Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет імені Василя Стуса

Економічний факультет

Курсова робота

Тема: "Нові напрями розвитку підприємництва в Україні"

Виконав:

Шевчук В.Р.

Науковий керівник: Трегубов Олександр Сергійович (завідувач кафедри)

Вінниця - 2022



План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи підприємництва

1.1 Суть і функції підприємництва

1.2 Суб'єкти підприємницької діяльності

1.3 Види підприємницької діяльності

Розділ 2. Аналіз особливостей розвитку підприємництва в Україні

2.1 Етапи розвитку підприємництва в Україні

2.2 Основні показники розвитку підприємництва

2.3 Аналіз основних напрямів, та сфер розвитку підприємництва в Україні

Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні

3.1 Проблеми розвитку підприємництва в Україні

3.2 Причини, що впливають на розвиток підприємництва

3.3 Напрями забезпечення стійкості власного бізнесу

Висновки

Список використаних посилань



Вступ

Актуальність роботи. Предметом суперечок і дискусій багатьох вчених-економістів є питання, пов'язані з вивченням малого бізнесу в сучасній економіці. З даної проблеми написано безліч наукових праць і саме тому тематика даної роботи актуальна і викликає інтерес у оточуючих. Актуальність теми не викликає сумнівів, так як невеликі розміри малого і середнього підприємств дозволяють своєчасно відповідати на мінливі умови ринку шляхом швидкого сприйняття технічних новинок, перебудови асортименту продукції. Крім усього іншого вузька спеціалізація на певному ринку товарів і послуг - можливість почати справу з відносно невеликим стартовим капіталом. Всі ці риси підприємництва є його достоїнствами, що підвищують його стійкість на ринку.

Метою даної роботи виступає дослідження сучасного стану бізнесу і перспектив його розвитку в Україні.

Завданнями даної роботи є:

- вивчити сутність бізнесу;

- визначити функції бізнесу та його види;

- розглянути сучасний стан бізнесу в Україні;

- вивчити основні заходи стимулювання та середнього підприємництва;

- дослідити особливості становлення та функціонування бізнесу.

Об'єктом дослідження в роботі виступає малий бізнес.

Предмет дослідження - економічні відносини виникають в процесі функціонування малих підприємств в Україні. Були застосовані наступні методи дослідження: методи порівняння та аналізу.

Методологія дослідження. Сукупність способів наукового пізнання та загальнонаукових принципів проведення дослідження, які ґрунтуються на фундаментальних положеннях і працях вчених з питань формування механізмів державного регулювання у сфері послуг в Україні.



Розділ 1. Теоретичні основи підприємництва

1.1 Суть і функції підприємництва

Сучасна економічна теорія визначає підприємництво як ініціативну, самостійну господарську діяльність людей, спрямовану на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів для виробництва і продажу товарів. З одного боку, підприємництво відіграє роль особливого виду економічної діяльності, в основі якої лежить ряд умов і вимог (свобода у виборі напрямків і способів діяльності, самостійність у прийнятті рішень, відповідальність за прийняті рішення, націленість на досягнення комерційний успіх). З іншого боку, підприємництво - це певний стиль і тип поведінки, складовими якого є: ініціатива, пошук нестандартних рішень, масштаб і ризик, ділове чуття. По-третє, підприємництво-це особлива функція: забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери [13].

Підприємництво - це особливий вид економічної діяльності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на отримання прибутку), в основі якої лежать самостійна ініціатива, відповідальність і новаторська Підприємницька ідея. Економічна діяльність - це форма участі людини в суспільному виробництві і спосіб отримання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності себе і членів своєї сім'ї.

Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний обов'язок або їх поєднання, коли він виступає в якості: бізнес економічний підприємництво

- власник будь-яких об'єктів, нерухомості і т. д. які приносять вам постійний і гарантований дохід (власник підприємства або будинку в оренду і т. д.);

- найманий робітник, який продає свою робочу силу (заводський Токар, шкільний учитель і т. п.);

- індивідуальний продюсер ("фрілансер", що живе за рахунок доходів від продажу своїх робіт, або водій, який використовує автомобіль в якості таксі і живе за рахунок доходів від цієї діяльності і т. п.);

- Державний або муніципальний службовець;

- менеджер (керівник іншої компанії);

- пенсіонер (пасивна форма участі в суспільному виробництві в результаті минулої діяльності);

- або студентські (в якості підготовчої практики для участі в майбутньому суспільному виробництві будь-яким конкретним чином);

- безробітні (яка форма вимушеної неучасті або припинення участі в суспільному виробництві).

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту, будь то виробництво нового продукту, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом і якістю, впровадження нових методів організації або виробництво нових технологій також є інноваційними моментами [8].

Існують наступні функції підприємництва, які зображені на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 - Функції підприємництва [8]

Підприємницькі функції:

- Ресурсна функція. Вона реалізується в мобілізації капіталу, праці, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів для їх продуктивного використання. Націленість підприємця на динамічну ефективність змушує його постійно шукати додаткові ресурси. Багато з потенційних ресурсів суспільства залишилися б невикористаними, якби підприємці не мобілізували їх.

- організаційна функція. Мобілізовані ресурси можуть принести користь їх власнику, підприємцю і суспільству в цілому тільки при правильному їх використанні. Тому підприємець виконує функції організації виробництва, маркетингу, дослідження ринку, наукових розробок і т. д.

- творча функція. Підприємець постійно шукає нові рішення. Прагнення до максимізації прибутку або іншого результату, що визнається метою підприємця як мета його діяльності, не дозволяє йому задовольнятися ситуацією, що склалася. Він постійно шукає способи поліпшити свій бізнес. Творчої функції підприємництва людство зобов'язане появі багатьох оригінальних наукових, технічних, економічних і організаційних рішень.

1.2 Суб'єкти підприємницької діяльності

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Проте підприємець не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він вимушений взаємодіяти із споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що в різних ситуаціях може виступати як помічник або супротивник. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесу (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру).

Схема їх взаємодії приведена на рис 1.2.



Рисунок 1.2 - Суб'єкти підприємницької діяльності [8]

У відносинах між підприємцем і споживачем підприємець відноситься до категорії активних суб'єктів, а споживачеві спочатку властива пасивна роль. Аналізуючи сторону цих відносин, Споживач грає роль індикатора підприємницького процесу. Це і зрозуміло, тому все, що є предметом підприємницької діяльності, має право на реалізацію тільки в разі позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка проводиться споживачем і відображає його готовність купити конкретний товар.

Підприємець при плануванні та організації своєї діяльності ні в якому разі не може ігнорувати настрої, бажання, інтереси, очікування та оцінки споживача. У підприємця в ринковій системі відносин немає іншого способу впливу на споживача, крім як діяти відповідно до його інтересів. Однак таке положення жодним чином не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки в суворій відповідності з уже сформованими інтересами споживача.

Сам підприємець може формувати споживчий попит, створювати нові споживчі потреби. Саме до цього зводиться Положення про два способи організації підприємницької діяльності: на основі виявленого інтересу споживача або на основі "нав'язування" йому нового товару [5].

Отже, мета підприємця - "завоювати" споживача, створити коло своїх споживачів. Найбільш важливими способами впливу підприємця на споживача є наступні фактори:

- новизна товару та його відповідність інтересам споживача;

- якісний;

- ціна продукту;

- ступінь уніфікації товарів;

- зовнішній вигляд і упаковка;

- позитивні характеристики товару в порівнянні з товарами інших виробників і здатність споживача бачити такі відмінності;

- можливість використання післяпродажного обслуговування;

- відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;

- престижність і привабливість реклами продукції та ін.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може варіюватися в залежності від соціальних умов, ситуації у сфері підприємницької діяльності та цілей, які держава ставить перед собою.

Залежно від конкретної ситуації стан може бути:

- гальмування розвитку підприємництва, якщо це створює або навіть перешкоджає несприятливому середовищу для розвитку підприємництва;

- зовнішній спостерігач, якщо держава прямо не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час не сприяє цьому розвитку;

- прискорювач підприємницького процесу, коли держава постійно і активно шукає заходи щодо залучення в підприємницький процес нових суб'єктів економічної діяльності (часто така цілеспрямована діяльність держави призводить до "вибуху" підприємницької активності і буму підприємництва) [12].

Відомо, що у кожного господарюючого суб'єкта є свої інтереси. Що стосується підприємця і найманого працівника, то деякі їх плани збігаються (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а деякі полярно протилежні (підприємець не зацікавлений у високій заробітній платі, а працівник). У таких випадках сторони змушені шукати компромісні варіанти, що в цілому і становить основу взаємовідносин цих двох суб'єктів підприємницького процесу. В рамках таких відносин підприємець виявляє для себе певні проблеми у своїй повсякденній діяльності і намагається вирішити їх з найбільшим ефектом.

В першу чергу, підбір персоналу необхідної спеціалізації та необхідного рівня кваліфікації. Цю проблему можна вирішити двома можливими способами:

- навчання цього персоналу на власній інформаційно-фінансовій основі (але цей метод зі зрозумілих причин не завжди ефективний);

- залучення персоналу, зайнятого в інших бізнес-або виробничих структурах, що вимагає створення більш якісних і привабливих співробітників. Ще однією проблемою є необхідність залучення працівника в інтересах підприємницької структури.

Є дві форми:

- залучення працівника до продуктивного інтересу підприємницької структури;

- залучення найманого працівника до комерційного інтересу своєї компанії з властивою йому компетенцією.

Форма залучення працівника в інтересах підприємницької структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці.

На сьогоднішній день існують наступні:

- Стабільна гарантована заробітна плата.

- Стабільна гарантована заробітна плата з щомісячною премією (щоквартально або щорічно).

- Відрядна заробітна плата.

- Використання коефіцієнта корисної дії.

- Конкурентоспроможна заробітна плата.

- Тарифна заробітна плата.

- Фіксована зарплата [8].

Правда, всі ці форми винагороди сприяють залученості працівника тільки в продуктивний (але не комерційний) інтерес компанії. Для працівника в такій ситуації важливо правильно виконувати свої обов'язки і те, яким буде загальний результат діяльності компанії, компанії, колективу, для нього не настільки важливо. Для залучення працівника в діловий інтерес компанії важливо створити ситуацію, при якій працівник буде одночасно зацікавлений як у своїх особистих досягненнях, так і в результатах колективної діяльності. Цей подвійний інтерес робітника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом-встановленням прийнятного рівня заробітної плати.

1.3 Види підприємницької діяльності

Підприємництво як специфічна форма економічної діяльності може здійснюватися як в державному, так і в приватному секторі економіки. Державне підприємство - це форма підприємницької діяльності від імені створюваного підприємства:

а) державними органами, уповноваженими (відповідно до чинного законодавства) на управління державним майном (державне підприємство) або

б) одиницею місцевого самоврядування (муніципальним підприємством). Власність таких підприємств є формою виділення частини державного або муніципального майна, частини бюджетних коштів та інших джерел. Важливою особливістю таких підприємств є те, що вони відповідають за своїми зобов'язаннями тільки належним їм майном (ні держава не відповідає за своїми зобов'язаннями, ні вони самі не відповідають за зобов'язаннями держави) [11].

Приватне підприємництво-форма економічної діяльності підприємства (якщо воно зареєстроване як таке) або підприємця (якщо така діяльність здійснюється без залучення робочої сили, у формі індивідуальної професійної діяльності). Звичайно, кожен з цих видів-державне і приватне підприємництво - має свої відмінні риси, але основні принципи їх здійснення багато в чому однакові. В обох випадках здійснення такої діяльності передбачає ініціативу, відповідальність, нестандартний підхід і прагнення до максимізації прибутку. Типологія обох видів підприємництва схожа [8].

Залежно від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, спрямованої на отримання прибутку (підприємницького доходу) та її зв'язку з основними стадіями відтвореного процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, Страхове. Підприємництво називається виробництвом, якщо сам підприємець, використовуючи в якості факторів знаряддя і предмети праці, створює продукти, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для подальшої реалізації споживачам, покупцям, торговим організаціям. Тому функція виробництва в даному виді підприємництва є основною, визначальною.

Підприємницька діяльність, пов'язана з безпосереднім виробництвом товарів, може бути:

1) традиційний характер;

2) інноваційний характер (інноваційно-підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво).

Таким чином, підприємництво, безпосередньо пов'язане з виробництвом, може бути зосереджено на виробництві та постачанні на ринок традиційних або інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності у всіх її формах передбачає інноваційний процес. Представлене вище поділ видів підприємницької діяльності засноване на переконанні, що виробництво і поставка традиційних товарів на ринок також відбувається із застосуванням нових методів або прийомів, пов'язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва або змінами в якісні характеристики продукції, що випускається. У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі купця, комерсанта, що реалізує куплені ним У інших людей готові товари споживачеві, покупцеві. У такому підприємстві сам товар є фактором, а прибуток підприємця створюється за рахунок продажу товару за ціною вище покупної.

Посередництво-підприємництво, при якому підприємець сам не виробляє і не продає товар, а виступає посередником. Основним завданням і предметом підприємницької діяльності посередника є з'єднання двох сторін, зацікавлених у взаємній згоді.

Фінансове підприємництво - це особлива форма комерційного підприємництва, при якій предметом купівлі-продажу виступають гроші та цінні папери, продані підприємцем покупцеві або надані йому в кредит. Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець гарантує застраховане майно, цінності, життя за певну плату, відшкодування можливої шкоди в результаті непередбаченого лиха. Страхування майна, здоров'я, життя - це особлива форма фінансово-кредитного підприємництва, яка полягає в тому, що підприємець отримує страхову премію, сплачуючи страховку тільки за певних обставин. Оскільки ймовірність настання таких обставин невелика, частина внесків, що залишилася, формує підприємницький дохід [10].

Рівень і якість життя, зручність і комфорт кожного члена суспільства багато в чому залежать від рівня розвитку в суспільстві проміжної сфери (організація зручної для покупця торгівлі, реклами, доставки товарів додому, замовлення товарів поштою, телефон та ін.); те ж вірно і для споживачів промислових товарів. Але таке суспільне сприйняття медіації не є єдиною і головною причиною.

Головне в іншому-проміжна підприємницька діяльність, її наявність і ускладнення в межах розумного призводять до:

1) підвищити продуктивність праці безпосередніх виробників товарів на основі глибокої спеціалізації;

2) прискорити швидкість обороту (обігу) капіталу;

3) насичення товарних ринків до об'єктивно необхідних розмірів і діяльність безпосередніх виробників відповідно до інтересів кінцевих споживачів (оскільки посередник спеціалізується в основному на вивченні споживчого попиту і не замовляє або купує тільки ту продукцію, на яку у нього є вже продемонстрований споживчий інтерес, будь-який товар, вироблений безпосередньо виробником товару, який він купувати не буде).

Як показує практика, в нашій країні проміжне і комерційне підприємництво займає більшу питому вагу, ніж інші види діяльності, тому доцільно зупинитися на проміжному підприємництві [18].

Як відомо, ринок є місцем зустрічі двох основних суб'єктів економічних (господарських) відносин. Якщо так, то на ринку повинні бути присутніми самі виробники і споживачі або їх представники. Посередниками називаються особи (юридичні або фізичні), що представляють інтереси виробника або споживача (і часто діють від його імені), але не самі. Підприємницька діяльність у сфері посередництва дозволяє в найкоротші терміни з'єднати економічні інтереси виробника і споживача. З точки зору виробника посередництво підвищує ступінь ефективності останнього, так як дозволяє йому зосередити свою діяльність виключно на самому виробництві, передавши посереднику функції просування товару до споживача. Крім того, включення посередника у відносини виробник-споживач значно скорочує період обороту капіталу, а значить, підвищує рентабельність виробництва.

Ділова активність в посередництві завжди здійснюється якимось певним чином. Найбільш поширеною формою посередництва є агентування, тобто вид відносин, при яких агент виступає посередником між виробником і споживачем. Агент-особа, що діє від імені та за дорученням виробника товару або споживача. Особа, в інтересах і від імені якого діє агент, називається принципалом. Принципалом може бути або власник товару, що доручає агенту продати його, або споживач товару, що доручає агенту купити необхідний товар [13].

Таким чином, Посередництво за участю агента на ринку включає відносини не двох, а трьох суб'єктів, які показані на рис. 1.3.



Рисунок 1.3 - Схема відносин виробника і споживача за участю агента [11]

Існує кілька типів агентів:

1) представники виробників;

2) уповноважені торгові представники;

3) закупівельні агенти.

Представники виробника (представники виробника) представляють інтереси двох і більше виробників взаємодоповнюючих товарів. Уповноважені торгові агенти наділені правом реалізації всієї продукції і є як би відділом продажів, але вони не інтегровані в структуру виробника, а взаємодіють з ним на договірних умовах. Вибір відповідного асортименту найчастіше здійснюється агентами із закупівель (наприклад, для дрібних роздрібних продавців). Брокер-посередник при укладанні угод, що спеціалізується на окремих видах товарів або послуг, діючий від імені і за рахунок клієнтів, який отримує від них спеціальну винагороду.

Відноситься до категорії професійних бізнес-посередників. Іноді агент виступає оптовим комісіонером, який самостійно розпоряджається товарами, приймаючи їх на комісію. Комісіонер діє на підставі договору комісії, який укладається між комісіонером (агентом) і комітентом, який виступає в цьому випадку в якості комісіонера [14].

Комісійні операції-вид торгово-посередницьких операцій, здійснюваних однією стороною (комісіонером) за дорученням іншої (комітентної) сторони від свого імені, але за рахунок інвестора. Відносини сторін регулюються договором комісії. Комісіонер-посередник, фізична або юридична особа, яка за певну винагороду (комісійну винагороду) здійснює угоди на користь і за рахунок комітента, але від свого імені.

Комітент-особа, яка доручає іншій особі (комісіонеру) здійснити певну угоду або серію угод від імені останнього, але за рахунок комітента [19].



Висновок до 1 розділу

Висновок, який можна зробити з даної проблеми, зводиться до того, що якщо з точки зору суспільного виробництва підприємець виступає в якості активного суб'єкта, то з точки зору самого підприємницького процесу його зміст і ефективність, споживач відіграє активну роль, а підприємець не може цього ігнорувати. Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може варіюватися в залежності від соціальних умов, положення в сфері економічної діяльності і цілей, які ставить перед собою держава.

Соціальне розуміння проблеми підприємництва зводиться до того, що, з одного боку, пріоритет віддається першому виду підприємницької діяльності, оскільки суспільне багатство (що являє собою суму рівня і якості життя кожного члена суспільства) залежить від стану справ у сфері матеріального, науково-технічного і сервісного виробництва, з іншого боку, таке ставлення до цього виду підприємництва не є пріоритетним на практиці - суспільство сприяє розвитку другого вид підприємницької діяльності, тобто посередництва.



Розділ 2. Аналіз особливостей розвитку підприємництва в Україні

2.1 Етапи розвитку підприємництва в Україні

Стрімкий розвиток інтеграційних процесів, зростання взаємозалежності економік різних країн, інтенсивний перехід до економіки інноваційного типу, врахування впливу внутрішніх і зовнішніх чинників та відповідних тенденцій при формуванні конкурентоспроможного національного потенціалу є особливістю сучасного етапу розвитку світового господарства та підприємництва зокрема.

Ефективна діяльність підприємств є джерелом економічного зростання, що забезпечує зайнятість в країні та безпосередньо впливає на підвищення рівня якості життя населення.

Посилення конкурентної боротьби на внутрішніх і зовнішніх ринках, виникнення нових її форм, диференціація попиту споживачів вимагають пошуку нових напрямків формування конкурентних переваг вітчизняних підприємств в умовах глобалізації [1].

Україна у глобальному рейтингу країн світу за показником економічної конкурентоспроможності у 2021 році посіла 85-е місце серед 138 країн світу (у попередньому рейтингу займала 79-у позицію). Згідно із дослідженнями негативними факторами для ведення бізнесу у нашій країні визначено: політичну нестабільність, корупцію, неефективну державну політику, часту зміну урядів, інфляцію, високі податкові ставки, складність податкового законодавства, регулювання валютного ринку, невідповідну якість інфраструктури, недостатню здатність до інновацій, погану етику робочої сили, низьку якість охорони здоров'я та ін. [2].

Важливою складовою стимулювання розвитку підприємництва в Україні є державна політика: спрощення процедур започаткування та ведення бізнесу, формування сприятливих умов для успішного розвитку національного підприємництва в перспективі.

В сучасних умовах, незважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в країні, значний вплив на стабілізацію та відновлення національної економіки має підприємницький сектор, особливо в частині малого та середнього бізнесу.

У розвинутих європейських країнах малі та середні підприємства становлять понад 90% усіх підприємств та забезпечують робочими місцями близько 70% зайнятого населення ЄС, їх внесок у додану вартість за витратами виробництва досягає 60% [3].

Динаміка структури суб'єктів господарювання за їх розмірами в Україні представлена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Показники структурної статистики суб'єктів підприємництва за розмірами [4]

Рік	2017	2018	2019	2020	2021
Загальна кількість	2183928	1722070	1932161	1974318	1865530
Великі	587	659	497	423	383
у % до загальної кількості суб'єктів	0,03	0,04	0,03	0,02	0,02
Середні	20983	20983	15906	15203	14832
у % до загальної кількості суб'єктів	0,96	1,22	0,82	0,77	0,80
Малі	357241	373809	324598	327814	291154
у % до загальної кількості суб'єктів	16,36	21,71	16,80	16,60	15,61
Фізичні особи- підприємці	1805118	1325925	1591160	1630878	1559161
у % до загальної кількості суб'єктів	82,65	77,00	82,35	82,60	83,58

Аналізуючи статистичні показники по суб'єктах підприємництва за період 2017-2021 роки, слід відмітити, що починаючи з 2019 року в Україні почала зменшуватись загальна кількість суб'єктів господарювання, значно зменшилась і кількість великих, середніх та малих підприємств. Основна питома вага припадає на ФОП - 80-90%; малі підприємства - 15-16%; середні - близько 1%; великих - 0,02-0,04%. В цілому в сфері малого та середнього підприємництва з урахуванням ФОП зайнято близько 40% зайнятого населення працездатного віку [4].

Найбільше підприємств, що припинили свою діяльність у 2021 році функціонувало у Київській, Харківській та Дніпропетровській областях. Закриваються підприємства, що займались роздрібною та оптовою торгівлею, складських та транспортних послуг, що пов'язано в першу чергу із змінами у законодавстві щодо роботи фізичних осіб-підприємців.

За даними сервісу моніторингу реєстраційних даних українських компаній OpenDataBot, з грудня 2020 року по січень 2021 року у країні припинили діяльність близько 129 тисячі СПД-фізосіб.

Економіка розвинених країн базується в основному на малому та середньому бізнесі, їх частка у ВВП багатьох європейських країн перевищує 50% (Італія - 70%, Німеччина - 60%, Франція - 52%), в Польща - 47% ВВП, а в Росія та Білорусь - 22% та 23% відповідно. В Україні мале підприємництво знаходиться лише на етапі становлення (12- 14% ВВП) та потребує значної підтримки [5].

В розвинених країнах малі і середні підприємництва мають найбільшу частку за ступенем фінансової підтримки, популярним заходом державної підтримки малого і середнього підприємництва практично у всіх країнах виступає надання державних гарантій за кредитами малому і середньому бізнесу.

Розвитку вітчизняного підприємництва перешкоджають ряд проблем: недостатнє фінансування програм підтримки і розвитку підприємництва; відсутність ефективно функціонуючої системи взаємодії великого та малого підприємництва на місцевому (регіональному) рівні; нерівномірність розташування та розвитку малого підприємництва у регіонах України, що обумовлено загальною економічною ситуацією [7].

Глобалізаційні та світові інтеграційні процеси змінюють акценти в конкурентній боротьбі в сторону зростання та розвитку, але більшість вітчизняних підприємств не готові вести активну конкурентну боротьбу на висококонкурентних світових ринках, необхідно формувати потенціал конкурентоспроможного розвитку національного підприємницького сектору та пропонувати шляхи для його зростання.

Відновлення економіки та її поступове зростання має ґрунтуватись на розбудові високотехнологічного підприємницького сектору та підвищення його конкурентоспроможності на європейському та глобальному ринках [1].

2.2 Основні показники розвитку підприємництва

Основні показники діяльності українських суб'єктів малого бізнесу за підсумками 2017 р. та порівняння із загальними показниками господарської діяльності представлені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Основні показники діяльності суб'єктів малого бізнесу за підсумками 2021 р., розраховано за даними [8]

Показник	Усього	Малі підприємства	Частка малих підприємств, %
Кількість зайнятих працівників, тис. осіб	8141,0	3656,3	44,91
Обсяг реалізованої продукції за видами економдіяльності, млн. грн	7707935,2	1482000,7	19,23
Обсяг реалізованої продукції суб'єктів підприємництва за видами економічної діяльності, млн. грн.	8312271,9	2067799,2	24,88
Обсяг виробленої продукції (товарів, послуг) підприємств за видами економічної діяльності, млн. грн.	4872748,1	875963,4	17,98
Рівень рентабельності (збитковості) операційної діяльності підприємств, %	8,8	6,3	71,59
Додана вартість за витратами виробництва підприємств за видами економічної діяльності, млн. грн.	2099504,8	389209,9	18,54
Витрати на персонал підприємств за видами економічної діяльності, млн. грн.	569937,3	101345,2	17,78

Велика кількість малих підприємств сприяє розширенню пропозиції товарів та послуг на місцевих ринках. Окрім того, вони здатні забезпечувати великі підприємства комплектуючими та виробами, які необхідні в їх виробництві, але їх невигідно виготовляти на великому підприємстві. На відміну від великих підприємств, малі мають значно простішу організаційну структуру, що вимагає від їх працівників ширшого кола знань і умінь, оскільки вони доволі часто поєднують та виконують різноманітні роботи без значної спеціалізації.

Кількість малих підприємств поступово зменшується з 357241 одиниці у 2014 році до 291154 одиниць у 2020 (81,5% від 2010 р.), тобто загалом зменшення становить 19,5%. Проте, кількість фізичних осіб-підприємців спочатку різко скоротилося з 1804763 одиниці у 2014 році до 1234831 одиниць у 2016 (68,4% від б. р.), а потім поступово збільшувалась до 1630571 одиниць у 2018 (90,3% від б. р.).

У 2018 році за рахунок зростання споживчих цін обсяг реалізованої продукції (товарів, послуг) зріс більше ніж у два рази: для малих підприємств на 102% - з 568267,1 млн. грн. у 2014 році до 1177385,2 млн. грн. у 2018 (207,2% від б. р.); для фізичних осіб-підприємцям на 125% - з 210930,7 млн. грн. у 2014 році до 474596,8 млн. грн. у 2018 (225,0% від б. р.). Якщо, до 2015 року зростання обсягів реалізованої продукції при поступовому зниженню індексу цін відбувалося за рахунок підвищення продуктивності малого бізнесу, то з 2016 році в Україні розпочалася економічна криза, спричинена геополітичним конфліктом, що призвела до девальваційних та інфляційних процесів.

Малий та середній бізнес наділений певними економічними, виробничо-технічними характеристиками, які необхідно враховувати при дослідженні розвитку малого бізнесу на рівні регіону. Поведінка малого та середнього бізнесу зумовлена зовнішніми і внутрішніми зв'язками, тому об'єктом дослідження виступають зовнішні і внутрішні зв'язки, які визначають розвиток малого та середнього бізнесу у статиці й динаміці. На особливу увагу заслуговує оцінка ефективності розвитку малого бізнесу. Розгляд підприємництва як багатофункціональної діяльності, взаємопов'язаної з макросередовищем, визначає зміну методологічної основи оцінки - відхід від індивідуальних (приватних) показників оцінки ефективності і орієнтацію на комплексні параметри оцінки. Ефективність малого та середнього бізнесу на макрорівні відображає його внесок в досягнення загальнонаціональних цілей реальної економіки (формування техніко-технологічного потенціалу, прискорення НТП, скорочення техногенних аварій, подолання екологічної кризи).

2.3 Аналіз основних напрямів, та сфер розвитку підприємництва в Україні

Цікавим є аналіз діяльності підприємців за різними галузями та сферами економічної діяльності, тому що конкурувати в окремих сферах економіки з великими підприємствами та корпораціями підприємці не в змозі.

В таблиці 2.3 подано обсяги реалізованої продукції підприємствами та за фізичними особами-підприємцями видами економічної діяльності. В таблиці відсутня інформація про сфери економічної діяльності за якими обсяг реалізованої продукції у структурі складає менше 1 %. Можна побачити, що для фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності є сфера послуг, зокрема, оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів. Друге місце, хоча і зі значно меншим відривом посідає сфера інформації та телекомунікацій. Як свідчить практика спілкування з підприємцями, багато хто працює в сфері інформатизації на замовлення іноземних корпорацій, але без оприлюднення відповідної інформації. Можна сказати, що в сфері підприємницької діяльності склалося монопольне становище, при якому переважають торговельні та інформаційні послуги. Працівники цих сфер підприємництва практично не охоплені пенсійним забезпеченням.

Це зумовлює необхідність поширювати діяльність таких фінансових інститутів як пенсійні фонди на широкі верстви підприємців. Зиски від участі підприємницьких структур у пенсійних фондах отримують як роботодавці, так і працівники. Сплачуючи внески до пенсійного фонду, роботодавці виявляють таким чином турботу про своїх працівників, для того, щоб зробити їх життя у пенсійному віці більш матеріально забезпеченим і змістовнішим. Створення корпоративного недержавного фонду у майбутньому принесе вигоди не тільки працівникам, а й самим підприємствам, що будуть засновниками фонду.

Таблиця 2.3 - Кількість суб'єктів господарювання за видами економічної діяльності у 2021 році [10]

	Усього, млн.грн.	У тому числі
		Підприємства	фізичні особи-підприємці
		млн.грн.	у відсотках до загальної кількості	млн.грн.	у відсотках до загальної кількості
Усього 1	4459702,2	4170659,9	100,0	289042,3	100,0
у тому числі
сільське, лісове та рибне господарство	220163,3	213929,8	5,1	6233,5	2,2
Промисловість	1567714,0	1546614,9	37,1	21099,1	7,3
Будівництво	154619,0	150466,6	3,6	4152,4	1,4
оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	1795659,9	1629690,6	39,1	165969,3	57,4
транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність	223068,4	203561,3	4,9	19507,1	6,8
тимчасове розміщування й організація харчування	22684,6	14346,3	0,3	8338,3	2,9
інформація та телекомунікації	105689,6	84103,6	2,0	21586,0	7,5
операції з нерухомим майном	66412,9	55103,9	1,3	11309,0	3,9
професійна, наукова та технічна діяльність	159753,4	145645,5	3,5	14107,9	4,9
діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування	46479,2	41289,3	1,0	5189,9	1,8
надання інших видів послуг	8508,9	2615,7	0,1	5893,2	2,0

Тільки врахування всіх соціальних складових в діяльності підприємців і, в тому числі, пенсійного забезпечення дозволить реально лібералізувати підприємницьку діяльність. В.А. Гайдук узагальнюючи тенденції сучасного розвитку та підвищення рівня конкурентоспроможності національних підприємств робить наступні висновки, що стосуються лібералізації підприємницької діяльності:

- державна політика має сприяти поліпшенню бізнес-середовища, в якому працюють представники малого підприємництва. Пріоритетними вважаємо такі завдання:

- лібералізація підприємницької діяльності в Україні та мінімізація регулюючої ролі держави. Адже підприємець, як правило, може робити лише те, що йому дозволено, а не навпаки, - коли можна робити все, окрім недозволеного;

- забезпечення прозорого та послідовного регуляторного середовища через впровадження закону про регуляторну політику та розширення сфери застосування принципу "конфлікт інтересів". Для бізнесу не так страшно, що законодавство недосконале. Набагато гірше те, що воно має подвійне трактування, яке використовується тими, хто перевіряє підприємство, та постійно змінюється;

- досягнення збалансованості системи податків і соціальних платежів через перегляд і скорочення податкових пільг та об'єднання всіх соціальних фондів у один; доробка та прийняття Податкового кодексу;

- створення ефективної системи державного управління через забезпечення інформаційної відкритості влади;

- надання гарантій захисту прав власності через вдосконалення законодавства у цій сфері та створення позасудових механізмів захисту прав власності - контроль за діяльністю влади та державних установ з боку суспільства [3]. Приблизно в цьому ж контексті проводять дослідження і роблять висновки щодо лібералізації підприємницької діяльності і інші науковці.



Висновок до 2 розділу

Для забезпечення ефективного розвитку підприємств та підвищення рівня їх конкурентоспроможності важливим є вирішення наступних проблем: удосконалення законодавчої та нормативної бази, що регламентує діяльність підприємств; стримання інфляції; припинення девальвації національної валюти; подолання корупції; зміцнення фінансово-кредитного забезпечення підприємництва; спрощення правил та процедур щодо їх створення та ін.

Пріоритетними напрямками для уряду країни мають стати стимулювання інноваційної активності підприємницького сектору, формування сприятливого нормативно-правового середовища та інноваційно- інвестиційного клімату, впровадження європейських підходів до розвитку малого та середнього бізнесу в Україні. Втілення цієї політики має здійснюватися цілеспрямовано, системно та послідовно в комплексі національної інноваційної системи.



Розділ 3. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні

3.1 Проблеми розвитку підприємництва в Україні

Однією з найважливіших умов поглиблення проведених в Україні економічних реформ, які можуть вивести країну з кризи, забезпечити ослаблення монополії і домогтися ефективного функціонування виробництва і сфери послуг, є розвиток малого бізнесу. Ця галузь економіки створює необхідну конкурентну атмосферу, здатна швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури, заповнює формуються ніші в споживчому секторі, створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього класу, соціальна база проведених реформ. Сектор малого бізнесу формувався в Україні з 1986-1988 рр. Після прийняття резолюції, а потім Закону про кооперативи. У той час це було ще квазіформою малого приватного підприємництва, але воно поклало початок розвитку недержавних малих і середніх підприємств, і до 1992 р відбулося швидке зростання малого підприємництва, різко сповільнилося. 1993 р.

Втрата уряду, економічний хаос і законодавча плутанина поставили законослухняних виробничих підприємців у відчайдушне становище, з високими витратами, високими податками і ризиком державного і недержавного рекету. Відсутність чіткого механізму реалізації державних заходів підтримки малих підприємств, труднощі з отриманням кредитів, виробничих потужностей і матеріальних ресурсів ставлять малі підприємства в нерівне становище з великими підприємствами. Це призвело до уповільнення їх зростання і концентрації в основному на торгівлі, поставках і брокерських послугах. Як і раніше домінують Роздрібна торгівля (35%), промисловість (15%) і будівництво (16%) [21].

Тенденції в галузевому розміщенні малих підприємств і кооперативів такі, що частка підприємств, зайнятих у виробництві, знижується, а частка, а значить, і значення для нашої економіки підприємств, що займаються торгівлею, посередницькими послугами, фінансовими і страховими компаніями, в тому числі фондових бірж і брокерів, зростає. Крім того, існує велика кількість підприємств, зареєстрованих як виробничі або багатопрофільні (виробництво товарів народного споживання, надання різних послуг), але, тим не менш, здійснюють торговельно-посередницьку діяльність в якості основного [23].

Рівень розвитку недержавного приватного підприємництва, досягнутий в 1997 р., можна визнати недостатнім з наступних причин: він становить 10-15%, тоді як в розвинених країнах він становить 50-80%; - за обсягом діяльності (Виробництво товарів і послуг) малий бізнес в Україні настільки малий, що не може ні задовольняти суспільні потреби, ні грати роль повноцінного ринкового фактора, тобто. впливає на реалізацію ринку Балансування і конкуренція з великими державними підприємствами-монополістами, частка зайнятих на малих підприємствах в Україні становить близько 8% від загального числа зайнятих, а в країнах з ринковою економікою - не менше 50%; внесок малого бізнесу в Україні в створення ВНП становить 10-15% в порівнянні з 60-80% в розвинених країнах.

3.2 Причини, що впливають на розвиток підприємництва

Розглянемо причини ситуації, що склалася. У пресі з'явився список підприємців серед фахівців малого бізнесу, до якого увійшли близько двадцяти причин, що стримують розвиток малого бізнесу в Україні. Серед них часто змінюються недосконалі закони і правила; надмірні податки; вузькі джерела фінансування; нерівні можливості в конкуренції з великим номенклатурним бізнесом; всюдисуща корупція і гроші на захист; відсутність підтримки або перешкод з боку держави (його влади); слаборозвинена інфраструктура (банки, зв'язок, інформація та ін.); професійна непідготовленість самих підприємців та ін. [24].

Складнощі з реєстрацією відкриття власного бізнесу знаходяться в самому низу списку проблем. Це не означає, що проблеми немає або що вона незначна. Звичайно, за 5 років масового розвитку малого бізнесу в Україні його гострота помітно зменшилася. Багато бажаючих почати бізнес вже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть отримати зразки необхідних документів і консультацію у реєструючих органів, індивідуальних консультантів або спеціалізованих компаній. Однак з точки зору часу, грошей і нервових зусиль процедура реєстрації компанії в Україні як і раніше залишається громіздкою і надмірно складною, особливо в порівнянні з такою в розвинених країнах. Опитування стартапів і діючих підприємців показало, що 75% з них не першими серед інших проблем піднімає брак фінансування.

Більшість з них не мають власного капіталу, банківські кредити видаються на 2-3 місяці і під високі відсотки, інших широко доступних для малого бізнесу джерел фінансової підтримки в Україні немає. Відсутні приватні благодійні фонди, спілки та Асоціації підприємців, не мають коштів для кредитування малого бізнесу. відомо всього чотири потенційно доступних джерела фінансування: український фонд підтримки підприємництва; державний фонд інновацій; кошти, що виділяються місцевими органами влади безробітним для організації їх бізнесу; кошти органів місцевого самоврядування, які формуються за рахунок відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Обидва центральні фонди розташовані в Києві, але мають регіональні відділення в обласних містах (фонд підтримки підприємництва - в 9 та інноваційні фонди - в 19 областях) [25].

Перший фонд щорічно отримує фіксовану суму з державного бюджету для кредитування дрібних приватних підприємців; кошти другого фонду складаються з фіксованого відсотка зборів, що стягуються всіма організаціями з обсягу реалізації продукції (робіт, послуг). Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для відкриття власної справи, так і для продовження виробництва на конкурсній основі, оцінюючи їх бізнес-плани. Однак кошти надходять в недостатній кількості і нерегулярно. Інноваційний фонд надає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізують нові технології, але його можливості також знижені в порівнянні з потребами малого бізнесу. До цього додаються проблеми з доступом до приміщень та обладнання (55% опитаних), брак інформації (50%) і брак кваліфікованих кадрів (46%). Цей комплекс проблем характерний для всієї України. Питання площ для малого бізнесу стоїть нарівні з питанням фінансування. Їх рівень складності варіюється в залежності від ситуації на місцевості [26].

3.3 Напрями забезпечення стійкості власного бізнесу

Важливим фактором розвитку малого бізнесу є участь державних органів у створенні для нього сприятливих умов. Держава зробила такі кроки в цьому напрямку. Наприкінці 1991 р. був створений Державний комітет сприяння малому бізнесу та підприємництву (скасований у 1994 р.). Водночас було створено Національний фонд сприяння підприємництву та конкурентному розвитку. У 1993 р. був профінансований Державний інноваційний фонд і прийнята довгострокова програма державної підтримки підприємництва. Особливо слід відзначити таку комплексну форму підтримки малого бізнесу, як центри розвитку бізнесу. У розгорнутому вигляді вони надають консультаційні послуги і готують бізнес. Розвиток мережі таких центрів дозволить значно підвищити рівень бізнес-послуг та навчання підприємців [27].

Прикладом такої ефективної допомоги є робота Агентства розвитку підприємництва за програмою ТАСІС, відкритого в 1995 році в Києві, яке надає консультантів для стартапів і проводить навчання основам бізнесу.

Друга відмінність, внутрішньорегіонального характеру, існує між районними центрами і населеними пунктами іншої частини даного району. Ця відмінність ще більш контрастно, ніж перше, особливо на відкритих майданчиках. У більшості районних і малих населених пунктів новачок і підприємець як підприємець позбавлений будь-яких послуг: немає довідок та інформації, немає юристів, немає перевірок, немає консультацій, немає послуг з навчання. Через брак засобів зв'язку (телефон, факс, Електронна пошта, комп'ютерні мережі) і транспортних труднощів периферійні підприємці опиняються в інформаційному вакуумі. З цього випливає, що бажано спрямувати зусилля на створення диференційованого середовища для розвитку малого бізнесу в Україні з пріоритетом менш забезпечених міст і регіонів. Ті міста і регіони, де вже сформувалася підприємницьке середовище, мають найкращі умови для підприємництва і мають у своєму розпорядженні потенціалом (критичною масою) для саморозвитку [29].

Якщо в майбутньому ви будете більш активно допомагати цим містам і регіонам, розрив між лідерами і аутсайдерами збільшиться ще більше. Правда, можлива і альтернативна стратегія, коли підтримуються вже просунуті регіони і на них розширюється зона покриття. Але як вже було сказано, основною причиною скорочення кількості малих підприємств є низький рівень фінансової забезпеченості більшості малих підприємств через труднощі в накопиченні первинного капіталу, неможливості отримання кредитів на прийнятних умовах і неефективності податкової системи. Нерозвиненість виробничої інфраструктури, відсутність спеціалізованого обладнання та слабкість інформаційної бази негативно позначаються на розвитку малих підприємств у сфері матеріального виробництва. Ще одним дуже важливим фактором негативного впливу на малий бізнес є безперервний і глибокий спад виробництва. Все це призводить до того, що тільки частина зареєстрованих малих підприємств здатна почати реальне виробництво.

Як показує вивчення зарубіжного досвіду, передумовою успішного розвитку малого бізнесу є прогнозування того, що малий бізнес і малий бізнес потребують комплексної і стабільної державної підтримки. Вона здійснюється в різних формах, в основному шляхом стимулювання виробництва пріоритетної продукції, надання податкових пільг, пільг за пільговими банківськими кредитами, створення інформаційно-консультаційних та науково-технічних центрів, розвитку системи страхування та організації логістики. Важливу роль відіграє прийняття і реалізація законодавства, розробка і реалізація конкретних глобальних програм [22].

Проблема формування фінансової бази для становлення та розвитку малого бізнесу стоїть дуже гостро. Для цього він повинен отримувати певні пільги. Це можуть бути податкові пільги. Але прийнята в нашій країні податкова політика не тільки неефективна, але і економічно небезпечна. Це суперечить сформованій світовій практиці і сучасним світовим тенденціям економічного розвитку. Невиправдано високе оподаткування "вбиває" малий бізнес в Україні (різні податки і побори часто залишають компанії всього 5-10% прибутку). Загальний напрямок вдосконалення податкової системи полягає в посиленні стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Необхідно звільнити малий бізнес від податків на імпортні інвестиції і технології. І, звичайно ж, потрібні податкові пільги на період становлення малого бізнесу.

Необхідність диференційованого податкового підходу для компаній різного профілю абсолютно очевидна. Нижчі податкові ставки повинні застосовуватися до найважливіших пріоритетних галузей. Поки зроблені тільки найперші кроки в рамках правового та організаційного забезпечення становлення малого бізнесу як особливої галузі української економіки. Відсутня ефективна система стимулювання створення малого бізнесу, як немає і економічного механізму його підтримки. Державна програма розвитку малого підприємництва не розроблена. На мій погляд, комплекс першочергових заходів з розвитку малого бізнесу в Україні має бути реалізований за такими напрямами: нормативно-правовому; Інформатика; Фінанси та кредит; організаційна; Кадрова та консультаційна підтримка; зовнішньоекономічна діяльність.

Крім того, у державній програмі мають бути відображені механізми грошово-кредитної, податкової, бюджетної та цінової політики, матеріально-технічне забезпечення, система офіційних гарантій, які гарантували б створення рівних стартових умов у розвитку підприємницької діяльності. Програма повинна передбачати формування ефективної ринкової інфраструктури, інститутів товарного ринку і ринку цінних паперів, інвестиційного і венчурного підприємництва, інформаційної діяльності, консалтингу та аудиту, а також створення комплексної державної системи підтримки малих підприємств, включаючи навчання й перепідготовка кадрів для бізнесу, залучення до цієї сфери соціально активних шарів населення.



Висновок до 3 розділу

Операційні підприємці також помічають проблеми з продажем продукції та доступом до сировини та матеріалів. Останнє вимагає уточнення, так як Україна ще не створила механізм реалізації сировини на вільному ринку і продовжує розподіляти його між держкомпаніями, частка яких по галузях коливається від 60 до 90%. Великі біржі з малим бізнесом не працюють, а дрібнооптова торгівля вирішує проблеми постачання підприємців через неформальні канали. Цим частково пояснюється таке явище в Україні сьогодні, як домовленості між недержавними компаніями, переважно в грошовій формі. Проблема збуту продукції має два аспекти-внутрішній і зовнішній. В Україні складно продавати продукцію на внутрішньому ринку не тому, що вона не потрібна: попит є, але споживачі не можуть собі цього дозволити. У багатозвеневому ланцюжку компаній, що постачають один одному продукцію, ні у кого немає грошей, щоб платити. Ця ситуація тягнеться вже більше року і відома як "криза взаєморозрахунків".

Також мають бути визначені заходи щодо підтримки зовнішньоекономічної діяльності та залучення іноземних інвестицій у розвиток підприємництва. Для реалізації даних програм повинні бути залучені не стільки кошти державного бюджету, скільки можливості приватного-вітчизняного, а при необхідності і іноземного капіталу. Основним же напрямком використання державних ресурсів має стати не виділення прямих інвестицій, а Страхування та надання гарантій під кредит.

...