Системний дефектус інноваційної активності в Україні та її регіонах

The article is aimed to diagnose the key obstacles to the innovative restructuring of the regional economy, which form a systemic defectus. The concept of systemic defectus (from lat. - defectus - deficiency) is proposed, under which it is recommended to understand the set of deficiencies in the sphere of organization, management, functioning of innovative economy and its infrastructure, which (deficiencies) are caused by lack of systematic approach. The systemic defectus limits the methodical basis of innovation potential management, as well as hinders the practical and organizational mechanism of enhancing innovation activity and turning innovation into a key competitive advantage. The systemic defectus within the article includes a) the absence in Ukraine and regions of the innovation systems, b) the imperfection of institutional support for innovative activity, as well as c) insufficient financial support for scientific activity as an endogenous factor of innovation activity. An illustration of the components of the systemic defectus that negatively influence the innovative development of the economy of Ukraine and its regions is presented. The innovation system supports innovative, creative activities by improving information support and reducing information asymmetry; ensures the transfer of the results of scientific activity to the realm of the practical world, where innovations are transformed into innovations; promotes innovative products to the consumer market; forms the innovative culture in the country and region; creates the demand for the workforce of the necessary qualifications.so on. The institutional component of a defectus is characterized by a large number of regulations and their inconsistency in Ukraine. The institutional support of innovation activity in regions is weak and not effective. The lack of sufficient funding for science hinders the fulfillment of its function as an endogenous factor for the development of innovative activity and the lag in competition with the leading countries of the world. It is recommended to use the experience of Israel and European countries to force innovative activity in Ukraine and regions.

Key words: innovative development, systematic approach, systemic defect, innovative system, institutional support, financial support.

Постановка проблеми

інноваційний національний економіка регіон

Сучасні світові тренди, що свідчать про перехід глобального господарства до інформаційної та інноваційної економіки, не оминають Україну, викликають необхідність дослідження як потенціалу розвитку, так і гальмуючих даний процес чинників. Особливо важлива вказана проблема на тлі погіршення позиції України порівняно з іншими державами, про що доводить глобальний рейтинг інновацій за 2019 р. (Global Innovation Index 2019), в якому Україна в загальному рейтингу посіла 47-е місце, тоді як ще минулого року вона займала 43-тю позицію [1]. Погіршення рейтингу України на тлі інноваційних досягнень зумовлене набором дефектусів (від lat. defectus - недолік), серед яких основну негативну роль відіграє системний дефектус, що відображає відсутність в управлінні системного підходу як методологічного, так і практично-організаційного важелів перетворення інновацій на ключову конкурентну перевагу.

Під системним дефектусом розуміємо сукупність недоліків у сфері організації, управління, функціонування інноваційної економіки та її інфраструктури, які зумовлені відсутністю системного підходу. Системний підхід означає, що всі складники державної політики та регіональних впливів на інноваційну активність бізнесу функціонують ефективно та збалансовано, а відсутність узгодженості між учасниками інноваційного процесу, гальмування та перешкоди в ключових сферах, відповідальних за інноваційний розвиток України та її регіонів, створюють системний дефектус. Дослідження системного дефектусу дає змогу: а) визначити системні складники інноваційного розвитку національної економіки та регіонів України й виявити обструкції їх відповідного функціонування; б) озвучити проблеми стратегічного розвитку країни та її регіонів, який базується на інноваційно-науковому потенціалі; в) окреслити шляхи вдосконалення управління науковим та інноваційним розвитком, що дасть змогу підвищити конкурентоспроможність України та її регіонів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика інноваційного розвитку достатньо активно висвітлюється в сучасних наукових публікаціях. Так, В. Готра (2014 р.) аналізує причини інноваційного відставання аграрного сектору економіки України, доводячи, що «інноваційні підходи до розвитку аграрної сфери є вагомим стимулятором зростання національної економіки у цілому та засобом вирішення різноманітних соціально-економічних та глобальних викликів...» [2, с. 83]. В. Мікловда (2015 р.) вважає, що в процесі побудови знаннєвого суспільства «потужності набирає інноваційний потенціал, перетворюючись на визначальний фактор формування системних конкурентних переваг» [3, c. 31]. В. Геєць (2016 р.), висвітлюючи перешкоди конкурентоспроможності України, доводить, що «ситуація з інноваціями в Україні поки що не покращилася. У такому разі нам слід розпочинати серйозну підготовчу роботу стосовно внесення змін у законодавство, що стимулюватиме інновації і до того ж змінюватиме підходи до підвищення попиту на інноваційну продукцію...» [4, с. 15]. N. Kubiniy з однодумцями (2019 р.) вважає, що інновації сприяють формування «тріумвірату культури, туризму та економіки як стратегічному чиннику регіонального розвитку» [5, с. 105]. Monika Kroslakova (2015 р.) та інші досліджують вплив «газелей» на інноваційний розвиток, стверджуючи, що «gazelles» create a significant source of economic growth» [6, c. 28]. Вказані позиції оминають важливий ракурс дослідження інноваційної діяльності: системний погляд на дії державної та регіональної влади.

Доцільність системного підходу доведена В.І. Варцабою та її однодумцями, яка стверджує, що його відсутність «знижує адекватність рішень стратегічним завданням регіональних трансформацій» [7, c. 48]. Разом із тим ключові системні проблеми, що гальмують інноваційні перетворення України та її регіонів, залишаються недостатньо висвітленими та оціненими, що заважає державним, регіональним органам влади та інноваційному підприємництву діяти в умовах стратегічної спрямованості на інноваційний розвиток.

Формулювання цілей статті

Метою даної статті є діагностика ключових перешкод інноваційній перебудові регіональної економіки, які формують системний дефектус.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання: визначити поняття системного дефектусу інноваційного розвитку України та її регіонів; озвучити проблему відсутності системного підходу до інноваційного розвитку країни та її регіонів та побудувати національну інноваційну систему за прикладом Ізраїлю; охарактеризувати проблеми інституційного регулювання інноваційної діяльності підприємств та організацій України; означити недоліки фінансового супроводу інноваційної діяльності порівняно з європейськими країнами.

Методологією дослідження є сукупність методів, яка включає причинно-наслідковий аналіз, функціональну діагностику, системний підхід та ін.

Виклад основного матеріалу

Результати аналізу дають змогу констатувати, що рівень інноваційної активності є вкрай низьким, що зумовлено низкою причин, котрі мають системний характер і можуть бути віднесені до системного дефектусу. У межах даного дослідження зупинимося на трьох основних елементах системного дефектусу, якій представлено на рис. 1.

По-перше, це відсутність системного підходу до управління розвитком інноваційної діяльності. Про це свідчить ігнорування необхідності побудови національної та регіональних інноваційних систем, які забезпечать узгодженість між наукою та практикою через систему трансферу новацій у виробництво і перетворення їх на інновації. Крім того, інноваційна система передбачає наявність інфраструктури, яка, на думку В. Готри, відіграє «важливу роль у забезпеченні ефективного функціонування інноваційного підприємництва... Сьогодні інноваційна інфраструктура України ще дуже слабка і характеризується неповнотою, а тому потребує всебічної підтримки з боку держави» [2, c. 81].

Функції інноваційної системи, які можуть підвищити рівень інноваційної активності в регіоні та країні у цілому, полягають у такому: 1. Підтримка новаторської, креативної діяльності за допомогою поліпшення інформаційного забезпечення та зниження інформаційної асиметрії. 2. Забезпечення трансферу результатів наукової діяльності у сферу практичного світу, де новації перетворюються на інновації. 3. Просування в широкому сенсі інноваційної продукції на споживчій ринок. 4. Формування інноваційної культури в країні та регіоні. 5. Створення попиту на робочу силу необхідної кваліфікації.

Рекомендовано застосувати досвід Ізраїлю, якій побудував ефективну інноваційну економіку за допомогою інноваційної системи, яка «зиждется на тех же принципах, что и инновационные системы других ударников мирового инновационного процесса: приоритетное финансирование государством фундаментальных исследований; содействие со стороны государства передаче результатов научно-исследовательских работ в промышленность, законодательное стимулирование научно-технической и инновационной деятельности» [8].

Рис. 1 Системний дефектус інноваційної активності в України та її регіонах

Джерело: складено авторами

По-друге, системний дефектус проявляється у «безсистемності» інституціонального забезпечення інноваційної діяльності. Існує велика кількість нормативних актів, які зачіпають інноваційну сферу. За даними Мінюсту України, сучасна нормативно-правова база (закони, укази Президента, підзаконні акти у формі постанов уряду, наказів центральних органів виконавчої влади тощо) стосовно науково-технічної та інноваційної діяльності налічує близько 200 документів. [9] Так, Закон України «Про наукову та науковотехнічну діяльність», метою якого було перезавантаження науково-дослідницького сегменту, фактично не працює внаслідок певної низки чинників. Як відзначає А. Луканська, «низка положень Закону суперечить іншим нормативним актам. Хоча центральні органи виконавчої влади мали ще 2016 р. виконати доручення з його імплементації, зокрема розробити і подати до парламенту проєкти нових документів та зміни до чинних. Станом на листопад 2019-го розроблено лише частину з них» [10]. Великою проблемою є те, що держава в документах, що забезпечують статистичний облік, до інноваційної відносить і ту продукцію, яка є новою для підприємства. Така постановка демотивує підприємства впроваджувати інновації, а поняття «інновації» підмінено поняттям «диверсифікація».

По-трете, до системного дефектусу віднесено відсутність достатнього фінансування науки, яка являє собою джерело нових ідей, що живлять інноваційну активність. Це стосується всіх сфер, в яких відбувається наукова діяльність: підприємницького сектору, сфери вищої школи, державного сектору чи організації неприбуткової активності. Прикладом є порівняння даних, що наведені в табл. 1, які стосуються частки фінансування витрат на виконання НДР у загальному обсязі витрат у секторі вищої школи та підприємництва. Наведена інформація у цілому в ЄС, Іспанії як країни з найвищим показником у секторі вищої школи, Німеччині з найвищими показниками підприємництва та в Україні.

Якщо аналізувати сектор вищої школи, із наведеного статистичного масиву випливає, що Іспанія має найвищій показник, якій показує тенденцію до зростання, що свідчить про концентрацію дослідницької роботи в університетах країни. Україна та її регіони мають високий науковий потенціал, що сконцентрований у вищій школі, тому рекомендовано підвищити рівень фінансування витрат і забезпечити фінансовий супровід наукових досліджень.

Як свідчать дані табл. 1, у підприємницькому сегменті ЄС збільшується частка фінансування витрат на НДР: із 53,8 у 2010 р. до 56,6% у 2016 р., що свідчить про загальний напрям активізації науково-дослідних робіт у сфері реальної економіки. У Німеччині цей показник стабільно вище 65%, що є індикатором інноваційної спрямованості національної економіки. Позитивним є зростання частки фінансування витрат на НДР в Україні, водночас це значно нижче середнього показника по ЄС. Це свідчить про недостатню орієнтованість бізнесу України на створення інноваційної і конкурентоздатної на світовому ринку продукції.

Висновки

Сукупність недоліків у сфері організації, управління та функціонування інноваційної економіки та її інфраструктури, які зумовлені відсутністю системного підходу, отримала назву системного дефектусу. Виявлення та аналіз системного дефектусу дають змогу оцінити явні та латентні перешкоди, що стоять на шляху інноваційного розвитку України та її регіонів. У проведеному дослідженні системний дефектус включає: а) відсутність національної та регіональних інноваційних систем; б) недоліки інституційного складника розвитку інноваційної активності; в) нестачу відповідного фінансового супроводу наукової діяльності та інноваційної активності в Україні.

Упровадження національної та регіональних інноваційних систем дає змогу поліпшити інформаційне забезпечення наукової та інноваційної діяльності, створити умови для швидкого та результативного трансферу новацій в інновації, створити інноваційну культуру в країні та її регіонах у найширшому розумінні та наповненні, вдосконалити ринок праці в країні.

Побудова інноваційної економіки вимагає її якісного правового забезпечення. Сьогодні в Україні діє 200 нормативних актів, що регулюють інноваційну діяльність, основним недоліком яких є відсутність їх мотиваційної функції, тобто функції спонукання підприємств на впровадження інновацій, на виробництво інноваційної продукції.

Таблиця 1

Частка фінансування витрат на виконання НДР у загальному обсязі витрат секторів вищої освіти та підприємництва в країнах ЄС та Україні [11, c. 63]*

1. Україна опустилася в рейтингу інноваційних країн. Слово і діло. URL: https://www.slovoidilo.ua/2019/07/25/ novyna/ekonomika/ukrayina-opustylasya-rejtynhu-innovaczijnyx-krayin (дата звернення: 11.01.2020).

2. Готра В. Сучасний стан та проблеми інноваційного розвитку аграрного сектору України. Актуальні проблеми економік. 2014. № 6(156). С. 79-84.

3. Мікловда В.П., Кубіній Н.Ю., Мошак С.М. Можливості та обструкції розвитку інноваційного потенціалу Закарпаття як фактора регіональної конкурентоспроможності. Економіка промисловості. 2015. № 1(69). С. 31-39.

4. Геєць В.М. Економіка України: ключові проблеми і перспективи. Економіка і прогнозування. 2016. № 1. С. 164-176.

5. Kubiniy N., Zavadyak R., Belen M. Culture, Tourizm and Economy as a Triumvirate of Regional Strategic Development. Вісник Херсонського університету. 2019. № 34. С. 105-108.

6. Kroslakova М., Kubickova V., Jurkovicova L., Kubiniy N. Dynamics of high growth enterprises-“gazelles”-in Czech Republic. Problems and Perspectives in Management. 2015. Vol. 13. Is. 2. P 27-35.

7. Варцаба В., Кубіній В., Голяк М. Стратегічний потенціал регіонального економічного розвитку: системний ракурс. Розвиток методів управління та господарювання на транспорті. 2019. № 3(68). С. 44-55.

8. Фиговский О.Л. Инновационная система Израиля. URL: http://iee.org.ua/ru/publication/304/ (дата звернення: 11.01.2020).

9. Правове забезпечення інноваційного розвитку в України. Сайт Мінюсту України. URL: https://minjust.gov.ua/ m/str_13958 (дата звернення: 11.01.2020).

10. Луканська А. Грантове фінансування науки через Національний фонд досліджень розпочнеться наступного року. Голос України. 9 листопада. 2019. URL: http://www.golos.com.ua/article/323825 (дата звернення: 11.01.2020).

11. Наукова та інноваційна діяльність України: статистичний збірник. 2018. Київ: Державна служба статистики України, 2019. 108 c.

References