Людський капітал як вартісна субстанція економічної системи (теоретичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Людський капітал як вартісна субстанція економічної системи (теоретичний аспект)

Анотація

Розкрито теоретичні основи соціально-економічної сутності людського капіталу як вартісно визначеної економічної категорії, що ґрунтується на класових підвалинах людства за напрямами до його соціальних перетворень в сьогоденні і майбутньому. Виявлено історично-перехідний характер категорії людського капіталу, розвиток якого відбувається еволюційним шляхом відповідно до потреб матеріальної, духовної і суспільної природи самої людини як її сутності. людський капітал соціальний економічний

Розроблено методологію кількісного визначення рівня людського капіталу в структурі трудового потенціалу, як виразника рівня продуктивних сил і виробничих відносин за власністю найманих працівників і роботодавців. Визначено методи формування й наведено приклад розрахунку коефіцієнтів соціалізації і капіталізації суспільства, як показників виявлення в тенденції соціального розвитку людства на шляху до побудови соціально урівноваженого суспільства, рівновага якого досягається відповідністю виробництва і розподілу результатів праці між класами найманих працівників і роботодавців та їх споживання відповідно до кількості і якості витраченої праці або минулих заслуг перед суспільством.

Критично розглянуто пануюче в економічній теорії біо-соціо-духовне уявлення про сутність людини, яке насправді викривається як матеріальне, духовне і суспільне явище.

На відміну від пануючого в економічній теорії поняття соціальності як властивості особи, виявлена її сутність як історично-перехідна іпостась всього людського суспільства, що вимірюється економічно визначеним розподілом знов створеного продукту між двома класами.

Ключові слова: людський капітал, вартісна субстанція, економічна система, людство, класова сутність, продуктивні сили, виробничі відносини, соціальні перетворення.

Як вже стало відомим, що за останні півстоліття категорія людського капіталу перетворилась в економічній науці і практиці у найважливішу іпостась людського буття, якій в Україні і світі присвячена значна кількість досліджень і публікацій. Та, не дивлячись на це, виявляється, що ще далеко не всеосяжно розкрита головна, саме соціальна сутність цієї економічної категорії, через що остаточно не визначена доля її подальшого буття, шляхів розвитку та впливу на економічні і соціальні процеси в сьогоденні і майбутньому.

Саме на цей аспект проблеми в економічній науці звернуто найменше уваги, а він - основний, найбільш кардинальний, тим паче, що саме соціальне, а не економічне, і особливо не змістовне визначення сутності людського капіталу стає надто насу- тнім. До того ж, під змістовним визначенням сутності людського капіталу економічна наука трактує його за ознакою знань та професіоналізму, які припасували цій категорії її засновники - американські вчені-економісти Т. Шульц [1] та Г. Беккер [2], прапор яких підхопила більшість українських науковців.

Однаково в економічній науці до цього часу залишається ґрунтовно невизначеною природна і економічна сутність категорії людського капіталу у взаємодії з діючою економічною системою. Та відомо, що вона виконує визначальну роль у всесвіті, бо виявляє можливості прогнозування неминучої майбутності суспільного і соціального перетворення економічного буття на користь не окремої людської особи, а всього людського товариства.

Тому, відповідно до теорії розвитку людського капіталу виникає два принципових науково-методичних питання стосовно:

1. Визначення економічною наукою складу, рівня, методів дослідження людського капіталу та ефективності його використання на різних господарських рівнях.

2. Визначення впливу економічних потреб на спрямування соціальних перетворень людського капіталу у відповідності до його природної основи - людського потенціалу.

З огляду відомих в Україні і світі літературних джерел, виявляється спрямованість розвитку людського капіталу переважно у напрямі зростання ефективності його використання, що спотворює визначення його сутності як сукупності корисних знань і кваліфікацій. Отже, враховуючи роль людського капіталу у забезпеченні прибутковості виробництва зарубіжні і українські вчені спрямовують свій пошук методів забезпечення ефективності виробництва, минаючи соціальні аспекти розвитку цієї категорії і її залежності від існуючої класово- визначеної економічної системи.

Саме до такого напряму досліджень можливо віднести таких відомих зарубіжних, російських та українських дослідників-економістів як Т. Шульц [1], Г. Беккер [2], П. Самуельсон [3], К. МакКоннелл [4], Б. Генкін [5], А. Добринін [6], М. Хромов [7], Д. Мельничук [8], С. Дятлов [9], О. Грішнова [10], В. Щетинін [11], Т. Кір'ян [12], Г. Гаман [13], В. Геєць [14] тощо. Та більшість з названих дослідників і їх однодумців минають кінцеву мету існування людства, тобто: побудови суспільства за уявленням православної релігії і вчення Іісуса Христа та за принципом колективності суспільства, який сформулював К. Маркс у тезі: «від кожного за здібностями, кожному - за потребами». Бо ці принципи, як історична неминучість, спрямовують людство до соціальних змін ще до початку третього тисячоліття.

Саме в такій площині останнім часом в журналі «Економіка України» була опублікована наша стаття [19], в яких суспільні процеси людського розвитку в контексті його еволюції розглядались як історична неминучість, що пояснюється небувалими за темпами, змістом і якістю розвитку суспільних продуктивних сил та виникненням після другої світової війни поєднання людства в особі ООН.

Тому метою нашого дослідження є виявлення сутності і ролі економічної категорії людського капіталу у соціальних перетвореннях людства в контексті виникнення загальнолюдської економічної системи, що ґрунтується на принципах справедливості, добра, людяності, суспільності продуктивних сил, здатних забезпечувати високий рівень матеріального буття всіх людей та їх прагнення до досконалості своїх життєвих устоїв.

Виходячи з відомих наукових узагальнень і світової економічної практики, об'єктивне розуміння сутності людського капіталу формується у людській свідомості як поєднання рівня продуктивних сил, і виробничих відносин.

Але, якщо вже більшість дослідників людського капіталу вважає за його сутність рівень людських знань і професіоналізму, то таке її визначення помічає лише інтелектуальну частку продуктивної сили особи і не помічає виробничі відносини та матеріалізовану людську працю у вартісному визначенні.

Отже, як відомо з економічної теорії, між вченими виникають незгоди стосовно включення доскладу людського капіталу самої людської особи, її фізичного стану, здоров'я, здібностей тощо. Та за нашою уявою, саме особа, яка вміщує особисті розумові і фізичні здібності до ефективної праці, на підтримку якої витрачаються ресурси, стає чи не найголовнішим елементом людського потенціалу, який примножений засобами виробництва, перетворюється на суспільний трудовий потенціал, а в умовах класової економічної системи перетворюється на людський капітал.

За такої соціальної природи людського капіталу та за етапами його утворення нами визначена наступна принципова формула розрахунку його рівня і соціальної структури відносно окремого працівника (Рлкі):

де Bqu - витрати на формування людського капіталу на довиробничому етапі його утворення, тис.грн.;

Т - середня кількість років довиробничого формування людського капіталу;

В_ве - витрати на людський капітал на відтво- рювальному етапі, які утворюються за рахунок заробітної плати, доходів, соціальних відрахувань з заробітної плати тощо, тис. грн.;

І_сц - індекс споживчих цін відповідного року;

В_ін - інноваційні витрати на людський капітал (професійне навчання, лікування, покращення побутових умов тощо), тис.грн.

Тому, додавши до формули 1 середньорічні амортизаційні витрати (ЈВ_а.овф., тис. грн.) та середньорічні витрати на енергетичні ресурси як технологічні потреби в розрахунку на одну особу ((Јвер, тис. грн./особа), одержуємо метод визначення рівня трудового потенціалу особи чи то суспільства.

Отже, в цілому, формула розрахунку середнього рівня трудового потенціалу особи (Јmno), яка незалежно від економічної системи доповнює формулу 1 і в остаточному визначенні має вигляд:

де Ј_а.овф. - середньорічні амортизаційні відрахування на засоби виробництва, тис. грн. / особа;

Јвер - середньорічні витрати на енергетичні ресурси для технологічних потреб в розрахунку на одну особу, тис.грн.

В даному випадку слід мати на увазі саме головне, що формула 2 вже вміщує елементи, які є власністю двох соціально визначених осіб:

а) найманого працівника, як власника людського потенціалу, власність якого визначена за формулою 1;

б) роботодавця, як власника фізичного капіталу, тобто володаря засобів виробництва і технологічної енергії (за другою частиною формули 2), як фізичного капіталу.

Це принципове положення носить класовий відтінок, за яким суспільний трудовий потенціал формується в умовах приватної власності і відповідних виробничих відносин.

Саме через це людський капітал, як і капітал взагалі, стає кількісним виразником існуючих відносин сучасного суспільства, тобто виразником існуючої капіталістичної економічної системи.

Але, слід мати на увазі, що останнім часом в економічній теорії все частіше висвітлюються думки про загальноісторичні тенденції соціальних перетворень людства у суспільному напрямі, в яких категорії людського капіталу належить визначальне місце. Зокрема, про це йдеться в працях таких відомих вчених-економістів, як професори: В. Буланов [15], Г. Задорожний [16], М. Білопольський [17].

Вони цілком слушно визначають результати соціальних перетворень людства у майбутньому в залежності від природної сутності самої людини. Але цю сутність визначають по-різному. Зокрема, професор В. Буланов засновує потрійну сутність за біологічними, соціальними і мислимими ознаками, які в свою чергу виявляють потрійний характер праці і стратегічного розвитку суспільства [15]. За думкою цього автора, основу його концепції утворює діалектичний матеріалізм. І цілком слушною виявилась думка В. Буланова відносно потрійної сутності людської особи, яка визначає стратегічний напрям розвитку суспільства. Але в цій теорії саме склад потрійної єдності потребує уточнення, розуміючи, що для підтримки життєдіяльності людина протягом свого життя вживає або використовує різні матеріальні засоби, що викриває матеріальність як першооснову людської природи. Бо, як відомо, матерія вічна, вона лише змінює свою форму. Стосовно біологічної форми матеріального буття людини треба розуміти, що вона є проявом переважно відтворювальної статевої функції.

Ознайомлення з поглядами професора Г. Задорожного виявляє дещо іншу точку зору на людську природу, а саме як на «духовно-біо-соціо» сутність, головною з яких, за його поглядами, є духовна людська ознака, поряд з якою виявляється біологічна і соціальна її природа [16]. Та, за нашою думкою, наявність духовної ознаки людської сутності має вираз ще і в релігійних уявленнях про людину і всесвіт, в моральних якостях, культурі поведінки тощо.

Тому і в подальшому розвитку людства цій його якості належить майбутнє. Бо одноразово з забезпеченням людством достатнього матеріального буття для всіх на перше місце випливає духовна людська якість і суспільна свідомість, яка породжує третю ознаку людської сутності - суспільність, що є потягом людини до суспільної праці і буття.

Отже, за людську сутність можливо вважати триєдність його якостей: матеріальності, духовності і суспільності життєвих установ, які потребують в організації людства його усуспільнення.

Саме на організаційності в людській еволюції наполягає професор М. Білопольський в своїй монографії про науку «енвіроніку» [18], яка заснована на тектології А. А. Богданова як загальнолюдської організаційності. Тому М. Білопольський розглядає організаційність не лише як науку, а і як основний об'єктивний економічний закон.

Та слід враховувати, що економічна наука до об'єктивних економічних законів відносить лише ті з них, які не підкорені бажанням і волі окремих людей, а діють незалежно від неї об'єктивно. Тому ор- ганізаційність людського буття скоріше підпадає не під категорію об'єктивного закону, а до науково визначеної системи виробничої взаємодії людей і чинників виробничої діяльності їх, тобто, більше до техніки, технології тощо.

Отже, найбільш принциповим питанням, яке виникає відносно людської сутності - це визначення за нею більшістю дослідників соціального статусу, через що ця більшість тлумачить людські якості як «біо-соціо-духовну» природу.

Насправді ж соціальні почуття людини є лише частковим проявом її загально значимої якості - трудової функції у виробничій сфері та у сфері розподілу і використання результатів виробничої діяльності. Але справедливість такого тлумачення людських якостей лежить за межами відомих визначень сутності економічної категорії соціальності взагалі. Наприклад, у відомому словнику В. Даля сутність соціальності визначається як «громадськість», «товариськість» тощо, що насправді далеко від її суспільної сутності. Тому, в нашому уявленні, соціальність представляє економічну категорію, яка виявляє в сучасному суспільстві класові інтереси існуючої економічної формації експлуататорського типу, яка кількісно виражається науково обґрунтованими, тобто справедливими, пропорціями розподілу знову створеного продукту між класами найманих працівників і роботодавців.

Тому, за такою уявою про сутність соціальності, вона виявляється не як довічна людська властивість, а як суспільне явище, притаманне не окремій особі, а всьому суспільству і має класово-економічний статус. Отже, можливо очікувати, що із зникненням класової структури світового товариства категорія соціальності перетворюється на духовну гуманістичну домінанту суспільства, що в людській сутності, її душі і розумі виявляється як суспільна свідомість, духовність, виражена в божеській вірі, моральних якостях, совісті, людяності.

За таким визначенням категорії соціальності її роль в суспільних перетвореннях людства виявляється як каталізатор неминучого поєднання всіх людей планети за інтернаціональною ознакою згідно об'єктивному закону еволюції всесвіту.

Саме виходячи з зазначених передумов соціальних перетворень людства виявляється всеосяжна сутність економічної категорії людського капіталу, її історична роль в розвитку економічних систем як прояв зміни приватно-власницької капіталістичної економічної системи на безпосередньо суспільну економічну систему людства вкінці кінців.

Як свідчать наукові дослідження і економічна суспільна практика, розвиток, накопичення і використання людського капіталу пов'язано з розглянутою вище її людською сутністю, яка потребує до себе відповідної уваги суспільства, науки і кожної людини, бо відповідає її інтересам і потребує прямування до гармонічного поєднання особистих і суспільно-людських інтересів у сучасному суспільстві, економічні взаємини якого вимірюються через вартісну форму економічних взаємин. Саме до такої форми економічних взаємин випестувана майбутня економічна система. Але слід враховувати, що теоретично у світі до сьогодення визначено лише дві взаємопротилежні економічні системи: соціалістична і капіталістична, які в чистому вигляді людська історія не бачила. Існуючі ж практично в різних країнах світу економічні системи в різній мірі поєднують риси кожної з них.

Отже, в суспільстві об'єктивно відбувається пошук оптимального варіанту, до якого людство поступово наближається в соціально-економічному протистоянні між елементами цих систем до ідеального варіанту, який може так і залишитись провідною зіркою.

З таких уявлень сутність людського капіталу потребує особливого розгляду, бо їй в Україні і світі невипадково приділяється особлива увага як категорії виробничих відносин перехідного періоду від економічної системи, заснованої на засадах приватної власності на засоби виробництва і капіталу до економічної системи, заснованої на засадах суспільності. Тому більшість сучасних вчених економістів вважає за неминуче просування людства до прогресу, використовуючи симбіоз елементів приватно-власницької капіталістичної економічної системи і безпосередньо суспільної соціалістичної системи, заснованої на суспільній форі власності на засоби виробництва. Такий варіант як перехідний до соціальних перетворень у майбутньому не виключений, бо він, як свідчать історичні події минулого, більш придатний і менш руйнівний, ніж насильницький революційний переворот, що несе за собою руйнування продуктивних сил і людської єдності. Про це свідчить досвід поєднання елементів різних економічних систем в різних країнах світу, який вже накопичено і дає змогу визначати спрямованість соціальних змін світу з тим, щоб уникнути руйнації. До того ж, використання історичного досвіду соціальних перетворень в багатьох країнах світу, який започатковано після другої світової війни - це шлях до спотворення ідеального суспільства, яке стало мрією, провідною зіркою поколінь, до якої існує тернистий шлях через подолання суспільних протиріч та помилок, сутність якого людство навіть ще не наважилось визначити.

Тому, за нашою думкою, кількісне визначення переваги соціалістичного чи капіталістичного шляху до соціальних перетворень суспільства можуть визначати відповідні коефіцієнти, які вимірюються вартісно визначеною часткою людського чи фізичного капіталу в структурі трудового потенціалу за формулою 2, що розкриває не тільки рівень продуктивних сил суспільства, а і виробничих його відносин та, що принципово важливо, нівелює різноманітність поглядів різних учених-економістів на характер кількісно визначених виробничих відносин у суспільстві.

Виходячи з цієї тези, ми пропонуємо таку формулу визначення індексу соціалізації виробничих відносин суспільства (Ісвв):

де Лк - людський капітал, як вартісна субстанція, що належить найманим працівникам, млн. грн.;

Тп - трудовий потенціал суспільства, млн. грн.

Для визначення коефіцієнту капіталізації виробничих відносин суспільства (І_квв) пропонується формула:

де Фк - фізичний капітал, як вартісна субстанція, визначення засобів виробництва і технологічної енергії, що належить підприємцям, млн. грн.;

Для доказу практичної можливості користування таким методом наведено приклад відповідних розрахунків.

В таблиці наведені вихідні дані для розрахунку індексів соціалізації і капіталізації суспільства за статистичною звітністю Донецького регіону у довоєнному 2012 р.

Таблиця 1

Вихідні показники визначення рівня трудового потенціалу і його складових у Донецькому регіоні за 2012 р.

Виходячи з показників табл. 1, встановлено, що індекс соціалізації виробничих відносин в Донецькому регіоні на той час складав:

Отже, за такою методологією дослідження соціально-економічних перетворень у суспільстві стає можливим вияв закономірностей соціального розвитку сучасного товариства еволюційним шляхом, а співвідношення цих коефіцієнтів у співтоваристві виявляє його соціальну зрілість, за якою спотворюються напрями подальших суспільних перетворень людства еволюційним шляхом. Та вибір шляхів соціальних перетворень людства завжди залишається за світовим товариством, тенденція зростання якого посилюється з часом. Коефіцієнт перевищення соціалістичного чи капіталістичного напряму у соціальному розвитку людства виявляє його можливості до нових суспільних утворень людства в його еволюції.

Доказом цієї думки є спрощений розрахунок коефіцієнту соціальної зрілості суспільства (ДКсз), який завжди дорівнює коефіцієнту соціалізації:

АК_сз=[(1,0-І_квв)х100]=[(1,0-0,222)х100]=77,8 %.

Практично вияв підвищення індексу соціалізації виробничих відносин людства досягається забезпеченням найманим працівникам нарівні з власниками капіталу законодавчо закріплених прав, свобод і рівних економічних можливостей до життя, запоруку неминучості такого сценарію людського розвитку виявляють зміни, які відбуваються у всесвіті, а саме, небувале якісне і кількісне зростання продуктивних сил, яке усуває дефіцит засобів до життя, інтелектуалізація людського капіталу та зростання свідомості і освіти мешканців планети, як прояву і потреби людської матеріальної, духовної і суспільної людської природи.

Тому, з оцінки історично виявленого досвіду соціальних перетворень людства у минулому виникають і шляхи їх здійснення у майбутньому. Саме відсутність ефективних економічних методів підприємницької зацікавленості у виробництві у минулому СРСР, за яким виник дефіцит засобів існування людей, спіткала до зникнення його соціалістичної моделі як і самої держави.

Відповідно до цього випадку слід розуміти, що саме ленінська нова економічна політика (НЕП) була зародком соціальної моделі розвитку Радянської держави, яка б гармонійно поєднувала методи соціалізації і капіталізації перехідного періоду людського суспільства в Росії того часу, та виявляла б взаємодію продуктивних сил і виробничих відносин у новій економічній системі . Зокрема, розвиток продуктивних сил було передбачено планом «ГОЕЛРО», а виробничих відносин - через їх кооперацію.

Однаково цим планам не судилось втілитись у життя через передчасну смерть їх автора, а втілена у життя сталінська модель не витримала випробування часом.

Але, з другого боку, слід враховувати і те, що приватно-підприємницька ініціатива капіталізму здатна і до розшарування бізнесу, і знищення накопичених матеріальних цінностей внаслідок конкурентної практики і економічних криз, які останнім часом прямують від циклічності до безперервності. Тому слід визнати за доцільний досвід сучасного Китаю у пошуку напрямів соціальної перебудови економічної системи країни шляхом використання 48 одночасно методів соціалізації і капіталізації суспільства у майбутньому.

Отже, доводиться також зважувати на попередження К. Маркса про неможливість перемоги соціалізму в одній окремо взятій країні насильницьким шляхом в умовах її світового капіталістичного оточення, що і підтвердила історична дійсність, за якою виявились переваги еволюційного шляху соціальних перетворень людства над революційним шляхом.

Висновки

Виникнення теорії людського капіталу, започатковане американськими ученими Т. Шульцем і Г. Беккером у середині ХХ століття, дає поштовх до розуміння шляхів соціального перетворення людства у подальшому. Сутність цієї економічної категорії її винахідники визначили як знання і професійний рівень працівника. Та треба розуміти і те, що за своєю економічною природою людський капітал притаманний до поняття капіталу взагалі, бо його вияви проявляються в структурі трудового потенціалу, який відображає рівень продуктивних сил суспільства і приналежність до них самої людини та її фізичних можливостей, а також засобів виробництва, які є власністю підприємця. Тому, ці елементи людського капіталу виявляються як продуктивні сили, так і виробничі відносини капіталістичного ладу за часом його виникнення, а не за часом його винаходу у ХХ столітті, та мають вартісний вираз свого рівня.

Отже, річ може йти, в першу чергу, про соціально урівноважене суспільство, рівновага якого досягається відповідністю виробництва і розподілу між класами благ та їх споживання до кількості і якості витраченої праці або минулих заслуг перед суспільством (пенсійне забезпечення).

В такому разі суспільні стосунки визначаються і регулюються за критерієм виробничих відносин, які ми пропонуємо кількісно вимірювати за індексом соціалізації суспільства або перевищення рівня людського капіталу над рівнем фізичного капіталу, що вже за історичною дійсністю надає перевагу показнику соціалізації суспільства над його капіталізацією.

Неминучість історично визначених процесів соціальних перетворень людства у контексті розвитку людського капіталу відповідає вимогам потрійної людської природи і сутності.

Та пануюче в економічній теорії уявлення про біо-соціо-духовну сутність людини [15, 16] насправді спотворює реальну дійсність, її існування як прояву матеріальної, духовної і суспільної людської природи, відповідно до якої відбувається закономірний розвиток людства за об'єктивними законами людського буття, а винайдені методи кількісного визначення рівня і глибини соціальних перетворень людства, використовуючи розкриті індекси соціалізації і капіталізації людського співтовариства.

В теорії соціального перетворення людства принципово важливим виявляться питання визначення сутності поняття соціальності, бо відоме його трактування як «громадськості» або «товариськості» не викриває її суспільний характер, притаманний не окремій людині, а всьому людству тому, що у сьогоденні ця економічна категорія має класову основу за часом її виникнення і виражає експлуататорську сутність розподілу результатів праці між виробниками і володарями засобів виробництва. Тому із зникненням класової структури суспільства очікується перетворення категорії соціальності на духовну гуманістичну домінанту суспільства, як божеської віри, совісті, людяності. Отже, історична місія соціальності виявляється каталізатором поєднання людей планети за інтернаціональною ознакою побудови гуманної економічної системи.

Таким чином, за теоретичною уявою можливим може бути досягнення коефіцієнту соціалізації на рівні 100 %, що визначатиме відповідний рівень соціальної зрілості суспільства і наявність соціалістичної економічної системи у чистому вигляді.

Література

1. Schultz T.W. The Economic Value of Education. - New-York: Colombia University Press. - 1963.

2. Беккер Г.С. Человеческое поведение: экономический подход. Избранные труды по экономической теории: Пер. с англ. / Сост., науч. ред., пос- лесл. Р.И. Капелюшников; предисл. М.И. Левин. - М.: ГУ ВШЭ, 2003. - 672 с.

3. Самуэльсон П., Нордхаус Д. Экономика ; [пер. с англ.]. - 16-е изд. - М. : Вильямс, 2000. - 688с.

4. Макконнелл К.Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика ; [пер. с англ.]. - 11-е изд. - К. : ХаГар, 2000. - 785 с.

5. Генкин Б. М. Экономика и социология труда : учебник / Б. М. Генкин. - 8-е изд., пересмотр.и доп. - М.: Норма, 2009. - 464 с.

6. Добрынин А. И. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование, оценка, эффективность использования / А. И. Добрынин, С. А. Дятлов, Е. Д. Цыренова. - СПб.: Наука, 1999. - 309 с.

7. Хромов М. І. Імперативи розвитку людського капіталу : монографія / М. І. Хромов. - Донецьк: Вид-во «Ноулідж», 2011. - 326 с.

8. Мельничук Д. П. Теорія людського капіталу: зародження, еволюція ідей і дискусія про призначення / Д. П. Мельничук // Формування ринкової економіки : зб. наук.пр. - Спец. вип. Праця в ХХІ столітті: новітні тенденції, соціальний вимір, інноваційний розвиток: у 2 т. - Т. 2. - К.: КНЕУ, 2012. - С. 154-162.

9. Дятлов С. А. Теория человеческого капитала / С. А. Дятлов. - СПб.: УЭФ, 1994. - 160 с.

10. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки / О. А. Грішнова. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. - 254 с.

11. Щетинин В. П. Человеческий и имущественный капитал: общность и различие / В. П. Щетинин // МЭиМО. - М. - 2003. - № 8. - С. 55-61.

12. Кір'ян Т. М. Нове в теорії, методології та практиці людського капіталу / Т. Кір'ян, Ю. Кулі- ков // Україна: аспекти праці. - К. - 2008. - № 4. - С. 26-31.

13. Гаман Г. В. Еволюція концепцій людського капіталу в процесі генезису економічного мислення / Г. В. Гаман // Формування ринкової економіки : зб. наук.пр. - Спец. вип. Праця в ХХІ столітті: новітні тенденції, соціальний вимір, інноваційний розвиток : у 2 т. - Т. 2. - К.: КНЕУ, 2012. - С. 240-246.

14. Геец В. М. Какое будущее у социального государства? / В. М. Геец // Экономика Украины. - 2013. - № 7. - С. 4-20.

15. Буланов В. С. Основы социально-экономической теории развития человека : монография / В. С. Буланов. - М.: Проспект, 2014. - 208 с.

49

16. Задорожный Г. В. Человекомерная экономическая наука: проблемы методологии / Г. В. Задорожный, О. Г. Задорожная. - Харьков: ВНОО имени В. И. Вернадского, 2015. - 416 с.

17. Белопольский Н. Г. Энвироника - наука будущего развития человечества / Н. Г. Белопольский. - НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. - Донецк, 2007. - 436 с.

18. Ковалёв В. Н. Истоки социальных преобразований человечества в третьем тысячелетии / В. Н. Ковалёв. - East European Science Journal. - № 4 (32), 2018. - S. 45-55.

19. Ковалёв В. Н. Социальные последствия развития человеческого труда / В. Н. Ковалёв, Е. А. Атаева // Економіка України, 2016. - № 11 (652). - С. 19-33.

Размещено на Allbest.ru