Підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств на засадах обліку, оцінки й моделювання її складових та індикаторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗАСАДАХ ОБЛІКУ, ОЦІНКИ Й МОДЕЛЮВАННЯ ЇЇ СКЛАДОВИХ ТА ІНДИКАТОРІВ

Коваль С.В.

Шахман К.Г.

Анотація

Предметом дослідження є теоретичні, методичні засади й практичні пропозиції щодо підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств на засадах удосконалення обліку, оцінки й моделювання її складових.

Метою статті є обґрунтування підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств та управління нею шляхом удосконалення обліку, оцінки та моделювання її кількісних показників та індикаторів.

Методологічною основою статті є фундаментальні положення економічної теорії, економіки підприємств і бухгалтерського обліку; праці провідних науковців з проблем конкурентоспроможності; нормативно-законодавчі акти з різних аспектів розвитку аграрних підприємств та ринків. Використано методи історичний, монографічний, системно-структурного аналізу і синтезу, рейтингових оцінок та ранжування, бухгалтерського обліку, модель конкурентного простору.

Результати статті. Узагальнено зміст, виявлено проблеми оцінки конкурентоспроможності агарних підприємств та запропоновано алгоритм підвищення їх конкурентоспроможності на основі моделі конкурентного простору, з вимірюванням ринкової частки, фінансово-економічної стійкості й конкурентоспроможності продукції агробізнесу, а також залучення плану маркетингу.

Галузь застосування результатів. Отримані результати доцільно використовувати в управлінні підприємствами агробізнесу; у навчальному процесі факультетів економіки та менеджменту закладів вищої освіти.

Висновки. Управління конкурентоспроможністю сільськогосподарських формувань ґрунтується на оцінці конкурентоспроможності підприємств, її чинників, факторів та вдосконаленні обліку цих факторів. Це дозволяє використовувати в управлінні трьохфакторну модель конкурентного простору на основі індикаторів: рівень конкурентоспроможності продукції; фінансово-економічна стійкість; величина ринкової частки. Запорукою підвищення конкурентоспроможності агроутворень, в залежності від обраних стратегій функціонування в ринковому просторі, названі: інновації, відповідність спеціалізації і плани маркетингу.

Ключові слова: облік, оцінка, моделювання, конкурентоспроможність, аграрні підприємства, маркетинг, ринкова частка, продукція, ціна, удосконалення, підвищення, управління.

Аннотация

ПОВЫШЕНИЕ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ АГРАРНЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ НА ОСНОВЕ УЧЕТА, ОЦЕНКИ И МОДЕЛИРОВАНИЯ ЕЕ СОСТАВЛЯЮЩИХ И ИНДИКАТОРОВ.

Коваль С.В., Шахман К.Г.

Предметом исследования являются теоретические, методические основы и практические предложения по повышению конкурентоспособности аграрных предприятий на основе совершенствования учета, оценки и моделирования ее составляющих.

Целью статьи является обоснование повышения конкурентоспособности аграрных предприятий и управления ею путем совершенствования учета, оценки и моделирования ее количественных показателей и индикаторов.

Методологической основой статьи являются фундаментальные положения экономической теории, экономики предприятий и бухгалтерского учета; труды ведущих ученых по проблемам конкурентоспособности; нормативно-законодательные акты по различным аспектам развития аграрных предприятий и рынков. Использованы методы: исторический, монографический, системно-структурного анализа и синтеза, рейтинговых оценок и ранжирование, бухгалтерского учета, модель конкурентного пространства.

Результаты статьи. Обосновано содержание, выявлены проблемы оценки конкурентоспособности аграрных предприятий и предложен алгоритм повышения их конкурентоспособности на основе модели конкурентного пространства, с измерением рыночной доли, финансово-экономической устойчивости и конкурентоспособности продукции агробизнеса, а также привлечения плана маркетинга.

Область применения результатов. Полученные результаты целесообразно использовать в управлении предприятиями агробизнеса; в учебном процессе факультетов экономики и менеджмента высших учебных заведений.

Выводы. Управление конкурентоспособностью сельскохозяйственных формирований основываются на оценке конкурентоспособности предприятий, ее факторов, составляющих и совершенствовании учета этих факторов. Это позволяет использовать в управлении трехфакторную модель конкурентного пространства на основе индикаторов: уровень конкурентоспособности производимой продукции; оценка финансово-экономической устойчивости; величины рыночной доли. Залогом повышения конкурентоспособности агрообразований, в зависимости от выбранных стратегий функционирования в рыночном пространстве, названы: инновации, соответствие специализации и планы маркетинга.

Ключевые слова: учет, оценка, моделирование, конкурентоспособность, аграрные предприятия, маркетинг, рыночная доля, продукция, цена, совершенствование, повышение, управление.

Abstract

INCREASING THE AGRICULTURAL ENTERPRISES' COMPETITIVENESS BASED ON ITS COMPONENTS AND INDICATORS ACCOUNTING, EVALUATION AND MODELLING.

Вирішення проблем теоретичного й методологічного забезпечення й здійснення практичних розробок щодо підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств належить до актуальних завдань науковців і господарників - практиків. Його можна здійснювати з допомогою різних механізмів та інструментів: використання теорії й практики конкурентних переваг; визначення конкурентного потенціалу; встановлення складників та їх кількісних параметрів; обґрунтування стратегій розвитку. На нашу думку, найбільш актуальними з них є облік, оцінка та моделювання основних параметрів конкурентоспроможності як найбільш фундаментальні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання формування конкурентоспроможності аграрних підприємств та управління її підвищенням перебували й перебувають у полі зору вітчизняних та зарубіжних науковців. Це В. Аранчій, В. Грановська, М. Ігнатенко, Ю. Кирилов, О. Красноруцький, Л. Леваєва, І. Маркіна, О. Мандич, Л. Мармуль, І. Романюк, І. Ансофф, Ф. Котлер, М. Портер та інші відомі вчені. Їх праці присвячені стратегії й тактиці формування та управління підвищенням конкурентоспроможності, виявленню її складників, резервів, механізмів забезпечення. Проте удосконалення обліку та оцінки як чинників розвитку конкурентоспроможності, створення її нових моделей потребують подальших розробок.

Мета статті. Метою дослідження є обґрунтування підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств та управління нею шляхом удосконалення обліку, оцінки та моделювання її кількісних показників та індикаторів.

Виклад основного матеріалу дослідження

У науковій економічній літературі вироблення єдиного загальноприйнятого методологічного підходу до оцінки й підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств має ґрунтуватися на врахуванні чинників, механізмів та засобів її забезпечення, а також рівнів та інструментів управління здійсненням. І це не випадково. По-перше, кожне підприємство проводить у межах законодавства, але самостійну облікову політику як основу здійснення обліку, оцінки й діагностики, а також аналізу, планування й моделювання всіх бізнес-процесів. По-друге, оцінка може вироблятися на різних рівнях організації й управління (макро-, мезо -, мікро-) і для різних цілей. По-третє, роблячи оцінку, підприємство припускає затратити певні фінансові, трудові й тимчасові ресурси й, залежно від цього, вибирає методи оцінки й напрями моделювання і планування діяльності для підвищення конкурентоспроможності.

З іншої сторони, існують певні алгоритми для оцінки не тільки потенціалу, ресурсів або чинників, але й власне конкурентоспроможності аграрних підприємств. Більшість з них є обґрунтованими й мають вагоме теоретичне та практичне значення. Проте їм можуть бути притаманні й певні недоліки. Насамперед, це статичність одержуваних результатів оцінки (частково крім матричних методів). Адже рівень конкурентоспроможності підприємства фіксується в певний конкретний проміжок часу або на певну дату, у той час як сама досліджувана категорія, так і фактори зовнішнього й внутрішнього середовища, які впливають на неї, є досить динамічними.

Саме цим пояснюється більша популярність матричних методів на Заході, які розглядають процес конкуренції й показники конкурентоспроможності в динаміці. Однак надмірно спрощений підхід до аналізу критеріїв, що визначають конкурентоспроможність, використання методу експертних оцінок, застосування трибальної шкали оцінки (високий, середній, низький) обмежує можливості їх практичного застосування для обґрунтованих управлінських рішень щодо коригування бізнес-процесів та інших дій. Із цієї причини матричні методи цілком виправдано критикувалися певним колом дослідників.

Застосування іншої сукупності методів супроводжує обмеженість інтерпретації результатів оцінки. Застосування деяких методів не дозволяє виявити причин здатності або нездатності того чи іншого підприємства витримувати конкуренцію, отже, знайти шляхи підвищення конкурентоспроможності й вказати джерела забезпечення конкурентних переваг [1, с. 86]. На нашу думку, оцінку конкурентоспроможності аграрних підприємств доцільно здійснювати на основі моделювання конкурентного простору їх функціонування.

Пропонований конкурентний простір будується в тривимірній площині, утвореній показниками: рівня конкурентоспроможності виробленої продукції, (вісь ОХ), фінансового стану підприємства (вісь ОУ); величини його ринкової частки (вісь OZ). Оцінка фінансового стану підприємства здійснюється з допомогою показника комплексної порівняльної рейтингової оцінки фінансової стійкості (платоспроможності, ліквідності), рентабельності й ділової активності у відносних та грошових вимірниках.

Визначення ринкової частки може здійснюватися також у відносних, вартісних та в натуральних вимірниках. Зазначені показники не мають розміру й змінюються в діапазоні від 0 до 1 (величина ринкової частки відкладається в частках одиниці). Це забезпечує порівнянність і співмірність аналізованих показників. На конкурентний простір наносяться координати всіх підприємств-конкурентів, що беруть участь в аналізі.

Показники конкурентоспроможності повинні відображати основні результати виробничо-господарської й фінансово-економічної діяльності сільськогосподарських підприємств й характеризувати ці результати з погляду здатності або не здатності вести конкурентну боротьбу на аграрному ринку. Визначаючи позицію того або іншого аграрного підприємства в тривимірному просторі, можна чітко побачити й окреслити простір, що належить кожному з них [2, с. 25].

Його розміри обмежується координатами на кожній осі: фінансового стану, конкурентоспроможності продукції й ринкової частки. Обсяг, зайнятий кожним підприємством у конкурентному просторі, відповідає рівню його конкурентоспроможності на даному ринку (або в його сегменті). Пропонований конкурентний простір дозволяє оцінити не тільки рівень конкурентоспроможності підприємства, але й проаналізувати інші ринкові характеристики: конкурентну позицію й конкурентний потенціал.

Запропонована модель визначення конкурентоспроможності, конкурентної позиції й конкурентного потенціалу аграрних підприємств має ряд переваг. Вона носить комплексний характер, тому що відображає основні напрями оцінки й управління забезпеченням конкурентоспроможності: фінанси й капітал, ринкові позиції й ефективність маркетингу (роботи зі споживачем). Крім однозначної кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, дана модель дозволяє зрівняти й проаналізувати підприємства з однаковим рівнем конкурентоспроможності без додаткових дослідницьких або аналітичних процедур.

Вона забезпечує диференційовану оцінку чинників що спричиняють конкурентоспроможність, а саме конкурентної позиції й конкурентного потенціалу аграрних підприємств. Крім вказаних можливостей, конкурентний простір може будуватися як у цілому для ринку, так і для окремих його сегментів або видів продукції. Тобто, пропонована модель залежить від цілей оцінки й особливостей розроблюваних конкурентних стратегій.

Вона забезпечує можливість поглибленого аналізу причин здатності або нездатності підприємств витримувати конкуренцію; розглянути ретроспективу стратегічних орієнтацій, виявити причини зміни траєкторії розвитку. Також багатофакторну модель оцінки конкурентоспроможності, конкурентної позиції й конкурентного потенціалу аграрних підприємств, що заснована на побудові конкурентного простору, потрібно використовувати, застосовуючи систему показників ринкової частки; рівня конкурентоспроможності їх продукції; сукупності показників фінансової стійкості [3, с. 176].

Конкурентоспроможність, як відомо, є відносним показником, оскільки може бути визначена тільки в результаті порівняння. Саме тому при оцінці конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на світовому аграрному ринку не достатньо лише абсолютних показників. Важливішими є відносні показники. Зарубіжні вчені для оцінки конкурентоспроможності найчастіше використовують індекс відносної експортної конкурентоспроможності (Relative Export Advantage Index - RXA) індекс І відносної залежності від імпорту (Relative Import Penetration Index - RMP) та індекс І відносних торговельних переваг (Relative Trade Advantage Index - RTA).

Індекс відносної експортної конкурентоспроможності розраховують за формулою:

Індекс RXA визначають як відношення частки країни в світовому експорті певного товару до її частки в світовому експорті всіх інших товарів. Специфічною рисою цього показника є те, що світовий експорт товару завжди визначають як суму експорту всіх країн, крім тієї, що досліджується. Аналогічно, із суми світового експорту інших товарів виключають експорт того товару, що є предметом дослідження. Це дає змогу уникнути подвійного рахунку, коли експорт країни (товару) є і чисельником, і складовою знаменника.

Такий підхід особливо доречний, якщо країна має істотну частку у світовій торгівлі або досліджуваний товар становить значну частку світового експорту. Значення індексу RXA інтерпретується таким чином. Якщо воно є більшим від 1, то країна має порівняльні конкурентні переваги щодо експорту товару, який розга-дається, якщо ж меншим від 1, то це вказує на конкурентні невигоди. Індекс відносної залежності від імпорту RMP є дуже подібним до індексу RXA, з тією лише різницею, що в даному випадку до уваги беруть імпорт:

Якщо значення індексу RMP є більшим від 1, то залежність від імпорту висока (тобто мають місце конкурентні невигоди), якщо ж меншим від 1, то залежність від імпорту низька (тобто спостерігаються порівняльні конкурентні переваги). При розрахунку індексу відносних торговельних переваг до уваги одночасно беруть показники експорту та імпорту певного товару:

RTAij = RXAij - RMPij, (3)

де RTAij - індекс відносних торговельних переваг i-го товару j-ті країни; RXAij - індекс відносної експортної конкурентоспроможності i-го товару в j-й країні; RMPij - індекс відносної залежності від імпорту i- го товару у j-й країні. Додатне значення цього показника вказує на відносні конкурентні переваги даного товару у зовнішній торгівлі, а від'ємне - на відносні конкурентні невигоди.

Використання одночасно показників експорту та імпорту при оцінці конкурентоспроможності стає дедалі важливішим з огляду на зростання внутрішньогалузевої торгівлі. Наприклад, індекс RXA для цукру в Україні у 2016 р. дорівнював 0,7, що свідчить про невисокий, але позитивний рівень його конкурентоспроможності. Однак значення індексу RTA для цього ж товару у цей же рік дорівнює - 2,7, відображаючи нестачу конкурентоспроможності. Причиною такої невідповідності є наявність внутрішньогалузевої торгівлі: хоча експорт цукру і досить значний, однак його імпорт є навіть більшим. Таким чином, при одночасному розгляді експорту й імпорту індекс RTA є більш досконалим та інформативним вимірником конкурентоспроможності.

Однак при оцінці й інтерпретації всіх трьох індексів можуть виникнути труднощі, коли існують істотні коливання між їх значеннями в різні роки. Це найчастіше може виникати внаслідок структурних змін в економіці [4, с. 95]. Оскільки структура аграрного виробництва постійно змінюється, то обсяги зовнішньої торгівлі сільськогосподарськими й продовольчими товарами в різні роки істотно різняться. Тому за даних умов на основі статистичної інформації за окремий рік важко зробити висновки щодо конкурентоспроможності сільського господарства загалом.

Аналіз одержаних значень індексу RTA показав, що за останні десять років на світовому аграрному ринку значно зросла конкурентоспроможність українських зернових, насіння соняшнику, соняшникової олії та сухого знежиреного молока, однак знизилась - масла, яловичини і, особливо, цукру. Позитивним є те, що у 2014 р. всі українські сільськогосподарські товари, обрані для дослідження (за винятком цукру), були конкурентоспроможними на зовнішньому ринку, про що свідчить додатне значення індексу RTA для цих товарів. конкурентоспроможність аграрне формування маркетинг

Найбільш конкурентоспроможним товаром на світовому аграрному ринку є вітчизняна соняшникова олія. Про що свідчить високе значення індексу відносних торговельних переваг (індекс RTA у 2016 р. становив 46,11). Досить конкурентоспроможним є й насіння соняшнику (індекс RTA - 14,27). Причинами зростання експорту цих товарів були нарощування потужностей вітчизняних підприємств олійно-жирової промисловості та привабливе експортне мито на них.

В усі досліджувані роки конкурентоспроможними є зернові, причому їх конкурентоспроможність порівняно з 2020 р. постійно зростає. Хоча в структурі українського експорту зернові мають найбільшу частку, все ж значення індексу RTA є невисоким. Це пояснюється тим, що поряд із експортом, в Україні протягом аналізованого періоду мав місце й імпорт окремих видів зернових.

У зв'язку з нестабільним фінансово-економічним станом малого і середнього агробізнесу як основи агросфери країни основним завданням його розвитку на сучасному етапі в плані конкурентоспроможності є стабілізація вже досягнутого рівня виробництва та подальше його покращення [5, с. 6]. З метою зміцнення фінансово-економічної стійкості аграрних підприємств необхідно, перш за все, зробити їх ліквідними, а саме: збільшити наявність грошових коштів та їх еквівалентів, зменшити поточні зобов'язання та кредиторську заборгованість.

Для цього необхідно забезпечити ефективність виробництва і реалізації всіх видів продукції, що досягається шляхом виконання наступних умов: застосування економічно доцільних ресурсозберігаючих технологій вирощування культур; вирощування рентабельних високопродуктивних культур (кукурудзи, соняшника, картоплі, овочів, плодів і ягід), але з дотриманням сівозмін та відповідних умовам агрокліматичної зони виробництва; модернізація й постійне оновлення машинно-тракторного парку на засадах автоматизації та інших інновацій; збереження та покращення родючості ґрунту, у т.ч. шляхом відтворення тваринництва; розвиток маркетингу, аналіз та прогнозування попиту на ринку, просування товарів з урахуванням наявності потенційних покупців [7, с. 12].

На важливості плану маркетингу як стратегії підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств слід зробити окремий наголос. Загальна стратегія маркетингу полягає в дослідженні, ретельному аналізі та прогнозуванні попиту на аграрному ринку і просуванні через інфраструктуру наукового й інвестиційного забезпечення інноваційних проектів, новітніх технологій у рослинництві і тваринництві; рекомендацій щодо реалізації продукції; проведенні експертних оцінок й аналітичних оглядів та прогнозів ринків на перспективу [8, 9, 10].

Провідною складовою стратегії маркетингу є також формування цін на продукцію з урахуванням витрат виробництва, співвідношення попиту і пропозиції на ринку, проведення рекламних кампаній шляхом випуску каталогів та прайс-листів, а також надання допомоги господарствам у впровадженні наукових розробок у виробництво. Важливою складовою плану маркетингу, що забезпечує визначення найбільш вигідних для господарства обсягів виробництва і реалізації продукції, є розрахунок ціни пропозиції і прогнозованої ціни на продукцію на перспективу.

Висновки

Моделювання підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств та управління нею ґрунтується на удосконаленні обліку та оцінки конкурентоспроможності, її чинників і складників. Це дозволяє використовувати в управлінні трьохфакторну модель конкурентного простору на основі індикаторів: рівень конкурентоспроможності виробленої продукції; оцінка фінансово-економічна стійкість; величина ринкової частки. Запорукою підвищення конкурентоспроможності агроутворень, в залежності від обраних стратегій функціонування у ринковому просторі, названо: інновації, відповідність спеціалізації, плани маркетингу.

Список використаних джерел

1. Ігнатенко М. М. Формування інформаційної безпеки підприємств і організацій в умовах автоматизації обліку та фінансової звітності. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. 2017. № 4 (40). С. 84-88.

2. Мармуль Л., Лугова О. Методичні підходи до оцінки економічного потенціалу сільськогосподарських підприємств. Економіст. 2012. № 2. С. 24-26.

3. Янковий О. Г. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка рівня та напрями підвищення: монографія. Одеса: Атлант, 2013. 470 с.

4. Коваль С. В. Організаційно-економічні засади розвитку та вдосконалення структури ринку плодоовочевої продукції. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. Вип. 7. Ч. 2. С. 93-96.

5. Ігнатенко М. М., Мармуль Л. О., Леваєва Л. Ю., Романюк І. А. Ідентифікація сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у сукупності форм організації діяльності на селі. Агросвіт. 2019. № 17. С. 3-7.

6. Смолін І. В. Стратегічна конкурентоспроможність підприємства: змістовні імперативи та критерії оцінювання. Стратегія економічного розвитку України. 2015. № 36. С. 126-137.

7. Ігнатенко М. М., Рунчева Н. В. Процеси ресурсозабезпечення спеціалізації та концентрації виробництва в корпоративних агроформуваннях. Економіка та держава. № 1. 2017. С. 10-14.

8. Романюк І. А. Вплив конкурентної боротьби на управління маркетинговою діяльністю сучасних підприємств. Молодь і сільськогосподарська техніка у ХХІ сторіччі: Зб. матер. XVI-й Міжнар. форум молоді. Харків: ХНТУСГ. 2020. С. 206.

9. Карпенко Л. М. Методичні підходи до оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства. Вісник соціально-економічних досліджень. ОНЕУ. 2013. № 3(2). С. 24-31.

10. Мармуль Л. О., Радєва М. М. Механізм формування диверсифікаційної політики підприємства в умовах трансформаційної економіки: монографія. К.: ННЦІАЕ, 2006. 199 с.

11. Охота В.І. Конкурентоспроможність України на світовій економічній арені. Економічний аналіз: зб. наук. праць. 2015. Том 19. № 1. С. 86-87.

References

1. Ignatenko, M. M. (2017). Formuvannia informatsiinoi bezpeky pidpryiemstv і orhanizatsii v umovakh avtomatyzatsii obliku ta finansovoi zvitnosti [Formation of information security of enterprises and organizations in the conditions of authorization of accounting and financial statements]. Visnyk Berdianskoho universytetu menedzhmentu i biznesu, 4 (40), 84-88. (in Ukr.).

2. Marmul', L. & Luhova, O. (2012). Metodychni pidkhody do otsinky ekonomichnoho potentsialu sil's'kohospodars'kykh pidpryyemstv [Methodical approaches to assessing the economic potential of agricultural enterprises]. Ekonomist, 2, 24-26. (in Ukr.).

3. Yankovyy, O. G. (2013). Konkurentospromozhnisf pidpryyemstva: otsinka rivnya ta napryamy pidvyshchennya [The competitiveness of the enterprise: assessing the level and direction of increasing], Atlant, Odesa (in Ukr.).

4. Koval', S. V. (2016). Orhanizatsiino-ekonomichni zasady rozvytku ta vdoskonalennia struktury rynku plodoovochevoi produktsii [Organizational and economic principles of development and improvement of the market structure of fruit and vegetable products]. Naukovyy visnyk Uzhhorods'koho natsional'noho universytetu, vol. 7, no. 2, pp. 93-96. (in Ukr.).

5. Ihnatenko, M. M., Marmul, L. O., Levaieva, L. Yu. & Romaniuk, I. A. (2019). Identyfikatsiia silskohospodarskykh obsluhovuiuchykh kooperatyviv u sukupnosti form orhanizatsii diialnosti na seli [Identification of agricultural service cooperatives in the set of forms of organization of activities in the countryside]. Ahrosvit - Agrosvit, 17, 3-7. (in Ukr.).

6. Smolin, I. V. (2015). Strategichna konkurentospromozhnisf pidpryjemstva: zmistovni imperatyvy ta kryterii'i' ocinjuvannja [Strategic competitiveness of the enterprise: meaningful imperatives and evaluation criteria]. Strategia ekonomicnogo rozvitku Ukrai'ni, 36. 126-137. (in Ukr.).

7. Ihnatenko, M. M. & Runcheva, N. V. (2012). Protsesy resursozabezpechennya spetsializatsiyi ta kontsentratsiyi vyrobnytstva v korporatyvnykh ahroformuvannyakh [Processes of resource provision of specialization and concentration of production in corporate agricultural formations]. Ekonomika ta derzhava, 1, 10-14. (in Ukr.).

8. Romaniuk I. A. (2020). Vplyv konkurentnoi borotby na upravlinnia marketynhovoiu diialnistiu suchasnykh pidpryiemstv [The impact of competition on the management of marketing activities of modern enterprises]. Molod i silskohospodarska tekhnika u KhKhI storichchi: Zb. mater. KhVI-y Mizhnar. forum molodi. Kharkiv: KhNTUSH. 2020. S. 206. (in Ukr.).

9. Karpenko E. M. (2000). Metodychni pidkhody do otsiniuvannia rivnia konkurentospromozhnosti pidpryiemstva [Methodological approaches to assessing the level of competitiveness of enterprises]. Rehional'ni perspektyvy, vol.2-3, рр. 256-259. (in Ukr.).

10. Marmul L. O., Radieva M. M. (2006). Mekhanizm formuvannia dyversyfikatsiinoi polityky pidpryiemstva v umovakh transformatsiinoi ekonomiky [The mechanism of formation of diversification policy of the enterprise in the conditions of transformational economy]: monohrafiia. K.: NNTs IAE. 199 s.

11. Okhota V. I. (2015). Konkurentospromozhnist Ukrainy na svitovii ekonomichnii areni [Ukraine's competitiveness in the world economic arena]. Ekonomichnyi analiz: zb. nauk. prats. 2015. Tom 19. № 1. S. 86-87.

Размещено на Allbest.ru