Структурні зміни у розвитку креативних індустрій в умовах перманентної кризи економіки України

Анастасія Григорак

ГРІШНИКИ І ЗЛОЧИНЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВОСВІДОМОСТІ ТА ІКОНОГРАФІЇ «СТРАШНОГО СУДУ»

Григорак Анастасія. Грішники і злочинці в українській правосвідомості та іко-нографії «Страшного Суду». Стаття присвячена розгляду уявлень про «гріх» і «зло-чин» на прикладі співставлення сюжетів ікон Страшного Суду і правових джерел у пло-щині трактування злочинів, а також покарань за них відповідно до есхатологічного та правового трактування. Встановлюється міра взаємних впливів на свідомість соціуму українських земель доби Пізнього Середньовіччя / Ранньомодерного часу законодавчих і сакральних реалій.

Доводиться, що зображення грішників і злочинців у пеклі - головна тематична лі-нія ікон Страшного Суду. При цьому на підставі аналізу і співставлення сюжетів різних Страшносудних ікон можна робити своєрідну реконструкцію ієрархії гріхів та грішни-ків у світогляді тогочасного суспільства України.

Досліджено еволюцію поняття «гріх» у правовій та релігійній культурі, оскільки це поняття багато в чому обумовлювало специфіку ставлення людей до світу, їх системи цінностей і життєвих установ у досліджуваний історичний період.

Ключові слова: гріх, злочин, ікона, історія Церкви в Україні, Страшний Суд.

Григорак Анастасия. Грешники и преступники в украинском правосознании и иконографии «Страшного Суда». Статья посвящена изучению представлений про «грех» и «преступление» на примере сопоставления сюжетов икон Страшного Суда и правовых памятников в сфере трактовки преступлений, а также наказания за них соответственно эсхатологической и правовой трактовки. Выясняется мера взаим-ных влияний на сознание социума украинских земель периода Позднего Средневековья / Раннего модерного времени законодательных и сакральных реалий.

Доказывается, что изображение грешников и преступников в аду - главная тема-тическая линия икон Страшного Суда. При этом на основе анализа и сопоставления сюжетов разных Страшносудных икон можно создать своеобразную реконструкцию ие-рархии грехов и грешников в мировоззрении тогдашнего населения Украины.

Изучено эволюцию понятия «грех» в правовой и религиозной культуре, поскольку это понятие во многом обуславливало специфику отношения людей к миру, их систему ценностей и жизненных установок в изучаемый исторический период.

Ключевые слова: грех, преступление, икона, история Церкви в Украине, Страшный Суд.

Модерний період історії України і світу, загалом, знов посилює роль і зна-чення релігійного чинника, оскільки він продовжує залишатися однією із фун-даментальних підвалин цивілізаційного розвитку людства, пояснює причини цивілізаційних розламів, ментальних установок тощо. А у випадку України його роль є особливо значущою у зв'язку з пошуками власної ідентичності, прагненням зміцнити національні підвалини світогляду суспільства, прище-пити відповідні установки і т.п., а також і внаслідок особливої релігійності, властивої для українців. Все це наочно засвідчується останніми «баталіями» навколо справи надання Православній Церкві в Україні Томосу.

Оскільки в Україні традиційно найбільш впливовою й поширеною є Православна Церква, то її історія і є предметом даного дослідження. В цій пу-блікації досліджується такий аспект цієї вкрай актуальної й широкої теми як зображення сюжету «Страшного Суд» на українських іконах XV-XVIII ст., оскільки він проливає світло на аксіологічні установки тогочасного українсь-кого суспільства, точніше - православної його частини, що становила абсо-лютну більшість населення України. А це дозволяє поглибити й загальний дис-курс історії України цієї епохи, що сама по собі була вкрай важливою у вітчиз-няній історії. Також зазначу, що оскільки зображення сюжету «Страшного Суду» на українських іконах XV-XVIII ст. досліджується не з позицій теоло-гічних, а саме у рамках історії України як самостійної науки, то ми вживаємо це поняття у першу чергу як спеціальний термін, а тому беремо його у лапки.

Також наше дослідження не є мистецтвознавчим, то для наукового аналі-зу беруться окремі з ікон XV-XVIII ст., що є найбільш характерними і тому до-зволяють «проявити» досліджуваний сюжет у розрізі різних регіонів та часо-вих інтервалів у рамках досліджуваного періоду. Водночас тема досліджується у зв'язку з паралелями сюжетів «грішник» - «злочинець» в іконографії та пра-вовій традиції, що дозволяє проявити також і міру впливів між цими сферами і що додатково посилює актуальність цього дослідження.

Іконографія «Страшного Суду» - одна з найцікавіших сторінок істо-рії церковного мистецтва, не тільки і не стільки за складністю сюжету, але й за глибоким впливом на душі віруючих. Тобто цей сюжет можна віднести до розряду пропагандистського, що мав дуже широкий спектр «застосування», оскільки однаковою мірою сприймався як писемною, так і неписемною час-тинами суспільства. При цьому ікони «Страшного Суду» часто виконували богословсько-дидактичну функцію: ці сюжети фактично виробляли у тогочас-ного адепта Православної Церкви усвідомлення необхідності бути постійно готовим до відповіді перед Богом за свої вчинки, а отже - і жити та діяти від-повідно до цього «дамоклова меча». Відповідно, цей сюжет важливий з огляду на диктування ним певного способу життя.

Особливе місце у композиції «Страшносудного» іконопису займає зо-браження грішників у пеклі. По-перше, цей сюжет дозволяв найбільш ефек-тивно (та ефектно) вплинути на віруючих, так би мовити наочним показом можливих варіантів відповідальності за свої вчинки у потойбічному житті. По-друге, саме цей сюжет відкривав особливу свободу дій для іконописця, адже ж для зображення цього сюжету не було чіткого канону в іконописі, на відміну від зображення праведників і святих. Недарма саме на цьому сюже-ті акцентував увагу у своєму творі «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» і М. Гоголь.

Поняття «гріха» входить в число тих ключових ідей, зокрема й української культури, що здавна визначають вектор її духовної еволюції. Сформувавшись у річищі релігійно-християнського, православного світогляду, воно багато в чому обумовлює специфіку ставлення людей до світу, їх систему цінностей і життєвих установок, адже ж передбачає конкретне покарання за вчинення дій, що можуть трактуватися як «гріх»; а, відповідно, змушує до такого способу життя, який дозволяв уникати такого покарання шляхом уникнення відповід-них «гріховних» вчинків.

Безперечно, на перший план у змісті поняття «гріх» у його іконописній ві- зії виходить релігійний компонент. Однак при цьому слід зазначити, що на рів-ні буденного вживання соціуму, безпосередній релігійний зміст цього поняття найчастіше поступався місцем зовсім іншим семантичним компонентам, що відображали вже не так теологічний його вимір, як особливості побуту та зви-чаї народу (до якого належав іконописець), а також його правосвідомість і цін-ності. Це особливо помітно у зв'язку із тим, що в сюжетах «Страшного Суду» на українських іконах досліджуваного періоду важкість гріха завжди залежа-ли від того, ким, де, коли і яким чином було скоєно гріх¹.

У цьому зв'язку сюжет «Страшного Суду» на іконах набував двоякого ви-міру. З однієї сторони він був покликаний донести до мирян церковне тлума-чення «гріха» і відповідальності за нього. Однак безперечно, що іконописець вкладав у цей сюжет і властиве для нього (а відповідно й сучасного йому сус-пільства) розуміння цих понять, що часом різнилось від пропонованого духо-венством канону. Хоча саме привнесення «народних» елементів робило ці іко-ни особливо зрозумілими для мас.

Попри певний дуалізм підходу до їх змістового наповнення в кінцево-му підсумку ікони з сюжетом «Страшного Суду» мали досягнути єдиної мети: спонукати грішника до покаяння, навернути людину до каяття в надії на ми-лосердя Боже і прощення гріхів - саме таке завдання ставили перед собою ав-тори ікон «Страшного Суду». Тож до певної міри відмінні вихідні установки узгоджувались (взаємодоповнювались І співіснували) у рамках однієї ікони. Щоправда, траплялися випадки, коли неканонічний вимір суттєво переважав канонічний. Тому в таких випадках духовенство втручалось у такі «відхилен-ня», оскільки розміщення ікон та їх трактування в кінцевому підсумку і на рівні офіціозу належали до прерогативи саме духовенства. Як приклад мож-на згадати про випадки, коли митрополит видавав спеціальні накази позати-рати зображення на іконах «Страшного Суду», які він вважав неканонічними і «асимілювати» всіх грішників для того, аби пом'якшити загострення соціаль-них проблем на іконі задля уникнення перенесення цієї конфронтації у душі вірних². Самі такі прояви були симптоматичними, оскільки засвідчували по-ступову десакралізацію суспільства, зміцнення власних уявлень щодо тлума-чення понять «добра» і «зла» тощо, але також і посилення соціальних конфлік-тів у суспільстві.

Враховуючи жорсткий канон для зображення святих, праведників і т.п. (на чому вище наголошено), що не допускав відступів, найбільший інте-рес становлять саме зображення грішників, які й дозволяли втілитись сво-боді творчості та народним установкам. І дійсно, в образах грішників на «Страшносудних» іконах зазвичай виявлялися персонажі, що були найбільш ненависними для головного масиву українського соціуму: багатії, лихварі, п'яниці, дітовбивці, блудники, чародії, злодії, табачники, «ті, хто перейшли в іншу віру». Відповідно, на підставі характеру та частоти їх зображення на іко-нах можна вибудовувати ієрархію ступеню «гріха» (у так би мовити «народно-му трактуванні»), а також і міри його поширеності у тогочасному суспільстві України.

Ці наші твердження поділяються новітніми дослідниками. Так, Л. Береж-на наголошує на впливі «низової, народної культури» на іконографію. І цю думку досить добре підтверджують образи грішників, зображених у нижньо-му ярусі ікон із сюжетом «Страшного Суду»³.

У цьому зв'язку (аби з'ясувати чи дійсно ми правильно дешифруємо внутрішнє прочитання «Страшносудного» сюжету, зокрема градацію грішни-ків) доцільно звернутися до тлумачення поняття «гріх» у тогочасній літера-турі. Уявлення віруючих про «гріх» можна прослідкувати на основі пропові-дей і трактатів релігійних діячів того часу, що одразу ж обмежує нас власне їх тлумаченням зі сторони православного духовенства, хоча і не виключає вве-дення до цих праць також і елементів «народного» сприйняття. Так, Іоаникій Галятовський наголошував, що пани, королі, князі повинні допомагати убо-гим; рицарі, гетьмани, полковники - нікому кривди не чинити і не займати чужих маєтків; судді - мають справедливо судити всіх, незалежно від стану і роду; представники духовенства - мають дбати, щоб ніяка душа не загуби-лась через їхню недбалість⁴. Безперечно, що ці установки відповідали і народ-ним уявленням про «добро» і «зло», «гріх» тощо. Водночас цей перелік наста-нов наштовхує на різноманітність категорій грішників на іконах, які теж не становили однорідну масу, а виділялися в окремі категорії: немилостивий пан; несправедливий суддя; священик, який не виконував чесно свій обов'язок пе-ред Богом і людьми.

Питання про пануючі в українському суспільстві доби Пізнього Середньовіччя та Ранньомодерного часу уявлення про різні «гріхи» і пока-рання за них, що постають в іконографії при зображенні «Страшного Суду», можна розглядати також і крізь призму розвитку судової системи тих ча-сів і це є необхідним задля унаочнення взаємозв'язку між релігією і правом у тогочасному суспільстві. В цьому зв'язку варто звернутися до трактування справи найбільш авторитетним вітчизняним дослідником середньовічної та Ранньомодерної історії України Наталії Яковенко. Вона, зокрема, зазначає, що «Страшний Суд» знайшов відображення у драмі XVII ст. «Розмова во кратці о душі грішній», в якій ця подія замальовується як засідання міського суду за участю апостолів-лавників, адвоката і т.д.⁵. Таким чином, правничою терміно-логією пронизувалася майже вся писемна література того часу: від побутових гумористичних мініатюр до творів візіонерського жанру. І авторитет правни-чого тексту урівнювався із сакральним⁶. А це засвідчує високий рівень право-вої культури тогочасного населення України, так само як і взаємний вплив між правом та релігійними догматами. Аналізуючи правосвідомість українського соціуму XV-XVII ст. Н. Яковенко, Н. Старченко та ін. наголошують на тому, що це питання слід розглядати крізь призму прихованої реальності, що відпо-відала певному історичному періоду і обставинам⁷.

Усе це засвідчується і джерельною базою. Так, документи земських і грод- ських судів, що своїм змістом чи не найкраще віддзеркалюють систему су-дочинства, адміністрації та інтереси держави, водночас відобразили також і життя нижчих верств населення тогочасного суспільства - селянства і міщан- ремісників⁸, а отже «проявили» і властиві для них ціннісні установки. Дійсно, акти земських і гродських судів та фасцикул засвідчують чимало матеріалів про побут, матеріальну та духовну культуру народу⁹. Є в цих джерелах та-кож записи, що ілюструють засилля на українських землях католицизму і унії. Книги-реєстри злочинців (Regesta furum) містять прізвища людей, запідозре-них, замішаних і викритих у різних карних справах. Ведення цього типу книг судами характерне для XVI ст.¹⁰.

Таким чином, законодавчі і сакральні пам'ятки дозволять пов'язати «зем-не» і «небесне» (тобто реалії тогочасного життя та їх трактування духовен-ством), так само, як це і відбувалося на самих «Страшносудних» зразках ук-раїнської іконографії, оскільки майстри, що їх виконували, діяли як під впли-вом замовників (тобто духовенства), так і власних установок (що були власти-ві для основної маси тогочасного соціуму).

Повертаючись до тематики зображення грішників та злочинців власне на іконах зазначимо, що тут можна спостерігати численне різноманіття сцен з грішниками у пеклі. Останніх можна умовно поділити на такі категорії, відпо-відно до вчиненого ними гріха:

- особливо тяжкі гріхи (крадій, вбивця, дітовбивця);

- моральний гріх (зрадник, блудник, п'яниця і т. д.);

- професійний гріх (швець, коваль, шинкарка, чаклунка і навіть священик);

- релігійний і національний (католики, уніати, турки, євреї, німці тощо).

Відповідно, спостерігаємо картину ототожнення понять «гріх» і «зло-чин». Це засвідчується і судовою практикою, адже ж у ній спостерігаємо ана-логічну градацію злочинців. Також бачимо, що у свідомості тогочасного сус-пільства категорії «грішник» і «злодій» тісно перепліталися і те, що у наш час можна назвати гріхом, у Середні віки могло вважатися важким злочином. І все це наочно ілюструє сюжет «Страшного Суду» в українській іконографії дослі-джуваного періоду.

Теж саме бачимо і в тогочасному праві. Навіть більше, правова система проводила майже ідентичну градацію злочинів і злочинців, що підтверджує тезу про тісний взаємозв'язок релігії і права у Середні віки. Однак принци-повою відмінністю правової культури була становість суду та становий прин-цип самого права, що засвідчується численними пам'ятками права, зокрема і Статутами Великого Князівства Литовського¹¹. Звичайно, що духовенство на-магалося запровадити подібні стандарти і серед мирян через релігійні нор-ми і трактування. Але оскільки подібні постулати входили у невідповідність з основоположними принципами християнства та уявленнями про справедли-вість у середовищі самих народних мас, то робити це було доволі важко і на-родна свідомість на загал відмовлялася їх сприймати, оскільки відмовляла їм у справедливості.

Також по мірі польсько-литовської інтеграції зростає відмінність у пра-вовому становищі представників Православної та Римо-католицької Церков. І ущемлення православних у правах знайшло відображення у православ-ній іконографічній традиції у появі серед грішників у пеклі (при зображенні «Страшного Суду») також і римо-католиків, що можна розглядати як своєрід-ну «помсту» за дискримінацію зі сторони адептів православ'я.

Ще однією новою категорією «грішників» при зображенні «Страшного Суду» на іконах стає образ єврея та татарина, що були виділені в окремі гру-пи за правовим становищем також і законодавчими документами вже на-прикінці XIV ст.¹². Щодо євреїв, то вони масово з'явилися у Литві в середи-ні XIV ст., а в українських землях ще раніше. Їхнє становище тут було своє-рідним. Вони жили на правах чужинців, але знаходилися під опікою короля. Вони стали найважливішим фактором у фінансових справах, позичали через свої організації гроші, орендували корчми і мита. Великі князі своїми при-вілеями ставили їх вище від місцевого населення, оскільки вони опинились під особливим захистом держави¹³. Водночас народна традиція не сприймала їх як «позитивних персонажів», що було наслідком у першу чергу релігійної відмінності і так само релігійної упередженості, що була визначальною ри-сою у соціальних відносинах того часу. Отже, у цьому випадку релігійні нор-ми переважали правові.

Так само середньовічне право (і не лише в Україні) виділяло в окрему ка-тегорію всіх «чужинців» загалом. Так, чужинці мусили ходити у відповідно-му вбранні та жити в окремих частинах населених пунктів, щоб їх можна було упізнати, адже вони всі становили окрему категорію у судовій системі¹⁴. Не дивно, що таке упереджене ставлення до останніх знайшло відображення і в іконографії, але було проявом не так релігійних установок, як властивого для середньовічного суспільства страху перед всім новим і невідомим, до чого від-носились і всі іноземці, тим більше, що вони справді відрізнялись від місцево-го населення мовою, одягом, традиціями тощо.

Водночас вплив релігії на право знайшов відображення і в самій юри-дичній термінології. Так, на зміну «сорому» й «обіди» «Руської Правди» в за-конодавстві утверджується поняття «лихе діло» (з синонімом «воровство»), а в русько-литовському - його семантичний аналог «злодійство». Юридичним синонімом до «злодія» - виконавця «злої дії», «злого учинку», стає «своєволь- ник», тобто людина, що наважилася на вчинок, противний Божій волі, бо ке-рувалася «своєю злою волею»¹⁵. Отже, злочин сприймався перш за все, у тео-логічній візії - як порушення Божого порядку, а отже і стан законності сприй-мався як дотримання Божої волі. Відповідно, поняття «злочин» і «гріх» є своє-рідними синонімами.

Вплив релігії на правову культуру виявився і в гласності самого судово-го процесу, оскільки це розглядалось як один із засобів убезпечити людину від прояву гордині, що вважалася одним із християнських гріхів¹⁶. На іконах із зображеннями сцен «Страшного Суду» цей принцип проявився у самому по-данні на загальний огляд образів грішників аби поширювати інформацію про усталені образи відступників від Божої волі серед широких народних мас.

Зрештою, саму практику зображення сцен «Страшного Суду» на іконах можна розглядати як продовження правової традиції у сенсі показу, що злочи-нець / грішник все одно понесе кару за свої провини, навіть якщо не у цьому світі, то точно у потойбічному, але тоді це покарання буде мати вічний харак-тер. У цьому проявились і народні установки про неодмінність перемоги спра-ведливості, що було особливо важливим у випадках, коли покарання за гріх часто було майже нездійсненним за земного життя. У цьому відношенні ціка-вими є дослідження т.зв. покрайних записів. Так, зокрема, вважає Віра Фрис¹⁷. Покарання за гріхи може бути як після смерті, так і при житті. Якщо розгля-дати покарання після смерті, то це посмертний, «Страшний Суд». Якщо при житті, то це покарання у судовому порядку, або, наприклад, прокльони, яких серйозно боявся тогочасний соціум, про що свідчать покрайні записи у кни- гах¹⁸. Досліджуючи це питання у контексті записів-заборон на переміщення книг за межі церкви XVI-XVII ст., адже такі книги купувалися за відпущення гріхів, або по іншій поважній причині. Ці записи містили в собі прокльони і сподівання поквитатися з кривдником на «Страшному Суді», у разі порушен-ня заборони. До того ж були навіть вказані покарання: «мука вічна», «вогонь невгасаючий». Окрім того, людина, яка б хотіла «віддалити» книгу асоціюється не лише з «грішником», але й з «законопреступником». Причому переписувач покладається спочатку на цивільний, а вже потім на «Страшний Суд»¹⁹. Отже, наочним є взаємодоповнення правової культури релігійною.

Досліджуючи відьом та інших представників «нечистої сили» Катерина Диса застосовує як джерело судові справи про чари. Ґрунтовний аналіз цих до-кументів дає можливість з'ясувати причини появи чародійок, відьом, мельни-ків, ковалів та ін. на тлі сюжету «Страшного Суду» на іконах.

На «Страшносудних» іконах з XVI ст. з'являються категорії грішників- представників різних ремісничих професій. Це є свідченням розвитку почут-тя індивідуалізму, а також приходу на зміну становому класового суспіль-ства. Наприклад, у судових справах про чари можна віднайти інформацію про ткача, шинкарку, млинаря, відьму і дітовбивцю. Із цих судових справ по-мітно, що один ткач був засуджений, оскільки користувався магічними по-слугами, щоб привабити клієнтів²⁰. Інший ткач займався магічним лікуван-ням, але вилікувати не зміг. Бідна шинкарка була притягнута до відповідаль-ності, оскільки хотіла розвинути свою справу за допомогою магії²¹. Млинар вдався до чарів, щоб позбутися свого суперника, а тому також очікував на покарання²². У 1634 р. indicium criminale виніс смертний вирок шевцю Івану Коробу та підмайстру шевського ремесла Прокопу Живковичу за те, що вони «переховували свавільників та волоцюг і тому рознесли заразу в різних міс-цях міста і в Краківському передмісті з величезною шкодою для міста і грома-дян²³. Слід також розглядати у взаємозв'язку такі гріхи як відьомство і дітов-бивство, де відьма сприяла позбавленню від дитини²⁴. Є й іншого роду ціка-ва згадка про відкриття мельником шинку, при чому ця згадка у позитивно-му ключі, оскільки громада схвалювала цей вчинок²⁵. Виходячи з вище напи-саного, можна зробити припущення, що людина завжди пов'язувалася з пев-ними асоціаціями, і професійна ознака була однією з таких асоціацій. Але чи носили ці асоціації позитивний чи негативний характер - вирішували вчин-ки і ставлення до них соціуму.

Часом людину, що вчинила злочин («гріх»), відносили до відповідно-го виду суду не за професійною, релігійною чи конфесійною приналежніс-тю, а саме за специфікою «гріха». За давньоруською традицією, перелюб «вшетеченство» підлягав не світському, а церковному судові, що знайшло своє продовження і в пізнішому законодавстві, хоча перелюбника та перелюб-ницю перед церковною покутою додатково піддавали «торговій казні», тоб-то публічній тілесній екзекуції. Натомість за «Саксонським Зерцалом» такі випадки розглядав світський суд, за вироком якого винним стинали голови. Русько-литовське право теж передбачало світське покарання, і теж через від-рубування голови (розд. XIV, арт. 30)²⁶. Отже, маємо прояв тенденції до розши-рення компетенції світського судочинства за рахунок церковного, як у рамках західноєвропейської правової традиції, так і української.

Отже, роблячи загальні висновки, слід наголосити на тому, що через сю-жет «Страшного Суду» іконописці відображали пануючі в суспільстві погляди на «добро» і «зло», а також оцінку представників різних станів, професій, тощо. А це дозволяє побачити аксіологічну систему координат тогочасної людини, а отже - і краще пояснити мотиваційні чинники їхніх дій та міжстанові відносини. Тому при співставленні сюжету «Страшного Суду» та правової традиції бачимо прямі паралелі, що підкріплюється і своєрідними рівнянням в тлумаченні понять «гріх» і «злочин» у тогочасному суспільстві і праві. А отже підтверджується взаємозв'язок релігії і права у добу Середньовіччя та Ранньомодерного часу.

Також можна стверджувати, що розвиток судової системи, так само як і зміни у соціально-економічній та політичній ситуації у суспільстві впливали на еволюцію української іконографії «Страшного Суду», що виявилось у попо-вненні переліку «грішників» новими образами (представниками низки етно-сів, конфесій, професій тощо).

Окрім того, сюжет «Страшного Суду» на іконах часто давав можливість майстру, що його виконував, втілити і свої (а по суті народні) погляди на «доб-ро» і «зло». Це засвідчується, зокрема, тим, що на іконах саме за бідним прихо-дять янголи, а багач помирає у муках. Іншими словами, цей образ давав надію хворим і бідним, яким довелося терпіти біль і страждання. Однак це страж-дання тимчасове і розглядалося як запорука спасіння душі після смерті²⁷. Звичайно, що духовенство намагалося контролювати цю свободу творчості і у випадках суттєвих відходжень від релігійного канону вимагало їх перероб-ки. Однак народний елемент все одно проступав. І це дозволяє через вивчення сюжету «Страшного суду» на українських іконах здійснювати реконструкцію народних уявлень.

Таким чином, з кожним новим періодом перелік «гріхів» зростав, а по-карання урізноманітнювалися. Такі зміни є наочним свідченням наростаючої в українському суспільстві Ранньомодерного часу тенденції до індивідуаліза-ції світогляду, усвідомлення кожної людини як самодостатньої, а також до змі-ни станового суспільства (властивого для доби Середньовіччя) на класове, що у свою чергу є свідченням присутності в розвитку українського соціуму цього часу тих самих тенденцій, що характеризували західноєвропейський соціум. А отже, можна вести мову про контекстуальність розвитку українського соціуму загальноєвропейським тенденціям у площині соціальної історії.

Примітки:

¹ Довга Л. Уявлення про гріх та чесноту в українських текстах XVII ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. 2003. Вип. 3. С. 247.

² Павло Жолтовський. Художнє життя на Україні XIV-XVIII ст. Київ: Наукова дум-ка, 1973. С. 51.

³ Бережная Л. А. «Одесную» и «ошуюю». Русские и русинские православные иконы «Страшного суда» на рубеже эпох // Человек между царством и империей. Сб. мат-лов междунар. конф. / дод ред. М.С. Киселевой. Москва, 2003. С. 468.

⁴ Довга Л. Уявлення про гріх... С. 248.

⁵ Яковенко Н. Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст. Київ: Критика, 2002. С. 82-83.

⁶ Калиновський Ю.Ю. Правосвідомість українського суспільства: культурно- історичне підґрунтя // Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Сер. Філософія, філософія права, політологія, соціологія. Харків: Право, 2011. № 7. С. 90.

⁷ Старченко Н. Публічність як домінанта культурної традиції (Волинь другої поло-вини XVI століття) // Месііаеуаііа Осгаіпіса: ментальність та історія ідей. Київ, 1998. Т. 5. С. 68-81.

⁸ Купчинський О. Земські та гродські судово-адміністративні документальні фон-ди Львова / НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства імені М.С. Гру- шевського. Київ: [б.в.], 1998. С. 39.

⁹ Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова / Олег Купчинський; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства імені М.С. Гру- шевського. Київ: [б.в.], 1998. С. 78.

¹⁰ Там само. С. 24.

¹¹ Див.: Вялікае княства Літоускае: энцыклапедыя. Т. 3. Мынск: Беларус. энцыкл. імя П. Броукі, 2010. 690 с.

¹² Чубатий М. Огляд історії українського права. Мюнхен-Київ, 1994. №2-4(4-6). С. 132.

¹³ Там само. С. 133.

¹⁴ Там само. С. 55.

¹⁵ Яковенко Н. Паралельний світ // Про два ментальні стереотипи української шляхти: «чоловік добрий» і «чоловік злий». URL: http://npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/ iio_kiu_N.Yakovenko-Paralelnui_svit/ 90.html

¹⁶ Старченко Н. Публічність як домінанта культурної... С. 68-81.

¹⁷ Фрис Віра. Відображення уявлень про гріховні вчинки у покрайніх записах дав-ніх українських кириличних книг // Theatrum Humanae Vitae. Студії'на пошану Наталії Яковенко. Київ: Laurus, 2012. С. 151.

¹⁸ Там само. С. 152.

¹⁹ Там само. С. 158.

²⁰ Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII--XVIII ст. Київ: Критика, 2008. С. 161.

²¹ Там само. С. 163.

²² Там само. С. 164.

²³ Білостоцький С. Підсудність кримінальних справ у Львові у XVI-XVIII ст. // Історико-правовий часопис. 2016. № 1. С. 16-22. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ ipch_2016_1_5

²⁴ Диса К. Історія з відьмами... С. 237.

²⁵ Lietuvos Metrika& Knyga Nr. 49 (1566-1672). Vilnus, 2014. С. 1567-1568.

²⁶ Яковенко Наталя. Паралельний світ... URL: http://npu.edu.ua/ie-book/book/ html/D/iio_kiu_N.Yakovenko-Paralelnui_svit/ 90.html

²⁷ Nadja Bartol / Last Judgement in the Hospital Church of the Holy Spirit in Slovenj Gradec as a Medium of Coalescence of the Real and the Metaphysical. URL: http://npu.edu.ua/ie- book/book/html/D/iio_kiu_N.Yakovenko-Paralelnui_svit/90.html: https://www. researchgate. net/publication/276314966_Last_Judgement_in_the_Hospital_Church_of_the_Holy_Spirit_ in_Slovenj_Gradec_as_a_Medium_of_Coalescence_of_the_Real_and_the_Metaphysical

Grygorak Anastasiia. Sinners and criminals in Ukrainian justice and iconography of the “Last Judgment”. The article is devoted to the consideration of the notions of «sin» and «crime» on the example of comparing the plots of icons of the Last Judgment and legal sources in the plane of treatment of crimes, as well as punishments for them in accordance with the eschatological and legal interpretation. Degree. And it is established the aim of mutual influence on the consciousness of the Ukrainian lands of the Late Middle Ages / early modern times of legislative and sacred realities.

It is proved that the images of sinners and criminals in hell are the main thematic line of icons of the Last Judgment. At the same time, on the basis of analysis and comparison of the stories of various Last Judgment icons, one can make a kind of reconstruction of the hierarchy of sins and sinners in the outlook of the contemporary society of Ukraine.

The evolution of the concept of «sin» in the legal and religious culture is explored, since this concept in many respects predetermined the specificity of the attitude of people towards the world, their system of values and living institutions in the investigated historical period.

Key words: sin, crime, icon, the history of the Church in Ukraine, the Last Judgment.