Сутність, функція та види грошей. Економічні кризи. Вартість товару

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

1. Гроші: сутність, функції, види

Тема грошей хвилює величезна кількість людей. Однак далеко не всі прагнуть розібратися детально, що це таке і які їх особливості. При цьому гроші є основоположним поняттям у фінансовій економіці. Якщо розглядати поняття з енциклопедичної точки зору, визначення грошам буде наступне:

Гроші - це особливий вид товару, який має максимальну ліквідність. При цьому специфічність грошей полягає в тому, що вони не несуть будь-якої споживчої цінності. Зате вони є універсальним засобом обміну - на них можна купити все необхідне.

Насправді гроші є товаром, який необхідний кожному. При цьому більшість бажає мати його в якомога більших кількостях.

Основні характеристики грошей наступні:

• є інструментом для обміну товарів і послуг;

• дозволяють виміряти цінність, тобто вартість будь-яких продаваних предметів;

• є мірою вимірювання праці, а також вимірювання матеріальної цінності вироблених товарів, а також послуг.

Поступово в міру розвитку цивілізованого суспільства, а також торгових взаємин функції грошей безперервно розширювалися. Спочатку вони використовувалися лише для вимірювання цінності різних товарів і послуг. Пізніше гроші стали виконувати і ряд інших найважливіших для суспільства завдань.

Функція грошей - це особливе вираження їх ролі в економіці (господарської діяльності суспільства).

Функція 1. Гроші як міра вартості

Функція грошей як міри вартості утворюється в процесі ціноутворення. Саме гроші допомагають визначити вартість товару або послуги. Більш того, загальний еквівалент допомагає порівняти вартість різних продуктів праці між собою.

Ціна - це вираз вартості товарів і послуг у формі цифр. Її формування здійснюється згідно з умовами виготовлення товару або послуги відповідно до витрачених при цьому ресурсів.

Порівняти вартість продукції було досить важко без приведення їх до певного масштабу. Будь-яка фізична величина вимірюється у відповідних одиницях. Цінність при цьому може бути виміряна грошима.

Після впровадження універсального еквівалента вартості зникла необхідність проведення складних розрахунків цінності різних товарів і послуг.

У сучасній економіці розрахунок ціни здійснюється окремо для кожного продукту. При цьому доводиться враховувати всі витрачені ресурси - матеріали, витрати праці та інше.

Спростити розрахунки допомогло використання в якості основного елемента для цього грошової одиниці держави. У деяких випадках при нестабільності національної економіки може використовуватися валюта інших країн.

Функція 2. Гроші як купівельний засіб

Виконуючи функцію купівельного засобу, гроші займаються обслуговуванням процесу торгівлі, який складається з угод купівлі та продажу.

У цьому фінансовому процесі гроші є засобом обігу. Саме вони допомагають підтримувати постійний рівень процесу товарообігу.

У процесі продажу часто виникає часовий проміжок між отриманням товару і передачею оплати за нього. Це пов'язано з тим, що продавці можуть надавати покупцям відстрочку. Відповідно, виникає нове економічне поняття - кредит.

Функція 3. Гроші як засіб платежу

Подальший розвиток економічної структури призвів до того, що у грошей виникла ще одна функція. Поступово фінанси зайняли місце повноцінного засобу платежу.

На даний момент саме гроші можуть використовуватися для оплати продукції, виконання інших зобов'язань.

Функція 4. Розподільна

Суть розподільної функції полягає в передачі одним суб'єктом іншому певної суми грошей. При цьому перший не отримує будь-якого відшкодування.

Така грошова функція виступає основою роботи будь-якого державного бюджету, а також розподілу доходів організацій. Великі соціальні системи завжди ґрунтуються саме на розглянутій функції.

Функція 5. Гроші як засіб заощадження і накопичення

Гроші використовуються не тільки для оплати різної продукції, але і в якості основи для багатства. Іншими словами, фінансові кошти можна відкладати в якості накопичень, дарувати. Більш того, гроші можна примножувати, вкладаючи в створення власної справи, перспективні проекти. Про це ми детально писали тут.

Ця функція грошей визначає абсолютно весь процес інвестування в суспільстві, розвиток банків, бірж, різних фінансових ринків. Крім того, саме вона забезпечує зростання економіки окремо взятої держави.

Ситуація в сучасному світі складається у форматі економічної глобалізації. При цьому первинна роль відводиться грошам як валюті.

Грошові кошти виступають запасом цінності, робочим активом. Важливо розуміти: реальна вартість заощаджень залежить від розміру ліквідності.

Купівельна спроможність грошових коштів не змінюється тільки в разі відсутності інфляції. В реальності такої економіки практично не існує. Тому гроші під дією інфляції поступово втрачають купівельну спроможність.

У подібних умовах робити накопичення стає безглуздо. У ситуації, що склалася функцію виконує не національна, а іноземна валюта. Вибираються гроші тих країн, економіка яких є більш стабільною.

Функція 6. Гроші як міра міжнародного обміну

В умовах глобалізації економіки гроші в рамках цієї функції виконують цілий ряд завдань:

• конвертація валют;

• формування платіжного балансу;

• формування курсу валют.

Грошовий обмін між різними державами допомагає сформувати зовнішньоторговельні відносини, а також міжнародні позики. Крім того, ця функція дозволяє допомагати зовнішнім партнерам.

Традиційно світові гроші вимірюють в резервних валютах. Сьогодні ними є американський долар ($), японська ієна (Ґ), а також євро (€).

Однак у разі взаємної домовленості розрахунки між державами можуть здійснюватися і в інших грошових одиницях. По суті, абсолютно будь-яка валюта може виконувати завдання міжнародних розрахунків.

Таблиця

Основні функції грошей і їх особливості»

У сучасному суспільстві виділяють велику кількість видів грошей. Всі вони включають чимало підвидів, які пояснюють різноманіття їх форм.

Гроші розрізняються матеріалом, використовуваним для їх виготовлення, способами обігу, варіантами обліку грошової маси, а також переходом одного виду в інший. Історично склалося 8 певних видів грошей, детально розглянемо їх далі.

Вид 1. Товарні гроші

У літературі можна зустріти різноманітне позначення товарних грошей. Інакше їх називають натуральними, справжніми і дійсними. У цьому випадку в якості грошей виступають товари, що мають внутрішню вартість і корисність.

Цей вид об'єднує продукти, які застосовувалися для вимірювання вартості в початковому періоді становлення обігу товарів.

На різних територіях в якості них використовувалися:

• пшениця;

• сіль;

• худоба;

• металеві повновагі монети з дорогоцінних металів;

• пушніна та інше.

Вид 2. Забезпечені гроші

Забезпечені гроші при їх пред'явленні можна обміняти на певну кількість продукції або дорогоцінних металів. По суті, забезпечені гроші виступають представниками товарних.

Вид 3. Фіатні гроші

Фіатні гроші не мають ніякої самостійної цінності, або вона непорівнянна з номіналом.

Такі фінанси здійснюють функції грошових коштів через те, що держава бере на себе зобов'язання приймати їх в оплату податкових внесків і фіксує як легітимний засіб платежів на власній території.

Зараз базовою формою виступають банкноти і безготівкові гроші, розміщені на рахунках в банківських організаціях.

Вид 4. Кредитні гроші

Кредитними грошима виступає право вимагати в майбутньому особливо оформлену заборгованість. У більшості випадків вони виробляються шляхом передачі цінних паперів, які можуть бути використані для придбання всього необхідного, а також погашення своїх боргів. Найчастіше оплата здійснюється в конкретний термін.

Вид 5. Повноцінні гроші

Повноцінні гроші мають товарну вартість, що дозволяє забезпечити їх купівельну спроможність. Вона виступає адекватною внутрішньою цінністю, яка визначається принципами відтворення.

Такі гроші включають 2 групи:

1. товарні;

2. металеві.

Вид 6. Неповноцінні гроші

Неповноцінні гроші не мають товарної вартості. Виділяють кілька їх різновидів. Все залежить від законодавства, що здійснює регулювання обігу грошових знаків.

• Забезпечені товарами або валютними металами. Хоча вони не мають внутрішньої цінності, мають представницької. Під нею розуміють міру купівельної цінності, наявну в неповноцінних забезпечених грошах, коли вони обмінюються на повноцінні.

• Незабезпечені гроші не ґрунтуються на будь-якому забезпеченні, тому не підлягають обміну на дорогоцінні метали. Такі Фінанси виступають грошима виключно через загальне їх визнання і довіри з боку суб'єктів економіки.

• Хартальні є окремим видом неповноцінних грошей, які звертаються згідно із законами, мають під собою визнання і підтримку з боку держави.

Вид 7. Готівкові гроші

Готівкою називають гроші, які населення тримає у себе на руках. Такі фінанси займаються обслуговуванням роздрібного товарообігу та особистих платіжно-розрахункових операцій. Іншими словами, готівкою виступають монети і банкноти, що передаються з рук в руки.

Вид 8. Безготівкові гроші

В якості безготівкових грошей виступає основна маса фінансів, розташована на рахунках в банківських організаціях. Також можна почути позначення таких грошей як депозитних або кредитних.

2. Економічні кризи та цикли

Суспільне відтворення об'єктивно охоплює формування у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання таких структурних пропорцій, які забезпечують його економічну рівновагу і пропорційність. Проте економічна рівновага, виникнувши, не залишається постійною і періодично порушується. Закономірністю суспільного відтворення є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової. Тобто, економічну рівновагу можна охарактеризувати як дискретну, а економічний розвиток - як циклічний.

Мова йде про те, що функціонування і розвиток ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу змінюється на спад виробництва, розвиток - на кризу і депресію, тобто зниження економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання в економіці мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.

Циклічність - це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Вона є закономірним явищем, яке відбувається у процесі руху від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

Досить поширеним є розуміння циклічності як риси, притаманної лише капіталістичному відтворенню. Циклічність - це закономірність економічного розвитку. її об'єктивні основи закорінені у розвиткові матеріальних умов виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм прогресу продуктивних сил. Інша річ, що протікання циклічності перебуває під впливом конкретно-історичних умов. Залежно від них циклічність суспільного відтворення виробництва набуває різноманітних проявів (видів) та виникає з певною періодичністю.

Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. При аналізі циклічності слід усвідомити, що рух економіки відбувається не колом, а по спіралі, від нижчого до вищого рівня розвитку. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки, що забезпечує її прогресивний розвиток.

Зміст циклічності багатоаспектний. Вона також досить складна за структурою. гроші економічний кризовий вартість товар

З урахуванням тривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько J0 років) та довгі (40-60 років) і вікові циклічні коливання у вигляді вікових циклів лідерства.

Економічною теорією цикл розглядається як період розвитку економічної системи від початку однієї кризи до наступної. У класичному трактуванні економічний цикл охоплює такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке остаточно відображене у новій кризі. Тобто, будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність та виробництво знижуються до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, який проявляється у вигляді: завантаженості виробничих потужностей; сукупних обсягів виробництва; загального рівня цін; зайнятості населення (безробіття) і рівня його доходів; прибутків та курсів акцій найбільших корпорацій; динаміки попиту на товари тривалого користування; інвестицій у нове будівництво тощо.

Визначальна роль в економічному циклі належить кризі, яка починає і завершує цикл. Така роль цієї фази циклу визначається тим, що в ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічності суспільного відтворення.

Криза - це різке порушення існуючої рівноваги в економічній системі внаслідок диспропорцій, що зростають. На цій фазі циклу відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Скорочення обсягів збуту товарів призводить до зменшення виробництва, вивільнення працівників та зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше утруднює збут товарів та надання послуг. Усі економічні показники стану народного господарства погіршуються. Відбувається падіння рівня заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Наявність та зростання обсягів нереалізованих товарів у фірм породжує брак грошових коштів для поточних платежів. Тому швидко зростає плата за кредит - ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Отже, характерними ознаками кризи є:

• перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом населення;

• різке падіння цін внаслідок переважання пропозиції товарів над попитом;

• скорочення обсягів виробництва;

• масові банкрутства промислових, банківських, торгових фірм;

• зростання безробіття і падіння зарплати;

• потрясіння кредитної системи.

У процесі економічних криз відмирають нежиттєздатні господарські структури, зростає конкурентоспроможність виробників, здійснюється переорієнтація суспільних потреб. В цілому економічна криза прокладає шлях до нового витка науково-технічного прогресу, структурної перебудови економіки, що є свідченням суперечливого характеру цієї фази економічного циклу.

Криза переростає в депресію. Остання є фазою циклу, характерною ознакою якої виступає застій виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, тобто обсяги виробництва не збільшуються, проте й не зменшуються. Але поступово реалізуються товарні запаси, які виникли на попередній фазі циклу, через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. При зменшеному обсязі виробництва ставка позичкового процента падає до своєї мінімальної позначки. Проте поступово зростає сукупний попит, збільшується маса вільного грошового капіталу, падає рівень банківського проценту за кредит, зменшуються товарні запаси. Все це ? свідченням того, що поступово готуються умови для подальшого пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Зростання попиту на машини, механізми, устаткування викликає пожвавлення попиту на метал, паливо, енергію, що у свою чергу, стимулює розвиток сировинних і паливно-енергетичних галузей. Все це зумовлює збільшення попиту на додаткову робочу силу, зменшення безробіття, зростання заробітної плати і підвищення попиту на товари особистого споживання, що сприяє розвитку галузей II підрозділу суспільного виробництва. Отже, галузь за галуззю, одна сфера економічної діяльності за іншою втягуються у процес розширеного відтворення, і поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) - це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Характерними рисами цієї фази є висока економічна активність у промисловості, будівництві, торгівлі, банківській та інших сферах. Економіка переживає "бум", коли внаслідок піднесення ділової активності перевершує докризовий рівень виробництва, зростає зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, збільшуються доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Отже, розпочинається швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл. Вступ економіки у фазу піднесення означає, що цикл починається знову, але в інших параметрах, хоча, по суті, в тій самій основній формі. Це свідчить про те, що циклічність виступає невід'ємною формою економічного розвитку ринкових відносин. Такий розвиток циклу зберігається і на сьогодні, хоча і відбуваються певні його модифікації.

Хід розвитку циклу представлений на рисунку 1. На горизонтальній осі графіка відраховуються роки, на вертикальній - рівень економічної активності у відповідні роки. На цьому рисунку OA - загальна лінія розвитку виробництва за значний період часу, Y - обсяг виробництва, X - час, крива RP характеризує розвиток економіки на фазі спаду виробництва, PQ - депресії, QN- пожвавлення, NK- піднесення.

Така модель економічного циклу була розроблена К. Марксом. Це не просто гіпотетична модель, а модель, яка відображає реальний процес -| економічного розвитку в його причинних зв'язках. Вона пояснює, чому розвиток здійснюється не прямолінійно, не як рівномірне і пропорційне економічне зростання, а більш складно, через суперечності, які час від часу вимагають свого вирішення, набуваючи циклічного характеру.

Водночас, у цій моделі економічний цикл постає як органічне ціле. Це проявляється в тому, що у кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. Такий перехід здійснюється в основному за допомогою ринкових регуляторів, тобто, як правило, автоматично.

Рис. 1. Стилізована схема економічного циклу

Економічна криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар або в окремій галузі тим, що класичною формою її прояву є загальне надвиробництво. Воно характеризується сильним і різким порушенням існуючої рівноваги, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків та масовою зупинкою і розоренням підприємств, зростанням безробіття тощо. Економічна наука виділяє два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Щодо останніх, то вони набули широкого розповсюдження у 90-х роках в усіх країнах СНД, у т. ч. й в Україні, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Найбільш чітко характерні ознаки циклічності функціонування і розвитку економіки проявляються у процесі протікання середніх циклів, їх розрізняють за глибиною падіння рівня економічного розвитку, часом, протягом якого економіка повертається у передкризовий стан.

3. Вартість товару

Вартість товару як економічна категорія також виражає ринкові відносини між товаровласниками (між продавцем і покупцем) по витратах праці, капіталу та інших видатків на виробництво їх товарів.

В кожному товарі втілюється праця, витрачена на його виробництво. Праця, втілена в товарі, має подвійний характер. З одного боку, це конкретна праця, тобто праця якогось певного виробника того чи іншого фаху. З другого боку, це абстрактна праця, тобто певна частка сукупної праці всіх членів суспільства. Конкретна праця створює таку властивість товару, як споживна вартість, абстрактна праця створює іншу властивість - вартість.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Як вже зазначалось, формою її прояву є пропорція, в якій одні споживні вартості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюється залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого товару, вони завжди мають щось загальне.

В найрізноманітніших товарах спільною є одна властивість: вони - продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця - те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості - мають спільну міру.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються. Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару. Розрізняють індивідуальну і суспільна необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість.

Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю. Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом.

Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільне необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільне нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільне нормальні умови виробництва - це типові, пануючі в конкретному суспільстві в певний час.

Отже, величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці й вимірюється суспільне необхідним робочим часом. Величина останнього, як правило, збігається з індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які доставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду, і встановлюється стихійно в процесі конкурентної боротьби. Такі товаровиробники знаходяться в кращому становищі, ніж їх конкуренти, оскільки останні зазнають втрат на суму реалізованої продукції, помножену на різницю суспільної та індивідуальної вартості продукції.

Суспільне необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається.

Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернена пропорційно продуктивній силі праці. Під час інтенсивнішої праці одиниця часу виражає більшу масу праці. Це свідчить про те, що сам по собі робочий час не може дати повне уявлення про фактичні витрати праці. Тому при різній інтенсивності праці він не може бути безумовним мірилом вартості. Суспільне необхідні витрати праці вимірюються робочим часом лише при її середній інтенсивності.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця - кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини. У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці, а також його корисністю.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. 3 одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. 3 другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм.

Розглянемо більш детально поняття конкретна праця та абстрактна праця. Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і, нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці (трудових зусиль хлібороба, шахтаря, металурга, будівельника, лікаря, вчителя та ін.). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника.

Другий бік праці - праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві. На всіх історичних етапах суспільного розвитку праця виступає, з одного боку, як корисна, доцільна, а з другого -- як витрата фізичних і розумових сил, як "праця взагалі". Однак лише за умов товарного виробництва ця подвійність набуває особливих історичних форм як праця конкретна і абстрактна. Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартості.

Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників. Процеси конкретної праці - це сукупність економічних явищ, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням конкретної праці; процеси абстрактної праці - це всі безпосередньо пов'язані з нею явища.

До перших належать: процес створення споживної вартості товару, в якому вирішальну роль відіграє корисна форма праці; споживної вартості товару як результат функціонування конкретної праці; перенесення старої вартості з засобів виробництва, здійснюване конкретною працею, на заново створюваний товар.

До других - створення вартості товару як результат функціонування абстрактної праці; додаткового продукту незалежно від його конкретних форм. В усіх цих випадках йдеться лише про нерозривно пов'язані між собою сторони економічних явищ товарного виробництва, оскільки процеси конкретної праці не існують окремо від відповідних процесів абстрактної праці, а останні перебувають в органічному зв'язку з першими. Крім того, конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає й на споживну вартість товару.

Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни як у конкретній, так і в абстрактній праці. В зв'язку з розвитком нових видів виробництва і технологій, використанням у них немеханічних форм руху матерії (наприклад, лазерної тощо) з'являється багато нових професій (видів конкретної праці), чимало старих - відмирає. Разом з тим суттєво підвищується рівень кваліфікації робочої сили. Стосовно абстрактної праці найважливіші зміни полягають у значному збільшенні інтенсивності витрат, насамперед розумових, психічних, нервових сил трудівників, а також у зростанні складності виконуваної ними праці.

Фактори, що впливають на величину вартості:

- Продуктивність праці - це результативність праці чи кількість продукції, виробленої працівником в одиницю часу. Величина вартості товару назад пропорційна продуктивності праці.

- Інтенсивність праці - це ступінь його напруженості, що виміряється витратами праці в одиницю часу.

- Зі зміною інтенсивності праці змінюється загальна величина вартості, тому що змінюється загальна кількість виробленої продукції, але вартість одиниці продукції не змінюється, тому що умови виробництва залишаються незмінними.

- Складність праці Праця буває проста і складна.

Проста праця - це праця некваліфікованого працівника, що не володіє спеціальною підготовкою.

Складна праця вимагає спеціального навчання.

Величина вартості товару прямо пропорційна складності праці. Простіше виміряти величину вартості простою працею. Процес зведення складної праці до простої називається редукцією праці.

Размещено на allbest.ru