Інституціональна теорія в розвитку економічної науки

Варто зазначити, що економічні труднощі, з якими зіштовхнулися країни світу, переконливо підтверджують актуальність інституціональної теорії, і побудова ефективної економіки не обмежується лише підходом, заснованим виключно на методології класичної школи економічної теорії. Нинішні проблеми соціально-економічного розвитку передових країн і країн з транзитивною економікою вирішуються в тому числі на основі методологічних підходів інституціоналізму.

Демократизація суспільства є потужним інструментом формування дієвих інститутів контролю за діями влади та ефективністю перерозподільних процесів. Економічна політика держави, впливаючи на бюджетне регулювання економіки, формує інституційне середовище. Держава в умовах демократії обмежено впливає на бюджетні відносини і загальну економічну політику порівняно з можливостями, наприклад, зрілого громадянського суспільства, яке бере активну участь у бюджетному процесі та прийнятті управлінських рішень. Незрілість демократичних процедур, які ми спостерігаємо в Україні, недотримання, а іноді й відверте ігнорування державними структурами принципів верховенства права та політична однобокість, економічна невизначеність не сприяють розбудові сучасних інститутів, здатних за-безпечити ефективну реалізацію бюджетної політики, що дало б можливість через ефективне використання бюджетних коштів стабілізувати фінансову систему і сприяти зростанню економіки. Крім того, незрілість суспільства та його неспроможність створити дієві економічні (бюджетні, фінансові) інститути призводять до поширення безвідповідальності в суспільстві, вседозволеності, ухиляння громадян від сплати податків, зростання корупції та інших негативних чинників, що дестабілізують національну економіку. Вихід з цієї ситуації, на наш погляд, полягає в демократизації суспільства, лібералізації економіки, бюджетній децентралізації, створенні інститутів та інституцій демократичного суспільства, які відображатимуть об'єктивні настрої соціуму. Діяльність таких інституцій протидії корупції, як НАЗК, САП, НАБУ, ДБР, які з'явилися в Україні, поки що є недостатньо ефективною, оскільки вони не мають значних позитивних результатів боротьби з корупцією, шахрайством, неефективним використанням бюджетних коштів. Їм ще варто пройти довгий шлях, щоб заслужити довіру суспільства і почати відігравати позитивну роль у зміні на краще політичної, економічної, соціальної ситуації в країні. Крім того, корупцію неможливо подолати, якщо не будуть створені відповідні політичні умови для витіснення корумпованих управлінців. Для цього необхідно, щоб на 'їхнє місце прийшла нова генерація управлінців з іншою філософією, візією та цінностями, для яких основним пріоритетом буде служіння народу, а не використання посади держслужбовця як інструменту самозбагачення.

Необхідно створити в країні дієві суспільні інституції та інститути, які будуть гармонізовані з іншими в загальній економічній архітектоніці з урахуванням комплексу складових елементів загальної системи.

Так, основні інститути бюджетної системи країни мають специфічну, складну внутрішню структуру зі своїми правилами і нормами. Їх еволюційна зміна відбувається синхронно з державними інститутами на макрорівні. Як суб'єкт державного регулювання інститут бюджету і бюджетних відносин залежно від обставин може виступати як інститут держави або громадян, а також як поєднання цих двох інститутів у розв'язанні суспільних суперечностей. Бюджет є ключовим інструментом регулювання соціально-еконо-мічних процесів у ринковій економіці. Ефективність управління бюджетним процесом, зокрема, у сфері видатків, є фактором стабільності фінансової системи, запорукою сталого економічного розвитку країни.

Досвід країн з розвинутою і трансформаційною економікою говорить, що результативність управління бюджетними видатками залежить від рівня розвитку фінансово-бюджетних інститутів. У цих країнах згладжуються дисбаланси соціально-економічного розвитку територій, оскільки суспільство долучається до процесу прийняття управлінських рішень, створюються передумови економічного зростання на основі модернізації системи фінансово-економічних відносин, ефективного управління бюджетними коштами, узгодженості можливостей бюджету із завданнями економічної політики, середньо- і довгострокового бюджетного планування, прозорості бюджетного процесу, дієвості проведення контрольних заходів з використанням бюджетних видатків тощо. Існуючі в країнах з розвинутою й транзитивною економікою інститути громадянського суспільства сприяють розширенню інституту комунікації, натомість держава, з її стійким законодавчо-нормативним і визначальним рольовим інститутом, втрачає позиції в сучасному економічному розвитку. Фундаментальні зміни у цих країнах відбуваються не через пряме втручання в традиційні інститути, а шляхом якісних перетворень у суспільному і приватному секторах. Національна культура, встановлені норми, правила, поведінка людей, традиції -- важливі компоненти інституційності суспільства, котрі формують відносини в ньому. Культура в бюджетних відносинах ураховує і внутрішні (шлях розвитку суспільства та його особливості), і зовнішні (тенденції інтеграції та глобалізації) складові, а також науково-теоретичні напрацювання стосовно розвитку економіки, соціальної сфери тощо. Підвищення загальної культури суспільства веде до посилення відповідальності його членів, що є основою для застосування в бюджетній сфері механізмів прозорості руху коштів, ефективного планування доходів і видатків бюджету, прийняття вчасних і обґрунтованих управлінських рішень щодо раціонального та ефективного використання бюджетних коштів. Останнє дає можливість поліпшувати соціально-економічні показники, стабілізувати фінансову систему і надавати громадянам якісні суспільні блага та послуги.

Суперечності, які породжує сучасна глобалізація, перетворюються на масштабне джерело соціальних, політичних, економічних і навіть військових викликів для менш розвинутих країн по відношенню до більш благополучних, а міжнародна інституціоналізація є тим механізмом, який покликаний згладжувати прояви нестабільності.

Аналізуючи роль інституціональної теорії в розвитку економічної науки, доходимо висновку, що цей інструмент допомагає збудувати єдиний та цілісний механізм за умови застосування нових методологічних підходів до формування інституту бюджету, врахування специфіки соціально-економічних груп та їх взаємозв'язків з інституційною структурою і напрямом розвитку суспільства. Вона дає можливість урегульовувати питання оптимізації видатків бюджету, аби перерозподіляти значну частку ВВП не тільки на підставі економічних принципів, а й з дотриманням принципу соціальної справедливості. Поєднання цих принципів не лише збільшує розмір доходів громадян, а й сприяє вдосконаленню факторів виробництва, покращує впевненість індивідів та соціальних груп у дієвості бюджетних інститутів, їх механізмів під час проведення економічних реформ і досягненню кращих результатів в економіці та соціальній сфері. Тому важливо, щоб усі інститути в системі бюджетних відносин гармонійно співіснували та взаємодоповнювали один одного.

Для успіху процесу реформування бюджетних відносин необхідна політична воля керівництва держави, а також важливо, щоб реформування здійснювалося носіями економічних ідей, які мають власне обґрунтоване бачення кінцевої мети, а також володіють належними інструментами і засобами її досягнення. Політичні та економічні інституції визначають напрями змін, які можуть забезпечити процвітання країни в майбутньому або, навпаки, принести невдачу у своїх прагненнях створити кращі умови життя для своїх громадян. Інституційні зміни формують нове, сучасне середовище, приводять до перерозподілу влади і впливають на рівень добробуту громадян. Запровадження бюджетної децентралізації, плюралізм думок і демократизація процесів у бюджетній сфері, сподіваємося, сприятимуть розширенню потенційних можливостей.

Трансформація економічних інститутів у бюджетних відносинах має ґрунтуватися на новій парадигмі розвитку з урахуванням положень інституціональної теорії, орієнтованої на досягнення кращих результатів у системі бюджетного регулювання й впливу складових застосованого інструментарію на соціально-економічні процеси. Об'єктивність, а не формальність оцінок і підходів, поєднання інтересів усіх учасників бюджетного процесу в сучасній інституційній моделі є запорукою успіху бюджетної та фінансової політики, що в перспективі сприятиме досягненню стратегічних цілей суспільного розвитку.

Представники різних напрямів економічної та фінансової науки констатують факт широкої розгалуженості теорій. Проте ми поділяємо думку значної більшості вчених, які, констатуючи недоліки такого становища, справедливо зауважують, що в сучасному плюралістичному світі спроба узагальнення та уніфікації теорій є недоцільною та зайвою, оскільки позбавляє цього розмаїття.

ВИСНОВКИ

Аналіз становлення і розвитку інституціональної теорії засвідчив, що вона як напрям економічної науки виявилася більш широкою і масштабною за своїм потенціалом, дала поштовх для застосування в суміжних науках і за відносно невеликий період часу збагатила економічну науку, перетворилася на одну з можливих альтернатив сучасного мейнстриму, збагативши її різноманітним і багатогранним ученням. Саме тому ця теорія потребує комплексних, системно-методологічних досліджень на принципах цивілізаційного аналізу, які б дали змогу повністю розкривати соціально-економічні явища та процеси, чим долати прірву між теорією і практикою, пояснювати об'єктивні зміни в соціально-економічній системі та суспільстві в цілому.

Ураховуючи сучасний плюралізм теорій економічної науки, доцільно залучати інституціональний напрям, з його різноманітністю підходів, знань, усім спектром багатовимірності економічного співіснування, до формування дієвих програм соціально-економічного розвитку країни, розв'язання низки суспільних проблем.

У XXI ст. економічна наука розвивається в умовах постійної конкуренції, компліментарності ідей різних наукових шкіл з множинністю методів досліджень, багатоваріантністю концепцій, гіпотез, багатоманітністю підходів. Доповнення мейнстриму економічної теорії інституціоналізмом є важливим елементом цієї науки, який дозволяє враховувати різні чинники, які іноді не є суто економічними, проте докорінно змінюють економічні процеси в суспільстві або впливають на них. Вона дозволяє об'єктивно досліджувати суспільні процеси, роль і поведінку індивідуума через вплив реальних інститутів, широко застосовувати ідейний принцип інституціональної парадигми -- концепцію нескінченної еволюції -- до економіки, ринку, держави, усього суспільства. Належне використання потенціалу інституціональної теорії здатне трансформувати існуючі застарілі та створити нові соціально-економічні, фінансові, бюджетні інститути, які, з одного боку, відповідатимуть сучасним суспільним запитам і забезпечать необхідні рефор-ми та цілісність економічної системи, а з іншого -- приведуть до зростання економіки та підвищення рівня добробуту громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Чугунов І.Я. Інституційна архітектоніка бюджетної системи // Фінанси України. -- 2008. -- № 11. -- С. 3--10.

2. Базилевич В.Д., Осецький В.Л. Інституційний концепт модернізації фінансових інститутів // Фінанси України. -- 2013. -- № 5. -- С. 19--30.

3. Williamson O. Corporate Control and Business Behavior: An Inquiry Into Effects of Organization Form on Enterprise Behavier. -- Prentice Hall, 1970. -- 196 p.

4. Williamson O. Markets and Hierarchies: Analysis and Antitrust Implications. -- Free Press, 1975.

5. Чухно А.А. Інституціоналізм: теорія, методологія, значення // Економіка України. -- 2008. -- № 6. -- С. 4--13.

6. Веблен Т. Теория праздного класса. -- М. : Прогресс, 1984. -- 367 с.

7. Пустовійт Р., Овчарук М. Теоретичний аналіз процесу інституціоналізації в постсоціалістичних економіках // Економіка України. -- 2008. -- № 6. -- С. 14--26.

8. ТарасевичВ.Н. Институциональная теория: методологические поиски и необходимые гипотезы / У кн.: Постсоветский институционализм : моногр. ; [под ред. Р.М. Нуреева, В.В. Дементьева]. -- Донецк : Каштан, 2005. -- 480 с. -- С. 32--48 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://institutional.narod.ru/kniga.pdf

9. Колодко Г Институты, политика и экономический рост // Вопросы экономики. -- 2004. -- № 7. -- С. 35--50.

10. Холопов А.В. История экономических учений : учеб. пособие. -- М. : Эксмо, 2008. -- 448 с.

11. Радіонов Ю.Д. Інституціональна теорія як інструмент дослідження бюджету // Глобальні та національні проблеми економіки. -- 2016. -- Вип. 14. -- С. 36--41.

12. Вовканич С.Й. Префекти в системі децентралізації влади: новий інститут, модерна інституція (організація) чи розвиток в Україні неоінституціоналізму? // Регіональна економіка. -- 2016. -- № 2 (80). -- С. 18--33.

13. Савчук Н.В. Бюджетні пріоритети демократичного суспільства: світова теорія і практика : автореф. дис. ... д-ра екон. наук. -- К., 2015. -- 32 с.

14. Commons J. Legal Foundations of Capitalism. -- N.-Y. : The Macmillan Company, 1924. -- 394 p.

15. Mitchell W.C. Business Cycless: The Problem and Its Setting. -- NBER, 1927.

16. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки ; [пер. з англ.

І. Дзюби]. -- К. : Основи, 2000. -- 198 с.

17. Гринберг Р.С., Рубинштейн А.Я. Индивидуум & Государство: экономическая дилемма. -- М. : Весь Мир, 2013. -- 480 с.

18. Б'юкенен Дж.М., Масгрейв РА. Суспільні фінанси і суспільний вибір: два протилежних бачення держави ; [пер. з англ.]. -- К. : ВД «КМ Академія», 2004. -- 175 с.

19. Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории государственного сектора : учебник ; [пер. с англ.] ; [под ред. Л.Л. Любимова]. -- М. : Аспект Пресс, 1995. -- 832 с.

REFERENCES

1. Chugunov I. Institutional architechtonic of the budget system. Finance of Ukraine, 2008, No. 11, pp. 3-10 [in Ukrainian].

2. Bazylevych V., Oseckyj V. Institutional concept of modernization of financial institutions. Finance of Ukraine, 2013, No. 5, pp. 19-30 [in Ukrainian].

3. Williamson O. Corporate Control and Business Behavior: An Inquiry Into Effects of Organization Form on Enterprise Behavior. Prentice Hall, 1970.

4. Williamson O. Markets and Hierarchies: Analysis and Antitrust Implications. Free Press, 1975.

5. Chukhno A. Institutionalism: Theory, methodology, meaning. Economy of Ukraine, 2008, No. 6, pp. 4-13 [in Ukrainian].

6. Veblen Th. The Theory of the Leisure Class. Moscow, Progress, 1984 [in Russian].

7. Pustoviit R., Ovcharuk M. Theoretical analysis of the process of institutionalization in postsocialist economies. Economy of Ukraine, 2008, No. 6, pp. 14-26 [in Ukrainian].

8. Tarasevich V. Institutional theory: Methodological searches and necessary hypotheses, in: Post-Soviet Institutionalism. R.M. Nureev, V.V. Dementiev (Eds.). Donetsk, Kashtan, 2005, pp. 32-48, available at: http://institutional.narod.ru/kniga.pdf [in Russian].

9. Kolodko G. Institutions, Policies and Growth. Voprosy Ekonomiki, 2004, No. 7, pp. 35-50 [in Russian].

10. Kholopov A. History of Economic Thought. Moscow, Eksmo, 2008 [in Russian].

11. Radionov Yu. Institutional theory as a tool to study budget. Global and National Problems of Economics, 2016, Iss. 14, pp. 36-41 [in Ukrainian].

12. Vovkanych S. Prefects in the system of authorities' decentralization: new institute, modern institution (organization) or development of new institutional economics in Ukraine? Regional Economy, 2016, No. 2 (80), pp. 18-33 [in Ukrainian].

13. Savchuk N. Budget priorities of a democratic society: World theory and practice. Kyiv, 2015 [in Ukrainian].

14. Commons J. Legal Foundations of Capitalism. New York, The Macmillan Company, 1924.

15. Mitchell W.C. Business Cycless: The Problem and Its Setting. NBER, 1927.

16. North D. Institutions, Institutional Change and Economic Performance. Kyiv, Osnovy, 2000 [in Ukrainian].

17. Grinberg R., Rubinstein A. Individual & State: An Economic Dilemma. Moscow, Ves Mir, 2013 [in Russian].

18. Buchanan J., Musgrave R. Public Finance and Public Choice: Two Contrasting Visions of the State. Kyiv, PH «KM Akademia,» 2004 [in Ukrainian].

19. Atkinson A., Stiglitz J. Lectures on Public Economics. L.L. Lyubimov (Ed.). Moscow, Aspect Press, 1995 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru