Роль економічних та неекономічних інститутів в інвестиційному розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра загальнонаукових дисциплін

Дунайський інститут Національного університету

«Одеська морська академія»

Роль економічних та неекономічних інститутів в інвестиційному розвитку України

Гилка Уляна Леонідівна

кандидат економічних наук, доцент

Анотація

Незважаючи на наявність поступового зростання добробуту українських громадян, залишаються не дослідженими проблеми, які мають місце у структурі промислового виробництва. Вони не тільки трансформуються, але мають здатність перетворити Україну на державу, яка є постачальником тільки природних і сільськогосподарських ресурсів, а це передбачає виробництво продукції з низькою доданою вартістю та позбавляє суспільство ефективних економічних перспектив розвитку. Кінцевим результатом такого підходу є зупинення промислових підприємств та подальше їх руйнування.

Наукова і, особливо, публіцистична література, яка висвітлює шляхи економічного розвитку країни, наполягає на необхідності активного інвестування у промислове виробництво. Проте, ця перспективна ідея, незважаючи на її теоретичне обґрунтування, у реальну економіку не втілюється. Причин такої ситуації багато, але розглянемо одну з них, а саме: недооцінки такого важливого факту, що базисом громадського виробництва є не продуктивні сили, які потребують інвестицій, а, перш за все, виробничі відносини.

У країні до теперішнього часу між науковцями та виробниками панує думка, що капіталістичне виробництво з його ринковою економікою та конкуренцією, яку Адам Сміт назвав «невидимою рукою», - саме здатне вирішити всі проблеми та підняти багату ресурсами Україну на рівень найрозвиненіших європейських країн. Однак, на жаль, цього не відбувається. Виявилося, що капіталізм та ринок не є панацеєю від усіх економічних хвороб. Той економічний устрій, що склався в розвинених країнах, є результатом 300- річної еволюції капіталізму, а Україна формує його з «чистого аркуша».

У статті показано, що головною умовою економічного розвитку країни є наявність гармонійної взаємодії різних інститутів, вплив яких формується відповідно до філософського закону про єдність боротьби протилежностей.

Ключові слова: інвестиції, громадські та економічні інститути, економічний розвиток, виробничі відносини, інституційний фактор.

Gylka Ulyana Leonidovna, PhD in Economics, Associate Professor, Danube Institute of the National University «Odessa Maritime Academy»

THE ROLE OF ECONOMIC AND NON-ECONOMIC INSTITUTIONS IN THE INVESTMENT DEVELOPMENT OF UKRAINE

Abstract

Despite the gradual increase in the welfare of Ukrainians, the problems that occur in the structure of industrial production remain unexplored. They are not only transforming, but have the ability to transform Ukraine into a state that is a supplier of only natural and agricultural resources, which involves the production of low value-added products and deprives society of effective economic prospects for development. The final result of this approach is the paralyzing of industrial enterprises and their further destruction.

Scientific and, mainly, journalistic literature, which covers the ways of economic development of the country, stressed the need to invest in industrial production. Despite the theoretical justification, this prospective idea is not implemented in the real economy. There are many reasons for this situation, and there is the need to consider one of them, namely: underestimation of such an important fact, which is the fact that the basis of social production is not productive forces that need investment, but for the first time in all production relations.

There is still a perception in the country between scientists and producers that capitalist production, with its market economy and competition, which Adam Smith called the "invisible hand," is the one that can solve all problems and raise Ukraine's resource-rich Ukraine to the level of Europe's most developed countries. Unfortunately, this is not the case. It turned out that capitalism and the market are not a panacea for all economic ills. The economic system that has advanced in developed countries is the result of a 300-year evolution of capitalism, and Ukraine is shaping it from scratch.

The author believes that the main requirement for advanced economies is the presence of harmonious interaction of different institutions, the influence of which is formed in accordance with the philosophical law of the unity of the struggle of opposites.

Keywords: investments, public and economic institutions, economic advancement, industrial relations, institutional factor.

Вступ

Постановка проблеми. Протягом тридцяти років, що минули після здобуття Україною незалежності, нашій країні не вдалося досягти рівня валового внутрішнього продукту, що мав місце до її самовизначення. Якщо у 1990 році цей рівень становив приблизно $ 400млрд., нині становить менше $ 200 млрд. Для країни, яка має колосальні природні, промислові та людські ресурси, подібна ситуація може здатися неправдоподібною, але це, на жаль, факт.

Економічна наука стверджує, що основою економічного розвитку є інвестиції. Механізм впливу інвестицій на економічне зростання досить докладно викладено у знаменитій роботі Дж. М. Кейнса [1]. Про це свідчить і практика. З погляду на значні історичні факти, можемо зазначити, що усі економічні прориви (стосується американського, німецького, японського, китайського) пов'язані зі зростанням інвестицій. Найбільш ефективними є прямі інвестиції, які є вкладенням коштів у збільшення основного капіталу.

Виникає питання: чому при загальному розумінні важливості інвестицій вони не здійснюються достатньою мірою?

Актуальність статті полягає в тому, що в ній розкривається одна з головних причин застою в економічному зростанні України.

Мета статті - аналіз ролі економічних та громадських інститутів в процесі інвестування в економіку.

Об'єктом дослідження є чинники досягнення економічного зростання України, а предметом - інститути, як один із таких чинників.

Виклад основного матеріалу

Інвестування в економіку може здійснюватися за рахунок трьох суб'єктів: держави, бізнесу та домогосподарств.

Державні інвестиції найефективніші за умов високого рівня безробіття. І тут інвестування відбувається через державні замовлення на громадські та інші роботи, які пов'язані з виробництвом споживчих товарів. Залучення безробітних до виконання таких робіт, дозволяє за рахунок збільшення кількості заробітних плат підвищити споживчий попит, що дає бізнесу мотив до інвестування у виробництво.

Інвестування у суспільні роботи особливо широко використовувалося під час виходу зі світової кризи тридцятих років минулого століття. В більш пізніший період цей метод знаходив собі застосування у Японії та Німеччини.

Однак, зазначимо, що при досягненні повної зайнятості підвищити величину попиту за рахунок залучення нових безробітних не вдається. Проте, конкуренція робить свою справу, а в дію вступають інвестиції інноваційного характеру. Це інвестиції другого роду. Вони спрямовані на підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції. Джерелом фінансування у цьому випадку є не держава, а бізнес. Роль держави в цьому випадку полягає у формуванні сприятливого інвестиційного клімату.

Супутнім ефектом інноваційного процесу є вивільнення робочої сили, яку поглинає сфера послуг та державні замовлення. Гармонійно поєднуючи два різновиди інвестицій, є можливість отримувати зростання економіки і водночас боротися з таким негативним явищем, як безробіття [2]. Зазначимо, що досягти такої гармонії вдається далеко не завжди. Більш того, найчастіше процес інвестування взагалі припиняється. Таке становище ми спостерігаємо й в Україні. Наведемо дані лише з іноземних інвестицій (табл.1).

Таблиця 1.

Прямі іноземні інвестиції в Україні з 2012 по 2021 роки [3]

- з 2014 р. - без урахування окупованих територій (Криму, Севастополю, частин Донбасу).

економічний інвестування

Ми бачимо, що протягом останніх 10 років рівень прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну не є постійним. Він жодного разу не досяг величини початку десятиліття ($ 8,4 млрд.) і двічі мав негативне значення (відтік іноземного капіталу). У середньому ПІІ склали лише $3,5 млрд. на рік.

Виникає питання: що потрібно для того, щоб бізнес, громадяни, держава почали інвестувати свої накопичення у громадське виробництво? Для відповіді, розглянемо кілька чинників, які можуть стати мотивом для інвестування.

По-перше, це є рівень норми позичкового відсотка. Чим нижчий відсоток, під який можна отримати кредит для інвестицій, тим вища ймовірність того, що бізнес скористається кредитами для здійснення інвестування у виробництво.

Однак, у методі зниження норми позичкового відсотка, як і будь-якого іншого методу, є свої недоліки. Одним із них є виникнення «ліквідної пастки». Її суть у тому, що при певному насиченні фінансового ринку, метод зниження відсотка перестає працювати. Досить сказати, що нині деякі країни знизили норму відсотка до нуля і навіть пропонують кредити за негативними ставками, але, як показує практика, це не допомагає. Крім цього, зниження норми позичкового відсотка загрожує сплеском інфляції, який здатний призвести до зниження обсягів громадського виробництва. Такі недоліки не свідчать, про те, що метод зниження відсотка неприпустимий, просто його використання потребує ретельного підходу та значної акуратності.

По-друге, істотним фактором мотивації для інвесторів є прогноз норми прибутку, що може сформуватися після вкладень інвесторів. У разі, коли вона виявиться нижчою, ніж від зберігання грошей на депозитних рахунках, то потенційні інвестори віддадуть перевагу збереженню грошей у банках, а не інвестуванню. Також слід мати на увазі, якщо при цьому дохід від зберігання або інвестування грошей за кордоном вищий, ніж у вітчизняній економіці, то утворюється відтік капіталу за кордон.

По-третє, сприятливий інвестиційний клімат. Для того, щоб інвестиційний клімат можна було вважати для внутрішніх та зовнішніх інвесторів сприятливим, потрібно багато умов. До них відносять: позитивний прогноз на споживчий попит та норму відсотка, недоторканність прав власності, чесну конкуренцію, пріоритет права, відсутність корупції та монополізму, відсутність олігархічної влади, демократичний устрій влади, відсутність військових загроз, сталість курсу валют, ін. Усі вони загальновідомі.

Чому ж, незважаючи на їхню загальновідомість, ці умови не створюються? Аналіз показує, що причиною є протиріччя, що існують між інтересами різних інститутів, та протиріччя всередині інститутів.

У цій статті, під інститутами маємо на увазі частину суспільної свідомості або її носіїв, здатної впливати на розвиток суспільства. Наведемо приклад цілої низки таких інститутів: право, релігія, освіта, мораль, моральність, традиції, уряд, профспілки, пенсіонери, політичні партії, громадянські суспільства, традиції, армія, депутати, вчені, ветерани, школи економічної теорії, напрями зовнішньої політики. У галузі економіки є місце безлічі специфічних інститутів, до яких можна віднести: право власності, податкове законодавство, банки, міжнародні фінансові організації, рантьє, олігархію, монополії, тіньову економіку та інші.

Підкреслимо, що деякі з інститутів перебувають у стані постійного протиборства: імпортери та виробники, монополізм і конкуренція, прибічники ліберального та державного розвитку, виробничі та видобувні галузі, прихильники пріоритету політичних та економічних проблем тощо. Такі протиріччя природні і цілком укладаються у філософський закон про єдність та боротьбу протилежностей. В рамках цього закону боротьба між сторонами завжди приходить до рівноваги. Проте рівновага між протиборчими інститутами, найчастіше, виникає за неприпустимого для економічного зростання співвідношення. Це співвідношення ми і називаємо інституційним чинником досягнення економічного зростання.

У певних умовах інституційний чинник у справі досягнення економічного зростання виявляється найважливішим. Цей безперечний факт з усією переконливістю викладено у книзі видатного українського економіста- теоретика, академіка Геєца В.М. [4].

Аналіз історії розвитку української економіки в період здобуття державного суверенітету показує, що однією з головних причин падіння, а потім і стагнації економіки, була відсутність інститутів, які характерні ринковій капіталістичній економіці, а також протиріччя між тими інститутами, що залишилися від радянських часів, та тими, що зародилися вже в молодій ринковій капіталістичній Україні. Наведемо кілька прикладів таких протиріч.

По-перше, на момент здобуття Україною незалежності та переходу до капіталістичного способу виробництва, в країні був абсолютно відсутній обов'язковий для капіталізму клас капіталістів, який, безумовно, слід розглядати як інститут, а також був відсутній інститут приватної власності на засоби виробництва. Для їх формування і становлення потрібен був не тільки час, але й психологічна та моральна перебудова суспільства.

По-друге, мало місце протиборство інституту прихильників між використанням застарілої планової економіки, та молодої ринкової економіки, що тільки народжувалася. Найбільш яскраво це можна було спостерігати на прикладі роботи Верховної Ради, де депутати розділилися на дві майже рівні частини, що стояли на протилежних засадах подальшого економічного розвитку Української держави. За цієї обставини, практично, виключалась можливість реалізації подальшого розвитку країни, як в економіці, так і в політиці, що стримувало розвиток такого інституту, як ринок.

По-третє, зародилося стійке протистояння інституту пріоритету політичних цілей держави та інституту пріоритету економічних цілей. У ході цього протиборства перемогли прихильники національної ідеї, заснованої на пріоритеті політичних цілей. Прибічники цієї ідеї наполягали на її реалізації навіть у тих випадках, коли це загрожує тимчасовим, як вони вважали, занепадом економіки.

По-четверте, в умовах плутанини та боротьби інститутів сформувався інститут олігархів-монополістів, які на початковому етапі сприяли відновленню економіки, а потім стали його гальмувати та спрямовувати її розвиток у бік сировинного придатку європейських країн.

Інституційні чинники можна віднести до суб'єктивних, тобто залежних від свідомості людей, але при цьому мали місце причини й об'єктивного характеру.

Зокрема, економіка України була глибоко мілітаризована. На момент здобуття Україною незалежності у ній функціонувало 3594 підприємства, які виробляють продукцію військового призначення та подвійного використання, у тому числі 205 виробничих об'єднань та 139 науково-виробничих об'єднань, чисельність персоналу яких становила 3 мільйони чоловік [5].

Ця продукція викуповувалась союзним бюджетом, і на виручені гроші країна отримувала можливість придбання споживчих товарів. Після розриву відносин із оборонним комплексом Радянського Союзу в Україні зберіглося лише 147 оборонних підприємств. Робітники перестали отримувати зарплату, сукупний попит впав. В умовах зародження ринку це викликало зупинку значної частини громадського сектору економіки. Як наслідок, настала криза з наступним застоєм, що затягнувся до теперішнього часу.

Важливо відмітити, що з прямих іноземних інвестиції, які мають місце до нашого часу, у сектор промислового виробництва спрямовані трохи більше 10% [6].

Причину такої диспропорції слід шукати у суперечності інтересів інституту олігархів від видобувних галузей та представників імпорту товарів промислового виробництва з інтересами інституту промисловців, який у період становлення державності не зміг захопити більшості в інститутах влади. Можна зробити висновок, що успіх у розвитку економіки значною мірою залежить не від ринку, а від боротьби інституцій на політичній арені.

Значну шкоду економіці завдають суперечності між монетаристським та кейнсіанським напрямками в економічній науці, які фактично є самостійними інститутами. Пріоритет монетаризму в умах еліти фінансових кіл призводить до того, що в умовах високого рівня безробіття виключаються інвестиції у громадські роботи. Тим часом, подібні інвестиції є теоретично обґрунтованими кейнсіанською теорією зростання та стали локомотивом розвитку в подібній ситуації. Внаслідок цього Україна отримала колосальний еміграційний потік, що вимірюється мільйонами громадян [7], здатних створювати багатства на батьківщині.

Перешкоди до розвитку створюють й зовнішні економічні інститути. Міжнародний валютний фонд, керований представниками монетаристського спрямування, наполягає на скороченні бюджетних видатків, у тому числі на інноваційні проекти.

В цілому, нині світова валютна система, яка також, безумовно, є економічним інститутом, не дозволяє проводити емісію національної валюти, коли її доцільність очевидна.

Сукупність названих і багато інших факторів інституційного характеру викликали причину, яку можна назвати глобальною: непривабливість економіки для інвестування. Ця глобальна причина несе у собі цілу низку причин локального характеру, а саме:

1. Відсутність: стратегії економічного розвитку; економічної, політичної та військової стабільності; недоторканності прав власності; ефективної податкової політики; розвиненого фондового ринку; розвиненого здорового ринку землі; достатньої підтримки малого бізнесу; політики протекціонізму; привабливих майданчиків для будівництва інноваційних підприємств.

2. Недооцінка можливостей кейнсіанської політики [2].

3. Корупція.

4. Виток капіталу, у тому числі людського.

5. Зниження ефективності науки та освіти.

6. Складність у створенні конверсії військового виробництва.

7. Некомпетентність уряду.

8. Пріоритет політичних проблем перед економічними проблемами.

9. Дія зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних факторів (відсутність ефективного зовнішньо-економічного партнерства, фритредерство, військова загроза, негативний вплив МВФ та МВС, закони валютної системи та ін.).

Першим у переліку надано відсутність стратегії економічного розвитку. Головне завдання цієї стратегії полягає у виборі напряму економічного розвитку та гармонізації способів його здійснення.

Висновки

За результатами проведеного аналізу можемо зробити наступні висновки.

Відсутність інвестиційного зростання в Україні є наслідком об'єктивних причин, головною з яких є несприятливість (непривабливість) інвестиційного клімату, що обумовлено як внутрішніми, так і зовнішніми факторами.

З усіх факторів, що впливають на інвестиційний клімат в Україні, найважливішім є інституційний фактор. Протистояння інститутів у економічній сфері позбавляє ринок привабливості інвестицій у виробничий сектор економіки.

Розклад політичних сил в Україні перебуває у стані хибної рівноваги, що не сприяє формуванню інститутів, здатних сформувати ефективну стратегію економічного зростання.

Література

1. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. Антология экономической классики; за ред. И. А. Столярова. М.: «ЭКОНОВ», «Ключ», 1993. 486 с.

2. Криворак А.Д., Гилка У.Л. Що не так в кейнсіанській моделі зростання. Український журнал «Економіст». 2021. №8. С. 33-40.

3. Прямые иностранные инвестиции (ПИИ) в Украину: веб-сайт. URL: https://index.minfin.com.ua/economy/fdi/ (дата звернення: 27.04.2022).

4. Гєець В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку. Київ: Ін-т економ. та прогнозув. НАН України, 2009. 864 с.

5. Менделеев Д. ОПК, который Украина потеряла: веб-сайт. URL: https://zn.ua/ukraina- 1991-2020/opk-kotoryj-ukraina-poterjala.html (дата звернення: 30.04.2022).

6. Можливості інвесторів в Україні: веб-сайт. URL: https://dlf.ua/ua/mozhlivosti-dlya- investoriv-v-ukrayini/ (дата звернення: 25.04.2022).

7. Около трех миллионов украинцев работают за границей (НБУ): веб-сайт. URL: https://tsn.ua/ru/ukrayina/okolo-treh-millionov-ukraincev-rabotayut-za-granicey-nbu-1555788.html (дата звернення: 30.04.2022).

References

1. Kejns Dzh., Stolyarov Y. A. (Eds). (1993). Obshhaya teoryya zanyatosty, procenta y deneg. Antologyya эkonomycheskoj klassyky [General theory of employment, interest and money. Anthology of economic classics]. Moscow: «3KONOV», «Klyuch» [in Russian].

2. Kryvorak A.D., Gylka U.L. (2021). Shho ne tak v kejnsianskij modeli zrostannya [What is wrong with the Keynesian growth model]. Ukrayinskyj zhurnal «Ekonomist» - Ukrainian magazine «Economist», 8, 33-40 [in Ukrainian].

3. Pryamyie inostrannyie investitsii (PII) v Ukrainu [Foreign direct investment (FDI) in Ukraine]. index.minfin.com.ua. Retrieved from: https://index.minfin.com.ua/economy/fdi/ [in Russian].

4. Gyeecz V.M. (2009). Suspilstvo, derzhava, ekonomika: fenomenologiya vzayemodiyi ta rozvytku [Society, state, economy: the phenomenology of interaction and development]. Kyiv: Instytut ekonomiky ta prognozuvannya NAN Ukrayiny [in Ukrainian].

5. Mendeleev D. OPK, kotoryiy Ukraina poteryala [The defense industry, which Ukraine has lost]. zn.ua/ukraina. Retrieved from: https://zn.ua/ukraina-1991-2020/opk-kotoryj-ukraina- poterjala.html [in Russian].

6. Mozhlyvosti investoriv v Ukrayini [Opportunities for investors in Ukraine]. dlf.ua/ua. Retrieved from: https://dlf.ua/ua/mozhlivosti-dlya-investoriv-v-ukrayini/ [in Ukrainian].

7. Okolo treh millionov ukraintsev rabotayut za granitsey (NBU) [About three million Ukrainians work abroad (NBU)]. tsn.ua/ru/ukrayina. Retrieved from: https://tsn.ua/ru/ukrayina/ okolo-treh-millionov-ukraincev-rabotayut-za-granicey-nbu-1555788.html [in Russian].

Размещено на Allbest.ru