Регіональна відповідальність перед Україною та глобалізація соціогуманістичої парадигми міжнародних відносин

Отже, чи ліберальна спільнота західних сусідів досягнула критичної маси, необхідної для становлення лідерським політичним класом, чи далі лише допомагатиме загалові дотримуватися більш-менш достойного вигляду, без глибини альтруїзму і співчуття до російщення України, - покаже час. На ренесанс бажань нашого західного прикордоння повернути минуле ми звертали увагу давно Степан Вовканич, Українці прикордоння: проблеми регіоналістики чи глобалістики. (Львів: Євросвіт, 1999), 416. М. Розумний, Виклики національного самовизначення. (Київ: НІСД, 2016), 196.. Рівно ж - на оціогуманістичний бренд (соціо - суспільний, людський; гуманістичний - людяний) як майбутній напрямок гуманітарної політики молодої України, як курс нових світоглядно-ідеологічних засад її державотворення, бінарного захисту уярмленої сусідами людини, коронної нації, зокрема її природного права безперешкодно передавати з покоління в покоління рідною мовою традиції батьків. Цей бренд не лише в сусідів не має урядової підтримки. Не все людське - виявилося людяним. Чи причиною є лише те, що Захід не припинив розплачуватися з Москвою даниною у вигляді надання права включати Київ, Мінськ, інші колишні радянські республіки в сферу “русского міра”, тобто знову віддає на поталу і подальше розтерзання північному ведмедеві інші народи і народности? А, може, не хоче чути Масарика, Гавела, Ґедройця, Куроня, Бзежинського? Чи не в стані усвідомити мудрий заклик Папи Івана Павла П: опертися в сусідських взаєминах на максимум каяття - “прощаємо, і просимо вибачення” - як державно-непорушне, щиро-співчутливе та соціогуманістичне?

Чому серед чинників, які впливають на становлення кожної нації як державотворчої цілісної спільноти і, відповідно, можуть також комплексно застосовуватися і застосовуються в гібридній війні, щоб гальмувати процеси державотворення, не виділяємо хоча б умовно три великі блоки? Насамперед видимий - матеріяльний: територія, національна економіка, торгівля, об'єкти соціяльної інфраструктура тощо. Далі, духовно-інтелектуальний (освіта, наука, культура, релігія, суспільна пам'ять, традиції, національна свідомість, цінності, ментальність і т. ін.) та інформаційно-комунікативний (мова, засоби масової інформації та комунікації, видавнича справа, суспільні мережі та інститути, міжнародні зв'язки тощо). Вони - засадничі, коли формується нація, а загарбання чужої землі є засадничо-злочинним, таким, що передусім визначає окупацію і відповідальність за неї. Власне, загарбники, завоювавши землю інших націй, заважають їм стати вільними і суверенними, в т.ч. нам, українцям. Саме нерозуміння націотворчої глобальности наведених основних чинників - велика завада досягти нині сталого порозуміння між сусідами, об'єднатися і забути історичні конфлікти перед загрозою глобалізації гібридизації. Але якщо чи то Росія не вибачається ні за геноцидний Голодомор 1933-1933 рр., ні за розстріли української еліти в Сандармоху; чи то Польща ні за порушення Сент-Жерменського договору щодо прав українців Східної Галичини, ні за “пацифікацію”, закатованих в “Березі Картузькій”, депортацію з рідних земель корінних українських субетносів - лемків, бойків, нищення їхніх культурних середовищ, то сутички між поляками на землі української Волині, дружба між пізнім Пілсудським та Гітлером, за якою ностальгують неонацисти, в т. ч. й польські, довготерміновий арешт Бандери чи вбивство нацистами в тюрмі не без поляків двох його братів - відходять на задній план і стають зручними для локально- партійних маніпуляцій та спекулювання якоюсь “бандерівською ідеологією”. Реалії такі, що польські депутати, які проголосували за нібито “анти бандерівський” закон, кривлять душею, бо, насправді, виступили проти національно-визвольної змагань українського народу.

На жаль, польські партійці не без особистих зацікавлень підмінили поняття. Досягнутий цивілізацією абсолют прав людини, порядку і справедливості монополізували як бренд і послуговуються для підняття передвиборного рейтингу, роз'ятрюючи ненависть до борців за волю України, валять встановлені їм пам'ятники, насправді проти них на догоду Росії відкрито “другий фронт” наклепів тощо. Шкода, але захищені парасолькою НАТО, проповідники справедливости забули, як й пан Снайдер, що є націоналізм соціогуманістичний - загальнолюдський, визвольно- патріотичний, а є шовіністичний. Його рушійна сила - це великодержавність, етнічна зверхність, гонор аж до пихатості, схиблена расова вищість аж до ненависти “інших” (Велікая Россія, Польща від можа до можа, Румуне Маре; Львув - польске място, Севастополь - город русской славы тощо). Тут мотив - не захист і збереження в агресивному середовищі національної ідентичности поневолених націй, а анексія чужих земель, “обустройство” своєї буцімто священної, але, за світовою оцінкою, “імперії зла”; зазіхання на чужі “креси”, добивання сусіда і повернення до старого - щоб панувати над ним, ослабленим, в т. ч. і тобою. Той, хто поневолював українців, безвідповідально нині відкриває проти борців за волю України “другий фронт”, бездумно (чи навпаки, зловмисне) повторює за росіянами звинувачення в етнічному націоналізмі, у зраді мазепинців, петлюрівців; ба більше, у геноциді поляків на Волині - бандерівцями, уникаючи правди про їхню боротьбу за визволення своєї землі, рівні права для рідної мови, питомої культури. Лише очорнення боротьби, особливо очільника, що був ізольований в німецькому концтаборі (1941-1944), і цілковита мовчанка про низку важливих об'єктивних критеріїв: одна нація була панівною, мала власну державу, воювала на чужій, не своїй землі, а друга - підневільна. Чи не з цієї причини поневолені нині не проголошують: міста Перемишль, Холм і т. д. заснували Київські князі? А можуть вдатися і до історичної правди - тому уважно дивімося на передні і задні колеса довгого та непередбачуваного воза історії.

У цьому плані соціогуманізм охоплює також відповідальність однієї нації перед іншою, уможливлює суспільний діялог, щире каяття і прощення, нарешті, вимагає розрізняти націоналізму гноблених, громадський і громадянський морально- психологічний мотив яких - це звільнитись від обіймів “старшого брата ”, “оґня і меча ” сусіда, що придушував вільний дух українства, ділив і хоче далі ділить їх рідну матінку - землю. Прикро, що деякі недалекоглядні політикани раптом стали бачити продовження сторінок трагічної історії польсько-українських відносин лише на ґрунті своєї зверхности, колишнього “моцарства” і диктату, а не в стратегії дружньої майбутньої співпраці та нових рівноправних взаєминах двох сусідніх народів. Рашизм обопільно небезпечний, тому акцент має бути не на мартиролог давніх трагічних конфліктів, а на чинники майбутнього добросусідства! Шкода, що антиукраїнські сили створюють ілюзію, що вільна Польща можлива без вільної України, успішно, політизувавши історію, заграють з суспільним загалом задля піару своєї великопольськости; користуються не соціогуманістичним принципом - пробачаємо і просимо вибачення, а, як і колись, не кращим станом України, - стікаючої кров'ю у війні за звільнення своїх регіонів від російської навали.

Виокремлені вище блоки ґенези націй - комплексні і, окрім видимого важливого фактора землі, охоплюють в собі іще низку вагомих якісних характеристик і достоїнств, які внутрішньо притаманні людині та її нації: національний рівень колективної свідомости, згуртованости як нації, демократизації політичного життя та, врешті, інтеграції в европейські, світові структури, темпи вступу в які детермінує креативний потенціял національних еліт, воля їхніх лідерів, патріотичність світогляду та оперативністю прийняття інноваційно-інтелектуальних рішень, широти мислення, прогресивність ідей та інших духовно-моральних якостей11. Саме вони надихнули українців усунути еліту, що зосередила необмежену владу в своїх руках, допомагають трансформувати екстрактивні інститути в інклюзивні, створити суспільство, де головною цінністю стануть рівні економічні та політичні права кожного. Власне, такі нації не занепадають, а, навпаки, досягають свободи і сталого добробуту Аджемоглу Дарон, Робінсон Джеймс. Чому нації занепадають. (Київ: Наш Формат, 2016), 440. Степан Вовканич, “Національна еліта та інтелектуальний потенціал України”. (Матеріали міжнародної наукової конференції “Національна еліта та інтелектуальний потенціал України”, Львів, Квітень 18-19, 1996).. Екстрактивні інститути ґрунтуються не на засадах визискування (екстакції, збирання вершків) політичними елітами підкорених народів або власного народу, що стимулює корупцію як сучасний інструментарій духовно-інтелектуального, культурно-інформаційного гноблення, обмежує політичну та економічну свободи і в такий спосіб серйозно гальмує інноваційний розвиток та цивілізаційний поступ. Тут українці сподіваються на судові реформи, створення доброчесних антикорупційних інституцій, децентралізацію влади і зростання місцевого самоуправління, суб'єкт якого - організовані територіяльні громади.

Ще в 1994 році ми провели міжнародну конференцію “Національна еліта та інтелектуальний потенціял України” (в якій, до речі, брали участь й польські науковці), яка показала важливу роль безперервности передачі знань (інформації) з покоління в покоління та творення нових знань на рівні однієї генерації для безперешкодного розвитку національної спільноти, її прориву на передові інформаційні та ринкові простори13. Йшлося про так зване, згадуване вже, - складне соціяльне явище духово-інформаційної мобільности (ДІМ) людини і нації. На жаль, розробку цієї проблематики не було продовжено. Попри те, економічні практики свідчать, що дифузія і емісія науково-технічної, технологічної, соціяльно- економічної та іншої передової (інсайдерської) інформації, запозичення досвіду топових країн світу далі матиме колосальне значення для конвергенції інноваційного розвитку і окремих реґіонів України, і країни загалом. Власне, ця мета державотворення, судячи з виступів на економічному форумі “Давос-2018”, може глобалізувати синергію креативних людей, щоб провадити суспільні реформи, спільно творити фінансово-економічні, науково-технічні та інші новації в сьогоднішньому роз'єднаному світі та протиставити його загарбницьким силам, що хочуть далі визискувати інші нації для власного тотального домінування на ринкових просторах; для твердження своїх великодержавних імперсько- шовіністичних “міров”, генерування фейкової інформації, аби знову ділити світ за своїми хибними ідеями. Гібридна війна загрожує Україні не лише економічними, видимими територіальними втратами і безцінними людськими жертвами, а й духово-інтелектуальними (інформаційними) невидимим зомбуванням живих нематеріяльним міжпоколіннєвим пропаґандистсько- брехливим трансфером з великим лагом часу дії. Для обороноспроможности ослабленої держави, підвищення ефективности її економіки дуже важать неекономічні чинники, яким український уряд не приділяє належної уваги.

Думаймо глобально: чи достатньо лише прийнятих економічних санкцій проти російського агресора та термінів їх дії, чи вистачить лише історичної відповідальности Німеччини, аби вільно і стабільно розвиватися українській нації в світовому розмаїтті економік, культур, інформаційних просторів?! Ці виклики відкриті та вимагають подальших студій. Тому надто важливо якнайшвидше зрозуміти, що кожній людині, нації й вже точно - людству, треба на них відповідати, щоб вижити. Треба “дати”, аби “бути”! Це виклик усім, передусім, відповідальности за майбутнє наше і світу, виклик ефективности евроатлантичного захисту соціогуманістичної концепції як планетарної. Власне, чи не соціогуманізм є тією глобальною концепцією нової доби, що синергійно може об'єднати спільно роботи добра - роз'єднаний світ? Саме в рамках глобальности цієї концепції складові УНІ, ставши стратегемами розбудови національної держави, спроможні допомогти українству не забути істину: їхня країна на межі щоденного вибору між грубою гібридною силою тоталітаризму і синергією креативу мудрости колективного захисту цивілізованого людства, його демократичних цінностей та відповідного доброчинства. Аби на “межі” зберегтися як нація, не втратити свою етнічну тотожність, власний імунітет (опірність) протистояти тотально-ідеологічній машині формування безадресного “советского человека”, треба керуватися не тільки людино-націоцентричними цінностями, а й використовувати колосальний прорив цивілізованого людства в науково-технолого-технічній сфері. Від прориву треба не лише брати, а поповнювати та гідно збагачувати його спільний інформаційний тезаурус. Чи у світі для цього створюються рівні умови і, головне, чи розуміємо: Путіна ні Кримом, ні Донбасом, ні всією Україною - не задовольнити. Їх окупація - це лише знищення артефактів старту давнього злочину “обустройства” російської імперії, але далеко не фініш девіяльної поведінки нового її маніяка світового калібру.

Отже, діяти належить нагально і в триєдиному контексті, як-то: гідности людини, нації та цивілізованого людства - його вселенського розмаїття економічних, соціяльних, духовно-моральних, культурно-мовних, безпекових та інших засад, традицій і цінностей. З цих позицій, власне, виходьмо й при регіональній деокупації України та опрацюванні комплексної стратегії розвитку її соборної держави на найближчу, середню і далеку перспективу, де наскрізний зв'язок між ними забезпечуватиме реалізація згаданих вище СУГестій як основних стратегем національної ідеї. Притримуймося засад цієї демократичної ідеї побудови нашої національної держави. До розв'язання проблем активніше залучаймо ООН, її миротворчі інститути і сили, давно пора укласти з США договір про надання нам особливого статусу союзника поза межами НАТО. Нині міжнародна ситуація прихильніша до України, ніж вона була сто років тому за часів УНР. Захід більше поінформований про Росі і не дасть їй знову дурити світ, віддаючи українців та інші народи в сферу впливу відкритої кремлівської тюрми, котра впродовж свого існування перманентно “обустроивалася” і, нарешті, “обустроилася” в сталу імперію зла. Щобільше, у цьому напрямку і в ХХІ ст. вона “удосконалюється”, воюючи під прикриттям перефарбованої ідеології нового “русского міра”, заохочуючи на побудову відповідних “світів” вождів Північної Кореї, ІДІЛу, підрозділів Аль Каїди і т. ін. Допоможімо українцям вистояти на “межі” з гібридно-зловісною війною! Світ, допомігши захистити суверенітет України, збільшить не лише синергію цивілізованого людства, а й глобалізує соціогуманістичну відповідальність за колективну безпеку загроженій імпершовіністами суб'єктності націй, за дотримання міжнародного правопорядку, транспарентності міждержавних відносин, субсидіярності прав окремої людини та прогресу людства планети Земля назагал. Це, врешті-решт, пришвидшить не лише вербальне, а й практичне втілення найвищої мегаморально-етичної максими людства: не чинити проти іншого народу того, чого не хотів би, щоб він робив ні тобі, ні цивілізованому світовому співтовариству. Рівно ж - зблизить комплексний розгляд феномену відповідальности не лише людини перед людиною в трудових колективах, громадських організаціях та суспільних інституціях, а и нації перед нацією в планетарному вимірі.

References

1. Adzhemohlu Daron, Robinson Dzheims. Chomu Natsii Zanepadaiut. (Kyiv: Nash Format, 2016), 440.

2. Vovkanych, Stepan. “Aksiolohiia derzhavotvorchykh protsesiv za umov sotsialno-ekonomichnykh zmin: novykh vyklykiv i zahroz natsionalnii bezpetsi”, Stratehichna panorama, No. 1, (2015): 76-83.

3. Vovkanych, Stepan. “Natsionalna elita ta intelektualnyi potentsial Ukrainy”. (Materialy mizhnarodnoi naukovoi konferentsii “Natsionalna elita ta intelektualnyi potentsial Ukrainy”, Lviv, Kviten 18-19, 1996).

4. Vovkanych, Stepan. Ukraintsi prykordonnia: problemy rehionalistyky chy hlobalistyky. (Lviv: Yevrosvit, 1999), 416.

5. Vovkanych, Ctepan. “Chy lyshe odna Nimechchyna vidpovidalna?”, Ukraina moloda, No. 118 (5279), 3 zhovtnia 2017.

6. Horbulin, Volodymyr uklad. Donbas i Krym: cinapovernennya (Kyyiv: NISD, 2015), 474.

7. Pushkaryk, Natalia. “Pro pomylky mynuloho i .. .sohodennia” (Materialy mizhnarodnoi konferentsii VR Ukrainy “Nimechchyna ta Ukraina v Yevropi : vidpovidalnist za mynule - oboviazky na maibutnie”, 2017).

8. Rozumnyi, M. Vyklyky natsionalnoho samovyznachennia. (Kyiv: NISD, 2016), 196.

9. Snaider, Timoti. “Istorychna vidpovidalnist Nimechchyny pered Ukrainoiu”, Den, No. 115116, (2017).

10. Franko, Ivan. “Odvertyi lyst do halytskoi ukrainskoi molodezhi”, Zibrannia tvoriv u 50 t., No. 45: filosofski pratsi. (Kyiv: Naukova dumka, 1986): 401-409.

Размещено на Allbest.ru