Тенденції розвитку накопичувального пенсійного забезпечення: міжнародний та вітчизняний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції розвитку накопичувального пенсійного забезпечення: міжнародний та вітчизняний вимір

В.В. Виговська,

д. е. н., професор

Анотація

Виокремлення проблем та переосмислення підходів до розбудови ефективної пенсійної системи України є актуальним завданням, що вимагає всебічного аналізу особливостей її функціонування в Україні та світі.

Становлення та розвиток вітчизняної системи пенсійного забезпечення висвітлено у наукових працях таких учених як: Н. Баланюк, Н. Бахмач, О. Бобирь, В. Воскобойніков, О. Кириленко, Г. Козак, А. Свиридовська, В. Прокопенко, Н. Ткаченко та інших.

Ключові слова: пенсійна система; накопичувальна система пенсійного забезпечення; недержавні пенсійні фонди; індивідуальні пенсійні плани; державні гарантії; пенсія; інвестиційні активи; фінансовий ринок.

Основна частина

Актуальність теми дослідження. Ефективність пенсійної системи України значною мірою визначає ступінь вирішення проблем соціального захисту пенсіонерів у довгостроковому періоді в умовах нестабільності економіки країни. Отже, переосмислення підходів до розбудови ефективної пенсійної системи України є актуальним завданням, що вимагає всебічного аналізу особливостей її функціонування в Україні та світі.

Постановка проблеми. Функціонування вітчизняної пенсійної системи супроводжується багатьма проблемами, з-поміж яких: розбалансованість фінансових потоків і дефіцит Пенсійного фонду України, нерозвинутість та відсутність довіри до накопичувального пенсійного забезпечення з боку населення. Ситуація ускладнюється нестабільністю економічної та політичної ситуації в країні, нарощенням неформальної зайнятості, посиленням трудової міграції, скороченням чисельності населення та його старінням, відсутністю надійних інструментів інвестування та достатніх гарантій збереження вартості пенсійних накопичень громадян тощо. Розгортання окреслених проблем призвело до погіршення фінансового забезпечення пенсійних виплат та зменшення їхньої вартості. Саме тому актуалізується питання пошуку надійних механізмів пенсійного забезпечення громадян України, які сприятимуть добробуту останніх у пенсійному віці, в тому числі за рахунок активізації розвитку накопичувальної складової пенсійної системи країни. У цьому контексті корисним є дослідження вітчизняного та міжнародного досвіду пенсійного забезпечення і пошук, на цій основі, напрямів модернізації вітчизняної пенсійної системи та її адаптації до сучасних умов економічного розвитку держави.

Аналіз останніх наукових досліджень. Питанням дослідження теоретичних та практичних аспектів становлення та розвитку вітчизняної системи пенсійного забезпечення присвячені наукові праці багатьох учених-економістів, серед яких: Н. Баланюк, Н. Бахмач, О. Бобирь,

B. Воскобойніков, О. Кириленко, Г. Козак, В. Прокопенко, А. Свиридовська, М. Теренс,

C. Теслюк, Н. Ткаченко, В. Роїк, К. Штепенко, А. Якимів. Проблеми розбудови системи пенсійного забезпечення вивчали такі закордонні науковці: Р. Агун, А. Берг, М. Вінер, В. Дубровський, С. Єрошенков, М. Ісаєв, В. Мітчел, В. Роїк, М. Рутковські, В. Шахов, Ж. Шульц.

Важливість формування ефективного механізму фінансування пенсійних виплат обумовлюють необхідність пошуку ефективних підходів до розбудови пенсійної системи України з огляду на прогресивні практики пенсійного забезпечення, які набули поширення в економічно розвинутих країнах світу з високими соціальними стандартами.

Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Наукові результати згаданих учених є вагомим та формують необхідну наукову основу розбудови пенсійної системи країни. Водночас наявні проблеми у виконанні державою своїх зобов'язань перед громадянами щодо виплати пенсій формують потребу подальшого обґрунтування напрямів модернізації вітчизняної пенсійної системи. Отже, корисним є вивчення особливостей функціонування вітчизняної пенсійної системи, зокрема в частині її накопичувальної складової, та позитивного досвіду розбудови подібних систем у країнах із розвиненою економікою.

Метою статті є висвітлення механізмів пенсійного забезпечення в Україні, характеристика міжнародного досвіду такого забезпечення для окреслення стратегічних орієнтирів подальшого вдосконалення вітчизняної пенсійної системи.

Виклад основного матеріалу. Пенсійне забезпечення є найважливішою складовою системи соціального захисту населення. Структурна будова пенсійної системи України складається з трьох рівнів та має гарантувати соціальні стандарти громадянам, які досягли пенсійного віку. Цільовими орієнтирами функціонування такої системи є формування джерел фінансування пенсійних виплат, створення механізмів забезпечення стійкості таких виплат і відповідності їхніх розмірів життєвим потребам пенсіонерів.

У світовій практиці набули поширення два основних підходи до формування структурної будови систем пенсійного забезпечення, зокрема: розподільчий та накопичувальний. Головним механізмом фінансування розподільної пенсійної системи є покриття пенсійних виплат за рахунок поточних надходжень, тобто кожен працюючий громадянин бере участь у колективному страхуванні на випадок безробіття, набуття непрацездатності та старості. В основу таких систем покладено принцип відповідальності працездатного населення за матеріальну підтримку громадян пенсійного віку. Серед переваг розподільних пенсійних систем зазвичай виокремлюють такі: можливість отримання пенсії незалежно від ступеня участі в колективному нагромадженні коштів на пенсійні виплати; розміри пенсій напряму не залежать від ефективності функціонування фінансових ринків та інвестиційної активності пенсійних фондів; забезпечення соціальних стандартів пенсіонерів через механізм перерозподілу доходів від працівників з високими доходами до тих, що отримували низьку заробітну плату. Зазначимо, що розподільна пенсійна система є чутливою до дії макроекономічних, демографічних чинників та стану ринку праці, також є залежною від політичної ситуації в країні та ефективності державного менеджменту. Функціонування такої системи не дозволяє забезпечити високий рівень життя громадян пенсійного віку, а лише частково захищає їх від бідності.

Накопичувальні моделі, навпаки, є нечутливими до демографічних змін унаслідок індивідуального формування пенсійного капіталу учасниками, де виплати здійснюються за рахунок акумульованих коштів на особистих рахунках [1, с. 421]. Забезпечення пенсіями за віком (на базі такого фонду) являє собою специфічний довгостроковий інвестиційний процес, на першому етапі якого формуються заощадження та відбувається їх послідовне нарощування за рахунок доходів від інвестування, а на другому етапі здійснюється віддача від заощаджень у вигляді пенсій. У таких системах панує принцип «горизонтальної» солідарності, тобто солідарності в межах кожного покоління. Зазначимо, що пенсійна система, яка цілком перейшла на накопичувальну модель, збільшує сукупні нагромадження та логічно призводить до збільшення інвестицій і стабілізації економічного зростання національної економіки [2].

Основними позитивними властивостями накопичувальної системи державного пенсійного страхування є спроможність посилити мотиваційні чинники населення до участі в пенсійному страхуванні. У цій системі наявний набагато тісніший зв'язок між здійсненими внесками й одержаними виплатами, аніж у солідарній пенсійній системі, що дає змогу послабити патерналістські настрої в суспільстві. Крім цього, накопичувальна пенсійна система служить потужним регулятором фінансової системи та ринку інвестиційних ресурсів [3]. Водночас накопичувальні пенсійні системи не позбавлені недоліків, ключовими з яких є залежність майбутніх пенсійних виплат від стану фінансових ринків, результатів інвестиційної діяльності пенсійних фондів та наявності інструментів гарантування збереження вартості пенсійних накопичень.

Накопичувальна пенсійна система в чистому вигляді функціонує в Чилі, Мексиці й Казахстані. У більшості розвинених країн пенсійні системи являють собою комбінацію розподільчої та накопичувальної систем, тобто змішану пенсійна система [4].

Порівняльний аналіз вітчизняної та закордонної практики становлення та розвитку пенсійних систем засвідчив їх подібність. Так, найбільш поширеною організаційною структурою системи пенсійного забезпечення є така, що передбачає наявність державної обов'язкової пенсії, професійні пенсії та накопичувальні програми. Особливості національних пенсійних систем проявляються через співвідношення вказаних складових, що залежить від макроекономічних умов, нормативно-правового забезпечення, інституційного середовища окремих країн.

Основою пенсійного забезпечення в Україні є солідарна система, яка реалізується на основі функціонування Пенсійного фонду України. Це дозволяє задовольняти мінімальні стандарти життя пенсіонерів, але не формує еквівалентного взаємозв'язку між розмірами пенсійних виплат та сплаченими пенсійними внесками. Таким чином, постає питання про необхідність модернізації структури пенсійної системи України та запровадження нових правил її функціонування. Більшість вітчизняних експертів з цього питання покладають надії на розвиток накопичувальної системи пенсійного забезпечення. Ідея для України не є новою, відповідна нормативно-правова база почала формуватися з 2003 року, але відчутного прогресу в цьому напрямі здобуто не було. Причин багато, але особливу увагу необхідно звернути на такі: відсутність надійних державних гарантій стійкості й доброчесності недержавних пенсійних фондів, недовіра громадян до страхової та банківської системи, звужений перелік надійних інструментів інвестування, висока ймовірність реалізації корупційних схем з розкрадання коштів недержавних пенсійних фондів (НПФ). Також звертають на себе увагу негативні тенденції у функціонуванні накопичувальних систем пенсійного забезпечення у низці країн Європейського Союзу, на досвід яких прийнято орієнтуватися в Україні. У декількох країнах Центральної та Східної Європи (Естонія, Латвія, Литва, Польща та Румунія) зменшили або заморозили розмір внесків до 2-го рівня пенсійної системи [5].

У реаліях сьогодення повноцінними фінансовими інститутами, що забезпечують можливості формування пенсійних накопичень громадян, є НПФ, функціонування яких відбувається відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Станом на 31.12.2019 року в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 61 недержавний пенсійний фонд (НПФ) та 22 адміністратори НПФ. Діючі НПФ не досягли великих успіхів у залученні значної чисельності учасників. Результати діяльності недержавних пенсійних фондів охарактеризовано за допомогою сукупності показників, які наведені на (Рис. 1 та Рис. 2).

Станом на кінець 2019 року загальна вартість активів, що були сформовані НПФ, становила 3143,3 млн грн - це на 127,3 пункти вище, ніж у 2014 році. Зазначимо, що з огляду на період, за який відбулося зростання абсолютної вартості активів та рівень девальвації гривні, таке підвищення не можна оцінювати позитивно. Загальна кількість учасників збільшилась лише на 4% і на кінець 2019 року дорівнювала 874,6 осіб. Структура пенсійних контрактів станом на кінець 2019 року така: з вкладниками - фізичними особами - 70,2 тис. шт.; з вкладниками фізичними особами-підприємцями - 0,1 тис. шт.; з вкладниками - юридичними особами - 6,8 тис. шт.

Рис. 1. Динаміка основних показників діяльності НПФв Україні у 2014-2019 роках

Джерело: складено на основі даних [5]

Рис. 2. Динаміка показників охоплення населення України діяльністю НПФ у 2014-2019 роках

Джерело: складено на основі даних [5]

пенсійний розподільчий накопичувальний забезпечення

Сукупно недержавними пенсійними фондами станом на кінець 2019 року було здійснено пенсійних виплат 83,9 тис. учасникам, що на 124,8% більше, ніж у 2014 році. Також спостерігається суттєве зростання обсягів інвестиційного доходу (на 73,8%), що свідчить про вдосконалення підходів до управління активами таких фондів.

В економіці України спостерігається значний дефіцит довгострокового інвестиційного ресурсу, що суттєво обмежує можливості її економічного піднесення. Важливо зазначити, що причинами відтоку зовнішніх інвестицій є нестабільність економічної та політичної ситуації в країні, високий рівень корупції, нестабільність законодавства на тлі невідповідної роботи судової гілки влади, відсутність надійних інструментів гарантування безпеки ведення бізнесу та повернення вкладених інвестиційних ресурсів. За цих умов необхідно зосередити увагу на пошуку механізмів самофінансування розвитку вітчизняної економіки, в тому числі й за участі таких фінансових інститутів, як недержавні пенсійні фонди.

Структуру напрямів інвестиційної активності НПФ, що діють на території України, можна охарактеризувати як консервативну (Табл. 1). Недержавні пенсійні фонди переважно інвестують у державні цінні папери (1443,50 млн грн, або 45,9% станом на кінець 2019 року) та банківські депозити (1210,8 млн грн, або 38,5%). Інвестиції в облігації українських підприємств дорівнюють 236,7 млн грн, або 7,5%, в об'єкти нерухомості - 86,8 млн грн, або 2,8%, та в акції українських та іноземних емітентів - 45,7 млн грн, або 1,5%. Наведені дані дозволяють стверджувати, що внаслідок відсутності широкого переліку надійних інвестиційних інструментів та недорозвинутості вітчизняного фінансового ринку НПФ не відіграють помітної ролі в економічному піднесенні країни та розвитку мережі соціального захисту населення.

Результати проведеного аналізу тенденцій розвитку сфери недержавного пенсійного забезпечення засвідчують зростання більшості з наведених показників.

Напрями інвестування активів НПФ у 2016-2019 рр.