Фінансові аспекти забезпечення прибуткової діяльності сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансові аспекти забезпечення прибуткової діяльності сільськогосподарських підприємств

В.Д. Чумак, к. е. н., доцент; О.В. Безкровний, к. е. н., доцент; Н.О. Кіріченко, аспірант, Полтавський державний аграрний університет, Україна

У статті розкрито резерви беззбиткової діяльності сільськогосподарських підприємств та намічено основні напрямки попередження банкрутства суб'єктів господарювання аграрної сфери. Основну увагу приділено необхідності запровадження комплексу фінансових заходів для подолання кризового стану сільськогосподарських підприємств. Розкрито сутність, доцільність та необхідність запровадження мораторію щодо податку на додану вартість та надання субсидій суб'єктам підприємництва, що підвищить конкурентоспроможність аграрного сектору економіки. З метою забезпечення прибуткової діяльності аграрних підприємств та попередження їх банкрутства у статті запропоновано: постійно здійснювати управління грошовими потоками, що забезпечить повну платіжну готовність та платоспроможність сільськогосподарських підприємств; раціонально поєднувати активну інноваційну політику з використанням інвестицій, спеціалізацію з диверсифікацією; впроваджувати систему фінансового контролінгу на підприємстві; розширювати підготовку спеціалістів в галузі антикризового управління.

Ключові слова: прибуток, збиток, антикризове управління, банкрутство, платоспроможність, фінансова стійкість.

Financial aspects of profitable activity of agricultural enterprises

V. Chumak, PhD in Economics, Associate Professor; О. Bezkrovnuj, PhD in Economics, Associate Professor; N. Kirichenko, Postgraduate student, Poltava State Agrarian University

Key words: profit, loss, crisis management, bankruptcy, solvency, financial stability.

Постановка проблеми

Перед вітчизняним сільськогосподарським виробництвом постає важлива великомасштабна проблема - забезпечення беззбиткової діяльності суб'єктів господарювання аграрної сфери.

Особливості механізму попередження та захисту сільськогосподарських підприємств від банкрутства пов'язані, головним чином, з особливостями самого сільського господарства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми, пов'язані з розробкою резервів забезпечення беззбиткової діяльності сільськогосподарських підприємств є предметом досліджень таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як: Я. Алмашій, І. Гвізджинська, О. Дорошенко, Р. Кірілюк, Н. Кіріченко, В. Лановий та інших. Проте в теорії і практиці забезпечення беззбиткової діяльності сільськогосподарських підприємств є низка не вирішених питань, зокрема, в достатній мірі не розроблені основні напрямки щодо виходу зі стану банкрутства суб'єктів підприємництва аграрної сфери.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

З метою забезпечення прибуткової діяльності та попередження подальшого падіння виробництва сільськогосподарських підприємств необхідно запровадити комплекс фінансових заходів для подолання кризового стану суб'єктів підприємництва аграрної сфери. Як показала вітчизняна та закордонна практика, система антикризових заходів, у випадку її ефективного використання, спроможна реально сприяти попередженню кризових явищ, зміцненню фінансів та оздоровленню економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження

Слід погодитись з думкою тих вчених-економістів, які вважають, що переважна більшість банкрутств відбувається із-за незадовільного керівництва бізнесом. За словами відомого спеціаліста в галузі управління фінансами Ван Хорна, банкрутство багатьох фірм відбувається прямо або не прямо з вини їх керівництва [1, с. 771]. Отже, головне на етапі подолання фінансової кризи - зміна суті і стилю керівництва сільськогосподарським підприємством. В складних сучасних умовах ринкових перетворень реальних успіхів в антикризовому управлінні аграрними підприємствами можуть досягти лише всебічно підготовлені кризис-менеджери, оскільки в кожному конкретному випадку необхідні нестандартні, інноваційні рішення.

Вітчизняна економіка знаходиться в таких умовах, коли підприємства з метою забезпечення конкурентоспроможності та виживання у ринковому середовищі вимушені вдаватись до структурних перетворень, тобто до проведення реструктуризації суб'єктів господарювання. Поштовхом до таких змін, як правило, виступає кризова ситуація на підприємстві. Фінансова криза суб'єктів господарювання, чинники її виникнення та подолання досить детально досліджені вітчизняними вченими-економістами [2; 3]. Безперечно, у сільському господарстві розвиток окремих підприємств значною мірою залежить від зменшення або розформування інших, а якщо ліквідація певного підприємства не проводиться, то одночасно гальмується розвиток кращих сільськогосподарських формувань. Отже, на нашу думку, застосування дієвої процедури банкрутства та реструктуризації підприємств має позитивно вплинути на хід структурних перетворень в аграрній сфері.

Загальновідомо, що однією із умов фінансової стійкості підприємства є постійне надходження грошових коштів, які зможуть покрити поточні зобов'язання. Відсутність необхідного запасу грошових засобів свідчить про серйозні проблеми, а надмірна їх величина говорить, що реально підприємство потерпає від збитків, пов'язаними із інфляцією та втраченими можливостями вигідно вкласти грошові кошти і одержати додатковий дохід. Вважаємо, що найперший спосіб добування капіталу - це поліпшення управління абсолютно ліквідними активами сільськогосподарського підприємства. Слід констатувати, що до недавнього часу управлінням грошовими коштами на вітчизняних сільськогосподарських підприємствах не займались. Із впровадженням у практику Національних стандартів бухгалтерського обліку, обов'язковою формою річної звітності став Звіт про рух грошових коштів, що є необхідним і досить корисним в ринкових умовах. Звіт про рух грошових коштів дає можливість сільськогосподарським підприємствам планувати і управляти грошовими потоками, забезпечуючи свою діяльність абсолютно ліквідними активами.

Одним із основних завдань попередження банкрутства є забезпечення повної платіжної готовності підприємства, зниження якої може призвести до великих непродуктивних витрат підприємства, а в кінцевому результаті і до банкрутства. Поточна платіжна готовність визначається як відношення залишку грошових коштів до різниці між поточною кредиторською та поточною дебіторською заборгованостями. Оптимальне значення даного показника повинно наближатись до ста відсотків. Якщо ступінь платіжної готовності менше оптимального значення - це говорить про нестачу грошових коштів, якщо більше - про їх надлишок [5, с. 135]. У підприємства залишок грошових коштів на рахунках в банку та касі повинен дорівнювати різниці між кредиторською заборгованістю всіх видів, строки погашення якої настають протягом найближчого періоду, і поточною дебіторською заборгованістю. Мистецтво управління грошовими коштами і полягає в тому, щоб на поточному рахунку в банку та касі підприємства грошей було б не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх повинна бути вкладена в активи.

Аналіз структури оборотного капіталу на досліджуваних сільськогосподарських підприємствах Полтавської області показав, що грошові кошти на рахунках в банку та в касі мають лише 37 із 75 господарств, що становить 49,0 %. Проведені розрахунки свідчать, що ступінь поточної платіжної готовності зазначених сільськогосподарських підприємств дуже низький. Використовуючи метод виявлення найбільшого стрибка, всі підприємства було згруповано за ступенем платіжної готовності в три групи. Переважна більшість сільськогосподарських підприємств мають досить низький процент платіжної готовності, при умові що даний показник повинен наближатись до ста відсотків, середня ж платіжна готовність по всій досліджуваній сукупності становить лише 2,4 %.

Спостерігається пряма залежність між наявністю грошових коштів підприємств та їх платіжною готовністю. Коли дебіторська заборгованість знаходиться на рівні кредиторської (або перевищує її), то навіть за відсутності наявності грошових коштів можна говорити про платіжну готовність підприємства, але за умови, що дебіторська заборгованість буде погашена у встановлений термін. Нами встановлено, що лише на 2 сільськогосподарських підприємствах із 75 дебіторська заборгованість перевищує кредиторську, всі інші мають кредиторську заборгованість, яка в декілька разів перевищує дебіторську. Отже, з метою забезпечення повної платіжної готовності суб'єкти господарювання повинні своєчасно складати платіжні календарі аграрного підприємства.

При виявленні резервів беззбиткової діяльності сільськогосподарських підприємств досить важливо, на нашу думку, проаналізувати фактори, які впливають на фінансовий стан підприємства. Розглядаючи прибуток, як основний показник фінансового стану, вітчизняні економісти стверджують, що величина чистого прибутку, в першу чергу, впливає на рух грошових потоків на підприємстві. Основними чинниками, що здійснюють вплив на фінансовий стан підприємства, є оборотні засоби, а в їх структурі: запаси товарно-матеріальних цінностей, дебіторська заборгованість та грошові кошти; джерела власних засобів (власний капітал), короткострокові зобов'язання, обсяг реалізованої продукції. Фінансовий стан вважається задовільним, якщо підприємство володіє достатньою сумою найбільш мобільних засобів, тобто засобів, які мають досить високу оборотність і за рахунок цього приносять більший прибуток.

Аналіз фінансової звітності досліджуваних 75 сільськогосподарських підприємств показав, що в структурі балансу довгострокову кредиторську заборгованість має лише 8 суб'єктів господарювання, а сума грошових коштів настільки незначна, що розрахувати їх питому вагу в структурі балансу неможливо. Основні засоби при оцінці фінансового стану, як фактор впливу, теж можна виключити, оскільки вони є необоротними активами, тому на формування прибутку їх вплив незначний. Вплив факторів на прибуток підприємства нами досліджено за допомогою багатофакторного регресійного аналізу. При побудові моделі результативною ознакою прийнято прибуток. Факторами впливу було обрано: оборотні активи, розмір запасів товарно-матеріальних цінностей, дебіторську заборгованість, власний капітал, короткострокову кредиторську заборгованість та виручку від реалізації продукції. У зв'язку з тим, що обсяг засобів на різних підприємствах різний, вказані фактори слід розглядати в питомій вазі по відношенню до валюти балансу.

Для побудови рівняння багатофакторної регресивної залежності прибутку від об'єму оборотних засобів, розміру товарно-матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, власного капіталу, короткострокової кредиторської заборгованості та виручки від реалізації нами була використана стандартна програма регресійного аналізу для ЕОМ. Розрахований коефіцієнт множинної кореляції становить 0,5568, який показує, що зв'язок між результативною та факторними ознаками значний. Коефіцієнт множинної детермінації становить 31,0 % і свідчить, що вище вкзані фактори на 31,0 % впливають на формування фінансового результату.

Отримані результати кореляційно-регресійного аналізу дають можливість зробити наступні висновки:

- збільшення виручки від реалізації продукції зумовлює ріст прибутку. Але вплив цього чинника незначний. Із збільшенням реалізації продукції на 100,0 % прибуток зросте лише на 6,6 %;

- досить суттєвим є вплив оборотних активів на прибуток підприємств. Із збільшенням оборотних активів на 10,0 % прибуток зростає на 31,2 %;

- в розрахованій моделі одержано суперечливий результат - із збільшенням дебіторської заборгованості збільшується прибуток. Це можна пояснити тим, що збільшення дебіторської заборгованості відбувається, в основному, за рахунок зменшення готової продукції, що підлягає реалізації, тобто момент реалізації є визначальним при обліку дебіторської заборгованості;

- вплив запасів товарно-матеріальних цінностей на прибуток підприємства необхідно розглядати з двох сторін. З однієї сторони, збільшення запасів товарно-матеріальних цінностей призводить до зменшення прибутку. Це говорить про те, що подальше нарощування запасів призводить до того, що вони не можуть бути своєчасно використані у виробництві. Крім того, це може свідчити про затоварювання підприємств готовою продукцією. З іншої сторони, недостатнє забезпечення матеріальними ресурсами процесу виробництва змушує підприємство зменшувати об'єми виробництва, що в свою чергу може призвести до зменшення прибутку. Запаси товарно-матеріальних цінностей можуть сприяти росту прибутку лише тоді, коли їх величина оптимальна і за структурою вони збалансовані. Одержані результати підтверджують вище зазначене, тобто запаси товарно-матеріальних цінностей спричиняють зменшення прибутку на 23,6 %, що говорить про незбалансованість оборотних запасів на досліджуваних підприємствах;

- одним із найбільш суттєвих факторів, що впливає на прибуток є власний капітал. Одержані результати свідчать, що зі збільшенням власного капіталу на 10,0 % прибуток зростає на 33,0 %, тобто чим більше власних засобів належить підприємству, тим більше в нього можливостей для збільшення виробництва продукції, а отже і одержання прибутку. Таке припущення можливе лише тоді, коли виробництво продукції є рентабельним, адже нарощування обсягів виробництва збиткової продукції - прямий шлях підприємства до банкрутства;

- збільшення кредиторської заборгованості на 10,0 % призводить до зростання прибутку на 13,0 %. Це підтверджує той факт, що використовувати в господарській діяльності залучені кошти підприємству досить вигідно. Але слід зазначити, що в структурі кредиторської заборгованості досліджуваних сільськогосподарських підприємств найбільшу питому вагу становить заборгованість перед постачальниками та підрядчиками, перед фінансовими структурами, перед працівниками із заробітної плати. І лише у шести господарствах в структурі кредиторської заборгованості є короткострокові кредити банку.

Важливе значення при аналізі фінансового стану агропромислових підприємств має дослідження балансу на його ліквідність. Баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним, коли виконуються одночасно чотири пари нерівностей. Якщо одна або декілька нерівностей не виконуються, то баланс вважається не ліквідним, а підприємство не платоспроможним. Виконання перших двох нерівностей свідчить про поточну ліквідність. Виконання третьої умови говорить про перспективну платоспроможність, яка представляє собою прогноз платоспроможності на основі порівняння наступних надходжень і платежів.

Відповідно до даної методики нами було проведено оцінку ліквідності балансів 75 сільськогосподарських підприємств Полтавської області. Одержані результати дають можливість наголосити на тому, що умова абсолютної ліквідності не виконується в жодному із досліджуваних підприємств. Основна причина - перевищення найбільш строкових зобов'язань над найбільш ліквідними активами, що знову доводить, що у сільськогосподарських підприємств бракує активів у високоліквідній формі. Слід зазначити, що перша умова, тобто перевищення грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень над поточними фінансовими зобов'язаннями не виконується на жодному підприємстві.

З метою попередження банкрутства сільськогосподарських підприємств, вважаємо за необхідне впровадження системи внутрішнього фінансового контролю - контролінгу. Теорія контролінгу виникла у вісімдесятих роках як засіб попередження кризових явищ, що можуть спричинити банкрутство підприємств. Основним принципом теорії контролінгу є «управління відхиленнями», тобто, оперативне порівняння основних планових та фактичних показників з метою виявлення відхилень між ними і визначення взаємозв'язку та взаємозалежності між показниками.

З метою зміцнення фінансового стану підприємств, підвищення ліквідності та платоспроможності контролінг вирішує наступні завдання: виявлення та ліквідація «вузьких місць» на підприємстві; виявлення і розвиток сильних сторін; забезпечення постійного контролю та аналізу ризиків діяльності підприємства; виявлення резервів зниження собівартості продукції; розробка стратегії розвитку підприємства; планування фінансово- господарської діяльності; аналіз відхилень фактичних показників від планових; проведення внутрішнього аудиту, тощо. Із наведених основних завдань контролінгу випливає необхідність поступового його впровадження на вітчизняних сільськогосподарських підприємствах.

На думку спеціалістів у галузі антикризового управління лише активна інноваційна політика в поєднанні з використанням інвестицій для впровадження нових технологій дозволяє успішно вирішувати проблеми виходу із кризових ситуацій. Тобто, інвестиційний менеджмент можна розглядати як один із методів антикризового управління. Для сучасних сільськогосподарських підприємств особливе значення набуває проблема їх інвестиційної привабливості, яка залежить від усіх показників, що характеризують фінансовий стан підприємства і, в першу чергу, від рентабельності власного капіталу. Це показник, який відповідає на питання: скільки прибутку може одержати суб'єкт господарювання у розрахунку на одиницю вартості свого майна. Безперечно, інвестиції в сільськогосподарські підприємства здійснюються лише за умови, що рентабельність власного капіталу буде перевищувати середній рівень позичкового проценту. Тому основною умовою підвищення інвестиційної привабливості підприємства є збільшення величини рентабельності його власного капіталу, використавши для цього ефект фінансового важеля, який виникає внаслідок перевищення економічної рентабельності підприємства над процентом, що сплачується за користування позиковими коштами.

Слід підтримати пропозицію авторів, які вважають за доцільне використовувати сільськогосподарськими підприємствами один із механізмів залучення додаткових фінансових ресурсів - випуск облігацій. Даний інструмент фондового ринку має ряд переваг, а саме: такий метод залучення інвестицій можуть використовувати підприємства всіх організаційно-правових форм; відсутність оподаткування фінансових ресурсів, отриманих від розміщення облігацій; відсоток, що сплачується за облігаціями, відноситься на валові витрати; можливість використання облігацій як засобу платежу чи застави, тощо. До основного недоліку залучення фінансових ресурсів через облігації відносять значні накладні витрати на їх випуск. Таким чином, сільськогосподарські підприємства в ринкових умовах можуть значно покращити свою економічну привабливість та отримати інвестиції через випуск цінних паперів, зокрема облігацій.

На думку багатьох вітчизняних економістів запровадження мораторію щодо податку на додану вартість та надання субсидій може зробити аграрний сектор конкурентоспроможним. Звичайно, податковий мораторій в період його запровадження був єдиним можливим заходом для фінансової стабілізації сільськогосподарських підприємств. Проведені дослідження західними економістами підтверджують, що запровадження податкового мораторію, списання боргів, надання субсидій не дають підстав стверджувати, що дані заходи здатні перетворити сільське господарство України на прибуткове та конкурентоспроможне. На нашу думку, податковий мораторій, списання боргів, надання субсидій можуть компенсувати збитки, але вони не спрямовані на подолання суттєвих причин кризових явищ.

Стабільний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств може бути забезпечений шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів. З однієї сторони, для створення умов відтворення ресурсного потенціалу необхідна система організаційно-економічних заходів і, перш за все, вибір напрямку спеціалізації, який би забезпечив найбільш ефективне використання ресурсів. З іншої - ряд вчених-економістів в галузі антикризового управління вважають, що розширення сфери діяльності підприємства в будь-якому напрямку, тобто його диверсифікація є одним із головних методів попередження банкрутства. Диверсифікація - це один із способів зниження ризиків діяльності підприємства. Тому перед суб'єктами господарювання стоїть питання, що краще - вузькоспеціалізоване, чи широко або обмежено диверсифіковане, чи комбіноване виробництво?

По своїй економічній суті спеціалізація і диверсифікація діалектично протилежні. З однієї сторони, спеціалізація забезпечує ефективне використання ресурсів, низьку собівартість продукції, що, в свою чергу, призводить до прибутковості та фінансової стабільності. З іншого боку, ступінь ризику вузько спеціалізованого підприємства значно вищий ніж диверсифікованого. Тому вважаємо, що з точки зору антикризового управління доцільно використовувати диверсифікацію, оскільки збитковість одного виду діяльності компенсується прибутковістю іншого, що значно знижує ймовірність банкрутства.

В сільському господарстві доцільність диверсифікації виробництва визначається наступним: суттєвим підвищенням ступеня фінансової незалежності аграрних товаровиробників; значними відмінностями між платоспроможністю різних покупців і замовників; підвищенням конкурентоздатності суб'єктів господарювання за рахунок виробництва різних видів продукції. Отже, з метою зменшення ймовірності банкрутства сільськогосподарських підприємств та підвищення їх фінансової стійкості доцільно ефективно поєднувати спеціалізацію та диверсифікацію. Аграрним товаровиробникам необхідно організувати виробництво такої продукції, робіт, послуг оплата яких при їх реалізації буде обов'язково проводитись лише грошовими коштами.

аграрний банкрутство фінансовий контролінг

Висновки

Отже, вихід із ситуації, що склалася, бачиться у розробці та реалізації наступних заходів:

- створення системи державного регулювання аграрної сфери, що передбачає: формування ринкової інфраструктури; впровадження ефективного правового механізму, що регулює господарську діяльність сільськогосподарських підприємств;

- усунення недосконалої практики ціноутворення. З цією метою необхідно стабілізувати ціни як на промислову продукцію, що призначена для села, так і на сільськогосподарську; визначити такі межі закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, які б поставили галузь у рівні економічні умови; проводити щоквартальну індексацію цін на сільськогосподарську і промислову продукцію;

- визначення кредитно-фінансової та інвестиційної політики, що передбачає: надання державних кредитів під невеликі проценти;

- застосування пільгового кредитування як галузі з уповільненим оборотом капіталу; розвиток форм товарного кредитування сільськогосподарських виробників незалежно від каналів реалізації продукції; створення сільськогосподарськими товаровиробниками кооперативних банків;

- формування на селі економічного середовища для впровадження досягнень науки і техніки, забезпечення соціального розвитку села й соціального захисту населення та створення центрів інформаційно-консультативного обслуговування сільського господарства.

Література

1. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. Москва: Финансы и статистика, 2006. 799 с.

2. Кірілюк Р.П. Фінансова криза на підприємстві: фактори виникнення та механізм попередження. Економіка. Управління. Інновації. Серія: Економічні науки. 2013. № 1.

3. Лановий В. Анатомія кризи української економіки. Економічна правда, 2015.

4. Островська Г., Квасовський О. Аналіз практики використання зарубіжних методик (моделей) прогнозування ймовірності банкрутства підприємств. Галицький економічний вісник. 2011. № 2 (31). С. 99-115.

5. Чумак В.Д., Дорошенко ОО., Кіріченко Н. О. Оцінка неплатоспроможності підприємств при загрозі банкрутства. Вісник ХНАУ, Серія «Економічні науки», 2019. Вип. 3. С. 130-137

References

1. Van Khorn, Dzh. K. (2006), Osnovy upravleniya finansami [Fundamentals of financial management], Finansy i statistika, Moscow, Russia.

2. Kirilyuk R.P. (2013), “Financial crisis in the enterprise: factors of occurrence and prevention mechanism”, Ekonomika. Upravlinnya. Innovaciyi. Seriya: Ekonomichni nauky, vol. 1.

3. Lanovyj V. (2015) “Anatomy of the crisis of the Ukrainian economy”, Ekonomichna pravda.

4. Ostrovs Dka, H., Kvasovyy, O. (2011), “Analysis of the practice of using foreign methods (models) for predicting the probability of bankruptcy of enterprises”, Halytskyy ekonomichnyy visnyk, vol. 2 (31), pp. 99-111.

5. Chumak V.D., Doroshenko O.O., Kirichenko N.O. (2019), “Assessment of insolvency of enterprises at risk of bankruptcy”, Visnyk KhNAU, Seriia “Ekonomichni nauky”, vol. 3.

Размещено на Allbest.ru