Адміністративно-інноваційні підходи формування соціального та підприємницького капіталу в умовах децентралізації

Примітка. Попередня оцінка.

Джерело: сформовано на основі [23-28].

Підприємницький капітал, як сукупність матеріальних і нематеріальних цінностей, залучених до ділової активності, головною мірою залежить від соціального складника (продуцента капіталу, інформаційно-комунікаційного середовища та споживача суспільно-економічних змін). Соціальний капітал пропонуємо розглядати як систему взаємозв'язків і взаємовідносин між членами громади, які формуються стихійно, хаотично й динамічно в нелінійних системах, основані на довірі й активній громадянській позиції, визначені ментальністю, нормами та правилами поведінки громади й забезпечують добробут і сталий її розвиток. Це досягнута наразі довіра громадян один до одного, різноманітних громадських інституцій, які захищають їх та сприяють підвищенню добробуту. Це накопичений ресурс цінностей та інституцій, який лежить в основі інтегрованих стратегій розвитку територіальної громади. Накопичення та подальше розширення соціального капіталу виступає важливим елементом громадянського суспільства, зміцнює та сприяє налагодженню партнерських відносин між органами місцевого самоврядування, суб'єктами бізнесу та громадських рухів. Результатами процесу накопичення соціального капіталу є: розвинена громадська свідомість (високий рівень громадсько-політичної участі); партисипація (участь громадян в управлінні); місцева влада (задоволення потреб та інтересів громадян); прискорений сталий розвиток.

Паралельні процеси підвищення середнього віку в сільській місцевості супроводжувалися старінням міського населення як загальної характеристики демографічної ситуації в країні. Іншою проблемою розвитку сільських територій як середовища підприємницької активності є віковий, гендерний, національний та інші дисбаланси в межах регіонів, зокрема сільському господарстві, лісовому та рибному господарстві частка жінок-керівників підприємницьких структур становить 22,6 %. У регіональному розрізі лише дев'ять із 25 областей мають частку жінок-керівників на рівні 45 %, тоді як в інших - до 40 %, причому в малих містах частка-жінок керівників є вищою, ніж у великих за чисельністю населених пунктах (табл. 3), що також пов'язано з гендерними особливостями населення.

Таблиця 3. Частка жінок-керівників підприємницьких структур України за розміром населеного пункту, %

Джерело: сформовано на основі [29].

Оцінка успішності діяльності об'єднаних територіальних громад також засвідчує їхню соціальну орієнтованість, зокрема на відновлення доріг (52 % ОТГ), шкіл, дитячих садочків (32 %), житлово-комунального господарства (27 %), вуличного освітлення (26 %), що поряд з прагматичним має й ментальне підґрунтя [29]. Таким чином, більш сприятливі соціальні умови життєдіяльності в сільській місцевості, практична просторова та ресурсна доступність супроводжуються тіснішими інформаційно-комунікаційними відносинами за одночасної низької вмотивованості до підприємницької діяльності. Це опосередковано підтверджують Глобальні дослідження AGER 2018, за якими, зокрема, відмічається, що українці мають найнижчий у світі індекс бажання, готовності та стійкості до відкриття й ведення власного бізнесу (середня частка бажаючих мати власний бізнес у світі 49 %, ЄС - 41 %, Україні - 21 % [30]). Як для України, так і країн ОЕСР характерно, що частка малих підприємницьких структур із чисельністю працівників до 9 осіб стабільно становить понад 94,5-96,5 % від їхньої загальної кількості, тоді як великі підприємства (чисельність працівників понад 250 осіб) - менше 1 %. Важливо відмітити на 33-45 % вищий рівень продуктивності праці у великих підприємствах порівняно з малим та середніми (до 250 найманих працівників - МСП), [31, с. 18-19]. Нижчий рівень закриття мікропідприємств порівняно із середніми показниками в галузях свідчить про їхню вищу стійкість до зовнішніх і внутрішніх чинників, а також до прояву гнучкості в управлінні. Сформовані за принципом співпраці з органами державної влади підходи до стимулювання розвитку соціального підприємництва, соціального партнерства, startup-діяльності покликані забезпечити більш ефективну роботу суспільства, як цілісної системи з урахуванням світової практики та вітчизняного досвіду.

Відсутність системного підходу на рівні держави та пріоритетний характер забезпечення зайнятості населення, як головного індикатора суспільно- економічних процесів в економіці, визначає потребу пошуку інноваційних механізмів щодо активізації вказаних процесів. Вирішальна роль світоглядної позиції індивіда, його вмотивованість і здатність до суспільної праці є основою економічного зростання. Окреслені пріоритети узгоджуються із загальносвітовими тенденціями (випереджаючі темпи розвитку КНР, Індії, Японії, Кореї, Малайзії та інших країн пов'язані зі стратегією підготовки висококваліфікованих фахівців цих країн) та євроінтеграційним вибором України, що підтримує багатофункціональний, сталий розвиток через досягнення конкурентоспроможності всіх секторів економіки, охорону навколишнього середовища, сприяння створенню робочих місць, диверсифікацію економіки й розвиток локальних ринків. Як механізм вирішення соціально-економічних проблем розвитку сільських спільнот показовим є досвід населення території Аппалачі (штат Огайо, США), коли неспроможність окремих підприємців і фермерів підвищити додану вартість виробленої продукції за рахунок переробки сільськогосподарської сировини було подолано за рахунок поєднання зусиль населення, органів державної влади та місцевого самоуправління в межах проектів державно-приватного партнерства й фінансовано за рахунок грантів і кредитів. Метою партнерської діяльності стало створення інкубатора для організації тренерської й експертної роботи, покликаних налагодити розвиток системи нових знань, надання технічної допомоги, проведення спільної трудової, закупівельної, консультаційної та маркетингової діяльності). Вирішальним при цьому виявився вибір на користь розвитку локального ринку, використання місцевих ресурсів, організації спільних проектів (для створення переробних підприємств об'єдналися 67 % підприємців із низькими доходами), виробництва «повільного продовольства» (неквапливе харчування, на противагу фастфуду), органічної продукції (це підвищує вартість екологічних активів) і нішевих товарів, створення регіонального бренду та централізованої системи розподілу (це дало економію на логістичних витратах). Це дозволило створити 100 підприємств, підвищити рівень зайнятості й доходи домогосподарств [32, с. 9].

В Україні найбільш вдалим прикладом реалізації принципів соціального підприємництва, співпраці в громадах і сталого розвитку є діяльність мешканців родових садиб та родових поселень. Їх засновниками є молоді люди (середній вік поселенців 35 років), 93 % з яких є вихідці з великих міст; 85 % інноваційно-, інвестиційно- та громадсько-активними, 80% мають вищу освіту. На основі даних структурованих і напівструктурованих інтерв'ю, проведених протягом 2013-2017 рр. вивчено думку 200 осіб, 30 % із яких мають технічну освіту й працюють будівельниками; 29 % є дистанційно зайнятими, в тому числі займаючись ІТ-технологіями, дизайном, маркетинговою діяльністю тощо; 12 % - задіяні в аграрному бізнесі, займаються органічним виробництвом, пермакультурним дизайном. Серед спектру спеціальностей переважають представники гуманітарного напряму: дизайнери, художники, музиканти, письменники, юристи, соціальні працівники, психологи (39 %), менеджери, економісти, обліковці, фахівці з логістики (16 %), інженери, будівельники, архітектори (14 %), вчителі (12 %), програмісти (7 %), лікарі (5 %), агрономи, лісівники, технологи (2 %). Серед мешканців родових садиб і родових поселень 92 % є власниками особистих селянських господарств, 53 % - працюють за наймом, 12 % оформлені як фізичні особи-підприємці, 81 % поселенців суміщає основну діяльність із додатковим заробітком (виготовлення продукції внаслідок зайняття ремеслами та промислами, організація фестивалів, виставок, ярмарок, проведення майстер-класів, написання пісень, віршів, картин, переробка сільськогосподарської сировини та дикорослих рослин, виготовлення поліграфічної продукції, здача в найм квартири в місті тощо).

Схильні до самоорганізації та самореалізації нові мешканці громад творчо проводять експерименти щодо організації суспільно-економічних процесів, залучення різних джерел фінансування проектів розвитку громади, організації інвестиційної діяльності в підприємницькому середовищі. Як пріоритетні розглядають природодоцільні технології, безвідходну життєдіяльність, ноосферні підходи в освіті та вихованні. Сформовані переважно (93 % від опитаних) із мешканців міст, жителі родових поселень сприяють розвитку нових форм зайнятості на сільських територіях, зокрема дистанційної, творчої (освітні практики, дизайн, ІТ-технології, організація дозвілля). Упровадження технологій екологічного будівництва, джерел відновлюваної енергії, ґрунтовідновлення, пермакультурного дизайну, розвиток ремесел і промислів, практики відновлення здоров'я, освітньої діяльності, розвиток мистецтва, сприяння залісненню територій, розвитку біорізноманіття розширює спектр спеціалістів на сільських територіях. Утворені без додаткового стимулювання з боку органів державної влади й управління, місцевого самоврядування родові садиби та родові поселення мають позитивну динаміку розвитку (у 2000 р. не було жодного поселення, у 2019 р. - їх 100) (рис. 1). Середньорічні темпи зростання кількості малих форм підприємництва за даними соціологічного опитування становлять 35 %, а об'єднань підприємницьких структур - 2 %.

Реалізація проекту розвитку малого та середнього підприємництва на рівні громади розпочинається з процесу оцінки наявного потенціалу та розробки перспективного плану співробітництва.

Рис. 1. Динаміка зміни кількості зайнятих та самозайнятих мешканців родових садиб та родових поселень України. Джерело: власні дослідження.

Визнаючи брак місцевих ресурсів сільських спільнот, вагоме місце у співпраці з лідерами та мешканцями громад займає формування цільових стратегій. Ключовими їх елементами є розвиток лідерства, підприємництва, залучення молоді (зокрема, спонукаючи повернення після навчання в містах випускників місцевих шкіл), зростання активів громади, що може бути пов'язане з можливістю перетворення ландшафту, зокрема методами пермакультурного дизайну. Реалізація програми лідерства сприяє становленню цільових груп населення як головного складника у втіленні кожної стратегії. Однією з ініціатив стало залучення місцевого населення для громадських робіт на 4 години щотижня, що дозволило наростити соціальний капітал громади (через навчання практичним навичкам та можливості роботи в групі, залучення до зовнішніх зв'язків, нарощування культурного капіталу спільноти за рахунок набуття нових якостей, наприклад, лідерства).

Ідея родових садиб масштабується і для однієї людини (сім'ї), і для населеного пункту - родове поселення, коли для управління життєдіяльністю реєструється громадська організація, оптимізація вирішення виробничих питань покладається на функції обслуговуючих кооперативів, а задоволення потреб населення - споживчі товариства (рис. 2). Проект схеми публічного управління розвитком сільських територій (як форма внесення пропозицій на розгляд регіональним державним органам влади та управління на рівні області) погоджений з органами місцевого самоврядування Житомирської області. Наразі громадські організації об'єднуються для вирішення спільних питань в Асоціації громадських організацій, родових поселень, а споживчі товариства об'єднуються в територіальні споживчі товариства таких масштабів, які вони вважають за необхідне (в межах країни) для виконання завдань, покладених на них їхніми членами [19].

Основою розробки стратегії розвитку територіальної громади є процеси партисипації.

Рис. 2. Схема публічного управління розвитком сільських територій

Людиноцентризм у виборі методів і механізмів суспільно-економічного розвитку, включаючи розвиток малого та середнього бізнесу, є фокусом щодо забезпечення реалізації запланованих заходів. Інклюзивні підходи до становлення окремих підприємницьких структур з позиції одночасного підвищення економічних, соціальних та особистісних показників розвитку уможливлює формування індивідуальної мотивації окремих осіб та їх груп, мобілізація ресурсу громади - активізує взаємодопомогу та кооперативні рухи всередині соціуму. Головну роль при цьому відіграє інформаційно- роз'яснювальна робота, яка формує базис спільного світогляду та інтересів мешканців конкретної території та забезпечує з їхнього боку контроль за всіма змінами. Публічність в управлінні є визначальною з позиції ініціювання соціально-економічних проектів та організації зусиль щодо їх реалізації, бо доведена кореляція успішності програм розвитку від міри включення (інклюзії, залучення) всіх прошарків громади.

У Житомирській області за останні дев'ять років кількість започаткованих родових поселень виросла від 1 до 12, що викликає увагу з боку урядових структур: надано відповідні три доручення Кабінету Міністрів України відносно ідеї родових поселень (2009, 2014, 2017 рр.); надається підтримка міністерств і відомств (на виконання доручень КМУ), зокрема у формі участі в роботі круглих столів, міжнародних науково -практичних конференцій, підписані офіційні листи підтримки. Міністерством освіти і науки України затверджено навчальні програми розвитку родових садиб, видано навчальний посібник. Науковці країни презентують власні дослідження феномену розвитку родових садиб і родових поселень у формі монографій, статей, дисертаційних робіт. Значною є увага з боку світової спільноти: громадяни більш ніж 20 країн, зокрема країн ЄС, вивчали життя родових поселень в Україні [20]. Прикладом використання ідеї родових садиб для молоді є ініційоване Житомирським національним агроекологічним університетом створення стартапу у формі студентського кооперативу. Ця форма діяльності узгоджена й підтримана Міністерством освіти і науки України, а сам підхід інтерпретовано як форму дуальної освіти й запропоновано до використання в усіх закладах вищої освіти. Студентські кооперативи (СК) являються багатофункціональним стартапом, що під час своєї реалізації вирішує цілу низку різнорівневих проблем, а саме: 1) студенти, організовуючи СК, за три роки підвищують рівень мотивації до навчання, стимулюють викладачів до більш ефективних форм і результатів подання матеріалів студентам, підвищуються загальні показники ефективності діяльності та іміджу закладу вищої освіти; 2) студенти практично здійснюють організацію реального підприємства; 3) використовуючи дуальну освіту, здобувачі освітнього ступеня набувають практичних навичок; 4) СК дають можливість набути практичного стажу для випускників; 5) засновники СК створюють для себе робочі місця і забезпечують себе матеріально; 6) студенти мають змогу, використовуючи відповідні програми обласного бюджету забезпечити себе житлом, організувавши РП з членів кооперативу.

Інноваційний характер розвитку родових поселень зумовлюється їхнім позитивним впливом на умови життєдіяльності людей: сприяє позитивним морально-психологічним змінам і поліпшенню матеріальних результатів (одержаний 1 га угідь є фактично «запасним аеродромом» родини, який можна використовувати з метою забезпечення всім необхідним); територія громади одержує імпульс багатофункціонального розвитку; країна - залучає безповоротні інвестиції в розвиток сільських територій, мають місце ріст зайнятості та наповнення бюджетів усіх рівнів, зменшується безробіття, скорочуються витрати бюджету на соціальні потреби, зменшується імпортна залежність (табл. 4).

Таблиця 4 Результати реалізації ідеї «Родова садиба» на сільських територіях України

Джерело: власні дослідження.

Реалізація ідеї розвитку суспільства через практику функціонування родових поселень дозволяє розширити спектр діяльності сільських територій. Наразі реалізується понад 150 видів діяльності, включаючи аграрний бізнес. Мають перспективу розвитку наукомісткі виробництва. Досвід діяльності поселенців нового типу засвідчує високий ступінь зв'язку між рівнем взаємної допомоги всередині спільноти й ефективності реалізації проектів у громаді (R² = 0,72). Це ж дозволяє забезпечувати фінансування проектів і трудову участь у їхній реалізації відповідно до потреб (відмічено 67 % опитаних). Високий ступінь довіри до лідерів (так вважають 84 % респондентів, 12 % - думають інакше, 4 % - не визначилися з позицією) сприяє залученню всіх категорій громади до конкретної участі в її житті.

Використовуючи багатофункціональний комплексний підхід, мешканці родових садиб та родових поселень, крім підприємницької активності, реалізують щодо території культурологічну, екологічну та політичну функції, реєструючи громадські організації з метою розвитку населених пунктів і територіальних громад, у яких вони розміщені. Діючи в ролі агентів змін, громадські організації покликані виявляти наявні проблеми та забезпечувати механізм їх подолання через координацію зусиль усіх учасників громади. В забезпеченні ефективності окремих підприємницьких ініціатив визначальною є роль обслуговуючих кооперативів як систем щодо співпраці та гармонізації зусиль їхніх учасників. Інститутом забезпечення потреб населення є структури споживчих товариств, націлені на співпрацю (на противагу конкуренції та змагальницьким принципам ринкової економіки), що дозволяє підвищити рівень їхньої стійкості до зовнішніх змін, а прагнення до самодостатності додатково посилюється через підтримку локальної економіки та місцевих виробників. Сприяння зниженню витрат, оптимізації використання ресурсів, альтернативним трудовим відносинам і формам обміну продукцією та послугами, активний інформаційний обмін, спільна власність і спільне використання ряду об'єктів спонукає до появи колективної форми відносин, урегулювання конфліктів усередині громади формує внутрішню економіку, значною мірою з екстраполяцією виробництва на внутрішні потреби.

Додаткові правила та політика організації поселення, подекуди оформлені у вигляді його статуту, зазвичай формалізують у документах громади, які є результатом спільної розробки членів-засновників. Причетність до спільної справи, спільна відповідальність усіх учасників громади є тим регулювальним механізмом, що визначає процедуру прийому нових членів і забороняє перепродаж ділянок. Прагнення до консенсусу під час прийняття рішень щодо адміністрування життєдіяльності громади формує умови перемовин, де всі мають можливість представити власну думку на загальний розгляд і схвалення. Турбота про екологію при цьому є основою добробуту та примноження природно-ресурсного потенціалу громади. Таким чином, реалізація багатофункціонального підходу, як пріоритетного за діяльності родового поселення (включає екологічні, соціально-політичні, економічні, культурні функції, а також систему міжпоселенської координації). Це без додаткових витрат дозволяє гармонізувати відносини людини та природи, оптимізувати виробничу функцію за принципом розумної достатності (матеріальне виробництво на рівні мінімальному та достатньому для постійного духовного зростання) та посилити функцію соціальної відповідальності усіх учасників суспільних відносин щодо використання землі та інших ресурсів. Практика співпраці міста та села (об'єднань співвласників багатоквартирних будинків і мешканців об'єднаних територіальних громад) фактично закладає підґрунтя для моделі суспільства майбутнього.

Висновки

Вивчення досвіду становлення природно-ресурсного та підприємницького капіталу й потенціалу лежить у площині забезпеченості ними територій. Останнє засвідчило значні втрати людського капіталу внаслідок старіння та активізації процесів міграції, а також забруднення навколишнього середовища внаслідок діяльності людини.

Підприємництво як середовище творчого прояву здібностей особистості потребує інноваційних, креативних механізмів для своєї активізації. Сучасні тренди щодо співпраці з метою одержання синергетичного ефекту від управління вийшли на перше місце, витісняючи ринкову змагальницьку політику щодо досягнення конкурентоспроможності. Формування субкультур нового типу на основі світоглядної платформи у співпраці з керівництвом територіальних громад створює нові можливості для спільноти, закладає підґрунтя підвищення рівня показників розвитку ринку праці як в Україні, так й у світі. Підвищення рівня сукупної віддачі від локальної системи базується на засобах освіти, вмотивованості спільноти на результат. Найбільш повно цей досвід реалізується в родових садибах і родових поселеннях, що забезпечують підприємницьку активність на місцях як на рівні окремої громади, так і на міжрегіональній основі. Активна діяльність громадських організацій - каталізаторів суспільно-економічних змін, забезпечує об'єднання зусиль громади у розвитку малих форм підприємницької активності поряд із залученням необхідного ресурсного забезпечення. капітал бізнес економічний ресурсний

Практичне застосування результатів досліджень здійснене в розробці стратегії розвитку Несолонської сільської ради. Дальші дослідження пов'язані з розробкою Стратегії розвитку Житомирської області як пілотного регіону щодо розвитку партисипації в системі управління інвестиційною діяльністю, малим та середнім бізнесом через механізм ідеї «Родова садиба».

Список використаних джерел

1.Asongu S. A., Nwachukwu J. C. Welfare spending and quality of growth in developing countries: A note on evidence from Hopefuls, Contenders and Best Performers. The Social Science Journal.2016. Vol. 53. Pp. 495-500.

2.Leite P. S. Development of Northeast Brazil revised: BNB and Stefanmission H. Robock. Fortaleza: HBM Digital Graphics, 2019. 175 p.

3.Islami N. N. The effect of digital literacy toward enterpreneur behaviors through students' intention enterpreneurship on Economics Education Study Program at Jember. 1st International Conference on Environmental Geography and Geography Education. Univ Jember, FKIP, Indonesia, 2018. Pp. 17-18.

4.Singh B., Keitsch M. M., Shrestha M. Scaling up sustainability: Concepts and practices of the ecovillage approach. Sustainable Development. 2019. Vol. 27.Is. 2. Pp. 237-244.

5.Andras V. Falusi kozossegek, valtozo eletterek,atalakulo lokalitasok. Kolozsvar: Kriza Janos Neprajzi Tarsasag, 2019. Pp. 11-29.

6.Velychko O., Velychko L., Ramanauskas J. Transformation and development of production-logistics enterprises in Ukrainian agrarian economy. Management Theory and Studies for Rural Business and Infrastructure Development. 2016. Vol. 38. Is. 1. Pp. 70-87.

7.Altinay F., Altinay Z. Women as Social Enterpreneurship and Use of Technology. European Journal Of Sustainable Development. 2018. Vol. 7. Is. 3. Pp. 183-190.

8.Iveta M. R., Geci R. Kosovar Albanian Goldsmiths And Bakers In Zagreb: Migration And Ethnic Enterpreneurship. Studia Ethnologica Croatica. 2017. Vol. 29. Is. 1. Pp. 305-330.

9.Plotnikova M. Green tourism development in smart communities. Baltic Journal of Economic Studies.2018. Vol. 4. No. 3. Pp. 203-210.

10.Casaqui V., Sinato A. Social enterpreneurship in global perspective: common good, work and engagement in the retoric of contemporary capitalism. EPTIC. 2015. Vol. 17. Is. 1. Pp. 185-198.

11.Andriyiv N. M. Valuation of the Institutional Supply of the Development of the Competative Trading Enterpreneurship in Ukraine. Scientific Bulletin of Polissia. 2017. Is. 3. Pp. 95-102.

12.Pinto R. Empreendedorismo e gamificacao no desenvolvimento profissional. Linha D'Agua. 2016. Vol. 29. Is. 1. Pp. 167-179.

13.Podhalanski B. The metropolisation of companies or local enterpreneurship? 3rd International Multidisciplinary Scientific Conference on Social Sciences and Arts, SGEM 2016. Vienna, Austria, 2016. APR 06-09.

14.Kaur P., Goyal M. Economics of Atta Chaki Enterprise in Punjab: A study of an Agro-based Industry. Indian Journal of Economics and Development. 2018. Vol. 14. Is. 2. Pp. 342-347.

15.Sancha Navarro J. M., Palma Martos L., Oliver-Alfonso, M. D. Economic And Financial Viability Plan For The Enterpreneurship Of A Lyric Theatre Low-Cost Company: The Case Of Zarzuela In Spain. Scientific Annals of Economics and Business. 2016. Vol. 63. Is. 3. Pp. 363-379.

16.Ekhtiari M., Yadegari E., Sadidi G. Ranking Enterpreneurship Main Risks In Non-Profit Financial Funds By Todim Technique Under Grey Conditions (A Case Study In Iran). Economic Computation and Economic Cybernetics Studies and Research. 2016. Vol. 50. Is. 3. Pp. 319-336.

17.Hoogendoorn B., Zwan P., Thurik R. Sustainable Entrepreneurship: The Role of Perceived Barriers and Risk. Journal of Business Ethics. 2019. Vol. 157. Is. 4. Pp. 1133-1154.

18.Al-Tit A., Omri A., Euchi J. Critical Success Factors of Small and Medium Sized Enterprises in Saudi Arabia: Insights from Sustainability Perspective. AdministrativeSciences.2019.Vol. 9.Is. 2.32.

19.Sandal J.-U., Yakobchuk V., Lytvynchuk I., Plotnikova M. Institutions for Forming Social Capital in Territorial Communities. Management Theory and Studies for Rural Business and Infrastructure Development. 2019. Vol. 41. No. 1. Pp. 67-76.

20.Prysiazhniuk O., Buluy O., Plotnikova M. Cluster approach in administration of rural areas. Management Theory and Studies for Rural Business and Infrastructure Development. 2018. Vol. 40. No. 2. Pp. 118-127.

21.Nitsenko V., Nyenno I., Kryukova I., Kalyna T., Plotnikova M. Business Model For A Sea Commercial Port As A Way To Reach Sustainable Development Goals. Jornal Of Security And Sustainability. 2017. Vol. 7. No. 1. Pp. 155-166.

22.Населення України. Державна служба статистики України. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук України.

23.Економічна активність населення України 2017: стат. зб. / Державна служба статистики України. Київ, 2018. 205 с.

24.Праця в Україні у 2009 році: стат. зб. / Держкомстат України. Київ, 2010. 341 с.

25.Сільське господарство України за 2009 рік: стат. зб. / Держкомстат України. Київ, 2010. 375 с.

26.Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 р. № 5067-VI (зі змінами).

27.Про особисте селянське господарство: Закон України від 15.05.2003 р. № 742-IV (зі змінами).

28.Аналітичний звіт щодо професійно-кваліфікаційного прогнозування в Україні.

29.Роботіна І. Дослідження тендерної рівності в Україні. Національна платформа малого та середнього бізнесу.

30.Скрикун Г. Результати Глобального дослідження про підприємництво AGER 2018. Національні платформа малого та середнього бізнесу.

31.Збірник статистики підприємництва в Україні 2018. Київ, OECD Eurasia, 42 с.

32.Stark N., Markley D. Rural Entrepreneurship Development I: Examples of Effective Practices. Washington: Ford Fondation, 2008. 49 p.

References

1.Asongu, S. A. and Nwachukwu, J. C. (2016), Welfare spending and quality of growth in developing countries: A note on evidence from Hopefuls, Contenders and Best Performers. The Social ScienceJournal,vol. 53, pp. 495-500.

2.Leite, P. S. (2019), Development of Northeast Brazil revised: BNB and Stefanmission H. Robock. Fortaleza: HBM Digital Graphics.

3.Islami, N. N. (2018), The effect of digital literacy toward entrepreneur behaviors through students' intention entrepreneurship on Economics Education Study Program at Jember. 1st International Conference on Environmental Geography and Geography Education. Univ. Jember, FKIP, Indonesia.

4.Singh, B., Keitsch, M. M. and Shrestha, M. (2019), Scaling up sustainability: Concepts and practices of the ecovillage approach. Sustainable Development, vol. 27, is. 2, pp. 237-244.

5.Andras, V. (2019), Falusi kozossegek, valtozo eletterek,atalakulo lokalitasok. Kriza Janos Neprajzi Tarsasag, Kolozsvar, Romania.

6.Velychko, O., Velychko, L. and Ramanauskas, J. (2016), Transformation and development of production-logistics enterprises in Ukrainian agrarian economy. Management Theory and Studies for Rural Business and Infrastructure Development, vol. 38, no. 1, pp. 70-87.

7.Altinay, F. and Altinay, Z. (2018), Women as Social Enterpreneurship and Use of Technology. European Journal Of Sustainable Development, vol. 7, is. 3, pp. 183-190.

8.Iveta, M. R. and Geci, R. (2017), Kosovar Albanian Goldsmiths And Bakers In Zagreb: Migration And Ethnic Enterpreneurship. Studia Ethnologica Croatica, vol. 29, is. 1, pp. 305-330.

9.Plotnikova, M. (2018), Green tourism development in smart communities.

Baltic Journal of EconomicStudies,vol. 4, no. 3, pp. 203-210.

10.Casaqui, V. and Sinato, A. (2015), Social enterpreneurship in global perspective: common good, work and engagement in the retoric of contemporary capitalism. EPTIC, vol. 17, is. 1, pp. 185-198.

11.Andriyiv, N. M. (2017), Valuation Of The Institutional Supply Of The Development Of The Competative Trading Enterpreneurship In Ukraine. Scientific Bulletin Of Polissia, is. 3, pp. 95-102.

12.Pinto, R. (2016), Empreendedorismo e gamificacao no desenvolvimento professional. Linha D'Agua, vol. 29, is. 1, pp. 167-179.

13.Podhalanski, B. (2016), The metropolisation of companies or local enterpreneurship? 3rd International Multidisciplinary Scientific Conference on Social Sciences and Arts, SGEM 2016. Vienna, Austria.

14.Kaur, P. and Goyal, M. (2018), Economics of Atta Chaki Enterprise in

Punjab: A study of an Agro-based Industry. Indian Journal Of Economics And Development,vol. 14, is. 2, pp. 342-347.

15.Sancha Navarro, J. M., Palma Martos, L. and Oliver-Alfonso, M. D. (2016), Economic And Financial Viability Plan For The Enterpreneurship Of A Lyric Theatre Low-Cost Company: The Case Of Zarzuela In Spain. Scientific Annals Of Economics And Business, vol. 63, is. 3, pp. 363-379.

16.Ekhtiari, M., Yadegari, E. and Sadidi, G. (2016), Ranking Enterpreneurship Main Risks In Non-Profit Financial Funds By Todim Technique Under Grey Conditions (A Case Study In Iran). Economic Computation And Economic Cybernetics Studies And Research, vol. 50, is. 3, pp. 319-336.

17.Hoogendoorn, B., Zwan, P. and Thurik, R. (2019), Sustainable Entrepreneurship: The Role of Perceived Barriers and Risk. Journal Of Business Ethics, vol. 157, is. 4, pp. 1133-1154.

18.Al-Tit, A., Omri, A. and Euchi, J. (2019), Critical Success Factors of Small

and Medium-Sized Enterprises in Saudi Arabia: Insights from Sustainability Perspective. AdministrativeSciences,vol. 9, is. 2,32.

19.Sandal, J.-U., Yakobchuk, V., Lytvynchuk, I. and Plotnikova, M. (2019), Institutions for Forming Social Capital In Territorial Communities. Management Theory and Studies for Rural Business and Infrastructure Development, vol. 41, no. 1, pp. 67-76.

20.Prysiazhniuk, O., Plotnikova, M. and Buluy, O. (2018), Cluster approach in

administration of rural areas. Management Theory And Studies For Rural Business And InfrastructureDevelopment,vol. 40, no. 2, pp. 118-127.

21.Nitsenko, V., Nyenno, I., Kryukova, I., Kalyna, T. and Plotnikova, M. (2017), Business Model For A Sea Commercial Port As A Way To Reach Sustainable Development Goals. Jornal Of Security And Sustainability, vol. 7, no. 1, pp. 155-166.

22.State Statistics Service of Ukraine (2019), Population of Ukraine. Institute of Demography and Social Studies named after M. V. Ptukha of the National Academy of Sciences of Ukraine, available

23.State Statistics Service of Ukraine (2018), Ekonomichna aktyvnist naselennia Ukrainy 2017. Statystychnyi zbirnyk [Economic activity of the population of Ukraine 2017. Statistical yearbook], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

24.State Statistics Service of Ukraine (2010), Pratsia v Ukraini u 2009 rotsi. Statystychnyi zbirnyk [Work in Ukraine in 2009. Statistical yearbook]. State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

25.State Statistics Service of Ukraine (2009), Sil's'ke hospodarstvo Ukrainy za 2009 rik. Statystychnyi zbirnyk [Agriculture of Ukraine for 2009. Statistical yearbook]. State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

26.The Verkhovna Rada of Ukraine (2003), The Law of Ukraine «On employment of population», available at

17.

27.The Verkhovna Rada of Ukraine (2013), The Law of Ukraine «On Individual Farm», available at

28.An Analytical Report on professional qualification forecasting in Ukraine,

available at

29.Robotina, I. (2017), Research of gender equality in Ukraine. National platform for small and medium businesses, available at

30.Skrykun, H. (2018), Results of the Global Research on Entrepreneurship

AGER 2018. National platform for small and medium businesses, available at

31.Collection of statistics on entrepreneurship in Ukraine 2018. Kyiv, ОЕСР, available at

32.Stark, N. and Markley, D. (2008), Rural Entrepreneurship Development, I: Examples of Effective Practices. Ford Fondation, Washington, USA.

Размещено на Allbest.ru