Інклюзивний розвиток сільських територій в умовах децентралізації влади: проблеми та пріоритети

Примітка: джерело [19, с. 103].

За такої ситуації цілком очевидними є причини масової міграції населення з сільських територій (у великі міста або навіть до інших країн) з метою пошуку кращих умов проживання та більш вигідних умов праці. Внаслідок зміни місця праці сільським населенням, а найчастіше й місця постійного проживання, економіка країни зазнає потенційних втрат через недоотримані обсяги валового внутрішнього продукту, що його здатна створювати агропромислова сфера, та відповідно суттєво менші обсяги фінансових надходжень від експорту продукції на зовнішні ринки.

Однією з найголовніших проблем, вирішення якої здатне покращити ситуацію та пом'якшити наявні соціально-економічні дисбаланси в економіці країни, є недостатній обсяг інвестиційних ресурсів, що їх спрямовують внутрішні та зовнішні інвестори на розвиток сільських територій. При цьому загрозливою, на наш погляд, є стала тенденція щодо їхнього скорочення останніми роками у відносному й абсолютному вираженні. Наприклад, якщо у 2017 році обсяг капітальних інвестицій у розвиток сільського господарства, мисливства та надання пов'язаних з ним послуг склав 63,2 млрд грн, у 2018 році - 65,1, у 2019 році - 58,6, то у 2020 році - лише 50,4 млрд грн, тобто їхній щорічний обсяг еквівалентний приблизно 2 млрд дол. США. Одночасно обсяг інвестицій у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів за останні 3 роки був майже удвічі меншим - на рівні близько 1 млрд дол. США щорічно. Водночас, як зазначається у Національній економічній стратегії, український агропромисловий сектор тільки для досягнення належного стану землі, розвитку ЛдІєеН та стимулювання R&D потребує до 2030 року близько 50 млрд дол. США [1, с. 63].

Дуже амбітним у контексті досліджуваної нами проблеми і таким, що може позитивно вплинути на стан сільських територій, є індикатор щодо залучення до 2030 року в розвиток агропромислового сектору та харчової промисловості України 25 млрд дол. США прямих іноземних інвестицій [1, с. 101]. Але його досягнення потребує колосальних зусиль як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. Вони повинні бути спрямовані на формування позитивного інвестиційного іміджу країни за усіма складниками, що його визначають, - політичним, інституційно-правовим, економічним, соціально-культурним, ментальним та ін.

Таким чином, навіть відповідно до визначених стратегічних орієнтирів обсяг очікуваних інвестиційних ресурсів для забезпечення ефективного розвитку сільських територій у найближчі 10 років буде недостатнім. При цьому потребують додаткових досліджень й обґрунтувань питання щодо джерел фінансування розвитку мережі об'єктів соціальної сфери та центрів надання адміністративних послуг у сільських населених пунктах, підвищення розміру доходів та рівня життя населення, створення умов для саморозвитку й самореалізації сільського населення, підготовки висококваліфікованих кадрів для роботи в сільській місцевості тощо.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що, за своїми параметрами (рівень доходів, рівень добробуту, інвестиційна привабливість), розвиток сільських населених пунктів поки що не відповідає критеріям "інклюзивності" та значно відстає від урбанізованих територій за більшістю показників.

Позитивно оцінюючи в цілому виокремлення у Національній економічній Стратегії до 2030 року окремим пунктом стратегічні завдання щодо підтримки й розвитку сільських територій, розглянемо більш детально конкретні інструменти, використання яких здатне забезпечити більш швидке та якісне їхнє виконання (рис. 1). Зазначимо, що перехід до інклюзивного сільського розвитку є довготривалим процесом і потребує законодавчо-нормативного врегулювання низки питань задля його впровадження. Насамперед, на нашу думку, необхідно внести відповідні доповнення в базовий законодавчий акт, яким визначаються повноваження органів місцевого самоврядування в частині регулювання соціально-економічного і культурного розвитку територій. Так, у ст. 27 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" [20] було б доцільно закріпити положення про те, що "забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів" здійснюється на основі інклюзивного підходу.

Також таким, що назріло, є питання розроблення та затвердження на державному рівні Концепції інклюзивного сільського розвитку з визначенням у ній відповідних критеріїв, інструментів та механізмів реалізації, відповідальних за результати впровадження інклюзивного підходу, а також порядку узгодження завдань стратегічних і поточних планових документів, що стосуються розвитку сільських територій на інклюзивній основі. Положення цієї Концепції повинні бути деталізовані у стратегічних документах загальнодержавного рівня (наприклад, у програмі розвитку агропромислового комплексу, державній стратегії регіонального розвитку) та у стратегіях, програмах, інших документах з розвитку окремих територіальних утворень.

Як один з варіантів, в основу критеріїв інклюзивного сільського розвитку можуть бути покладені державні соціальні стандарти щодо забезпечення населення сільської місцевості базовими соціальними послугами відповідно до встановлених норм - дитячими садочками, школами, амбулаторіями, поліклініками, лікарнями, кінотеатрами, об'єктами фізкультурно-оздоровчого призначення тощо, з урахуванням специфічних умов і особливостей конкретних населених пунктів.

Рис. 1. Завдання Національної економічної стратегії щодо розвитку сільських територій та інструменти їхнього досягнення

Примітка: складено автором на основі [1, с. 93].

Питання стимулювання диверсифікації сільської економіки, створення сприятливого інвестиційного клімату, розвитку державно-приватного партнерства потребують відповідних нормативних змін та доповнень також і в частині визначення преференцій умов і режимів діяльності для бізнесу, особливо, що стосується спорудження і функціонування об'єктів з надання соціальних послуг та розвитку інфраструктури.

Потужним інструментом, що повинен прискорити процес надання розвитку сільських територій інклюзивної спрямованості та змісту, є стратегічне та поточне планування. Саме планування, як зазначають В.Д. Майстер та В. І. Пила, "будучи формотворчим, функційно-орієнтаційним елементом системи управління, воно відтворює систему в собі, її елементи, надаючи їм власних параметрів". А стратегічне планування як ключовий елемент стратегічного управління допомагає органам влади приймати рішення щодо досягнення місії, реалізації функцій, мети і завдань [21, с. 4].

Водночас, варто зазначити, що, незважаючи на завершення процесу об'єднання територіальних громад, досі не у всіх громадах розроблено та затверджено стратегії розвитку. А ті, що приймалися раніше, ґрунтуються на різних методичних підходах і тому мають відмінності як за структурою, так і за змістовним наповненням. Отже, на порядку денному стоїть питання щодо розроблення уніфікованих методичних рекомендацій для фахівців з метою їх використання під час визначення пріоритетів і поточних завдань щодо розвитку територій. Одночасно повинен бути визначений механізм оцінки результативності реалізації місцевих стратегій та поточних планів, а також порядок внесення змін і доповнень у зазначені документи в разі наявності суттєвих відхилень у процесі їхнього виконання.

Попри наявні власні повноваження та відповідальність місцевих органів за соціально-економічний розвиток територій, зберігається небезпека значного розшарування й виникнення диспропорцій на місцевому рівні за показниками добробуту та рівня життя населення через суттєві відмінності в рівнях економічного розвитку та різні фінансові та ресурсні можливості окремих територіальних утворень. Отже, існує потреба у здійсненні моніторингу процесу розвитку сільських територій за визначеним переліком показників та вжитті необхідних заходів у разі виявлення тенденцій щодо збільшення нерівномірності в розвитку громад. Повноваження щодо проведення такого моніторингу та обґрунтування необхідних управлінських рішень за його результатами повинні бути покладені на центральний орган виконавчої влади з питань формування та реалізації державної регіональної політики за участі представників регіональних органів управління.

Результативність планування як найважливішого інструменту управління інклюзивним сільським розвитком перебуває у прямій залежності від наявних фінансових ресурсів й від бажання та вміння керівників забезпечити їхнє додаткове залучення. Фінансова децентралізація надала місцевому самоврядуванню широкий спектр таких можливостей - від збільшення дохідної частини місцевих бюджетів за рахунок активізації економічної діяльності на власних територіях та відповідного зростання обсягів податкових надходжень до безпосереднього виходу на ринок фінансових послуг, як на внутрішній, так і на зовнішній. Не обмежені нині органи місцевого самоврядування й у питаннях щодо розвитку міжмуніципального співробітництва, отримання додаткового фінансування через Державний фонд регіонального розвитку тощо. Головною проблемою, що перешкоджає нарощуванню фінансової спроможності територій, залишається, на нашу думку, відсутність стратегічного бачення та неготовність частини керівників до роботи в нових умовах господарювання, а також брак кваліфікованих фахівців середньої ланки, здатних обґрунтовувати на високому професійному рівні необхідні управлінські рішення, здійснювати підготовку документів по проєктах, розрахованих на зовнішніх інвесторів, по проєктах, які можуть реалізовуватися в рамках міжтериторіального співробітництва, по проєктах, які можуть спрямовуватися на участь у конкурсах на отримання грантів тощо. Отже, не втрачає своєї актуальності питання щодо опрацювання стимулів та механізмів заохочення фахівців високої кваліфікації до роботи в сільській місцевості.

Розвиток сільських територій нині потребує особливої уваги з боку державних інституцій різного рівня та концентрації зусиль органів публічного управління й місцевого самоврядування на вирішенні нагальних проблем, що стосуються економічної та соціальної сфери на локальному рівні, зокрема в частині залучення додаткових фінансових, інших ресурсів та диверсифікації внутрішніх й зовнішніх джерел їх надходжень.

Головними інструментами досягнення збалансованості між економічними й соціальними параметрами розвитку сільських територій у найближчій перспективі повинні стати оперативне розроблення й прийняття нормативно-правових актів з регулювання проблем сільського розвитку та контроль за їх дотриманням; удосконалення методології стратегічного та поточного планування розвитку сільських територій (територіальних громад) та порядку узгодження основних показників місцевих стратегій, що розробляються, із загальнонаціональними пріоритетами; гнучкий механізм надання преференцій потенційним інвесторам; високопрофесійний брендинг власних територій відповідними службами й фахівцями органів місцевого самоврядування; використання можливостей державно-приватного партнерства в агропромисловій сфері; фінансова підтримка коштами Державного фонду регіонального розвитку створення аграрних кластерів, подальшого розвитку кооперативів, фермерських господарств, інших форм об'єднань малих виробників, а також об'єктів сільськогосподарської інфраструктури; пряме фінансування окремих інвестиційних проєктів з місцевих бюджетів; активізація співробітництва органів місцевого самоврядування з метою реалізації спільних інтересів, спрямованих на соціально-економічний та культурний розвиток територій.

Зазначені інструменти повинні слугувати орієнтиром для подальших наукових розвідок щодо дослідження розвитку сільських територій на інклюзивній основі. їхня спрямованість на розв'язання прикладних проблем набуває особливого значення в умовах децентралізації влади, розширення повноважень органів місцевого самоврядування та має допомогти фахівцям-практикам швидше адаптуватися до нових умов діяльності й застосування сучасних управлінських технологій та інструментів під час вирішення стратегічних та поточних завдань розвитку сільських територій.

Список використаних джерел