Євроатлантична інтеграція крізь призму зовнішньополітичних пріоритетів країн південного Кавказу: Азербайджану, Вірменії та Грузії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Євроатлантична інтеграція крізь призму зовнішньополітичних пріоритетів країн південного Кавказу: Азербайджану, Вірменії та Грузії

Р.Б. Демчишак

З'ясовано зовнішньополітичні пріоритети країн Південого Кавказу. Проаналізовано євроатлантичну складову зовнішньополітичних курсів Азербайджану, Вірменії та Грузії у постбіполярний період. Здійснено порівняльний аналіз динаміки реалізації євроатлантичного курсу країн регіону. зовнішньополітичний кавказ євроатлантичний постбіполярний

Ключові слова: Азербайджан, Вірменія та Грузія, ЄС, НАТО, зовнішня політика.

R. Demchyshak

Key words: Azerbaijan, Armenia and Georgia, EU, NATO, foreign policy.

Здійснення Україною курсу євроатлантичної інтеграції у контексті стрімкої динаміки трансформації міжнародної системи посилює інтерес до дослідження зовнішньополітичних пріоритетів країн Південого Кавказу - Азербайджану, Вірменії та Грузії - у площині вибору оптимальних векторів зовнішньої політики нашою державою.

Окремі напрями зовнішньої політики конкретних держав Південного Кавказу безумовно були предметом ряду наукових досліджень [1,4,7,9,10,11]. В пропонованому дослідженні в основному на базі нормативно-правових документів здійснено комплексний порівняльний аналіз динаміки розвитку євроатлантичної складової зовнішньополітичних курсів Азербайджану, Вірменії та Грузії у постбіполярний період.

Метою дослідження виступає порівняльний аналіз євроатлантичної складової зовнішньополітичних курсів країн Південого Кавказу - Азербайджану, Вірменії та Грузії.

Південний Кавказ сьогодні викликає посилений інтерес з боку провідних акторів міжнародних відносин - США, ЄС та Російської Федерації. І хоча традиційно Закавказзя вважають сферою впливу Росії, яка безпосередньо межує з країнами Південного Кавказу, ЄС та США поступово посилюють свої позиції в регіоні та відкрито заявляють про свій інтерес до налагодження зовнішньополітичних контактів із державами регіону.

Основою формування та реалізації зовнішньополітичної стратегії держав Закавказзя слугують нормативно-правові акти, які містять основоположні засади зовнішньої політики держав. Так, наприклад, в Азербайджані основоположними документами для визначення та формування зовнішньополітичних орієнтацій є Конституція Азербайджану, Концепція національної безпеки Азербайджанської Республіки від 2007 р.[15], Воєнна Доктрина Азербайджанської Республіки від 2010 року [2].

Зовнішньополітичні пріоритети також окреслені у програмних виступах президента Азербайджану та в статтях міністерства закордонних справ Азербайджанської республіки.

Вірменія ж у своїй зовнішній політиці керується такими документами як Конституція Вірменії, Стратегія національної безпеки від 2007 року, Воєнна доктрина Республіки Вірменія від 2007 року, накази та розпорядження Президента та Прем'єр-міністра, тощо. Додатковими джерелами інформації стосовно зовнішньополітичних пріоритетів Вірменії є щорічні звіти Міністерства закордонних справ Вірменії, а також виступи та інтерв'ю міністра закордонних справ Вірменії та інших посадових осіб. Хоча ці документи є дещо застарілими і вимагають оновлення, положення цих документів сьогодні залишаються досить актуальними [3].

У Грузії, на відміну від інших двох закавказьких держав, представлено оновлену у 2015 Стратегію зовнішньої політики [13]. Важливими документами у сфері формування зовнішньополітичних пріоритетів є Конституція Грузії [5], Концепція національної безпеки 2011 року [14] та низка інших документів, які регулюють зовнішньополітичний курс грузинської республіки

Саме на основі вищезгаданих нормативно-правових актів можна провести ґрунтовний аналіз зовнішньополітичних пріоритетів держав Закавказзя, та здійснити детальне порівняння їх у всіх трьох державах регіону.

Через напружені взаємини Грузії з Російською Федерацією, а також беручи до уваги відсутність конструктивного політичного діалогу між двома країнами, інтеграція до євроатлантичних структур стала пріоритетним вибором Грузії у забезпеченні суверенітету, безпеки, економічної та політичної самостійності, сталого демократичного розвитку.

З моменту здобуття незалежності Грузія задекларувала приєднання до євроатлантичних структур як одну з найпріоритетніших цілей своєї зовнішньої політики і протягом усього незалежного існування жодного разу не відійшла від цього напрямку. На відміну від Азербайджану та Вірменії, які у своїх зовнішньополітичних орієнтаціях хоч і відводять європейському напрямку важливе місце, та, все ж, намагаються дотримуватися багатовекторності.

Європейський Союз відобразив наміри стосовно співпраці з новими сусідами у концепції «Велика Європа - сусідство: новий підхід до взаємовідносин із нашими східними та південними сусідами» та в стратегії «Європейська політика сусідства» [12].

Важливим є те, що на початкових етапах ЄС не розглядав країни Південного Кавказу як учасників цієї ініціативи. В комюніке Європейської комісії від 11 березня 2003 року відзначалось, що країни Закавказзя наразі «не входять до географічної області дії цієї ініціативи» [12]. Держави цього регіону долучились до ЄПС лише в 2004 році. На думку грузинського науковця Іване Чхіквадзе, цей факт можна пояснити двома причинами. В першу чергу, нова стратегія безпеки ЄС відзначала необхідність уникнення поширення загроз, які загрожують безпеці країнам ЄС, а надто зі сторони сусідніх держав. Науковець відзначає, що після розширення на схід, ЄС став безпосереднім сусідом Грузії, і всі конфлікти, які відбувалися на території Південного Кавказу, становлять тепер загрозу ЄС. По-друге, «революція троянд», що відбулась у Грузії 2003 року, підштовхнула ЄС включити Грузію до своєї ініціативи та послугувала поштовхом до залучення всіх країн регіону до ініціативи. Тоді Європейський Союз прийняв рішення включити країни Закавказзя до Європейської політики сусідства [11, с. 60].

Очевидним є той факт, що ЄС надає певну перевагу співпраці з Грузією та Азербайджаном, у порівнянні з Вірменією. Ці країни становлять безпосередній інтерес для Європи, оскільки обидві мають вигідне геополітичне розташування: Грузія цікава для ЄС в якості транзитної держави, а Азербайджан - в якості держави-постачальника

енергоресурсів, оскільки він відіграє важливу функцію в постачанні енергетичних ресурсів Каспійського басейну на ринок ЄС. З боку цих держав також помітний посилений інтерес до європейських структур.

Так, для Азербайджану вступ до євроатлантичних структур є пріоритетним питанням у зовнішньополітичній стратегії держави. Це, зокрема, констатувалося в одному із пунктів переліку зовнішньополітичних пріоритетів президента І. Алієва (з 2003 р.) [9].

Крім того, Азербайджан намагається підтримувати співпрацю з ЄС у різних сферах, акцентуючи увагу на економічній, політичній, транспортній, науково-технічній сферах. Як і для Грузії, «Політика нового сусідства» для Азербайджанської Республіки означала можливість розвитку, здійснення внутрішньо- та зовнішньодержавних перетворень, впровадження реформ у економічній, політичній, правовій сфері. З боку ЄС було надано значну фінансову та політичну підтримку Азербайджану та Грузії. Азербайджанська держава, в свою чергу, підтвердила важливість співпраці з ЄС та створила Державну комісію з інтеграції Азербайджанської Республіки в Європу, цим самим визначивши європейський напрямок зовнішньої політики одним із найпріоритетніших [4]. В Парламенті Грузії також було організовано Комітет з інтеграції в Європу та запроваджено посаду державного міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, що також свідчить про важливість даного напрямку для зовнішньої політики Грузії.

Вже у 2009 році закавказькі республіки приєдналися до нового проекту Євросоюзу - «Східне партнерство», метою якого став розвиток інтеграційних зв'язків Європейського Союзу з Україною, Молдовою, Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, та Грузією. Офіційне затвердження проекту «Східне партнерство» відбулося в травні 2009 року на спеціальному саміті представників країн ЄС у Празі. Основними пріоритетами в цих країнах були визначені демократія, стабільність, економічна інтеграція, включно зі створенням зон вільної торгівлі.

Варто також відзначити той факт, що ЄС відкрито заявляє про важливість Азербайджанської республіки для Європи. На офіційному сайті ЄС представлено статистику та визначено основні положення стосовно співпраці Азербайджану та Європейського Союзу. Зокрема визначено, що ЄС - це торгівельний партнер номер один для Азербайджану, який займає перше місце з експорту та імпорту, а також найбільший інвестор у різні сфери економіки Азербайджану. Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Азербайджаном, яка була підписана ще в 1996 році, уможливлює поступове зближення законодавства і процедурної практики Азербайджану з міжнародними прийнятими в ЄС нормами і стандартами, пов'язаними з торгівлею. Пріоритетними питаннями співпраці двох сторін є покращення якості управління, посилення зв'язків та розвиток освіти [8].

Вірменія ж, хоч і намагається проявляти інтерес до ЄС та, поруч із Азербайджаном та Грузією, є учасником «Східного партнерства», все одно залишається під значним впливом Росії та не може вільно розвивати європейський напрям у своїй зовнішній політиці. Існує думка, що участь Вірменії в цій ініціативі означає перспективу вступу до ЄС. Та вірменський науковець О.В. Арутюнян справедливо відзначає факт існування Копенгагенських критеріїв, яким Вірменія не відповідає і навряд чи буде відповідати найближчим часом. З огляду на це, цікавим є твердження дослідника про те, що участь Вірменії у «Східному партнерстві» для вірменської держави означає лише можливість налагодити зв'язки з європейськими державами, за допомогою ЄС вирішити деякі політичні і економічні проблеми, а також зберегти зв'язки зі своєю діаспорою, але це не передбачає перспективи вступу до європейських структур. Дослідник запевняє, що Росія завжди була і залишається стратегічним партнером Вірменії, і відносини з Європою цього не змінять [1].

Незважаючи на певні проблеми у ЄС, ця структура є привабливою для закавказьких країн своїми стійкими політичними і соціальними інститутами, демократією і, в цілому, економічною стійкістю, що відіграє важливе значення для всіх трьох республік Південного Кавказу. І, незважаючи на певну примарність перспектив, ЄС має на закавказькі країни більший вплив, ніж всі інтеграційні проекти Росії.

Всі три країни Закавказзя усвідомлюють, що інтерес ЄС до регіону обумовлений в першу чергу основними функціями регіону - енергоресурсної та транзитної. Проте, пострадянські країни, які прагнуть до інтеграції з ЄС, не можуть не розуміти, що, саме ці структури можуть найбільше повпливати на їх подальший демократичний розвиток та процвітання всього регіону.

Європейські держави, діючи в рамках трансатлантичного співробітництва, намагаються відновити та вдосконалити певні положення програми «Східного партнерства», що дозволить розширити європейським структурам зону свого впливу. Для втілення цього завдання ЄС розробив дорожню карту (A democracy roadmap from Vilnius to Riga), яка спрямована на розширення та поглиблення співробітництва з державами «Східного партнерства». Цей проект містить положення про полегшеного візового режиму, обміну студентами, а також більшого залучення країн «Східного партнерства» до громадських програмами. Варто також відзначити, що у своїх намірах поглибити роль Європейського Союзу у врегулюванні територіальних конфліктів на території держав Закавказзя, Брюссель намагається зміцнити зв'язки з сепаратистськими територіями та сприяти активізації взаємних контактів.

Що ж стосується Вірменії, то європейська сторона пропонує вірменській державі підвищити статус Угоди про партнерство та співробітництво, який регулює відносини Брюсселя і Єревана на сучасному етапі, та поновити певні його положення. Для Вірменії європейський напрямок зовнішньої політики хоч і є важливим, однак не є пріоритетом, тому співробітництво між сторонами зазвичай розвивається не так інтенсивно.

Важливим є те, що з усіх трьох країн Закавказзя лише Грузія спромоглася підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Це стало можливим, по-перше, в результаті послідовно вираженої політики грузинського керівництва, заснованої на прихильності до ліберальних реформ та демократичним стандартам, курсу на інтеграцію з Заходом, оскільки такий курс розглядався Тбілісі на противагу російському домінуванню в Закавказзі, і, нарешті, спільністю цілей, визначених взаємовигідними інтересами. Це також можна пояснити історичними та культурними особливостями грузинської держави. Офіційний Тбілісі впевнений, що прозахідна орієнтація - єдиний спосіб зміцнення грузинської державності і всебічного розвитку країни. Ось чому у питанні, пов'язаного з підписанням Угоди про Асоціацію Грузії з ЄС, між представниками всіх політичних сил країни був досягнутий повний консенсус. 18 липня 2014 р Парламент Грузії на позачерговому засіданні одноголосно ратифікував Угоду про асоціацію країни з ЄС, яка вступила в силу у 2016 році.

На відміну від Грузії, Вірменія і Азербайджан поки що утримуються від голосних заяв стосовно політики інтеграції в ЄС. Проте, їх інтерес до співпраці з ЄС очевидний і не виключено, що в перспективі вони можуть наслідувати приклад Грузії за умови прийняття єдиного зовнішньополітичного курсу.

У своїх зовнішньополітичних діях республіки Закавказзя також орієнтуються на таку впливову міжнародну структуру, як НАТО. Ще у 1994 році було укладено договір з Північноатлантичним Альянсом про співробітництво в межах програми «Партнерство заради миру». Для кожної з держав Південного Кавказу була розроблена індивідуальна програма партнерства (11111) [10].

Однак, найважливішою подією, яка визначила подальші відносини трьох держав регіону з Альянсом став Стамбульський Саміт НАТО 2004 року. Цей саміт відкрив нові можливості не лише для Грузії та Азербайджану, а й для Вірменії, яка в 2005 році заявила про намір співпрацювати з НАТО в рамках Індивідуального плану партнерства. Азербайджан так само зробив декілька значних кроків в напрямку більш активного співробітництва з НАТО: розширення політичного діалогу в рамках постійної місії в Брюсселі, а також участь у місії НАТО в Афганістані.

У Грузії з приходом до влади М. Саакашвілі (2003 р.) було визначено пріоритетним західноєвропейський вектор зовнішньої політики та заявлено про намір вступу до ЄС та НАТО. Однак, незважаючи на участь держави у військових операціях НАТО в Афганістані та вихід на рівень «інтенсивного діалогу», країна все ще не отримала плану дій щодо членства в організації. У квітні 2008 року в Бухаресті відбувся саміт, де країни- учасниці Північноатлантичного Альянсу підтвердили перспективу щодо вступу Грузії до організації. У підсумковій Декларації Бухарестського саміту від 3 квітня 2008 року зазначалось, що Грузія в майбутньому має всі шанси стати учасником НАТО, однак, Плану дій щодо членства країні не надали [6].

Через неспроможність знайти консенсус щодо питання вступу Грузії до НАТО всередині організації, державі знову не було надано Плану дій щодо членства Не отримала Грузія Плану дій ні під час саміту в Уельсі 2014 року, ні на Варшавському Саміті 2016 року. Натомість країні ще раз висловилипідтримку суверенності та територіальної цілісності. Незважаючи на це, Грузії, на відміну від сусідніх Азербайджану та Вірменії, у відносинах з Альянсом вдалось домогтися значно кращих результатів.

Співпраця Азербайджану та Північноатлантичним Альянсом почала стрімко розвиватись з 2007 року. Документ «Концепція національної безпеки Азербайджанської Республіки», представлений у 2007 році проголошує, що: «Азербайджанська Республіка переслідує стратегічну мету інтеграції в європейські та євроатлантичні політичні, економічні, безпекові й інші структури. Республіка спільно з НАТО працює над усуненням нестабільності, конфліктів і загроз в європейському та євроатлантичному просторі та має намір розділити тягар побудови єдиної системи безпеки в Європі та регіоні, в якому вона розташована, без географічної та політичної дискримінації» [15].

Варто також відзначити, що у з 2011 року темпи співпраці між НАТО і Азербайджаном різко знизилися. У травні того року Азербайджанська Республіка вступила до «Руху неприєднання», яке об'єднує країни, які проголосили основою свого зовнішньополітичного курсу неучасть у військово-політичних блоках і угрупованнях. Однак, незважаючи на це, Азербайджан продовжував надавати миротворчу підтримку Афганістану до 2014 року, що викликало схвальні відгуки від Альянсу.

Особливістю зовнішньої політики Вірменії є той факт, що, на відміну від інших пострадянських республік, які намагаються віддалитися від впливу Росії, вірменська республіка докладає значних зусиль, щоби зберегти партнерські відносини з Росією та водночас розвивати відносини з західними державами [7].

Співпраця Вірменської Республіки з НАТО відбувається в рамках Плану індивідуального партнерства Вірменія-НАТО, який було підписано в грудні 2005 року. Участь Вірменії в Плані індивідуального партнерства передбачає розробку стратегії та проведення періодичних консультацій з Північноатлантичним Альянсом стосовно регіональної безпеки, покращення процесу оборонного та бюджетного планування та ін. Для Вірменії НАТО є важливим партнером, оскільки саме ця структура має реальний вплив та зможе зробити значний внесок у розв'язання нагірно-карабаського питання

Таким чином, попри участь усіх країн регіону у проекті Євросоюзу«Східне партнерство», за пріоритетністю євроатлантичної складової зовнішньополітичних курсів їх можна розташувати наступним чином - Грузія, Азербайджан, Вірменія. З трьох країн Закавказзя лише Грузія спромоглася підписати Угоду про асоціацію з ЄС (вступила в дію з 2016 р.). Вірменія і Азербайджан поки що утримуються від голосних заяв стосовно політики інтеграції в ЄС, хоча їх інтерес до співпраці з Євросоюзом очевидний, що залишає можливою перспективу наслідування прикладу Грузії.Водночас Бухарестський саміт Північноатлантичного Альянсу (квітень 2008 року) підтвердив перспективу щодо вступу Грузії до організації, однак Плану дій щодо членства країні не надали. Азербайджан, попри короткий період (2007-2011 рр.) активної співпраці з НАТО, зараз твердо дотримується політики багатовекторності, проголосивши неучасть у військово- політичних блоках. Проросійська спрямованість зовнішньополітичного курсу Вірменії робить її співпрацю з НАТО символічною.

Різноманітність геополітичного позиціонування країн Південного Кавказу в поєднанні з бажанням розвиватися як самостійні держави з незалежною зовнішньою політикою підсилює інтерес досліджень даної тематики.

Список використаної літератури

1. Арутюнян О. В. Армения между Россией и ЕС [Электронный

ресурс] / О.В. Арутюнян // Вестник Волгоградского государственного университета. Сер. 4 : История. Регионоведение. Международные отношения. - 2011. - № 1. - С. 160-164. - Режим доступа :https://cyberleninka.ru/article/v/armeniya-mezhdu-rossiey-i-es ;

Arutyunyan O. V. Armeniya mezhdu Rossiey i YeS [Elektronnyy resurs] / O. V. Arutyunyan // Vestnik Volgogradskogo gosudarstvennogo universiteta. Ser. 4 : Istoriya. Regionovedenie. Mezhdunarodnye otnosheniya. - 2011. - № 1. - S. 160-164. - Rezhim dostupa : https://cyberleninka.ru/article/v/armeniya-mezhdu-rossiey-i-es

2. ВоеннаядоктринаАзербайджанскойРеспублики [Электронныйресурс]. -

Режимдоступа :http://eurasian-defence.ru/?q=node/30532; Voennaya doktry'na

Azerbajdzhanskoj Respubly'ky' [Elektronny'j resurs]. - Rezhy'm dostupu: http://eurasian- defence.ru/?q=node/30532

3. ВоеннаядоктринаРеспубликиАрмения [Электронныйресурс]. - Режимдоступа : https://www.files.ethz.ch/isn/155588/mil-doctrine-rus.pdf ; Voennaya doktrina Respubliki Armeniya [Elektronnyy resurs]. - Rezhim dostupa : https://www.files.ethz.ch/isn/155588/mil- doctrine-rus.pdf

4. Зінько І. Сучасна позиція Азербайджану в міжнародних організаціях / І. Зінько, П. Байковський // Вісник Львівського університету. Серія : Міжнародні відносини. - 2015. - Вип. 37(3). - С. 50-59 ; Zinko I. Suchasna pozytsiia Azerbaidzhanu v mizhnarodnykh orhanizatsiiakh / I. Zinko, P. Baikovskyi // Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia : Mizhnarodni vidnosyny. - 2015. - Vyp. 37(3). - S. 50-59.

5. Конституція Грузії [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

https://www.matsne.gov.ge/ru/document/view/30346?publication=33 ; Konsty'tuciya Gruziyi [Elektronny'jresurs].-Rezhy'mdostupu:

https://www.matsne.gov.ge/ru/document/view/30346?publication=33

6. Лящук Ю. Бухарестский саммит НАТО и трансформация Альянса [Электронный

ресурс] / Ю. В. Лящук // Журнал международного права и международных отношений. - 2008.-№ 2.- С. 49-54.- Режим доступа :

http://www.fir.bsu.by/ebooks/JILIR/2008_2_JILIR/2008_2_JILIR_lyashuk.pdf ; Lyashchuk Yu. Bukharestskiy sammit NATO i transformatsiya Alyansa [Elektronnyy resurs] / Yu. V. Lyashchuk // Zhurnal mezhdunarodnogo prava i mezhdunarodnykh otnosheniy. - 2008. - № 2. - S. 49-54. - Rezhim dostupa : http://www.fir.bsu.by/ebooks/JILIR/2008_2_JILIR/2008_2_JILIR_lyashuk.pdf

7. Минасян С. Внешняя политика постсоветской Армении: 20 лет одновременно на нескольких стульях / С. Минасян // Мировая экономика и международные отношения. -

2013. - № 1. - С. 85-92 ; Minasyan S. Vneshnyaya politika postsovetskoy Armenii: 20 let odnovremenno na neskolkikh stulyakh / S. Minasyan // Mirovaya ekonomika i mezhdunarodnye otnosheniya. - 2013. - № 1. - S. 85-92.

8. Отношения ЕС-Азербайджан в фактах и цифрах [Электронный ресурс] // European

ExternalActionService.-Режимдоступа:

https://eeas.europa.eu/sites/eeas/files/eap_summit_factsheet_azerbaijan_ru_print.pdf;

Otnosheniya YeS-Azerbaydzhan v faktakh i tsifrakh [Elektronnyy resurs] // European External ActionService.-Rezhimdostupa:

https://eeas.europa.eu/sites/eeas/files/eap_summit_factsheet_azerbaijan_ru_print.pdf

9. Рахімов Е. Зовнішня політика Азербайджану в умовах регіональних і глобальних трансформаційних процесів / Е. Рахімов // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2009. - Вип. 15. - С. 175-180 ; Rakhimov E. Zovnishnia polityka Azerbaidzhanu v umovakh rehionalnykh i hlobalnykh transformatsiinykh protsesiv / E. Rakhimov // Naukovyi visnyk Dyplomatychnoi akademii Ukrainy. - 2009. - Vyp. 15. - S. 175-180.

10. Чернявский С. Южный Кавказ в планах НАТО / С. Чернявский // Международная жизнь. - 1998. - № 9. - С. 102-108 ; Chernyavskiy S. Yuzhnyy Kavkaz v planakh NATO / S. Chernyavskiy // Mezhdunarodnaya zhizn. - 1998. - № 9. - S. 102-108.

11. Chkhikvadze I. EU-Georgia Relations: Where it Starts and Where it Goes / I. Chkhikvadze // Georgian Foreign Policy. The Quest for Sustainable Security / ed. by

K.Kakachia, M. Cecire. - Tbilisi : Konrad Adenauer Stiftung, 2013. - P. 53-63.

12. Communication from the commission to the council and the european parliament : Wider Europe - Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours [Electronic resource]. - Mode of access : http://eeas.europa.eu/enp/pdf/pdf/com03_104_en.pdf

13. Foreign Policy Strategy of Georgia [Electronic resource]. - Mode of access : http://mfa.gov.ge/MainNav/ForeignPolicy/ForeignPolicyStrategy.aspx?lang=ka-GE

14. National Security Concept of Georgia (2011) [Electronic resource]. - Mode of access : https://mod.gov.ge/uploads/2018/pdf/NSC-ENG.pdf

15. National Security Concept of the Republic of Azerbaijan (2007) [Electronic resource]. - Mode of access : https://www.files.ethz.ch/isn/154917/Azerbaijan2007.pdf

Размещено на Allbest.ru