Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота

«ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА»

Виконав

Шпак М.А.

Київ 2020



1. Економічні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Головні засади зовнішньоекономічної діяльності, необхідність державного регулювання ЗЕД в Україні. Органи державного управління ЗЕД. Методи державного регулювання ЗЕД

Сучасна економіка надзвичайно складна, вона покликана формувати умови для найрізноманітніших видів життєдіяльності людей. У залежності від того, як організована економіка, на яких принципах ця організація будується, можна визначити, які задачі вона в стані вирішити, які інтереси суспільства, різних соціальних груп вона може задовольнити.

У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувала певні функції в сфері економіки.

Державне регулювання економіки - форма управління економікою, що представляє собою вплив державних органів на економічні процеси. Воно застосовується в умовах, коли об'єкт управління безпосередньо не підпорядкований суб'єкту управління, тобто якомусь державному органу.

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблеми забезпечення населення товарами, що національна економіка робила неефективно чи не робила зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів.

Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, -- приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання.

Зовнішньоекономічна діяльність стає усе більш важливим фактором розвитку народного господарства та економічної стабілізації нашої країни. Зараз немає практично жодної галузі в промислово розвитих країнах, що не була б втягнута в сферу зовнішньоекономічної діяльності.

На всіх історичних етапах розвитку держави зовнішньоекономічна діяльність впливала на вирішення економічних проблем на різних рівнях: народного господарства в цілому, окремих регіонів, об'єднань, підприємств. Як частина загальної структури народного господарства, зовнішньоекономічна діяльність впливає на удосконалювання внутрішньогосподарських пропорцій, розміщення і розвиток виробничих сил. Ще жодній країні не вдалося створити здорову економіку, ізолювавшись від світової економічної системи.

Головні засади зовнішньоекономічної діяльності в Україні, необхідність державного регулювання ЗЕД

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвинутої системи зовнішньоекономічних зв'язків. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а відтак і підвищенню рівня життя населення.

Зовнішньоекономічна діяльність -- це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

- забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

- створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

- наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого -- недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.

2. Органи державного управління ЗЕД

Органи державного управління, що здійснюють свої функції на макрорівні, поділяються на: загальнодержавні структури, які регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення. До них належать Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет.

У компетенцію Верховної Ради України входить ухвалення та зміна законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо. Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін. Національний банк регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву країни.

Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Державний митний комітет здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний комітет контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

До територіальних органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі органи можуть виконувати свої зовнішньоекономічні функції лише через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи, і лише щодо суб'єктів підприємництва, розміщених на їхній території. Державні органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з місцевими Радами народних депутатів у межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні -- діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу.

Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого -- обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить торговельній діяльності. Саме зовнішня торгівля була тією початковою формою міжнародної господарської діяльності, яка стимулювала розвиток інших її видів. Міжнародна торгівля -- це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів та послуг.

До товарів, що продаються та купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, а також призначені для продажи продукти інтелектуальної діяльності -- патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін.

Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм -- це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.

Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого -- може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм -- за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди.

Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон "Про єдиний митний тариф".

Митний тариф -- це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р.

Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито -- це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита.

Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. В Україні з метою поповнення державного бюджету певний час застосовувалось експортне мито на шкіряну сировину й кольорові метали.

Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша за ціну інших експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі.

Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі -- є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших установ і організацій.

Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пильної уваги до пошуку додаткових фінансових джерел, що з них найзначнішим є іноземне інвестування.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не можуть вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє формуванню національних інвестиційних ринків, макроекономічній стабілізації економіки й уможливлює вирішення окремих соціальних проблем перехідного періоду. Тому іноземне інвестування посідає особливе місце в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів української економіки.

Регулюючи взаємовідносини інвесторів і держави на засаді встановлення правових і економічних умов господарської діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, уряд визначає також пільги та гарантії майнових прав та інтересів таких підприємств. Пільгами для них є, по-перше, звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, а по-друге, те, що його продукція не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим.



Висновок. Отже, державне регулювання економіки - форма управління економікою, що представляє собою вплив державних органів на економічні процеси. Воно застосовується в умовах, коли об'єкт управління безпосередньо не підпорядкований суб'єкту управління, тобто якомусь державному органу.

Зовнішньоекономічна діяльність -- це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю.

Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди.

2..Дайте характеристику базисної умови постачання DAR згідно «ІНКОТЕРМС-2010». Обов'язки продавця та покупця при даній умові.

Інкотемрмс (англ. Incoterms, International commerce terms) -- міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі.

Умови Інкотермс є стандартизованими. Ці умови регламентують розподіл витрат та ризиків, пов'язаних із транспортуванням товару від продавця до покупця, але не визначають момент передачі права власності на товар[джерело?]. Застосовуються в міжнародних договорах купівлі-продажу.

Інкотемрмс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне оформлення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів залежно від означених стандартних умов поставки.

Умови розробляються і публікуються Міжнародною торговою палатою (англ. International Chamber of Commerce, ICC). Англомовна версія тексту є офіційною версією Incoterms 2000, яка була затверджена Комісією ООН з міжнародного торговельного права (англ. United Nations Commission on International Trade Law) скорочено (англ. UNCITRAL).

У вересні 2010 року Міжнародна торгова палата оголосила про випуск нової редакції правил щодо використання національних і міжнародних торгових умов Incoterms 2010. Ці правила, які застосовуються компаніями при проведенні численних операцій по всьому світу, набули чинності 1 січня 2011.

Incoterms 2010 -- це восьма редакція міжнародних стандартних правил з тлумачення використовуваних торгових умов в галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків.

Загальна кількість умов порівняно з попереднім Incoterms 2000 скорочена з 13 до 11. Також у Правилах з'явилися 2 нових умови: DAT (Постачання на терміналі) і DAP (Постачання в пункті). Крім того, нова версія містить невелике керівництво до кожної умови, щоб допомогти користувачам Правил Incoterms 2010 вибрати потрібні умови.

Наразі профільна комісія ICC працює над розробкою правил Incoterms 3000, до складу робочої групи шляхом участі в Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати включені й українські фахівці.

Delivered at Place, скорочено DAP (Постачання в місці призначення) -- одна з умов (термінів) Інкотермс, що означає, що продавець виконав своє зобов'язання з постачання тоді, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення. Умови постачання DAP покладають на продавця обов'язки нести всі витрати й ризики, пов'язані з транспортуванням товару в місце призначення, включаючи (де це буде потрібно) будь-які збори для експорту з країни відправлення.

Термін DAP може застосовуватися під час перевезення товару будь-яким видом транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення. Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, яка на підставі договору перевезення бере на себе зобов'язання забезпечити самому або організувати перевезення товару по залізниці, автомобільним, повітряним, морським і внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

База постачання DAP Інкотермс 2010 покладає на продавця обов'язок по виконанню експортних митних процедур для вивезення товару, однак продавець не зобов'язаний виконувати митні формальності для ввезення товару, сплачувати імпортні мита або виконувати інші імпортні митні процедури при ввезенні. При намір сторін покласти на продавця всі ризики і витрати щодо виконання імпортних митних формальностей для ввезення товару доцільно використовувати термін DDP.

Умови поставки DAP Incoterms 2010 - перекладається як 'Поставка в точку' Зазначена назва пункту призначення означає, що продавець виконав свої зобов'язання з поставки, коли надав покупцеві товар, оформлений в режимі митного експорту і готовий до вивантаження з транспортного засобу, що прибуває в зазначений пункт призначення.

Умови поставки DAP накладають на продавця нести всі ризики, пов'язані з транспортуванням товару до зазначеного пункту призначення.

Згідно з базою постачання DAP Incoterms 2010, продавець зобов'язаний оплатити витрати і вантажоперевезення, необхідні для доставки товару в зазначене місце призначення, для виконання експортного митного оформлення для експортного мита та інших мит в країні відправлення, але продавець не зобов'язаний дотримуватися митних формальностей для ввезення товару, сплачувати ввізні митні збори або виконувати інші імпортні митні процедури при ввезення. Якщо сторони мають намір накласти на продавця всі ризики і витрати на виконання імпортних митних формальностей для ввезення товару, доцільно використовувати термін DDP Incoterms 2010.

Термін DAP може бути використаний в будь-якому виді транспорту, включаючи змішаний транспорт. Слово «перевізник» відноситься до будь-якої особи, яка за транспортним договором зобов'язується забезпечити або організувати перевезення вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і водним шляхом або поєднанням цих видам транспорту.

Ціна DAP (ціна DAP) означає, що контрактна (інвойс або митна) ціна на товар включає суму вартості товару, експортне митне оформлення даного товару зі сплатою експортного мита та інших зборів та вартість доставки (статуту) до зазначеного пункту призначення.

Умови поставки DAP Incoterms не вказують ціну на товар і спосіб оплати, не регулюють передачу права власності на товар або наслідки порушення договору. Ціна і передача права власності повинні визначатися на умовах договору купівлі-продажу. Торговий термін DAP вказує, хто зі сторін договору купівлі-продажу повинен провести необхідні дії для транспортування і митного оформлення, коли і де продавець передає товар покупцеві, і які витрати несе кожна сторона.

Різниця між термінами поставки DAP і FCA полягає в доставці товару.

Простими словами: товар за рахунок продавця, який пройшов експортне митне оформлення, транспортується в зазначений пункт призначення і готовий до розвантаження.

На базі FCA Incoterms 2010 поставка: товар, який пройшов за рахунок продавця експортного розмитнення, завантажується тільки в транспортний засіб.

Фактичне використання базисів DAP

На сьогоднішній день терміни поставки DAP Incoterms у виданні 2010 року вважаються застарілими, Оскільки нові правила Інкотермс 2020 набули чинності з 1 січня 2020 року, Однак Міжнародна торгова палата лише рекомендує, але не зобов'язує використовувати умови поставки DAP Incoterms 2020, тому контракти на поставку можуть посилатися на основу поставки DAP Incoterms 2010.

B Incoterms 2010 - терміни DAT (Термінальна поставка) і DAP (Доставка в пункті призначення) - замінили наступні терміни Інкотермс 2000: DAF (Прикордонне постачання), DES (Доставка судна), DEJ (Пристикована доставка) і DDU (Доставка без сплати зборів).

3. Міжнародні ярмарки і виставки

Важливим засобом ознайомлення ринку з товарами є проведені в різних країнах ярмарки і виставки, на яких присутні продавці-експоненти і потенційні покупці. На них встановлюються особисті контакти торгових партнерів.

Виставки за термінами і способу проведення підрозділяються на короткострокові, пересувні, постійні виставки зразків, торгові центри, торгові тижні.

Короткострокові виставки зазвичай тривають не більше трьох тижнів, можуть носити або загальний характер, або спеціалізований.

Пересувні виставки організовуються з метою розширення кола відвідувачів з використанням різних засобів транспорту, найчастіше це плавучі виставки на борту великих суден. Такі судна відвідують портові міста декількох держав, де здійснюється показ експонатів і продаж виставлених товарів. Досить широко стали використовуватися пересувні виставки зразків товарів в автофургонах, салонах літаків.

Постійні виставки зразків найчастіше організовуються при дипломатичних консульствах та інших представництвах своєї країни за кордоном. Мета таких виставок - демонстрація можливим іноземним покупцям зразків експортної продукції для укладання угод за зразками.

Створювані національними організаціями за кордоном торгові центри також відіграють свою роль в організації спеціалізованих виставок в країнах їх знаходження. Торгові тижні організовуються зазвичай в універсальних магазинах великих міст. На них виробляється показ і продаж споживчих товарів.

Міжнародні виставки та ярмарки обслуговують міжнародний торговий оборот. Па них без обмежень можуть брати участь фірми будь-якої країни. Вони стали відігравати велику роль як місце укладання міжнародних торговельних угод. Одним з основних переваг міжнародних виставок і ярмарків є те, що на них зосереджені зразки величезної безлічі товарів, вироблених в різних країнах.

Покупці мають можливість на них в короткий час ознайомитися з існуючими на ринку пропозиціями, отримати консультацію від фахівців, зробити необхідні зіставлення цін і якісних характеристик, провести переговори, виторгувати комерційні умови і підписати контракт. Покупець може ознайомитися з товаром у дії, ефективністю її функціонування, що особливо важливо при покупці машин і устаткування.

Значення виставок і ярмарків для продавців полягає ще в можливості широкої реклами своїх товарів з використанням найрізноманітніших рекламних засобів.

Це місця зустрічей представників ділових кіл різних країн для підтримки ними безпосередніх зв'язків і встановлення нових особистих контактів з метою укладання угод.

На таких виставках і ярмарках, насамперед, експонуються зразки товарів, які відповідають вимогам сучасних світових стандартів, їх відвідують інженерно-технічні та наукові працівники, конструктори. Вивчення новинок сприяє подальшому розвитку технічного прогресу і появі нових товарів міжнародної торгівлі.

Серед міжнародних виставок проводяться всесвітні виставки, метою яких є показ досягнень країн-учасниць і великих міжнародних організацій в галузі науки, техніки, культури. Комерційних цілей вони нс переслідують.

Міжнародні виставки та ярмарки діляться на універсальні і спеціалізовані. На перших експонати не обмежені певними товарними групами. Характерним є зростання спеціалізації, збільшення частки машин і устаткування серед експонатів виставок. Найбільше число спеціалізованих ярмарків припадає на галузі, що виробляють товари широкого вжитку, у тому числі одяг, взуття, тканини.

Міжнародні виставки та ярмарки проводяться в багатьох державах, але особливо велике поширення вони отримали в країнах Західної Європи та США. У Росії протягом року проходить значна кількість головним чином спеціалізованих виставок.

Основний вид контрактів, які укладаються на міжнародних виставках і ярмарках, - це угоди за виставленими зразками (моделям, кресленнями, каталогами) з наступною поставкою товару. Можливий і інший вид угод - продаж самих експонатів - машин і устаткування, предметів тривалого користування і деяких видів товарів широкого вжитку. Якщо покупець забирає товар після закриття виставки або ярмарку (що обумовлюється при укладанні угоди), то це буде угода на умові франко-ярмарок.

Якщо загальними правилами даної виставки, ярмарки або міжурядовими угодами дозволяється продаж експонатів, то вони можуть бути продані на ній у межах встановлених контингентів, що дозволяє експоценту покрити всі його витрати в місцевій валюті па оплату зайнятої під стенди площі, по транспортним витратам і перебуванню його представників.

Регулюванням діяльності виставок і ярмарків займаються як установи країн, на території яких вони проводяться, так і міжнародні організації.

До міжнародних організацій, що регулює діяльність міжнародних виставок і ярмарків, відносяться наступні.

Міжнародне бюро виставок створено в 1931 р для спостереження за виконанням Паризької конвенції 1928 про міжнародні виставки. У завдання Конвенції входить встановлення порядку організації офіційних всесвітніх виставок з тим, щоб усунути можливі розбіжності між різними країнами-учасницями, класифікація виставок, визначення прав та обов'язків країн, які організовують і беруть участь в них.

Конвенція встановлює також порядок присудження нагород експонентам товарів, вона визначає терміни організації виставок. Якщо країна організовує у себе таку виставку, вона повинна зареєструвати її в Міжнародному бюро не пізніше ніж за шість місяців до розсилки запрошень потенційним учасникам.

Конвенція передбачає для учасників виставки ряд пільг. До них відносяться такі пільги, як безкоштовне надання площі під експонати, тимчасово безмитне ввезення експонатів із зобов'язанням їх зворотного вивезення, а також каталогів і інших рекламних виробів, будівельних матеріалів для будівництва павільйонів і стендів, зразків для безкоштовної роздачі і дегустації. Експоненту надається право продажу своїх експонатів по закінченні виставки, якщо цьому не перешкоджає законодавство країни.

Заборонено підвищувати мита країною, в якій проводиться виставка, за шість місяців до її відкриття і під час проведення.

Союз міжнародних ярмарків створений в 1925 р Його мета - організація та підтримку постійної співпраці міжнародних ярмарків, захист їх прав, розширення кола їх діяльності, що забезпечує сприяння розвитку товарообміну між державами. Ярмарки, з ініціативи яких заснований Союз, вважаються членами-засновниками.

Дійсними членами Союзу можуть бути ярмарки, юридично визнані в якості міжнародних урядом своєї країни, створені авторитетними організаціями, існуючими мінімум п'ять років, що мають власне ярмаркове обладнання, що привертають в якості учасників промислові та торгові фірми, минаючи посередників.

Як надзвичайних членів приймаються ярмарки, організовані в країнах, в яких існує одна або декілька міжнародних ярмарків - членів Союзу. Союз розробляє проекти заходів, що сприяють розвитку ярмарків, становить календарний розклад їх проведення, створює арбітражні комісії для вирішення спорів між своїми членами, сприяє рекламі міжнародних ярмарків, випускає щомісячний журнал.

Робоча група з міжнародних ярмарках з розвитку зовнішньої торгівлі при Європейській економічній комісії ООН створена в 1955 р До її складу входять представники 20 країн, а також Союз міжнародних ярмарків і Міжнародна торгова палата. Група розробила ряд рекомендацій урядам країн - членів ООН щодо адміністративних пільг, які надаються міжнародних ярмарках і виставках зразків.

Виставки та ярмарки займають особливе місце в арсеналі засобів рекламного впливу, оскільки надають дуже широкі можливості демонстрації рекламованих виробів для встановлення прямих контактів з покупцями. Особливо ефективні виставкові заходи у поєднанні з комплексом супутніх рекламних заходів (рекламної кампанією в пресі, проведенням презентацій, прес-конференцій, "круглих столів", зустрічей з фахівцями і т.п.). Висока ефективність цього засобу реклами підтверджується тим, що щорічно в світі проводять багато тисяч великих виставкових заходів, що вимагають значних витрат.

Для того щоб виключити можливу плутанину в поняттях ярмарок та виставка, слід помститися, що ярмарки зародилися як заходи ринкового характеру, основна мета яких - збут демонстрованою продукції або товарів. На відміну від них виставки виникли як засіб публічної демонстрації тих чи інших досягнень людства, носили спочатку суто просвітницький характер, але в міру розвитку набули також і яскраво виражену комерційну спрямованість. Грунтуючись па цьому, можна дати наступні визначення.

· 1. Ярмарок - комерційний захід, основною метою якого є висновок торгових угод з виставленим товарам.

· 2. Виставка - це, насамперед, публічна демонстрація досягнень тих чи інших галузей матеріальної чи духовної сфери життя суспільства, головна мета якої - обмін ідеями, теоріями, знаннями за одночасного проведенні комерційної роботи.

Однак з кожним роком основні відмінності між цими поняттями все більш стираються. Умовно всі виставкові заходи можна класифікувати таким чином.

Міжнародні ярмарки та виставки - це, як правило, регулярні (щорічно або з іншою періодичністю) виставкові заходи, що збирають велику кількість учасників з багатьох країн світу. Їх можна поділити па загальногалузеві, де представляють вироби і продукцію самих різних галузей економіки, і спеціалізовані, на яких демонструють експонати однієї або декількох суміжних або взаємно доповнюють один одного галузей.

На міжнародних ярмарках і виставках показ експонатів може проводитися як за національною ознакою (в рамках національних павільйонів та експозицій), так і за галузевим принципом (коли експозиції формуються за товарними групами).

Національні виставки являють собою спеціально організовувані експозиції, які відображають досягнення країни в найрізноманітніших сферах життя. Такі виставки можуть проводитися як усередині країни, так і за кордоном, вони можуть бути стаціонарними або пересувними. З кожним роком національні виставки дедалі більш ефективно використовують і для проведення рекламної і комерційної роботи.

Оптові ярмарки - заходи, на яких представники оптового ланки торгівлі укладають договори на поставку продукції або товарів від виробничих підприємств і об'єднань, до останнього часу носили часто показною і вельми умовний характер. У зв'язку з отриманням господарської самостійності підприємствами та в міру впровадження принципів ринкової економіки в народне господарство нашої країни вони повинні в самій найближчій перспективі зайняти провідне місце в організації збуту будь-якої продукції.

Спеціалізовані виставки рекламодавця організуються і фінансуються организацией-заказником. Вони можуть бути стаціонарними та пересувними. У практиці рекламної роботи російських організацій на внутрішньому ринку особливе розвиток отримала організація виставок- продажів, на яких одночасно з рекламою і демонстрацією продукції здійснюється її продаж.

Постійно діючі експозиції - кабінети зразків, демонстраційні зали тощо, які зазвичай функціонують в адміністративних будівлях підприємств та організацій. Багато концерни, корпорації, великі виробничі об'єднання мають свої постійно діючі експозиції для демонстрації зразків продукції, що випускається.

Кожній сфері діяльності, кожної галузі промисловості щорічно надаються сприятливі можливості щось пізнати, щось оцінити і щось продати в ході міжнародних, національних та місцевих виставок та експозицій. Протягом декількох днів відбувається зміцнення старих дружніх зв'язків і зав'язування нових, виявлення нових джерел поставок та джерел інформації, обговорення нових тенденцій, ідей або товарів, виявлення відносин з боку торгівлі, оприлюднення нововведень і відшукання нових ринків. економіка міжнародний міграція капітал

Для малих підприємств виставки забезпечують популярність і місце зустрічі з покупцями або фахівцями-технологами, які по-справжньому зацікавлені в отриманні інформації, шукають нові товари та послуги, а можливо, готові негайно розмістити замовлення. Якщо виставку відвідує широка публіка, то виробник продукції має можливість поспілкуватися з великою кількістю кінцевих споживачів, вивчити їх думку.

Виставки забезпечують вступ фірм в тісний контакт зі своїми ринками. Нерідко на виставках представляють товари-новинки або нові підприємства. У періодичній пресі зазвичай публікують попередні і оглядові статті про виставки, а роботу по-справжньому великих національних оглядів з показом автомобілів, катерів, човнів та інших аналогічних товарів широко висвітлюють засоби масової інформації.



Література

1. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 29.

2. Державне регулювання економіки: Підруч. для ВНЗ. - 2-ге вид. / За ред. І. P. Михасюка. - К., 2000.

3. Дениэлс Джон Д., Радеба Ли X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. - 6-е изд. - М., 1994.

4. Лук'яненко Д. Г. Міжнародна економіка. - К., 1996.

5. Панченко Є. М. Міжнародний менеджмент: Навч. посіб. - К., 1996.

6. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

7. Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. - М., 1993.

8. Чистов СМ., Никифоров А. Є., Куценко Т. Ф. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для ВНЗ. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru

...