Трудові відносити як основа системи соціального партнерства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трудові відносити як основа системи соціального партнерства в Україні

Ляшенко Т.М. - доктор політичних наук, провідний науковий співробітник відділу теоретичних та прикладних проблем політології, Інститут політичних та етнонаціональних відносини ім.І. Ф.Кураса НАН України

Abstract

Labour relations as a basis of social partnership system in Ukraine

Lyashenko T.M. - doctor of Political Science, Department of Theoretical and Applied Problems of Political Science; I.F. Kuras Institute of Political and Ethnic Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine

Summary: In the theoretical aspect the scholar basis of the conception is systemised as well as the process of its forming as a theory of social cooperation, a new social contract, which is needed to evolutionary state devel-opment as opposed to the idea of class struggling, is observed. A complex comparative analysis of the world's practising various forms, models and mechanisms of social partnership in the industrial nations is done, its dy-namics and contemporary trends are defined. After the example of cooperation between employee organisations and trade unions under state's regulating function a tripartite system is analysed. This system becomes an efficient way to weaken social and labour conflicts, especially during the transition period.

Key words: social partnership, tripartism, welfare state, social policy, social and labour conflicts, trade unions, organization of employers.

Анотація

У теоретичному плані систематизовано науковий базис концепції соціального партнерства, розглянуто процес її оформлення як теорії соціального миру, нового суспільного договору, необхідного для еволюційного розвитку держави, на противагу ідеї класової боротьби. Проведено комплексний порівняльний аналіз світової практики становлення різних форм, моделей та механізмів соціального партнерства у країнах індустріальної демократії, визначено їх динаміку та сучасні тенденції. На прикладі співробітництва організацій підприємців і профспілок за регулюючої функції держави проаналізовано систему трипартизму, що є дієвим способом послаблення соціально-трудових конфліктів, особливо в перехідний період.

Ключові слова: соціальне партнерство, трипартизм, соціальна держава, соціальна політика, соціально-трудові конфлікти, профспілки, організація працедавців.

Постановка проблеми. У сучасній політології існують різноманітні концепції досягнення стабільності у суспільстві. За всього різноманіття уявлень про джерела дестабілізації основні шляхи досягнення стабільності в більшості концепцій пов'язуються з двома факторами: 1) наявністю підтримки існуючого режиму населенням, сукупністю оцінок внутрішніх суспільних інститутів і методів прийняття рішень та 2) ефективністю діяльності державних і політичних інститутів [1, с.148]. Подібна політика утверджувалась у вигляді різних форм, моделей відповідно до умов та потреб кожного суспільства, отримавши загальне визначення політики соціального партнерства.

Отже, завдання відтворення системи демократичних політико-економічних відносин, формування механізмів узгодження суспільних інтересів, що спроможні гарантувати еволюційний розвиток держави, запобігати масштабним внутрішнім потрясінням і забезпечувати соціальний мир, визначають актуальність дослідження системи соціального партнерства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розробка теорії соціального партнерства обумовлена практикою його впровадження в Україні. Особливістю українських умов є те, що, з одного боку, соціальне партнерство впроваджується "зверху", починаючи із законодавчих актів, переговорів на тристоронній основі. Тобто, соціальне партнерство в Україні зароджувалось та діє на національному рівні і фактично носить характер трипартизму. Праці, що виходять, спрямовані на дослідження саме цього аспекту. З іншого боку, ідеєю соціального партнерства займаються, насамперед, представники профспілок, організацій підприємців, а також владних структур та окремих політичних партій, тобто безпосередні учасники переговорного процесу Серед сучасних вітчизняних робіт, що розглядають теоретико-методологічні та практичні аспекти функціонування профспілок та організацій роботодавців, виділяються дослідження В. Цвиха, М. Обушного, А. Сіленко, Г. Щедрової, О. Тупиці тощо.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. В українській політологічній думці залишається необхідність наукового осмислення концепції соціального партнерства, визначення найбільш близької до українських умов моделі соціального партнерства.

Мета статті - виявити особливості процесу становлення і перспектив розвитку системи соціального партнерства в Україні як способу узгодження соціальних інтересів для забезпечення політичної та соціальної стабільності держави

Виклад основного матеріалу. На сьогодні зарано говорити про збалансовані відносини між працею і капіталом в Україні. Прямим підтвердженням цього є кількість протестних акцій. Так, за перше півріччя 2017 р. відбулось 33 акції соціального протесту та 12 страйків, у яких взяли участь понад 15,6 тис. найманих працівників [2]. Але фактичний рівень невдоволення своїм соціально-економічним становищем і, відповідно, ситуацією в трудових відносинах серед найманих працівників є незрівняно вищим. Так, за словами голови Федерації профспілок України Григорія Осового, кожний третій працівник обурюється тим, що порушуються його права, але боїться за них боротися, кожний другий (47%) змушений терпіти, тому що не бачить можливості захистити свої права, і лише кожний десятий (12%) обстоює свої права всіма доступними засобами [3].

Причини конфронтації - невдоволення низькими зарплатами, пенсіями, затримки з їх виплатами, (ціни, тарифи - але вони пов'язані з рівнем зарплат), низька захищеність перед загрозою звільнення (низький рівень захищеності, насамперед, у сфері приватного бізнесу).

Упродовж 2016 р. заборгованість з виплат заробітної плати коливалась навколо 1,9-2,0 млрд грн, а частка заборгованості економічно-активних підприємств у її загальному обсязі становила близько 65% (діаграма «Заборгованість з виплати заробітної плати»). Наприкінці 2016 р. - на початку 2017 р. завдяки додатковим виплатам вдалося знизити як обсяг заборгованості, так і частку економічно активних підприємств у формуванні загальної заборгованості.

Однак у 2017 р. спостерігається погіршення ситуації: збільшуються як загальні обсяги заборгованості (наприкінці І півріччя - 2,4 млрд грн), так і частка в ній економічно-активних підприємств (понад 55% порівняно з 45-47% на початку року). Поки не можна однозначно стверджувати, що зростання заборгованості з виплат зарплати є безпосереднім наслідком підвищення мінімальної зарплати, а з тим і погіршення можливостей роботодавців забезпечити належний рівень нового рівня оплати праці. Втім, і проявлені зміни в динаміці не є випадковими [4, с.26].

Саме заборгованість з виплати заробітної плати стала причиною проведення найманими працівниками упродовж 2017 р. 13 страйків та 60 акцій соціального протесту (60% усієї кількості зафіксованих НСПП проявів різних форм соціальної активності).

Серед інших вимог - підвищення рівня оплати праці, запровадження встановленого законом мінімального розміру оплати праці, виконання заходів з охорони та безпеки праці, укладання і виконання колективних договорів та угод.

Мають місце вимоги щодо забезпечення прав і гарантій діяльності профспілок, продуктивної зайнятості працюючих. Часто висуваються вимоги, що стосуються організації виробничого процесу, порушення соціальних і трудових прав найманих працівників у зв'язку з установленням нових або зміною існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, застосуванням вимушеної неповної зайнятості, роботи в умовах неповного робочого дня (тижня).

Також висуваються вимоги щодо порушення соціальних прав і гарантій найманих працівників на підприємствах, до яких застосовано процедури ліквідації, відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; низького рівня заробітної плати на підприємствах певних галузей економіки, зокрема, бюджетної сфери.

Аналізуючи вимоги, висунуті найманими працівниками у колективному трудовому спорі (конфлікту), вирішенню яких сприяла НС'І IIІ у 2017 р. (502 вимоги), можна установити їх таким чином:

- щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати та своєчасної виплати поточної заробітної плати (40%) - найбільша питома вага у загальній кількості вимог;

- щодо забезпечення відповідних соціально - економічних умов праці (22%);

- щодо умов та підвищення рівня оплати праці (12%);

- щодо дотримання порядку звільнення та працевлаштування, охорони праці (9%);

- щодо укладення та виконання колективного договору, угоди (8%);

інші вимоги (9%).

Слід враховувати, що в багатьох випадках ігнорування інтересів найманих працівників з боку роботодавця призводить до погіршення конфліктної ситуації.

Найбільші прояви протестної активності мали місце у Черкаській (12 страйків та шість акцій протесту), Дніпропетровській (три страйки та 13 акцій протесту), Волинській (один страйк та 10 акцій протесту), Львівській та Миколаївській (по 11 акцій протесту), Запорізькій (один страйк та п'ять акцій протесту) та Тернопільській (п'ять акцій протесту) областях і м. Києві (23 акції протесту).

Задля збереження соціального миру ради підприємств, згідно з законом про підприємство, не мають права оголошувати та проводити страйки. Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення КТС(К) або роботодавець ухиляється від примирних процедур чи не виконує угоди, досягнутої під час вирішення КТС(К). Страйк - це виключна прерогатива відповідних профспілок. У разі виникнення конфліктів на підприємстві утворюється паритетно-узгоджувальна комісія під головуванням професійного судді.

За видами економічної діяльності такі акції відбулися на підприємствах, в установах, організаціях бюджетної сфери (29), з постачання електрое- нерпі' (24), машинобудування (18), добувної промисловості та розроблення кар'єрів (17), металургійного виробництва (9), транспорту (8).

За своєю сутністю становлення соціального партнерства як основного типу соціально-трудових відносин повинно гармонізувати стосунки між працедавцями, найманими робітниками та державою, а також сприяти вирішенню соціально-трудових спорів та конфліктів. Завданням соціального партнерства повинно виступати поліпшення умов праці, створення сучасних механізмів захисту робітників та мінімізація можливості соціального вибуху. Автори книги «Насильство та суспільні порядки» Д. Норт, Дж. Волліс та Б. Вайнгест попереджають про небезпеку, за якою політична система маніпулює економічною системою для досягнення політичних цілей, а також про таку корупцію «за якої політичні гравці створюють економічні привілеї, щоб зберігати владу в руках політичної коаліції. Така корупція перешкоджає громадянам жити під владою того уряду, який вони обирали, а отже, руйнує республіку» [5, с.9-10].

В Україні функціонує система державних органів, що регулюють трудові відносини - це Міністерство соціальної політики України, яке забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері трудових відносин, галузеві міністерства, Національна служба посередництва і примирення, Національна тристороння соціально- економічна рада, регіональні організації тощо.

Арбітражна функція держави під час вирішення суперечок між працею та капіталом здійснюється, насамперед через Національну службу посередництва і примирення як постійно діючий державний орган для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). Вона є постійно діючим державним органом, що створений відповідно до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та Указу Президента України від 17.11.1998 № 1258/98 «Про утворення Національної служби посередництва і примирення», які визначають її основні завдання і функції, з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації праці № 92 «Про добровільне примирення та трудовий арбітраж» (1951 р.). За пропозиціями сторін соціального діалогу відповідно до Закону України від 11.01.2011 № 2862-УІ «Про соціальний діалог в Україні» на НС'І IIІ та її відділення покладено функції щодо оцінки відповідності критеріям репрезентативності і підтвердження репрезентативності суб'єктів сторін профспілок й організацій роботодавців.

До основних завдань НСПП належать: сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними; прогнозування виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів); забезпечення здійснення соціального діалогу, вироблення узгоджених пропозицій щодо розвитку соціально-економічних та трудових відносин в Україні; здійснення заходів із запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) [6].

Упродовж січня-травня 2017 року Національна служба посередництва і примирення сприяла вирішенню 148 трудових спорів, участь в яких брали понад 1,5 млн працівників, 6741 суб'єкт гос-подарювання. За цей період НСПП унаслідок заходів, здійснених під час сприяння вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) та запобігання

їх виникненню, погашено заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 328 млн. 488,5 тис. грн або 37,5% від загальної суми боргу (875 млн 50,6 тис. грн) [7].

Усього впродовж 2017 р. з метою запобігання виникненню КТС(К) НС'І IIІ вживала заходів щодо усунення 738 чинників ускладнення стану соціально-трудових відносин у 610 конфліктних ситуаціях (п'ять - на територіальному, 605 - на виробничому рівнях) на 785 підприємствах. НСПП сприяла вирішенню 216 колективних трудових спорів (три - на національному, три - на галузевому, чотири - на територіальному, 206 - на виробничому рівнях), безпосередніми учасниками яких стали 1,5 млн працівників 6767 суб'єктів господарювання.

У спорах найманими працівниками було висунуто 502 вимоги, з яких: 242 (48,2%) - щодо невиконання вимог законодавства про працю; 141 (28,1%) - щодо виконання колективного договору, угоди або окремих їхніх положень; 107 (21,3%) - щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; 12 (2,4%) - щодо укладення або зміни колективного договору, угоди.

Загалом було врегульовано 411 конфліктних ситуацій (чотири - на територіальному, 407 - на виробничому рівнях) та 469 чинників на 556 підприємствах.

На жаль, не завжди комплекс заходів щодо запобігання виникненню КТС(К) дає певні позитивні результати, і якщо сторони соціального діалогу так і не дійдуть згоди на доконфліктній стадії, НСПП реєструються колективні трудові спори (конфлікти).

Найтиповішими вимогами, що висувалися найманими працівниками у КТС(К), вирішенню яких сприяла НСПП упродовж минулого року, були ті, які стосувалися погашення заборгованості з виплати заробітної плати та своєчасної виплати поточної заробітної плати, питома вага яких становила більш як 40% їхньої загальної кількості, та вимоги щодо забезпечення соціально-економічних умов праці та виробничого побуту - 22% загальної кількості. Одночасно з тим, за словами голови Національної служби посередництва і примирення О. Окіса, у 2017 р. колективних трудових спорів (конфліктів) на галузевому рівні зареєстровано не було[8] .

Утім, упродовж року НСПП не припиняла сприяти вирішенню трьох КТС(К) на галузевому рівні: у вугільній галузі - між Профспілкою працівників вугільної промисловості України та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України; у галузі транспорту - між спільним представницьким органом Професійної спілки працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України і Всеукраїнської незалежної профспілки працівників транспорту та Міністерством інфраструктури України; у галузі охорони здоров'я - між Вільною профспілкою медичних працівників України та Міністерством охорони здоров'я України.

У минулому році підприємства, на яких НСПП сприяла вирішенню КТС(К), за формою власності розподілялися так: комунальні підприємства (37%); державні (33%); приватні (27%).

Зокрема, найбільша кількість спорів зареєстрована НСПП на комунальних підприємствах Львівської (36), Закарпатської (10) та Дніпропетровської (6) областей; на державних підприємствах Черкаської (19), Чернігівської (13) та Львівської (8) областей; на приватних підприємствах Херсонської (18), Львівської (8) та Волинської (7) областей.

Домінуючими і безпосередніми причинами виникнення КТС(К) на підприємствах, в установах, організаціях залишаються значна заборгованість із виплати заробітної плати та порушення термінів виплати поточної заробітної плати.

Упродовж 2017 р. НСПП сприяла зменшенню соціального напруження та пошуку взаємоприйнятних рішень між сторонами конфліктів під час проведення найманими працівниками 20 страйків та інших видів протестних дій, пов'язаних з частковим або повним припиненням роботи, а також 101 акції соціального протесту, в яких взяли участь понад 65,5 тис. найманих працівників [8].

Одним з головних завдань НСПП є запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) та своєчасне врегулювання розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин, недопущення їхнього переростання в колективні трудові спори (конфлікти), що визначено нормативними актами.

Крім того, НСПП проводяться запобіжні примирні процедури для поліпшення трудових відносин, до яких залучаються відповідні центральні або місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також роз'яснювальна робота з метою запобігання можливому стихійному, некерованому розгортанню подій.

Найчастіше сторони спору порушують норми цього Закону, зокрема через відсутність у найманих працівників чіткої інформації про компетенцію роботодавця щодо задоволення вимог, які можуть бути предметом КТС(К), що зумовлює порушення норм ст. 2 Закону щодо змісту висунутих найманими працівниками вимог.

Через недостатню обізнаність найманих працівників з власними правами та обов'язками, установленими чинним законодавством України, а також відсутність досвіду практичного застосування нормативно-правових актів для вирішення КТС(К) допускаються порушення положень ст. 3 і 4 названого Закону щодо визначення сторін КТС(К), порядку формування вимог найманих працівників, визначення органу, уповноваженого представляти їхні інтереси.

Значна кількість порушень норм ст. 5 названого Закону свідчить про досить поширену практику щодо нереагування роботодавців на висунуті найманими працівниками вимоги.

Певна недовіра представників сторін КТС(К) до примирних процедур, а іноді і пряме небажання вирішувати спір «за столом переговорів» зумовлює порушення норм ст. 8-14 Закону, які регулюють процедуру вирішення спорів примирною комісією та трудовим арбітражем.

Слід зауважити, що відсутність чітко визначеної в законодавчих та нормативно-правових актах відповідальності за порушення законодавства про КТС(К) та дієвого механізму притягнення винних осіб до такої відповідальності створює додаткові умови для подальшого порушення законодавства.

У 2017 р. НСІIIІ було ініційовано внесення змін до Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

За роки діяльності НСПП виробила унікальну практику врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів) на виробничому, галузевому, територіальному та національному рівнях та забезпечила реалізацію в Україні правового механізму вирішення КТС(К) шляхом примирних процедур.

Зокрема, із 10 спорів на національному рівні, які були зареєстровані НСПП упродовж своєї діяльності, сім - вирішено.

Наразі НСПП сприяє вирішенню трьох КТС(К) на національному рівні: між Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні та Кабінетом Міністрів України; між спільним представницьким органом Професійної спілки працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України і Всеукраїнської незалежної профспілки працівників транспорту та Кабінетом Міністрів України; між Професійною спілкою працівників охорони здоров'я України та Кабінетом Міністрів України.

Щодо ключових показників результативності роботи НСПП можна зазначити: упродовж майже 20 років діяльності за сприяння НСПП за взаємодії з усіма зацікавленими органами під час проведення примирних процедур було задоволено 5384 вимоги найманих працівників (95% загальної кількості), вирішено та знято з реєстрації 2199 спорів (94% загальної кількості), участь у яких брали майже 10 млн найманих працівників 22 тис. суб'єктів господарювання.

Лише у 2017 р. унаслідок заходів, ужитих НСПП для сприяння вирішенню КТС(К) та запобігання їхньому виникненню, було погашено заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 553,2 млн грн, або 53,5% загальної суми боргу, що було основною причиною виникнення спорів та конфліктних ситуацій.

Розбудова в Україні соціально-правової держави та подальше формування громадянського суспільства додали до найбільш актуальних питань проблему реформування трудового законодавства, зокрема порядку вирішення трудових спорів. З огляду на це, нині одним із важливих завдань, над яким працює Національна служба посередництва і примирення, є гармонізація національного законодавства щодо вирішення трудових спорів з європейськими стандартами.

Вирішальним моментом розвитку соціально-трудових відносин є формування представницьких структур - професійних спілок та об'єднань роботодавців, які хоч традиційно і вважаються виразниками економічної сфери, проте значною мірою виступають у сфері політичній. Більше того, профспілки та об`єднання підприємців належать до категорії інституалізованих груп інтересів, які, за визначенням політичної науки, «володіють необхідними ресурсами для організаційного оформлення ...з достатніми людськими та фінансовими ресурсами, глибоким знанням тих сфер державної політики, які тим чи іншим спосіб зачіпають їхні інтереси; мають конкретні цілі, досягнення яких відбувається шляхом переговорного процесу з владними інституціями у плані прийняття політичних рішень та формуванні законодавчої бази» [9, с.210].

Серед різноманітних теорій соціального партнерства окреме місце посідають ті концепції, які ак-центують увагу на співпраці не стільки між окремими робітниками та підприємцями, скільки між об'єднаннями підприємців та профспілками. Розуміння соціального партнерства як відносин саме між організаціями праці та капіталу відображається, зокрема, в тому, що сам термін «соціальне партнерство» застосовується для визначення об'єднань підприємців та профспілок: «Організації підприємців та профспілок розглядають та характеризують один одного як партнерів» [10, с.44].

Врегулювання відносин між підприємцями та профспілками на підприємствах регулюються колективним договором. Положення колективного договору (угоди) набувають нормативно-правового значення. Закон «Про колективні договори і угоди» додатково легалізував ще й колективні угоди на національному, галузевому і регіональному рівнях.

Із метою розв'язання існуючих проблем в економіці і соціально-трудовій сфері та для ведення переговорів й укладення Генеральної угоди між КМУ, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, а також забезпечення її виконання та здійснення контролю профспілкова сторона у вересні 2009 р. створила Спільний представницький орган всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань (СПО). СПО - це представницький орган профспілкової сторони у взаємовідносинах зі стороною органів виконавчої влади та стороною роботодавців. Основною метою створення СПО є представництво та захист прав і законних інтересів членів профспілок в економічній, соціальній, трудовій та інших сферах, у тому числі у їх відносинах з іншими сторонами соціального діалогу.

Соціально-економічні зміни мають підтримку і на міжнародному рівні. Ратифікація конвенції, на думку генерального директора, також допоможе Україні реалізувати нещодавно прийняту Програму достойної праці для України на період 2016-2019 рр. У 2017 р. видатки державного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення знизилися, порівняно з 2016 р., з 32,6% до 25,8%. Таке зниження пояснюється тим, що частину фінансування соціальних функцій органів державної влади було передано на місцевий рівень [11], на якому було витрачено 73 млрд грн, що майже в 2,5 раза більше, ніж у І півріччі 2014 р. Унаслідок бюджетної децентралізації видатки на охорону здоров'я знизилися з 2,7% до 1,8%.

Система соціального партнерства повинна охоплювати не лише працюючих громадян, але й таких, які виїхали працювати за кордон. Ці дві категорії громадян фактично не залучені до процесу врегулювання соціально-трудових відносин, а між тим, вони становлять суттєвий прошарок українського суспільства.

За останні 5 років рівень безробіття в Україні знизився на 0,3 відсотка. Такі дані оприлюднила Державна служба статистики. Якщо у вересні 2013 року в Україні безробітні становили 1,5% від загальної кількості працездатного населення, то у 2018 р. вони становлять всього 1,2%. Найвищим рівень безробіття за останні роки був у 2014-му: тоді без роботи офіційно залишалися 1,6% громадян України працездатного віку. Починаючи з 2015-го відсоток непрацевлаштованих почав демонструвати динаміку до зниження. За даними Центру Разумкова, «ринок праці відновлюється, демонструючи позитивні тенденції. Рівень безробіття серед економічно активного населення віком 15-70 років зменшився з 9,3% у 2016 р. до 9,1% у II кварталі 2017 р. і до 8,9% у III кварталі 2017 р.» [12, с.4].

За даними статистики, у І кварталі 2018 року в Україні рівень безробіття серед економічно активного населення (розрахований за методологією МОП) становив 9,7%, або знизився на 0,4 відсоткових пункти, порівняно з І кварталом минулого року. Серед осіб працездатного віку рівень безробіття дещо вищий і становить 10,0%. Загальна кількість безробітних серед працездатного населення - 1713 тис. осіб. Найвищий рівень безробіття серед осіб працездатного віку, із зрозумілих причин, зафіксований у Луганській (17,8%) та Донецькій (15,0%) областях. Ще у 15 регіонах рівень безробіття перевищував середній показник по Україні. Найменше від безробіття потерпало працездатне населення Харківської та Київської областей, де його рівень не підійнявся вище 7%. При цьому, кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених роботодавцями до державної служби зайнятості, у березні 2018 р., порівняно з лютим 2017 р., збільшилася на 352, або на чверть, і на кінець місяця становила 1744. Порівняно з березнем 2017 р. цей показник збільшився на 48,2% [13].

Допомогу у разі безробіття отримували 81,5% осіб, які мали статус безробітного на кінець місяця. Середньооблікова кількість безробітних, які отримували допомогу у разі безробіття у березні 2018 р., становила 4,6 тис. осіб. Середній розмір допомоги через безробіття становив 2207 грн, що становить 59,3% законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати (3723 грн) [14].

Поряд з позитивними тенденціями український ринок праці набуває ознак працедефіцитності. Спостерігається тенденція зменшення кількості економічно активного населення - з 20,2 млн осіб у 2014р. до 17,8 млн осіб у 2017 р., що пов'язано не лише з природним його зменшенням, анексією АРК та окупацією частини районів Донбасу, але й з істотним відтоком робочої сили за кордон. Щороку Україна втрачає близько 130 тис. осіб економічно активного населення. Одним з найбільших викликів для України стає трудова міграція, особливо молоді та висококваліфікованої робочої сили, яка набуває характеру остаточної еміграції з України. Варто наголосити, що достовірної статистики стосовно кількості емігрантів з України немає, особливо з початку 2014 р., внаслідок неможливості отримати інформацію щодо переміщення осіб з окупованих територій та через те, що більшість українців працюють за кордоном нелегально. За офіційними даними Євростату Україна належить до 20 країн, громадяни яких нелегально перебувають на території ЄС. Так, у 2014 р. Нелегально на території ЄС перебувало 16905 громадян України, у 2015 р. - 23920, у 2016р. - 20785 [15]. Наприклад, за неофіційними даними польських дослідників, українців у країні працює до 7 млн осіб [16]. Тим не менш, Державна служба зайнятості повідомляє, що, за даними МЗС, наразі за кордоном працюють 5 млн українців [17].

За даними Eurostat 87% посвідок на проживання, які українці отримали в ЄС у 2016 р., були надані Польщею. Також, за даними Міністерства сім'ї, праці і соціальної політики Польщі, 95% усіх дозволів на працевлаштування, виданих країною в першому півріччі 2017 р., отримали українські громадяни.

Крім Польщі, українці найчастіше виїжджають на заробітки до Росії, Італії та Чехії. Водночас міграція до Росії останнім часом зменшилася, в тому числі через ускладнення міждержавних відносин.

Серед внутрішніх чинників, що підсилюють трудову міграцію, Нацбанк України відзначає військову агресію, макроекономічну кризу, погіршення добробуту домогосподарств, високий рівень молодіжного безробіття [18].

Доцільно одним з напрямів подальшого розвитку соціального партнерства вважати створення спеціальної інфраструктури, яка була б спрямована на надання робітникам та тимчасово непрацевлаштованим допомоги у сфері юридичних, психологічних, соціальних та інформаційних послуг.

«Важливим завданням соціального партнерства є сприяння розвитку творчого потенціалу всіх суб'єктів соціально-трудових відносин для максимальної реалізації цього потенціалу та становлення в майбутньому постіндустріальної моделі соціально-трудових відносин, де роль держави зводиться до служіння суспільству та створення умов для інноваційного саморозвитку різнорідних суб'єктів, кожний з яких є самоцінним та самодостатнім» [19, с.157].

Соціальне партнерство розвивалося на Заході нерівномірно (окремими галузями, регіонами, країнами), підгрунтям йому слугував економічний розвиток, історичний момент та культурне поле країни. Ці фактори й зумовили створення різних моделей соціального партнерства.

Отже, використовуючи досвід західних країн, необхідно визначити його придатність до українських умов. На нашу думку, відсутність стійких традицій соціального партнерства, наявність утриманських настроїв у суспільстві не відповідає консервативній моделі з її наголосом на свідомість у людських стосунках. До того ж, країни з консервативною моделлю соціального партнерства (США, Японія) мають потужну економіку і є країнами корпоративного капіталізму.

Також навряд чи відповідає перехідному періоду соціал-демократична або скандинавська (шведська) модель соціального партнерства з її надвисокими податками та з не меншим рівнем соціального забезпечення. На розвиток цієї моделі значно вплинули історичні передумови та культура. Невід'ємною частиною шведських традицій є підприємництво. Ще у XVI та XVII ст. шведські королі заохочували іноземні капіталовкладення та імпорт нових технологій. А з 35 найзначніших компаній в обробній промисловості Швеції, що діють сьогодні, 2/3 існували ще в позаминулому сторіччі.

Успішне функціонування шведської моделі також завдячує тривалій історії консервативних традицій та демократії, яка виникла з приватної власності на землю селян та була гарантована писаними та неписаними законами ще з середніх віків. У Швеції ніколи не було феодальних політичних порядків континентальної Європи, не кажучи вже про кріпосне право.

індустріальний демократія соціальний партнерство

Висновки

Найбільш придатною для українського грунту може бути демократична модель, для якої характерна наявність органів соціального партнерства на всіх рівнях, вони насамперед займаються попереджувальною роботою, що дозволяє не доводити справу до серйозних конфліктів. На рівні підприємств система тарифної автономії партнерів (профспілок та організацій підприємців), з одного боку, закликає до великої відповідальності, а з іншого, звільняє кожну зі сторін від зобов'язань, які їй не під силу.

Для України, на нашу думку, був би корисний досвід організації профспілок Австрії та Німеччини, які серед професійних організацій найманих робітників інших країн вирізняються сильною централізацією. Кожній галузі відповідає певна профспілка, яка домовляється з певним союзом підприємців щодо заробітної плати та умов праці. Досягненням цієї системи є висока стабільність переговорного процесу, відсутність надлишкового дроблення.

Також видається реальним запозичення досвіду та створення в Україні рад підприємств, що також притаманне демократичній моделі соціального партнерства. Утворення таких органів дозволить звільнити профспілки від невластивих їм функцій, які ще залишаються відтоді, коли профспілки були «школою комунізму». А саме - на ради підприємств покладатимуться соціальні, персональні та економічні питання. Їхні права повинні поширюватися від права отримання звіту від представників адміністрації підприємства до участі в управлінні. Проте будь-яка модель соціального партнерства не є застиглою формою. Одна може доповнюватися рисами іншої. Підприємства мають впроваджувати ті форми співробітництва, які виявляються для них найбільш доречними.

Важливою складовою соціального партнерства є такі форми та методи розв'язання трудових спорів та конфліктів, які дозволяють запобігти їм або пом'якшити. Задля цього в західних країнах розроблені ефективні процедури примирення суб'єктів спору, методи посередництва та третейського розгляду; чітко розрізняються законні та «дикі» страйки, юридична та матеріальна відповідальність сторін за участь у так званих «індустріальних акціях» (страйках та локаутах).

Соціальне партнерство не знімає потенційну гостроту протиріч та проблему конфліктів, а сам процес співробітництва соціальних партнерів має нестабільний характер. Періоди так званого класового миру можуть змінюватися жорстокою боротьбою між робітниками та підприємцями у вигляді страйків та локаутів, оскільки протиріччя між працею та капіталом закладено у природі їх відносин. Мета соціального партнерства - врегулювати конфлікт до того моменту, коли він вирветься назовні, досягти згоди мирним шляхом.

Світовий досвід переконує, що в демократичному суспільстві з різнорідними груповими інтересами межа між суспільною злагодою та протиборством у конкретних сферах життя є досить нестійкою і перше здатне переходити у друге. Але «Стійкі моделі доводять, що сучасний соціальний розвиток пов'язаний з одночасним удосконаленням людського капіталу, фізичного капіталу, технології та інститутів» [5, с.55] [33, с.55]. Головною ж умовою для існування соціального партнерства є створення державою певного кола координуючих механізмів, без яких жодна модель функціонувати не може. Конкретними кроками держави у сфері трудових відносин повинно стати виконання власних функцій арбітра та гаранта у виконанні двосторонніх угод між союзами підприємців та профспілковими об'єднаннями працівників; проведення міністерствами та облдержадміністраціями активної політики на ринку праці як одного з пріоритетних напрямів соціально-економічної політики; відновлення форм участі робітників в управлінні підприємствами - радах трудових колективів, виробничих рад, груп якості тощо; формування світогляду рівності обох партнерів - підприємця і робітника.

Список літератури

1.Ляшенко Т. М. Соціальне партнерство як фактор політичної та соціальної стабільності в Україні: дис.. канд. політ. наук: 23.00.02; НАН України. Ін-т політ. і етнонац. дослідж. Київ, 1998. 216 с.

2.URL: http://www.fpsu.org.ua/naprvamki- divalnosti/virobnicha-politika-ta-kolektivno- dogovime-regulvuvannva/12476-informatsiva-prostan-sotsialno-trudovikh-vidnosin-kolektivni-trudovi-spori-konflikti

3.URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/2194841 -trudovi-prava-u-akii -sposib-vidstouvati.htm

4.Індекс поточної економічної спроможності: комплексна оцінка соціально-економічної ситуації в Україні / Людмила Шангіна, Василь Юрчишин. Київ: Заповіт, 2017. - С. 26.

5.Норт Д., Волліс Д., Вайнґест Б. Насильство та суспільні порядки. Основні чинники, які вплинули на хід історії Київ: Наш формат / Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2017. 352 с.

6.Національна служба посередництва і примирення иКЬ: http://www.nspp.gov.ua/index.php?option=com_conte nt&view=атЬс1е&М=1&11етМ=2

7.URL: http://www.fpsu.org.ua/naprvamki-divalnosti/virobnicha-politika-ta-kolektivno- dogovime-regulvuvannva/12476-informatsiva-prostan-sotsialno-trudovikh-vidnosin-kolektivni-trudovi-spori-konПikti

8.Інтерв'ю Голови НСПП Окіса О. Я. «Шляхи для врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів)» URL: http://www.nspp.gov.ua/home/struktura-nspp-5/8199- interv-iu-holovv-nspp-okisa-o-va-shliakhv-dlia- vrehuliuvannia-kolektvvnvkh-trudovvkh-sporiv-konfliktiv

9.Напр., Драгомирецька Н. М., Піроженко Н.В. Державно-громадянське партнерство у сфері соціального розвитку: навч. посіб. / Одеса : [б. в.], 2017. 290 с.; Тадєєва Н. В. Сумлінна ділова практика корпорацій в системі соціального партнерства: автореф. дис. ... канд. екон. Наук :

08.0.04. Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. Рівне, 2017. 20 с.; Соціальне партнерство як інструмент оновлення змісту професійно-технічної освіти: матеріали Другої всеукр. наук.-практ. конф., м. Кривий Ріг, 11-12 квіт. 2013 р. / [за заг. ред. Л. Л. Сушенцевої] ; Нац. акад. пед. наук України, Ін-т проф.-техн. освіти НАПН України, Криворіз. міськ. метод. центр профтехосвіти. Кривий Ріг : Роман Козлов [Вид.], 2013.193 с. тощо.

10.Lexicon of Terms and Concepts in Public Administration, Public Policy and Political Science / Supervised by K.E.McVicar. Kyiv, 1994. Р.210.

11.Закон України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” від 28 грудня 2014р., редакція від 1 січня 2017р. URL: zakon.rada.gov.ua/go/

12.УКРАЇНА 2017-2018: НОВІ РЕАЛІЇ, СТАРІ ПРОБЛЕМИ (аналітичні оцінки) - С. 4.

13.URL:http ://edclub. com.ua/analitvka/bezrobittva-v-ukravini- ta-sviti-i-kvartal-2018-roku

14.Стан ринку праці у розрізі міст та районів на кінець березня 2018 року. URL: http://www.uz.ukrstat.gov.ua/press/2018/expr v077.pdf

15.Statistics on enforcement of immigrationlegislation. URL: http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Statistics_on_enforcement_of_im migration_legislation.

16.URL: https://www.wnp.pl/

17.В Україні існує проблема з недобросовісними посередниками при працевлаштуванні українців за кордоном і вона має бути вирішена - Валерій Ярошенко. - Державна служба зайнятості. URL: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/article?art i d=427101&cat id=364661.

18.Безробітних українців побільшало[Електронний ресурс]. URL: https ://www. slovoidilo .ua/2018/01/15/novvna/suspilst vo/bezrobitnvx-ukravincziv

Размещено на Allbest.ru