Еволюція сучасних теорій інновацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція сучасних теорій інновацій

Кравченко C.I., доктор економічних наук, доцент, професор кафедри «Економіка підприємства» ДВНЗ «Донецький національний технічний університет»

Анотація

У статті аналізуються особливості розвитку сучасної наукової думки щодо інновацій, які визначають зміни в розумінні ролі успішних нововведень у досягненні конкурентоспроможності національних економік, від початку формування фундаментальних основ теорії інновацій дотепер, що характеризується переходом до епохи неоіндустріалізації, або «розумної» промисловості, заснованої на перспективі розгортання чергової технологічної революції. Установлено, що якісний зсув уваги дослідників до інновацій, їх впливу на розвиток відкритих і складних економічних систем, а також взаємозв'язку з іншими сферами суспільних відносин, генезисом та еволюцією інститутів-правил у довгостроковій перспективі зумовлений розвитком методології еволюційного інституціоналізму та відмовою від розгляду економіки як механічної рівноважної системи.

Ключові слова: теорія інновацій, трансформація наукової думки, методологія, кіберфізична реальність, інституціональне середовище.

Аннотация

В статье анализируются особенности развития современной научной мысли в отношении инноваций, которые определяют изменения в понимании роли успешных нововведений в достижении конкурентоспособности национальных экономик, от начала формирования фундаментальных основ теории инноваций до настоящего времени, характеризующегося переходом к эпохе неоиндустриализации, или «умной» промышленности, основанной на перспективе развертывания очередной технологической революции. Установлено, что качественный сдвиг внимания исследователей к инновациям, их влиянию на развитие открытых и сложных экономических систем, а также взаимосвязи с другими сферами общественных отношений, генезисом и эволюцией институтов-правил в долгосрочной перспективе обусловлен развитием методологии эволюционного институционализма и отказом от рассмотрения экономики как механической равновесной системы.

Ключевые слова: теория инноваций, трансформация научной мысли, методология, киберфизическая реальность, институциональная среда.

Annotation

Evolution of modern theories of innovation

Kravchenko Sergey, doctor of sciences (economics), associate professor, Professor of enterprise economics department; Donetsk National Technical University

The basis and impetus for a purposeful and systematic study of the formation's features of an innovative economic development type, as well as the search for appropriate levers for its controlled regulation, taking into account national specifics, is an understanding of the leading evolutionary role and economic essence of innovation. It is proved that with the development of the evolutionary institutionalism methodology and the refusal to consider the economy as a purely mechanical balanced system, there was a qualitative shift in the researcher's attention to innovation, their influence on the development of open and complex economic systems, the relationship with other spheres of social relations, the genesis and evolution of institutions-rules in the long run.

The modern conceptualization of innovative development is based on the statement that the economic system evolves according to laws similar to those of the biosphere and is guided by cumulative processes based on the principles of the Darwinian triad (variability, heredity, selection). At the same time, the innovation process is equated to the process of the rules-routines mutations of enterprises/or- ganizations under the influence of changing existence conditions. The social nature of economic agents' motivation to invest in innovations and the formation of demand for them are emphasized. It has been pointed out the close connection between the intensity of innovation activity and the innovation policy effectiveness at all levels (macro-, meso-, micro-) with the national specifics of the institutional environment (a complex of inclusive, extractive and informal institutions), in which economic agents-innovators operate and state programs for stimulating innovation are being implemented.

It is noted that the modern methodological basis for understanding the role of innovation in economic growth and ensuring the competitiveness of national economies is the concept of Industry 4.0 - the formation of new forms of society's organization associated with the transition to the era of “smart” industry, based on the digital revolution, the spread of artificial intelligence and the formation of a single cyber-physical space that combines material production with the possibilities of digitalization and the Internet. The expected future result of these processes is recognized as smart greening of the global economy based on “environmentally friendly” innovative transformation of economic and biological systems. It is about the transformation of the biosphere into the noosphere with a radical change in the conditions of symbiosis between mankind and ecosystems, the transition from complete dependence of man on the environment to obtaining the status of a global geological force with its own evolutionary potential based on innovation.

Key words: theory of innovation, transformation of scientific thought, methodology, cyber-physical reality, institutional environment.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Основою та поштовхом для цілеспрямованого і системного дослідження особливостей становлення інноваційного типу розвитку економіки, а також пошуку відповідних важелів щодо керованого її регулювання з урахуванням національної специфіки є розуміння провідної еволюційної ролі та економічної сутності інновацій. Усвідомлення їх рушійної сили як основного драйвера макроекономічного розвитку та взаємозв'язку з іншими базовими елементами держави (інституціональне середовище, специфіка ринку, інтенсивність та напрями наукового прогресу, сприйнятливість й адаптаційна здатність суспільства до змін у межах панівної етики тощо) відбувалося в рамках загальної методології щодо уявлення світу та законів його функціонування.

Зокрема, механістична (ньютонівська) методологія спрощувала інноваційний процес та його вплив на економічну систему до дискретного переходу від одного статичного стану до іншого, що суттєво обмежувало адекватність розуміння, інтерпретації та математичного опису каузальних зв'язків та регуляційних механізмів між науково-технологічним прогресом та позитивною динамікою економічного розвитку. У той час як методологія еволюційного інституціоналізму, що поєднала міждисциплінарні напрацювання попередніх філософських теорій та течій, дала змогу сформувати концепцію національних інноваційних систем як складної єдності мережевого типу, коеволюційний вплив якої на макроекономічний розвиток перевищує сумарний ефект її складників, а також володіє потенціалом до свідомого регулювання траєкторії та інтенсивності цього розвитку.

Отже, аналіз характерних періодів еволюції економічної думки, які визначали зміни у розумінні ролі інновацій у досягненні конкурентоспроможності національних економік, є важливим та неодмінним науковим завданням формування теоретико-методологічних засад регулювання розвитку національних інноваційних систем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор

Питання інноваційного розвитку є центральною темою досліджень багатьох науковців. Так, формування основ теорії інновацій тісно пов'язано з дослідженнями Н. Кондратьева [1], Г. Менша [2], В. Мітчелла [3], М. Туган-Барановського [4], Й. Шумпетера [5], Ю. Яковця [6] та ін. Визначальна концепція національної інноваційної системи, розроблена у колективному проекті Б. Лундвалля [7], С. Меткалфа [8], Р. Нельсона [9], К. Фрімена [10] та ін., дістала подальшого розвитку у роботах наукової команди IKE-Group, а також М. Балзата [11], M. Годінхо [12], Ч. Едквіста [13], та ін. Серед досліджень вітчизняних учених слід відзначити праці В. Геєця [14], І. Миценка [15], В. Семиноженка [16], І. Тараненко [17], М. Шарко [18] та ін.

У цілому у формуванні та розвитку теорії інновацій як самостійного наукового напряму («інноватика») можна виділити такі характерні етапи:

— формування фундаментальних основ теорії інновацій (1910--1930 рр.);

— емпіричні дослідження на мікрорівні, розвиток і деталізація базових ідей про інноваційні процеси в економіці (1940--1960 рр.) [6];

— новий теоретичний прорив (із середини 1970-х років), пов'язаний з освоєнням і поширенням п'ятого технологічного укладу, розробленням концепції національної інноваційної системи (НІС), укоріненням ідей про епоху постіндустріального суспільства;

-- висунення і популяризація концепції Industry 4.0, перехід до епохи неоіндустріалізації, або «розумної» промисловості (2010 р. -- дотепер), заснованої на перспективі розгортання чергової технологічної революції, підвищення ролі штучного інтелекту і створення єдиного кіберфізичного простору, що об'єднує матеріальне виробництво з мережею Internet із цілодобовим дистанційним доступом до виробничих потужностей [19].

Таким чином, питання щодо сутності інновацій (з огляду на їхню визначальну роль для суспільства, а також складність, багатогранність і специфічність інноваційного типу розвитку) були та є актуальними, а наявність певних розбіжностей і динамізму зумовлює доцільність подальшого дослідження.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Зважаючи на те, що теорія інновацій має ознаки постійного вдосконалення, метою роботи є уточнення змісту природного процесу розвитку наукової думки щодо інновацій у сучасному глобалізованому середовищі, яке швидко змінюється.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Після періоду переважання прикладних проблем освоєння і поширення «інновацій, що поліпшують» (90-ті роки XX ст. характеризуються стабільністю світової економіки), світова економічна криза 2001-2002 рр., а потім світова фінансова криза 2008-2010 рр. підвищили гостроту необхідності появи кластерів базисних інновацій, що забезпечують перехід до шостого технологічного укладу, адекватного постіндустріальному, або неоіндустріальному (за різними точками зору), способу виробництва.

Авторство концепції постіндустріального суспільства належить Е. Тоффлеру [20], який визначив кілька великих хвиль (епох) в історії людства, пов'язаних із найбільшими нововведеннями. Перша хвиля (8-9 тис років тому) почалася з освоєння землеробства і скотарства, переходу до штучного відтворення, продуктивного способу життя, а потім до формування будівництва та ремесла. Друга хвиля -- індустріальна цивілізація, початком якої була промислова революція. Наприкінці XX ст. почалася третя «постіндустріальна» хвиля, у ході якої людство ініціювало перехід до нового способу життя, заснованого на диференційованих, поновлюваних джерелах енергії, на «електронних котеджах», на локально реформованих школах та корпораціях.

Ю. Яковець у своїй монографії також визначає характерними ознаками постіндустріального суспільства гуманізацію технологій (звільнення людини від фізичної нетворчої праці, інвестування у виробництво товарів високої якості та послуг особистого споживання, демілітаризація інновацій), екологізацію та глобалізацію технологічних інновацій, а також зближення темпів і рівнів інноваційно-технічного розвитку галузей, країн, цивілізацій [6, с. 138-141], що у спільних рисах є близьким до визначення «розумної» індустрії, або неоіндустрії.

При цьому на новому етапі розвитку теорії інновацій зростає увага до територіального аспекту, коливань рівня інноваційної активності різних країн і цивілізацій. Так, П. Кеннеді [21], проаналізувавши динаміку рівня індустріалізації на душу населення в різних країнах, указав на тенденцію до різкого зростання розривів за цим показником в індустріальну епоху. У першій половині XIX ст. «інноваційний вибух» спостерігався у Великобританії, коли вона була осередком промислової революції: за 1800-1860 рр. рівень індустріалізації на душу населення зріс у чотири рази, а за наступні 68 років -- менше ніж удвічі. За той же період зворотна тенденція спостерігалася у США, які на початку XX ст. перехопили інноваційне лідерство: зростання аналізованого показника за 1800-1860 рр. становило 2,3 рази, а за 1860-1928 рр. -- шість разів.

Аналогічно, К. Перес, демонструючи зв'язок між великомасштабними технологічними зрушеннями та глобальними фінансовими кризами, зазначає, що «економічне зростання з кінця XVIII ст. проходило через п'ять відмінних один від одного етапів, асоційованих із п'ятьма послідовними технологічними революціями». При цьому «історичні періоди отримали назви, схожі з найбільш разючими технологіями»: «Промислова ера» (1771 р.), «Епоха пари та залізниць» (1829 р.), «Епоха сталі, електрики та важкої промисловості» (1875), «Епоха нафти, автомобіля і масового виробництва» (1908 р.), «Епоха інформації та телекомунікацій» (1971 р.) [22, с. 32-34]. Автор підкреслює, що «кожен із революційних кластерів зароджується в конкретній країні, іноді навіть у конкретному регіоні. Ланкашир є джерелом та символом ключових галузей Першої промислової революції, Кремнієва долина -- для революції в мікроелектроніці. Насправді кожна технологічна революція зароджується в країні, що формує «ядро» економічного розвитку та є економічним лідером на даній стадії. Там вона повністю розвивається і звідти переноситься в інші країни. Перші дві революції почалися у Великобританії, четверта і п'ята -- у США. Третя зароджувалася в декількох країнах: старій, ще впливовій Великобританії та у двох нових претендентах -- США і Німеччині, що динамічно розвивалися. Отже, потоки розвитку хоча і виступають у довгостроковій перспективі світовим феноменом, зароджуються в країнах, що утворюють економічне «ядро», і поступово переносяться від «ядра» до периферії» [22, с. 33].

Таким чином, фокус дослідницького інтересу було зсунуто на макрорівень національних економік, збільшену територіальну диференціацію інноваційного процесу та вплив глобалізації на протікання життєвого циклу локальних цивілізацій. Ведеться дискусія про першопричини неухильного збільшення технологічного та економічного розривів між країнами та цивілізаціями.

Згідно з однією з поширених точок зору Ю. Яковця, група розвинутих країн із високим рівнем середньодушового доходу (15% населення світу) концентрує основну масу інновацій і високотехнологічних виробництв [6, с. 45]. Бідні країни з низьким рівнем середньодушового доходу знаходяться, як правило, стані технологічного застою, не маючи достатньої кількості фінансових ресурсів та кваліфікованих кадрів для здійснення базисних інновацій.

Прихильники неоінституціонального напряму, навпаки, обґрунтовують, що недостатність економічних ресурсів (за винятком природних) є прямим або опосередкованим результатом людських дій, керованих тими чи іншими мотивами [23, с. 83]. Тобто не є критичною проблемою, що перешкоджає інноваційній активності. Згідно з тезою П. Друкера, «у світі немає товариств, які не мали б достатньо капіталу» ([24, с. 497]. Так, однією з найбільш інноваційних держав у світі станом на 2010 р. вважалася Фінляндія, яка первісно не володіла значними фінансовими можливостями. Головна проблема відсутності розвинутого сектору інновацій та їх низька комерціалізація полягає у тому, що в деяких економіках відсутній необхідний інвестиційний попит на інновації та необхідний ін- ституціональний базис, що має формувати мотивацію до інноваційної активності [23].

Як правило, більшість дослідників дотримується типологізації, обмеженої трьома етапами розвитку інноватики. Проте, ураховуючи бурхливе зростання такого фактору сучасного світу, як «мережева» освіта, уявляється виправданим виділення четвертого -- сучасного етапу розвитку теорії інновацій. Окремі автори пов'язують його з появою нового способу суспільного виробництва і початком епохи «смарт-економіки» -- коли суттєві трансформації можна розглядати як чергову промислову революцію, яка формує нову кіберфізичну реальність і нову, орієнтовану на споживача смарт-промисловість (Індустрію 4.0). Інші -- акцентують увагу на гуманітаризації та гуманізації інноватики -- появі соціальної інноватики (системи знань про нові методи суспільного розвитку, про особливості виникнення та реалізації соціальних інновацій) та в її рамках соціології інновацій, логістики інновацій, статистики інновацій, сприймаючи це як ознаки методологічного переосмислення статусу дослідницьких підходів і парадигм інноватики.

Розроблення штучного інтелекту (англ. artificial intelligence -- АІ) та засобів його економічного застосування, інтеграція цифрових технологій з об'єктами матеріального світу в єдину «розумну» кіберфізичну мережу поступово розширюють ринок інноваційних гібридних продуктів, які виходять за звичайне розмежування сфери послуг та виробництва [25, с. 20], властиве для індустріального та постіндустріального етапів економічного розвитку. З'являється та поширюється самоорганізоване автоматичне виробництво, в якому участь персоналу відсутня не лише для виконання рутинних технологічних процесів, де потрібна низькокваліфікована фізична робота, але також усунена від процесу прийняття рішень, що піддаються цифровізації та алгоритмізації.

Зміна підходів до виробництва та адміністрування суттєво змінює структуру попиту на трудові ресурси: з фізичного некваліфікованого та інтелектуального труда, що може бути запрограмованим, до кваліфікованого труда творчих, когнітивних, соціально орієнтованих та етично ґрунтовних професій, а також нової сфери юридичних та етичних відносин -- між людиною та машинами. Відповідно, змінюються рівень та форми зайнятості, що, своєю чергою, викликає зсув пріоритетів у попиті на професійні знання та навички у сфері вищої освіти. За оцінками McKinsey Global Institute, приблизно 60% професій у світі мають не менше 30% видів професійної діяльності, які потенційно можуть бути автоматизовані [26, с. 24].

Тобто відбувається поступовий транснаціональний процес, що закріплює нові звичаї та норми у довгострокову суспільну пам'ять (наприклад, простий фізичний труд для людини на виробництві перестає бути загальною нормою), поступово формуючи новий менталітет «людини майбутнього».

Наведені зрушення у докорінному розумінні цінності та сутності конкурентного продукту, ефективних стратегій організації бізнес-процесів та динаміки відносин між споживачами й виробниками зумовлюють зміни у сприйнятті всесвітту та законів його функціонування, що також знайшло відбиття у змінах панівної методології та етичних нормах суспільства.

Так, зокрема, юридична суб'єктність поступово розширюється на «електронних осіб», що самостійно керують виробничими та бізнес-процесами на базі алгоритмів штучного інтелекту [26, с. 26]. Також еволюціонують система мотивації та рутини прийняття рішень і комунікації між фізичними та юридичними особами, викликані появою інноваційних «кібернетичних» можливостей [27]. Цілодобовий доступ до інформаційних ресурсів мережі Інтернет та інших контрагентів через індивідуальні різноманітні смарт-прилади є неодмінним атрибутом життя сучасної людини, що впливає на формування її думки, вподобань, спонукаючі стимули, швидкість прийняття рішень та психологічні відклики. Виникають нові інститути влади та механізми інфорсменту у вигляді «репутаційного суспільства» і «репутаційної держави», що виходять за рамки звичайної практики ринкових та адміністративних відносин [26, с. 26].

Усі ці процеси є дуже непростими, турбулентними та неоднозначними. Окрім того, вони розтягнуті в просторі й часі, так що різні ступені цифрового суспільства функціонують одночасно, паралельно. Це потрібно враховувати під час формування національних стратегій розвитку.

За результатами проведеного аналізу в табл. 1 узагальнено характерні періоди еволюції економічної думки щодо місця й ролі інновацій у досягненні конкурентоспроможності національних економік.

Таблиця 1. Еволюція уявлень щодо сутності інновацій

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Таким чином, продемонстровано, що якісний зсув уваги дослідників до інновацій відбувся з розвитком методології еволюційного інституціоналізму та відмовою від розгляду економіки як механічної рівноважної системи. При цьому сучасна концептуалізація інноваційного розвитку ґрунтується на таких узагальнених методологічних засадах:

— національна інноваційна система еволюціонує за законами, аналогічними до законів біосфери, та керується кумулятивними процесами, які базуються на принципах дарвінівської тріади (мінливість, спадковість, відбір);

— інноваційний процес прирівняний до процесу мутацій правил-рутин підприємств (організацій) під впливом мінливих умов існування;

— визнання соціальної природи мотивації економічних агентів до інвестування в інновації та формування попиту на них;

— наявність тісного зв'язку між інтенсивністю інноваційної активності та ефективністю інноваційної політики на макро- та мікрорівні з національною специфікою інституціонального середовища (комплексу інклюзивних, екстрактивних та неформальних інститутів), у якому оперують економічні агенти-новатори та реалізуються державні програми щодо стимулювання інноваційної діяльності.

науковий інновація неоіндустріалізація

Бібліографічний список

1. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения. Москва: Экономика, 2002. 767 c.

2. Mensch G. Stalemate in Technology: Innovations Overcome the Depression. Cambridge, Mass.: Ballinger Pub. Co., 1978. 241 p.

3. Митчелл У.К. Экономические циклы. Проблема и ее постановка. M.; Ленинград: Госиздат, 1930. 503 с.

4. Туган-Барановский М. Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. Санкт-Петербург: Т-во О.Н. Поповой, 1914. 466 с.

5. Шумпетер Й. Экономические циклы. Теоретический, исторический и статистический анализ капиталистического процесса. М., 1939. 185 с.

6. Яковец Ю.В. Эпохальные инновации XXI века. М.: Экономика, 2004. 439 с.

7. Lundvall B.-A. (ed.) National Systems of Innovation: Towards a Theory of Innovation and Interactive Learning. London: Pinter Publishers, 1992. 404 p.

8. Metcalfe S. The Economic Foundations of Technology Policy: Equilibrium and Evolutionary Perspectives. Handbook of the Economics of Innovation and Technological Change. 1995. ?р. 409-512.

9. Nelson R., Winter S. An Evolutionary Theory of Economic Change. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1982. 454 p.

10. Freeman C. (eds.) Long Waves in the World Economy. Kent: Butterworth, 1983. 245 p.

11. Balzat M., Pyka A. Mapping national innovation systems in the OECD area. International Journal of Technology and Globalisation. 2006. Vol. 2. № 1-2. P. 158-176.

12. Godinho M., Mendonga S., Pereira T. Towards a taxonomy of innovation systems. ISEG - Lisbon School of Economics and Management. Working Papers Department of Economics. 2005. Vol. 13. ?р. 1-43.

13. Edquist C. (ed.) Systems of Innovation: Technologies, Institutions and Organizations. London: Pinter Publishers/ Cassell Academic, 1997. 432 p.

14. Геєць В.М. Інституційна обумовленість інноваційних процесів у промисловому розвитку України. Економіка України. 2014. № 12. С. 4-19.

15. Миценко І.М. Роль інституційних чинників у формуванні національного інноваційного простору в умовах глобалізації. Вісник Приазовського державного технічного університету. Серія «Економічні науки». 2016. № 31 (1). С. 18-26.

16. Семиноженко В.П. Теоретико-методологічні засади інноваційного розвитку. Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку. Серія «Економіка та менеджмент». 2016. № 9. С. 12-20.

17. Тараненко І.В. Концептуальні засади глобалізаційно-інноваційної моделі економічного розвитку суспільства. Вісник Тернопільського національного економічного університету. 2011. № 1. С. 33-42.

18. Шарко М. Модель формування національної інноваційної системи України. Економіка України. 2005. № 8. С. 25-30.

19. Напрями становлення смарт-промисловості в Україні: звіт про виконання науково-дослідної роботи. Київ: ІЕП НАН України, 2019. 405 с.

20. Тоффлер Э. Третья волна / пер. с англ. Л. Бурмистрова и др. М.: АСТ, 2010. 784 с.

21. Кеннеди П. Взлеты и падения великих держав. Экономические изменения и военные конфликты в формировании мировых центров власти с 1500 по 2000 г. / пер. с англ. Е. Калугина, М. Леоновича. М.: Гонзо Жанр, 2018. 403 с.

22. Перес К. Технологические революции и финансовый капитал. Динамика пузырей и периодов процветания / пер. с англ. Ф.В. Маевского. М.: Дело, 2011.231 с.

23. Вишневский В., Дементьев В. Инновации, институты и эволюция. Вопросы экономики. 2010. № 9. С. 41-62.

24. История экономических учений: современный этап / под общ. ред. А.Г Худокормова. М.: ИНФРА-М, 1998. 733 с.

25. Smit J., Kreutzer S., Moeller C., Carlberg M. Industry 4.0. European Parliament. Directorate General for Internal Policies Policy. Department A: Economic and Scientific Policy, 2016. 90 p.

26. Смарт-промисловість: напрями становлення, проблеми і рішення: монографія / В.П. Вишневський та ін. ; за ред. В.П. Вишневського. К.: ІЕП НАН України, 2019. 464 c.

27. Porter A. Bioethics and Transhumanism. Journal of Medicine and Philosophy. 2017. Vol. 42. Iss. 3. P 237-260.

Размещено на Allbest.ru