Проблеми фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектору економіки

Джерело: сформовано за даними [1]

- цінові важелі й тарифи, квоти, податки, експортні програми, імпортні ліцензії, політика державних цін та їхня стабілізація. Ця група вважається найефективнішою з точки зору швидкості впливу;

- прямі платежі (платіж у разі стихійного лиха тощо);

- субсидії на матеріально-технічні ресурси;

- страхування ризиків у сільськогосподарському виробництві;

- фінансування науково-дослідних та інших робіт, що впливають на зменшення виробничих витрат.

Цікавим є досвід регулювання економіки сільського господарства в США. Фінансування аграрного виробництва здійснюється за рахунок:

- державної фінансової підтримки з використанням коштів федерального бюджету та суспільних ресурсів;

- приватних кредитів.

На підтримку фермерів із федерального бюджету США в 1960 році виділялось 1,2 млрд. дол., в 1970 році - 6,5 млрд. дол., в 1980 році - майже 3 млрд. дол., що в свою чергу, дало змогу фермерам збільшити валовий дохід з 33 до 169 млрд. дол. (майже в 6 разів). При цьому державна підтримка надавалась, насамперед, ефективно працюючим підприємствам.

Прямі заходи регулювання сільськогосподарського виробництва, включаючи численні програми з підтримки доходів фермерів і сприяння зовнішньоекономічній діяльності, у 2016 році склали 14,2 % бюджету Міністерства сільського господарства США. Решта 85,8 % припадали на непрямі заходи, такі як продовольчі програми (73,4 %), охорона природних ресурсів і навколишнього середовища (6,8 %), сільський розвиток (2,0 %) наукові дослідження та освіту (1,9 %), програми регулювання ринку (1,7 %). Таким чином, найбільшу частину бюджету займають продовольчі програми[ 2].

Основними кредитними інститутами, що здійснюють фінансову підтримку сільськогосподарського виробництва з використанням коштів федерального бюджету та суспільних ресурсів, є: Система кредитування фермерів (СКФ), Адміністрація у справах фермерів (АФС) та Товарно-кредитна корпорація (ТКК).

Крім державної фінансової підтримки, виробники аграрної сфери США отримують приватні кредити від комерційних банків, кредитних асоціацій, страхових компаній, фірм тощо.

Ще одним вагомим інструментом забезпечення стабільності прибутків у сільськогосподарському виробництві США є страхування ризиків, яке спрямоване захистити підприємства від фінансових втрат у випадку стихійних лих або інших несприятливих умов, які є характерним явищем для цієї галузі і в 2014 році звичну пряму бюджетну допомогу було замінено на законодавчому рівні саме цим інструментом - страхуванням ризиків [3].

Так, в США, Конгрес в 1928 році заснував Федеральну корпорацію страхування сільськогосподарських культур, фінансування діяльності якої та компенсація сільгоспвиробникам частини страхових внесків здійснюється з федерального бюджету. За рахунок бюджету компенсується 75 % втрат урожаю при стихійних лихах або несприятливих умовах виробництва.

У Канаді фінансова підтримка аграрного сектора забезпечена як законодавчо, так і інституційно. У складі Міністерства сільського господарства Канади функціонує Рада зі стабілізації сільськогосподарського виробництва, а у складі цієї Ради - федеральні корпорації:

- Канадське пшеничне управління (з 1943 року);

- Канадська комісія з виробництва й торгівлі молоком та молочними продуктами (з 1966 року);

- Національна рада сільськогосподарської продукції (з 1970 року).

Міністерство сільського господарства Канади також відповідає за розробку і впровадження в життя політики страхування сільськогосподарських товаровиробників.

Згідно з умовами програми страхування врожаю страхується рівень урожайності на випадок його зниження через природно-кліматичні умови. Страховий фонд формується у розмірі 5-7 % від 75-80 %-ої середньорічної вартості врожаю за останні 15 років. Фермер вносить 50 %, а федеральний уряд та уряди провінцій - по 25 % від суми фонду [4].

Страхова система Канади має два основних напрями:

- укріплення доходів фермерів за допомогою захисту їх від імовірних ризиків (програма страхування врожаю);

- сприяння економічній селекції сільськогосподарських товаровиробників (страхування чистих доходів).

Найсильніші виробники зміцнюються, а слабкі отримують шанс на розвиток за несприятливих погодних умов. В обох випадках виробники мають імпульс для свого подальшого розвитку.

Різні форми й методи фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва впроваджені в практику у ФРН. Дуже поширилася в Німеччині система кредитної підтримки сільського господарства. В країні створено трьохрівневу систему кооперативних банків: місцевий, регіональний та національний.

У ФРН також запроваджена практика пільгового оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Пільги встановлені на:

- податок на доходи від сільського та лісового господарств. З цих доходів вираховується сума, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі 1200 марок за рік, а для подружжя сума подвоюється;

- земельний податок, який становить 0,5-0,6 % від балансової вартості землі і залишається стабільним протягом тривалого проміжку часу.

Набуло також розвитку страхування сільськогосподарського виробництва. Треба зазначити, що в Німеччині переважає приватне, а не державне страхування сільськогосподарських ризиків. Страхове покриття стосується в основному випадків граду. Держава не субсидіює страхові витрати, і виділення допомоги здійснюється лише при надзвичайній стихійній ситуації.

Тому, на нашу думку, саме в цьому контексті Україні необхідно переймати досвід зарубіжних країн, які мають тривалу історію надання такої підтримки та постійно вдосконалюють свої програми аби відповідати вимогам часу й новим потребам фермерів.

Так, кабінет міністрів України 22 квітня 2020 р. ухвалив рішення про розширення напрямів використання бюджетних коштів, спрямованих на державну підтримку фермерським господарствам. Нагадаємо, що з 2016 року вітчизняні аграрії живуть за новою схемою фінансування - відміну пільгового нульового ПДВ для них замінили дотаціями в розмірі 1 % аграрного ВВП. Відтоді на різні дотації сільгоспвиробникам з бюджету щороку виділяється мільярди гривень. Загальна статистика стверджує, що з допомогою масштабної фінансової допомоги агросектор нарощує «м'язи», а відповідно, врожаї та обсяги експорту щороку збільшуються. Але у багатьох представників ринку є претензії до дії даного механізму [5].

Так, у Франції, як і в багатьох інших розвинутих країнах, функціонує система кредитної підтримки сільськогосподарського сектора. Зокрема, в країні працює кооперативне об'єднання (група) - центральний сільськогосподарський банк «Креді Агріколь», який має трьохрівневу структуру кредитування сільського господарства.

Вплив на формування та реалізацію кредитної політики комерційного банку мають проблеми, пов'язані з розвитком ринку забезпечення кредитних зобов'язань. Згідно з принципом кредитування - забезпеченості кредиту, банк повинен мати право для захисту своїх інтересів в процесі кредитування, тобто недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Тому надійність забезпечення безпосередньо впливає на ефективність кредитування банківською установою.

До основних видів забезпечення кредиту належать: застава (майна, майнових прав, цінних паперів); гарантії (банків, підтверджені фінансами чи майном третьої особи); інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової організації).

У вітчизняній банківській практиці найбільш поширеною, ефективною і безпечною формою забезпечення є застава. Так. протягом останніх років частка застави займає до 80-90 % в сукупності всіх форм забезпечення, які використовуються українськими комерційними банками при кредитуванні сільськогосподарських підприємств.

Рівень застави залишається досить високим, в окремих банках він перевищує суму позики в 2-5 разів. Для самої застави сільськогосподарськими товаровиробниками використовуються два види ліквідного майна: молодняк тварин, сільськогосподарська техніка і майбутній врожай. Вартість заставного майна переважно нижча від ринкових цін. Але банки неохоче погоджуються й на таку заставу, враховуючи, що понад 30 % ризиків - організаційних і погодних - можуть вплинути на врожай.

В Україні існують загалом високі вимоги до застави. Порівняно з іншими країнами в регіоні, українські банки вимагають заставу на рівні, в середньому, 137,5 % від суми кредиту. Це значно вищі вимоги, ніж в Казахстані (91 %) і Російській Федерації (116,5 %), згідно з дослідженням ділового середовища та результативності підприємств (BEEPS), виконаного ЄБРР і Світовим банком за період 2000-2016 років (рис. 1).

Рис. 1. Норми застави у різних країнах світу, %

[Авторська розробка та узагальнення на основі джерела 7].

Стримує розвиток банківського кредитування сільськогосподарських підприємств відсутність дієвого механізму застави майна. Домінуючою формою фінансування агарного сектору в зарубіжних країнах є кредитування сільськогосподарських підприємств під заставу землі (земельно -іпотечне кредитування) з подальшим рефінансуванням відповідних кредитних вимог [6]. Таке кредитування передбачає стабільну правову базу та відпрацьовані процедури надання банківських позик.

Земля може бути об'єктом застави, проте враховуючи високий ступінь ризику неповернення кредитів, є ризик часткової втрати земель сільськогосподарського призначення товаровиробниками і переходу їх у власність банків. Ступінь захищеності прав кредиторів і можливість проведення різноманітних комерційних операцій передбачено чиним законодавством, але майже відсутні нормативно-правові акти, направлені на захист сільськогосподарських товаровиробників з боку держави в процесі фінансово-кредитних відносин. Використання землі як застави для отримання кредитів не можливе, оскільки відсутній вільний обіг земельних ресурсів.

Впровадження в життя інституту застави землі, крім забезпечення сільськогосподарських товаровиробників кредитними ресурсами, має й інший бік: задоволення вимог заставоутримувача за рахунок земельної ділянки, яка є предметом іпотеки. Такі земельні ділянки повинні реалізовуватися шляхом продажу на прилюдних аукціонах або переходити у власність Державного земельного іпотечного банку, якщо він передбачений чинним законодавством.

Використання землі як предмета застави суттєво підвищує і ймовірність отримання кредиту, і його суму в зв'язку із зростанням вартості застави при існуючих банківських відсотках, та й сам позичковий відсоток може бути суттєво нижчим [8]. Тому вважаємо, що землі сільськогосподарського призначення доцільно розглядати як потенційну і ліквідну заставу, яка дасть можливість сільськогосподарським товаровиробникам одержувати середньо - і довгострокові банківські кредити.

Поряд із земельною іпотекою в якості кредитної застави можуть використовуватися складські свідоцтва та інші товаророзпорядчі документи на сільськогосподарську продукцію. За допомогою складських свідоцтв можливо забезпечити доступ виробників сільськогосподарської продукції д о короткострокових банківських кредитів та мінімізувати ризики учасників аграрного ринку. Вітчизняна система складських документів на зерно базується на використанні як простих, так і подвійних складських свідоцтв. Це різні види товаророзпорядчих документів, що видаються сертифікованими зерновими складами власникам зерна, які розмістили його на зберігання на цих складах.

Дослідження сучасного стану кредитування засвідчило, що практичне розв'язання проблем, пов'язаних із потребою забезпечення аграріїв кредитними ресурсами не тільки сьогодні, а й у перспективі, потребує нових підходів, які б враховували сучасний економічний стан сільськогосподарської галузі, вимоги чинного законодавства, національні традиції, вже існуючі фінансово -кредитні відносини.

Нині, кредити мають можливість залучити лише ті сільськогосподарські підприємства, платоспроможність яких дозволяє їм це зробити, тобто, для оплати кредиту та сплати відсотків їм вистачить і власних коштів. При цьому поза увагою залишаються ті позичальники, фінансовий стан яких є проблемним і вони дійсно потребують фінансової допомоги. Варто зауважити, що таких клієнтів, яким відмовляють у наданні кредиту через низьку кредитоспроможність близько 30 %. Це значить, що третина сільськогосподарських позичальників, які потребують зовнішнього фінансування, не можуть його реально отримати.

У цьому аспекті необхідно нагадати, що основною метою державної фінансової підтримки через механізм здешевлення кредитів є збільшення обсягів кредитування підприємств галузі сільського господарства. І в першу чергу, цього можна досягти, якщо полегшити їх доступ до кредитних ресурсів. У державному бюджеті на 2020 рік зафіксована сума у 4,2 млрд. грн на підтримку галузі АПК, з яких 1,2 млрд. грн.. передбачалося виділити на програму зі здешевлення кредитів [9].

Оскільки сьогодні банки зацікавлені в агроклієнтах, то головною перешкодою на шляху їх співпраці є саме низька платоспроможність позичальників. Водночас очевидно, що при зниженні ціни на кредитні ресурси збільшується можливість їх залучення. У цьому і полягає суть механізму часткової компенсації - здешевлення вартості кредиту.

Для усунення зазначених недоліків необхідно розробляти додаткові заходи, що дозволять удосконалити альтернативний механізм пільгового кредитування. Наприклад, для підвищення зацікавленості банків, які прагнуть мінімізувати свої ризики, в кредитному договорі можна вказати, що у разі непогашення державою через визначений термін частини вартості кредиту, яку вона зобов'язалась оплатити, її повинен повернути позичальник. Це дасть для банку додаткові гарантії отримання доходу за кредитною операцією. Проте пеня, як зазначалося вище, за прострочення платежу державою для позичальників не повинна нараховуватися.

На нашу думку, заслуговує на увагу пропозиція М. Я. Дем'яненка щодо визначення обсягу необхідних бюджетних коштів для здешевлення кредитів, виходячи із потреби в кредитах, розміру відсоткових ставок за кредитами та рівнем облікової ставки НБУ. При цьому потреба в кредитах визначається залежно від прогнозованого рівня виробничих витрат [10].

Цікавою, з практичної точки зору, є пропозиція дослідників щодо запровадження механізму регресивної шкали визначення облікової ставки комерційного банку за користування кредитом з урахуванням приросту прибутку. Суть його полягає в тому, що кожен наступний приріст прибутку знижував кредитну ставку, що буде сприяти підвищенню ефективності виробництва сільськогосподарських підприємств .

Дані таблиці 2 свідчать про те, що показники ефективності не пов'язані з рівнем відсоткових ставок за кредитами і це не стимулює сільськогосподарських товаровиробників до підвищення їх прибутковості.

Табл. 2. Співвідношення рівнів рентабельності та середньорічних відсоткових ставок за отриманими кредитами сільськогосподарськими підприємствами за 2010-2018 рр., %