Вектори вдосконалення державного контролю за монопольним ціноутворенням

Ключові слова: державний контроль, монопольне ціноутворення, монопольно висока ціна, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антимонополь- не законодавство, антимонопольне регулювання.

В умовах трансформації монополізованої вітчизняної економічної системи та її адаптації до змін, викликаних процесом глобалізації, необхідним є подальше вдосконалення законодавства в сфері економічної конкуренції, особливо тих положень і норм, що стосуються монопольного ціноутворення, і розробка дієвих механізмів їх реалізації. При безпосередньому розгляді конкурентних справ судами та органами Антимонопольного комітету України однією з причин неприйняття об'єктивного рішення по суті справи є складність у доведенні фактів зловживання монопольним (домінуючим) становищем, зокрема через відсутність як чіткої класифікації видів зловживань, так і методик їх виявлення та припинення. Крім того, анти- монопольне законодавство України містить велику кількість оціночних понять, для яких не передбачено кількісних критеріїв, а такі важливі поняття, як монопольно висока (монопольно низька) ціна, в ньому взагалі не визначені. Усунення цих прогалин дозволить підвищити ефективність державного контролю за монопольним ціноутворенням та сприятиме розвитку національної економіки.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Дослідження проблеми монопольного ціноутворення в контексті наслідків діяльності на ринку монополістів знайшло відображення в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема Й. А. Шумпетера (J. A. Schumpeter) [1], Д. Арментано (D. Armentano) [2], К. У Крюса (C. W. Crews) [3], М. Спраула (M. Sproul) [4], Л. Туроу (L. Thurow) [5], К. Кудрявцева (K. Kudryavtsev) [6], С. Авдашевої (S. Avdasheva) та А. Шастітка (A. Shastitko) [7] та ін. Питанням розбудови інституту конкуренції та вдосконалення антимонопольного регулювання присвячені роботи В. Лагутіна (V. Lahutin) [8; 9; 10], Ю. Уманціва (Yu. Umantsiv) та О. Міняйла (O. Miniailo) [11], А. Щербака (A. Shcherbak) [12], Т. Швидкої (T. Shvydkа) [13], П. Акмана (P. Akman) і Л. Гаррода (L. Garrod) [14]. Шляхи та напрями вдосконалення окремих норм європейського та вітчизняного конкурентного законодавства розглянуті в наукових статтях та монографіях Д. Еванса (D. Evans) і Дж. Паділли (J. Padilla) [15], К. Раінкера (К. Reinker), Д. Каллі (D. Culley) та М. Мюлвенона (M. Mulvenon) [16], О. Бакалінської (O. Bakalinska) [17], А. Ласікова (A. Lasikov) [18], К. Смирнової (K. Smyrnova) [19] та ін.

Проте сьогодні залишаються дискусійними методологічні аспекти встановлення монопольно високої ціни, недостатньо чітко прописані та законодавчо не закріплені методики виявлення і припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем, потребує переосмислення роль та повноваження відповідних державних органів у забезпеченні ефективного державного контролю за монопольним ціноутворенням.

Формулювання цілей

Метою статті є дослідження проблеми монопольного ціноутворення, методичних аспектів установлення монопольно високих цін, визначення особливостей проблем та обмежень, що виникають при виявленні й припиненні фактів зловживання монопольним (домінуючим) становищем в українській та світовій правозастосовній практиці, розробка пропозицій щодо вдосконалення норм вітчизняного конкурентного законодавства й контролю за їх дотриманням з боку відповідних державних інституцій для забезпечення ефективності державного контролю за монопольним ціноутворенням.

Виклад основного матеріалу

Проблема монопольного ціноутворення в контексті наслідків діяльності на ринку монополістів завжди була і на сьогодні залишається дискусійною, адже великі підприємства - монополії, вкладаючи значні кошти в новітні технології та виступаючи потужними двигунами економічного розвитку, часто не зловживають цінами, а використовують їх гнучкість як стимул для розширення виробництва. У зв'язку з цим Й. А. Шумпетер (J.A. Schumpeter) наголошував: «Теорія вчить нас, що в окремих випадках монопольна ціна повинна бути вища за конкурентну, а обсяг виробництва при монополії менший, ніж при конкуренції. Це правильно в тому випадку, якщо спосіб виробництва, його організація та все інше в обох випадках однакові. Насправді в розпорядженні монополіста можуть знаходитися способи виробництва, які недоступні або важкодоступні для його конкурентів... При різних рівнях виробничої і організаційної ефективності монопольні ціни не обов'язково є вище конкурентних» [1, с. 478-479].

Принциповий противник антимонопольного регулювання професор Д. Ар- ментано (D. Armentano), аналізуючи практику застосування антимонопольного законодавства в різних країнах світу, зокрема у США, дійшов висновку, що цей вид регулювання є виявом інтервенціоністської влади держави, яку використовують приватні компанії у власних інтересах і на шкоду суспільству, а монопольні зловживання нероздільно пов'язані з державним втручанням у виробництво і товарний обмін. Він, зокрема, зазначає: «У багатьох із цих (класичних антимонопольних) справ, що стосувалися як державних, так і приватних підприємств, компанії-відповідачі, які програли судові розгляди, насправді знижували ціни, збільшували обсяги випуску, здійснювали швидку технічну модернізацію і в цілому поводилися так, як це диктує ефективний і конкурентний ринковий процес. Однак саме така конкурентна поведінка призводила до ініціювання антимонопольних справ. Антимонопольне регулювання (особливо у випадках, спрямованих проти приватних компаній) часто застосовувалося і застосовується як своєрідна зброя, за допомогою якої можна не допустити суперництва і захистити ринкову структуру, що вже склалася, від конкуренції» [2, с. 18].

Видана ціла низка наукових статей і монографій, автори яких, зокрема Р Борк (R. Bork), Г Демсец (H. Demsetz), Р Познер (R. Posner), Л. Туроу (L. Thurow), К. У Крюс (K. U. Crews), М. Спраул (M. Sproul) та інші стверджують, що антимонопольне законодавство, принаймні в його існуючій формі, не тільки не сприяє посиленню конкуренції, але й призводить до втрат суспільного добробуту. Так, К. У Крюс (K. U. Crews) зазначає: «...часто антимонопольне регулювання і застосування антимонопольних законів призводять до підвищення ціни і скорочення випуску монополіста, знищуючи нерозпізнані джерела ефективності. Неспроможність держави при розробці й застосуванні регулюючих заходів або проведенні судових розглядів з приводу порушень антимонопольного законодавства може виявитися більшою за гіпотетично існуючу неспроможність ринку, з метою усунення якої і здійснювалися ці заходи» [3]. Досліджуючи економічний ефект від накладання штрафних санкцій на компанії за порушення законодавства США в частині встановлення горизонтально фіксованих цін, М. Спраул (M. Sproul) дійшов висновку, що «.в абсолютній більшості випадків антимонопольні позови не призводять до зниження ціни. У цілому, засудження за статтею «фіксовані ціни» призводить навіть до деякого підвищення цін. Навіть у найбільш успішних випадках ціни знижуються не більш ніж на 10 %» [4]. Відомий американський економіст Лестер Туроу (L. Thurow) свого часу опублікував статтю з промовистою назвою «Давайте відмінимо антимонопольні закони», а прихильник оновлення державного планування економіки України Ю. Архангельський (Y Arkhangelsky) піддає сумніву доцільність існування Антимонопольного комітету України, аргументуючи це таким чином: «Враховуючи теоретичну неспроможність тези, що монополія може підвищувати ціну без дотримання закону попиту і пропозиції, доцільно ліквідувати АМКУ і НКРЕКП, які є подібними до колишнього Державного комітету цін в УРСР і визначають ціну для всіх - у тому числі для монополістів» [20].

На нашу думку, такі радикальні погляди та їх гіпотетичне перенесення в економічну та законодавчу площину в жодному разі не сприятимуть покращенню економічної ситуації в нашій державі в умовах незавершеності трансформаційних перетворень та не сформованості ключових товарних ринків, зокрема ринків енергоресурсів та землі. Наприклад, 1 липня 2019 р. в Україні стартувала нова модель ринку електроенергії відповідно до норм Закону «Про ринок електричної енергії», ухваленого у 2017 р., на виконання зобов'язань України по Третьому енергетичному пакету ЄС. Цей ринок включає такі сегменти, як ринок двосторонніх договорів, ринок «на добу наперед», внутрішньодобовий ринок, балансуючий ринок і ринок допоміжних послуг.

Після запуску нового ринку на аукціонах щодо двосторонніх контрактів вугільні електростанції підняли свою ціну на електроенергію майже на 50%, ціни на електроенергію в постачальників універсальних послуг для малих непобутових споживачів зросли на 15-25% залежно від регіону. За результатами моніторингу діяльності суб'єктів господарювання - учасників оптового ринку електроенергії Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, дійшла висновку, що протягом перших трьох місяців після запровадження нової моделі ринку електричної енергії зріс дефіцит пропозицій електричної енергії на ринках «на добу наперед» та на «внутрішньодобовому». За інформацією учасників ринку, окремі трейдери, що входять до складу вертикально інтегрованих компаній або причетних до їх господарської діяльності, використовуючи монопольне становище, своїми діями блокували можливість імпорту електричної енергії з держав - сторін Енергетичного Співтовариства, зокрема з боку Словаччини [21]. Ідеться про діяльність компанії АТ «ДТЕК Захід- енерго» та пов'язаних з нею трейдерів у торговельній зоні Бурштинського «енергоострову», у результаті якої в період з липня по вересень 2019 р. були викуплені потужності міждержавного перетину з української сторони, залишилися вільними потужності зі сторони Словаччини, а обсяги імпорту електроенергії в цю зону з боку Словаччини були незначними. При цьому одночасно компанія АТ «ДТЕК Західенерго» у липні - вересні 2019 р. зменшувала обсяги продажів електроенергії на ринку «на добу наперед» та на «внутрішньодобовому ринку», що змушувало постачальників та їх споживачів отримувати електроенергію на балансуючому ринку за більш високою ціною. У зв'язку з цим Антимонопольний комітет України 4 жовтня 2019 р. відкрив справу за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції та зловживанням монопольним становищем АТ «ДТЕК Західе- нерго» на ринку електричної енергії в межах торговельної зони Бурштин- ського «енергоострову», оскільки компанія виробляє близько 90% загального обсягу електроенергії в цій зоні [21].

Цей яскравий приклад укотре засвідчує, що створення ефективних та конкурентних ринків, забезпечення дотримання балансу інтересів споживачів, виробників та природних монополій, у тому числі забезпечення належного функціонування регіональних (міжнародних) ринків у рамках Енергетичного Співтовариства, неможливі без активної діяльності держави як безпосереднього учасника ринкових відносин.

Аналізуючи місце і роль держави за умов сучасних трансформацій, Ю. Уманців (Yu. Umantsiv) підкреслює, що «виступаючи представником суспільства в цілому, саме держава встановлює правила функціонування та ринкової взаємодії економічних агентів у межах певного господарського порядку й здійснює контроль за їх дотриманням. Підґрунтям для реалізації виваженої економічної політики має слугувати наукова ідентифікація стратегічних пріоритетів розвитку економіки й визначення на цій основі концептуальних підходів та інструментарію з метою гармонізації інтересів суспільства» [11].

Досліджуючи інститути, організації, економічні механізми та інструменти суспільної стабільності й розвитку, їх всебічний взаємозв'язок і взаємодопов- нюваність, В. Лагутін (V. Lahutin) зазначає, що розвиток конкуренції залишається одним з найбільш важливих інститутів суспільного розвитку в економіці України [9]. Оцінюючи сучасний стан конкурентного середовища в Україні, А. Щербак (A. Shcherbak) дійшов висновку, що обмеження конкуренції та нерівність її умов істотно гальмують економічний розвиток, тому необхідна системна робота, спрямована на усунення з вітчизняного законодавства анти- конкурентних норм, яка має здійснюватися на основі Інструментарію ОЕСР для оцінки впливу на конкуренцію, що містить методику виявлення непотрібних обмежень конкуренції та вироблення альтернативних заходів, які б дозволили досягти поставлених цілей [12]. У свою чергу, О. Бакалінська (O. Bakalinska), вивчаючи проблеми вдосконалення норм вітчизняного конкурентного законодавства, визначила, що головне значення для розвитку конкурентного законодавства України має створення комплексної моделі його систематизації та уніфікації, яка має здійснюватися на основі аналізу результатів моніторингу та оцінки дієвості як окремих норм, так й інститутів конкурентного законодавства загалом. В основу моніторингу та оцінки чинного законодавства також пропонується покласти вже згадуваний вище розроблений ОЕСР Інструментарій для оцінки впливу на конкуренцію відповідних норм і приписів [17].

Повернемося до існуючої в Україні практики виявлення та припинення порушень у вигляді зловживання монопольним становищем, зокрема цінових зловживань, спробуємо виявити існуючі прогалини в методиках встановлення монопольно високих (монопольно низьких цін) та запропонуємо шляхи їх усунення, спираючись на міжнародний досвід та розроблений ОЕСР Інструментарій.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку - дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, або обмеження інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливі за умов існування значної конкуренції на ринку. Подібні зловживання негативно впливають як на розвиток та функціонування ринку в цілому, так і на окремих підприємців, які вимушені співпрацювати з монополістами, призводячи до дестабілізації ринків, поглиблення кризи неплатежів та інфляційних процесів, порушення механізмів ціноутворення в інших галузях, заважають структурним змінам в економіці держави. Отже, попередження, виявлення та припинення цього виду порушень залишається важливим напрямом діяльності уповноважених органів державної влади, зокрема Антимонопольного комітету України. Усього АМКУ у 2018 р. припинено 1344 порушення законодавства про захист економічної конкуренції, серед яких 216 становили порушення у вигляді зловживання монопольним становищем (рис.1).

Рис.1. Структура припинених порушень конкурентного законодавства України у 2018 р.

Джерело: складено автором за даними Антимонопольного комітету України [22].

Попри відносно незначну частку (16%) у загальній структурі припинених порушень, сума накладених штрафів за цим типом порушень становила 35,4% загальної суми накладених штрафів, а серед топ-5 накладених штрафних санкцій друге та третє місце посідають справи про зловживання монопольним становищем (на ринку спирту етилового ректифікованого та на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами) [22].

До цінових зловживань як окремої групи зловживань монопольним (домінуючим) становищем належать: встановлення таких цін щодо придбання або реалізації товарів, які неможливо було б встановити за умов існування конкуренції на ринку; застосування різних цін до рівнозначних договорів із суб'єктами господарювання, продавцями або з покупцями без об'єктивно виправданих причин; встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, які обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів [10, с. 131]. За даними АМКУ протягом останніх років зловживання цінового характеру (порушення п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 13 зловживанням визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. та порушення п. 2 ч. 2 ст. 13 цього Закону) залишалися однією з найбільш поширених категорій порушень законодавства про захист економічної конкуренції (табл. 1).

Таблиця 1

Структура порушень у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем за період 2010-2018 рр.

Джерело: складено автором на основі звітів АМКУ

Серед способів завищення цін (тарифів) найчастіше зустрічаються такі: включення до ціни необгрунтованих або фактично не здійснених затрат; економічно необгрунтоване завищення рентабельності; стягування плати за фактично ненадані послуги; повторне стягування плати за одні й ті самі послуги. Мають місце й інші види порушень цінового характеру.

Загалом за останні роки частка припинених порушень у вигляді зловживання монопольним становищем невпинно скорочується (рис. 2), що, на наш погляд, спричинено не стільки зменшенням реальної кількості порушень, як складністю доведення наявності ринкової влади в суб'єкта господарювання, недосконалістю методик виявлення зловживань, особливо зловживань цінового характеру, та лобіюванням інтересів монополістів через політичну корупцію.

Рис. 2. Динаміка зловживання монопольним становищем в економіці України у 2010-2018 рр.

Джерело: складено автором на основі звітів Антимонопольного комітету України.

До корупційних ризиків також можна віднести наявність в антимонопольному законодавстві України, у тому числі в Законі України «Про захист економічної конкуренції», великої кількості оціночних понять, які АМКУ та Кабінет Міністрів можуть трактувати на власний розсуд, що загрожує упередженістю та суб'єктивністю при прийнятті державних рішень.

Крім того, повноваження органів АМКУ та Кабінету Міністрів у деяких випадках визначені так, що вони можуть прийняти певне рішення стосовно суб'єктів господарювання, а можуть і не прийняти, оскільки закон не містить вичерпних підстав, коли вони зобов'язані це зробити. Наприклад, якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органи АМКУ мають право прийняти рішення про примусовий поділ такого суб'єкта господарювання, але якщо АМКУ таким правом не скористається, то формально закон не буде порушено. Очевидно, що в інтересах суб'єкта господарювання мотивувати АМКУ, щоб він цим правом не скористався. Наприклад, 5 вересня 2019 р. АМКУ вперше з 1995 р. прийняв рішення про примусовий поділ монополіста - групи Ostchem, яка була визнана винною у вчиненні двох порушень, одне з яких штучне завищення собівартості виробництва, що могло призвести до встановлення необгрунтованого рівня цін реалізації добрив. Підхід до правозастосування, що допустив Комітет у цій справі, викликав багато дискусій, проте він є вкрай важливим для майбутнього українського антитрасту [22].

Ще однією проблемою є недосконалість, а часом і повна відсутність затверджених на офіційному рівні методик виявлення зловживань монопольним становищем, зокрема зловживань цінового характеру.

При практичних спробах встановлення монопольно високої ціни може виникнути ціла низка проблем, а саме:

- неможливо кількісно порівняти ціну товару на ринку з ціною, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку цього ж товару в тих самих товарних та територіальних (географічних) межах ринку, оскільки остання, строго кажучи, не може бути встановлена;

- брати за ціну порівняння ціну, що встановлена цим суб'єктом господарювання на той же товар у попередній, аналогічний за тривалістю період, на нашу думку, може виявитися коректним, лише якщо залишилися незмінними витрати на виробництво та реалізацію товару, склад покупців та продавців товару, умови обігу товару на ринку, обумовлені, зокрема, заходами державного регулювання, включаючи податкове та тарифне регулювання;

- відсутня розвинута конкуренція на ринках, де виготовляється товар- аналог, що унеможливлює визначення ціни порівняння;

- вибір часового періоду може суттєво залежати від особливостей ринку, зокрема капіталомісткості виробництва й тривалості типового інвестиційного проєкту, що робить недоцільним прив'язку до терміну порівняння в один рік;

- дискусійним може виявитися відхилення ціни від ціни порівняння. Яка норма прибутку має засвідчити монопольно високу ціну? А якщо робити висновок про монопольно високу ціну на основі даних про величину прибутку, то як відокремити прибуток, одержаний через завищення ціни від прибутку, одержаного завдяки ефективності компанії?

Отже, загалом можемо констатувати, що сьогодні дієвість державного контролю за монопольним ціноутворенням ускладнена відсутністю в антимонопольному законодавстві України чітких дефініцій окремих категорій та понять, зокрема поняття монопольно високих цін, відсутністю чітких та прозорих методик виявлення зловживань монопольним (домінуючим) становищем, зокрема в частині встановлення монопольних цін, та відсутністю вичерпного переліку повноважень контролюючих органів та їх дій у разі виявлення подібних зловживань. Для розробки рекомендацій щодо усунення існуючих прогалин проаналізуємо монопольні високі ціни (excessive price) через призму іноземного досвіду конкуренційно-антимонопольної практики економічного аналізу та правозастосування регулювання конкурентних відносин.

Розглянувши існуючі моделі конкурентного регулювання, можна розділити їх на дві традиційні моделі - «американську» і «європейську», що мають різні спрямування свого регулювання, різні політико-правові й соціальні передумови свого виникнення, історія становлення і розвитку яких детально проаналізовані, зокрема, Т. Швидкою (T. Shvydka) [13, с. 50]. Американська модель орієнтована на досягнення ідеалу досконалої конкуренції, тому негативно ставиться до монополії як структурної одиниці і здійснює жорсткий контроль над діями суб'єктів, що функціонують на ринках з монополістичною структурою. Однак цей підхід у сучасних умовах визнається дещо обмеженим, оскільки, як зазначає Л. Туроу (L. Thurow), «якщо ми хочемо будувати конкурентну економіку в умовах її глобалізації, необхідно визнати, що методи ХХ століття є недієвими в ХХІ столітті» [5]. Загалом у США (і Японії) антимонопольна політика орієнтована на регулювання злиття і поглинань фірм, на контроль за антиконкурентною поведінкою фірм на ринках і має заборонний, обмежувальний характер. Європейська модель є більш поміркованою і виходить з того, що сучасні ринки недосконалі з точки зору умов конкуренції, визнаються переваги олігополістичної моделі ринку, особливо в умовах динамічного розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці. Тому антимонопольна політика в країнах Західної Європи ґрунтується на принципах регулювання й обмеження монополістичної діяльності, що призводить до негативних соціально-економічних наслідків для суспільства, тобто на реалізацію «ефективної конкуренції» і має в цілому стимулюючий характер.

Надмірна ціна (excessive price) трактується по-різному в різних правових системах, особливо в Європейському Союзі та США. У цілому варто одразу зазначити, що у США надмірні ціни не розглядаються як зловживання; тоді як у ЄС у різних випадках орган із питань конкуренції вважає, що це є порушенням згідно зі ст. 102 (а) Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС). Турецьке законодавство про конкуренцію підтримує паралельну практиці ЄС позицію [23].

Згідно з американською моделлю монопольні ціни є важливим елементом вільного ринку і спрямовані на виробництво інновацій і економічне зростання, тому використання монопольної влади для встановлення високих цін не вважається антиконкурентною поведінкою. Метою антимонопольного законодавства США перш за все є збереження конкуренції, а не захист споживачів. Отриманий надприбуток уважається винагородою за ризик і слугує джерелом для подальших інвестицій та інновацій з точки зору ФТК та Антитрастового департаменту Міністерства юстиції США. Дії монополіста можуть бути визнані незаконними, лише якщо вони обмежують конкуренцію, а вплив поведінки продавця на виграш покупців ураховується окремо при розгляді конкретних справ. Проте саме по собі нанесення збитків покупцю (контрагенту) в результаті встановлення монопольно високих (низьких) цін не є достатньою умовою для порушення антимонопольно!.' справи [6, с. 23].

У Європейському Союзі спільні норми щодо регулювання питань конкуренції були впроваджені у 1957 р., одночасно зі створенням Європейського Економічного Співтовариства, тоді ж серед інших були визначені базисні правила щодо заборони картелів (узгоджених дій, направлених на усунення конкуренції), зловживання монопольним (домінуючим) становищем, а також описані їх основні види. Зазначені основні положення включені до статей 101 і 102 ДФЄС, зокрема, ст. 102 ДФЄС як несумісні з внутрішнім ринком забороняються будь-які зловживання одного або кількох суб'єктів господарювання своїм домінуючим становищем на внутрішньому ринку або на істотній його частині тією мірою, якою воно може вплинути на торгівлю між державами-членами. У п. «а» ст. 102 ДФЄС вказується, що такі зловживання можуть полягати, зокрема, в прямому або опосередкованому встановленні невиправданих (несправедливих) цін на купівлю або продаж або інших невиправданих (несправедливих) торгівельних умов [24].

П. Акман (P. Akman) і Л. Гаррод (L. Garrod) у статті «Коли надмірні (excessive price) ціни є несправедливими?» запропонували загальну схему процедури встановлення несправедливих цін (рис. 3). Таким чином, у методиках ЄС при дослідженні монопольно високої ціни, так само, як і в українських, використовується порівняльний критерій, але, крім нього, ще визначається норма прибутку [14].

Д. Еванс (D. Evans) і Дж. Паділла (J. Padilla) у праці «Завищені ціни: використання економіки для визначення запроваджуваних правових норм» також указували на те, що домінуючі фірми повинні встановлювати «конкурентні ціни», тобто діяти так, ніби вони функціонують на конкурентних ринках, а ціни конкретної фірми вважаються «надмірними», якщо фірма отримує прибуток вищий, ніж може розраховувати заробити на іншому ідентичному конкурентному ринку. У дослідженні висуваються три умови, які необхідно враховувати для доведення «несправедливих» цін: фірма користується монопольним становищем на ринку, що є результатом попередніх інвестицій чи інновацій, і ринок захищений нездоланними бар'єрами для входження на нього; ціни, що встановила фірма, значно перевищують свої середні загальні витрати; існує ризик, що ці ціни можуть попередити появу нових товарів і послуг на суміжних ринках [15].

Рис. 3. Структура процедури встановлення несправедливих цін [14].

Зазначимо, що згідно з положеннями європейського антимонопольного права суб'єкт господарювання, який володіє значною часткою на ринку, вважається таким, що користується монопольним становищем, якщо в разі зменшення цін його конкурентами він може собі дозволити залишити ціни на товари на тому самому рівні.

Аналізуючи практику застосування ст. 102 ДФЄС Комісією та Судом ЄС, можна дійти висновку, що оскільки ця стаття містить лише орієнтовний напрям можливих категорій зловживань домінуючим становищем, а в кожному конкретному випадку варіативність поведінки підприємств, що домінують на ринку, може бути різною, необхідна більш чітка класифікація як видів зловживань, так і методик їх виявлення та припинення. Саме з метою узагальнення напрацьованої практики аргументувань Комісією в порушених справах стосовно зловживання домінуючим становищем, Комісія в 2009 р. видала рекомендаційний документ - Повідомлення - Керівництво (Guidelines) щодо застосування пріоритетів ст. 82 (нині ст. 102 ДФЄС) у сфері зловживання домінуючим становищем підприємствами [25].

У Повідомленні визначається домінування на ринку, під яким розуміють такі позиції економічної потужності, якими користуються підприємці, що дозволяють їм запобігати ефективній конкуренції, створеної й підтримуваної на відповідному ринку, шляхом надання їм можливості поводитися в міру незалежно від своїх конкурентів, своїх клієнтів і, зрештою, споживачів. Причому Комісія уточнює, що підприємство, яке здатне на підвищення цін на рівень вище за конкурентні протягом значного періоду часу і не має ефективних конкурентних обмежень, тим самим загалом може розглядатися як домінуюче. «Значний період часу» Комісія визначає як дворічний період, а вираз «збільшення ціни» включає право на збереження ціни вище конкурентного рівня і використовується для короткого позначення різних способів, у яких параметри конкуренції - такі як ціни, виробництва, інновації, різновиди чи якості товарів або послуг - можуть впливати на користь підприємства, що домінує, і на шкоду споживачам. Знову ж таки, як свідчить практика, Комісія звертається до актів м'якого права (softlaw) для визначення власних адміністративних рамок проведення розслідувань у сфері зловживання домінуючим становищем [19, с. 53].

Загалом у європейських країнах важко знайти успішні справи щодо зловживань домінуючим становищем шляхом встановлення монопольно високої ціни, якщо вважати критерієм успіху дотримання визначених стандартів доведення наявності зловживання, що витримують перевірку в рамках змагального судового процесу. Серед найбільш відомих справ Європейської комісії з конкуренції з приводу встановлення монопольно високої ціни є справи General Motors (1974-1975), United Brands (1975-1978), British Leyland (1986), Bodson (1988), SACEM (1989), Deutsche Post (2001-2002), Port of Helsingborg (2004), Rambus (2009). У більшості справ монопольно висока ціна була лише одним із звинувачень, що були висунуті проти компаній. У деяких випадках висока ціна на певний вид товару/послуги мала на меті зниження стимулів для входження на ринок конкурентів у певні сегменти ринку, що було найбільш характерним для компаній, діяльність яких регулюється (аналогів українських природних монополій). Крім того, у частині випадків звинувачення у встановленні монопольно високої ціни не були підтримані судом, оскільки представники звинувачення не змогли надати переконливих доказів того, що встановлені ціни в дійсності є монопольно високими. У ході антимонопольних процесів з'явилися не тільки методологічні проблеми, а й ціла низка інших питань, що залишилися без задовільних відповідей. До цих питань можна віднести як питання щодо чіткої дефініції поняття монопольно високої ціни, так і щодо методики її встановлення [7].

На рівні країн - членів ЄС детальні коментарі стосовно методу застосування норми про монопольно високу ціну розроблені у Великій Британії. Фундаментальним принципом аналізу є співставлення ціни на досліджуваному ринку товару з тією ціною, що встановлювалася б на ринку товару в тих самих товарних межах, але за умови наявності конкуренції. При цьому пропонується використовувати три еталони аналізу ціни й декілька індикаторів для аналізу прибутку. Ціну продавця на досліджуваному товарному ринку пропонується зіставляти із:

- ціною подібного продукту на інших ринках, які відрізняються більш високим рівнем конкуренції (допускаючи менший рівень концентрації, низькі бар'єри входження на ринок і відсутність змови), за умови схожого рівня витрат;

- витратами, необхідними для виробництва продукції;

- ціною, яку назначав продавець у минулому (в інший період часу), за умови нейтралізації відмінностей у витратах у зазначені періоди часу.

Також для кваліфікацій ціни як монопольно високої пропонується дослідити такі показники прибутковості, як внутрішня норма доходності, чиста поточна цінність, капіталовіддача, рівень капіталізації та тенденції його змін. Згідно з цим підходом для кваліфікації встановленої на ринку ціни товару як монопольно високої необхідно, щоб мала місце вся сукупність перелічених ознак [7, с. 47-48].

Існує декілька підходів щодо визначення обставин, за яких застосування норми про монопольно високу ціну є доцільним. Згідно з першим обов'язковим є виконання таких умов: наявні високі й стійкі бар'єри входження на ринок; компанія має ринкову владу, засновану на виключних і спеціальних правах, володіння якими дає змогу знизити стимули до інвестування в нові компанії; антимонопольні органи не спроможні знизити бар'єри входження на ринок; на ринку відсутній галузевий регулятор. Інші європейські фахівці вважають, що для застосування норми про монопольно високу ціну необхідно, щоб: домінуючий продавець мав близьке до монопольного становище, яке не є результатом інвестицій в інновації і захищається заборонними високими витратами входження; мало місце істотне перевищення ціни над показником середніх загальних витрат; існував ризик негативного впливу високих цін на можливість появи нових продуктів і/або послуг на суміжних ринках.

Відомі фахівці з антимонопольного регулювання К. Раінкер (К. Reinker), Д. Каллі (D. Culley) та М. Мюлвенон (M. Mulvenon) застерігали, що «якщо немає конкурентного ринку, немає й фактичних конкурентних цін, але політики часто вважають, що регулятор може спрогнозувати ціни, достатньо близькі до потенційно конкурентного рівня. За відсутності конкуренції, однак, ми не знаємо напевно, якими могли б бути послуги, собівартість виробництва та ціни реалізації. У дуже статичній галузі історичні дані щодо собівартості можуть бути корисним орієнтиром для розрахунку конкурентних цін. У динамічній галузі, однак, спроби змоделювати конкурентні ціни приховують загрозу суттєвих помилок» [16].

Хоча загалом європейські економісти не висувають ідеі розширення сфери застосування норми про монопольно високу ціну через надто широке трактування цього поняття і можливий негативний вплив втручання на інтенсивність потенційної конкуренції, останнім часом питання монопольно високих цін знову набуло актуальності. 15 травня 2017 р. Європейська Комісія розпочала розслідування щодо Aspen Pharmacare через претензії у встановленні монопольно високих цін на п'ять життєво важливих препаратів для лікування раку. Фактично це перше дослідження, проведене Комісією, щодо практики встановлення надмірних цін у фармацевтичній промисловості [26; 27].

У квітні 2017 р. Антимонопольна служба Туреччини порушила справу проти компанії Sahibinden, що займається електронною комерцією і продає на своїх площадках усе, від навчальних курсів до нерухомості, за зловживання домінуючим становищем шляхом установлення монопольно високих цін. У жовтні 2018 р. було винесено рішення про порушення компанією ст. 6 Закону «Про захист конкуренції» і накладено штраф у розмірі EUR 1,730,000 згідно зі ст. 16 Закону. У ході цієї справи вперше було доведено як те, що онлайн платформа займає домінуюче становище, так і те, що вона зловживає цим становищем через надмірні ціни.

7 листопада 2019 р. на Міжурядовій зустрічі з питань реформи конкурентного права в Україні за участі представників Верховної Ради України, Антимонопольного комітету, міжнародних експертів Федеральної торгової комісії США, антимонопольних органів ЄС та США, зокрема, зазначалося, що анти- монопольна політика знаходиться в Топ-5 пріоритетів Мінекономіки, оскільки «чесна конкурентна політика - один з найважливіших чинників для запобігання монополіям і зловживанням на ринку. Наразі в Україні 43% загального обсягу товарів і послуг знаходяться в несприятливих ринкових умовах, і цю ситуацію ми маємо рішуче змінювати» [28].

У цілому можемо констатувати, що перед світовими конкурентними відомствами, в тому числі й перед АМКУ, стоїть нелегке завдання: з одного боку - захистити інтереси споживачів, а з іншого - забезпечити належний рівень розвитку конкуренції, відкинувши інтереси неефективних учасників ринку. Саме тому справи зі звинувачення суб'єкта господарювання в зловживанні монопольним становищем досить складні й індивідуальні, потребують детального економічного аналізу, продуманих методик, чітких юридичних дефініцій та узгоджених підходів щодо визначення обставин, за яких застосування норм закону є доцільним.

Висновки

Одним зі стратегічних пріоритетів розвитку економіки України є створення ефективних та конкурентних ринків, забезпечення дотримання балансу інтересів споживачів, виробників та монопольних утворень, що неможливо без активної діяльності держави, на яку покладаються функції розробки та забезпечення реалізації дієвої антимонопольної політики, у межах якої має відбуватися як вдосконалення норм вітчизняного конкурентного законодавства, так і контроль за їх дотриманням з боку відповідних державних інституцій. Для забезпечення ефективності державного контролю за монопольним ціноутворенням необхідно:

- у Законі України «Про захист економічної конкуренції» дати чітке визначення монопольно високої (монопольно низької) ціни;

- ввести у ст. 13 цього Закону положення про норму прибутку (ціни конкретної фірми вважати «надмірними», якщо фірма отримує прибуток вищий, ніж може розраховувати заробити на іншому, ідентичному конкурентному ринку);

- враховуючи вітчизняний та європейський досвід, розробити та затвердити чітку та прозору методику виявлення зловживань монопольним (домінуючим) становищем, зокрема в частині встановлення монопольних цін;

- скласти та законодавчо закріпити вичерпний перелік повноважень державних контролюючих органів та їхніх дій у разі виявлення зловживань монопольним становищем, зокрема цінових зловживань.

З метою запобігання можливих негативних наслідків державного втручання в цінову політику суб'єктів господарювання потрібно визначити перелік обставин, за яких буде доцільним застосування норми про монопольно високу ціну. Зокрема, необхідно, щоб домінуючий продавець мав близьке до монопольного становище, яке не було б результатом інвестицій в інновації, існу-

вали високі й стійкі бар'єри входження на ринок, мало місце істотне перевищення ціни над показником середніх загальних витрат; існував ризик негативного впливу високих цін на можливість появи нових продуктів і/або послуг на суміжних ринках, на ринку був би відсутній галузевий регулятор.

При внесенні змін у законодавство стосовно положень про монопольно високі ціни слід ураховувати, що застосування цієї норми ґрунтується на нормах щодо визнання домінуючого становища суб'єкта господарювання та зловживання домінуючим становищем, а оскільки в кожному конкретному випадку варіативність поведінки підприємств, що домінують на ринку, може бути різною, необхідна більш чітка класифікація як видів зловживань, так і методик їх виявлення та припинення. З цією метою пропонується розробити окремий рекомендаційний документ, аналогічний Керівництву щодо застосування пріоритетів ст. 102 ДФЄС у сфері зловживання домінуючим становищем, прийнятий Європейською Комісією, та адаптувати його положення до українських реалій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия: пер. с англ. Москва: Эксмо, 2007. 863 c.

2. Арментано Д. Т. Антитраст против конкуренции: пер. с англ. Москва: Альпина Бизнес Букс, 2005. 432 с.

3. Crews C. W. Antitrust policy as corporate welfare. URL: http://cei.org/pdf/1615.pdf (дата звернення: 09.12.2019).

4. Sproul Michael F. Antitrust and prices. Journal of Political Economy. 1993. Vol. 101. No 4. P. 741-754.

5. Thurow Lester C. The Future of Capitalism: How today's economic forces shape tomorrow's world. New York: Penguin USA, 1997. 400 р.

6. Kudryavtsev K. Methodological aspects of research of monopolistic high price of goods. Journal of Modern Competition. 2016. Vol. 10, No. 1.Р. 19-32.

7. Авдашева С., Шаститко А. Запрет на установление монопольно высокой цены: экономические основания, варианты и новации антимонопольного законодательства. Экономическая политика. 2009. № 2. С. 39-57.

8. Державне антимонопольне регулювання / В. Д. Лагутін, Ю. І. Боровик, О. В. Вертелєва та ін. ; за заг. ред. В. Д. Лагутіна. Київ : Київ. нац. торг-екон. ун-т, 2015. 480 с.

9. Лагутін В. Д. Інститути і економічні механізми стабільності та розвитку суспільства. Економіка України. 2018. № 9. С. 13-25.

10. Управління у сфері економічної конкуренції: навч. посіб.: у 2 т. Т. 2 / В. Д. Лагутін, О. В. Вертелєва, О. І. Міняйло та ін.; за заг. ред. А. Г. Герасименко. Київ.: Київ. нац. торг-екон. ун-т, 2018. 52 с.

11. Уманців Ю. М., Міняйло О. І. Економічна політика держави за умов глобальних трансформацій. Економіка України. 2018. № 9. С. 37-49.

12. Щербак А. В. Конкуренція як фактор економічного зростання: світовий досвід та українські реалії. Економіка України. 2018. № 8. С. 3-15.

13. Швидка Т. Історія становлення і формування конкурентного законодавства (іноземний досвід). Підприємництво, господарство і право. 2019. № 1. С. 50-54.

14. Akman P., Garrod L. When Are Excessive PricesUnfair? Journal of Competition Law & Economics. 2011. № 7. Р. 403-426.

15. Evans David S., Padilla A. Jorge. Excessive Prices: Using Economics to Define Administrable Legal Rules. Journal of Competition Law & Economics. March 2005. Volume 1. Issue 1. Pр. 97-122. URL: https://doi.org/10.1093/joclec/nhi002 (дата звернення: 09.12.2019).

16. Reinker Kenneth S, Culley Daniel, Mulvenon Morgan L. The dominance and monopolies review. Law Business Research Ltd. London. 2019. 486 p. URL: https:// thelawreviews.co.uk/edition/1001363/the-dominance-and-monopolies-review-edition-7 (дата звернення: 09.12.2019).

17. Бакалінська О. О. Захист від недобросовісної конкуренції: перспективи правового регулювання. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2016. № 1.

С. 82-90.

18. Ласіков А. Обмеження цінової політики монополіста: досвід США та ЄС. Юрист & Закон. 2018. № 5. URL: http://uz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/EA011231 (дата звернення: 09.12.2019).

19. Смирнова К. Правове регулювання зловживання домінуючим становищем в Європейському Союзі. Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Міжнародні відносини. 2018. № 47-48. С. 50-56.

20. Архангельський Ю. С. Про ключові сучасні проблеми України. Економіка України. 2019. № 4. С. 82-90.

21. Офіційний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). URL: www.nerc.gov.ua (дата звернення: 09.12.2019).

22. Офіційний сайт Антимонопольного комітету України. URL: http://www.amc. gov.ua (дата звернення: 09.12.2019).

23. Erdem Mehves. Excessive pricing. Erdem&Erdem. 2017. URL: http://www.erdem- erdem.av.tr/publications/newsletter/excessive-pricing/ (дата звернення: 09.12.2019).