Концептуальні основи формування інноваційної моделі управління прісноводними ресурсами територій в умовах сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ПРІСНОВОДНИМИ РЕСУРСАМИ ТЕРИТОРІЙ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Сербов Микола Георгійович, доктор економічних наук, проректор,

Одеський державний екологічний університет

Анотація

Виділено та охарактеризовано основні складові національної водної стратегії (регіональні, галузеві та ресурсні), що в сукупності сприятимуть її реалізації в різних сферах водного господарства та на різних рівнях управління. Регіональні стратегії передбачають певне поєднання ресурсних та галузевих стратегій на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць із урахуванням рівня забезпеченості регіону прісноводними ресурсами, структури економіки у розрізі видів економічної діяльності, чисельності та структури населення за типом поселень а також прогнозів розвитку даних показників.

Розроблено модель сталого соціо-гуманітарного та екологічно збалансованого управління прісноводними ресурсами на регіональному рівні, яка враховує інноваційні форми взаємодії у сфері водокористування (корпоратизація, кластеризація, концесія, капіталізація, створення холдингів та асоціацій) та важливу роль державно-приватного партнерства. Запропонована модель вимагає трансформації цільових орієнтирів функціонування водогосподарського комплексу в напрямку задоволення потреб теперішнього і майбутнього поколінь у прісноводних ресурсах, забезпечення безпечного середовища та захисту від стихійних можливостей води, що повинно сприяти необхідним інституціонально-структурним перетворенням на рівні регіонів, районів та громад. Визначено орієнтири стратегічного розвитку системи регіонального управління прісноводними ресурсами: актуалізація громадської активності, забезпечення продуктивного та збалансованого використання природних та економічних ресурсів, в тому числі, людського капіталу, на засадах диверсифікації інноваційних форм взаємовідносин у самій системі управління в контексті інституціональних перетворень.

Ключові слова: прісноводні ресурси, інноваційна модель, збалансоване управління, цілі сталого розвитку.

Abstract

Serbov Mykola Georgievich, Doctor of Economics, Vice-Rector, Odessa State Environmental University.

CONCEPTUAL FUNDAMENTALS OF FORMATION OF INNOVATIVE MODEL OF MANAGEMENT OF FRESHWATER RESOURCES OF TERRITORIES IN CONDITIONS OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT.

The main components of the national water strategy (regional, sectoral and resource) have been identified and characterized, which together will promote its implementation in different areas of water management and at different levels of government. Regional strategies provide a combination of resource and sectoral strategies at the level of individual administrative-territorial units, taking into account the level of freshwater resources in the region, the structure of the economy in terms of economic activity, population size and structure by type of settlements and forecasts.

A model of sustainable socio-humanitarian and ecologically balanced management of freshwater resources at the regional level has been developed, which takes into account innovative forms of cooperation in water use (corporatization, clustering, concession, capitalization, creation of holdings and associations) and the important role of publicprivate partnership. The proposed model requires the transformation of the targets of the water complex to meet the needs of present and future generation s in freshwater resources, provide a safe environment and protection from natural disasters, which should contribute to the necessary institutional and structural changes at the regional, district and community levels. The guidelines of strategic development of the system of regional management of freshwater resources are determined: actualization of public activity, ensuring productive and balanced use of natural and economic resources, including human capital, on the basis of diversification of innovative forms of relations in the management system in the context of institutional transformations.

Key words: freshwater resources, innovative model, balanced management, sustainable development goals.

Постановка проблеми

Відновлення та очищення прісноводних ресурсів залишаються досить актуальним питанням як на національному рівні, так і на світовому. Стратегічними цілями сталого розвитку залишається забезпечення чистою водою всіх верст населення. Гострий дефіцит прісноводних ресурсів можуть відчувати близько двох третин населення світу протягом кількох десятиліть. У багатьох країн все ще існує тенденція вирішувати проблеми дефіциту води шляхом збільшення водопостачання, збільшення зберігання та розподілу поверхневих і підземних вод, створення нової інфраструктури, опріснення солоної або солонуватої води, повторне використання стічних вод або поповнення водоносних горизонтів. Ця тенденція має переважати над зосередженням уваги на зменшенні попиту на воду, наприклад, шляхом припинення втрат у транспорті та розподілі системи, що впроваджують адекватні тарифні системи, спрямовані на зниження рівня попиту на воду, зміна технологій водокористування і, загалом, підвищення ефективності використання води в побутових, промислових пробні та зрошувальні системи; іншими словами, прагнучі підвищити загальну продуктивність води.

Однак дефіцит води можливо поборовши шляхом ефективного та раціонального використання, при цьому використовуючи сучасні інноваційні рішення, що дозволять значно модернізувати водоресурсну інфраструктуру.

Саме тому пошук інноваційних рішень щодо очищення, збереження та відновлення прісноводних ресурсів набуває все більшої актуальності, а дослідження сучасного стану інноваційного потенціалу прісноводних ресурсів та перспектив технологічного розвитку в умовах світових трендів є досить актуальними та важливими.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. За останні роки суттєво розширився спектр, та значно активізувалися різноманітні наукові дослідження у питаннях збалансованого розвитку прісноводних систем, пов'язані з вирішенням завдань оптимізації природокористування та оздоровлення навколишнього середовища.

Нині водогосподарські та гідроекологічні проблеми України набули не лише загальнодержавного, а й міжнародного значення. Водний фактор став не лише одним із основних показників, що лімітують економіко-соціальний розвиток регіону, а й безумовною парадигмою національної безпеки України.

Автори [1] вважають, що «Вимагає акцентування уваги на екологічних інноваціях посилення проблем сучасності, в тому числі й у сфері водозабезпечення, особливо прісноводної безпеки, що спроможні забезпечити сталий розвиток водного господарства, збереження якості довкілля, раціональне використання водних ресурсів, задоволення потреби майбутніх поколінь у питній воді достатньої кількості та необхідної якості». Саме процеси нераціонального використання води можливо призупинити за рахунок використання екологічних інновацій сьогодні.

Необхідно погодитися з думкою Крилової І.І., що «Інноваційні перетворення у сфері водопостачання та водовідведення є визначальним фактором підвищення ефективності діяльності підприємств, підвищення якості послуг, підвищення екологічних та соціальних стандартів тощо. Разом із тим інновації самі по собі не можуть здійснити реформування у сфері водопостачання та водовідведення, а тільки як складова частина державного регулювання, що вирішує комплекс проблем сфери від управління ресурсами до підготовки професійних кадрів. Досвід ЄС доводить ефективність державної політики у сфері водопостачання та водовідведення, яка сприяє інноваційній діяльності в цій сфері, незалежно від моделі управління та моделі регулювання» [2]. Отже, необхідність формування державної політики у сфері водопостачання та водовідведення на засадах інноваційної моделі є викликом для всіх держав світу.

Відповідно до національної доповіді [3] «Цілі сталого розвитку: Україна» «Україна належить до групи країн зі складними проблемами довкілля. Вони є типовими, з одного боку, для країн, що розвиваються (незбалансоване використання та вихолощення природних ресурсів), а з іншого - для індустріально розвинених країн (забруднення довкілля промисловою діяльністю). Специфічною проблемою трансформаційного періоду є поводження з відходами. Обсяги утворених відходів зростають, а частка тих, що перероблюються, є незначною. Незмінна практика депонування новоутворених відходів на переповнених полігонах є загрозою для довкілля й посилює ризики для здоров'я населення. Існуюча практика землекористування спричиняє погіршення стану земель, а виснажливе використання земельних, лісових і водних ресурсів призводить до незворотних втрат екосистемного та біологічного різноманіття. Частка природно - заповідних територій (6,6% від загальної площі країни) є недостатньою для запобігання таким втратам. Вагомим чинником негативного впливу на довкілля є також збройний конфлікт на сході України. Подолання наслідків руйнації ландшафтів та знищення інфраструктури Донецької і Луганської областей потребує значних зусиль, ресурсів і часу на відновлення». прісноводний ресурс стратегічний регіональний

Пахаренко О. В. вважає, що «виробництво, установка й експлуатація природоохоронних (очисних) будов; перероблення, транспортування і поховання відходів, ліквідація токсичних відходів; розроблення і впровадження екологічно чистих технологій; торгівля екологічними технологіями; екоаудит і екоекспертиза все це є екологічними інноваціями» [4]. Однак, сьогодні під екологічними інноваціями необхідно розуміти дещо більше аніж технології очищення, перероблення, транспортування і поховання та ліквідація токсичних відходів. Вважаємо, що екологічні інновації це комплексна система екологічних рішень, що направлена на удосконалення управління природоохоронною діяльністю на засадах відкритості даних, доступності, масштабування та впровадження інноваційних технологій.

Мартієнко А.І. та Бондаренко С.А. наголошують, що «вважають своєрідним індикатором сталого і зрівноваженого розвитку в умовах конкуренції - екологічні інновації. Є комплексними і доволі складними технології, що дозволяють ефективно вирішувати екологічні проблеми, вимагає не тільки інноваційних інженерних ідей, а й інноваційних підходів в управлінні та організації життя суспільства» [5].

Сагайдак І.С. та Биховченко В.П. визначають, що «Реалізація міжнародних зобов'язань України у сфері охорони довкілля неможлива без фінансового забезпечення екологічної модернізації підприємств, яким необхідно привести свою діяльність до високих європейських стандартів. Тому очевидним є термінове відновлення і підвищення обсягів цільового використання коштів екологічного податку та утворення з цією метою позабюджетного Державного фонду охорони навколишнього природного середовища з визначенням чітких напрямків використання коштів та створення незалежного, ефективного, прозорого інструменту для фінансування природоохоронних заходів на основі успішного досвіду деяких країн ЄС» [6]. Недостатність державного фінансування приводить до застарілої та зношеної матеріально-технічної бази природоохоронної сфери, саме тому пошук альтернативних джерел фінансування є досить необхіднім.

Вдовенко Н. та Коробова Н. вважають, що «Формування сучасних тенденцій щодо забезпечення оптимальної дії системи збалансованого функціонування водогосподарського комплексу спонукає до удосконалення й поглиблення підходів щодо забезпечення поступового розвитку системи сталого водокористування. При цьому важливим є визначення та економічна оцінка ресурсів як бази для розвитку, освоєння й експлуатації водних ресурсів у контексті впровадження положень Водної Рамкової Директиви ЄС» [7]. Відповідні напрями щодо імплементації Водної Рамкової Директиви в Україні розроблені: впроваджується інтегроване управління прісноводними ресурсами на засадах басейнового принципу, відбулося районування територій, розроблений проєкт Водної Стратегії.

Як зазначається у статті 360 Угоди «передбачається, що посилення природоохоронної діяльності матиме позитивні наслідки для громадян та підприємств в Україні та ЄС, зокрема, через покращення системи охорони здоров'я, збереження природних ресурсів, підвищення економічної та природоохоронної ефективності, інтеграції екологічної політики в інші сфери політики держави, а також підвищення рівня виробництва завдяки сучасним технологіям» [8].

Відповідно досліджень Скрипчук П. М. «Інноваційними напрямами вдосконалення механізмів державного регулювання системного використання водоресурсного потенціалу України є:

- всі аспекти синергії, якості, гармонізації законів і нормативів, забезпечення національної безпеки держави у сфері водних ресурсів у зв'язку зі зростанням водоспоживання, а також тотальним забрудненням, передусім поверхневих вод;

- гарантування надійності й безпеки гідротехнічних споруд; вивчення питань щодо зростання антропогенного навантаження на підземні води;

- обґрунтування аспектів ціноутворення на питну воду;

- інтегроване управління водними ресурсами;

- зменшення водоємності валового внутрішнього продукту;

- подальша раціоналізація водокористування;

- будівництво й реконструкція систем водопостачання та водовідведення; наукове обґрунтування якості питного водопостачання;

- удосконалення очищення стічних вод і посилення відповідальності за забруднення;

- випереджальний розвиток науково-технічної та нормативної бази

водогосподарського комплексу;

- розвиток теорії та практики вирішення сучасних екологічних конфліктів;

- підвищення ефективності розподілу водних ресурсів;

- широке впровадження розроблюваних інноваційних технологій (приміром, екологічної стандартизації якості всіх видів вод, екологічного водогосподарського аудиту, екологічної сертифікації басейнів річок та поверхневих водойм для різних цілей господарювання)» [9]. Отже, для імлементації Водної рамкової Директиви необхідно розробити та ухватили стратегію розвитку водної політики країни на макро-, мезо-, та мікрорівнях.

Широков М. А. вважає, що «Важливими умовами удосконалення організаційно-управлінських механізмів регулювання водокористування є: 1) перегляд організаційної структури управління з уточненням прав, обов'язків та повноважень органів всіх рівнів з уточненням їх функціональних обов'язків; - розроблення ефективних мотиваційних систем, спрямованих на розвиток персоналу водного господарства а також для водокористувачів; 2) формування ефективної системи моніторингу, координації та контролю за станом та використанням водних ресурсів, що базуватиметься на оновленій нормативно - правовій базі та сучасних інформаційних системах; 3) оптимізація систем планування та прогнозування розвитку водних ресурсів й потреб на основі комплексного стратегічного підходу, що враховує не тільки загальні тенденції та поточні потреби, а також тенденції розвитку вітчизняної і світової економіки, зміни демографії, клімату тощо» [10].

За даними [11] «Екологічні проблеми України реальніше можна вирішувати за допомоги міжнародних партнерів, спрямовує зусилля національних рушійних сил на гармонізацію життєдіяльності міжнародної допомоги, залучення іноземних інвестицій, зокрема виробництва, запровадження ресурсоощадливих технологій, розвиток регіональної системи управління промисловими відходами та створення екологічних фондів».

Голтвенко О.В. вважає, що «Шлях інноваційного розвитку еколого- економічної системи, базуючись на принципах адаптивності, динамічності, самоорганізації, саморегуляції та саморозвитку, має визначатися загальними тенденціями економічного зростання та враховувати її адміністративно - територіальні особливості, природно-ресурсний та виробничо-економічний потенціал» [12].

Незважаючи на значний обсяг сучасних наукових досліджень, концептуальні питання формування інноваційної моделі регіонального управління прісноводними ресурсами в умовах сталого розвитку залишаються недостатньо вивченими.

Мета дослідження - розробка методологічних підходів формування інноваційної моделі регіонального управління прісноводними ресурсами в умовах сталого розвитку.

Для досягнення визначеної цілі були проведені:

1. Дослідження основних інноваційних засад управління прісноводними ресурсами в контексті сталого розвитку.

2. Аналіз та визначення основних орієнтирів стратегічного розвитку системи регіонального управління прісноводними ресурсами: актуалізація громадської активності, забезпечення продуктивного та збалансованого використання природних та економічних ресурсів.

3. Розробка та обґрунтування концептуальних основ формування моделі регіонального управління прісноводними ресурсами територій в умовах сталого розвитку, яка враховує інноваційні форми взаємодії у сфері водокористування.

Виклад основного матеріалу

За даними Державної служби статистки України витрати на охорону та раціональне використання прісноводних ресурсів з роками збільшуються. У 2020 році загальна сума витрат на охорону навколишнього природного середовища за видами природоохоронних заходів становила 41,3 млрд грн. Необхідно відмити, що у 2014 році сума витрат на охорону навколишнього природного середовища за видами природоохоронних заходів становила 21,9 млрд грн, це у 1,88 рази більше.

Загальна структура витрат на охорону та раціональне використання прісноводних ресурсів поділяється на витрати захист і реабілітацію ґрунту, підземних і поверхневих вод, очищення зворотних вод та науково -дослідні роботи природоохоронного спрямування. Найбільшу питому вагу у 2020 році в структурі витрат займають поточні витрати - 75,02%, при цьому капітальні інвестиції - 24,97%. За досліджуваний період структура витрат на охорону та раціональне використання прісноводних ресурсів значно не змінилась.

У 2020 році структура капітальних інвестицій становила 61,8% на захист і реабілітацію ґрунту, підземних і поверхневих вод, 12,8 % на очищення зворотних вод та 7,67% на науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування. Таким чином, найбільшу суму капітальних інвестицій було спрямовано на захист і реабілітацію ґрунту, підземних і поверхневих вод - 2554224,5 тис. грн та на очищення зворотних вод - 1578201,4 тис. грн.

Поточні витрати у 2020 році були спрямовані:

- очищення зворотних вод - 10746809,8 тис. грн

- захист і реабілітацію ґрунту, підземних і поверхневих вод - 1577030,8 тис. грн;

- науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування - 118079,1 тис. грн.

Позитивним є закономірність зміни динаміка витрат на науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування (рис.1) змодельована в середовищі табличного процесора Microsoft Excel за допомогою поліномів другого порядку з рівнем достовірності апроксимації

R² = 0,86.

Зважаючи коливальність полінома, можна передбачити на найближчий майбутній період збільшення обсягу витрат на науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування в Україні.

В цілому, починаючи з 2014 року витрати на науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування збільшилися з 59,1 млн грн до 827,9 млн грн у 2020 році, або майже в 14 разів. Необхідно відмітити про позитивну тенденцію щодо фінансування науково-дослідних робіт природоохоронного спрямування.

Рис. 1. Динаміка витрат на науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування за 2014-2020 роки, млн грн. [13,14]

Динаміка капітальних інвестицій на очищення зворотних вод та захист і реабілітацію, підземних і поверхневих вод за 2006 -2020 роки наведено на рис. 2.

Поліномінальний тренд закономірності зміни обсягів капітальних інвестицій на захист і реабілітацію, підземних і поверхневих вод з рівнем достовірності апроксимації 93,4 % визначає на кінець 2020 р. оціночне значення капітальних інвестицій на рівні 2554,2 тис. грн, що можливо за умови збереження впливу всіх попередньо існуючих факторів, які зрівноважені в наведеній моделі динаміки.

Рис. 2. Динаміка капітальних інвестицій на очищення зворотних вод та захист і реабілітацію, підземних і поверхневих вод за 2006-2020 роки [13]

Отже, у 2020 році структура витрат на очищення зворотних вод становила: 53% - очищення зворотних вод від забруднюючих речовин, 37% система каналізації, 9% запобігання утворенню забруднення за допомогою внесення змін у виробничій процес, 1% усунення теплового вплив зворотних вод на водні об'єкти.

У секторі води застосовуються технології опріснення солоної води і очищення води та стічних вод. Серед технологій опріснення лідером є технологія зворотного осмосу (RO) морської, солонуватої та річкової води з часткою на глобальному ринку понад 58% та очікуваним середньорічним зростанням 9,2% упродовж 2017-2025 років завдяки підвищеній ефективності та можливості споживати менш енергії (рис. 3).

Провідними регіонами щодо попиту на технології для опріснення води є Близький Схід і Африка та Азіатсько-Тихоокеанський регіон з часткою більше 40% світового попиту, а серед країн - Саудівська Аравія, США та ОАЕ. Ключовими країнами для зростання в найближчі роки є Іспанія, Китай, Австралія, Індія та країни Південної Америки.

Рис. 3. Структура витрат на очищення зворотних вод у 2020 році [13,15]

Технологічні процеси очищення води поділяються на первинне, вторинне і третинне очищення. У 2018 році лідером був сегмент третинного очищення з часткою на глобальному ринку 43,2%. Ключовими технологіями третинного очищення є нанофільтрація, зворотний осмос, мембранні біореактори, мікрофільтрація та дезінфекція.

«У 2018 році лідером на ринку був сегмент обладнання мембранного поділу з обсягом $6,16 млрд, який, за прогнозом, зростатиме завдяки підвищенню поінформованості про важливість нанофільтрації та зворотного осмосу для застосування в очистці стічних вод. Переважну частку на ринку (72,8%) мав сектор промислових відходів і очікується, що до 2025 року він досягне $28,13 млрд. Сектор муніципальних відходів також зростатиме завдяки значному попиту в країнах, що розвиваються, зокрема, Бразилії, Китаї, Індії, Туреччині та Саудівській Аравії» [16].

Рейтинг регіонів України за рівнем витрат на охорону навколишнього середовища у 2020 наведено на рис. 4.

Найбільші обсяги витрат на охорону навколишнього середовища у 2020 спостерігається в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Харківській областях, м. Києву. Найменші обсяги витрат на охорону навколишнього середовища: Тернопільська, Херсонська та Житомирська області.

Динаміка капітальних інвестиції на охорону навколишнього природного середовища за регіонами має позитивну динамку. Так, в цілому обсяг капітальних інвестицій збільшився на 10478,1 млн грн або 479,44%. Найвищі темпи зростання спостерігаються за наступними областями: Хмельницька, Миколаївська, Чернівецька, Волинська, Харківська.

Рис. 4. Рейтинг регіонів за рівнем витрат на охорону навколишнього середовища у 2020 році, млн грн [13,14]

У топ 5 рейтингу регіонів за рівнем капітальних інвестицій на охорону навколишнього середовища у 2020 році займають: на першому місці - Дніпропетровська, на другому місці - Донецька, на третьому місці - м. Київ, на четвертому місці - Запорізька та на п'ятому місці - Харківська області. Найменші обсяги витрат в Херсонській, Житомирській та Закарпатський областях. Рейтинг областей за поточними витратами на охорону навколишнього природнього середовища у 2020 році наведено на рис. 5.

Рис. 5. Рейтинг областей за поточними витратами на охорону навколишнього природнього середовища у 2020 році, млн грн [13,15]

Загорський В. С. зазначив, що «Аналіз процесів сталого розвитку в Україні засвідчує, що в значній своїй частині проблеми переходу до сталого розвитку виявляються, насамперед, проблемами управління соціально-економічними процесами. Це управління, на відміну від нинішнього, має бути випереджальним і ґрунтуватися на ретельно продуманих довгострокових програмах. Випереджаюче спрямування повинна мати і законодавчо-правова база. Згідно з концепцією сталого розвитку, процес розвитку цивілізації повинен ставати все більш керованим, тобто заздалегідь проектованим процесом взаємодії соціуму з оточуючим людину середовищем» [17].

За результатами дослідження запропоновано концептуальну схему інноваційної моделі регіонального управління прісноводними ресурсами в умовах досягнення екологічних цілей, в якій виділено чотири основних цикли (рис. 6).

Перший цикл, пов'язаний з урегулюванням поліпшення стану води, що угруповуються та формують агрегований комплекс виробничих факторів; другий - із заходів протипаводкового захисту, що угруповуються у відповідний агрегований комплекс показників та факторів; третій - із двома варіаціями, орієнтований на врегулювання системи інтегрованого управління, що забезпечує отримання синергетичного ефекту від взаємодії функцій ресурсозбереження та природно - ресурсної функції моделі сталого агровиробництва; четвертий - із питаннями формування та регулюванням сучасної системи моніторингу.

Рис. 6. Концептуальна схема інноваційної моделі регіонального управління прісноводними ресурсами в умовах досягнення екологічних цілей

Висновки

1. Здійснено аналіз структура витрат на охорону та раціональне використання прісноводних ресурсів. Проаналізовано динаміку витрат на науково -дослідні роботи природоохоронного спрямування за 2014-2020 роки. Проаналізовано динаміку капітальних інвестицій на очищення зворотних вод та захист і реабілітацію, підземних і поверхневих вод за 2006-2020. Розкрито обсяг витрат на охорону навколишнього природного середовища по регіонах у 2020 році. Наведено рейтинг регіонів за рівнем витрат на охорону навколишнього середовища у 2020 році.

2. Обґрунтовано концептуальну схему інноваційної моделі регіонального управління прісноводними ресурсами в умовах досягнення екологічних цілей, в якій виділено чотири основних цикли. Доведено, що перший цикл, пов'язаний з урегулюванням поліпшення стану води, що угруповуються та формують агрегований комплекс виробничих факторів; другий - із заходів протипаводкового захисту, що угруповуються у відповідний агрегований комплекс показників та факторів; третій - із двома варіаціями, орієнтований на врегулювання системи інтегрованого управління, що забезпечує отримання синергетичного ефекту від взаємодії функцій ресурсозбереження та природно-ресурсної функції моделі сталого агровиробництва; четвертий - із питаннями формування та регулюванням сучасної системи моніторингу.

Література

1. Стадник М.Є., Скупейко В.В. Інноваційні основи зміцнення прісноводної безпеки в системі підвищення конкурентоспроможності економіки України. Науковий Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 1. С. 131-136. URL: https://www.lvduvs.edu.ua/ documents_pdf/visnyky/nvse/01_2016/16smekeu.pdf

2. Крилова І. І. Новітні технології в державному регулюванні сфери водопостачання та водовідведення. Право та державне управління. 2019. № 1 (34). Т. 2. С. 67-75.

3. Цілі сталого розвитку: Україна: національна доповідь. URL: https://mepr.gov.ua/ files/docs/%d0%9d%d0%b0%d1%86%d1%96%d0%be%d0%bd%d0%b0%%d0%bd%d0%b8_%d0% bb%d0%b8%d0%bf%d0%b5%d0%bd%d1%8c%202017%20ukr.pdf

4. Пахаренко О. В. Інновації в екологію як передумова забезпечення стратегії сталого розвитку водного господарства. Вісник СумДУ. 2006. № 7 (91). С. 194-199.

5. Мартієнко А. І., Бондаренко С. А. Екологічні інновації в регіональній інноваційній системі. Ефективна економіка. 2015. № 8. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op= 1&z=4232.

6. Матвійчук H. M., Коленда H. В., Стащук О. В., Теслюк С. А. Правове забезпечення бюджетного фінансування природоохоронної діяльності в Україні. Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. 2021. №3 (38). С. 465-473.

7. Сербов М.Г. Інноваційний потенціал прісноводних ресурсів України: стан, регіональні особливості та перспективи розвитку. Український журнал прикладної економіки. 2021. № 3. С. 110-120.

8. Проект ЄС «Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки» ЯКІСТЬ ВОДИ ТА УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ РЕСУРСАМИ: короткий опис Директив ЄС та графіку їх реалізації. URL: https://drive.google.eom/file/d/11dhGLdkh2lyInEIU9UEOpSyHAH5zOyaj/ view.

9. Скрипчук П. М. Сучасні підходи до формування водогосподарського менеджменту. Економіка і держава. 2012. № 11.С.27-30.

10. Широков М. А. Напрямки удосконалення менеджменту водних ресурсів у контексті забезпечення продовольчої безпеки. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. Вип. 16. Ч. 1. С. 180-185.

11. Стегней М. І. Фінансування екологічної політики закарпатської області. Причорноморські економічні студії. 2016. Вип. 8. С.205-210.

12. Голтвенко О.В. Концептуальні основи інноваційного розвитку функціонування соціо- еколого-економічних систем. Менеджер. 2017.№ 1 (74). С.104-113.

13. Сербов М.Г. Формування соціо-еколого-економічної системи прісноводних ресурсів: регіональні особливості та завдання управління: монографія/ Миколаїв: ФОП Швець В.М., 2021. 356 с.

14. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/.

15. Довкілля України: Статистичний збірник, 2020. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/ publieat/kat_u/publnav_ser_u.htm.

16. Стан інноваційної діяльності та діяльності у сфері трансферу технологій в Україні у 2018 році: аналітична довідка / Т. В. Писаренко, Т. К. Кваша та ін. Київ: УкрІНТЕІ, 2019. 80 с.

17. Загорський В. С. Концептуальні основи формування системи управління сталим розвитком еколого-економічних систем: монографія. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2018. 336 с.

References

1. Stadnyk, M. Ye., Skupeiko, V.V. (2016). Innovatsiini osnovy zmitsnennia prisnovodnoi bezpeky v systemi pidvyshehennia konkurentospromozhnosti ekonomiky Ukrainy [Innovative bases for strengthening freshwater safety in the system of increasing the competitiveness of Ukraine's economy]. Naukovyi Visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. - Scientific Bulletin of Lviv State University of Internal Affairs, 1, 131-136 [in Ukrainian].

2. Krylova, I. I. (2019). Novitni tekhnolohii v derzhavnomu rehuliuvanni sfery vodopostaehannia ta vodovidvedennia [The latest technologies in state regulation of water supply and sewerage]. Pravo ta derzhavne upravlinnia - Law and public administration, 1 (34), 2, 67-75 [in Ukrainian].

3. Tsili staloho rozvytku: Ukraina: natsionalna dopovid []. mepr.gov.ua Retrieved from https://mepr.gov.ua/files/docs/%d0%9d%d0%b0%d1%86%d1%96%d0%be%d0%bd%d0%b0%%d0% bd%d0%b8__%d0%bb%d0%b8%d0%bf%d0%b5%d0%bd%d1%8c%202017%20ukr.pdf [in Ukrainian].

4. Pakharenko, O. V. (2006). Innovatsii v ekolohiiu yak peredumova zabezpechennia stratehii staloho rozvytku vodnoho hospodarstva [Innovations in ecology as a prerequisite for sustainable development of water management]. Visnyk SumDU- Bulletin of SSU, 7 (91), 194-199 [in Ukrainian].

5. Martiienko, A. I., Bondarenko, S. A. (2015). Ekolohichni innovatsii v rehionalnii innovatsiinii systemi [Ecological innovations in the regional innovation system]. Efektyvna ekonomika - Efficient economy, 8 Retrieved from http://www.economy.nayka.com.ua/?op= 1&z=4232 [in Ukrainian].

6. Matviichuk, H. M., Kolenda, H. V., Stashchuk, O. V., Tesliuk, S. A. (2021). Pravove zabezpechennia biudzhetnoho finansuvannia pryrodookhoronnoi diialnosti v Ukraini [Legal support of budget financing of environmental activities in Ukraine]. Finansovo-kredytna diialnist:problemy teorii tapraktyky - Financial and credit activities: problems of theory and practice, 3 (38), 465-473 [in Ukrainian].

7. Serbov, M.H. (2021). Innovatsiinyi potentsial prisnovodnykh resursiv Ukrainy: stan, rehionalni osoblyvosti ta perspektyvy rozvytku [Innovative potential of freshwater resources of Ukraine: state, regional features and prospects of development]. Ukrainskyi zhurnal prykladnoi ekonomiky - Ukrainian Journal of Applied Economic, 3, 110-120 [in Ukrainian].

8. Proekt YeS «Dodatkova pidtrymka Ministerstva ekolohii ta pryrodnykh resursiv Ukrainy u vprovadzhenni Sektoralnoi biudzhetnoi pidtrymky» YaKIST VODY TA UPRAVLINNIa VODNYMY RESURSAMY: korotkyi opys Dyrektyv YeS ta hrafiku yikh realizatsii [EU project "Additional support of the Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine in the implementation of Sectoral Budget Support" WATER QUALITY AND WATER RESOURCES MANAGEMENT: a brief description of EU Directives and timetable for their implementation]. drive.google.com Retrieved from https://drive.google.com/file/d/11dhGLdkh2lyInEIU9UEOpSyHAH5zOyaj/ view [in Ukrainian].

9. Skrypchuk, P. M. (2012). Suchasni pidkhody do formuvannia vodohospodarskoho menedzhmentu [Modern approaches to the formation of water management]. Ekonomika i derzhava - Economy and state, 11, 27-30 [in Ukrainian].

10. Shyrokov, M. A. (2017). Napriamky udoskonalennia menedzhmentu vodnykh resursiv u konteksti zabezpechennia prodovolchoi bezpeky [Directions for improving the management of water resources in the context of food security]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu -Scientific Bulletin of Uzhhorod National University, 16, 1, 180-185 [in Ukrainian].

11. Stehnei, M. I. (2016). Finansuvannia ekolohichnoi polityky zakarpatskoi oblasti [Financing the environmental policy of the Transcarpathian region]. Prychornomorski ekonomichni studii - Black Sea Economic Studies, 8, 205-210 [in Ukrainian].

12. Holtvenko, O.V. (2017). Kontseptualni osnovy innovatsiinoho rozvytku funktsionuvannia sotsio-ekoloho-ekonomichnykh system [Conceptual bases of innovative development of functioning of socio-ecological-economic system]. Menedzher - Manager, 1 (74), 104-113 [in Ukrainian].

13. Serbov, M.H. (2021). Formuvanniasotsio-ekoloho-ekonomichnoi systemyprisnovodnykh resursiv: rehionalni osoblyvosti ta zavdannia upravlinnia [Formation of socio-ecological-economic system of freshwater resources: regionalfeatures and management tasks]. Mykolaiv: FOP Shvets V.M. [in Ukrainian].

14. Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy [State Statistics Service of Ukraine]. www.ukrstat.gov.ua Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/ [in Ukrainian].

15. Dovkillia Ukrainy: Statystychnyi zbirnyk, 2020 [Environment of Ukraine: Statistical Collection, 2020]. www.ukrstat.gov.ua Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/publnav_ser_u.htm [in Ukrainian].

16. Pysarenko, T. V. , Kvasha, T. K. Stan innovatsiinoi diialnosti ta diialnosti u sferi transferu tekhnolohii v Ukraini u 2018 rotsi [The state of innovation and activity in the field of technology transfer in Ukraine in 2018]. Kyiv: UkrINTEI [in Ukrainian].

17. Zahorskyi, V. S. (2018). Kontseptualni osnovy formuvannia systemy upravlinnia stalym rozvytkom ekoloho-ekonomichnykh system [Conceptual foundations for the formation of a management system for sustainable development of ecological and economic systems]. Lviv: LRIDU NADU [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru