Основні та вмінені функції інституту соціальної справедливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні та вмінені функції інституту соціальної справедливості

Айвазовський В.В.

BASIC AND IMPUTED FUNCTIONS OF THE INSTITUTE OF SOCIAL JUSTICE

Показано етапи інституціоналізації принципів соціальної справедливості та розкрито соціальну справедливість як інститут. Виокремлено основні, похідні та вмінені функції інституту соціальної справедливості. Розкрито зміст функцій інституту соціальної справедливості та взаємозв'язок між ними.

Ключові слова: соціальна справедливість, інститут, правила, норми, основні функції, вмінені функції, похідні функції.

Показаны этапы институционализации принципов социальной справедливости и раскрыто социальную справедливость как институт. Выделены основные, производные и вменённые функции института социальной справедливости. Раскрыто содержание функций института социальной справедливости и взаимосвязь между ними.

Ключевые слова: социальная справедливость, институт, правила, нормы, основные функции, вменённые функции, производные функции.

The stages of institutionalization of social justice as an institution has been determined and social justice as an institution has been showed. The basic, derivative and imputed functions of the institute of social justice has been investigated. The content of the functions of the institute of social justice and the interrelation between them has been showed.

Keywords: social justice, institution, rules, regulations, basic functions, derivative functions, imputed functions.

Постановка проблеми

соціальна справедливість інститут

Пошуки теоретичних основ соціальної справедливості були і є однією з традиційних тем суспільних і гуманітарних наук, таких як філософія, економіка та соціологія. Широка сфера застосування принципів справедливості обумовила складність і неоднозначність у її розумінні.

Виокремлення етапів інституціоналізації принципів соціальної справедливості дозволило визначити соціальну справедливість як інститут.

Дана стаття присвячена дослідженню функцій, які виконує інститут соціальної справедливості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: дослідженню проблем, пов'язаних з соціальною справедливістю, присвячені роботи багатьох вчених та різних організацій. Серед них М.Адамс, Г.Бірхофф, М.Лернер, К.Норберг, Е.Лібанова, М.Вахтіна, С.Тютюннікова, В.Геєць, А.Гриценко та інші.

Більшість дослідників розглядають соціальну справедливість як соціально-філософську категорію, вивчають її' практичні прояви. При цьому, дослідженню соціальної справедливості як інститута, достатньої уваги не приділяється.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми: з огляду на зазначене, не отримало достатнього теоретичного осмислення функціонування інституту соціальної справедливості та функції, які він виконує.

Метою даної статті є дослідження основних, похідних та вмінених функцій інституту соціальної справедливості. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд задач, зокрема:

- розкрити соціальну справедливість як інститут;

- розкрити основні, похідні та вмінені функції інституту соціальної справедливості;

- показати взаємозв'язок між вказаними вище функціями.

Виклад основного матеріалу дослідження

Під категорією «інститут» в науковій літературі розуміються порядки, устрої та настанови, які регулюють соціальні взаємодії та створені людиною. Так як інститути забезпечують прогнозованість відносин між економічними суб'єктами, створюють необхідну для виживання суспільства міру підпорядкування приватних інтересів груповим та суспільним, їх часто визначають як способи забезпечення координації між людьми та суспільством [7, а62].

Інститути в економічній літературі розуміються як норми та правила поведінки, включаючи пристрої, що забезпечують їх дотримання, що стру- ктурують та організують взаємодію між людьми [6, а17].

Норми та правила виконують важливі універсальні функції щодо забезпечення та підтримки господарського порядку. Вони виступають своєрідними обмежувачами, які впливають на набір альтернатив як в ситуації приватного вибору, так і в більш складній ситуації суспільного вибору (обмежувальна функція).

Процес інституціоналізації соціальної справедливості в економіці пов'язаний з закріпленням відповідних принципів та взірців господарської поведінки.

Під інституціоналізацією слід розуміти процес визначення і закріплення норм, правил та зразків поведінки, що розділяються більшістю, привнесення їх в систему, яка здатна діяти в напрямку досягнення певної мети [2, с.32].

Інституціоналізація принципів справедливості включає в себе декілька етапів, що дозволяють ідентифікувати її функціонал, який має визначний вплив на соціально - економічні відносини.

Перш за все, на першомуетапі, відбувається усвідомлення, осмислення та прийняття концепції соціальної справедливості, котра виражена в конкретних нормативних вимогах та настановах.

На другому етапі відбувається вироблення та прийняття норм і правил. При цьому їхній зміст повинен відповідати загальній меті забезпечення соціальної справедливості в конкретній економічній системі.

Третійетапінституціоналізації полягає в налагодженні дієвого механізму, пов'язаного з практичним застосуванням та підтримкою норм і правил, становленням інституційних інструментів.

Характерними ознаками інституціоналізації принципів справедливості є вироблення та прийняття норм і правил. В даному контексті принципового значення набуває питання природи етико-еко- номічних нормативних орієнтирів. Дискусійним моментом є те, що дане питання стосується проблеми співвідношення формальних і неформальних норм, норм етики та традицій.

Підґрунтям для даної теоретичної настанови є той факт, що до розряду неформальних норм потрапляють звички та звичаї. Саме вони, не маючи формального закріплення в законах або інших письмових приписах, найчастіше виступають мостом між нормами моралі.

На думку Д. Норта, неформальні норми утворюються на основі комплексу ідей, звичаїв, догм, цінностей, етичних стандартів тощо. Подібні норми складають наше розуміння навколишнього світу, визначають нормативні стандарти та полегшують питання вибору [5, с.77].

Формальні норми в тій же мірі, що і неформальні, можуть формуватися під впливом звичок та звичаїв людей. Тобто традиційного, яке включає в себе витоки моральних вчинків. В рівній степені на зміст формальних і неформальних норм можуть впливати норми етики, які в свою чергу були породжені внутрішніми прагненнями людей до справедливості.

Саме тому неформальні норми не наділені монополією на мораль, в той час як формальні не лише можуть, а і мають відповідати вимогам справедливості.

Зважаючи на зазначене, інститут соціальної справедливості слід розуміти як систему правил і норм, яка забезпечує відповідність оцінки результатів діяльності об'єктивним основам рівності суб'єктів в реалізації такої діяльності [1, с.7].

Дослідження функцій, які виконує будь-який інститут передбачає дослідження відображенням способів здійснення та реалізації сутності самого інституту.

Справедливість в розумінні кожної окремо взятої людини є суб'єктивним поняттям, а отже - розуміється по-різному.

Людина в своєму житті нерозривно пов'язана з суспільним виробництвом (відтворенням). В силу своїх фізіологічних особливостей, всі ми змушені постійно приймати участь в процесі споживання. Однак, перед споживанням певного продукту його потрібно виробити.

На перший погляд здається, що споживання є останньою, завершальною фазою фазою суспільного виробництва, яке складається з чотирьох фаз: виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Однак, більш ґрунтовне дослідження, як зазначає А. Гриценко, показує, що споживання є не лише однією з фаз, а і виступає внутрішньою фазою самого виробництва. Як він зазначає, будь-яке виробництво є споживанням, перш за все, засобів виробництва. В той же час споживання кінцевих продуктів виробництва відтворює саму людину, відновлюючи її сили, втрачену енергію, здатність до праці. Тобто виступає як виробництво. Виробництво людини.

Таким чином, не лише виробництво включає в себе споживання, але і споживання є в кінцевому рахунку виробництвом [4, с.44].

На даному етапі ми вперше ставимо питання щодо місця справедливості в процесі суспільного виробництва. В даному випадку ми можемо ставити питання про:

> справедливість способу виробництва;

> справедливість співвідношення спожитих основних засобів і виготовленого нового продукту;

> відповідність затраченої енергії та винагороди, отриманої за працю. Відповіді на подібні судження є суб'єктивними і залежать від конкретного індивіда. В той же час кожна з можливих відповідей містить об'єктивну основу - оцінку.

Після завершення процесу виробництва отримані продукти праці підлягають розподілу між учасниками суспільного виробництва. На перший погляд, наступним етапом суспільного виробництва є виключно процес розподілу. Тим не менш, як вже було показано вище, всі фази є взаємопов'язаними. Розподіл, перш, ніж стати розподілом продуктів праці, виступає як внутрішній розподіл процесу виробництва. Як приклад можна привести розподіл засобів виробництва чи людей по різним сферам діяльності. Подібний, включений в саму фазу виробництва, розподіл є визначальним по відношенню до розподілу результатів суспільного виробництва [4, с.44].

Питання справедливості актуалізується з новою інтенсивністю в момент дослідження причин отримання одними людьми заробітної плати, а іншими - прибутку чи дивідендів, та їх співстав- лення.

Як було показано вище, оцінка є об'єктивною основою при пошуку відповіді на питання «що є справедливість?», а отже категорія справедливості є категорією оцінки.

Використання концепції справедливості на практиці потребує застосування певного критерію. Такий критерій потрібен в якості покрокової процедури порівняння з ним, встановлення тотожності - рівності йому.

Проте рівність, яка досягається за рахунок дотримання соціальної справедливості у суспільстві, не є ототожненням з кількісною та якісною одноманітністю.

Рівність в межах справедливості проявляється як складне співвідношення. Рівність кількості серед рівних по якості може вважатися справедливим, в той час як рівність кількості при нерівності якості - далеко не завжди. Рівність поточного стану і потік, з одного боку, не можуть бути порівняні з рівністю в минулому чи майбутньому. З іншого боку, рівність попереднього стану, яку можна трактувати як рівність вихідних можливостей, може бути визнана справедливою [3, с.43].

З огляду на те, що рівність виступає як складне співвідношення, можемо виділити наступні її види:

> абстрактна рівність;

> рівність за критерію основи;

> рівність за принципом поділу.

Найпростішим видом рівності є абстрактна рівність, яка проявляється в однаковій кількості, та на практиці представлена зрівняльним розподілом.

З огляду на зазначене вище, можна зробити висновок про те, що однією з основних функцій, яку виконує даний інститут є оціночна функція.

Для кожного з нас є цілком зрозумілим той факт, що справедливість є оціночною категорією. При цьому, основою для суджень про справедливість чи не справедливість слугують вигоди, отримані індивідом в процесі суспільного виробництва. В той же час, висновки мають бути зроблені лише на основі повної та об'єктивної оцінки щодо вигод отриманих індивідом в результаті його участі в процесі суспільного виробництва.

Об'єктивною основою для здійснення оцінки вигод, отриманих від участі в процесі суспільного виробництва, є порівняння з зусиллями, затраченими індивідом. Тобто, необхідне співставлення вкладу, зробленого в створення суспільного продукту, та вигод, отриманих в результаті його розподілу. Таким чином, першою функцією, яку виконує інститут соціальної справедливості, та яка дозволяє індивіду зробити висновок щодо справедливості результатів економічної діяльності є співставна функція. Практичною реалізацією даної функції є співставлення індивідом вкладу, зробленого в створення суспільного продукту, та вигод, отриманих в результатів його розподілу. В даному випадку кожен індивід оцінюватиме, чи перевищують вигоди затрати. Вже на цьому етапі, у випадку, якщо вигоди не компенсують затрати індивід робить висновок про відсутність справедливості. В той же час, перевищення вигод над затратами аж ніяк не є запорукою визнання їх справедливими.

Наступним кроком, який має зробити індивід, є вимірювання співвідношення вкладу та вигод. Саме в процесі вимірювання закладається основа для майбутніх об'єктивних висновки щодо справедливості чи несправедливості того чи іншого розподілу. Таким чином, інститут соціальної справедливості виконує наступну з його функцій - мірну.

За результатами співставлення вкладу, зробленого в створення суспільного продукту, та вигод, отриманих в результатів його розподілу, а також вимірювання їх співвідношення, наступає етап оцінки. Індивід оцінює міру співвідношення вкладу да вигод. Слід зауважити, що суб'єктивна оцінка індивідом відповідності чи невідповідності внутрішнім критеріям справедливості робиться на основі об'єктивної інформації, отриманої в результаті реалізації двох попередніх функцій. Таким чином, інститутсоціальної справедливості в повній мірі виконує оціночну функцію.

Емпіричним способом можуть бути виділені сотні функцій, які виконує інститут. Тим не менш, сутність інституту розкривається в декількох основних функціях. В нашому випадку, виділені нами на даному етапі дослідження функції і є основними функціями, які виконує інститут соціальної справедливості.

В той же час слід зазначити, що окрім кожна з основних функцій інституту має щонайменше одну похідну функцію. Подібні функції є рефлективними, тобто такими, які відображають кожну з основних функцій.

Оскільки першою з основних функцій є співс- тавна функція, розгляд похідних функцій слід почати ї неї. Зокрема, для співставної функції характерним є співставлення вкладу та вигод. В той же час, для виробництва суспільного продукту індивід мусить взаємодіяти з іншими членами суспільства, якщо він звісно не знаходиться на безлюдному острові.

В процесі такої взаємодії інтереси різних індивідів стикаються між собою. Слід зауважити, що кожен індивід, діючи у власних інтересах, тяготіє до нехтування інтересами інших індивідів. Мінімізації можливих негативних наслідків можлива лише у разі, якщо взаємовідносини між членами суспільства підлягатимуть регулюванню.

Зокрема, таке регулювання можливе за допомогою норм або правил поведінки. Такі норми і правила, вироблені з часом, спрямовані на дотримання бажаних дій та усунення девіантної поведінки. В той же час, повне усунення девіантної поведінки шляхом одних лише норм та правил є неможливим. У такому випадку необхідністю є застосування штрафних санкцій різного роду. Такимчином, першою похідною функцією, яка є відображенням основної - співставної, є регулятивнафункція.

Врегулювання поведінки індивідів в процесі суспільного виробництва та необхідність здійснення співставлення й вимірювання співвідношення вкладу, зробленого в процесі такого виробництва, та вигод, отриманих в його результаті, сприяє зниженню нерівності в суспільстві. Як приклад можна навести діяльність капіталістичних підприємств. Кожен власник, переслідуючи власний інтерес, воліє отримувати максимальні прибути і платити мінімальні заробітні плати. В той же час, розуміючи, що рано чи пізно стане питання непомірної різниці між доходами, що отримує власник підприємства, та його робітниками, може мати наслідком зупинення виробництва у зв'язку з невдоволеністю робітників, власник вимушений поступитися частиною прибутку на користь робітників. В той же час, власник в жодному разі не поступиться всім прибутком, адже маючи монополію на засоби виробництва, він дотримується лінії власних інтересів. Таким чином, в процесі суспільного виробництва дійсно досягається зниження нерівності, яке в той же час полягає в зміцненні та підтримці існуючим між індивідами розбіжностей. З огляду на зазначене ми можемо говорити про те, що наступною похідною функцією, яка є відображенням основної - мірної, є коригуюча функція.

Зниження нерівності, яке досягається в ході практичної реалізації коригуючої функції, не залишається без оцінки кожним з індивідів. У випадку, якщо дійсно на практиці досягається зниження нерівності та більшість з членів суспільства залишаються задоволеними результатами розподілу вигод, отриманих за результатами участі в процесі суспільного виробництва, існуючі між індивідами розбіжності підтримуються та зміцнюються всім суспільством. В даному випадку рефлективним відображенням оціночної функції є її похідна - стабілізаційна функція.

Стабілізаційна функція спрямована на зниження ступені соціальної напруги та кількості конфліктів. Досягти такого результату вдається лише у випадку, коли більшість індивідів суспільства оцінює результати розподілу вигод, отриманих від участі в процесі суспільного виробництва як справедливі. Отже, стабілізаційна функція підвищує сталість всієї системи в цілому.

Таким чином, нами виділено три похідних функції, які є відображенням трьох основних, зокрема:

> регулятивної, як похідної від співставної;

> коригуючої, як похідної від мірної;

> стабілізаційної, як похідної від оціночної.

Окрім того слід зазначити, що кожен соціальний інститут виконує функції, які не пов'язані з його сутністю та не є характерними для нього. Такі функції називаються вміненими.

Емпіричним шляхом у будь-якого інституту можна нарахувати сотні вмінених функцій. В таких функціях не завжди проявляються рефлекторні відображення основних чи похідних функцій. Та тим не менш вони відіграють важливу роль в функціонування інституту.

В ході проведеного дослідження нами виділено декілька вмінених функцій, в яких знайшли своє відображення похідні функції, зокрема:

> моральна;

> виховна;

> етична.

Практична реалізація моральної функції спрямована на культивацію в суспільстві ідеалів чесності, порядності та рівності. Наявність зазначених ідеалів є запорукою того, що в будь якому суспільстві будуть дотримуватися принципи справедливості. Зазначена функція є відображенням регулятивної функції, оскільки ідеали чесності, порядності та рівності закладаються в основу норм та правил поведінки членів суспільства.

В той же час індивіди в суспільстві потребують виховання відчуття приналежності до загальної соціальної общини. У випадку, якщо таке відчуття буде відсутнє, індивід не буде співчувати тому, хто має менше вигод, ніж він сам. Зокрема, він не матиме співчуття до бездомного, який просить милостиню на вулиці, або ж до індивіда, фізичні можливості якого є обмеженими. Відсутність такого відчуття матиме наслідком відсутність відповідальності за тих членів суспільства, яким необхідна підтримка суспільства в цілому. Тим не менш, виховна функція, виступаючи рефлекторним проявом похідної коригуючої функції, спрямована на виховання в членах суспільства осмисленої готовності нести відповідальність за членів суспільства, які потребують допомоги. Така готовність має своїм наслідком готовність перерозподілити блага, які мали б дістатися індивіду, тим, хто в них має більшу потребу.

Таким чином, згадана нами система правил і норм сприяє дотриманню норм поведінки та тих моральних правил, які прийняті більшістю членів суспільства. Таким чином, інститут соціальної справедливості виконує етичну функцією, яка є відображенням стабілізаційної функції.

Окрім того, можна виділити ще низку вміне- них функцій, які виконує інститут соціальної справедливості. Зокрема, це інтегративна функція, яка полягає в згуртуванні та мобілізації соціальних груп. Таке згуртування досягається шляхом наближення прагнень, узгодження дій, налагодження дружніх відносин між індивідами.

Слід зазначити, що цінності, набуті членами суспільства, передають із покоління в покоління, поступово стаючи складовими культури. Тобто ми можемо говорити про те, що інститут виконує транслюючу функцію.

Окрім того, емпіричним шляхом можна дійти висновку, що інститут відіграє інклюзивну функцію, практична реалізація якої полягає в соціалізації кожного індивіда, незалежно від його природ- нього потенціалу. Яскравим історичним прикладом служить кадрова політика, яку проводив Г.Форд. Він навмисне наймав людей, з обмеженими фізичними можливостями, розуміючи, що їм необхідно відчувати причетність до процесу суспільного виробництва. Окрім того, будучи геніальним управлінцем, Форд розумів і ту особливість, що людський організм, компенсує наявні обмеження, надаючи людині переваги в чомусь іншому.

Таким чином, практична реалізація функцій інституту соціальної справедливості демонструє, що його функціонування спрямоване на забезпечення стабільності суспільства в цілому.

Підтвердженням даної тези є те, що однією з похідних функцій, яка відіграє важливе значення є стабілізаційна функція. За рахунок зниження соціальної напруги та кількості конфліктів досягається сталість системи.

Наслідком такого підвищення сталості системи є більша прогнозованість динаміки розвитку системи, а отже - можливість мінімізувати виявлені негативні тенденції.

Список використаної літератури

1. Айвазовський В. Інституціоналізація принципів соціальної справедливості / В.В.Айвазовський // Глобальні та національні проблеми економіки. - 2016. - №13. - с.3-8.

2. ВахтинаМ.Л. Институциональные основания справедливой рыночной экономики / М.А. Вахтина. - Самара: Самарский научный центр РАН, 2013. - 255 с.

3. ГеєцьВ. Політичні й інституціональні засади справедливості та усталеності соціально-економічного розвитку / В.М. Геєць, А.А. Гриценко // Європейський вектор економічного розвитку. - 2012. - № 2(13). - С. 41-46.

4. Гриценко А.А. Развитие форм обмена, стоимости и денег / А.А. Гриценко. - К.: «Основа», 2005. - 192 с.

5. Норт Д. Институты, институциональные изменения и фракционирование экономики / Д. Норт. - М.: ФЭК «Начала», 1997. - 190 с.

6. Норт Д. Институты и экономический рост:

историческое введение / Д. Норт//THESIS, 1993. - Том. 1.- Вып.2. Электронный ресурс. Режим доступа:http://ig-iti.hse.ru/data/149/314/1234/2 l 4North,pdf

7. Рих А. Хозяйственная этика. / А. Рих. - М.: Посев, 1996. - 810 с.

Размещено на Allbest.ru