи розвитку аграрного сектору України.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.01.2021 |
| Размер файла | 394,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1
КУРСОВА РОБОТА
Аграрні відносини та власність на землю
Київ-2020
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичні основи дослідження аграрних відносин
1.1 Аграрно-промисловий комплекс
1.2 Еволюція власності на землю
Розділ ІІ. Сучасний стан аграрного комплексу в Україні. Продуктивні сили і відносини власності в сільському господарстві22
2.1 Аналіз сільського господарства та особливості його розвитку
2.2 Земельна рента та її форми в сучасних умовах
Розділ ІІІ. Перспективи розвитку аграрного сектору України
3.1 Реформування відносин власності та АПК
3.2 Вплив пандемії на розвиток підприємств АПК та шляхи виходу
Висновки та пропозиції
Список літератури
Вступ
Характерною ознакою соціально орієнтованої ринкової економіки на прикладі розвинутих країн є функціонування агропромислового комплексу (АПК), або агробізнесу. Жорстка конкуренція на світових продовольчих ринках, сформована під впливом процесів глобалізації, спонукає до пошуку нових шляхів розвитку аграрної сфери для виробництва якісної та конкурентоспроможної продукції.
Актуальність теми зумовлена важливістю та пріоритетністю галузі сільського господарства у сьогоднішніх умовах соціально-економічного розвитку як на глобальному рівні так і в Україні, а також трансформаційними процесами у вітчизняній економіці, необхідності реформ національного господарства
Об'єктом дослідження є процес економічного розвитку аграрної сфери України в умовах глобальних викликів сьогодення.
Мета роботи - ознайомитися із сьогоднішнім станом аграрних відносин в Україні, їх станом та проблемами розвитку, запропонувати можливі теоретичні шляхи покращення ситуації та вирішення існуючих проблем.
Розділ І. Теоретичні основи дослідження аграрних відносин
1.1 Аграрно-промисловий комплекс
аграрний власність сільське господарство
До складу АПК входять такі основні сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) збирання, заготівля, переробка, зберігання, транспортування сільськогосподарської продукції.
Аграрно-промисловий комплекс -- сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.
Створення АПК зумовлене розвитком продуктивних сил народного господарства, поглибленням суспільного поділу праці, розгортанням науково-технічної революції. Впровадження досягнень НТР у сільське господарство зумовлює скорочення зайнятих у цій галузі, звужує сферу сільськогосподарського виробництва. Так, якщо в середині XVIII ст. частка продукції сільського господарства у валовій продукції країн Заходу становила майже 85%, то нині у США та Англії -- до 3%, Франції, Італії -- до 7, в Японії -- 11%. Це зумовлює перехід деяких процесів до промисловості та торгівлі, до виділення з сільського господарства нових галузей, які продовжують обслуговувати його.
До першої сфери АПК входять галузі й підприємства, які виготовляють для сільського господарства техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти тощо.
Важливе місце у складі АПК посідають галузі виробничої та соціальної інфраструктури: шляхово-транспортне господарство, елеваторно-складські підприємства, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, житлові та культурно-побутові об'єкти. Невід'ємною частиною АПК є також кредитні установи та науково-консультаційні фірми, страхові компанії, експортні об'єднання та ін.
В АПК розвинутих країн Заходу залучено від 20 до 30% всього працездатного населення. Кінцева продукція АПК -- це результат взаємодії галузей усіх трьох сфер міжгалузевої кооперації. Оптимальне співвідношення вартості продукції цих сфер АПК становить 25-30%:10-15%:50-55%.
Роль первинної виробничої ланки в сільському господарстві цих країн поступово переходить від фермерських і селянських господарств до крупних капіталістичних ферм, аграрно-промислових об'єднань та агрокорпорацій, набуває поширення також кооперація фермерських господарств, які об'єднуються у збутові, споживчі, кредитні спілки, кооперативи для забезпечення виробничих послуг, спільного використання й ремонту техніки та ін.
Оскільки окремим фермам і навіть сільськогосподарським коопераціям придбати всю необхідну техніку неможливо, а часто й економічно невигідно, в розвинутих країнах світу набуло поширення сервісне інженерно-економічне забезпечення з боку технічних центрів крупних машинобудівних фірм, дилерських підприємств (які економічно або юридичне незалежні). До послуг дилерських підприємств у США, Канаді, Великобританії та інших країнах вдаються від 70 до 90% фірм виробників сільськогосподарської продукції.
Найрентабельнішими в діяльності таких дилерських підприємств є оренда і прокат сільськогосподарської техніки. В Німеччині, Швеції та скандинавських країнах сервісне інженерно-технічне забезпечення ферм здійснюється через технічні центри. У Франції, Італії, Великобританії та інших країнах поширені кооперативи для спільного використання сільськогосподарської техніки. В аграрно-промисловому комплексі розвинутих країн світу практикується продаж фермерам машинобудівними фірмами техніки у кредит і постачання фермерами сільськогосподарської продукції у магазини. Враховуючи це, при виробленні й проведенні аграрної політики в Україні недоцільно орієнтуватися лише на створення фермерських господарств. Адже аграрно-промислові об'єднання (як основна форма економічних зв'язків в АПК) здійснюють спеціалізований випуск продукції рослинництва і тваринництва, займаються її первинною обробкою і зберіганням, вступають у виробничу кооперацію з постачальниками промислової продукції для сільського господарства.
Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, через заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін. Слід звернути особливу увагу на зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (в Україні через погане зберігання втрачається до 25% всієї продукції). Крім того, на одиницю національного продукту в сфері АПК України витрачають у 2--3 рази більше сировини, електроенергії, ніж у більшості країн світу.
1.2 Еволюція власності на землю
Аграрні відносини в багатьох країнах Європи у XIX -- на початку XX ст. характеризувалися пануванням великого землеволодіння. Так, в Англії у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі, у Франції в 1918 р. у 16% землевласників було 71,2% землі.
Значного поширення в цей період набуло фермерське господарство. Наприклад, в Англії у другій половині XIX ст. фермери, орендуючи землю у лендлордів, наймали майже 1 млн. осіб, а напередодні Першої світової війни тут налічувалося понад 500 тис. ферм, причому найкрупнішим із них належала третина всіх оброблюваних земель. У Німеччині наприкінці XIX ст. З млн. господарств мали менше 2 га землі. Переважна більшість власників цієї землі стала наймитами з наділом і орендарями. У Франції наприкінці XIX ст. була поширена дольщина, за якої земля бралася під заставу, селяни сплачували лихварям величезні відсотки, а значна частина їх ставала лише номінальними власниками землі.
У США панівною формою аграрних відносин було фермерське господарство. На початку XX ст. тут налічувалося 5,8 млн. ферм, що утворилися переважно внаслідок купівлі землі у держави і великих землевласників та оренди. З них 35% земель були орендовані, 25% віддані в заставу страховим компаніям, а 42% -- приватні. Із загальної кількості фермерських господарств 1 млн. розвивалися як капіталістичні господарства, у них працювало майже 60% сільськогосподарських робітників, які виробляли понад 50% усієї продукції. Середня площа великої ферми у 1910 р. сягала 2 тис. га. землі, малої -- 1,5 га.
В Україні у першій половині XIX ст. у сільському господарстві панувала панщинна система. Переважна більшість державних селян у Східній Україні мали наділи від 0,5 десятини на одну ревізьку душу в Полтавській губернії, до 8,2 десятин -- у Херсонській губернії. В Західній Україні мінімальний наділ становив 3,9 десятини, а для забезпечення потреб сім'ї та сплати податків треба було мати не менше 5 десятин землі на одну ревізьку душу. Тому більшість селян України не могли забезпечити свій прожитковий мінімум і змушені були шукати додаткових заробітків.
У Східній Україні після реформи 1861 р. (скасування кріпацтва) у 9 губерніях селяни отримали 45,7% землі, у поміщиків залишилося 46,6%, церкві та державі належало 7,7% землі. Загалом з 48,1 млн. га земельного фонду надільне землекористування селян зменшилося на 27,6%, а 9,2% ревізьких душ залишилися без наділів.
За рахунок купівлі й оренди землі приватне селянське землеволодіння у 1861--1902 pp. збільшилося в 6,6 раза. Земля перетворилася на товар, ціна якого постійно зростала. Так, у Східній Україні в 60-ті роки XIX ст. десятина землі коштувала приблизно 20 крб., а на початку XX ст. -- 190 крб.
Після столипінської реформи впродовж 1905--1915 pp. 48% селян на Правобережжі закріпили землю в індивідуальну власність, на Лівобережжі -- 16,5%, на Півдні -- 42%, було утворено 440 тис. хуторів. Упродовж 1906--1912 pp. в Сибір, на Далекий Схід виїхало майже 1 млн. осіб з України, але значна частина з них повернулася. У цих районах Російської імперії проживало до 2 млн. українців.
Розвиток аграрних відносин у капіталістичних країнах у XX ст. відбувався за рахунок створення крупних капіталістичних ферм, колективних господарств, скорочення кількості фермерських господарств, розширення орендних відносин. Так, в Англії існує успадкована ще від феодалізму земельна власність титулованої аристократії, яку здають в оренду.
У США кількість фермерських господарств з початку XX ст. до середини 90-х років скоротилася з 5,8 млн. до приблизно 2 млн. На одне господарство припадає в середньому 180 га землі. До 60% господарств обходяться без найманої робочої сили. З них 1,3 млн. дрібних фермерських господарств виробляють менше 9% сільськогосподарської продукції. Водночас 300 тис. крупних капіталістичних господарств (13,8%) виробляли в середині 90-х років понад 70% сільськогосподарської продукції, наймали до 80% робочої сили. Кожне з цих господарств володіло в середньому 1400 га землі. Їх роль у третьому тисячолітті значно зросте.
У США налічується майже 5 тис. кооперативів, які переробляють до 30% фермерської продукції. У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, переважна більшість яких є членами сільськогосподарських кооперативів.
У країнах Західної Європи фермерські господарства значно менші за розмірами. Так, у Данії середня ферма -- 32 га землі, в Німеччині -- 18, у Бельгії -- 15, у Франції -- 14, в Італії -- 6, У Греції -- 4 га. Але характерним для цих країн є виробництво основної маси сільськогосподарської продукції крупними капіталістичними фермами. Крім того, існування більшості таких ферм можливе лише тому, що частка різних державних субсидій, які одержує безпосередній фермер, становить у країнах ЄС 50% на сільськогосподарську продукцію, у США -- 35%, в Японії -- 75%. Без якої допомоги фермерські господарства не змогли б вижити. За підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен становити 100 га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал від 750 тис. до 1 млн. марок. Значного поширення в розвинутих країнах світу набула оренда.
Оренда -- тимчасове надання землі за плату капіталістові-орендарю або селянинові, який не наймає робочої сили.
У Франції, наприклад, орендують більше половини земель, в Англії - до 40%. У США понад третина сільськогосподарських угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1--2 роки і за виконання договору подовжується. Умови надання землі в оренду такі: орендар повинен мати відповідні знання й досвід роботи на землі, добре здоров'я, певний вік (в Англії -- до 40 років, у Франції він до припинення 25-річного строку оренди не повинен досягти пенсійного віку), певний капітал, отриманий від праці на фермі, тощо.
Різновид оренди - сімейна оренда, за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з її членів. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15--20% всієї орендної землі.
Особливістю орендних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. У США в такі корпорації об'єдналися майже 90% сімейних ферм, а 95% корпорацій складаються з 10 ферм.
Після жовтневої революції в Росії почався процес колективізації, перерваний політикою НЕПу. Так, селянам в Україні було передано 92% її земельного фонду. У 1928 р. політика НЕПу була скасована Сталіним, після чого почалася насильницька колективізація, наслідком якої стало масове створення колгоспів і радгоспів. Селянські господарства були ліквідовані, а найпрацездатніша і найздібніша (а тому й найзаможніша) частина селян потрапила до розряду куркулів (тобто експлуататорів) і була репресована.
При створенні колгоспів і радгоспів відбувалося насильницьке Усуспільнення засобів праці, худоби тощо. Не бажаючи вступати У колгоспи, селяни масово різали худобу. Кількість коней з 1929 по 1935 рік скоротилася з 32,6 до 14,9 млн., приблизно у два рази зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, припинилося зростання валової продукції сільського господарства.
У наступні десятиліття більшість колгоспів і радгоспів були збитковими. У них впроваджувався позаекономічний примус до "Раці, відновлювалися деякі феодальні методи експлуатації (за Малійського режиму), відбувалося волюнтаристське витіснення різних форм власності, насамперед приватної, штучно фабрикувалися дві форми власності -- колективна і державна.
Насправді колективна форма власності в сільському господарстві була квазіколективною, одержавленою, управління нею здійснювалося командно-адміністративними методами, впродовж кількох десятиліть через механізм "ножиць цін" (завищених на продукцію промисловості і занижених на сільськогосподарську) весь додатковий і значна частина необхідного продукту вилучалися у села. Внаслідок такого пограбування селян зросло відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці тощо. Крім того, проводилася політика прискореного зменшення колгоспів і збільшення кількості радгоспів.
Про низьку ефективність сільськогосподарського виробництва в Україні свідчило й те, що витрати праці на виробництво 1 ц сільськогосподарської продукції в 1981--1985 pp. становили (в людино-годинах) при вирощувані кукурудзи (зерна) 1,2, у США (в 1978--1982 pp.) -- 0,12, картоплі -- відповідно 3,1 і 0,3, цукрових буряків -- 0,9 і 0,11, молока -- 8,5 і 0,66, приросту живої ваги великої рогатої худоби -- 48,1 і 2,43, приросту живої ваги свиней -- 34,1 і 0,88. Якщо в Україні з 1 га урожайність зернових становила в 1986--1990 pp. 30,1 ц, то в США та країнах ЄС -- 44,4 ц, цукрових буряків -- 264,458 і 494 ц, надої молока на одну корову -- 2840, 6358 і 3975 кг. Проте значно більша кількість зайнятих у сільському господарстві України давала змогу виробляти на початку 90-х років у розрахунку на душу населення майже таку саму кількість сільськогосподарської продукції, як і в окремих країнах Європи (зокрема було зібрано 51 млн. т зерна). Водночас Україна щорічно експортувала такої продукції на суму до 30 млрд. крб.
Після розпаду Радянського Союзу більшість економістів вважали, що саме по собі реформування відносин власності, земельних відносин, безвідносно до розвитку інших складових аграрних відносин, сприятиме значному підвищенню ефективності виробництва сільськогосподарської продукції, зростанню добробуту сільського населення. Однак виявилось, що така методологічна позиція була невірною. лише за рахунок зміни форми власності й господарювання неможливо стабілізувати виробництво та підвищити ефективність функціонування аграрної сфери. Вплив тієї чи іншої системи землеволодіння на успіхи сільського господарства мізерний у порівнянні з впливом інших економічних чинників
Розділ ІІ. Сучасний стан аграрного комплексу в Україні. Продуктивні сили і відносини власності в сільському господарстві
2.1 Аналіз сільського господарства та особливості його розвитку
Сільське господарство історично є однією з основних галузей української економіки. Аграрний сектор України тісно пов'язаний з ресурсами, природними умовами, кваліфікованими спеціалістами та технічними можливостями. Україна має 42,2 млн гектар сільськогосподарських земель, що складають 70% загальної площі країни. З них 32,5 млн га - рілля (76% сільськогосподарських угідь), 7,8 млн га - пасовища (19%), 0,9 млн га - багаторічні насадження (2%). Більше 67 мільйонів тон зернових було зібрано за 2018 рік. Проте середні врожаї в Україні все ще є нижчими, ніж у Європейському Союзі через недостатність застосування добрив і засобів захисту рослин та відсутність сучасного обладнання на полях. Україну розглядають як «хлібний кошик Європи», яка на сьогодні має площу орних земель, що дорівнює 30% орних земель Європейського Союзу і 2,1% світового орного земельного банку. Але це завжди було не про кількість, а про якість: на Україну припадає близько 25% найбільш родючих у світі чорноземів, які робить нашу країну унікальною з точки зору сільськогосподарського потенціалу. Рослинництво є основою сільського господарства України, особливо - виробництво зернових та рослинної олії. У 2018 році на сільськогосподарське виробництво рослинництва припадало 72% сільськогосподарської продукції, відповідно на тваринництво - 28%. Крім сільськогосподарських культур, Україна спеціалізується на виробництві цукру, птиці та яєць. Виробництво цих виробів перевищує внутрішній попит та орієнтовано на експорт. Природно, що у 2018 році Україна стала найбільшим експортером соняшникової олії у світі, другим за розміром експортером зерна, четвертою у експорті кукурудзи і ячменю, сьомим постачальником птиці і експортером меду, а також одним з найбільшим виробником яєць. У загальному підсумку у 2018 році України експортувала аграрну продукцію у 190 країн світу. В експортних потоках переважають Азія, ЄС та Африка, які складають 89% експорту. У 2018 році Індія, Нідерланди, Єгипет, Іспанія і Китай були країнами-лідерами, які придбали українську харчову продукцію на понад 1 млрд доларів
Всесвітнє споживання соняшникової олії зростає, а українські виробники отримують визнання бренду у світі. Ринок м'яса в Україні розвивається повільніше, ніж ринки інших сільськогосподарських продуктів. У 2012-2018 рр. виробництво яловичини в Україні скоротилося на 2,5%. Чисельність худоби зменшилась з 4,8 млн на початок 2012 року до 3,7 млн на кінець 2018 року. У 2016-2018 рр. виробництво свинини зменшилось на 3,8%. Відхилення виробництва свинини пояснюється зростанням цін на свинину та зниженням наявного доходу споживачів. Птахівництво є найбільш ефективним підсектором тваринництва як з точки зору внутрішнього споживання, так і з точки зору експорту. У 2012-2018 рр. виробництво птиці зросло на 3,4%, а експорт зріс на 8,4%, досягаючи 274 тис. тонн на рік. У 2018 році близько 3 мільйонів українців працювали в сільському господарстві, або 17% від загальної кількості робочої сили. У 2018 році сільськогосподарські компанії в Україні сплачували працівникам сільського господарства в середньому 8200 гривень на місяць. Водночас, можемо сказати, що робота у сільськогосподарських компаніях часто є сезонною, тому люди в не сезон вимушені шукати роботу в інших галузях. Сезонність виробництва також впливає на рівномірність надходження готової продукції, а відповідно і на доходи протягом певних періодів. Можемо зазначити, що сільськогосподарські підприємства функціонують в умовах невизначеності та ризику, тому що економічний процес виробництва взаємопов'язаний з біологічними процесами, які відбуваються в абсолютно різних кліматичних умовах, що унеможливлює вплив людини на процес виробництва і значно впливає на результати господарської діяльності. Саме невизначеність та підвищена ризикованість сільського господарства України перешкоджають інвестиційним проектам та іноземним інвесторам. Також однією з болючих проблем для агропромислових підприємств є складність прогнозів ціни на паливо через те, що витрати на паливо у виробничому процесі є одним з основних компонентів витрат, можна сказати, що для підприємств спрогнозувати витрати на паливо на конкретний період практично нереально, і це змушує підприємства знову ризикувати . Сільське господарство в Україні стає все більш інтенсивним, використання добрив і пестицидів в Україні поліпшується протягом останніх 10 років. Однак українські сільгоспвиробники використовують у 2-3 рази менше добрив і в 1,5-2 рази менше пестицидів на гектар, ніж їхні колеги в Європі, США, Канаді, Індії та Китаї. серед проблем, які перешкоджають розвитку агробізнесу в Україні та знижують інвестиційну привабливість агропромислового комплексу, є: інфляція, недосконала нормативнозаконодавча база, нестабільна політична ситуація, корупція.
Сектор агропромислового виробництва України має величезний потенціал та передумови для подальшого зростання. Вирішення проблем галузі дасть змогу вивести рівень АПК на найвищі позиції у світі. Підхід до вирішення проблем має бути комплексним: як на державному рівні, так і на рівні сільськогосподарських виробників. Агропромислове виробництво, як одне з основних ланок економіки України, стабільно забезпечує 15-20% ВВП на рік, тому розвиток аграрної сфери є вагомим стимулятором зростання національної економіки в цілому та засобом вирішення різноманітних соціально-економічних та глобальних викликів.
2.2 Земельна рента та її форми в сучасних умовах
Складовою земельних відносин є рентні відносини, що виникають у сфері сільськогосподарського підприємництва у зв'язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. Загальновідомо, що ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів і насамперед від раціонального використання землі, її родючості. Так, підприємці, які намагаються раціонально вести свою діяльність, прагнуть отримувати ренту. Спираючись на цю думку, рента може впливати на збільшення або зменшення ефективності господарювання, зокрема, в аграрному секторі економіки. Земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві обмежена і вільно не може бути відтворена. Фактор обмеженості земель діє як у просторі, так і в часі. Проте ще більше обмежені земельні ресурси високої природної родючості. Кращі за природною родючістю і розміщенням (по відношенню до пунктів реалізації продукції і постачання) ділянки не можна перемістити в просторі, на відміну від більшості інших засобів виробництва (верстати, машини, транспортні засоби тощо). Тому володіння землями вищої природної продуктивності створює переваги для здійснення сільськогосподарського виробництва. Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником певної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти.
Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: абсолютна, монопольна, диференціальна та рента в несільськогосподарських галузях. Абсолютна земельна рента -- це рента, зумовлена монополією приватної власності на землю. Вона утворюється внаслідок того, що держава як власник землі встановила ціну землі і земельний податок на неї. Такий вид монополії на землю породжує абсолютну ренту, що сплачується з усіх видів землі незалежно від її якості. Абсолютна земельна рента не пов'язана з природними й економічними факторами ведення сільського господарства, вона зумовлена монополією власності на землю. На практиці це означає, що власник землі передає свою землю в оренду тільки за плату. Орендна плата знімається із гірших земель, якщо виникає необхідність їх використання. Однією із причин такого становища є обмеження виробництва сільськогосподарської продукції та фактор можливого безробіття в цій місцевості. Воно може бути усунуте при умові, якщо попит на продукцію, що виробляється в даній місцевості, перевищуватиме її виробництво, а відповідно вищі ринкові ціни забезпечать отримання економічного прибутку, що набере форми абсолютної ренти Причиною утворення абсолютної земельної ренти є монополія приватної власності на землю. На гірших ділянках землевласники не одержують диференціальної ренти, а отже, не реалізують своєї власності, яка втрачає свій економічний зміст, оскільки повинна приносити дохід. Тому землевласники гірших ділянок землі дозволять її обробляти лише тоді, коли одержать цей дохід, тобто реалізують свою власність на землю. І в цьому підтримують їх землевласники середніх і кращих ділянок землі, утворюючи таким чином монополію приватної власності на землю. З введенням в Україні приватної форми власності на землю, створенням умов для функціонування різних типів підприємств у сільському господарстві, що грунтуються на різних формах власності, реально з'явився грунт для абсолютної власності як економічної форми реалізації власності на землю. При широкому впровадженні орендних відносин в сільському господарстві частина орендної плати, що виключає плату за робочу силу, засоби виробництва та кредит, і буде мати характер абсолютної земельної ренти. У регіонах з різноманітними природними і кліматичними умовами крім абсолютної існує і монопольна рента, яка являє собою різницю між монопольно високою ціною на рідкісний продукт і суспільною його вартістю. Вона виникає за рахунок суспільства, становить завищену вартість або довільну ціну. Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови (землі Закарпаття, Поділля тощо). Для них характерно те, що лише на даних землях і лише в даних природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими якісними характеристиками (наприклад, винограду, яблук, певних видів овочів, тютюну тощо). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення до сільськогосподарського обігу нових земель, а постійний і високий попит на цю продукцію не задовольняється, з'являється можливість встановлювати за неї монопольно високі ціни. Різниця між монопольно високою ціною продукту і економічними витратами і є монопольною рентою, що залишається в землевласника. Монопольна земельна рента привласнюється й тоді, коли власник і землекористувач об'єднані в одній юридичній особі. Диференціальна земельна рента принципово відрізняється від абсолютної та монопольної ренти та має безпосередній стосунок до процесу виробництва у сільському господарстві, тому на ній варто акцентувати більше уваги. Вона характеризується відмінностями в природних умовах, що призводять до того, що при однакових витратах на різних за якістю і розташуванням землях створюється різний обсяг продукції, а відповідно і неоднаковий додатковий доход, що і є матеріальною основою ренти. Диференціальна рента виникає не лише як результат відмінностей у родючості земель, а й як наслідок відмінностей у їх розташуванні відносно ринків збуту продукції, транспортних шляхів тощо. Ціни на продукцію залежить від її якості, а якість, у свою чергу, -- від швидкості доставки. Отже, місце розташування земельної ділянки створює умови для утворення диференціальної ренти. Загалом можна сказати, що на диференціальну земельну ренту і диференціальний дохід впливають економічні, організаційно-господарські і природно-історичні чинники (рис. 1).
Рис.1 - Чинники, що впливають на формування диференціальної земельної ренти
Вивчення диференціальної ренти та диференціального доходу має велике значення в ринкових умовах для наукового обгрунтування земельних відносин як між власниками землі і її орендарями, так і між державою та землевласниками і землекористувачами. Об'єктивне її визначення має вплив на оцінку та ціну землі, земельний податок і плату за землю в умовах регульованої економіки з боку держави (рис.2)
Рис.2 - Значення земельної ренти у сільському господарстві
Якщо розглядати земельні ресурси загалом або як ресурс, що має альтернативу використання, то рента виконує функцію розподілу земель між покупцями. Чим більше земля придатна для запланованої мети її використання, тим вищою буде ставка рентної плати. Ті, хто вважає дану земельну ділянку найпривабливішою для своєї діяльності, запропонують вищу величину ренти, ніж інші. Прибуток, який отримують землевласники від землекористувачів, і є рентою. Розмір рентної плати за землю варіюється залежно від багатьох факторів, бо навіть дві земельні ділянки можуть різнитися за територією розміщення та продуктивністю (родючістю). За умови функціонування ринку землі у сільському господарстві в першу чергу він визначатиметься на основі співвідношення попиту і пропозиції на земельні ділянки. Попит на землю виступає єдиним дієвим фактором, що визначає величину земельної ренти, тому його збільшення або зменшення приводить до зміни розміру ренти у бік її збільшення або зменшення, чи її відсутності, коли попит відсутній. Пропозиція землі на ринку також є особливою, адже вона реальна до певної межі -- площу землі понад можливу не можна збільшити навіть в умовах значного підвищення цін на землю Саме ця особливість пропозиції землі породжує відмінність рентних платежів від інших джерел доходу -- заробітної плати, процента і прибутку. За повної нееластичності пропозиції попит на землю на макрорівні є, по суті, єдиним чинником, що визначає величину земельної ренти.
Земельні відносини виступають повноцінною складовою економічного механізму, оскільки земля має вартість у ринкових умовах і за цією вартістю через земельну ренту повинна враховуватися у цінах на сільськогосподарську продукцію. Сама ж земельна рента має бути основним джерелом для відтворення і підвищення родючості землі.
Розділ ІІІ. Перспективи розвитку аграрного сектору України
3.1 Реформування відносин власності та АПК
Ефективність функціонування сільськогосподарських підприємств безпосередньо залежить від рівня адаптації економічного механізму функціонування до умов глобалізації міжнародної економіки [5, с. 71]. Для досягнення належного рівня адаптації аграрних підприємств в умовах глобалізації міжнародної економіки необхідно сформувати стратегію ефективного розвитку агробізнесу України. Метою стратегії розвитку вітчизняного аграрного бізнесу є забезпечення комплексного дієвого функціонування аграрних підприємств, розвиток високоефективного конкурентоспроможного як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку агробізнесу, продовольчу безпеку країни, розв'язання проблеми села. Стратегічними завданнями є: ? удосконалення зовнішнього середовища;; ? удосконалення внутрішнього середовища ? інноваційно- інвестиційне забезпечення агробізнесу ; ? формування позитивного іміджу аграрного сектору України; ? удосконалення ціноутворення; ? збільшення експорту сільськогосподарської продукції; ? забезпечення рівновагу попиту і пропозиції; ? завершення земельної реформи; ? вступ у міжнародні організації; ? удосконалення міжгалузевих і внутрігалузевих економічних відносин; ? збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції; ? удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення розвитку галузі; ? формування інноваційної моделі його функціонування; ? техніко-технологічна модернізація агропромислового виробництва; ? адаптація національної інноваційної системи до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності.
Україна має гарні кліматичні умови та природні, трудові ресурси для розвитку експортного потенціалу аграрного сектора економіки, проте існує багато проблем. Значний вплив політичних факторів та корупція перешкоджають розвитку та реалізації експортного потенціалу. Наразі держава може зберегти європейські ринки і географічно диверсифікувати азіатські, проте без державного регулювання спроби виробників можуть бути марними, тож стабілізація політичної системи та збереження унітарності держави виходять на перший план в розвитку будь-якого сектора економіки. Сьогодні виникають нові умови й концепції розвитку сільського господарства, що є наслідком змін у міжнародному поділі праці й формуванні світової системи сільського господарства та світового ринку сільськогосподарської продукції, прискорення науково-технічного прогресу, що дозволяє створювати нові чинники, такі як підприємництво, глобалізація, еластичність діяльності, наростання нової тенденції переходу до індивідуальних і персональних інтересів, перехід від окремих джерел доходів до цілої групи, що пов'язано зі зміною традиційних та економічних цілей господарств і сім'ї, вхід сільського господарства в етап надвиробництва й проблем, що із цього виникають. Старий принцип "виробляти більше і дешевше" змінюється на новий, що виникає з надвиробництва, тобто виробляти стільки ж або менше, але більш ефективно. Це створює цілком іншу суспільну та індивідуальну ситуацію сільського господарства, а одночасно змушує змінювати філософію поведінки сільськогосподарських виробників.
Сільськогосподарська галузь є критичною для забезпечення продовольчої безпеки України. Торгівля сільськогосподарською продукцією є одним з двох основних джерел (інше - металургійна продукція) валютних надходжень в країну. Загалом аграрний експорт, передусім, зерно, дає Україні до 40% валютних надходжень. За 2019 рік аграрний експорт приніс державі понад 20 млрд. доларів30 . Сільське господарство, як бізнес «на відкритому повітрі» з мінімальною кількістю людського ресурсу, відчуває карантинні обмеження найменше. Найкраще почувають себе представники великих агрохолдингів, що мають політичний протекціонізм та надлишкову фінансову спроможність. Карантинні заходи, пов'язані з поширенням коронавірусу, втратили явно виражений вплив на капіталізацію українських публічних агрокомпаній - акції «Астарта», «Кернел», МХП на біржі піднялись до рівня лютого 2020 р. 31 Натомість найбільших втрат зазнають малі та середні фермерські господарства. Серед адміністративних заходів, що мали місце під час карантину та безпосередньо вплинули на розвиток сільського господарства, слід назвати закриття ринків в березні-травні 2020 р. Унаслідок таких дій дрібні товаровиробники, які власне й мають складати основу сільського господарства, були позбавлені можливості реалізувати вирощену продукцію, не отримали коштів для задоволення інших потреб, крім продукції харчування. Враховуючи, що, за експертними оцінками, саме на продовольчих ринках зазвичай реалізується до 85 % ранніх овочів і ягід32, це зумовило проблеми із збутом вирощеної продукції, позбавило споживачів джерел постачання продовольчими товарами і поставила у скрутне фінансове становище дрібних фермерів та селян. Також наслідком цього процесу стала бартеризація стосунків у сільській місцевості, а це є однією з ознак кризи галузі. Великі торгівельні мережі та крупні закупівельні фірми, протягом карантину підвищили ціни на сільськогосподарську продукцію, (незважаючи на спроби державного регулювання цін на окремі групи продовольчої продукції). Це мало наслідком зменшення попиту з боку населення, а також поступову зміну структури галузі, через зменшення суб'єктів виробництва сільськогосподарської продукції та, особливо, її реалізації. Саме цим обумовлене перевищення цін на продукти сільського господарства в Україні у квітні-травні на 20-40% (за різними продовольчими групами) порівняно з країнами ЄС33 . Ситуація, що склалася внаслідок карантинних обмежень (а також у разі їх повторного застосування для протидії другій хвилі пандемії), містить загрози, пов'язані з погіршенням рівня продовольчої безпеки України, руйнуванням дрібного аграрного бізнесу, загостренням соціальної напруженості, тінізацією ринку агропродукції, що погіршує можливості протиепідемічного контролю цього процесу, провокує зростання цін на агропродукцію у торговельних мережах, стимулює її імпорт. Обмеження можливості закупівлі саджанців плодоовочевих культур матиме наслідком суттєве скорочення обсягів збору та реалізації врожаю в цьому секторі влітку-восени 2020 року та неможливість заготівлі плодово-овочевої продукції на наступний сезон, що відтворюватиме ситуацію дефіциту. Відсутність коштів у селян суттєво ускладнить посівну кампанію, що зменшить пропозицію сільськогосподарських товарів у наступному агропромисловому періоді, яка й без цього буде набагато меншою, враховуючи суху зиму. Відсутність в селян обігових коштів вже негативно позначилось на супутній галузі - продажу сільськогосподарської техніки. Враховуючи зазначені чинники, фермери, позбавлені можливості реалізації власних продуктів та обігових коштів, будуть набагато поступливішими в процесі відчуження власної землі, нерухомості та засобів сільськогосподарського виробництва. Наслідком цього може стати подальше посилення монополістичних тенденцій у сільському господарстві. Альтернативою є об'єднання малих фермерських господарств для спільного пошуку рішень та протидії монополії великих агрохолдингів35 . Серед позитивних чинників розвитку галузі, пов'язаних з коронавірусом, варто відзначити повернення в Україну заробітчан - як кваліфікованих так й некваліфікованих робітників, які можуть бути залучені до сезонних сільськогосподарських робіт й компенсувати традиційний кадровий дефіцит фермерських господарств, зокрема тих, що розташовані в Центральній та Західній Україні. Водночас, у довгостроковій перспективі, внаслідок коронакризи аграрний бізнес втратить багато робочих місць через тенденції максимальної механізації та автоматизації процесів. Існує також проблема «закриття» багатьох країн у плані експорту сільськогосподарської продукції через піклування про рівень особистої продовольчої безпеки. Через скорочення пропозиції на глобальному харчовому ринку це призвело до загальносвітового зростання цін на певні групи товарів, у тому числі - пшеницю й борошно. Україна (Державне агентство резерву України) офіційно та неофіційно (справа про «з'їдене мишами зерно»36) продає зернові за кордон, користуючись нагодою ринкової кон'юнктури, ігноруючи національні інтереси України. Внаслідок глобальної пандемії та обмежень, пов'язаних з нею, аграрний бізнес стане ще більш значущим для української економіки, що є прямим індикатором технологічної відсталості країни.
Висновки та пропозиції
Власність на землю була й залишається основою земельних, а також всієї системи аграрних відносин. Відносини власності на землю - це похідна ринку, що проникає в усі сфери економічної діяльності, створює й гарантує умови для ефективного розвитку національного господарства на основі високої зацікавленості в результатах праці. Засади формування відносин власності на землю повинні ґрунтуватися на: визначенні ефективних форм господарювання на землі; державній підтримці всіх форм власності на землю, підтримці товаровиробників у розгортанні виробництва; створенні багатоукладної економіки, основою якої є різні форми власності на землю. Земельні відносини власності повинні розвиватися згідно з положеннями Конституції України
Список літератури
1. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. -- К.: Аграрна наука. 2005. -- 140 с.
2. Ковалишин О.Ф. Роль ренти в регулюванні земельних відносин при здійсненні аграрної реформи / О.Ф. Ковалишин // Землевпорядний вісник. -- 1999. -- №4. -- С. 19--23.
3. Мочерний С.В. Політична економія / С.В. Мочерний. -- К.: ЗнанняПрес, 2002.
4. Основи аграрної економіки: [підручник] / В.П. Галушко, Гвідо Ван Хулєнбрук, О.А. Ковтун та ін. -- К.: Вища освіта, 2003. -- 399 с.
5. Павлишенко М.М. Механізм дії закону єдності товарного і грошового обігу в аграрному секторі / М.М. Павлишенко // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. -- Львів: Львів. держ. агроуніверситет, 2005. -- №12. -- 689 с.
6. Теоретичні основи державного земельного кадастру: [навч. посібник] / М.Г. Ступень, Р.Й. Гулько, О.Я. Микула та ін.; За заг. ред. М. Г. Ступеня. -- Львів, 2003. -- 341 с.
7.http://zem.ua/uk/41golovnipitannyaprozemlyu/1429chimozhlivabezstrokovaviplatarenti
8. Закон України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» - 2006 р. https://www.president.gov.ua/
9. Закон України "Про стимулювання розвитку агропромислового комплексу України" -2017 р https://www.kmu.gov.ua/
10. Журнал Економіка АПК - http://eapk.org.ua/
11. Інформаційно-аналітичний портал АПК України https://agro.me.gov.ua/ua
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Власність як економічна категорія, теорія прав власності. Форми, місце та роль власності в економіці України, особливості становлення та основні тенденції розвитку відносин власності. Економічні, юридичні, політичні та інші суспільні відносини власності.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 13.11.2010Підприємства колективної власності в Україні. Формування багатоукладності відносин. Головні особливості розвитку багатоукладної економіки в Україні. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації в країні. Перехідний період України до ринкових відносин.
курсовая работа [107,3 K], добавлен 07.09.2016Земля як об’єкт власності та господарювання в аграрній сфері. Сучасні теорії ренти як економічної форми реалізації права власності. Земельна рента за умов капіталізму у формі орендної плати землевласнику за тимчасове користування ділянкою орендарем.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 21.01.2015Право власності, її форми і типи та зв’язок між ними. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Види та функціонування підприємств, залежно від форм власності. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.
курсовая работа [2,4 M], добавлен 10.09.2012Теоретичні засади аналізу інвестиційної інфраструктури агро-промислового комплексу України. Нормативне забезпечення аналізу аграрного сектору. Місце та роль інвестицій в розвитку АПК система статистичних показників розвитку інфраструктури комплексу.
курсовая работа [43,8 K], добавлен 01.07.2019Найважливіша особливість аграрних відносин. Земля як основна умова будь-якого виробництва. Особливість аграрних відносин та їх реформування. Кількість сільськогосподарських підприємств в Україні за організаційно-правовими формами господарювання.
материалы конференции [8,8 K], добавлен 20.09.2008Сутність поняття та історичні аспекти розвитку приватної власності, її основні види: індивідуально-трудова, партнерська та корпоративна. Світова практика реформування приватної власності. Перспективи та пріоритети приватизаційних процесів в Україні.
курсовая работа [458,5 K], добавлен 20.12.2014Види та типи власності, розвиток її відносин у інформаційному суспільстві. Структура економічної та юридичної власності. Дослідження понять державної, приватної, суспільної, колективної власності. Система прав та обов'язків господарюючих суб'єктів.
курсовая работа [36,3 K], добавлен 19.11.2014Механізм використання економічних відносин в аграрному секторі. Фактори, які визначають та забезпечують функціонування даних відносин. Особливості та проблеми реформування аграрних відносин та аграрної політики в Україні в сучасних ринкових умовах.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 02.01.2014Ставлення до власності в історичні часи та її вагомий вплив на предмети виробничого призначення. Поняття, типи, форми і види власності у системі економічних відносин. Способи привласнення благ та методи господарювання, як багатоманітність форм власності.
курсовая работа [96,0 K], добавлен 18.09.2014Україна - одна з найбільших аграрних країн. "Шоковий" шлях дезінтеграції господарського комплексу колишнього СРСР та переходу до ринкової економіки. Післякризове відродження аграрного сектору. Обсяги і темпи зростання сільськогосподарської продукції.
статья [479,3 K], добавлен 30.07.2013Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Людина як провідний елемент продуктивних сил і виробничих відносин. Еволюція економічних систем. Відносини власності в економічних системах. Функції та еволюція грошей. Грошовий обіг та його закони.
шпаргалка [2,1 M], добавлен 24.01.2011Аграрне виробництво, як єдність продуктивних сил і відносин економічної власності. Суб’єкти і об’єкти підприємництва в аграрному секторі. Рентні відносини та реалізація аграрних відносин в умовах ринкової економіки. Напрямки реформування АПК України.
курсовая работа [356,6 K], добавлен 09.12.2010Основа аграрного производства - собственность на землю. Существенные особенности в организации сельскохозяйственного труда, его эффективность как результат системного взаимодействия трех основных факторов: труда, земли и капитала. Понятие спроса на землю.
презентация [19,3 K], добавлен 28.11.2013Початок самостійного розвитку економічної теорії. Виникнення політичної економії. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом. Розвиток відносин власності в Україні. Еволюція форм організації суспільного виробництва.
шпаргалка [138,9 K], добавлен 27.11.2010Розгляд історії розвитку реформування відносин власності в Україні, аналіз нормативно-правової бази. Аналіз процесів приватизації об’єктів в Дніпропетровській області. Ефективність реформування відносин власності та управління майном і майновими правами.
курсовая работа [65,7 K], добавлен 11.09.2010Дослідження сутності власності - закріплення права контролю економічних ресурсів та життєвих благ за економічними суб’єктами. Приватна і колективна власність: аспекти взаємодії. Роль, призначення і використання державної власності як виду колективної.
курсовая работа [106,3 K], добавлен 29.03.2011Етапи процесу реформування української економіки. Приватизація як процес перетворення державної власності в інші правові форми. Напрямки трансформації відносин власності у країнах з ринковою економікою. Наслідки роздержавлення і приватизації власності.
реферат [190,2 K], добавлен 08.09.2010Зміст економічної системи та її структурні елементи. Рівні економічної системи та їхні основні суб’єкти. Відносини власності як елемент економічної системи. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 10.04.2007У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались чотири основні типи економічної власності: суспільна; приватна; колективна; державна. Суб'єкти та об'єкти даних форм власності. Розкриття понять "власність", "володіння", "користування".
реферат [23,4 K], добавлен 06.05.2010
