Проблеми зайнятості населення в межах Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Проблеми зайнятості населення в межах Європейського Союзу

Савчук К.Ю.,

студентка V курсу

Герасимов Г.І.,

студент V курсу

Анотація

Ринок праці в Європейському Союзі - це певні відносин, які виникли в результаті узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов оплати праці, захисту населення. У статті проаналізовано першочергові причини виникнення безробіття в межах Європейського Союзу, наведено актуальні статистичні дані моніторингу стану зайнятості держав-членів та запропоновано найбільш оптимальні способи вирішення цієї проблеми в контексті внутрішньої національної політики.

Annotation

POPULATION EMPLOYMENT PROBLEMS WITHIN THE EUROPEAN UNION

The labor market in the European Union is a certain relationship that has arisen as a result of reconciling the demand and supply of world labor resources, conditions of remuneration and protection of the population. The article analyzes the primary causes of unemployment within the European Union, provides up-to-date statistics on Member States' employment monitoring, and suggests the most optimal ways of addressing this problem in the context of domestic national policy.

Постановка проблеми

Сфера зайнятості є призмою, через яку завжди оцінюють рівень економічного розвитку держави. Ця проблема, на відміну від ряду інших теоретичних питань, передбачає безпосередній практичний підхід, позаяк подолання стійких рівнів безробіття передбачає саме активну управлінську поведінку держави. Беручи до уваги особливу зацікавленість України в євро- інтеграції, є необхідним вивчення проблеми зайнятості в межах Європейського Союзу, адже це може стати суттєвим кроком вперед на шляху до підписання договору про вступ до ЄС.

Проблема безробіття існує в кожній державі без виключення, проте, деяким із них вдається за допомогою ефективних важелів впливу підтримувати достойний рівень добробуту населення. Незважаючи на те, що кожна окрема держава-учасниця має виключну компетенцію у цій сфері і бореться з вищезазначеною проблемою зі своїми особливостями, перевагами та недоліками, має власний підхід з урахуванням особливого внутрішньодержавного економічного становища, було б доцільно врахувати їх позитивний досвід із можливим майбутнім запозиченням тих позицій, які найбільш узгоджуються з особливостями регулювання соціально-економічного сектору в Україні.

Аналіз останніх досліджень

Проблемою зайнятості в межах євроінтеграційних процесів та розвитку соціально- трудового потенціалу займалось чимало науковців, зокрема К.В. Дубич, Й.П. Звонар, Т.В. Бурлай, Л.В. Кузьменко, Л.Н. Чвертко, Л.Т. Шевчук. Проте окремі сегменти ринку праці заслуговують уваги, враховуючи особливу зацікавленість України у входженні до Європейського Союзу.

Мета статті - аналіз особливостей функціонування ринку праці, першочергових проблем зайнятості населення та визначення перспективи розвитку трудового потенціалу населення в межах Європейського Союзу.

Виклад основного матеріалу

Формування європейського ринку праці, вільного переміщення робочої сили та соціального захисту у рамках ЄС було започатковано Паризькою угодою 1951 р., відповідно до якої було засновано Європейське об'єднання вугілля і сталі, де були зафіксовані соціально-економічні гарантії робітників.

До них було віднесено механізм зниження заробітної плати, диференціацію видів кваліфікації, заборону дискримінації, часткове фінансування виплат при звільненні, при професійній перепідготовці, права профспілок. безробіття ринок праця зайнятість

Дані Євростату (Статистичного комітету Європейського Союзу) надають базу для аналізу його стану і тенденцій розвитку. Основним їх джерелом є обстеження робочої сили, що регулярно проводяться, починаючи з 1966 р., за єдиною методикою, яка узгоджується між кра- їнами-членами Союзу, що забезпечує порівняння отриманих результатів. Крім того, на основі національних даних про зареєстроване безробіття щомісячно розраховується рівень безробіття як загалом по ЄС, так і по всіх країнах- учасницях [1].

Рис. 1. Regions with lowest and highest unemployment rates in 2018, %

Data with reduced reiabity due to sample size

Моніторинг Євростатом рівня зайнятості населення слугує ефективним механізмом стимулювання економічного прогресу та підвищення рівня конкурентоспроможності національних економік в межах євроспільноти. Так, відповідно до останнього звіту вищевказаної інституції ЄС, у Чехії, в столиці Празі та Японії було зафіксовано найнижчий рівень безробіття серед всіх регіонів ЄС, що безумовно заслуговує пошани [2].

Щоб подолати проблему, потрібно перш за все визначити її витоки. Причиною виникнення безробіття і відповідного зниження рівня зайнятості є неефективне функціонування національної економіки. Що таке неефективне функціонування економіки? Це перш за все національна політика, яка не спроможна вирішити довічний антагонізм інтересів уряду, підприємців і найманих працівників. Одним із важелів досягнення позитивних змін є досягнення компромісу між рушійними верствами ринку праці. Це законодавче закріплення урядом лояльних умов праці, забезпечення підприємницьким сектором нових робочих місць, примирення найманих працівників із помірним зниженням мінімальної заробітної плати в межах забезпечення оптимального рівня гідного існування [1]. Мінімальна заробітна плата повинна забезпечувати рівень життя, вищий за прожитковий мінімум, і встановлюватися відповідно до освіти, кваліфікації і якості праці. Мінімальна зарплата в країнах Євросоюзу коливається в межах 500-1400 євро.

Станом на 1 січня 2018 року 22 з 28 держав-членів Європейського Союзу (ЄС) встановлюють національну мінімальну заробітну плату, тільки Данія, Італія, Кіпр, Австрія, Фінляндія і Швеція не мають її. 22 держави- члени ЄС, які мають мінімальну заробітну плату, можна розділити на три основні групи залежно від їх рівня, що обраховується в євро. Дев'ять держав-членів зафіксовано з мінімальною заробітною платою від 400 до 500 євро на місяць: Литва (400 євро), Румунія (408 євро), Латвія (430 євро), Угорщина (445 євро), Хорватія (462 євро), Чеська Республіка (478 євро), Словаччина (480 євро), Естонія (500 євро) і Польща (503 євро).У п'яти інших державах-членах мінімальна заробітна плата варіювалася від 600 до 900 євро на місяць: Португалія (677 євро), Греція (684 євро), Мальта (748 євро), Словенія (843 євро), Іспанія (859 євро). В інших семи державах-членах мінімальна заробітна плата перевищувала 1400 євро на місяць: Великобританія (1401 євро), Німеччина і Франція (1498 євро), Бельгія (1563 євро), Нідерланди (1578 євро), Ірландія (1614 євро), Люксембург (1999 євро). В Болгарії зафіксовано найнижчу мінімальну заробітну плату (261 євро) в ЄС [3].

По-друге, ефективним механізмом подолання безробіття, що є особливо актуальним для України, є еволюція людських ресурсів - підвищення інтелектуального рівня населення. Інвестування в людський фактор у контексті проблеми безробіття створить ефективну систему конкуренції, яка є наймогутнішим рушієм прогресу (в цьому випадку економічного). Відповідно до стратегії «Європа - 2020», частка осіб, які передчасно залишають школу, не повинна перевищувати 10%, не менше 40% молоді повинні мати вищу освіту. Автори погоджуються з провідними світовими політиками, які стверджують: «Крах освіти - це крах нації» [4].

Освітня політика держав-членів повинна бути спрямована на підготовку кваліфікованих працівників відповідно до попиту ринку праці, а в разі настання дефіциту-профі- циту трудового ресурсу в певній сфері - забезпечити ефективний механізм швидкої перекваліфікації працівників відповідно до потреб відтворення економічного балансу.

За даними одного з популярних сайтів з пошуку роботи Work.ua, тільки в місті Києві щодня наявні близько 450 вакансій HR-менеджерів, менеджерів з персоналу, менеджерів з питань КСВ, тобто фахівців із сучасними компетенціями щодо управління персоналом. Динамічні процеси розвитку технологій виробництва товарів та послуг вочевидь прискорюють «старіння» набутих професійних знань. Тож завданням держави є підвищення конкурентоспроможності безробітних громадян на ринку праці через формування у них компетентностей, що відповідають потребам економіки в цілому та конкретним роботодавцям зокрема [5].Парадокс безробіття полягає в тому, що кількість студентів, що нагромаджують університети безперспективних спеціальностей, прямо пропорційна кількості безнадійно переповнюючих черги в службах зайнятості кваліфікованих працівників. Це свідчить про вкрай неефективну, а то й деструктивну політику зайнятості в контексті освіти.

У Німеччині, до прикладу, розробляються прогнози за різними моделями. Модель Interindustry Forecasting Germany дозволяє дослідити зміни структури економіки і включає прогноз у розрізі професій і кваліфікацій, прогноз пропозицій на ринку праці. Головним елементом моделі є формування прогнозу попиту і пропозиції щодо вакансій за певними професіями. У Нідерландах використовують «комбіновану модель», засновану на опитуванні великої групи випускників системи професійної освіти населення щодо їх поточної зайнятості й роботи та їхнього першого місця роботи після завершення навчання. Така система вбачається ефективною, оскільки дасть старт діалогу між основними суб'єктами конфронтації [6].

Як в Україні, так і в більшості європейських держав, вирішення проблеми зайнятості покладено на спеціальну державну установу - Державну службу зайнятості, яка в шести випадках із десяти не справляється з покладеними на неї завданнями. Для вирішення цієї проблеми можна запропонувати використовуючи досвід Швеції та Великобританії, створення паралельно з державним органом комерційної організації, яка надаватиме допомогу всім бажаючим знайти престижну та високооплачувану роботу відповідно до кваліфікації безробітного. Це створило б ефект конкуренції між вищезазначеними структурами, справило б позитивний вплив на вирішення питань зайнятості [7].

Деякі науковці дотримуються іншої думки. Вони зазначають, що служба зайнятості успішно функціонує там, де вона підпорядкована органам державної влади. У Нідерландах та Фінляндії служби зайнятості - це робочі відділення Міністерств праці, які діють при їх безперебійному режимі контролю. У Франції, Німеччині, Іспанії та Бельгії служби зайнятості - це окремі установи, які є незалежними, однак Міністерство праці через свого відповідального представника здійснює контроль над ними. В Швейцарії служба зайнятості контролюється насамперед місцевою владою через федеральний (конфедераль- ний) координаційний орган [8].

Проблема безробіття загострюється також у зв'язку з еміграцією громадян працездатного віку, особливо в умовах глобалізації економіки. Працівник, не отримавши гідної винагороди за свій кваліфікований труд, вимушений шукати добробут поза межами своєї держави, піднімаючи економіку іншої, тієї, яка в силі забезпечити його природну потребу в достойному існуванні. Держава внаслідок недостатньо ефективного соціально-економічного регулювання ставить громадян у безвихідне становище, тим самим позбавляючи себе першоджерела, рушійної сили економічного зростання.

Ефективним важелем регулювання може стати запозичення досвіду ряду європейських країн, а саме Німеччини, Чехії, Великобританії, Угорщини щодо організації громадських робіт із залученням безробітної верстви населення. Вона дозволить створити тимчасову зайнятість на період, поки особа не працевлаштується на постійній основі. З практичної точки зору це є найбільш раціональним підходом і не вимагає якихось надмірних ресурсів з боку держави, до того ж виконання громадських робіт здійснюється погодинно, і особа має можливість виділити час на пошук роботи. Залучення до громадських робіт є кращим засобом порівняно з виплатою допомоги у зв'язку з безробіттям як з позицій окремої особи, так і з позиції держави [7].

Економічна і соціальна вартість безробіття є надзвичайно високою. Вона включає не лише прямі витрати на соціальну підтримку безробітних, а й втрату податку на прибуток, який безробітні могли б сплачувати, якби працювали; підвищене навантаження соціальних служб; зростання рівня бідності. Слід обов'язково враховувати, що досягнення соціально-економічної рівноваги можливе лише на основі діалогу. Треба примиритись із тим фактом, що в будь якому випадку за наявності найвищих показників ВВП існуватиме меншість осіб, які не знаходять собі місця в тісному круговороті ринку праці. Головне, щоб цей відсотковий прошарок був надто мізерним для зосередження на ньому уваги. Як демонструє досвід ряду розвинених держав, тільки на основі ведення регулярного діалогу між економічно активними верствами соціуму можна досягти неабияких еволюційних змін [9].

Висновки

Період глобальної економічної кризи 2008 р., який вплинув на економіку всіх без виключення держав-членів в більшій або меншій мірі, продемонстрував необхідність здійснення рішучих дій, в тому числі у сфері зайнятості населення ЄС. Тож пріоритетне зміцнення економічної політики стоїть на порядку денному відповідно до стратегії «Європа - 2020», за якої рівень зайнятості населення у віці 20-64 років повинен становити 75%; скорочення на 20 млн кількості осіб, яким загрожує небезпека опинитись за межею бідності [4].

На жаль, проблема безробіття в найглобальнішому євроінтеграційному значенні цього поняття - це прірва, яку не в змозі подолати наднаціональне утворення. Благополуччя населення, рівень його добробуту та соціального захисту залежать від нескінченного переліку чинників, які Європейський Союз в межах компетенції забезпечує оптимальними важелями: забезпечення ринку конкурентоспроможними суб'єктами, стимулювання національної економіки системами посиленого співробітництва між державами, моніторинг загального рівня зайнятості населення та координація національної політики щодо дієвих важелів впливу. Тому безпосередньо для України повністю поглинати наявні реформи в соціально-економічній сфері навіть найдосвідченіших європейських держав було б нераціонально, а доцільно тільки з урахуванням специфіки функціонування нашої соціально-правової системи. Запозичення певних ідей, дієвих важелів регулювання проблем безробіття в тій чи іншій мірі можна спробувати пристосувати до потреб дійсності української зайнятості.

Список використаних джерел

1. Павлюк Т.І. Ринок в Європейському Союзі. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015 р. Випуск № 8. С. 872-875.

2. Eurostat. Unemployment in the EU regions in 2018.

3. Различия в минимальной зароботной плате по всему ЕС.

4. The European Semester. European Commission.

5. Черкасов А.В., Фокас Л.М., Ортікова Н.В. Ринок праці та зайнятість населення. Випуск № 3(52), 2017 р. С. 85-95.

6. О.В. Перепелюкова, Мохамад Аль Джавад Ахмад Мух. Ефективна економіка. Випуск № 8, 2017 р.

7. О.В. Каховська, І.Д. Комарова. Інвестиції: практика та досвід № 22, 2016.

8. H.I. Bashnianyn, T.I. Horodyskyy, Ya.S. Lapchuk. Scientific Bulletin of UNFU, 2018, vol. 28, no 9.

9. Діденко Н.Г. Держава і ринок. 2010. С. 131-137.

Размещено на Allbest.ru