Проблеми розвитку комплементарних інститутів підтримки інноваційних підприємств регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми розвитку комплементарних інститутів підтримки інноваційних підприємств регіонів

Н. В. Можайкіна

кандидатка економічних наук, доцентка,

доцентка кафедри економічної теорії

та міжнародної економіки

Харківського національного університету

міського господарства ім. О. М. Бекетова,

Україна, м. Харків

У статті розглянуто особливості розвитку комплементарних інститутів підтримки інноваційних підприємств регіонів. Аналізуються елементи інституційної інфраструктури інноваційної діяльності. Досліджено особливості розвитку фінансування інноваційних підприємств у регіонах та стримуючі фактори цього процесу. Обґрунтовано напрями структурних перетворень як конкретного регіону, так і економіки в цілому.

Ключові слова: інноваційні підприємства, комплементарні інститути, інститу- ційна інфраструктура, регіональні особливості, фінансування інноваційних підприємств, інноваційна політика.

Н. В. МОЖАЙКИНА

кандидат экономических наук, доцент, доцент кафедры экономической теории и международной экономики Харьковского национального университета городского хозяйства им. А. Н. Бекетова, Украина, г. Харьков

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ КОМПЛЕМЕНТАРНЫХ ИНСТИТУТОВ ПОДДЕРЖКИ ИННОВАЦИОННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ РЕГИОНОВ комплементарний інститут інноваційний інституційний

N. V. MOZHAYKINА

PhD. in Economics, Associate Professor of the Economic Theory and the International Economy Department, A. N. Beketov Kharkiv National University Urban Economy, Ukraine, Kharkiv

AN ISSUE OF DEVELOPMENT OF COMPLEMENTARY INSTITUTIONS FOR SUPPORTING INNOVATIVE ENTERPRISES

Постановка проблеми

Сталий розвиток української економіки та її регіонів є неможливим без підвищення інноваційно-інвестиційної активності всіх її суб'єктів, що потребує стимулювання процесів формування інноваційного потенціалу регіонів та значного фінансування. Усе це робить актуальним формування нових підходів до розвитку регіональної інноваційної інфраструктури та грошово-кредитної політики, переоцінку, вдосконалення і розвиток комплементарних інститутів підтримки інноваційних підприємств регіонів реального сектору економіки. Особливо це актуально для промислових регіонів, у яких структура економіки зумовлює гостру потребу в інвестиційних ресурсах. При цьому основною проблемою залишаються пошук і підвищення ефективності використання джерел фінансування інвестицій, що забезпечують економічне зростання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню механізму інноваційного розвитку економіки України та її регіонів в останні роки приділяється достатньо уваги, йому присвячені роботи Ю. Бажала (Yu. Bazhal), [1], А. Гальчинського (A. Halchynskyi,) [2], В. Геєця (V. Heiets,) [2], Н. Гон- чарової (N. Honcharova) [3], Б. Данилишина (B. Danylyshyn) [4], М. Долішнього (M. Dolishnii) [5], О. Лапко (A. Lapko) [6], В. Семиноженка (V Semynozhenko) [2], Л. Федулової (L. Fedulova) [7], В. Чижової (V Chyzhova) [4] та ін.

Однак ця тематика потребує подальшого вивчення, особливо це стосується аналізу проблем розвитку комплементарних інститутів підтримки інноваційних підприємств регіонів, а саме фінансової складової механізму інноваційного розвитку.

Формулювання цілей

Метою статті є аналіз сучасного стану й тенденцій розвитку комплементарних інститутів підтримки інноваційних підприємств регіонів України та узагальнення напрямів і заходів підвищення їх інноваційної активності на основі розвитку фінансової інфраструктури регіонів.

Виклад основного матеріалу

Вибір пріоритетів у здійсненні структурних перетворень економіки окремих регіонів зумовлює урахування різноманітних умов і факторів (економічних, соціальних, демографічних, екологічних та інших); формування конкурентного середовища та інноваційної інфраструктури; ефективне використання ресурсної бази регіону; залучення інвестицій.

Життєздатність соціально-економічного середовища регіону багато в чому залежить від рівня розвитку й надійності інфраструктури. Інститу- ційна інфраструктура - це сукупність комплементарних інститутів: допоміжних і проміжних інститутів і організацій, інститутів і організацій підтримки функціонування існуючої інституційної структури господарства або її загальних змін. Інституційна інфраструктура є підсистемою інституційної структури. Особливо велике значення регіональна інфраструктура має для заохочення малого й середнього бізнесу, який у цьому випадку, економлячи на допоміжних виробництвах, підвищує конкурентоспроможність своєї продукції [8, с. 35].

У регіональному аспекті розвиток інфраструктури необхідний як для підйому економіки відсталих регіонів, так і для забезпечення потреби розвинених регіонів. У відсталих регіонах необхідно значну частку капітальних вкладень направляти на розвиток інфраструктури, бо створення останньої буде залучати капітал (в основному приватний) у виробничі галузі, що допоможе забезпечити економічний розвиток цих регіонів.

Таким чином, інфраструктура багато в чому зумовлює темпи зростання продуктивних сил у регіонах. Для нашої країни, у якій нерівномірно розміщені природні, трудові, фінансові та матеріальні ресурси, це має винятково важливе значення. Процес формування інфраструктури досить тривалий. Він нерозривно пов'язаний із певними ресурсами, жорстко прив'язаний до території і багато в чому залежить від територіальної організації сфери виробництва і сфери обігу в кожному конкретному регіоні [9, с. 234].

На особливу увагу заслуговує створення і розвиток регіональної інноваційної інфраструктури, оскільки саме вона сприяє розвитку сфери високих технологій, яка включає такі галузі: біотехнології, фармацевтичну промисловість, медицину, нанотехнології, інформаційні та авіакосмічні технології, машинобудування, промислові та природоохоронні технології, енергетику, масові комунікації та ін.

У вітчизняній літературі як взаємопов'язані елементи, що формують інноваційну інфраструктуру, виокремлюють (табл. 1):

1. Організаційна структура (адміністрація) малого інноваційного бізнесу - забезпечує підтримку малих наукових та інноваційних організацій.

2. Фінансово-кредитні інститути - забезпечують акумуляцію і розподіл фінансових ресурсів за суб'єктам інноваційної діяльності, фінансову підтримку перспективних інноваційних проєктів.

3. Страхові компанії - забезпечують зниження втрат від ризикових операцій, залучення інвестицій у науково-технічну сферу.

4. Інформаційні мережі - дозволяють визначити перспективні напрями розвитку інноваційної діяльності, технологічний трансфер, комерціалізацію результатів науково-технічних розробок.

5. Сервісна структура - організації, які надають інноваційним організаціям послуги, пов'язані з консалтингом, інжинірингом, експертизою про- єктів, аудитом, рекламою тощо.

6. Форми навчання підприємництву в науково-технічній сфері (навчальні заклади, факультети, семінари, курси, симпозіуми та ін.) [10, с. 72].

Таблиця 1

Типи та організації інноваційно-інвестиційної інфраструктури

Джерело: складено автором.

Мета інноваційної інфраструктури - сприяння розвитку інноваційного бізнесу в регіоні на різних стадіях його життєвого циклу. Завдання інноваційної інфраструктури: відбір проєктів на основі системи об'єктивної експертизи; створення сприятливих стартових умов для розвитку малих інноваційних технологічно орієнтованих фірм; підтримка венчурних проєктів; система участі в розробці перспективних НТ-напрямів; формування матеріально-технічної бази для створення і розвитку малих інноваційних фірм, включаючи лізинг високотехнологічного обладнання; створення інноваційних, інвестиційних, венчурних фондів; створення інформаційних мереж, що забезпечують розвиток малих фірм; розвиток страхування інноваційних проєктів, державного страхування іноземних інвестицій, вкладених у розвиток інноваційної діяльності; допомога в отриманні інформації про іноземних партнерів, укладанні контрактів; навчання підприємництву в НТ- сфері [10, с. 74].

У сфері фінансування розвитку промисловості комплементарними інститутами є, з одного боку, регіональні банківські структури, що доповнюють великі інтегровані банки державного рівня, а, з другого - інститути фінансування небанківського характеру, які в нашій країні створюються державою і спираються на підтримку суспільства і представників підприємницької спільноти.

Інфраструктура кредитного ринку є важливою ланкою економіки, через її елементи здійснюється основне фінансування економічного зростання.

На наш погляд, до комплементарних інститутів кредитного ринку, що (формує; інституціональну інфраструктуру, належать інститути координації та інститути страхування ризиків (рис. 1) [11, с. 83].

Рис;. 1. Інституційна інфраструктура кредитного ринку

Інституційний склад інфраструктури кредитного ринку відбиває моделі кредитної системи, яка застосоауєтрая в економіці конкретного регіону. Треба зазначити, що в рамках західної інституційної матриці сформукалнся два основні типи (моделі) кредитних систем: марк-орієнтована і банк- орієнтована. Кожна з моделей хараттеризує певний тип фінансових зв'язків, що складаються в економіці. У марк-орієнтованій кредитній системі корпорації більшою мірою покладаються на внутрішні джерела фінансування (прибуток й амортизацію), а тому їх зв'язки з великими блнками слабше, ніж в інших країнах. Марк-орієнтована кредитна система більше орієнтована на фондовий ринок. Частка позикових ресурсів, отриманих корпоративним сектором економіки від продажуоблігацій, короткострокових цінних папкрів й акцій, становить 50-75% фінансування, і лише решта покривається банківським продуктом.

Рис. 2. Частка витрат на виконання досліджень і розробок у ВВП закордонних країн та України у 2016 р. (відсотків) [14]

Для банк-орієнтованої кредитної системи більш властива висока концентрація акціонерного капіталу в кількох основних акціонерів. Найчастіше основним акціонером нефінансової корпорації є банк, що передбачає його участь в організації грошових потоків підприємства. У результаті частка банківських кредитів у такій моделі становить понад 70% усіх додатково залучених ресурсів (решта припадає на операції з цінними паперами). На основі аналізу інсти- туційного складу інфраструктури кредитного ринку можна зробити висновок, що формування ефективної марк-орієнтованої кредитної системи є кращим напрямом розвитку фінансової інфраструктури регіону [12] .

Більшість високо розвинених країн світу спираються на інноваційну модель розвитку своїх економік, тому першочерговою є проблематика фінансового забезпечення інноваційного розвитку (рис. 2). Це зумовлює актуальність державної фінансової підтримки підприємств, орієнтованих у своїй діяльності на інновації (табл. 2). Особливе місце в цьому процесі займають малі підприємства, що мають високу мобільність реагування на потреби інноваційного розвитку.

Підтримку розвитку малого підприємництва, що направлена на подолання різниці між дійсним та бажаним рівнем його розвитку, варто виокремити як одну з основних цілей фінансової політики держави. Найбільш розповсюдженим є визначення економічної сутності фінансової політики як сукупності «заходів, форм і методів мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів» у складі економічної політики держави відповідно до цілей соціально-економічного розвитку країни [13, с. 8].

Таким чином, можна зробити висновок, що фінансова політика, будучи системою взаємопов'язаних цілей та методів їх досягнення, використовує фінансові інструменти та здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів, що направлений на економічний розвиток країни в цілому та стимулювання підприємницької діяльності зокрема.

Таблиця 2

Інструменти державної фінансової політики підтримки малого
інноваційного підприємництва в різних країнах

Джерело: [15].

Основна маса наукових публікацій останніх років присвячена саме державній підтримці. Аналіз наукової літератури засвідчує відсутність одностайності в поглядах науковців до визначення поняття державної фінансової підтримки. Можна виокремити три підходи до визначення державної фінансової підтримки (табл. 3).

Таблиця 3

Підходи до визначення сутності державної фінансової підтримки

Джерело: [16, с. 26].

Таким чином, державну фінансову підтримку розвитку малого підприємництва варто розглядати в інституційному та функціональному аспектах. Інституційний аспект передбачає формування та розвиток інститутів, які прямо чи опосередковано здійснюють державну фінансову політику підтримки підприємництва. Вони забезпечують сприяння самозайнятості та збільшенню частки створеної підприємствами доданої вартості у ВВП. Функціональний аспект державної фінансової підтримки передбачає виконання нею розподільчої, контрольної та інформаційної функцій.

Найбільш значущими елементами фінансової інфраструктури інноваційної діяльності є організації, створені за участю держави. Здійснюючи діяльність у рамках інституційної структури, фінансові інститути сприяють прискоренню кругообігу капіталу, здійсненню пріоритетних завдань реального сектору економіки. Інституційна структура фінансового ринку відіграє важливу роль в економічних перетвореннях, що відбуваються в сучасних умовах.

Як регулятор грошового обігу центр акумуляції та перерозподілу фінансових ресурсів забезпечує функціонування ефективного механізму стимулювання розвитку інноваційно-інвестиційної, виробничої сфери економіки, системи суспільно-економічних відносин, а також можливість прискореної модернізації регіональної та національної економіки.

Як видно з табл. 4, Україна має велику кількість промислових підприємств, але тільки мала частина їх займається інноваційною діяльністю, а з кожним роком ця частка знижується, що призводить до занепаду економіки та відсталості від розвитку сучасного світу.

У 2018 р. інноваційною діяльністю в промисловості займалися 16,2% обстежених промислових підприємств. Серед регіонів вищою за середню в Україні частка інноваційно-активних підприємств була в Харківській, Дніпропетровській, Львівській, Київській областях та в м. Києві (табл. 5).

Інноваційна активність підприємств за регіонами (2014-2018) Таблиця 4

Відбувається поступовий спад питомої ваги реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової. У 2012-2014 рр. вона дорівнювала 3,3%, а у 2015-2017 рр. - лише 1,4%. Якщо порівняти цей коефіцієнт у високорозви- нених країнах, - то він не опускався нижче 20% за останнє десятиріччя. Крім цього, велика частка інвестицій (до 75%) вкладається в підприємства низько технологічних галузей економіки [18].

Для оцінювання інноваційного розвитку промислових підприємств розглянемо ще один показник рівня впровадження інновацій, а саме статистичні дані впровадження інновацій на промислових підприємствах за напрямами їх проведення у 2012-2018 рр. (табл. 6) [17; 18].

Таблиця 6

Упровадження інновацій на промислових підприємствах

(2012-2018)

Джерело: [10; 11].

Питома вага підприємств, які впроваджували інновації, з 2012 по 2018 р. підвищилася на 2,0%, а питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової знизилася на 2,5%. Варто зазначити, що за проаналізований період кількість упроваджених нових технологічних процесів знизилася, упровадження нових видів техніки збільшилося.

У цей період найбільшу кількість інноваційних видів продукції впроваджено на підприємствах із виробництва машин й устаткування, не віднесених до інших угруповань (23,9%), харчових продуктів (21,4%), основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів (7,8%) [18].

Інвестування здійснювалося з Державного бюджету, за рахунок власних коштів підприємств, іноземних інвесторів та кредитів, але все ж таки основним джерелом фінансування інноваційного розвитку в цей період були власні кошти підприємств. Стрімко зменшуються вкладення коштів в інноваційну діяльність іноземними інвесторами, а також за рахунок банківських кредитів. Перш за все причинами такої тенденції є відсутність власних фінансових ресурсів та наявність великих ризиків. Адже через високу ризикованість діяльності малих венчурних підприємств їм складно самостійно отримати банківський кредит чи фінансування від приватного інвестора.

Проблема фінансування інноваційної діяльності підприємств у регіонах України залишається також надзвичайно гострою. Основною причиною, що стримує інноваційну діяльність, більшість підприємств (майже 86%) називає саме відсутність фінансування для покриття великих витрат, пов'язаних із нововведеннями [19, с. 67].

Спостерігається занадто мала участь банківського сектору у фінансуванні інновацій, дуже низькими є показники інвестування в інновації за рахунок Державного бюджету у 2017 р. (лише 55,1 млн грн), а причиною цього є високі ставки за кредитами та дефіцит Державного бюджету України (табл. 7).

Таблиця 7

Джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні (млн грн)

Джерело: [17; 18].

За статистичними даними, інноваційно-інвестиційну діяльність підприємств стримують нестача власних коштів (81,7% респондентів), недостатня фінансова підтримка держави (50,9%), великі витрати на нововведення (49,3%), високий економічний ризик (32,5%), тривалий термін окупності нововведень (29,5%), низький платоспроможний попит на продукцію (25,5%), нестача інформації про нові технології (17,1 %), відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами та науковими організаціями (16,7%), нестача інформації про ринки збуту (15,2%) [18, с. 121].

Таким чином, здійснення структурних перетворень регіональної економіки на основі інновацій стримується такими чинниками:

- недостатнім рівнем використання інноваційного потенціалу як головного засобу підвищення конкурентоспроможності;

- відсутністю необхідного державного фінансування структурних та інноваційних перетворень;

- недостатньо ефективними економічними механізмами державної підтримки й стимулювання інноваційної діяльності;

- відсутністю необхідного наукового забезпечення інноваційного розвитку регіонів;

- вичерпанням поточних конкурентних переваг галузей регіональної економіки;

- слабким або деформованим попитом на інновації;

- відсутністю розвиненої інноваційної інфраструктури;

- великою диференціацією регіонів за рівнем економічного та технологічного розвитку;

- неефективною системою захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності, а також регулювання процесу передачі технологій;

- відсутністю механізмів перерозподілу капіталу від традиційних до науко- та технологічномістких галузей економіки [20, с. 120].

Тоді як однією з головних проблем, що стоять перед нашою державою, є формування нового, ринкового механізму мобілізації коштів для фінансування інвестицій у реальний сектор економіки, саме інституційна структура фінансового ринку стає єдиним потужним джерелом інвестиційних ресурсів, забезпечуючи ефективне акумулювання коштів та економічно доцільне задоволення інвестиційного попиту економічних агентів на ресурси як короткострокового, так і довгострокового характеру.

Інноваційні технології сьогодні є необхідною умовою для забезпечення конкурентоспроможності держави, тому особливої уваги потребує підтримка інноваційної діяльності малих підприємств, під якою маємо на увазі діяльність, пов'язану з науково-технічними розробками та їх введенням у виробництво.

Підтримка інвестиційної діяльності здійснюється за рахунок податкових пільг, відшкодування відсотків за користування кредитами, покращення економіко- політичної ситуації в країні, що сприятиме залученню зовнішніх інвесторів (табл. 8).

Таблиця 8

Класифікація видів державної фінансової підтримки розвитку
малого підприємництва

Джерело: [16, с. 129].

Отже, ефективність підтримки малого підприємництва залежить від багатьох складових та є одним із головних чинників сталого розвитку економіки України. У контексті прийняття рішень державну фінансову політику підтримки малого підприємництва варто розглядати як комплекс пріоритетних державних рішень, які визначають основний механізм, інструменти та інститути фінансового регулювання та стимулювання розвитку малого підприємництва.

Слід зазначити, що більшість діючих у світі інститутів розвитку для реалізації своїх функцій використовує переважно фінансові (кредитні) механізми. Помітний акцент на взаємодії інститутів розвитку з кредитними інститутами (банки, лізингові та факторингові компанії, мікрофінансові організації). Це дозволяє одночасно вирішувати два завдання: по-перше, стимулювання кредитування; по-друге, забезпечення фінансових інститутів довгостроковими пасивами, що сприяє підвищенню стійкості фінансового сектору.

У Європі державна фінансова політика підтримки малого підприємництва реалізується в основному за рахунок непрямого фінансування малого бізнесу, проте в окремих випадках можуть також надаватися і прямі державні гранти. Особливістю фінансової підтримки в європейських країнах є розгалужене фінансування за рахунок різноманітних європейських інституцій та розроблених ними програм (рис. 3) [15].

Рис. 3. С пособи фінансування підтримки малого підприємництва в країнах Європейського Союзу

Проте нині в Україні відсутній чіткий механізм надання такої підтримки, а окремі інструменти фінансової підтримки не вияористовуються взагалі. Складні умови господарювання вимагають чітких, стабільних та надійних умов державної фінансової підтримки національних товаровиробників - суб'єнтів мал ого підприємництва та сприяння їх виходу на вітчизняні та зарубіжні ринки. При прийнятті рішень на длі обмеженості державних коштів пріоритетними інструментами мають стати державні гарантії на кредити, розвиток кооперації малого бізнесу з великими підприємствами, залучення міжнародних кредитів.

Висновки

Таким чином, відсутність державного фінансування, недостатність вітчизняних та іноземних інвестицій, практично відсутність фінансування недержавними структурами, у тому числі комерційними банками, і нерозвиненість регіонального фондового ринку значно ускладнюють інноваційний розвиток регіональної економіки, а відповідно, й структурні перетворення в економіці.

Для вирішення проблем інноваційного розвитку вітчизняних промислових підприємств необхідно:

- розробити та реалізувати дієві програми підтримки та стимулювання інноваційного розвитку на державному рівні;

- надати державні гарантії щодо проєктів, які передбачають упровадження сучасних технологічних процесів, зокрема маловідходних, ресурсозберігаючих та безвідходних;

- створити сприятливий інвестиційний клімат, що дасть змогу залучати кошти іноземних інвесторів зі світового фінансового ринку, загальний обсяг активів якого в декілька разів перевищує світовий ВВП;

- запровадити систему пільг для підприємств, які впроваджують інновації та реалізують інноваційну продукцію;

- встановити систему прогресивного оподаткування для підприємств, які випускають застарілу та неконкурентоспроможну продукцію;

- розробити систему кредитного забезпечення;

- створити ефективну нормативно-правову базу, яка стосується інноваційної та наукової діяльності;

- переорієнтувати зовнішньоекономічну діяльність на високотехнологіч- ний експорт, адже держава повинна виходити на стратегічний напрям розвитку економіки, а не орієнтуватися на короткострокову вигоду [13, с. 121].

Отже, завдяки проведеному аналізу можна зробити висновок, що Україна має досить великий потенціал для здійснення інноваційної діяльності промисловими підприємствами, результатом чого буде підвищення інвестиційної спроможності як економіки країни, так і регіонів загалом. Проте існує безліч проблем, які виникають на шляху активізації та реалізації інноваційної діяльності. Найголовнішою з них є недостатнє фінансування цієї сфери, високий рівень витрат, відсутність підтримки з боку держави. Необхідне формування ефективної інституційної інфраструктури фінансово-кредитної системи, що знизить витрати опортуністичної поведінки учасників кредитного ринку і дасть стимули для розвитку. Основою для підвищення ефективності фінансової політики є обґрунтованість державних та регіональних програм підтримки малого підприємництва з урахуванням гармонізації інтересів бізнесу та суспільства.

Вивчення використовуваних в інших країнах моделей та форм фінансової підтримки малих підприємств дозволить Україні значно покращити власну систему підтримки малого підприємництва та створити основи для формування конкурентоспроможної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бажал Ю. Розвиток інноваційної діяльності у знаннєвому трикутнику «держава - університети - промисловість». Економіка і прогнозування. 2015. N° 1. С. 76-88.

2. Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: наука та інноваційний розвиток. Київ: Оранта, 1997. 286 с.

3. Гончарова Н. Інноваційний розвиток промислового комплексу: проблеми організації та розвитку. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. 2008. Вип. 99-100. С. 20-22.

4. Данилишин Б., Чижова В. Науково-інноваційне забезпечення сталого економічного розвитку України. Економіка України. 2004. № 3. С. 4-11.

5. Долішній М. Регіональна політика та механізми її реалізації. Київ: Наукова думка, 2003.502 с.

6. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. Київ: ІЕП НАНУ, 1999. 254 с.

7. Федулова Л. І. Інноваційний фактор забезпечення сталого розвитку регіонів України. Економічний вісник університету. 2017. Вип. 33(1). С. 62-71.

8. Студенніков І., Ткаченко В. Інституційна інфраструктура регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і проблеми формування. Економічний часопис -XXI. 2005. №9-10. C.36-40.

9. Шинкарук Л. В., Бевз І. А., Барановська І. В. Структурні трансформації в економіці України: динаміка, суперечності та вплив на економічний розвиток: наукова доповідь / за ред. Л. В. Шинкарук. Київ: НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозування НА...