Парадигма економічної науки і потенціал її змін у XXI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парадигма економічної науки і потенціал її змін у XXI ст.

A.А. Мазаракі, д-р екон. наук, проф., академік НАПН України, заслужений діяч науки і техніки України, ректор, Київський національний торговельно-економічний університет Київ

B.Д. Лагутін, д-р екон. наук, проф., професор кафедри економічної теорії та конкурентної політики, Київський національний торговельно-економічний університет Київ

Узагальнено наукові підходи до розуміння змісту, тенденцій і потенціалу зміни парадигми економічної науки XXI ст. Розглянуто сучасний рівень розвитку економічної парадигми. Виокремлено і проаналізовано найперспективніші напрями парадигмальних зрушень. Основну увагу приділено потенційним перспективам, які відкриває для економічної парадигми нинішній стан економічної науки.

Ключові слова: економічна наука; парадигма; монопарадигмальність; поліпарадигмальність; парадигмальний комплекс; неокласика; ортодоксальність; гетеродоксальність; вартість; парадигмальні зміни.

PARADIGM OF ECONOMICS AND THE POTENTIAL FOR ITS CHANGES IN THE XXI CENTURY

Anatolii Mazaraki, Dr. Sci. (Econ.), Prof., Academician of NAES of Ukraine,

Honored Worker of Science and Technology of Ukraine,

Rector of Kyiv National University of Trade and Economics Kyiv Vasyl Lagutin, Dr. Sci. (Econ.), Prof.,

Professor of the Department of Economics and Competition Policy Kyiv National University of Trade and Economics Kyiv

Changes in the paradigm of economics are viewed as a response to the systemic transformations of the economy at the beginning of the XXI century. The potential for paradigm change is understood as the level of readiness and capacity of modern economics for paradigmatic shifts. At the same time, the change of the scientific paradigm is determined both by the internal potential of science itself and by the potential influence of the external socio-economic environment. The authors' understanding of the essence and structural components of the paradigm of economics in the XXI century is represented. In the context of the problem of mono-/polypara- digmality of economics, the essence of the paradigmatic complex is defined on the basis of criterion application of three fundamental categorical types: ontological, epistemological and axiological. The main normative tenets of the currently dominant neoclassical paradigm as the mainstream of economics are revealed from the standpoint of critical attitude to them. The central anomaly of the neoclassical paradigm is the de facto denial of the «value» as a category. The architecture of the modern financial system dominated by virtual financial assets, which are «detached» from assessment of their real value, successfully «works», according to neoclassicists, without the category of «value». It is proved that scientific economic research in its reality cannot but use quantitative scientometric models, which should be based on the category of «value». Value is the primary ontological foundation of economics. The interpretation of potential possibilities of paradigmatic renewal of modern economics is suggested taking into account corresponding objective changes in global social and economic development. The necessity of paradigmatic overcoming the isolation of micro- and macroeconomics, expanding the use of empirical analytical methods and their formalized interpretation based on the use of artificial intelligence in research, improving the management of complex socio-economic systems based on forecasting their development is substantiated.

Keywords: economics; paradigm; monoparadigmality; polyparadigmality; paradigmatic complex; neoclassical; orthodoxy; heterodoxy; value; paradigmatic changes.

Економічна наука, реалізуючи себе через логіку теоретичних і прикладних знань, змісту економічних категорій, розвивається на основі й під впливом власної парадигми. На основі парадигми найбільш повно обґрунтовуються результати і висновки дослідження предмета економічної науки. В епіцентрі концептуалізації суспільних змін XXI ст. перебуває саме економічна наука як система знань про сукупність інституціоналізованих соціально-економічних відносин і сучасних зв'язків і взаємодій між економічними суб'єктами. Л. Мізес з цього приводу писав: «Доля сучасної цивілізації нерозривними узами пов'язана з долею економічної науки» [1, с. 13]. Отже, глибоке парадигмальне бачення перспектив розвитку економіки, безумовно, є важливим і актуальним.

Зазначимо, що коли йдеться про парадигму економічної науки того чи іншого століття, на увазі мається не календарна дата, а значуща подія, початок важливого етапу, який визначив зміст науки аж до кінця цього століття. Так, економічна наука XIX ст. була започаткована ідеями А. Сміта про ринкові детермінанти національного багатства, а економічна наука XX ст. розпочалася з маржиналістської революції. Історично від А. Сміта в економічній науці панувала класична парадигма, основою якої було вчення про «загальне і приватне багатство», пріоритет сфери ринку і ринкового господарства. Поступово класична парадигма еволюціонувала в неокласичну, фокусом якої стала мікроекономіка. Після Великої депресії 1929--1933 рр., починаючи з теорії Дж.М. Кейнса, виникла макроскладова парадигми економічної науки з домінуванням концепції державного регулювання економіки, масштабної реалізації економічних функцій держави. У 1970--1980 рр. знову пріоритет дістала неокласична концепція з наголосом на монетаризмі й домінуючій ролі мікроекономічного аналізу.

Економіка першої чверті XXI ст. перебуває на етапі системних трансформацій, що виявляються в зміні сутності соціально-економічних процесів і параметрів, які їх визначають. Це не може не викликати змін у парадигмі економічної науки, отже, є всі підстави стверджувати, що в сучасних умовах відбувається процес неухильного оновлення економічної парадигми. У ході еволюції об'єкта і предмета дослідження виникає ситуація, коли наука вже не може розвиватися, залишаючись у межах сформованої раніше парадигми. Нові процеси вимагають нових наукових підходів, а отже, наукові дослідження закономірно виходять за межі усталеної парадигми.

Під потенціалом зміни парадигми розумітимемо рівень готовності й схильності сучасної економічної науки до парадигмальних зрушень. При цьому зміна наукової парадигми визначається як внутрішнім потенціалом самої науки, так і потенціальним впливом зовнішнього суспільного середовища. Таким чином, з одного боку, зміна парадигми економічної науки спричиняється іманентною логікою розгортання «внутрішнього» змісту наукових знань, а з іншого -- парадигмальні зрушення залежать від зміни суспіль-них передумов розвитку науки. У кінцевому підсумку йдеться про оптимізацію форм розв'язання дилеми «інтерналізм -- екстерналізм», тобто оптимальну системно-теоретичну диференціацію «внутрішнього» і «зовнішнього» в економічній науці.

Отже, мета статті -- обґрунтувати теоретичні й методологічні підходи дослідження парадигми економічної науки, оцінити її потенційні передумови та ймовірні парадигмальні зміни у XXI ст.

Розглянемо основні тренди майбутніх парадигмальних зрушень в економічній науці в контексті еволюційної специфіки таких змін. Репрезентуємо авторське розуміння сутності й структурних компонентів парадигми економічної науки XXI ст., розкриємо основні нормативні положення домінуючої нині неокласичної парадигми як мейнстрим економічної науки з позицій критичного ставлення до них, запропонуємо інтерпретацію потенційних можливостей парадигмального оновлення економічної науки з урахуванням відповідних об'єктивних змін глобального соціально-економічного розвитку.

ПАРАДИГМА ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ: КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД

парадигма економічна наука

Термін «парадигма» є досить «модним» у вітчизняній економічній літературі. Він використовується і там, де це дійсно потрібно, і там, де він не відіграє більш-менш вагомої ролі. У філософії та епістемології науки для характеристики загальновизнаних засадничих структур використовуються різні поняття. У Х'юел писав про фундаментальну ідею, яка виявляється в ході історичного аналізу наукового знання [2], М. Фуко -- про епістему [3], Дж. Холтон -- про тематичні структури [4], П. Феєрабенд -- про традицію в науці [5]. Найбільш вживаними є поняття «науково-дослідна програма» (І. Лакатос) і «парадигма» (Т. Кун) Ч

Щодо науково-дослідної програми І. Лакатоса, то її структура, на думку вченого, складається з «твердого ядра», позитивної та негативної евристики, а також захисного поясу [7]. «Тверде ядро» включає фундаментальні метафізичні положення. Воно визначає науковий зміст програми, тому сприймається як її основоположний елемент. Брати участь у програмі означає для дослідника сприймати її «тверде ядро» і слідувати йому. Позитивна і негативна евристика вказує, в якому напрямі слід рухатись у ході розвитку програми. Захисний пояс складається з дійсних теорій програми, її допоміжних гіпотез, емпіричних правил і безпосередньо змісту програми, що еволюціонує [8].

Щодо поняття «парадигма», то Т. Кун розглядав її у контексті феномена наукової революції. Під парадигмою вчений розумів ті теоретичні положення, які прийняті всією науковою спільнотою як визнана модель постановки проблем та 'їх вирішення. Зміна парадигми і означає наукову революцію. Під впливом критики з боку, насамперед, К. Попера та І. Лакатоса Т. Кун «перезавантажив» зміст поняття «парадигма», обґрунтувавши нове поняття «дисциплінарна матриця» з її чотирма компонентами -- символічне узагальнення, метафізична складова парадигми, цінності, зразки розв'язання дослідних завдань [9, с. 272--273].

Парадигму науки можна розглядати як певну сукупність визнаних теоретичних досягнень цієї науки. Парадигма формує своєрідний фундамент розвитку наукового знання, дозволяє оцінювати ті чи інші наукові положення в широкому смисловому контексті й у прив'язці до певного соціально-інституційного простору. У цьому зв'язку під парадигмою можна розуміти наукову модель (конструкт), яку прийнято як зразок для вирішення дослідних завдань у даній науці. Можна вважати, що базисні положення наукової парадигми відповідають тому, що І. Лакатос називав «твердим ядром» науково-дослідної програми.

Наявність парадигми є необхідною формою існування і розвитку науки. Сформована парадигма закономірно спрямовує логіку теоретико-методологічного мислення вчених, які пізнають предмет науки. На основі парадигми узагальнюються результати дослідження в межах спільної інтелектуальної традиції. Фактично під парадигмою розуміється комплекс основоположних правил (по суті, узагальнених метафізичних підходів), навколо яких у науці склався певний консенсус, що вимагає 'їх дотримання науковцями. Дж. Акерлоф розглядав парадигму (парадигми) з точки зору регламентів, що приписують, як повинні проводитись економічні дослідження і що є «економічним дослідженням» [10, с. 121].

Поширеність і «наукова сила» парадигми визначаються кількістю вчених, які її дотримуються в даній науці, та якістю їх досліджень, а також глибиною публікацій у знаних наукових виданнях. Завдяки наявності парадигми створюється, на наш погляд, усталена мотивація до ефективного розвитку науки, що дозволяє концентрувати зусилля науковців на розробленні найважливіших для суспільства наукових проблем, а не досліджувати дрібні малозначущі теми. Загальна парадигма передбачає консенсус з основоположних питань науки (насамперед, щодо методологічних правил, співвідношення теоретичних і емпіричних методів, ринку і раціональності, homo economicus, вартості та цінностей). Парадигма економічної науки обумовлюється спільністю базових соціально-економічних передумов (постулатів), що об'єднує економістів спільними ідеалами і нормами досліджень. Накопичення наукових результатів у межах парадигми дістає своє відображення в змісті університетських підручників з економічних дисциплін. Можна сказати, що парадигмальні результати і висновки «зберігаються» в підручниках.

Отже, перетворення теоретичних ідей на складову парадигми науки передбачає в тому числі їх входження в університетські освітні програми. Змістовний бік викладання навчальних університетських дисциплін повинен відповідати парадигмальним побудовам науки. При цьому університетська дисципліна, щоб бути затребуваною студентами і дістати підтримку на практиці в сучасних умовах, повинна підпорядковувати своїй власній логіці новітні наукові розробки, які потенційно знаходитимуть місце в парадигмі економічної науки XXI ст.

Дискусійною є проблема моно-/поліпарадигмальності економічної науки. Чи дійсно економічній науці, на відміну від природничих наук, не властива моністичність наукових підходів? На нашу думку, з одного боку, надмірна розгалуженість парадигмальних побудов потенційно може применшувати інтегруючу роль парадигми, насамперед в умовах дійсно революційних зрушень у економічній науці. Проте, з іншого (і це головне), очевидним є те, що різноманітність ідей і плюралізм наукових підходів щодо теоретичних моделей, методів, наукових шкіл, а також парадигм сприяють розвиткові економічної науки. Завдяки наявності плюралізму в економіці підкреслюється ідея багатоманітності й необхідності її поширення в науці [11; 12].

На наш погляд, з урахуванням багатогранності поняття «парадигма», для розуміння особливостей прояву поліпарадигмальності в економічній науці слід виокремити ряд її типів на основі критеріального застосування трьох фундаментальних категоріальних планів: онтологічного, гносеологічного і аксіологічного. Для системного аналізу цілком достатньо цих традиційних рівнів структури парадигмальних комплексів. Отже, наукова парадигма економічної науки органічно включає в себе знання про те, що в цілому існує в економіці (онтологія), характеризує методологію здобуття наукових знань про економіку, відображає, яку будову має це знання і як воно структуроване (гносеологія, епістемологія), а також показує, які цінності (аксіологія) є в наукового знання.

Онтологічна парадигма, або парадигма буття, відображає зміст розвитку економіки, комплекс трендів технологічних, організаційно-інституційних і соціально-економічних змін. Сучасна онтологічна парадигма економічної науки виходить з того, що економіка є єдиним організмом, одна з найважливіших цілей якого -- поліпшити життя кожного наступного покоління. При цьому економіка організована певним закономірним чином і функціонує за певними законами. Гносеологічна (епістемологічна) парадигма, або парадигма наукової свідомості, вказує на концептуально-методологічну єдність досліджень для переважної більшості представників економічної науки. Ідеться про епістемологічне застосування певної системи методологічних поглядів щодо дослідження соціально-економічного розвитку за умови, що методологія є достатньо розвинутою і визнаною для того, щоб впливати на всю науку. Аксіологічна парадигма, або парадигма цінностей, відображає загальновизнану ціннісну систему, якої дотримується наука. Ідеться про ціннісну аксіоматику, з якою можна погоджуватися чи не погоджуватися, говорити про її обмеженість, але все ж у цілому слід дотримуватися її ідей у процесі дослідження.

Три категоріальних плани економічної науки є органічно взаємопов'язаними й утворюють певний парадигмальний комплекс. При цьому можливі різні комбінації категоріальних альтернативних структур. Онтологічна, епістемологічна й аксіологічна парадигми здатні перетинатись і структурно доповнювати одна одну, тобто вони мають здатність викликати одна в одній структурні зміни. Так, зокрема, епістемологічна парадигма вибудовує систему логічних зв'язків і категорій, а також обґрунтовує засоби 'їх порівняння з економічною реальністю (тобто безпосередньо узгоджується з онтологічною парадигмою). У свою чергу, онтологічна і епістемологічна парадигми базуються на ціннісному фундаменті, який виступає своєрідним нормативним каноном економічних досліджень.

У межах парадигмальних комплексів можуть відокремлюватися так звані локальні парадигми економічної науки. Підходи щодо змісту і самої доречності локальних парадигм економічної науки можуть варіюватися в широкому діапазоні. Так, наприклад, у онтологічній парадигмі постіндустріалізму центральними вважаються трансформаційні процеси переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки. При цьому на перший план виходить спільне інтегроване розуміння змісту таких трансформацій, закономірностей їх виникнення і руху (розвитку).

У епістемологічному парадигмальному комплексі ще наприкінці XX ст. утворилася парадигма синергетики, яка ґрунтується на ролі економіки як нелінійної динамічної системи й описує її динаміку через рух визначених категорій (біфуркація, флуктуації, атрактор, фрактальність, емерджентність, нерівноважність та ін.), що відображають реально існуючу впорядкованість складної системи. Еволюція економічної системи відбувається шляхом зміни параметрів її логічного порядку. Аксіологічний парадигмальний комплекс сучасної економічної науки засновано на ідеях лібералізму з його пріоритетами приватної власності, демократії, прав і свобод індивіда, громадянського суспільства і правової держави.

НЕОКЛАСИЧНА ПАРАДИГМА СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

Якщо висловлені міркування застосувати до заявленої нами проблематики, то насамперед слід визначити, що покладено в основу сучасної парадигми економічної науки. Парадигма економічної науки початку XXI ст. -- це неокласична парадигма. Неокласичний підхід в основному залишається своєрідним стандартом, за яким оцінюється розвиток усіх напрямів економічної науки. Слід лише переглянути зміст університетських підручників з економічних дисциплін, у тому числі й в Україні, щоб зрозуміти, що більшість з них підготовлена на засадах неокласичної парадигми. У сучасних умовах належність науковців-економістів до неокласичного напряму ідентифікують, насамперед, такі чинники, як орієнтованість на застосування моделей раціоналізації та рівноважного аналізу економічної динаміки, визнання універсальних законів, залежних від ринкового середовища, використання математичного моделювання. Неокласична парадигма здійснює величезний вплив на формування наукових позицій щодо розвитку сучасних економічних досліджень. Попри численні епістемологічні кризи, неокласична парадигма економічної науки неодноразово доводила свою життєздатність. Ринок, економічні свободи, конкуренція, раціональність економічних суб'єктів -- ключові ідеї неокласичної парадигми -- є базисними складовими сучасної економіки.

Неокласична парадигма економічної науки -- це результат розвитку західної (європейської та північноамериканської) цивілізації, науковий продукт осмислення еволюції ринкової системи в усій суперечливості її мікро- й макроекономічних процесів і явищ. Безумовно, ця неокласична парадигма сформувалась і еволюціонує як універсальна, тому вона є реально корисною при осмисленні економічних систем різних країн світу. Інша справа, що наукове дослідження національних систем не може не бути результатом теоретичної рефлексії економічної науки цих країн.

На основі загальної наукової парадигми формується мейнстрим економічної науки. Сучасний економічний мейнстрим об'єднує економістів, які дотримуються спільних ринково-ліберальних ідеалів і норм економічних досліджень. Така єдність забезпечується, насамперед, спільністю вихідних передумов неокласичної ортодоксальності, яка базується на принципі моноцентричності й наділена перевагою стійкості своїх теоретичних постулатів завдяки їх жорсткості. Не може не вражати широкоформатність неокласичного інструментарію мікроекономічного аналізу ринкових механізмів (гранична корисність, гранична продуктивність праці та капіталу, спадна граничність, карти ізоквант та ізокост тощо) і ринково-конкурентних структур у маржиналістській інтерпретації (диференціація продукту, кількісна оцінка олігопольної взаємодії, математичний апарат виміру ринкової влади, 88№Р-тест та ін.) Щодо макроекономіки, то тут позиції неокласичної парадигми є значно слабкішими. Кейнсіанська концепція в багатьох випадках точніше і глибше пояснює динаміку агрегованих величин і параметрів макроекономічних систем.

На наш погляд, є очевидним, що нині неокласична парадигма економічної науки перебуває в стані кризи. Потенціал неокласичної парадигми знижується не тільки під впливом зовнішніх чинників, але й на основі усвідомлення внутрішньої недостатності й неадекватності. Криза сучасної неокласичної парадигми проявляється в її неспроможності пояснити значну частину економічних процесів, насамперед, пов'язаних з переходом від рецесії до економічного зростання, соціалізацією економіки, прискоренням технологічного прогресу, оновленням інституційної структури економіки. У певному сенсі можна говорити про те, що криза неокласичної парадигми поступово перетворює її на так звану фальшиву парадигму . Зазначимо, що в українському економічному дискурсі змістовні засади неокласики, у тому числі неолібералізму, трактуються досить критично [14; 15; 16].

Сьогодні неокласична парадигма не може запропонувати більш-менш обґрунтованих оцінок майбутнього економічного розвитку після кризи, пов'язаної з пандемією коронавірусу. Тоді як продовжується підтримка політики державних видатків (фіскальне і монетарне пом'якшення) на придбання ліків від усього, що турбує суспільство, з'являється дедалі більше сумнівів щодо того, що це дійсно ефективний макроекономічний засіб.

Неокласична парадигма є теоретичною основою державної економічної політики для забезпечення умов суспільної стабільності. Щодо перехідних нелінійних і нерівноважних суспільних процесів, то її рекомендації у сфері державного регулювання економіки часто є досить сумнівними. Так, у рамках неокласичної парадигми фактично неможливо пояснити випереджальний соціально-економічний розвиток Китаю в останні десятиліття. Китайська економічна система за своїми змістовними характеристиками не «вписується» в теоретичні постулати неокласичної парадигми. Вона поєднує механізми директивності й лібералізму, ринку і планомірності, однопартійної державності й громадянської самоорганізації, приватної та суспільної власності, підприємництва і публічного контролю [17; 18]. Чи не тому ліберальні світові та українські ЗМІ довгий час замовчували піднесення китайської економіки (вказуючи на недостовірність офіційних статистичних даних), а сьогодні применшують його значущість, звертаючи надмірну увагу на недемократичність політичного устрою, відсутність громадянського суспільства і бідність значної частини (на 'їх думку) населення КНР. Неокласичний і неоліберальний мейнстрим так і не зумів зрозуміти закономірності економічних реформ для більшості пострадянських країн, зміст яких свого часу був об-ґрунтований у Вашингтонському і Поствашингтонському консенсусах.

Можна вважати, що центральною аномалією неокласичної парадигми є фактичне заперечення категорії «вартість». Вартість як теоретична основа оцінки соціально-економічних процесів і явищ не відповідає неокласичним постулатам. Сьогодні категорія «вартість» активно заперечується як нібито ненаукова безпредметна абстракція. Архітектоніка системи сучасних фінансів, де переважають віртуальні фінансові активи, які «відірвані» від їх реальної вартісної оцінки, успішно «функціонує», на думку неокласиків, без категорії «вартість». Динаміка капіталізації більшості сучасних компаній не відповідає динаміці їх реальної вартості. Прискорена капіталізація націлена на отримання спекулятивних прибутків і, по суті, не відображає закономірності відтворення реальної економіки. Істотно завищує ціну товарів висока віртуальна частка вартості модних брендів. Віртуальна, а не реальна вартість фактично стала основою фінансово-економічних процесів та явищ.

Наведемо кілька прикладів. На початок 2021 р. капіталізація ринку такого чисто віртуального фінансового інструмента, як криптовалюта, уперше перевищила 2 трлн дол. -- 2 трлн 021 млрд дол. (на листопад 2021 р. сягнувши 2 трлн 752,5 млрд дол.) . Виручка Global 500 (500 найбільших світових компаній) у випуску 2020 р., у період загострення коронакризи, досягла рекордного рівня в 33,3 трлн дол., у 2021 р. вона дещо знизилася -- до 31,7 трлн дол. Це стало першим спадом виручки за півстоліття . За коронавірусний, кризовий для глобальної економіки, 2020 р. у світі стало на 660 мільярдерів більше, ніж у попередньому безкризовому році, а їх кількість сягнула 2755 осіб. Сукупний статок усіх мільярдерів за 2020 р. збільшився на 5,1 трлн дол. -- до 13,1 трлн дол. У пандемійний період 2020--2021 рр. посилилося викривлення вартісної оцінки світових брендів. У 2020 р. суттєво зросла цінність фактично всіх світових брендів: наприклад, Porsche -- з 29,347 млрд дол. у 2019 р. до 33,911 млрд дол., Gucci -- від-повідно, з 14,662 до 17,630 млрд дол., Louis Vuitton -- відповідно, з 13,576 до 16,479 млрд дол. У 2021 р. відбулося незначне -- на 5% -- зниження загальної цінності 50 найдорожчих світових брендів товарів Luxury і Premium. Проте вартісна оцінка окремих брендів -- Porsche, Rolex, Dior -- і в цей кризовий рік зросла . Викривлення вартісних показників у останні роки посилилося внаслідок надмірного «накачування» економіки грошовою масою, насамперед доларами.

Наукове економічне дослідження у своїй реальності не може не спиратися на кількісні наукометричні моделі, в основу яких має бути покладено категорію «вартість». Саме на основі вартості слід побудувати наукову модель достовірної кількісної оцінки сучасних фінансово-економічних процесів. На наш погляд, вартість є первинним теоретико-методологічним фундаментом економічної науки.

ЗМІСТ І ПОТЕНЦІАЛЬНІ ТРЕНДИ ПАРАДИГМАЛЬНИХ ЗМІН У ЕКОНОМІЧНІЙ НАУЦІ XXI ст.

Сучасна економічна наука, безумовно, перебуває в пошуку нової парадигми, тобто в процесі парадигмальних зрушень. У основі зміни наукової парадигми лежить оцінка системного прогресу наукового економічного знання, її всеохоплюючої трансформації та розвитку. Цей прогрес Т. Кун вважав безумовно можливим як «еволюцію від того, що ми знаємо, до того, що ми сподіваємося дізнатися» [19, р. 224]. Наукова революція, супроводжуючись радикальними проривами в розвитку наукових знань, означає перегляд парадигми науки, принципів і критеріїв науковості досліджень.

Дослідження змісту парадигмальних змін у економічній науці є невіддільним від застосування принципів системного синергетичного аналізу до процесу самого розвитку науки. Ідеться про більш повне розкриття природи емерджентних властивостей наукової парадигми, впливу концептуально-методологічних підходів на детермінанти оновлення парадигми, еволюції «твердого ядра» науки в цілому. Парадигмальні зміни в економічній науці базуються на системно-синергетичних принципах, що передбачає відмову від лінійного тлумачення розвитку науки, визнання альтернативності та багатоваріантності потенційних парадигмальних змін як процесу прийняття нової консолідованої точки зору на найважливіші питання соціально-економічного розвитку.

Успіх нової парадигми полягає в розширенні перспектив науки щодо вирішення нових проблем, а також поглибленні знань про факти об'єктивної дійсності. Оновлення парадигми означає, що в економічній науці розвиваються інші (порівняно з тими, що існували до цього) засади дослідження об'єктивної реальності. Закономірності, пов'язані з феноменом оновлення парадигми економічної науки, можна побачити лише на фоні ймовірних об'єктивних процесів і явищ, з яких ці закономірності випливають. Відповідність наукових тверджень сутності найважливіших рис об'єктивного соціально-економічного розвитку можна розглядати як вирішальний маркер зрілості нової парадигми економічної науки.

Парадигмальні зрушення в економічній науці XXI ст. визначатимуться, на наш погляд, майбутньою долею ринку і ринкових відносин. Думається, що стала частина економічної парадигми -- економіка ринків -- зберігатиме свою стійкість. Ринок закономірно еволюціонує до більшої змістовної складності й структурної багатоманітності. В основі ускладнення ринкових відносин лежать збільшення багатоманітності ринкових суб'єктів, поглиблення їх організаційно-господарських форм і структур, що супроводжується ускладненням методів привласнення результатів ринкового господарювання, застосування дедалі різноманітніших ринкових стратегій, поглиблення процесів вертикальної, горизонтальної та змішаних форм інтеграції та диверсифікації, більша розгалуженість мережевих ринкових структур, посилення значущості різних типів та видів логістичних і маркетингових технологій, розширення різноманітності форм і методів конкурентної боротьби та ін. Реальнішими стають ринкові асамбляжі -- надскладні ринково-конкурентні системи, основою яких є багатоскладність еволюційно-інституційних порядків, для яких неоднорідність і гібридність є органічними властивостями і перевагами [20]. Розвиток ринку дійсно має складний характер і зумовлює ймовірнісні стани і форми їх прояву. Економіка знань і цифрова економіка, трансформуючи ринково-конкурентні відносини, не заперечують ринок як такий. Фактично це означає збереження фундаменту наявної парадигми економічної науки з її закономірною поступовою переорієнтацією відповідно до нових реалій наукового об'єкта, що постійно ускладнюється. На перший план у цих умовах виходить проблема більш ефективної дії ринкових механізмів. Низька ефективність товарних і галузевих ринків не дає можливості підвищувати дієвість публічного управління і державної економічної політики. Збалансування публічного регулювання і ринкового саморегулювання стає у XXI ст. дедалі важливішим.

Нова парадигма потрібна не тільки для розвитку власне економічної науки, щоб розібратись у всіх нових об'єктивних фактах, але й для того, щоб розробити і керуватись оновленою політикою соціально-економічного розвитку. Соціально-економічна реальність початку XXI ст. наочно демонструє супереч-ливість нормативних наслідків неокласичної парадигми з її численними методологічними припущеннями. Протилежними неокласичній парадигмі можна вважати так звані некласичні гетеродоксальні концепції. З цього приводу Гж.В. Колодко пише, що «нині час гетеродоксії, а не сидіння на концепціях, до яких хтось надто сильно прикипів душею в давно минулі епохи» [21, с. 163]. Серед гетеродоксальних наукових напрямів, які можуть претендувати на статус нової парадигми, у першу чергу виокремлюють еволюційну, поведінкову та інституціональну теорії [22--26]. Потенціал гетеродоксальних (неортодоксальних) концепцій в економічній науці в сучасних умовах достатньо значний. Гетеродоксальні ідеї об'єднує подібна методологія -- критичне ставлення до неокласичного мейнстриму, наголос на динамічності та рухливості економіки, увага до соціальних інститутів (власність, органи державної влади, традиції та ін.), соціально орієнтована економічна політика [27].

Однак у цілому ступінь поширення і рівень конкурентоспроможності гетеродоксальних теорій -- порівняно з неокласикою -- в сучасній економічній науці поки що не є пріоритетними [28]. Перевагою неокласичної парадигми залишається загальновизнана раціонально-максимізаційна модель економічної діяльності. Водночас, наприклад, для інституційних підходів типовими є розмитість теорій, що описують взаємозв'язок діяльності індивідів та інститутів, і недосконалість пропонованих мотиваційних механізмів економічної поведінки, особливо на мікрорівні.

На нашу думку, в сучасних умовах потенційно важливими є новітні форми парадигмального синтезу. Так, наприклад, теорія поведінкової економіки тривалий час позиціонувала себе як протилежність неокласичній парадигмі. Проте сьогодні вважається, що вже відбувається їх синтез на основі сприйняття неокласикою цілого ряду принципових ідей поведінкової економіки як наукових універсалій [29; 30].

Парадигмальні зміни є основою формування нової парадигми науки. Їх можна розглядати з позиції трасформаційних трендів, які, змінюючи зміст і напрями наукових досліджень, спрямовують їх на розуміння сутності нових соціально-економічних практик. Нині важливим трендом стає подолання відособлення мікро- і макроекономіки, спрямованість оновленої парадигми на узагальнення єдиних за своєю суттю мікро- та макроекономічних процесів і явищ, цілісне розуміння єдиної системи економічних відносин на всіх рівнях. Протиставлення мікро- і макроаналізу з позицій дихотомічного мислення дедалі більше втрачає економічний сенс.

Принципову значущість має єдність якісного і кількісного взаємозв'язку параметрів макро- і мікроекономіки. Точка зору економістів нині дедалі більше зміщується в бік парадигмального консенсусу з приводу пошуку інструментів забезпечення єдності макро- і мікроекономічного аналізу. Ідеться про повніше розуміння того, як, з одного боку, дії окремих економічних суб'єктів на мікрорівні обумовлюють ті чи інші агреговані тенденції, а з іншого, як динаміка макроекономічних показників, зокрема споживання і заощадження, позначається на поведінці мікроекономічних одиниць -- домогосподарств, фірм, окремих підприємців .

До макро- і мікроекономіки органічно підключаються наукові знання про нано-, мезо- і мегарівні економіки. Економічна наука стоїть на порозі парадигмального обґрунтування фундаментальних констант, які інтегруватимуть наукові підходи до розуміння сутності мега-, макро-, мезо- і мікроекономічних процесів і явищ. Перший крок на цьому шляху був пов'язаний з включенням у XX ст. мікроекономічного за своїм змістом поняття «очікування» в макроекономічні моделі. Наступним кроком може бути врахування соціально-економічних неоднорідностей (нерівностей), тобто відхід від так званого принципу «середньої температури по лікарні», при здійсненні макроекономічного аналізу.

У економічній науці XXI ст. дедалі більшого значення набуватиме проблема відкриття каналів («шлюзів») для ефективного використання штучного інтелекту в дослідженні соціально-економічних процесів і явищ. Згадаємо, що в минулому столітті завдяки розвитку маржиналістського аналітичного інструментарію були відкриті нові канали для розроблення і широкого застосування в економічній науці математичних методів дослідження [32]. У XXI ст. на перший план виходить роль штучного інтелекту в розширенні застосування емпіричних аналітичних методів та 'їх формалізованої інтерпретації [33]. Штучний інтелект дозволятиме дедалі більше наближати теоретичну модель, яка закономірно є абстрактним цільовим усвідомленим спрощенням реальності, до складного багатогранного «емпіричного», поданого як масив великої цифрової інформації в межах єдності теорії та практики, взаємозв'язку теоретичної моделі та самого об'єкта [34].

Еволюція парадигми економічної науки не може не передбачати розширення новаторських емпіричних досліджень як основи наукових проєктів. Цьому сприяє настання цифрової ери, доступ до великих баз емпіричних економічних даних і наявність відповідних інформаційних потужностей. Поведінкова економіка та соціально-економічні експерименти активно стимулюють емпіричні дослідження і підвищують рівень їх обґрунтованості.

У контексті парадигмальних змін у XXI ст. зростає значущість наукового обґрунтування механізмів управління складними соціально-економічними процесами на основі системного прогнозування 'їх розвитку [35; 36]. Важливим сучасним трендом зміни парадигми економічної науки є розроблення дійсно наукових підходів до прогнозування коливань ділового циклу і оцінки ймовірності системних фінансово-економічних криз. При цьому особливо важливими стають як безпосереднє передбачення самої рецесії, так й прогнозування процесу наближення економіки до кризового стану, тобто поява елементів погіршення, нестабільності й переходу до дисфункціональних патологій соціально-економічного розвитку.

Постає запитання, наскільки динамічно відбуватимуться у XXI ст. зміни парадигми економічної науки? На наш погляд, еволюція парадигми економічної науки не відбуватиметься шляхом простого лінійного розвитку, адже потенціально можливими є різні шляхи парадигмальних зрушень . Проблема динамічності змін полягає не лише в стані самої науки, а й у масштабній трансформації економіки XXI ст. Парадигмальні зрушення повинні відповідати новим об'єктивним умовам соціально-економічного розвитку. Ідеться про наявність для формування нової наукової парадигми певних суспільних умов. Суспільна затребуваність нової парадигми економічної науки повинна бути об'єктивно необхідною. Відсутність такої затребуваності істотно обмежує можливості парадигмальних змін у економічній науці.

ВИСНОВКИ

Парадигма -- це своєрідна метафізична модель, що дозволяє розглядати сутність предмета дослідження економічної науки з позицій досягнутого стану розвитку самої науки. Коли йдеться про наукову парадигму, маються на увазі основи конструктивізму науковців, що несуть у собі потужний об'єднувальний потенціал. Спираючись на наукову парадигму, економічна наука формує інтегрований теоретико-методологічний потенціал. Увесь парадигмальний масив (комплекс) економічних досліджень можна поділити на онтологічні, епістемологічні (гносеологічні) й аксіологічні парадигмальні структури.

Потенціал парадигмальних змін -- це наукові досягнення, що відповідають вектору зрушень у економічній науці та є в реальності, а також можливості методологічного задіяння нових знань, які можуть бути використані для досягнення завдань зміни наукової парадигми. Ідеться про ще до кінця не виявлені й не розкриті можливості сучасної економічної науки. Парадигма змінюється через узагальнені епістемологічні пояснення виникаючих наукових аномалій і більш повне розуміння онтологічних феноменів, які з тих чи інших причин поки що залишаються поза увагою економічної науки.

Нині на перший план виходить бачення майбутнього економічної науки в цілісній парадигмальній перспективі на основі критичного переосмислення існуючої неокласичної парадигми. Новий зміст економіки XXI ст., зокрема поширення цифрових технологій, зростання кількості мережевих спільнот і посилення інтенсивності глобального руху матеріального, фінансового, інформаційного і людського капіталів та ін., вимагає оновлення парадигми економічної науки. В основі переходу до нової парадигми лежить принцип компромісу, наукового взаємозбагачення різних економічних концепцій і теорій. На нашу думку, парадигмальні зміни економічної науки у XXI ст. будуть тривалим і суперечливим процесом. Вирішення питання про зміну парадигми економічної науки -- це надзавдання, виконання якого стикатиметься з істотними проблемами. Поки що вектор подальших системних парадигмальних змін у економічній науці XXI ст. чітко не визначено. З наступним розвитком нашої науки виникатимуть нові тенденції щодо зміни її парадигми, які сьогодні не є очевидними, і саме вони можуть бути предметом майбутніх досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Мизес Л. Человеческая деятельность: трактат по экономической теории. Челябинск, Социум, 2008. 878 с.

2. Хьюэлл У Философия индуктивных наук, основанная на их истории. М., Кнорус, 2016. 497 с.

3. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. СПб., A-cad, 1994. 408 с.

4. Холтон Дж. Тематический анализ науки. М., Прогресс, 1981. 384 с.

5. Фейерабенд П. Наука в свободном обществе. М., АСТ, 2010. 378 с.

6. Blaug M. Kuhn Versus Lakatos, or Paradigms Versus Research Programmes in the History of Economics. History of Political Economy. 1975. Vol. 7 (4). P 399--433.

7. Lakatos I. Falsification and the Methodology of Scientific Research Programs. Criticism and the Growth of Knowledge. Cambridge, Cambridge University Press, 1970. P 91--196.

8. Wade Hands D. Popper and Lakatos in Economic Methodology. Rationality, Institutions and Economic Methodology. London, Rutledge,1993. P. 61--75.

9. Кун Т. Структура научных революцій. М., АСТ, 2015. 320 с.

10. Акерлоф Дж. Грехи упущения и практика экономической науки. Экономическая политика. 2021. Т. 16. № 1. С. 104--123.

11. Corvisanos I., Doughney I., Milltow A. Reclaiming pluralism in economics. Routleges, 2018. 332 p.

12. Lari T. When does complementarity support pluralism about schools of economic thought? Journal of Economic Methodology. 2021. Vol. 28 (3). P. 322--335.

13. Akerlof G.A., Michailat P. Persistence of false paradigms in low-power sciences. Proceedings of the National Academy of Sciences USA. 2018. Vol. 115 (52). P. 13228--13233.

14. Звєряков М.І., Грималюк А.В. Економічна теорія, державна політика і публічне управління. Економіка України. 2019. № 11-12. С. 3--33. https://doi.org/10.15407/eco- nomyukr.2019.11.003

15. Єщенко П.С. Неоліберальна модель ринку та її вплив на розвиток України. Економіка України. 2020. № 5. С. 25--40. https://doi.org/10.15407/economyukr.2020.05.025

16. Кораблін С.О. Неоліберальний мейнстрім: коли Америка проти. Економіка України.

2017. № 5-6. С. 90--105.

17. Lin Yifu I. New Paradigm for interpreting the Chinese Economy: Theories, Challenges and Opportunities. Singapore, World Scientific Publishing Company, 2014. 216 p.

18. Kolodko G.W. China and the Future of Globalization: The Political Economy of China's Rise. Financial Times, Summer Book, 2020. 200 p.

19. Kuhn T.S. The Structure of Scientific Revolutions. 4th ed. Chicago, University of Chicago Press, 2012. 264 p.

20. De Landa M. Assamblage theory. Edinburgh, Edinburgh University Press, 2016. 216 p.

21. Колодко Г.В. Куда идет мир: политическая экономия будущего. М., Магистр, 2014. 528 с.

22. Hodgson G.M. Evolutionary and institutional economics as the new mainstream? Evolutionary and Institutional Economic Review. 2007. Vol. 4. No. 1. Р. 7--25.

23. Modern evolutionary economics. An overview by R. Nelson (and eight other). Cambridge, Cambridge University Press, 2018. 272 p.

24. Groenewegen I. Bridging original and new institutional economics? In: Intuitions and evolution of capitalism. F. Gagbiardi, D. Grindis (Eds). Cheltenham, Edward Elgar, 2019. P. 93--109.

25. Menard C., Shirley M.M. The future of new institutional economics: From early intutions to a new paradigm? Journal of Institutional Economics. 2014. Vol. 10. No. 4. P 541--565.

26. Lacurelli S., Givliani A., Baron H. The past and future of social sciences. A Schumperetian theory of scientific development. Cambridge Journal of Economics. 2019. Vol. 43. No. 6. P. 1701--1722.

27. Elsner W. Complexity Economics as Heterodoxy: Theory and Policy. Journal of Economic Jssues. 2017. Vol. 51. Iss. 4. P. 939--978.

28. Stockhammer E., Dammerer Q., Kapur S. The Research Excellence Framework 2014. Journal ratings and the marginalization of heterodox economics. Cambridge Journal of Economics. 2021. Vol. 45. No. 2. P. 243--269.

29. Streak W. Does «behavior economics» ofter an alternative to the neoclassical paradigm. Socio-Economic Review. 2010. Vol. 8. No. 2. P. 387--397.

30. Angner E. Were all behavioral economists now. Journal of Economic Methodology. 2019. Vol. 26 (3). P. 195--207.

31. Vines D. Wills S. The rebuilding macroeconomic theory project part II: multiple equilibria, toy models and policy models in a new macroeconomic paradigm. Oxford Review of Economic Police. 2020. Vol. 36. Iss. 3. P. 427--497.

32. Hodgson G.M. On the complexity of economic reality and the history of the use of mathematics in economics. Ftlosofia de la Economia. 2013. Vol.1. No. 1. P. 125--148.

33. Crafts A.N. Artifacal Intelligence as a general-purpose technology: an historical perspective. Oxford Review of Economic Policy. 2021. Vol. 37 (3). P. 521--536.

34. Einav L., Levin J.D. The Data Revolution and Economic Analysis. In: Inovation Policy and the Economy. New York, National Bureau of Economic Research. 2013. Vol. 14. P. 1--24. URL: https://www.nber.org/system/files/working_papers/w19035/w19035.pdf

35. Aasrveit K.A., Anundsen A.K. Herstad E.I. Residential Investment and Recession Predictability. International Journal of Forecasting. 2019. Vol. 35 (4). P. 1790--1799.

36. Greenwood R., Hanson S., Shleifer A., Sorensen J. Predictable Financial Crises. NBER Working Paper. 2020. No. 27396. 63 p.

37. Резнікова Н.В., Панченко В.Г., Іващенко О.А. Від ревізії економічної теорії до ревізії економічної політики: пастки нового макроекономічного консенсусу. Економіка України. 2021. № 3. С. 19--40. https://doi.org/10.15407/economyukr.2021.03.019

REFERENCES

1. Mises L. Human Action: A Treatise on Economic Theory. Chelyabinsk, Sotsium, 2008 [in Russian].

2. Whewell W. The Philosophy of the Inductive Sciences Founded upon their History. Moscow, Knorus, 2016 [in Russian].

3. Foucault M. The Order of Things: An Archaeology of the Human Sciences. Saint Petersburg, A-cad, 1994 [in Russian].

4. Holton G. Thematic Origins of Scientific Thought. Moscow, Progress, 1981 [in Russian].

5. Feyerabend P. Science in a Free Society. Moscow, ACT, 2010 [in Russian].

6. Blaug M. Kuhn Versus Lakatos, or Paradigms Versus Research Programmes in the History of Economics. History of Political Economy, 1975, Vol. 7 (4), pp. 399-433.

7. Lakatos I. Falsification and the Methodology of Scientific Research Programs. In: Criticism and the Growth of Knowledge. Cambridge, Cambridge University Press, 1970, pp. 91-196.

8. Wade Hands D. Popper and Lakatos in Economic Methodology. In: Rationality, Institutions and Economic Methodology. London, Routledge, 1993, pp. 61-75.

9. Kuhn T. The Structure of Scientific Revolutions. Moscow, ACT, 2015 [in Russian].

10. Akerlof G. Sins of Omission and the Practice of Economics. Economic Policy, 2021, Vol. 16, No. 1, pp. 104-123 [in Russian].

11. Courvisanos I., Doughney I., Millmow A. Reclaiming pluralism in economics. Routledge,

2018.

12. Lari T. When does complementarity support pluralism about schools of economic thought? Journal of Economic Methodology, 2021, Vol. 28 (3), pp. 322-335.

13. Akerlof G.A., Michailat P. Persistence of false paradigms in low-power sciences. Proceedings of the National Academy of Sciences USA, 2018, Vol. 115 (52), pp. 13228-13233.

14. Zveryakov M., Grymalyuk A. Economic theory, state policy and public administration. Economy ofUkraine, 2019, No. 11-12, pp. 3-33. https://doi.org/10.15407/economyukr.2019.11.003 [in Ukrainian].

15. Eshchenko P. Neoliberal market model and its impact on the development of Ukraine. Economy ofUkraine, 2020, No. 5, pp. 25-40. https://doi.org/10.15407/economyukr.2020.05.025 [in Ukrainian].

16. Korablin S. Neoliberal mainstream: when America is against. Economy of Ukraine, 2017. No. 5-6, pp. 90-105 [in Ukrainian].

17. Lin Yifu I. New Paradigm for interpreting the Chinese Economy: Theories, Challenges and Opportunities. Singapore, World Scientific Publishing Company, 2014.

18. Kolodko G.W. China and the Future of Globalization: The Political Economy of China's Rise. Financial Times, Summer Book, 2020.

19. Kuhn T.S. The Structure of Scientific Revolutions. 4th ed. Chicago, University of Chicago Press, 2012.

20. De Landa M. Assemblage theory. Edinburgh, Edinburgh University Press, 2016.

21. Kolodko G.W. Whither the World: The Political Economy of the Future. Moscow, Magistr, 2014 [in Russian].

22. Hodgson G.M. Evolutionary and institutional economics as the new mainstream? Evolutionary and Institutional Economic Review, 2007, Vol. 4, No. 1, pp. 7-25.

23. Modern evolutionary economics. An overview. R. Nelson et al. Cambridge, Cambridge University Press, 2018.

24. Groenewegen I. Bridging original and new institutional economics? In: Institutions and evolution of capitalism. F. Gagliardi, D. Gindis (Eds). Cheltenham, Edward Elgar, 2019, pp. 93-109.

25. Menard C., Shirley M.M. The future of new institutional economics: From early intuitions to a new paradigm? Journal of Institutional Economics, 2014, Vol. 10, No. 4, pp. 541-565.

26. Lacurelli S., Givliani A., Baron H. The past and future of social sciences. A Schumperetian theory of scientific development. Cambridge Journal of Economics, 2019, Vol. 43, No. 6, pp. 1701-1722.

27. Elsner W. Complexity Economics as Heterodoxy: Theory and Policy. Journal of Economic Issues, 2017, Vol. 51, Iss. 4, pp. 939-978.

28. Stockhammer E., Dammerer Q., Kapur S. The Research Excellence Framework 2014. Journal ratings and the marginalization of heterodox economics. Cambridge Journal of Economics, 2021, Vol. 45, No. 2, pp. 243-269.

29. Streeck W. Does «behavioural economics» offer an alternative to the neoclassical paradigm. Socio-Economic Review, 2010, Vol. 8, No. 2, pp. 387-397.

30. Angner E. We're all behavioral economists now. Journal of Economic Methodology, 2019, Vol. 26 (3), pp. 195-207.

31. Vines D., Wills S. The rebuilding macroeconomic theory project part II: multiple equilibria, toy models and policy models in a new macroeconomic paradigm. Oxford Review of Economic Policy, 2020, Vol. 36, Iss. 3, pp. 427-497.

32. Hodgson G.M. On the complexity of economic reality and the history of the use of mathematics in economics. Ftlosofia de la Economia, 2013, Vol. 1, No. 1, pp. 125-148.

33. Crafts A.N. Artificial Intelligence as a general-purpose technology: an historical perspective. Oxford Review of Economic Policy, 2021, Vol. 37 (3), pp. 521-536.

34. Einav L., Levin J.D. The Data Revolution and Economic Analysis. In: Innovation Policy and the Economy. New York, National Bureau of Economic Research. 2013, Vol. 14, pp. 1-24, available at: https://www.nber.org/system/files/working_papers/w19035/w19035.pdf (accessed on: 09.12.2021).

35. Aasrveit K.A., Anundsen A.K., Herstad E.I. Residential Investment and Recession Predictability. International Journal of Forecasting, 2019, Vol. 35 (4), pp. 1790-1799.

36. Greenwood R., Hanson S., Shleifer A., Sorensen J. Predictable Financial Crises. NBER Working Paper, 2020, No. 27396.

37. Reznikova N., Panchenko V., Ivashchenko O. From the revision of the economic theory to the revision of the economic policy: the traps of the new macroeconomic consensus. Economy of Ukraine, 2021. No. 3, pp. 19-40. https://doi.org/10.15407/economyukr.2021.03.019 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...