Генезис світового економічного порядку

Background. The existing World Economic Order (WEO) has become obsolete and needs modernization in order to form and maintain an equilibrium state of international economic relations that would prevent military and economic conflicts. Therefore, it is necessary to understand the genesis of the world order and the determinants of its development.

Analysis of recent research and publications. Leading politicians and economists of the world and Ukraine are actively engaged in the WEO problem: But a new outline of international problems has emerged, which requires the modernization of the existing WEO on a methodological platform based on taking into account the interests of all its subjects through the lens of global community values and the imperative of global justice.

The aim of the article is to clarify the goal, content and determinants of the genesis of the WEO.

Results. It is determined that the WEO is a system of international relations, which is structured by legitimate formal and informal rules. It is argued that: 1) the WEO is naturally formed in a global space of economic and political competition; 2) WEO is legitimized by international law, international agreements both in and outside the field of international law; 3) the purpose, system of goals, structure of relations within the framework of the WEO are determined by the leading countries through a system of legitimate global institutions based on a liberal platform, which is the key to the justice of the WEO; 4) economic and political rivalry between the USA and China determines and will determine the architecture and content of the WEO for a long time. It proves that no countries with low and medium levels of economic development, including Ukraine, will be able to reach the developed group in the next fifty years or more, and therefore they will be long-term outsiders of the WEO.

Conclusion. The bipolar WEO is being formed, as the rivalry between the USA and China is and will be a global fact for a long time.

Keywords: globalization, international relations, world economic order, global governance.

Постановка проблеми

Світ динамічно трансформується, спостерігаються суттєві зрушення у світовій економіці й торгівлі, де основними акторами є США та Китай, протистояння яких змінює розклад сил на світовій політичній та економічній мапі. Не варто забувати й про менш важливі країни, які можуть спричинити масштабні трагедії. На тлі пандемії СОУЮ-\9 зростає напруга, так звані глобальні інститути на сьогодні не достатньо ефективні в її регулюванні. Тож необхідно їх модернізувати з метою формування та утримання такого стану міжнародних відносин, зокрема й економічних, який би задовольняв принаймні їхніх суб'єктів і запобігав силовим конфліктам та економічним війнам. Важливо зрозуміти інваріанти та детермінанти механізму формування світового економічного порядку (СЕП) для визначення «больової точки» цього організму, впливаючи на які змінювати світ на краще.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою СЕП активно займаються провідні політики і економісти світу та України, як-от: автори Доповіді Римського Клубу-18 «A Finer Future: Creating an Economy in Service to Life» («Більш чудове майбутнє: створення економіки, яка слугує життю») А. Війкман, Ст. Уолліс і Дж. Фуллертон [1], Г. Аллісон [2], Г. Кісінджер [3], С. Хантінгтон [4], К. Шваб [5], О. Білорус [6], Д. Лук'яненко [7], Н. Рєзникова [8], В. Юрчишин [9] та інші. Проте наразі постали питання, які потребують модернізації СЕП на новій методологічній платформі, в основу якої варто покласти не лише економічний дискурс, але й аксіологічний контекст суспільного розвитку, тобто враховувати цінності, що керують світом і формують уяву людини та її спільнот про світ, сенс життя, зокрема й економічного, про справедливість та інші моральні імперативи. Адже, як зазначав Гегель, реальність зіткана з наших уявлень. Необхідно створити концепцію, яка пов'язуватиме економіку як дескриптивну науку з нормативною сутністю людського життя. У цьому контексті заслуговують на увагу фундаментальні праці Дж. Акерлофа та Р. Шілера [10], С. Боулза [11], П. Бурдьє [12], А. Сена [13]. Серед вітчизняних науковців, передусім, цю проблему розглядають В. Базилевич і В. Ільїн [14],

А. Мазаракі [15].

Мета статті - уточнити ціль, зміст та детермінанти генезису світового економічного порядку.

Матеріали та методи. Методичною основою дослідження стали праці вітчизняних і закордонних фахівців, використано загально- наукові методи дослідження: історичний, логічний аналіз, синтез та абстракції.

Результати дослідження

Розглядаючи глобальний порядок як структуровану систему міжнародних відносин, варто визначити його мету.

Важливо з'ясувати, що глобалізація - це природний еволюційний просторово-часовий процес соціалізації людства, який не може відбуватися без узгодження інтересів людей на всіх рівнях суспільних структур. Глобалізація як процес не має мети, поготів моральних властивостей. Вона є атрибутом буття людства і має свій зміст та внутрішню логіку, тобто внутрішню доцільність, яка визначається виживанням людства як біологічного та соціального виду - життя заради життя. Це перманентний процес, сутність якого - «кінцева мета - ніщо; рух до неї - все». Глобалізації притаманна самоорганізація, тобто її спонтанні процеси в своєму розвитку та взаємодії прокладають шлях до оптимальної траєкторії соціалізації людства. Результат глобалізації - соціальний простір, що є зв'язно-диференційованою структурою, елементами якої є суб'єкти зі своїми цілями та усвідомленою стратегією їхньої реалізації. Цей простір не може бути однорідним, оскільки всі його елементи мають свій габітус, тобто природну індивідуальність [16].

Будь-який соціальний простір структурується соціальними зв 'язками між своїми елементами, а їхня щільність визначає ефективність соціальної взаємодії: максимальна щільність - сім'я, мінімальна - планетарний рівень, тобто за зростання кількості залучених суб'єктів вона зменшується. Рівень глобалізації розкриває щільність та ефективність соціальних зв'язків світового простору. Отже, рівень глобалізації світового простору, його соціальна та економічна щільність визначають особливості генезису та ефективність світового порядку.

Життєдіяльність, на відміну від буття, формується людиною і має мету, оскільки вона та її соціальні спільноти є інтенціональними суб'єктами, які цілеспрямовано пізнають себе і світ для задоволення особистих та суспільних потреб. Безумовно, людина взаємодіє з глобалізацією, намагаючись створити сприятливі умови для реалізації своїх конкретних цілей, що проявляється, наприклад, в інтеграційних утвореннях різного ґатунку, створенні тимчасових «світових порядків», але людина не може змінити її еволюційну ходу та надати її внутрішній доцільності конкретного змісту.

Яка ж мета цієї взаємодії? Людство має одну для всіх іманентну аксіологічну мету (цінність, потреба) - жити. Життя само по собі має цінність, але щоб продовжувати свій рід і пристосовувати світ і себе для задоволення індивідуальних та соціалізованих потреб, необхідно жити у безпеці. Тому ця умова породжує низку системно ув'язаних між собою цілей. Перший рівень глобальної мети - запобігання голоду, військовим та екологічним катастрофам. Цей рівень домінантний і інваріантний, він об'єднує людство. Другий рівень - задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб. Ці цілі конкретизуються суб'єктами, зважаючи на цінності, ресурси та здатність до їхнього відстоювання у взаємодії з іншими суб'єктами. Цілі потребують реалізації, а реалізація - стратегії як організованої діяльності. Якщо ми говоримо про множину цілей суб'єктів міжнародних відносин, що мають свої стратегії щодо їхньої реалізації у просторі обмежених ресурсів, то вони мають бути узгоджені, щоб зменшити вірогідність силових протистоянь. А для цього необхідна структуризація міжнародних відносин, що і називається світовим порядком.

Світовий економічний порядок (СЕП) - це система міжнародних відносин між суб'єктами світової політики та економіки, соціальної, культурної та іншими сферами, яка структурована певними формальними та неформальними правилами. Формальні правила визначаються міжнародним правом та його інститутами, а також іншими міжнародними організаціями (ООН, СОТ, ЮНЕСКО тощо), що регулюють відносини у різних сферах діяльності на основі формальних домовленостей між суб'єктами міжнародних відносин.

Неформальні правила та інститути міжнародних відносин виникають завдяки особливостям цивілізаційного контексту тієї чи іншої країни. Це її характер, який визначається цінностями народу, його культурою та релігією, історією тощо. Так, на зміст міжнародних відносин між Україною та Росією впливає історичний контекст російського імперіалізму; мають свої історичні корні непрості відносини України з Польщею, Польщі з Німеччиною, Великої Британії з Ірландією тощо. У цьому контексті доречно навести думку А. Мегілла про те, що розходження між народами «...є в основному об'єктами інтелектуальної історії та історії ідей. За допомогою цих конструктів, - які частково складаються із чітко сформульованих ідей, але більшою мірою з неясно сформульованих форм габітусу, які істотно різняться по кожній культурі, - виникає розходження людей від того загального, що надано їм природою й у природі»* [17].

Г. Кісінджер вважає, що для встановлення дійсного світового порядку його елементи, зберігаючи власні цінності, потребують другої культури, яка є глобальною, структурованою та правовою [3, с. 495]. Локальними прикладами симбіозу культур є США, Канада, Мексика. Проте виникає питання, чи можливо сформувати цю «другу культуру» у більшому масштабі? Мабуть, поки що ні. Цивілізаційний контекст людського розвитку має вирішальне значення для самоідентифікації націй та країн як основних суб'єктів міжнародних відносин. Саме він формує різноманітність глобального суспільства, що є запорукою його консенсусного розвитку в напрямі формування глобальної цивілізації майбутнього.

Міжнародний простір має силову природу, тож його системна структуризація повинна це враховувати. Кожен суб'єкт системи має не тільки свої інтереси, але й ресурси для їхньої реалізації (потенціал), а також силу впливу (реалізація потенціалу), ефективність якої визначається відношенням витрачених ресурсів, включаючи час, до умовної або фактичної цінності результату. Важливо оцінити ці характеристики для кожного суб'єкта і - головне - їхні співвідношення, аби зрозуміти, в якому напрямі може еволюціонувати міжнародний порядок, і «підштовхувати» його до бажаної траєкторії.

У формуванні міжнародного порядку є своя логіка: це інтереси суб 'єктів, характер їхнього конфлікту, який, своєю чергою, розкриває зміст процесу перерозподілу ресурсів (благ) між суб'єктами, а також особливостями створення та функціонування міжнародних інститутів, що регулюють цей процес. Тож конфлікт інтересів, процес перерозподілу ресурсів і міжнародні (глобальні) інститути визначають топологію світового економічного простору.

У цьому контексті є різні моделі міжнародних відносин, зокрема й економічних: теорія гегемоністської стабільності (hegemonic stability

Всі цитати з іншомовних джерел наводяться у перекладі автора статті.

theory), теорія транснаціоналізації (transnational theory), теорія міжнародних режимів (regime theory). Зауважу, що досить популярним серед «лівих» та інших популістів став концепт соціального конструктивізму, сутність якого полягає в ідеї створення глобального уряду та побудови справедливої моделі міжнародних відносин, що є неможливим.

Світовий порядок формується не чиєюсь волею, а структуру- ється у широкому розумінні силовими відносинами: цивілізаційними протистояннями, боротьбою за ресурси, за владу, насамкінець - війнами. Тож «багатополярний світ», як і будь-яка його модель, не може формуватися за бажанням ООН чи якоїсь іншої організації, або країни, наприклад - Росії, яка весь час про це говорить. Він формується конкурентною боротьбою між країнами, що є природним, і приймає, так би мовити, обличчя переможців. Згодом переможці будуть іншими і світовий порядок теж зміниться. Ф. Хайєк зазначає, що «...ми повинні нарешті зрозуміти, що сучасний соціальний порядок є не результатом свідомого планування, а результатом виживання більш ефективних інститутів у процесі конкуренції» [18, с. 476].

Конкуренція створює лідерів, які першими засвоїли ефективні економічні, соціальні та політичні практики. Саме вони і є провідною силою, що формує світовий порядок. Як правило, лідерів небагато - одна чи декілька країн. Безумовно, їхні дії будуть обмежуватися конкурентним тиском інших вагомих суб'єктів, певними домовленостями та міжнародним правом, тобто міжнародними інститутами, але тенденції світового розвитку задаватимуть вони. На сьогодні це США, Китай та ЄС. Щодо Росії, то це специфічний суб'єкт, який має недолугу економіку, однак значний військовий потенціал, завдяки якому створює проблеми, що дестабілізують. Росія - «enfant terrible» світового масштабу. Стосовно інших центрів впливу, то це ООН та її структури, СОТ, МВФ, Світовий банк тощо.

Г. Кісінджер риторично заявляє, що по-справжньому глобального «світового порядку» ніколи не існувало і не існує. По суті, сьогодні реально є Вестфальська система, її створювали тільки європейські держави, вона відображає європейський погляд на світоустрій [3, с. 10]. Якщо Кісінджер мав на увазі «формальний світовий порядок», який може існувати лише за умови «глобального уряду», то його дійсно немає і не може бути. Існує тільки неформальний, важко прогнозований порядок. А тому природним завданням світової спільноти є зниження рівня його невизначеності шляхом інституалізації.

Г. Кісінджер також зазначає, що ми живемо в історичний період, для якого є характерним майже відчайдушна гонитва за невловимим загальним розумінням концепції світового порядку [3, с. 6]. Але як вважає А. Мегілл, варто, принаймні, «.розуміти глобальну історію» [17], тобто соціокультурну генезу людства та його структурних складових, і знайти в ній інваріанти людського буття та діяльності, щоб був фундамент такого порядку.

Стосовно Вестфальської системи, то їй поки що немає альтернативи, адже наріжним каменем її фундаменту є держава та її суверенітет. Ця система не заперечує різного роду інтеграційні об'єднання з делегуванням певних суверенних прав членів такого об'єднання спільним інститутам. Якщо говорити про якісь «світи» на кшталт «руського мира», «арабського халіфату» чи «ісламського світу», а може й «китайського», то ці об'єднання матимуть цивілізаційний, політичний та економічний зміст. Але їхня міжнародна правова суб'єктність залежатиме від рівня, змісту та форми інтеграції. Країни змушені будуть поступитися часткою свого суверенітету. В цьому випадку йдеться про так званий «парадокс Родріка», зміст якого полягає в оберненій залежності рівня класичної суверенності держав і рівня глобалізації. Наприклад, В. Юрчишин, посилаючись на Д. Родріка [19], вважає, що «...у довгостроковій перспективі взаємо- узгоджене співіснування трьох процесів - глобалізації, демократії та національної держави - практично виключається. Тому серед найважливіших питань світоустрою, на які вже сьогодні потрібно знаходити відповіді, виокремлюється те, який тип глобальної стратегії домінуватиме - поглиблення співробітництва і формування інтеграційних альянсів чи посилення протекціонізму з активізацією торговельних і валютних війн» [9, с. 133]. Проте з цією тезою важко погодитися, адже це формальне розуміння «парадоксу Родріка».

По-перше, глобалізація не заперечує взаємоузгодженого існування з демократією та національною державою, оскільки вона не є примусовим процесом, а формує умови для тісної співпраці та глибшого взаєморозуміння між країнами, що є запорукою створення ними різних добровільних локальних форматів глобалізації для інтеграції ресурсів заради досягнення власних цілей, трансформованих у спільні. По-друге, країни можуть формувати спільні наднаціональні інститути, яким добровільно передають частину свого суверенітету для демократичного прийняття рішень та розробки й ефективного втілення наднаціональних стратегій. Тобто виникає новий суб'єкт суверенності, однак країни його не втрачають. По-третє, якщо певну країну щось не влаштовує, то вона має право вийти з інтеграційної угоди демократичним способом, приклад - Бгєхії. І, по-четверте, «глобальної стратегії» не існує, це, скоріше, «фігура мови». Є певний СЕП, що визначає тренди та простір можливих стратегій поведінки кожному своєму суб'єкту. А вже на цьому просторі можливостей суб'єкти можуть домовитися про спільні дії, проте ця домовленість, зазвичай, має нестійкий консенсусний фундамент, який потребує постійного корегування відповідно до «забаганок» сторін.

Ми не знаємо, яким стане світ років через 25-30. Але можемо визначити тенденції його розвитку принаймні на найближчі 10 років. По-перше, світова економічна та політична система є досить інерційною, й картина світу, яка в основному склалася у 2010 р., помінялася за десять років незначно, хіба що Китай посилився ще більше, Росія стала агресивнішою, США успішно розвиваються, Велика Британія вийшла з ЄС, що не сильно вплинуло і не матиме впливу на Європу. На економіку, безумовно, вплине СОУЮ--19, але він не зрушить наявний СЕП. По-друге, основне суперництво США - Китай залишиться на невизначений час. Суперництво це має цивілізаційний характер і розв'язує питання: що є ефективнішим - «китайський імператор» чи «західний ліберал». Імперії віджили, тому переможе модернізований ліберальний вектор розвитку. Щодо Китаю, то з часом його державна система, яка існує 2500 років, має змінитися. Якою вона стане, важко сказати, але за формою та змістом буде віддзеркалювати багатовікову велику китайську цивілізацію. Процес буде непростим через багатонаціональний склад, різноманітність укладу, традицій та ментальності народів країни.

Щоб підтримувався будь-який порядок, необхідно за ним слідкувати. Ю. Харарі влучно зауважив, що світовий порядок зараз схожий на будинок, в якому всі живуть, але ніхто його не ремонтує [20]. Це певне перебільшення, але є глобальні проблеми та процеси, і вони потребують рішення (зміни клімату та екологія, невиправдана нерівність, військові конфлікти та інше), тобто певного глобального управління. Свою точку зору стосовно глобального управління автор виклав у відповідній статті [21]. У загальному плані це наявність визнаного всіма (принаймні здебільшого) країнами міжнародного права та інститутів, що втілюють у життя світової спільноти його норми та відповідають за їхнє дотримання. Саме право гарантує глобальну справедливість і суверенітет держав. Головне завдання - розробити таке право й норми його реалізації, які всіх задовольнятимуть. З огляду теорії це неможливо навіть на рівні країни (теорема Ерроу). Його можна тільки нав'язати або досягти нестійкого консенсусу, що потребує відповідного управлінського концепту, заснованого на «м'якому», узгодженому світовою елітою системному впливі на глобальні процеси через легітимні інститути. Жорсткий варіант глобального управління призведе до протистоянь та конфліктів. Тому парадигма глобального управління повинна ґрунтуватися на ліберальній основі, що є запорукою її справедливості. Переваги ліберального концепту повною мірою відчули бідні країни, громадяни яких масово мігрують до США та ЄС. Тож вважати, що лібералізм та його різновиди є неефективними в управлінні міжнародними процесами, недоречно. До того ж ніхто іншого не пропонує. У. Черчилль зазначав: «демократія - найгірша форма правління, якщо не зважати на інші». Демократія та лібералізм побудовані на консенсусі інтересів, що гарантує справедливість і довіру - наріжні моральні імперативи людства. Тож імперії ніколи не були справедливими.

Світова економічна спільнота здебільшого приділяє увагу соціальним і моральним проблемам економічної діяльності та світового економічного порядку, ув'язуючи їх з проблемою економічного зростання. Проблеми моральності економічної діяльності мають давню історію, про це говорили Д. Юм, А. Сміт, Дж. Мілль, а нині це стало популярним наративом [11; 22-24]. Проте що таке моральна економіка - незрозуміло. Моральною може бути економічна діяльність, тобто бізнес, оскільки він забезпечує робочі місця, прийнятну платню, максимізує прибуток і справно сплачує податки до бюджету. Все інше - сфера відповідальності суспільства, релігій, держави та її інститутів, які мають створити відповідні умови для відтворення суспільних потреб і розвитку громадян. «Кесарю - Кесареве, а Божіє Богу» [Матф. 22.21]. До речі, на Давосі-20 проблеми «моральності» економіки розглядали з позицій екології, сплати податків, офшорів, тобто у контексті економічної діяльності.

Питання онтології моральності науки, зокрема й економіки, - якою має бути наука - дескриптивною чи нормативною. Позиція автора: наука є дескриптивною. М. Алле з цього приводу писав: «Завдання економічної науки - вивчати те, що роблять люди для задоволення своїх потреб, без будь-якого попереднього судження про те, якими можуть бути ці потреби і яка їхня ієрархія» [25, с. 113]. Моральні та етичні категорії слугують основою політики. Саме політика як нормативна діяльність визначає мету економічного розвитку, а завданням економічної науки є розробка можливих траєкторій її досягнення. Тобто формувати те, що ми називаємо економічною політикою, в основі якої знаходяться бажання суспільства, що віддзеркалюють політики. Тож щодо стану економіки держави, то справа не в економістах, а у політиках, які формують нереальні цілі.

Моральні проблеми глобального світу та його порядку, безумовно, існують. Г. Кісінджер зауважує, що будь-який світовий порядок, аби бути життєздатним, має сприйматися як справедливий не тільки лідерами, але й пересічними громадянами [3, с. 480]. Свою точку зору щодо справедливості міжнародних економічних відносин автор виклав у однойменній статті [26]. У ній обґрунтовується, що справедливими відносини можливо вважати за умови, що їхні суб'єкти не мають аргументованих заперечень проти наявних між ними домовленостей, і вони є економічно рівноважними. Справедливість - категорія моральна та суб'єктивна, тож її економічне трактування можливе лише у термінах концепції утилітаризму.

У кожної нації, етносу та людини є свої уявлення про справедливість, однак всі мають приблизно однакове розуміння основних моральних засад існування та розвитку їхньої спільноти. Отже, ми вважаємо моральний імператив атрибутом людського буття. У будь- якій країні громадяни здебільшого дотримуються однакових моральних стандартів (неформальні інститути), що визначають законодавчі норми держави (формальні інститути). Але існують розбіжності у механізмах забезпечення цих стандартів (суспільні фінанси та ресурси, механізм їхнього розподілу, право та судочинство), тобто у формах, методах забезпечення справедливості розподілу матеріальних і соціальних благ. Європейський підхід - це ринкова справедливість. ісламський, індуїстський, буддистський та інші світи мають своє розуміння справедливості економічних відносин. Варто порівняти, яке відношення українця, американця чи шведа до сплати податків, і які покарання вони несуть за порушення закону. Тому справедливий глобальний економічний порядок - fata morgana.

Дещо про «несправедливість» економічного добробуту країн світу. Наприклад, В. Лагутін зазначає: «У світовій економіці виявляються суперечливі процеси як зближення, так й розходження напрямів розвитку (дивергенції) національних економік. Периферійні країни у XXI ст. ні у короткостроковій, ні у середньостроковій перспективах не перетворяться на розвинені» [27, с. 14]. За розрахунками ЮНКТАД підтверджується, що у «периферійних», тобто бідних країн шанси стати розвинутими мізерні (таблиця). Але вони можуть стати середньо розвинутими, в них є шанси і деякі ними скористалися.

Таблиця Вірогідність переходу країн у вищі групи за рівнем ВВП на душу населення