Адміністративно-територіальні особливості переходу міст Карпатського регіону на шлях сталого розвитку

Постановка проблеми

Уповільнюючі чинники економічного прогресу набули глобального характеру, зважаючи на процеси великої економічної кризи 2008 року та події останніх років. Це відобразилося на соціальному розвитку в Україні загалом та в Карпатському регіоні зокрема. Реалізація заходів політичного спрямування, а саме, "відкриття" нового кредиту довіри у сферах фінансів та економіки неодмінно потребує часу. Короткострокове обмеження прогресу на даному етапі має вигляд невідворотних процесів, але разом із тим його відновлювання має перспективу розтягнутися на місяці чи й роки. Щоб досягти сталого розвитку, Україна має не тільки позбавитися рецесії, а й трансформувати її в можливість створити продуктивнішу, інноваційну, ефективнішу економіку, що матиме відкритий інклюзивний ринок праці та пропонуватиме згуртованість і рівність у суспільстві із забезпеченням робочих місць, економіку, що швидко та якісно реагує на проблеми країни соціального характеру, зокрема демографічне зістарю- вання нації, кліматичні зміни та глобалізаційні процеси.

Аналіз останніх досліджень

Загальним питанням переходу міст на шлях сталого розвитку приділяли увагу такі провідні науковці, як І. Беззуб, О. Берданова, Л. Воляк, І. Гончаренко, Ю. Дзядикевич, І. Динник, М. Диха, І. Кінаш, І. Костюк, С. Лешанич, О. Луців, С. Фролов, В. Химинець, В. Чушенко, Я. Шевчук, Л. Швайка, І. Ярошенко та ін. Концептуальним засадам управління сталим розвитком міст в умовах децентралізації влади присвячували свої праці Н. Павліха, яка досліджувала концептуальні засади управління сталим розвитком міста в умовах європейської інтеграції та реалізації реформи децентралізації й О. Циклаурі у своїй праці "Інтеграція цілей сталого розвитку міст і громад в умовах децентралізації в Україні". Екологічну складову сталого розвитку досліджували у своїх працях І. Устінова "Фрактальність концентричних просторових структур у контексті сталого розвитку еколого містобудівних систем", О. Середа "Концептуальні засади сталого розвитку міст у контексті реалізації політики енергозбереження" та Т. Ткаченко "Зелені конструкції в концепції сталого розвитку сучасних міст". Проте з урахуванням соціально-економічного становища Карпатського регіону, змін глобального, економічного та екологічного середовища дане питання потребує постійного вивчення та моніторингу, що й зумовило актуальність наших розвідок у даному напрямі.

Мета статті полягає в дослідженні адміністративно- територіальних особливостей переходу міст Карпатського регіону на шлях сталого розвитку.

Методика та методологія

У процесі здійснення наукової розвідки дослідницька увага спрямовувалася на застосування системного підходу, який охоплює сукупність існуючих методів і прийомів, що використовувалися для досягнення анонсованої мети. Апелювання до концептуальних основ згаданого підходу базувалося на розгляді проблеми конкретизації адміністративно- територіальних особливостей переходу міст карпатського регіону на шлях сталого розвитку. Така трансформація господарства регіону - процес довготривалий, багатофакторний, багатофункціональний. Системний підхід до управління цією трансформацією передбачає:

1) визначення мети трансформації та її структурування на основі дослідження адміністративно-територіальних особливостей регіону, яке спрямовано на виявлення та узгодження проблем його трансформації й проблем сталого розвитку регіону загалом; 2) виявлення можливих напрямів становлення міст карпатського регіону на шлях сталого розвитку за допомогою методу структурного моделювання процесів досягнення цілей; 3) виявлення прямих і побічних результатів реалізації напрямів трансформації в конкретних умовах навколишнього економічного, соціального і природного середовища та розробку критеріїв їхньої оцінки; 4) оцінку відповідності виявлених результатів поставленим цілям та оцінку очікуваної інтегрованої ефективності (економічної, соціальної та екологічної) кожного можливого напряму трансформації; 5) порівняння можливих напрямів розвитку за очікуваною інтегрованою ефективністю, вибір найкращого та розробку стратегічної програми дій; 6) здійснення корегуючих процедур у процесі реалізації програми дій за допомогою механізму зворотного зв'язку, який передбачає виявлення, аналіз та оцінювання проміжних результатів трансформації. Тому для досягнення мети анонсованої наукової розвідки використано загальнонаукові й спеціальні методи. Перші репрезентовані системним підходом, структурним аналізом і синтезом (під час з'ясування особливостей переходу міст Карпатського регіону на шлях сталого розвитку), а також літературним, математико-статистичним методом (під час здійснення кореляційного аналізу), другі - порівняльно-географічним, класифікації й типології, районування, зонування і методом логіко-географічного моделювання (під час дослідження адміністративно- територіальних особливостей переходу міст Карпатського регіону на шлях сталого розвитку).

Результати досліджень

З метою дослідження адміністративно-територіальних особливостей переходу міст Карпатського регіону на шлях сталого розвитку виокремимо адміністративно-територіальну структуру кожної з областей Карпатського регіону. У структурі адміністративного поділу Закарпатської області є п'ять міст обласного підпорядкування (міста Ужгород, Берегове, Мукачеве, Хуст та Чоп) і тринадцять адміністративних районів (Берегівський, Великоберезнянський, Виног- радівський, Воловецький, Іршавський, Міжгірський, Мукачівський, Перечинський, Рахівський, Свалявський, Тя- чівський, Ужгородський та Хустський). У містах обласного підпорядкування основними органами управління є міські ради, а в районах - районні державні адміністрації. Ці органи здійснюють управління розвитком господарського потенціалу. Крім описаних вище місцевих органів влади, в області функціонують сільські та селищні ради. Так, селищних рад у регіоні є 19, а сільських - 579.

До структури адміністративного поділу Львівської області належать двадцять адміністративних районів (Бродівський, Буський, Городоцький, Дрогобицький, Жидачівський, Жовківський, Золочівський, Кам'янка- Бузький, Миколаївський, Мостиський, Перемишлянсь- кий, Пустомитівський, Радехівський, Самбірський, Ско- лівський, Сокальський, Старосамбірський, Стрийський, Турківський та Яворівський), дев'ять міст обласного підпорядкування (Львів, Борислав, Дрогобич, Моршин, Новий Розділ, Самбір, Стрий, Трускавець та Червоног- рад), 34 селищних і 1850 сільських рад. У даних районах і містах діють органи місцевого управління, які реалізують політику розвитку господарського потенціалу і їхні спільні зусилля виводять загальний показник розвитку господарського потенціалу Львівської області [2]. У межах Івано-Франківської області є чотирнадцять адміністративних районів (Богородчанський, Верховинський, Галицький, Городенківський, Долинський, Калу- ський, Коломийський, Косівський, Надвірнянський, Ро- гатинський, Рожнятівський, Снятинський, Тисменицький та Тлумацький), шість міст обласного підпорядкування (Івано-Франківськ, Болехів, Бурштин, Калуш, Коломия і Яремче), 24 селища і 765 сіл. Відповідно кожна з адміністративно-територіальних одиниць мають свої органи управління. У районах - районні державні адміністрації, у містах - міські, селищах - сільські та селах - сільські ради, які забезпечують розвиток господарського потенціалу Івано-Франківської області [13].

До структури адміністративного поділу Чернівецької області входять одинадцять адміністративних районів (Вижницький, Герцаївський, Глибоцький, Заставнівсь- кий, Кельменецький, Кіцманський, Новоселицький, Пу- тильський, Сокирянський, Сторожинецький, Хотинський), два міста обласного підпорядкування (Новодніс- тровськ та Чернівці), 8 селищ та 397 сіл. У цих районах і містах діють органи місцевого управління, які реалізують політику розвитку господарського потенціалу, і їхні спільні зусилля виводять загальний показник розвитку господарського потенціалу Чернівецької області [10]. Відповідно до Конституції України тип нашої держави визначений як соціальний. Це викликає накладання на неї певних зобов'язань відносно стратегічних переваг сталого розвитку [11] . Водночас політична ситуація країни та система економіки визначаються низьким рівне ефективності. Складність суспільних проблем, зокрема питань соціальної сфери, визначає положення, що соціально- економіко-екологічні стратегії розвитку потребують реформ, які мають базуватися на засадах наукової сфери і на усвідомленому підході до принципового характеру стратегічно-пріоритетної політики соціального та економічного плану, які містять нові напрями і цілі [7].

Розглянемо короткі положення на основних дефініцій стратегічного управління сталого розвитку. Почнемо з визначення терміна "стратегія".

Як вважає Л. Швайка, стратегія - це універсальна модель майбутнього стану економічного характеру і дій щодо його планування та втілення, яка визначає головні вектори, цільові та пріоритетні віхи, виокремлює критичний ресурс і низку необхідних нововведень, що містять засоби реалізації пріоритетності та засоби визначення втілення поставлених завдань [21].

Повніше і змістовніше, як ми вважаємо, окреслення цьому поняттю дав І. Костюк, який говорить, що стратегія - це система процесів, що визначають способи передбачати майбутнє, визначати можливі шляхи негативних впливів на країни і заходи для їхнього уникнення і створення методології для забезпечення вищих показників розвитку економічної й соціальної сфери. Таким чином, стратегія розвитку економіки - це система рішень, що виходять із можливостей країни, які на перспективу забезпечують державний вихід на нові ринки збуту, зміцнюють власні валюти, поліпшують рівень життя громадян, збільшують експорт продукції, сприяють прискоренню власних виробництв, зменшенню залежних від іноземних енергетичних носіїв [9]. Стратегічному управлінню передує стратегічне планування, оскільки воно більше підходить до розроблення стратегії, а саме управління, до її реалізації [16].

Визначившись, що таке стратегія і стратегічне планування, можемо узагальнити і запропонувати власне тлумачення стратегічного управління сталим розвитком, як набір заходів, інструментів і важелів впливу на сталий розвиток відповідно до розробленої стратегії, що досягається завдяки спільним зусиллям органів влади, бізнесу та громадськості й у результаті чого відбувається сталий розвиток міст Карпатського регіону. Основою для сталого розвитку міст Карпатського регіону має стати чітко побудована система індикативного державного планування, що складається із стратегічного і тактичного планування. Як відомо, найважливішим компонентом стратегічного планування виступає постановка довгострокових цілей розвитку. У зв'язку із цим можна виділити три етапи діяльності органів державної влади: 1) планування діяльності, ресурсів, результатів;

2) виконання діяльності, ресурсів, результатів; 3) звітність за діяльність, ресурси, результати [4].

Стратегічне управління сталим розвитком міст Карпатського регіону ґрунтується на людському потенціалі як основі організації або на територіальній громаді як основі будь-якої території, що спрямовує їхню діяльність на задоволення запитів споживачів (громадян), вчасно регулює і забезпечує необхідні зміни об'єкта управління, що можуть чинити певні дії на виклики з боку зовнішнього середовища. Саме цей аспект дозволяє досягти необхідного рівня функціонування нашої держави та конкурентних переваг на довгострокову перспективу. У ході здійснення стратегічного планування та стратегічного менеджменту постійно проводиться моніторинг, у результаті якого встановлюється, що необхідно робити сьогодні з метою досягнення окреслених цілей в майбутньому [17]. Проте, водночас, стратегічне управління є процесом, який визначає певну послідовність дій щодо розробки та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку, яка складається з постановки цілей, розробки стратегії, обґрунтування необхідності певного набору необхідних ресурсів і комунікацію із зовнішнім середовищем, що сприятиме державі досягати виконання поставлених завдань [12].

Основним нормативним документом, яким керуються міста Карпатського регіону, є Стратегія сталого розвитку "Україна-2020", що затверджена Указом Президента України № 5/2015 від 12.01.15.

Стратегічною метою є введення в Україну європейської стандартизації життя та забезпечення Україні провідних світових позицій. Задля цього прогрес здійснюватиметься за такими векторами (напрямами) [6]:

- напрям розвитку - сталий розвиток держави, структурні реформи та підвищування життєвих стандартів. Україна повинна трансформуватися у державу із сильними економічними умовами та з інноваційністю. Тому перше, що слід зробити, це збалансувати макроеконо- міку, створити передумови стійкого економічного розвитку, розвиток господарства та прозорої податкової системи, не виснажуючи при цьому екологію.

- напрям безпеки - це гарантії державної безпеки, приватної сфери та населення, захист грошових вкладів і приватного майна. Україна має набути здатності захищати свої кордони та забезпечувати мир не лише в межах своєї території, а і в європейських державах. Головною ціллю безпеки має стати також досягнення чесної й неупередженої судової системи, що передбачає проведення невідкладного очищення владних ресурсів усіх рівнів і забезпечення ефективності механізмів боротьби з корупцією. Головна увага повинна приділятися безпеці життя та здоров'я населення, а отже, і ефективній медицині, захищеності соціально- вразливих прошарків суспільства, безпечного стану екології та якості питної води, безпечної харчової продукції та промисловості;

- напрям відповідальності - це гарантії для усіх громадян будь-якої раси, кольору шкіри, політичного, релігійного та іншого переконання, незалежно від статі, етнічних і соціальних груп, фінансової забезпеченості, умов проживання, мовних уподобань мати доступ до якісної освіти, сфери охорони здоров'я та інших сфер у державного та приватного сектора. Територіальні громади самі будуть розв'язувати проблеми місцевого рівня, і будуть нести відповідальність за розвиток своєї держави;

- напрям гордості - це взаємна повага і толерантність у суспільстві, гордість за свою країну, її історичні, культурні, наукові та спортивні надбання. Держава має зайняти достойне місце серед провідних світових позицій, сформувати гідні умови життя і праці для розвитку своїх талантів, а також залучати найкращих спеціалістів різних галузей світового рівня.

Ще однією запорукою переходу міст Карпатського регіону є впровадження концепції "зеленої економіки" [19].

Ресурсоощадні чинники конкурентоспроможності економіки в Україні можуть бути визначеними одними з найбільш популярних пріоритетів, що призводить до підвищення добробуту людей і соціальної справедливості за значного зниження екологічних ризиків і екологічних дефіцитів. Серед основних чинників реалізації "зеленої економіки" спостерігаємо зростання доходів і зайнятості населення, що відбувається внаслідок залучення державних і приватних інвестицій, які скорочують викиди вуглецю і забруднення навколишнього середовища, підвищення ефективності використання енергії й ресурсів, а також запобігання втрати біорізноманіття та екосистемних послуг [20]. Ці інвестиції мають відбуватися і за рахунок підтримки цільових державних витрат, реформ і регуляторних змін. Даний шлях розвитку повинен підтримувати, розширювати і за необхідності відновити природний капітал як найважливіший економічний актив і джерело суспільних благ, особливо для бідних людей, чиї засоби для існування і безпеки сильно залежать від природи.

Ресурсний потенціал підприємств, ефективність його використання та розширене відтворення значною мірою впливає на зростання рівня продовольчої безпеки кожної країни і рентабельність виробників у секторі сільського господарства. Серед основних причин погіршення стану навколишнього середовища та умов людського життя можна назвати нестабільність процесів економіки й залучення в процеси виробництва значних неконтрольованих обсягів ресурсів. Саме тому актуальним є питання щодо створення якісних передумов з метою переходу до вищого рівня споживання ресурсів, що передбачатиме впровадження ефективних ресурсозберігаючих засобів шляхом використання як важелів ринкової економіки, так і регулювання на державному рівні використання ресурсів. Висока ефективність споживання ресурсів на будь-якому етапі виробництва забезпечуватиметься такими продуманими механізмами ресурсозбереження. Завдяки ресурсозабезпеченості підприємство матиме змогу досягти сталості в економічному розвитку, зменшити антропогенний вплив, значно поліпшити стан природного середовища. Із часом все гострішою стає необхідність у використанні інновацій, та через відсутність фінансування проблема ефективного використання ресурсів дедалі загострюється, що призводить до зниження рівня конкурентної спроможності підприємств [18].

Раціональне використання наявних ресурсів є важливою складовою подолання кризових явищ в українській економіці й переходу до стадії стабілізації та економічного зростання. Проведене дослідження свідчить, що постійне зниження витрат ресурсів на одиницю продукції або послуг є основним чинником підвищення ефективності господарювання у будь-якій галузі економіки. Застосування у галузях економіки методів і технологій ресурсозбереження обумовлено високою фондо-, капітало-, ресурсоємністю підприємств галузей. Розв'язання проблем ресурсозбереження набуває першочергового значення також у зв'язку з реалізацією заходів, передбачених численним реформуванням усіх сфер господарювання у процесі євроінтеграції України.

Україна, здобувши незалежність, узяла на себе відповідальність за державне збалансування та зберігання довкілля, раціональне використання потенціалу природи і дотримання екобезпеки. Вона є учасником більше ніж 20 міжнародних конвенцій і двосторонніх угод, які пов'язуються з охоронними функціями навколишнього середовища. Існує низка конвенцій, приєднання до яких має важливе значення у сфері політики та охорони довкілля, використання та відтворення екології, тож кількість відвіданих конвенцій безперечно зростатиме. Введення нашої держави у світове товариство сприяло економічній, технічній та експертній допомозі міжнародного характеру. Надалі можливо буде доцільне використання кредитної системи Міжнародного банку, участь Євросоюзу в рамках програми "TACIS" [23] для країн СНД, допомога окремих розвинених держав у межах багатьох проектів і на базі двосторонніх угод [5]. Верховна Рада України підписала Договір Європейського енергетичного співтовариства (ECT) в грудні 2010 р., згідно з яким вона стала стороною Договору та зобов'язала себе виконувати Вказівки ECT з енергетичних питань і збереження та відновлення енергоресурсів.

Крім цього, уряд увів допоміжні законодавчі норми, що мають на меті забезпечувати реальне впроваджування робочих механізмів стратегії енергозберігання. Ідеться про такі програми: "Про особливості здійснення закупівельенергосервісу", "Про енергозбереження", "Про впровадження енергоефективних заходів у бюджетних установах". Законодавчий акт "Про енергозбереження" має норми права, економічних, соціальних та екологічних засад енергозберігання для усіх сфер України. Програма законодавчого документа "Про впровадження енергоефективних заходів у бюджетних установах" передбачає зміни до Бюджетного кодексу України, які дадуть можливість забезпечувати правові норми енергосервісних договорів, залучити фінансові вклади, спрямовані на реалізацію енергетичних програм фінансових понять, не збільшуючи місцевого та державного боргу, не надаючи місцеві та державні гарантії [1]. Незважаючи на очевидність взаємозв'язку між збереженням навколишнього середовища й економічним розвитком, сучасний соціально-економічний стан та екологічні обставини в Україні за багатьма напрямами суперечать один одному. Вартість упровадження інноваційних розробок для поліпшення екології багатьох промислових об'єктів значною мірою перевищує штрафні санкції за порушення природоохоронного законодавства. Водночас є приклади досягнення позитивних змін у навколишньому середовищі за рахунок координування як податкових навантажень, так і введення стимулюючих заохочень підприємців при вирішенні екологічних питань [8, с. 104].

В Україні, як і в інших державах, надважливими проблемами є раціональне використання, збереження та примножування і відновлювання елементів природних ресурсів. Використання мінерально-сировинного запасу України викликано тим, що основна значна частина запасів міститься в районах важкого видобування (великі глибини, тонкі пласти тощо), а також це спричинено виснаженням якісних частин корисних копалин, зокрема паливних запасів (нафтових, газових, вугільних), обмеженого фінансового та технічного плану робіт геологічної розвідки [22]. Перспектива прогресування мінерально-сировинних комплексів пов'язується з розвідуванням і розробленням новітніх корисних копалин (золото, мідь, хром, свинець, цинк, молібден, рідкісноземельні метали, фосфорити тощо, важливі також рівні добування родовищ різних типів та отримування корисних копалин і виокремлення їх із порід, залучання до господарських техногенного типу родовищ і відходів виробництв (вторинна сировина) [3].

Характерною перевагою переходу міст Карпатського регіону на шлях сталого розвитку є потужна робота органів місцевого самоврядування. Сьогодні ця перевага набуває якісного значення, особливо в умовах реформи децентралізації влади.

Регіональні центри Карпатського регіону активно рухаються на шляху сталого розвитку та євроінтеграції, проте станом на сьогодні існує гостра проблема в галузі охорони навколишнього середовища. Особливо це стосується Львова, де є проблема з поводженням із ТПВ.

З метою з'ясування екологічних, економічних і соціальних чинників сталого розвитку міст Карпатського регіону проведено кореляційне дослідження за допомогою автоматизованої програми STATISTICA.

Таблиця 1. Матриця вибору найбільш значимих кореляційних факторів сталого розвитку міст Карпатського регіону *