Умови та фактори зайнятості населення сільських територій Одеської області

Як бачимо (табл. 2), в Одеській області, починаючи з 2016р. зростають абсолютні та відносні показники тіньової зайнятості населення. Варто відмітити, що Одещина є одним із лідерів країни за обсягами тіньової зайнятості. Так, в 2020р. середнє значення частки неформальних зайнятих в структурі зайнятих по країні склало 25,1%, в Одеській області - 25,7%.

Важливим аспектом дослідження умов та факторів зайнятості населення сільських територій є вивчення зайнятості в розрізі вікових груп. На жаль у вільному доступі немає таких даних для окремої території (області). Вони представлені лише на загальнонаціональному рівні. Тому ми змушені припустити, що тенденції у зайнятості сільського населення в розрізі вікових груп на рівні Одеської області ідентичні аналогічним тенденціям на загальнонаціональному рівні (табл. 3).

Таблиця 3

Рівень зайнятості населення за віковими групами в сільській місцевості України, у відсотках до населення відповідної вікової групи

Зайнятими вважають осіб у віці 15 років і старше (до 2019р. - 1570 років), які:

1) працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вираженні, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві; працювали безкоштовно на підприємстві, у власній справі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

2) були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (справу), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з певних причин [13].

Насамперед відмітимо, що у сільській місцевості скорочується зайнятість в усіх викових групах (табл. 3). Найбільші зміни у зайнятості відбулися у двох вікових групах - 15-24 і 60-70 років.

На нашу думку скорочення зайнятості пояснюється такими чинниками:

1) у групі 60-70 років:

- зменшення попиту на робочу силу у сфері сільськогосподарського виробництва у зв'язку із зростанням продуктивності праці внаслідок підвищення рівня механізації виробничих процесів у рослинництві, зменшення виробництва у трудомістких тваринницькій галузі, овочівництві, садівництві та виноградарстві;

- тіньова зайнятість;

- отримання доходів достатніх для проживання без участі у процесі суспільного виробництва за рахунок: пенсії, земельної ренти, підсобного господарства, матеріальної допомоги збоку родичів, матеріальної допомоги збоку держави (житлові субсидії);

2) у групі 15-24 років:

- небажання працювати в сільській місцевості через низький рівень заробітної плати, що спонукає до трудової міграції в місто або за кордон;

- зменшення попиту на робочу силу у сфері сільськогосподарського виробництва у зв'язку із зростанням продуктивності праці внаслідок підвищення рівня механізації виробничих процесів у рослинництві, зменшення виробництва у трудомістких тваринницькій галузі, овочівництві, садівництві та виноградарстві;

- тіньова зайнятість.

У представленій таблиці найбільш продуктивною є об'єднана вікова група 25-39 років. Впродовж останніх 10 років зайнятість сільського населення у цій групі скоротилася на 13,8 в.п. Головними причинами цього є ті ж самі чинники, що й для вікової групи 15-24 років.

Статистичний аналіз реальної ситуації на ринку праці сільських територій значно ускладнюється через поширення тіньової зайнятості. Це означає, що деяка частина сільських жителів, зайнята неформально на підприємствах нормального сектору та зайнята неформально на підприємствах неформального сектору (табл. 2). Особливу складність представляє собою облік самозайнятих в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності.

Однією із головним причин скорочення зайнятості на сільських територіях країни в цілому і в Одеській області зокрема є низький рівень оплати праці в сільському господарстві, яке досі залишається ключовою сферою працевлаштування сільських жителів.

Як бачимо, розмір середньомісячної заробітної плати в 2020р. у сільському господарстві Одеської області становив лише 56,8% від середньомісячної зарплати в цілому по країні і 67,7% від середньомісячної зарплати в сільському господарстві України.

При цьому середньорічний темп приросту заробітної плати аграріїв Одещини - нижчий, ніж аналогічний показник для сільського господарства в цілому. В результаті маємо найсильніший демотивуючий чинник, що зменшує зайнятість населення сільських територій Одеської області.

Наступним фактором, що впливає, передусім, на бажання проживати в сільській місцевості і працювати за наймом, є рівень розвитку соціальної інфраструктури сільської території..

Використання води в Одеській області зростає. Однак, лише половина жителів сільських територій Одеської області мають доступ до автоматизованого водопостачання (централізований або індивідуальний водопровід). Централізоване водопостачання відсутнє в 998 селах Одещини [16]. Це 75,4% усіх сільських населених пунктів області. Забезпеченість гарячим водопостачанням жителів сільських територій Одещини - втричі нижче, ніж жителів міст.

Майже половина сільських домогосподарств Одеської області для обігріву приміщення в опалювальний сезон використовують морально застаріле пічне опалення. Його головними недоліками є відносно високі витрати праці для обслуговування (порізка та рубання дров, щоденна очистка печі тощо), значні перепади температури впродовж доби (жарко ввечері і холодно вранці) та не можливість забезпечення рівномірного обігріву усіх житлових приміщень.

Каналізацією володіють трішки більше, ніж третина сільських жителів області. При чому, як бачимо, цей відсоток не зростає. Централізоване водовідведення відсутнє у 19 смт (Бородіно, Березіно, Велика Михайлівка, Великодолинське, Доброслав, Затишшя, Захарівка, Зеленогірське, Цебрикове, Олександрівка, Овідіополь, Нові Біляри, Петорівка, Радісне, Серпневе, Суворово, Саврань, Слобідка, Любашівка) та у 1110 селах Одеської області [16]. Це 93,2 та 97,6% усіх смт і сіл регіону відповідно. Це також означає, що в 2020р. лише 33-36% жителів сільських територій регіону (квартири і житлові будинки) мали доступ до сучасної побутової санітарно-гігієнічної техніки. Решта експлуатують архаїчні примітивні зручності у дворі.

Це дуже критичні показники, адже, згідно з соціологічним опитуванням, відсутність водогону в житлі 93,9% сільських жителів вважають ознакою бідності, відсутність ванної або душової кімнати всередині житла - 92,8%, відсутність туалету зі зливом всередині житла - 91,5% [17].

Говорячи про забезпечення нормальних сучасних зручностей для жителів сільських територій Одеської області, не можна не оминути таку гостру проблему, як доступність прісної води в даному регіоні Причорноморського економічного району. Останній характеризується наростаючим дефіцитом води. Адже наявність достатніх обсягів прісної води є не лише базовою умовою нормальної життєдіяльності людини, але й ключовою умовою здійснення сільськогосподарської діяльності - 80% використання людиною прісної води припадає на задоволення виробничих потреб в аграрному секторі економіки. У 2019 році загальні показники водопостачання в Одеській області були наступними:

- цілодобове водопостачання - 94,4% населених пунктів та 69,5% населення;

- питоме водоспоживання на 1 людину: у містах - 131,6; у смт - 116,8; у сільських н/п - 104,3 л/добу;

- кількість вуличних колективних установок - 61; відсоток населення, що споживає з них воду - 5 % [16].

Частина сільських територій області не мають постійного доступу до води. Так, впродовж 2019р. подача питної води з систем централізованого водопостачання здійснювалась за графіком у багатьох населених пунктах (табл. 2.19). Привізна питна вода в системі водопостачання області частково або повністю застосувалась у 56 населених пунктах, зокрема у 1 смт (Суворове) та 55 селах; чисельність населення, що споживало привізну воду, складала - 32,98 тис. осіб. Кількість населення, яке користувалось привізною водою, становило:

- у 11 н/п - від 1000 до 4005 осіб;

- у 6 н/п - від 500 до 1000 осіб;

- у 19 н/п - від 100 до 500 осіб;

- у 9 н/п - від 50 до 100 осіб;

- у 6 н/п - від 10 до 50 осіб;

- у 5 н/п - від 1 до 10 осіб.

Найгірша ситуація була у селах Утконосівка (4005 осіб) та Комишівка (3242 осіб) Ізмаїльського району, де привізною водою користувалось все населення цих сіл [16].

Не менш важливими елементами соціальної інфраструктури, що впливають на бажання громадян проживати в сільській місцевості та брати участь в процесі суспільного виробництва, є доступ до відповідних послуг (табл. 4). Як бачимо, жителі сільських територій майже 100%-во (відхилення на рівні статистичної похибки) вважають відсутність перерахованих в таблиці об'єктів соціальної інфраструктури ознаками бідності, натомість такі об'єкти присутні у великих районних центрах та адміністративних центрах областей. Що спричиняє подальшу міграцію сільських жителів у великі міста та скорочення кількості зайнятих на сільських територіях.

Таблиця 4 Рівень поширення ознак бідності та позбавлення (депривацій) щодо розвитку інфраструктури серед осіб, які проживають в сільських домогосподарствах, у % до загальної кількості населення*

Особливо критичними є такі об'єкти соціальної інфраструктури, як перукарні, хімчистки, ремонт одягу, взуття та побутової техніки, пункти екстреної (швидкої) допомоги, медичні установи, аптеки, громадський транспорт.

Низький рівень матеріального заохочення (заробітна плата) та незадовільний рівень розвитку соціальної інфраструктури є головними причинами міграції сільського населення в міста і за кордон. Це скорочує кількість зайнятих на сільських територій і з часом може спричинити дефіцит робочої сили. Насамперед, для суб'єктів господарської діяльності аграрної сфери виробництва. Не є винятком і сільські території Одеської області (рис. 4).

В Одеській області скорочується чисельність і міського, і сільського населення. Однак, середньорічний темп скорочення жителів села майже вдвічі вищий, ніж темп скорочення міських жителів: - 0,45% та -0,29% відповідно. В результаті, за період з 1990 по 2021рр. чисельність міського населення Одеської області скоротилося лише на 8,8%, а сільського населення - на 13% або 116 тис. осіб. Причому темп скорочення має надзвичайно стійку тенденцію - r = 0,969. Тому з високою ймовірністю можна прогнозувати подальше скорочення чисельності жителів сільських територій Одещини (рис. 5).

Рис. 4. Вирівнювання динамічних рядів "чисельність міського населення Одеської області" та "чисельність сільського населення Одеської області"* *побудовано автором за даними [19]