Місце та роль соціального підприємництва у сталому розвиткові національної економіки України

к.е.н., доцент кафедри екологічного менеджменту та підприємництва

Анотація

У статті визначено місце та роль соціального підприємництва у сталому розвиткові України, досліджено співвідношення цілей такого розвитку із сферами діяльності соціальних підприємств. Наголошено, що соціальне підприємництво покликане стати одним з чинників сталого розвитку держави, оскільки за головну мету ставить людину і підвищення її добробуту та якості життя, а основними напрямками місії цього економічного феномену є соціальні, культурні або екологічні зміни. Визначено, що соціальне підприємництво сприяє реалізації цілей сталого розвитку, оскільки пріоритетом стає не економічна ефективність, а необхідність стійких соціальних перетворень, формування громадянського суспільства, підвищення соціальної справедливості, забезпечення соціальних ліфтів, підвищення добробуту певних груп населення, їх якості життя. При цьому воно використовує інноваційні підприємницькі підходи, активізує самозайнятість і самореалізацію населення. Обґрунтовано, що соціальні підприємства можуть стати інститутами, провідниками сталого розвитку національної економіки України. Визначено, що у більшості своїй соціальні підприємці діють адресно - викликаючи якісні зміни серед певної групи осіб або на певній території. Обґрунтовано, що для соціального підприємництва характерним є інвестиційний характер діяльності - принцип не очікувати короткочасного ефекту або вигоди, а прагнути отримати структурні зміни в соціальній сфері, довгострокові результати. Зазначено, що відносно великого бізнесу, для цілей сталого розвитку велике значення матиме впровадження власниками і топ-менеджментом компанії корпоративної соціальної відповідальності, адже соціальне підприємництво власне і є провідником ідей сталого розвитку. Визначено дві форми реалізації соціальної місії: соціальний аспект самої діяльності - працевлаштування, підвищення рівня кваліфікації та освіта; соціальний результат діяльності, наприклад, виробництво соціально значущого товару або створення нових соціальних можливостей. Констатовано, що соціальне підприємництво, згладжуючи провали ринку, реалізується в результаті протесту проти бізнес-моделей, які пронизують всі сфери сучасного життя. Акцентовано увагу на тому, що сфери соціального підприємництва відповідають викликам, поставленим цілями сталого розвитку. Доведено, що соціальне підприємництво здатне допомогти не тільки забезпеченню ефективного економічного зростання держави, а й сприяти досягненню цілей сталого розвитку, що передбачають, серед іншого, ефективне працевлаштування, ліквідацію злиднів, забезпечення загальної освіти та запобігання глобальному потеплінню.

Ключові слова: макроекономіка, національна економіка, соціальне підприємництво, сталий розвиток, соціальне підприємство, соціальна місія, цілі сталого розвитку, економічне зростання, соціальна сфера, економічна політика.

Abstract

соціальний підприємництво економіка

Place and role of social entrepreneurship in the sustainable development of the national economy of Ukraine

Kot Liudmyla

Taras Shevchenko National University of Kyiv

The article defines the place and role of social entrepreneurship in the sustainable development of Ukraine, examines the correlation of the goals of such development with the spheres of activity of social enterprises. It is noted that social entrepreneurship is designed to become one of the factors of sustainable development of the state, since the main goal is to improve a person's well-being and quality of life, and the main directions of the mission of this economic phenomenon are social, cultural or environmental changes. It is determined that social entrepreneurship contributes to the implementation of the Sustainable Development Goals, since the priority is not economic efficiency, but the need for sustainable social transformations, the formation of civil society, improving social justice, providing social elevators, improving the well-being of certain groups of the population, their quality of life. At the same time, it uses innovative entrepreneurial approaches, activates self-employment and self-realization of the population. It is proved that social enterprises can become institutions, conductors of sustainable development of the national economy of Ukraine. It is determined that most social entrepreneurs act in a targeted way - causing qualitative changes among a certain group of people or in a certain territory. It is proved that social entrepreneurship is characterized by the investment nature of activity - the principle not to expect a short-term effect or benefit, but to strive to get structural changes in the social sphere, long-term results. It is noted that in relation to large businesses, for the goals of sustainable development, the introduction of Corporate Social Responsibility by the owners and top management of the company will be of great importance, because social entrepreneurship is actually the conductor of ideas for Sustainable Development. Two forms of implementation of the social mission are defined: the social aspect of the activity itself - employment, professional development and education; the social result of the activity, for example, the production of socially significant goods or the creation of new social opportunities. It is stated that social entrepreneurship, smoothing out market failures, is implemented because of protest against business models that permeate all spheres of modern life. Attention is focused on the fact that the spheres of social entrepreneurship meet the challenges set by the Sustainable Development Goals. It is proved that social entrepreneurship can help not only ensure effective economic growth of the state, but also contribute to the achievement of the Sustainable Development Goals, which include, among other things, effective employment, poverty eradication, universal education and Prevention of global warming.

Keywords: macroeconomics, national economy, social entrepreneurship, sustainable development, social enterprise, social mission, Sustainable Development Goals, economic growth, social sphere, economic policy.

Основна частина

Постановка проблеми. Полеміка з приводу сталого розвитку виходить за рамки національної економіки - вона піднімає питання, що відносяться до всіх аспектів людського існування. Хоча, як правило, головна увага приділяється економіці та захисту навколишнього середовища, важливу роль у сталому розвиткові відіграють соціальні питання. Відділ Організації Об'єднаних Націй зі сталого розвитку проводить політику інтеграції його економічних, екологічних і соціальних компонентів на всіх рівнях. Щоб бути сталим, розвиток має бути рівномірним і забезпечувати соціальні права громадян. Соціальне підприємництво визначається як бізнес, який не тільки генерує прибуток, але і призводить до соціальних змін у суспільстві. Соціальні підприємці займаються вирішенням соціальних питань, розробляючи соціальні інновації та впроваджуючи бізнес-рішення, щоб зробити світ кращим. Незадоволені соціальною ситуацією, вони генерують новаторські ідеї, знаходять необхідні ресурси і реалізують рішення. Соціальне підприємництво є економічним механізмом вирішення багатьох соціальних проблем, подолання яких часто кореспондується із стратегіями сталого розвитку держав світу, в тому числі і України. Визначення місця та ролі соціального підприємництва у сталому розвиткові економіки України, співвідношення цілей такого розвитку із сферами діяльності соціальних підприємств і зумовили актуальність цього дослідження.

Огляд останніх досліджень і публікацій. Особливостям соціального підприємництва присвячені праці І. Босак, З. Варналія, М. Волкової, З. Галушки, В. Геєця, А. Дюк, В. Звонара, В. Кокотя, І. Комарницького, А. Корнецького, Т Лункіної, О. Набатової, В. Назарука, О. Овсянюк-Бердадіної, Н. Проць, І. Салія, А. Свинчук, Н. Супрун.

Важливими для дослідження обраної теми є роботи зарубіжних вчених, зокрема: К. Альтер, Д. Борнштейна, Г Діза, Б. Дрейтона, П. Друкера, В. Зомбарта, І. Кірцнера, Д. Коллінза, Ч. Лідбітера, І. Марті, Д. Мейр, Дж. Порраса, Й. Шумпетера, М. Юнуса.

Дослідженню сталого розвитку в національній економіці, в тому числі в аспектах соціального підприємництва приділяли увагу: Е. Лібанова, О. Мисаков, І. Кінаш, К. Огданський, Ю. Погорєлов, В. Тре - гобчук, М. Хвесик, Р Любберінк, Дж. Стігліц, А. Сен, Дж. Ютінг.

Формулювання завдання дослідження. Метою статті є дослідження місця та ролі соціального підприємництва у сталому розвиткові національної економіки України.

Виклад основного матеріалу. Згідно з визначенням організації Об'єднаних Націй, сталий розвиток - це розвиток, що відповідає потребам сучасного покоління без шкоди для можливостей майбутніх поколінь задовольняти їх власні потреби. Вперше термін «сталий розвиток» було введено в доповіді «Наше спільне майбутнє», представленій в 1987 р. Всесвітньою комісією організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку. Термін «сталий розвиток економіки» виник у розвитку поняття екологічна економіка, яке з'явилося в економічній науці в 1972 р. і означало економіку, спрямовану на стійкість розвитку не тільки економіки, а суспільства в цілому [1].

Унаслідок складності концепції сталого розвитку, дискусійними є критерії віднесення явищ до факторів, які стимулюють підвищення стійкості розвитку спільнот того чи іншого рівня. Проте, прийнято вважати, що дія сприяє сталому розвитку спільнот в тому випадку, якщо розвиває або не перешкоджає його розвитку в економічному, соціальному та екологічному плані. Важливими елементами сталого розвитку відзначено економічне зростання, соціальна інтеграція, охорона навколишнього середовища.

Зазначимо, що 01 січня 2016 р. офіційно набули чинності 17 цілей в галузі сталого розвитку, викладені в резолюції, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй від 15.09.2015 р. на саміті «Порядок денний в галузі сталого розвитку на період до 2030 року» [9].

Відповідно, цілями сталого розвитку було проголошено:

- повсюдну ліквідацію злиднів у всіх її формах;

- ліквідацію голоду, забезпечення продовольчої безпеки, поліпшення харчування та сприяння сталому розвиткові сільського господарства;

- забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх в будь-якому віці;

- забезпечення всеохоплюючої та справедливої якісної освіти і заохочення можливості навчання протягом усього життя для всіх;

- забезпечення тендерної рівності та розширення прав і можливостей всіх жінок і дівчаток;

- забезпечення наявності та раціонального використання водних ресурсів і санітарії для всіх;

- забезпечення загального доступу до недорогих, надійних, стійких і сучасних джерел енергії для всіх;

- сприяння поступальному, всеохоплюючому і сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості та гідній роботі для всіх;

- створення стійкої інфраструктури, сприяння всеохоплюючій і сталій індустріалізації та інноваціям;

- скорочення нерівності всередині країн і між ними;

- забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості та екологічної стійкості міст і населених пунктів;

- забезпечення переходу до раціональних моделей споживання та виробництва;

- вжиття термінових заходів по боротьбі зі зміною клімату та його наслідків;

- збереження і раціональне використання океанів, морів і морських ресурсів в інтересах сталого розвитку;

- захист і відновлення екосистем суші та сприяння їх раціональному використанню, раціональне лісокористування, боротьба з опустелюванням, припинення і відвернення процесу деградації земель і припинення процесу втрати біорізноманіття;

- сприяння побудові миролюбного і відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних і заснованих на широкій участі установ на всіх рівнях;

- зміцнення засобів здійснення та активізація роботи в рамках;

- глобального партнерства в інтересах сталого розвитку.

Зазначені цілі проголошують основні напрямки для реалізації відповідної концепції та є рекомендаційними для подальшої розробки національних концепцій сталого розвитку.

В Україні основи ідей сталого розвитку закладені, в першу чергу, в Конституції України [6], а також отримали офіційне закріплення в Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року» від 03 березня 2021 р. №179 [10]. Відповідно до зазначених документів в результаті переходу до сталого розвитку повинні бути визначені оптимальні рішення соціально-економічних проблем і питань, пов'язаних зі збереженням сприятливого соціально-економічного середовища. Важливою умовою при цьому є задоволення потреб сьогодення і майбутнього поко-

лінь. Відправною точкою під час прийняття рішень щодо довгострокового розвитку держави та першим кроком у розробленні Стратегії 2030 стало проведення комплексного аудиту національної економіки. Результати аудиту дали змогу визначити рівень соціально-економічного розвитку України на сьогодні та можливості для зростання в майбутньому [13].

Стратегія визначає такі орієнтири, принципи та цінності в економічній політиці:

- європейська та євроатлантична інтеграція (реалізація стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС та в Організації Північноатлантичного договору);

- декарбонізація економіки (підвищення енерго - ефективності, розвиток відновлюваних джерел енергії, розвиток циркулярної економіки та синхронізація із ініціативою «Європейський зелений курс»);

- ефективна цифрова сервісна держава та компактні державні інститути (розвиток цифрової економіки як одного із драйверів економічного зростання України);

- реінтеграція тимчасово окупованих територій (пріоритетність розвитку територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі);

- гендерна рівність (гарантування дотримання принципів гендерної рівності під час здійснення державної політики);

- правова держава (недоторканна приватна власність);

- верховенство права (дотримання верховенства права під час реалізації державної політики);

- захищеність прав усіх суб'єктів права власності;

- нетерпимість корупції (запобігання та протидія будь-яким проявам корупції);

- економічна свобода (підприємець є основою економіки);

- вільна і чесна конкуренція, рівний доступ для бізнесу;

- розвиток підприємництва, інновацій і талантів;

- безбар'єрний рух капіталу на території України;

- інституційна спроможність (держава, що здатна забезпечити розвиток);

- прагматичність, суб'єктність у визначенні напрямів економічного розвитку;

- інтегральний економічний підхід, спроможність ефективного єднання ліберальних та інститу - ційних підходів;

- національна безпека за рахунок партнерства та інвестицій [11].

Основне завдання сталого розвитку полягає в забезпеченні переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки.

У процесі реалізації сталого розвитку велике значення відіграють державні та місцеві органи влади. Відзначимо, що в концепції сталого розвитку особлива увага приділяється різноманітним учасникам приватного сектору, як прибутковим, так і неприбутковим організаціям, в процесі здійснення нового порядку денного.

Тенденції переходу до концепції сталого розвитку простежуються і в оцінці економічного розвитку. Держава, в цьому випадку, представляється як система, що має неоднорідні внутрішні і зовнішні цілі, самостійну стратегію, а також окремі системи показників вимірювання досягнення цілей.

Протягом останніх років найважливішим індикатором економічного розвитку був рівень валового внутрішнього продукту. В даний час наукове співтовариство говорить про недостатність і навіть хибність такого індикатора оцінки, оскільки він не враховує цілий ряд соціальних, культурних, екологічних та економічних факторів, що свідчать про добробут держави. Таким чином, пропонується переходити на індикатори сталого розвитку держави. Серед досліджень у цій сфері можна виділити доповідь «Про вимірювання економічного розвитку і соціального прогресу» лауреатів Нобелівської премії з економіки: Дж. Стігліца і А. Сена [21]. Так, в доповіді вказується, що показник «внутрішній валовий продукт» не відображає різні соціальні процеси, зміни в навколишньому середовищі, інші неекономічні фактори, які впливають на стійкість розвитку.

В. Трегобчук також відзначає найбільшу поширеність двох підходів оцінки сталого розвитку в макро - економічному розумінні. Один з них відображає окремі аспекти сталого розвитку - економічні, екологічні, соціальні, інституційні. Інший підхід пов'язаний з обчисленням зведеного показника, за яким можна зробити висновок про стійкість соціально-економічного розвитку [13]. Зазначимо, що обидва ці підходи включають оцінку соціального компоненту розвитку.

Широке офіційне визнання в світі отримав такий агрегований індикатор вимірювання сталого розвитку як індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП, з 2013 р. - ІЛР), розроблений Організацією Об'єднаних Націй. Він показує перш за все стан соціального аспекту у сталому розвиткові. ІЛР можна розрахувати на основі трьох показників:

- довголіття (тривалість майбутнього життя при народженні, існуюча в державі);

- досягнутий рівень освіти;

- рівень життя, вимірюваний на базі внутрішнього валового продукту на душу населення на основі паритету купівельної спроможності (ПКС) [2].

У деяких країнах показники сталого розвитку розробляються на основі списку найважливіших питань і проблем, визначених у рамках загальної політики сталого розвитку країни. У разі відсутності такої політики набір індикаторів сталого розвитку може встановлюватися на підставі переліку пріоритетних проблем, визначених у рамках інших законодавчих актів, а також на основі аналізу існуючих даних з різних напрямків сталого розвитку для країни [4].

В Україні на державному рівні існують соціально-економічні програми на короткострокову, серед - ньострокову і довгострокову перспективу, в яких містяться індикатори економічної, соціальної та екологічної сфер [10].

Крім названих показників все більшої популярності набуває показник, який вперше було виділено в 2006 р. - індекс щастя, що включає також індекс задоволеності життям. Задоволеність життям вимірюється показниками стану здоров'я, почуття власної значущості, наявності сил для боротьби з труднощами, відносин з сім'єю і друзями, приналежністю до певної спільноти і тривалості життя [3]. Таким чином, в оцінці сталого розвитку посилюються неекономічні показники.

В даний час стійкість соціально-економічної системи розглядається як комплексна характеристика, що враховує різноманітні параметри. Методики оцінки, що включають екологічні, економічні, соціологічні та інші фактори, є найбільш затребуваними в даний час. Економічна стійкість, незважаючи на її визнання найважливішою складовою загальної стійкості, сама по собі не забезпечує всіх необхідних умов стабільного розвитку системи. Важливою умовою сталого розвитку є оптимальне співвідношення між економічними, соціальними та екологічними елементами загальної стійкості, а головним завданням сталого розвитку є задоволення людських потреб [7].

У контексті розвитку соціального підприємництва особливий інтерес представляють соціальні чинники - демографічні показники, якість і тривалість життя, здоров'я населення, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, екологічна ситуація. Крім цього, доцільним є дослідження політичних, геополітичних, національних, культурних та інших факторів впливу на стійкість регіональної системи. Таким чином, актуальним завданням теперішнього часу є поглиблення теоретичних основ, а також пошук нових факторів, що впливають на сталий розвиток країни. При цьому особлива роль відводиться діям держави, спрямованим на забезпечення і підтримку випуску економічно «невигідних» благ, товарів і послуг, оскільки певні блага, що називаються суспільними, не можуть бути надані на ринкових умовах, а також внаслідок проблем зовнішніх ефектів [6]. Соціальне підприємництво розглядається в першу чергу як складова державної соціальної політики, що спрямована на вирішення широкого кола соціальних питань [8].

Соціальне підприємництво покликане стати одним з чинників сталого розвитку держави, оскільки за головну мету ставить людину і підвищення її добробуту та якості життя. Основними напрямками місії цього економічного феномену є соціальні, культурні або екологічні зміни.

В більшості своїй соціальні підприємці діють адресно - викликаючи якісні зміни серед певної групи осіб або на певній території. Крім цього, для соціального підприємництва характерним є інвестиційний характер діяльності - принцип не очікувати короткочасного ефекту або вигоди, а прагнути отримати структурні зміни в соціальній сфері, довгострокові результати. Відносно великого бізнесу, для цілей сталого розвитку велике значення матиме впровадження власниками і топ-менеджментом компанії корпоративної соціальної відповідальності, адже соціальне підприємництво власне і є провідником ідей сталого розвитку.

Реалізація соціальної місії може набувати дві форми:

- соціальний аспект самої діяльності - працевлаштування, підвищення рівня кваліфікації та освіта;

- соціальний результат діяльності, наприклад, виробництво соціально значущого товару або створення нових соціальних можливостей [18].

Існує наступна класифікація діяльності соціальних підприємств:

- виробництво товарів або послуг, які ні ринок, ані громадський сектор не схильні або не бажають виробляти;

- розвиток здібностей людини;

- забезпечення зайнятості;

- забезпечення інклюзивності - залучення до суспільного простору соціально виключених членів суспільства [20].

Відзначимо, що спектр діяльності соціальних підприємців не обмежується будь-яким переліком і може бути дуже широким. Як правило, сфери інтересів соціальних підприємців можуть бути диференційовані в частинах країни - в залежності від спектру властивих певному регіону проблем. Так, влада може самостійно формувати пріоритетні напрямки діяльності для соціальних підприємців, наприклад, виділяючи додаткові преференції або пільгові умови, таким чином формуючи державне замовлення на соціальні інновації в тих чи інших сферах.

М. Хвесик зазначає, що в Україні протягом майже всієї її історії відтворювалася жорстка надцентралі - зована система управління. Вона була оптимальною з метою збереження територіальної цілісності країни. Однак в даний час подібна надцентралізація стає інституційним бар'єром для соціально-економічного розвитку [12, с. 137].

Американським журналістом, автором книг про соціальне підприємництво Д. Борнштейном на основі досліджень соціальних підприємств по всьому світу сформовано сукупність сфер, які найчастіше вибирають соціальні підприємці [15]. Співвіднесемо їх з цілями сталого розвитку у національній економіці. Результат аналізу представлений в табл. 1.

Виходячи з аналізу сфер соціального підприємництва, представлених в табл. 1, зробимо наступний висновок. Соціальне підприємництво, згладжуючи провали ринку, реалізується в результаті протесту проти бізнес-моделей, які пронизують всі сфери сучасного життя. Сфери соціального підприємництва відповідають викликам, поставленим цілями сталого розвитку.

Співвідношення сфер соціального підприємництва та цілей сталого розвитку в Україні