Інновація як основа нашого майбутнього суспільного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інновація як основа нашого майбутнього суспільного розвитку

Актуальність теми представленої монографії визначена тим, що формування державної політики, здатної забезпечити інноваційний розвиток національної економіки, є одним з найважливіших і складних завдань для сучасної - постмодерної країни. Одначе перехід національної економіки на інноваційний шлях розвитку неможливий поза процесами становлення в країні конкурентоспроможної інноваційної системи господарювання. Для її створення необхідно, насамперед, розробити комплексну та ефек - тивну систему заходів регулювання інноваційної сфери як основи розвитку суспіль - ства, підвищити не тільки попит на інновації з боку більшої частини галузей економіки, але й ефективність фундаментальної та дієвість прикладної науки, подолати фрагментарність інноваційної інфраструктури тощо.

Головна роль у забезпеченні успішності цих завдань належить соціальним інститутам, їх спроможності оперативно реагувати на особливості регіональних “інноваційних трендів”. Адже новий (постмодерний) світ і його стійкість зумовлюються розмаїттям розвитку громад і територій країни. У контексті ж інституційного забезпечення цілісності інноваційного розвитку виникає необхідність пошуку оптимальних механізмів і методів взаємодії всіх учасників інноваційного процесу. За результатами численних досліджень, важливим фактором на цьому шляху є гармонійне поєднання інституціональних структур інноваційного забезпечення з широким спектром мотиваційного підґрунтя інноваційних перетворень - націленістю учасників інноваційного процесу на продукування нових наукових знань та їх інноваційне втілення: комерціалізацію та використання, організаційно -правове забезпечення інноваційної сфери в цілому.

Більшість сучасних досліджень щодо проблематики впливу соціально - інституційного чинника на темпи зростання національної економіки стосуються пер е- важно ролі суб'єктів політика та права у вирішенні економічних конфліктів і зниженні трансакційних витрат. Проте поза увагою часто залишаються питання технологічного й організаційного аспектів інноваційної діяльності, які безпосередньо впливають на економічний розвиток. Неабиякої ваги набуває в цьому аспекті оцінка ролі інституціо- нальної структури та інституціональних змін, спрямованих на ефективне ведення інноваційної діяльності в контексті сучасних технологічних трендів.

У цьому контексті ключовою проблемою стає недосконалість та неефективність соціально-інституційної підтримки інноваційного розвитку економіки, яка, можна відверто сказати, тільки починає становитися в Україні. Цілком очевидно, що тут проглядається погана спадковість, пов'язана з командно -адміністративним минулим економіки, неадаптованість преважної частки інститутів до завдань реалізації проак- тивної інноваційної політики в умовах динамічних технологічних змін. Саме тому в діючій Концепції розвитку національної інноваційної системи України зазначено, що внаслідок непослідовності у проведенні та низької ефективності державної науково - технічної й інноваційної політики спостерігається тенденція щодо подальшого відставання України у технологічному розвитку від розвинутих країн світу, зменшується кількість інноваційно активних підприємств, гальмується розвиток високотехнологіч- них галузей промисловості тощо. Все це призводить до зниження рівня конкуренто - спроможності національної економіки.

Не останнє місце посідає в розвитку національної інноваційної системи плив на неї норм і правил, що встановлюються законами України та органами влади, які не утворюють єдиної системи, а від цього не є дієвими. Переважно частина нормативних регуляторів, насамперед, законодавчих актів та програмних документів є суперечливими між собою. Очікувана результативність інноваційної діяльності не відповідає реальним потребам економіки і в цілому не забезпечує економічне зростання та сталий розвиток країни й її регіонів. Можливість досягнення лідируючих позицій на міжнародній арені не узгоджується з наявною практикою - розробленістю взаємопов'язаного комплексу положень економічної, інвестиційної, соціальної політик з інноваційною політикою країни.

З огляду на це, істотним і актуальним залишається питання інституційного забезпечення інноваційної сфери. Зокрема, в Україні все ще зберігається стереотип заву- женного розуміння інновацій як сфери виключно фундаментального знання, яке апр і- орі дистанційоване від практики, і стереотипна шаблонність заходів державного регулювання, яка стає нонсенсом у нинішньому динамічно змінному і різноманітному соціокультурному середовищі. Саме тому ми стикаємося із ситуацією, коли значна кількість публікацій, присвячених питанням дослідження активізації процесів інноваційного розвитку, використанню науково -технічного й інноваційного потенціалів, інституційному забезпеченню інноваційного розвитку тощо досягнути позитивних зрушень в інноваційній сфері так і не вдається. Саме тому сьогодні необхідним є визначення першочергових пріоритетів соціально-інституційної підтримки інноваційної діяльності, щоб зняти “людські” гальма й активізувати ці процеси в Україні.

У цілому сьогодні ситуацію можна покращити завдяки “розумному” запозиченню інституційних норм розвинутих країн світу, що дасть змогу пришвидшити вирішення актуальних питань розумного реформування вітчизняної системи державного управління та розвитку соціально-інституційної і мотиваційної підтримки й стимулювання інноваційного розвитку в Україні. Цей процес має гармонійно поєднуватися з інститу- ційним реформуванням національної системи генерування й поширення нових знань, перетворення їх на дієвий інноваційний продукт.

Тому дослідження й розробка спеціальних заходів щодо розвитку соціально - інституційних засад становлення та реалізації інноваційної політики є невідкладним завданням. З огляду на це завдання, стає зрозумілою актуальність дослідження проблем становлення інноваційної політики, що їй власне й присвячена монографія, що рецензується.

Таким чином, представлена монографія присвячена обґрунтуванню методологічних підходів щодо визначення ключових напрямів розроблення інноваційної політики на основі керованої інституційної трансформації, що відповідає сучасним інноваційно - технологічним трендам.

Монографія характеризується системним підходом до дослідження та використанням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів, які забезпечили обґрунтованість і достовірність отриманих результатів.

У монографії вирішено коло взаємопов'язаних завдань, з огляду на ступінь реалізації яких можна стверджувати про досягнення поставленої мети дослідження. Узгодження об'єкту з предметом дослідження, коректне використання автором методів пізнання стало підґрунтям отримання результатів, які містять наукову новизну та мають практичну цінність.

Обґрунтованість наукових положень, висновків і практичних рекомендацій, сформульованих у монографії, зумовлена аналізом і теоретичним узагальненням широкого кола наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів, інформаційно - аналітичних оглядів й статистичних матеріалів вітчизняних міністерств, відомств та міжнародних організацій. Заслуговує на позитивну оцінку використання автором досвіду США, КНР, країн ЄС, Канади, а також аналіз тенденцій розвитку Індустрії 4.0, штучного інтелекту, ІКТ та альтернативної енергетики.

Належну увагу В.А. Омельяненко приділяє систематизації уявлень про інноваційну політику та визначенню фундаментальних змін у базових підходах до її формування.

У результаті узагальнення основних теорій нової інституційної економіки автором визначено головні аспекти розроблення національної інноваційної політики. Зокрема, її завданням визначено створення та підтримку інститутів, здатних ефективно розпоряджатися ресурсами в контексті узгодження управління із завданнями забезпечення сталого розвитку.

Проведене дослідження дозволяє автору зробити висновок, що фундаментальні основи цілеспрямованого управління “інституційною трансформацією” в межах стратегій інноваційного розвитку потребують постійних (моніторингових) досліджень, оскільки ситуація в інноваційній сфері є вкрай динамічною. Автор переконливо доводить нам, що для ефективного функціонування “інституційно -інноваційного проєкту- вання” необхідним є вибір технологічних пріоритетів, специфіка яких визначатиме його особливості. національна економіка інституційна трансформація

Автором обґрунтовано концептуальні засади інституційно -еволюційного підходу до розроблення національної інноваційної політики з урахуванням траєкторій еволюції інноваційно-технологічних систем, динамічної ефективності управління інноваційним розвитком, що надають можливість забезпечити формування інституційного базису розроблення та реалізації інноваційної політики.

Актуальність же запропонованого автором підходу визначається кількома важливими аспектами.

По-перше, вимагає обґрунтування унікальності інноваційних процесів у контексті соціокультурного відродження. На думку автора, відповідь на це питання дозволить у більш розгорнутій формі представити змістовну сторону основ сучасної інноваційної політики з точки зору сталого розвитку.

По-друге, потребує розуміння, чи випадковим стає “інноваційний розрив” або ж це явище закономірне і стає внаслідок цілого ряду процесів на рівні країн і на гло - бальному рівні. Виявлення природи інноваційного розриву не виключає звернення дослідників до специфічних проблем інноваційного розвитку країн і регіонів.

По-третє, позитивне вирішення питання скорочення інноваційного розриву означає осмислення тих проблем, які постають під час вияву феномену: проблем становлення ефективних національних інноваційних систем.

Таким чином, крім наявності економічних, історичних і технологічних передумов побудови успішно функціонуючих національних інноваційних систем найважливішим чинником, що визначає їх ефективність, є динамічні переваги національної інноваційної політики, що виробляється політично й адміністративно дієвим, ефективним, р е- зультативним і справедливим публічним управлінням.

У монографії розкрито методологічні засади визначення впливу інноваційних процесів на становлення взаємозв'язку між сталим розвитком і національною безпекою, що дає змогу осучаснити аналітичні засади інноваційної політики та визначити найдоцільніші інноваційні рішення для досягнення Цілей сталого розвитку на національному рівні, а також створити об'єктивне підґрунтя для генерування концепції узгодження інноваційної політики з Цілями сталого розвитку, на базі якої можливо встановити першочергові завдання щодо управління інноваційними процесами.

Автор досить коректно з наукової та практичної точки зору показав власне бачення пошуку шляхів розвитку космічної галузі як міжгалузевого високотехнологічного комплексу через інституційно-інноваційне проєктування, що ґрунтується на пристосуванні економічної системи до базисних інституційних характеристик (рівень технологічного розвитку, принципи світового поділу праці), адаптації інституційного меха - нізму забезпечення національної безпеки як вираження рівня захисту національних інтересів до основних тенденцій розвитку в інноваційній сфері та активному перетворенні інституційної матриці з метою збереження конкурентоспроможності держави на основі інновацій. Завдяки такому підходу автору вдалося підійти до високотехноло - гічних сфер як до важливої категорії, проаналізувати їх в цілому й побачити закономірності розвитку з точки зору інституційного підходу.

Ознайомлення зі змістом монографії дає можливість погодитися з такими положеннями:

- у теоретичному аспекті: сформовано концептуальні засади процесу макро - проєктування інноваційно-технологічних систем у форматі інструменту реалізації інноваційної політики; довершено наукове уявлення про суть інноваційно - технологічних систем, яке доповнено в частині концептуалізації визначенням скл а- дових цих систем і особливостей їх еволюції, а також управлінням на засадах безпеки; сформулювані в контексті інституційно -еволюційного підходу такі поняття: “інноваційна політика”, “інноваційний розвиток”, “інституційний капітал”, “безпека інноваційної складової сталого розвитку”, “інституційно-інноваційний проєкт”, “стратегічні інноваційні макропроєкти”; науково -теоретичні засади вироблення національної інноваційної політики шляхом інституційних перетворень; узагальнення геоекономічних аспектів управління інноваційними процесами;

- у методологічному аспекті розроблено: методологічний підхід до інституційно- інноваційного проектування при виробленні національної інноваційної політики; методологічні засади визначення впливу інноваційних процесів на взаємозв'язок між сталим розвитком і національною безпекою, що пов'язано із застосуванням авторської інтерпретації видів капіталу; науково-методичні підходи до оцінювання ефективності інноваційної політики завдяки комплексному розгляду питань її формування та реалізації; науково-методичний підхід до використання мережевих важелів реалізації національних інноваційних стратегій; комплекс удосконалень організаційно -інституційного забезпечення розроблення інноваційної політики шляхом реалізації науково-методичних рекомендацій щодо стратегічних напрямів її формування;

- у прикладному аспекті запропоновано: концептуальні засади інституційно- еволюційного підходу до розроблення інноваційної політики з урахуванням траєкторій еволюції інноваційно-технологічних систем, динамічної ефективності управління інноваційним розвитком; теоретико-методологічні положення щодо визначення пріоритетів інноваційного розвитку країни, які засновані на їх системній узгодженості, урахуванні міжкластерних зв'язків, поєднанні автономії та конкурентоспроможності інноваційної системи; концептуальні засади державного управління інноваційно -технологічним розвитком шляхом систематизації підходів до врахування сучасних технологічних трендів в інноваційній політиці; науковий підхід до визначення інституційно-еволюційних особливостей розвитку пріоритетних галузей національної економіки.

У цілому запропонований автором комплекс розвитку організаційно-інституційного забезпечення розроблення інноваційної політики шляхом реалізації науково -методичних рекомендацій щодо стратегічних напрямів її впровадження дає змогу підвищити якість становлення та реалізації національної інноваційної політики, сприятиме вирішенню проблеми стратегічної орієнтованості інноваційного розвитку країни.

З огляду на змістовність представленого автором дослідження, структурованість викладу його основних положень та обґрунтованість отриманих результатів, як і будь - яке дослідження авторська докторська монографія В.А. Омельяненка відкриває шлях до розширення пізнавальних меж дослідницького предмету, зокрема:

- конкретизації інших (крім інноваційно-технологічних) чинників інституційних перетворень інноваційної політики;

- більш глибокого пошуку балансу економічної моделі інноваційного розвитку, обґрунтування економічної політики щодо підтримки реального сектору економіки та інноваційної сфери зокрема. Адже якщо предметно не відповісти на запитання, як пере - орієнтувати досить обмежені економічні ресурси та які засади для цього закласти в державній політиці, як залучити кошти, зокрема, і на міжнародному рівні, то будь -які корисні пропозиції щодо побудови інноваційної політики не матимуть результативності;

- приділення більшої уваги визначенню соціальних інститутів, відповідальних за реалізацію комплексу запропонованих пропозицій організаційно -інституційного забезпечення розроблення інноваційної політики шляхом реалізації науково -методичних рекомендацій щодо стратегічних напрямів її становлення та розвитку, а також інноваційної політики в частині гармонізації механізмів міжінституційної взаємодії;

- конкретизації, ким здійснюється вибір технологічних пріоритетів;

- оптимізації вибору інноваційних пріоритетів;

- деталізації ролі освітньої системи та необхідності підготовки “творців інтелектуального продукту”, які, на думку дисертанта, є пріоритетним напрямом розвитку економіки, заснованої на знаннях;

- конкретизації, яким чином на законодавчому рівні можливо впровадити запропоновані концептуальні засади інституційно-еволюційного підходу до розроблення інноваційної політики та положень узгодженості інноваційної політики зі сталим розвитком;

- уточнення тенденцій розвитку основних галузей економіки України, зокрема хімічної промисловості, машинобудування, АПК, які мають значний інноваційний потенціал у дослідженні, що значно доповнило б картину розвитку Індустрії 4.0, штучного інтелекту, ІКТ, альтернативної енергетики, приладобудування.

Важливе значення має, нарешті, і те, що основні положення та висновки, викладені у монографії, вже знайшли певне практичне застосування як у роботі державних і наукових установ, так і у практичній діяльності приватних організацій.

На завершення цілком справедливо зазначити, що докторська монографія В.А. Омельяненка має подвійне спрямування: з одного боку, вона в теоретичній частині присвячена аналізу сучасних тенденцій становлення інноваційної політики, а з другого боку, спрямована на розробку практичних рекомендацій щодо розвитку національної інноваційної системи. У цілому монографію В.А. Омельяненка можна означити як таку, що присвячена обґрунтуванню теоретичних засад, методологічних підходів і методичних положень щодо визначення ключових напрямів розроблення інноваційної політики та стратегій її реалізації на основі керованої інституційної трансформації, що відповідає сучасним інноваційно -технологічним трендам, є затребуваною з позиції розвитку сучасної науки та практично значущою.

Размещено на Allbest.ru