Моделі інтернаціоналізації бізнесу та доцільність їх застосування українськими компаніями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моделі інтернаціоналізації бізнесу та доцільність їх застосування українськими компаніями

Єні І.С.

здобувачка вищої освіти ОС Магістр, спеціальність 292 «Міжнародні економічні відносини», Державний університет «Житомирська політехніка»

Стаття висвітлює чинники розвитку моделей інтернаціоналізації бізнесу та ефективність їх застосування українськими компаніям

Ключові слова: малі та середні підприємства, інтернаціоналізація, моделі інтернаціоналізації, конкурентоспроможність, прогресивна інтернаціоналізація.

Key words: small and medium enterprises, internationalization, models of internationalization, competitiveness, progressive internationalization.

Дослідження даної теми зумовлено стрімким поширенням процесу інтернаціоналізації серед українських підприємств. У наш час велика кількість підприємств все більше використовують широкий спектр моделей та стратегій інтернаціоналізації для просування своєї продукції на внутрішній та зовнішній ринки.

Теоретичні основи інтернаціоналізації були закладені у працях S. Hollensen, J. Johanson, J. Mathews, P. McDougall, B. Oviatt, O. Williamsonта ін. Також ряд вітчизняних дослідників досліджували концепції та теорії інтернаціоналізації, а саме: П. Ільчук, Ю. Орловська, О. Ткач, ДуЧуньбу. Основнимзавданням науковців поставало дослідження процесу інтернаціоналізації, визначення переваг та недоліків процесу інтернаціоналізації, та стратегій її просування на зовнішній ринок. Особливої уваги потребує дослідження проблем інтернаціоналізації малих та середніх підприємств.

Мета статті - полягає у висвітленні проблеми і перспектив інтернаціоналізації українських підприємств у контексті реалізації ресурсної концепції малими, середніми, та великими суб'єктами господарювання.

Малі та середні підприємства провідних країн світу відіграють важливу роль у розвитку економіки та підвищенні рівня добробуту нації. Сприяючи довгостроковому економічному зростанню, Україна намагалася вдосконалити свою політику щодо розвитку малого та середнього підприємництва. Бажання компаній вийти на незнайомі ринки, взявши на себе нові ризики (наприклад, інтернаціоналізацію), в перспективі сприятиме розвитку ресурсів та капіталовкладень [3, c. 305].

Основна ідея теорії інтернаціоналізації підприємств полягає в концепціях, що стосуються бізнесу та розвитку компаній на міжнародних ринках. Інтернаціоналізація дає безліч переваг, здатних підвищити ефективність бізнесу. Такі переваги можуть покращити продуктивністькомпанії, допомагаючи їй у освоєнні ресурсів, розроблених у її рідній країні, шляхом арбітражу міжнародних відмінностей у виробництві та придбання стратегічних активів для підтримки конкурентної переваги таким чином, щоб компанія могла розробляти технології, які визначають, хто становить конкурентоспроможність на ринку.

Основна ідея теорії інтернаціоналізації підприємств полягає в концепціях, що стосуються бізнесу та розвитку компаній на міжнародних ринках. Актуальними етапами розвитку теорії виявилися й інші напрямки досліджень, наприклад іноземні інвестиції. Зовнішня експансія як початок усієї системи інтернаціоналізації, це перетворення малих підприємств у великі підприємства, а потім у корпорації, розробили декілька моделей, теорій та стратегій.

Що стосується прогресивних моделей інтернаціоналізації компанії. Цей тип моделі передбачає, що інтернаціоналізація є прогресивним процесом, який має кілька послідовних етапів. Наукові виміри цих трьох груп представено в таблиці 1:

Таблиця 1.Основні характеристики моделей інтернаціоналізації [2]

Аналізуючи основні особливості моделей інтернаціоналізації, можна виділити три підходи, а саме: модель Уппсала, еклектичну парадигму, стратегічний підхід. Ці моделі були спрямовані на пояснення шляхів і причин розвитку компаній на зовнішніх ринках. Основною причиною було те, що вони були готові отримати прибуток, отримати певну конкурентну перевагу та прагнути до успіху.

Еклектична парадигма - це зв'язок між поведінкою компанії та витратами, які вона повинна нести в зовнішніх операціях, так званими трансакційними витратами. Цей підхід припускає, що на рішення про вихід на зовнішній ринок в значній мірі впливає сума витрат і сума прибутку від операції. У свою чергу, мережевий підхід робить акцент на значущостіспівпраці компанії з оточенням, тобто покупцями чи постачальниками, а також на конкуренції не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Така співпраця часто дозволяє компанії вийти на ринок, маючи великі перспективи.

Стратегічний підхід ґрунтується на ефектах прийнятих рішень, оцінці зовнішнього ринку та ресурсів компанії. Важливим фактором у цьому підході є менеджмент компанії та її операційна стратегія. [4, с. 156] Процес впровадження, система управління, фінансова ситуація - це елементи, які беруть участь і опосередковано впливають на рішення щодо розвитку компанії на нових ринках.

Модель Уппсала, названа на честь бізнес-школи шведського міста, є моделлю інтернаціоналізації, яка спирається на навчання та знання. Припускається, що недостатність знань компанії є важливою перешкодою для розвитку міжнародних операцій. Оскільки компанія отримує більше знань і вчиться більше з міжнародної діяльності, ці перешкоди можна поступово подолати. Ця гіпотеза також неявно припускає, що великі компанії, які мають значні ресурси, можуть перетинати деякі етапи та інтернаціоналізуватись за один крок. Це твердження відкриває шлях до глобалізації, коли компанія, що «народилася глобальною», орієнтується на світовий ринок, незважаючи на те, що вона ще не має необхідних знань та умінь.

Глобалізація є атрибутом «народжених-глобальних», тобто компаній, які від свого «народження» швидко глобалізуються без попереднього довгострокового періоду інтернаціоналізації. Збільшення кількості та значення «народжених у світі» компаній є результатом багатьох тенденцій, таких як глобалізація ринку, зростання ролі ринкових ніш, глобалізація галузей, зокрема технологічних, удосконалення та просування нових технологій, глобальні мережі, прогрес, які мають великий вплив на комунікаційні технології. На відміну від прогресивного процесу, глобалізація передбачає інтернаціоналізацію лише на одному етапі. Прогресивна інтернаціоналізація є результатом рішення окремої компанії, тоді як глобалізація вимагає різних типів альянсів, партнерств та співпраці з іншими компаніями, які вже володіють додатковими компетенціями, щоб сприяти швидкому зростанню. Модель прогресивної інтернаціоналізації представлена у таблиці 2:

Таблиця 2.Модель прогресивної інтернаціоналізації [2]

Гіпотеза моделі полягає в тому, що послідовні способи інтернаціоналізації тісно пов'язані з життєвим циклом продукту, і вона була введена Верноному 1966 році. Вона передбачає, що виробники в розвинених країнах «ближче» до ринків, ніж виробники з інших країн. В результаті перші виробничі потужності будуть у розвинених країнах. У міру збільшення попиту відбувається все більший рівень стандартизації, що дозволяє отримати економію від масштабу за рахунок масового виробництва. Витрати стають важливішими, ніж адаптація продукту. У свою чергу стандартизація продукції дозволяє менш розвинутим країнам пропонувати конкурентні переваги як місце розташування виробництва.

Гіпотеза життєвого циклу припускає, що інтернаціоналізацію компанії можна розділити на три етапи:

1. Стадія нового продукту - нові продукти спочатку перебувають на етапі розробки і продаються на внутрішньому ринку, але незабаром вони починають експортуватися в інші передові країни.

2. Стадія зрілого продукту - це частина життєвого циклу продукту, де темпи зростання продажів уповільнюються (не негативні). На цьому етапі можливо спостерігати, які продукти виграли, а які програли. Переможці одержують призи, які можуть принести компанії достатньо грошей. І в матриці BCGїх йменують «дійною коровою» (публіцистичний стль, а має бути науковий). Цей етап є заключною частиною життєвого циклу продукту перед переходом на стадію занепаду. В ідеалі, компанія має продовжити життя на цьому етапі за допомогою стратегії розширення. Таким чином це може сприяти розширенню капіталу.

3. Стадія стандартизованого продукту - з'являється на стадії зрілості та занепаду продукту. Тепер продукцію можна розташовувати в країнах, що розвиваються, а потім транспортувати назад у розвинені країни та інші країни. Перехід від однієї стадії до іншої стадії життєвого циклу продукту пропонує дві переваги: знання та зниження витрат. Ці дві переваги пояснюють відмінності між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Розрив у знаннях між розвиненими країнами та іншими країнами значно зменшився. Ідея розриву у витратах буде продовжуватися, оскільки реальність показує, що відмінності у витратах існують у багатьох випадках. Таким чином, багато компаній, що розвиваються, особливо з розвинених країн, використовують субпідряд, ліцензування, франчайзинг, придбання навіть у країнах, де існує різниця у витратах, що дозволяє отримати переваги у витратах незалежно від рівня їх розвитку.

Підсумовуючи вище згадане, можна дійти висновку, що інтернаціоналізація є важливою складовою стратегії зростання та розвитку компанії. Це переважно екстенсивна стратегія з інтенсивними валентностями в той же час, кінцевим результатом якої є диверсифікація. Стратегічний характер інтернаціоналізації вимагає виконання трьох важливих умов, щоб успішно розпочати та досягнути успіху.

Прогресивні моделі інтернаціоналізації високо цінуються, але вони також відкриті для критики. Багато компаній не завжди мають стадію консолідації на внутрішньому ринку, перш ніж вони інтернаціоналізовані, і це може вплинути на їх ініціативу. Іноді компанія перевершує деякі етапи процесу або вирішує змінити тенденцію, перейшовши від високої прихильності до низької. Часто трапляються компанії, які не можуть подолати певний етап інтернаціоналізації.

Стратегічний проект інтернаціоналізації може бути окремим зусиллям компанії або ділової мережі. Моделі інтернаціоналізації мають спільні точки, хоча вони (модель нежива істота, щоб мати бачення) та перспективи та показують різні способи входження. Прогресивні та випадкові моделі є об'єктивними та статичними, тоді як моделі взаємодії суб'єктивні та динамічні. Режими входу однакові незалежновід моделі, а порядок пріоритету різний. Прогресивні моделі рекомендують експорт як вихідний режим, тоді як еклектична модель розглядає прямі іноземні інвестиції як пріоритет.

Велика різноманітність моделей не може повністю охопити всі проблеми інтернаціоналізації. З цієї причини ми пропонуємо багатовимірну модель, яка має суттєві елементи існуючих моделей та вводить нові. Ця модель задумана з точки зору керівництва компанії.

У сьогоднішньому розвитку світової економіки інтерналізація є відмінною тенденцією, що призводить до зближення економічного розвитку різних країн, посилення виробничих відносин, швидкого зростання міжнародної торгівлі, міграції капіталу, розширення міжнародних відносин у банківській та страховій сферах, переплетення фінансових фондових ринків та інш. У міжнародному бізнесі виникають промислові асоціації, які поєднують технологічно пов'язані підприємства. Йде активний процес створення фінансово-промислових груп, холдингів, стратегічних альянсів та технологій для отримання конкурентної переваги, які стають сферою спільних інтересів, і тут вирішальним фактором стає механізм інтернаціоналізації та його активне використання у конкурентній стратегії.

У нинішній глобальній економічній системі підприємства зазвичай працюють на багатьох географічних ринках, тому вивчення ключових проблем інтернаціоналізації бізнесу, одна з яких - вихід підприємства на закордонний ринок, в даний час дуже актуально.

Українська економіка готова до підприємницької діяльності на зовнішніх ринках. Перш за все, це експорт продукції, виробленої в Україні, відкриття представництв за кордоном, прямі інвестиції (акціонерний капітал) як джерело фінансування підприємства на зарубіжні ринки. Дослідження географічної структури зовнішньої торгівлі України, а також товарів та послуг показує, що українські компанії зосередили свою діяльність (крім місцевого ринку) на трьох основних географічних ринках - європейському, азіатському та СНД. Це пояснюється географічною близькістю цих ринків до України. Що стосується експорту послуг України, то основними імпортерами є країни СНД та Європи, далі йдуть регіони Азії та Америки. Таким чином, підприємства, які працюють із наданням послуг, активніше виходять на зовнішні ринки.

Розвиток підприємства залежить від здатності створити стійку конкурентну перевагу, яка обумовлена унікальними та цінними ресурсами та вмінням їх використовувати. Ресурси, які складно замінити, скопіювати, купити чи імітувати є реальним джерелом конкурентної переваги для організації. Створення конкурентної переваги не повинно бути легким процесом, тому що чим легше створити перевагу, тим швидше та легше її здолає опозиційна сторона. Незамінні ресурси не обов'язково мають бути власністю компанії, але вони завжди повинні бути під її контролем. Важливим чинником інтернаціоналізації підприємства також є мобільність ресурсів, що залежить від розташування та юридичних факторів (наприклад, прав власності). Теорія ресурсів підкреслює неоднорідність підприємств (особливо із сектора МСП) через різноманітність доступних ресурсів та можливостей їх використання та перетворення на сильні сторони [2, c. 319].

Проведене емпіричне дослідження дає загальні відомості про методи інтернаціоналізації українських підприємств, напрями інтернаціоналізації та роль ресурсів підприємств у їхній інтернаціоналізації. Проблема вимагає поглиблення дослідження з пропозицією проводити його безпосередньо серед українських підприємців із усіх секторів: мікро-, малих, середніх та великих компаній. Мікро- та невеликі компанії, створені в Україні останні кілька років, часто відразу ж шукають можливості для роботи за межами країни. Є багато причин для цього:

• сильна конкуренція на внутрішньому ринку, особливо в умовах великої кількості невеликих компаній, які працюють неофіційно, що суттєво впливає на операційні витрати та збільшує ціни на продукти та послуги;

• невеликі фінансові та технологічні ресурси;

• бажання розвивати власний бізнес та отримувати більший чистий прибуток (більший, ніж на внутрішньому ринку);

• відсутність державної підтримки та нечіткі національні закони;

• підприємливість та харизма молодих підприємців, часто мають інноваційні ідеї.

Мікро- та малі компанії не мають «багатих ресурсів»: природних, матеріальних і капітальних, тому найпопулярнішою формою інтернаціоналізації є експорт та імпорт (непрямий і прямий). Зазвичай вони конкурують за ціною та якістю. Все частіше вони також мають професійний людський капітал з високими технічними компетенціями [2, c. 319]. Багато мікро- та малих підприємств базують свою діяльність на регіональних ремеслах, що робить їх унікальними у світі. Мікро - та малі підприємства воліють продавати власну продукцію в країнах з нижчим технологічним рівнем. Ресурси компанії визначають насамперед стратегії її функціонування та розвитку, меншою мірою - стратегічні напрямки.

Концепція, заснована на ресурсах, та пов'язана з цим власність компаній створюють великі можливості для способів інтернаціоналізації українських підприємств. Компанії з багатими (кількісними) ресурсами можуть використовувати ефективніші експортні стратегії [1, с. 303]. Крім ресурсів, які безпосередньо належать компаніям, важливу роль також відіграють ресурси України як країни. Вони залучають іноземних кооператорів та інвесторів, роблячи країну привабливою для міжнародного співробітництва, особливо у формі експорту та імпорту, а також прямих іноземних інвесторів.

Аналітики особливо підкреслили той факт, що Україна є другою за величиною країною в Європі (майже вдвічі більшою, ніж Польща) з населенням майже 46 мільйонів людей і що вона має багаті природні ресурси та родючі сільськогосподарські угіддя у поєднанні з дешевою робочою силою, а також високий попит на продукцію багатьох галузей, що робить її дуже привабливою іноземним інвесторам. За конкурентоспроможністю економіки вона посідає 83 місце серед 140 країн світу.

Список використаних джерел

інтернаціоналізація підприємство ресурсна концепція

1. Вергун В. А. Іноземні інвестиції: офшорні зони та їх інституції в міжнародному бізнесі: навч. посібник / В. А. Вергун, О. І. Ступницький. - К.: Київський університет, 2012. - 303 с.

2. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво: / П. Друкер; пер. з англ. В. С. Гуля. - К.: Україна, 1994. - 319 с.

3. Мешко Н. П. Інноваційний розвиток країн світової економіки в умовах глобалізації: монографія / Н. П. Мешко. - Донецьк: Юго-Восток, 2008. - 305 с.

4. Михайлова Л. І. Міжнародний бізнес : навч. посібник / Л. І. Михайлова, С. Г. Турчіна, Ю. І. Данько. - Суми: Вид-во Козацький вал ВАТ Сумська обласна друкарня, 2009. - 156 с.

5. Шнирков О. І. Європейський Союз у глобальному інноваційному просторі / О. І. Шнирков. - К.: Видавничополіграфічний центр «Київський університет», 2008. - 143 с.

Размещено на Allbest.ru